Жанрологія і її типи

Вступ.

Розділ 1. Теоретичні основи загальної жанрології

1.1. Поняття про жанровий різновид.

1.2. Засади жанрового поділу.

Розділ 2. Аналіз інформаційного жанру.

2.1. Сучасна практика журналістського інтерв'ю – як різновиду інформаційного жанру.

2.2.Проблема сучасного тексту в інформаційному жанру

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Будь-який журналістський задум здобуває втілення у формі певного жанру. Щодня розкриваючи газету, читач зустрічається в ній не просто з текстами, а замітками, статтями, нарисами, інтерв'ю, есе та іншими жанрами журналістики. Жанри — це комунікативні канали для певного роду інформації. Неправильно пов'язувати жанр лише з формою журналістського твору, хоча б і такою, що склалася в глибинах історії і стабілізувалася в своїх структурних ознаках. Жанр — це певним чином окреслений зміст, що "відшукав" найбільш зручну форму для свого втілення. Жанр — це змістовно-формальна єдність.

Актуальність теми. Незважаючи на теоретичну загальність даного матеріалу, він має важливе значення для розв'язання суто творчих конкретних завдань, що рано чи пізно виникають перед кожним автором, надто тоді, коли він залишає позаду період учнівства й виходить на шлях власної, самостійної творчості.

А відтак, журналіст мусить навчитися бачити дійсність очима жанру, оскільки зрозуміти цю саму дійсність можна лише у зв'язку з певними способами її вираження. Адже журналіст не втискує матеріал у готову площину твору, а жанровий погляд служить йому для відкриття, бачення, розуміння й відбору життєвого матеріалу.

Для журналіста є важливим як оволодіння конкретними інформаційними, аналітичними та художньо-публіцистичними жанрами, висвітлення структури й особливостей яких передбачене в спеціальних курсах, так і розуміння загальних жанрологічних питань, яким і присвячена ця робота.

Важливий внесок у розвиток теорії жанрів зробили журналістикознавці А.Москаленко, О.Гриценко, Г.Кривошея, В.Шкляр тощо.

Предмет дослідження– аналітичний жанр газетної публіцистики.

Об’єкт дослідження– структура сучасного аналітичного тексту.

Мета дослідження– розкрити та охарактеризувати особливості інформаційногочного жанру, розглянути їх на сучасних прикладах; дослідити функціонально-стилістичний аспект сучасного інформаційного тексту з погляду активних лексичних змін.

Завдання дослідження:

  • розкрити сутність поняття аналітичний жанр, визначивши його природу;
  • характеризується сучасна практика журналістського інтерв'ю;
  • визначити місце інформаційного жанру серед інших аналітичних жанрів періодичних видань, розглянувши його складові;
  • проаналізувати функціонально-стилістичні аспекти сучасного інформаційного тексту.

Інформаційною базоює праці вітчизняних і закордонних фахівців, дослідження в наукових статтях, періодичні видання.

Розділ 1. Теоретичні основи загальної жанрології

1.1.Поняття про жанровий різновид

Під жанрологією розуміємо ту частин теорії журналістики (й літератури), що вивчає поділ текстів на роди і жанри. Слово "жанр" запозичене в українську мову з французької, де вживається в двох значеннях: "рід" і "вид". Це створило певну плутанину в жанрологічній термінологічній системі, де утворилося відразу кілька понятійних рядів для позначення одних і тих самих явищ. Не вдаючись до викладу подробиць дискусійних моментів, відзначимо, що найбільш поширеною є концепція, згідно з якою щодо літературних текстів застосовуються три рівні поділу, що називаються

1) рід,

2) жанр,

3) жанровий різновид.

У відповідності із загальнофілософським законом зміст і форма перебувають у діалектичній єдності, у якій пріоритет належить змістові. Це породжує іноді деяке скептичне ставлення до форми як до чогось другорядного, неістотного. "Дайте мені сенсаційний зміст, — говорить молодий журналіст, — а вже оформити його я як-небудь зумію". Насправді ж, форма не є другорядним чинником у журналістській праці, а досконале оволодіння нею є законом творчості. Зрештою, у творчому змаганні журналістів перемагає той, хто пише яскравіше, вміє знайти нестандартні підходи до матеріалу, глибоко оволодів жанровими типами мислення.

Важливе значення форми розкрив свого часу великий німецький філософ Г.В.Ф. Геґель (1770-1831). "Форма є зміст, — писав він в "Енциклопедії філософських наук" (1817), — а у своїй розвинутій визначеності вона є закон явищ"195. "Зміст не безформний, — продовжував він далі, — а форма водночас і міститься в самому тісті, і являє собою щось зовнішнє стосовно нього. (...) Зміст є не що інше, як перехід форми у зміст, а форма — перехід змісту у форму".

Наявність певних родів і жанрів, згідно з цим філософським законом, означає ні що інше, як існування певного змісту, який визначає адекватні способи свого оформлення, невіддільного від форми. У процесі історичного розвитку жанри інтенсивно розвивалися. Змінювалася дійсність, що була предметом відображення в творчості, змінювалися ідеологічні системи, які визначали сутність цього відображення. Часом дуже важко співвіднести два цілком різні твори і побачити в них наявність спільних жанрових ознак. Величезна часова дистанція між "Антігоною" Софокла і п'єсою Е. Іонеску "Король помирає". Але нерозв'язний художній конфлікт і відображення його крізь призму поважного величного пафосу об'єднує ці твори в жанр трагедії, встановлює тяглість історичної традиції між ними.[3, c. 58-61]

Літературні жанри — явище таке ж давнє, як і сама література. Жанри журналістики народилися тоді, коли народилася й сама журналістика. Сталося порівняно недавно. Тому, згідно з історичною послідовністю, розглянемо спершу умови творення літературних жанрів.

При аналізі жанру як конкретної складової роду треба йти таким же шляхом, намагаючись в першу чергу дослідити його зміст, а потім похідну від нього форму.

Жанр як представник літературного роду є завжди носієм певного родового змісту. Наприклад, і комедія, і трагедія, і драма завжди будуть відображенням суспільних суперечностей, тоді як нарис, повість, роман — відтворенням людського життя в усій різноманітності й багатогранності його виявів. [3, c. 58-61]

1.2. Засади жанрового поділу

Сьогодні вже є цілком очевидним, що журналістика, зокрема на рівні художньо-публіцистичної творчості, синтезувала в собі родові ознаки літератури. Журналістика — це епос, оскільки це розповідь про певні події, це проза як найбільш зручна форма існування епосу. Але журналістика — це й лірика, бо немислима без образу автора, цілком конкретної особи-оповідача. Нарешті, журналістика — це драма, бо вона не мислима без конфлікту, пошуку й відкриття суперечностей, зіткнення поглядів, думок, діалогічного викладу матеріалу у формі інтерв'ю.

Унаслідок тривалого історичного розвитку в журналістиці утворилося три жанрові єдності: інформаційна, аналітична та публіцистична. Ми пропонуємо назвати їх журналістськими родами, бо рід — це не що інше, як група жанрів, об'єднаних спільними ознаками. Традиція використовувати поняття роду для характеристики усталених груп журналістських творів вже складається в надрах теорії журналістики. Так, наприклад, відомий журналістиколог В.В. Ученова стало вживає поняття роду стосовно публіцистики. "Публіцистичний рід творчості, — пише вона, — визрівав повільно і складно". А відтак, пристосувати термінологічний апарат літературознавства до вивчення журналістики цілком правомірно і відповідає напрямкові руху новітньої наукової думки.[29, c. 7]

Інформаційні жанри

Першою такою єдністю є парадигма інформаційних жанрів до числа яких належать замітка, звіт, репортаж, інтерв'ю. Особливістю інформаційного журналістського роду є:

1) обрання за предмет новини, важливої суспільної події,

2) оперативне представлення її в об'єктивному повідомленні,

3) зредукованість коментарів, суб'єктивних оцінок, аналізу.

Замітка— найпростіший жанр оперативного газетного повідомлення, властивістю якого є стислість у подачі новини. Розрізняють два жанрові різновиди замітки: тверда і м'яка. Тверда замітка передбачає суворе виконання твердих вимог подачі навини, які полягають у тому, що в новинарному тексті мають міститися відповіді на шість головних запитань: хто? що? де? коли? чому? навіщо? Повідомлення повинне бути викладене в тексті, який не перевищує 35-40 рядків. М'яка замітка передбачає, крім відповіді на шість новинарних питань, ще й наявність у тексті подробиць, супровідних дрібниць, пожвавлення повідомлення образним рядом. Замітка – найоперативніший і найлаконічніший жанр, з допомогою якого повідомляється про об'єктивно існуючі факти, події, явища соціального розвитку суспільства з метою пізнавального, політико-виховного впливу на аудиторію. [22, c. 147-148]

Чомусь молоді журналісти вважають, що замітку написати дуже легко. Але зустріч з редакторами провідних засобів масової інформації в Інституті журналістики засвідчила, що така впевненість рідко має практичний досвід під собою. Одна з редакторів інформаційної агенції зазначила, що колишній випускник напружено працює не менш семи місяців, поки навчиться добре писати замітку. Отже, майстерність її написання має значно більше секретів, ніж лише відповіді на класичні "Що? Де? Коли? Хто? Яким чином?"

Звіт— це інформаційне повідомлення про роботу та перебіг заходу, у якому брала участь певна група людей, що вирішували суспільно важливі питання. Таким заходом може бути сесія парламенту чи місцевого органу самоуправління, конференція трудового колективу, збори громадської організації, спортивні змагання, художні виставки. Звіт уже включає в себе елементи коментарю журналіста. Поруч з точним повідомленням про промови, репліки та інші виступи, у його тексті можуть міститися елементи аналізу, оцінки.

Репортаж— це жанр, який передбачає оперативну і яскраву розповідь про подію, ситуацію, явище. Репортаж — це розповідь очевидця або учасника події. Новіша тут обростає суб'єктивними враженнями спостерігача та його співпереживаннями. Репортаж може бути коротким або значним за розміром. Різноманітність репортажів наштовхує на думку про те, що цей жанр мусить мати внутрішньожанрові різновиди, але вони ще недостатньо вивчені нашим журналістикознавством.

Інтерв'ю— це жанр, що представляє суспільно вагому новину у вигляді відповідей особи на запитання журналіста. Сучасна журналістика все ширше використовує і жанр бесіди. Це такий різновид інтерв'ю, у якому журналіст не обмежується короткими запитаннями, а сперечається з співбесідником, коментує його відповіді і висловлює свою оцінку події. Внутрішньожанрова типологія інтерв'ю ставала предметом вивчення науки про журналістику. Найбільше відповідає парадигмі інформаційних явищ інтерв'ю-повідомлення. Однак у жанровому різновиді інтерв'ю-міркуванні до інформаційних завдань додаються аналітичні, викладається не лише подія, але й роздуми особи з її приводу. Таким чином, цей тип інтерв'ю переступає межу аналітичних жанрів.[18, c. 60-63]

Загальне зауваження до матеріалів, які подаються в інформаційних жанрах – це дуже малопомітна присутність журналістського "я" в змісті. Аудиторію цікавить не ваша особиста позиція, а та інформація, яку ви надаєте. Власне, відсутність позиції журналіста в інформаційних матеріалах є типовою ознакою західної школи журналістики. У багатьох виданнях світу події висвітлюються таким чином, що зміст матеріалів зовсім не віддзеркалює особисту позицію їх авторів. Прочитавши такий текст, людина отримує повну інформацію про подію, але зовсім не знає, як до неї ставиться сам журналіст. Для його позиції є відповідна колонка для коментарів чи статті головного редактора, який розповідає про позицію газети до найбільш значних подій.

Аналітичні жанри

Друга жанрова група може бути названа аналітичним журналістським родом. До його числа належать такі жанри, як кореспонденція, стаття, рецензія і огляд.

Саме аналітичні жанри є найбільш вдалою можливістю для молодих журналістів заявити про себе. Для штатного працівника редакції значну роль грає фактор часу, який не завжди дозволяє провести ґрунтовне дослідження тієї чи іншої теми. Журналісту іноді доводиться працювати одразу над декількома темами, брати участь у редакційних заходах тощо. Студент або позаштатний молодий працівник можуть значно більше уваги приділити одній обраній темі, зустрітися з декількома цікавими співрозмовниками – експертами, проглянути деяку літературу, скористатися джерелами інформаційних мереж тощо. Не обов'язково, що ви будете готувати аналітичні матеріали щотижня. Але вихід хоча б одного змістовного дослідження раз на місяць створить для журналіста на початку його кар'єри позитивний імідж і сприятиме формуванню власного досьє, з яким легше знайти гарну посаду. Отже, потрібно звернути особливу увагу на аналітичні жанри.

Родовими ознаками аналітичних жанрів є

1) встановлення журналістом однотипності фактів і явищ і об'єднання їх в логічний ряд;

2) узагальнення їх, співставлення з іншими, встановлення зв'язку між ними;

3) оцінка ситуації і явища;

4) постановка проблеми і виявлення всіх її аспектів;

5) висловлення пропозицій про своє бачення розв'язання проблеми.[14, c. 39-40]

Кореспонденція— жанр, у якому на обмеженому конкретному життєвому матеріалі розглядається певна тема, ставиться проблема та пропонується її розв'язання. Цей жанр хіба трохи молодший за жанр замітки. Його назва походить від латинського слова, що в перекладі українською мовою означає "повідомляю". Кореспонденціями первісно називалися повідомлені дописувачами новини з місць. А кореспондентами стали називати повідомлювачів новин. Зараз це слово використовується для найменування важливої рольової спеціалізації в журналістиці. Кореспондент — той, хто повідомляє новини. Внутрішньожанрова типологія кореспонденції включає в себе інформаційну, аналітичну й проблемну кореспонденцію.

Стаття— найважливіший аналітичний жанр журналістики, що на підставі розгляду та співставлений значної групи фактів чи ситуацій ґрунтовно й глибоко, з науковою точністю трактує, осмислює й теоретично узагальнює проблеми соціальної дійсності. Кореспонденція ще будується на фактах, стаття — на аналізі проблем. Факти в пій відіграють ілюстративну, службову роль. Предметом статті є проблема. Звідси головним її внутрішньожанровим типом є проблемна стаття, хоча історія журналістики знає й такі її різновиди, як передова (директивна), пропагандистська, науково-популярна етапі. Типологія етапі у новітній журналістиці ще чекає на своїх дослідників.

Рецензія— жанр, у якому передбачається інтерпретація та оцінка художнього або наукового твору. Типологізується за видами мистецтва (літературна, театральна, художня, музична) та за глибиною осмислення явищ (анотаційна, аналітична, відкритий лист). Див. докладніше відповідну статтю в "Словнику молодого журналіста".

Огляд— жанр, метою якого є ознайомити читачів з перебігом подій за тривалий проміжок часу чи рядом однорідних подій чи фактів за стислий хронологічний період. Жанр огляду вимагає глибоких знань і вміння аналітично співставляти факти. Від назви жанру походить ще одне найменування рольової спеціалізації в журналістиці — оглядач. Місія оглядача — розглядати події в часі, найкраще від зародження до завершення.

Художньо-публіцистичні жанри

Третя жанрова група — публіцистичний журналістський рід. На жаль, журналісти не так часто створюють екологічні матеріали в художньо-публіцистичних жанрах, хоча це суттєво б збагатило палітру виступів засобів масової інформації, сприяло б більш емоційному розумінню любові до природи та потреби її збереження. Цікаво побачити сповідь берізки, яку надламали задля збору її соку, чи пташки, у якої підлітки знищили гніздечко. А може хтось напише від особи Дніпра чи Дунаю, які важко несуть забруднені води… Майстерність творення словом завжди вимагає оригінальних ідей. Пошукайте їх для кожного з жанрів.

До нього належать такі жанри, як замальовка, нарис, есе, фейлетон, памфлет. У журналістикознавстві прийнято досі вживати для назви цієї групи творів термін "художньо-публіцистичні жанри". Це не зовсім справедливо, оскільки художня публіцистика є лише одним з її різновидів. Не меншу роль у журналістиці відіграють політична та наукова публіцистика. "Вечірні розмови" Максима Рильського є класичним зразком саме художньої публіцистики, але "Ментальність орди" Євгена Гуцала — то приклад публіцистики політичної, а твір Івана Франка "Що таке поступ?" — то приклад публіцистики наукової. Родовими ознаками публіцистичних жанрів є

1) вихід на перший план вражень автора від розглянутих фактів, його оцінки їх;

2) домінантне значення суб'єктивних міркувань, авторської думки;

3) організаційна роль образного ряду, у якому пріоритетне значення набуває образ автора-публіциста, поданий з ліричною прямолінійністю як "Я";

4) проведення певної філософської (ідеологічної, моральної) концепції, яка має самодостатнє значення і використовує різні типи аргументів, включно з фактичними.[17, c. 187-189]

Замальовка— найбільш компактний жанр художньої публіцистики, у якому висловлені враження автора від події, поєднані інформаційність і образність, ескіз з натури. Часто замальовка розповідає про незначну одиничну подію, наділяючи її визначною семантикою, підносячи (звичайно ж, суб'єктивно) її значення.

Нарис— центральний жанр публіцистики, що передбачає оперативний відгук на подію, розкриття образу цікавої особи, створення портрет}' колективу, розповідь про побут, звичаї й людей регіону своєї й чужої країни. Цей жанр дав назву одній з рольових спеціалізацій у журналістиці: автори нарисів тут називаються "нарисовці". Внутрішньожанрова типологія нарису включає в себе портретний, проблемний, подорожній, науково-популярний та інші його зразки.

Головна особливість нарису — широке використання в ньому елементів художнього мислення: створення портретів героїв (причому не лише зовнішніх, але й психологічних), зображення їх у дії, за допомогою розгорнутої мовної характеристики, використання вимислу й домислу, зображення пейзажів, інтер'єрів та екстер'єрів, наведення красномовних деталей і подробиць. Автор створює сюжет, розбудовує публіцистичний конфлікт, вдається до психологічного аналізу. Усе, що може наблизити героїв до читача, запліднити його авторським баченням подій і проблем, активно використовує нарисовець.

Есе— жанр, у якому вільно, не обов'язково вичерпно, але виразно індивідуально трактується певна подія, явище, проблема чи тема, а публіцистична суб'єктивність сягає апогею. Етюд і есе – художньо-публіцистичні жанри, які за своїми жанровими ознаками нагадують нарисово-фейлетоно-памфлетні виступи на історичні, наукові, літературно-мистецькі теми й мають закінчений характер. Вимагають значних зусиль для пошуку оригінальних, відчутих всім серцем образів, які краще за все виникають у інтимні хвилини особистого спілкування з природою.

Фейлетон— сатиричний жанр публіцистики, що виявляє комічну сутність негативних фактів і явищ дійсності. Головним засобом фельєтоніста є художній образ. Автор обов'язково повинен створили образ негативного явища, події, героя, в осмисленні яких виявити дві найважливіші особливості: показати їх соціальну шкідливість, з одного боку, і розкрити їх комічну сутність, з другого боку. Цілком самобутній вид цього жанру створив Остап Вишня, назвавши його "усмішка".

Памфлет— сатиричний жанр публіцистики різко викривального характеру, у якому сатира переростає в сарказм, цілковите заперечення предмета відображення. Для памфлету характерні такі риси, як злободенність, документалізм, обрання для викритгя значного суспільного явища (важливої соціальної події, видатного державного або громадського діяча). Надзвичайна ефективність памфлету засвідчена історією: Даніель Дефо (1660-1731) за памфлет "Найкоротший шлях розправи з дисентерами" (1702) був поставлений до ганебного стовпа, Дені Дідро (1713-1784) за трактат "Лист про сліпих для повчання зрячим" (1749) був кинутий до в'язниці, а П. Чаадаєв (1794-1856) за "Філософічні листи" (власне, не за весь цикл з восьми листів, а лише за першій лист, надрукований у 1836 році в № 15 журналу "Телескоп") був оголошеній божевільним.

Памфлет – сатиричний художньо-публіцистичний жанр, в якому розвінчуються небезпечні негативні явища. Розрахований на ідейне знищення об'єкта критики. Як і фейлетон, практично в газетах не зустрічається. Разом з тим, може відродитися на сторінках, насамперед, партійної преси.

Через публіцистичні жанри журналістика вростає в літературу. Це її, так би мовити, найвищій поверх. У публіцистиці охоче працюють письменники й науковці. У XX столітті спостерігається зрощення публіцистики й філософії. Але завжди слід пам'ятати, що фундаментом журналістики є її інформаційний рід, а аналітичні жанри складають міцні стіни її будинку. На відміну від літератури, де літературні роди рівнозначні, журналістські роди мають ієрархічну підпорядкованість.

Описані нами жанри належать до числа найважливіших, але це не означає, що неможлива поява нових жанрів, створення проміжних міжжанрових утворень чи навіть авторських модифікацій існуючих варіантів. Так, кілька об'єднаних новинарних заміток, що відстежують події в часі, можуть складати хроніку. У межах портретного нарису деякі журналісти виконують твори під назвою "силует", що є дальшим поглибленням внутрішньожанрової типології і передбачає не просто створення портрета героя, а портрета контурного, однобічного, спрямованого не на всебічне розкриття характеру, а на поглиблене висвітлення його окремих сторін. Відповідь опонентові називається "реплікою". Цей список можна продовжувати. Існують і авторські жанри. Неможливо заперечувати, що Максим Рильський створив свій жанр "вечірніх розмов", а Остап Вишня "усмішок". У вигляді схеми ієрархію журналістських родів можна зобразити так

Незважаючи на те, що категорія жанру г найбільш консервативною в журналістці, найбільш стабільно утримує статі, вироблені в процесі історичного розвитку ознаки, підтиском мінливої, еволюціонуючої соціальної дійсності все ж відбувається поступове оновлення і жанрової системи в цілому і внутрішньої конституції кожного жанру зокрема. У практичній роботі журналіста важливе значення мас його орієнтація як у загальних жанрологічних проблемах, гак і знання вимог і особливостей того чи іншого жанру. Це дозволить йому досягти максимальної реалізації свого творчого потенціалу. Ставлячись з повагою до надбань багатьох поколінь своїх попередників, журналіст повинен прагнути не тільки якомога ефективніше використати наявний арсенал жанрових засобів, але й продовжити безперервний пошук нових підходів до вирішення творчих завдань.

Останніми роками йде дискусія про ознаки та взагалі існування жанрів. І хоча стара система поділу на жанри не завжди була ідеальною, зовсім відмовлятися від неї не варто. Український журналістикознавець, професор А.З.Москаленко визначав жанр як предмет формотворення матеріалу і спосіб відображення теми. Іншими словами, жанр – це спільність логіко-композиційних ознак.

Жанр є елементом форми журналістського твору. До критеріїв поділу журналістики на жанри відносять:

• об'єкт відображення;

• призначення виступу;

• масштаб охоплення дійсності, масштаб узагальнення;

• особливості літературно-стилістичних засобів.

Поділ жанрів на відповідні групи значною мірою ґрунтується на відмінності та ступені складності інформації. [17, c. 157-161]

Розділ 2. Аналіз інформаційного жанру

2.1. Сучасна практика журналістського інтерв'ю – як різновиду інформаційного жанру

Треба розділяти інтерв'ю як жанр і як метод. Молодим журналістам чомусь здається, що зробити інтерв'ю не так і важко: поставив диктофон чи мікрофон перед людиною, а потім розшифрував запис. Як правило, такі матеріали бувають занадто "сирими" та рідко з'являються в пресі чи ефірі. Часто вже ваш співрозмовник дасть зрозуміти помилковість такого підходу. Якщо ж промовчить, потім редактор вкаже на більш суттєві недоліки. До інтерв'ю треба ретельно готуватися, продумати кожне запитання, переглянути автобіографічні дані та всю доступну літературу співрозмовника, якщо це науковець. Ваша праця вимагатиме і знань із психології спілкування, невербальної комунікації тощо.

Запитав - й отримав відповідь, потім виклав на папері чи змонтував в ефірному сюжеті. Насправді ж усе набагато складніше. Щоб працювати у форматі цього жанру успішно, слід усвідомлювати його комунікативну сутність і володіти майстерністю запитальної стратегії. [1, c. 5-6]

Історіографія жанру багата знаними персонами та яскравими зразками. Водночас він постійно розвивається, у ньому відбивається динаміка часу, колізії сучасного життя. Однак сутність інтерв'ю залишається незмінною. Його завдання полягає в розкритті характеру героя (аудиторія охоче ніби припасовує його до себе); причинно-наслідкових зв'язків явища (події) через призму учасника (очевидця). Журналіст виступає посередником між аудиторією й об'єктом її зацікавлення. Ця комунікативна функція передбачає ряд традиційних етапів: підготовка, спілкування, осмислення та виклад інформації. На кожному з них керує його величність запитання.

Запитання - це своєрідний ключ до успіху інтерв'ю. Зрозуміло, що воно має бути змістовним і нестандартним. А в сучасній журналістській практиці помітним стає ще одна особливість - моделювання запитання на очах самої аудиторії. Тобто заздалегідь продумане запитання журналіст формулює ніби дозовано: спочатку дається якась несуттєва, на перший погляд, теза; далі вона ускладнюється іншими аспектами. У результаті аудиторія підсвідомо відчуває свою причетність до народження запитання, співпереживає інтерв'ю, почуваючись співучасником процесу спілкування. Проілюструємо це епізодом з інтерв'ю в прямому ефірі одного з провідних вітчизняних телеканалів "1+1" за участю екс-державного секретаря США М. Олбрайт. Відомо, що вести інтерв'ю з такими особистостями нелегко, бо протокольні й дипломатичні рамки зобов'язують їх відповідати здебільшого статично. У таких випадках від журналіста вимагається особлива винахідливість, уміння побудувати запитання нестандартно. І ось після традиційної "розминки" журналіст запитує гостю: "Пані Олбрайт, у вас така симпатична прикраса - брошка у формі метелика. Очевидно, ви любите все літнє?.." "Насправді, - відповіла поважна гостя, - я надаю перевагу прикрасам у вигляді різноманітних зміїв, але іракський диктатор С. Хусейн якось заявив: подивіться, яка ця Олбрайт зміюка, у неї навіть прикраси - змії. Відтоді мушу уникати улюблених брошок-змій". Така напівжартівлива відповідь, безумовно, надала спілкуванню непротокольного характеру. Журналіст "елегантно" вийшов на комплекс важливих питань про відносини між США й ісламським світом. До того ж обговоренню специфічної міжнародної проблематики було надано особистісного забарвлення, що сприяло доступності інформації. Запитання скидалося на експромт, адже тільки посвячені в перипетії міжнародної політики фахівці знають, що М. Олбрайт використовувала свої жіночі прикраси, як своєрідні символи-сигнали для партнерів з переговорів. Отже, журналіст успішно скористався деякими таємницями дипломатичної кухні.

У сучасній практиці інтерв'ю особливо цінуються запитання з певним підтекстом, що надають спілкуванню неабиякої інтриги. Питання з підтекстом здатне заскочити співбесідника зненацька; отже, відповідь може бути збагачена ексклюзивною й несподіваною інформацією. Як це сталося в одному телеінтерв'ю на "Новому телеканалі" з відомим поетом і державним діячем І. Драчем. Журналіст запитав його: "Ви якось писали - 5 років займаюся політикою і став дурнішим в 5 разів. Чому ж досі в парламенті?" Підтекст тут настільки виразний, що вже сам по собі характеризує співбесідника під певним кутом зору. Навіть якщо відповіді й не буде ("без коментарів"), підтекст запитання дає можливість аудиторії скласти враження про героя, про його слабкі чи сильні особистісні ознаки.

Від змісту запитання залежить атмосфера спілкування. Невипадково "король інтерв'ю", провідний коментатор американської телекомпанії СNN, Ларі Кінг радить починати розмову легко, а закінчувати рішуче. Простеживши за розмовними колізіями ряду інтерв'ю метра (вітчизняна преса час від часу передруковує стенограми його телерозмов з відомими людьми), пересвідчуєшся у вмінні журналіста відразу викликати співрозмовника на довіру. На початку невимушена атмосфера спілкування досягається простими і начебто другорядними запитаннями. (Так, інтерв'ю з голлівудською "зіркою" Шерон Стоун починалося з компліменту: "Шерон, перед тим як "мучитиму" вас своїми запитаннями, дозвольте висловити своє захоплення - маєте фантастичний вигляд!") Поступово ведучий ток-шоу ускладнює запитання, вдаючись навіть до провокативності. Несподіваний контраст у запитаннях, як правило, призводить до несподіваних зізнань співрозмовників Ларі Кінга. Декотрі згодом щиро зізнаються, що зовсім не передбачали ділитися таємним у телеефірі й не можуть збагнути, як те сталося.

Ларі Кінг славиться також умінням висвітлити певні непривабливі (замасковані) ознаки характеру чи діяльності співрозмовника. Таке вміння відчув на собі, зокрема, російський президент В. Путін. У вересні 2000 року під час офіційного візиту до США він був запрошений у знамениту студію СNN. Слід зазначити, що напередодні у Баранцевому морі загинув підводний човен "Курськ", і світова громадськість співчувала жертвам катастрофи. Тож Ларі Кінг не міг не запитати у гостя про трагедію. Але це сталося не відразу. Спочатку були запитання про се, про те. І раптом виникло: "А що ж сталося з човном?". "Він потонув..." Така скромна відповідь сколихнула західну пресу. Оглядачі оцінили її як вельми цинічну. На їхню думку, відповідь-репліка засвідчила підсвідоме ставлення російського президента до трагедії. В. Путіна звинувачували в байдужості до горя співвітчизників. Йому дорікали за неувагу до рідних загиблих моряків-підводників: "навіть не перервав відпустки, щоб утішити згорьованих родичів". Кремлівським іміджмейкерам довелося планувати окрему піарівську стратегію з "відмивання" образу російського президента. А Ларі Кінг ще раз підтвердив своє неофіційне звання - "Мухамед Алі американської журналістики". Бо, як і славетний боксер, володіє майстерністю завдавати несподіваного "удару", відсилаючи суперника в нокаут (День. - 2002. - 25 лип.; Сегодня. - 2002. - 20 лют.; Факты. - 2003. - 17 вер.; Корреспондент. - 2003. - 15 лист.). [7, c. 79-80]

І все ж найпоширенішою "хворобою" інтерв'ю є статичність запитань. Очевидно, вона походить від творчої лінькуватості журналіста, відсутності в нього творчого запалу. Часто вживане "які ваші плани на майбутнє?" є надто абстрактним і пасивним, щоб розкрити сутність героя, зацікавити ним аудиторію. А ось запитання до відомого хірурга-кардіолога Катерини Амосової (доньки відомого академіка Миколи Амосова) на кшталт "чи зустрічали ви людину з правостороннім серцем?" (Вечірній Київ. - 2001. - 24 квіт.) програмує висвітлення і фахової специфіки діяльності співрозмовниці, і особливостей кардіологічної проблеми взагалі. Таке запитання також конкретизує зацікавлення аудиторії й дисциплінує співбесідника. Отже, вдало знайдений варіант питання допомагає вирішити основні завдання інтерв'ю. [15, c. 6-8]

Найважче уникнути статичності під час спілкування з політиками. Тут журналістів, як правило, ніби гіпнотизує політичний контекст. Через його призму часто продукуються банальність та кон'юнктурщина. Однак якщо сприймати політика та його діяльність ще й в особистісному ракурсі, то запитальна інтонація набуває людянішого забарвлення, стає жвавішою і доступнішою.

Буває, завдяки публічному досвіду політик легко уникає "незручного" запитання. Тоді не зайвим буде повторити його, але у трохи видозміненому вигляді. Якщо і це не допомагає, то, вдаючись до зображувальних засобів (виокремлення паузи, відповідних жестів, погляду героя тощо) чи ремарок, варто засвідчити перед аудиторією лукавість поведінки співбесідника. Тим самим інтерв'ю збагатиться інтригуючою "родзинкою".

Узагалі, проблема запитальної провокативності стає для сучасного інтерв'ю дедалі актуальнішою. У журналістському середовищі нерідко виникають диспути: чи коректно ставити "незручне" запитання? Однак інформаційна практика (особливо масових і комерційних ЗМІ) однозначно стоїть на боці провокативності, бо лише солодкими чи прісними запитаннями журналістові важко зацікавити аудиторію своїм інтерв'ю. Проблему провокативності можна пом'якшити насамперед завдяки стилістичним вкрапленням у запитання на зразок: "Даруйте, але мушу запитати про неприємне...", "Можливо, це некоректно, але дозвольте запитати..." Тут доцільні натяки, використання асоціацій, іронії тощо.

Стилістика журналістського запитання має бути неодмінно виразною. Задовгі та ще й насичені авторськими фрагментами питання ускладнюють його сприйняття, відтак програмується розпливчата відповідь. Щоб спрямувати співрозмовника на конкретику, журналіст, як правило, вдається до запитальних сполучників: як, чому, навіщо... Однак той же Ларі Кінг свідомо уникає цього на користь розповідної інтонації, щоб співрозмовник почувався ніби рівноправним учасником розмови. Натомість "король інтерв'ю" використовує методи комунікативної психології, впливаючи на свого візаві енергетикою погляду, жестами, елементами ретельно продуманого інтер'єру студії тощо. [8, c. 203-206]

У підсумку зазначимо, що інтерв'ю - лідер серед жанрів сучасної журналістики. Врешті-решт метод інтерв'ювання є основою так званої діалогічної журналістики (ток-шоу, "круглий стіл") та й усього процесу збору інформації журналістом. Ефективність інтерв'ю залежить від змісту запитання. Наскільки воно буде насиченим, промовистим і виразним, настільки й вагомою буде відповідь. Інтерв'ю - динамічний, універсальний і демократичний жанр. Інформація, подана у його форматі, сприймається легко. Тому цей жанр вартий уваги як дослідників, так і журналістів.

2.2.Проблема сучасного тексту в інформаційному жанрі

В даному підрозділі проаналізовано функціонально-стилістичні аспекти сучасного аналітичного тексту. Виявлено активну тенденцію до вживання зниженої лексики, інтержаргону, що свідчить про розмивання меж між стилями і небезпеку псевдодемократизації тексту.

У інформаційному творі автор звичайно:

- описує ситуацію, здійснює постановку питання;

- показує те, що повинно бути, на його думку, насправді, до чого він прагне;

- пропонує шляхи й засоби, які ведуть до мети.

Теза про те, що основним конструктивним принципом публіцистичного тексту є поєднання мовної експресії та стандарту, емоцій та логіки викладу, проіснувавши два-три десятки років, уже безнадійно застаріла. [10, c. 36]

Доводять це численні дослідження лексики сучасного інформаційного дискурсу, зокрема жаргонної (Л. Кондратьєва, Т. Терновська), т. зв. "словесного порно" (В. Дружбинський), "зломови" - ознаки патогенних текстів (Б. Потятиник, Б. Лозинський, Н. Станкевич, Я. Прихода) та ін. Активізація "зниженої" лексики є, на думку науковців, однією з визначальних ознак сучасної публіцистики.

І якщо докладні дослідження реалій і змін такої української субмови, або "антимови" "антисвіту", як кримінальне арго дають змогу "поглянути на суспільство згори" і "відкрити унікальну перспективу цього суспільства" [2, 201], то подібне до вибуху проникнення цього мовного пласту у газетно-публіцистичний текст також має свідчити про соціально-культурний рівень цього суспільства.

Як узагальнюють і пояснюють це явище дослідники? Це, на їхню думку, відображення загальної тенденції переходу слів жаргонного походження до сфери загальнонародної лексики як наслідок безперервної міграції мовних одиниць у мовній системі. Отже, жаргонізми стають лексикою для усіх.

Дослідниця сучасного українського інтержаргону як лінгвістичного феномену та сучасної "мовної практики міста" Л. Ставицька вважає, що його повноцінний розвиток - це свідчення повноти соціальної бази та комунікативної потужності української мови. З усіх структурних складників інтержаргону (міського просторіччя, молодіжного сленгу, професійного, корпоративного жаргону, кримінального арго) "саме кримінальне арго виявляє чи не найбільшу комунікативну потужність у плані експансії в різні соціально-мовні сфери " [25, c.213]. Але ця варваризація, "зниження" літературної мови - закономірне і природне явище еволюції мови.

Щодо функціонування жаргонної лексики в тексті, це - тенденція до "розширення простору стилістичної норми" і "формування нової стилістичної норми, звільненої від багатьох заборон на користь критерію персональної мотивованості" [23, c.60]. Свідоме вживання жаргонної лексики - це експресія, а несвідоме - низька культура мовлення. Отже, публіцистика - це завжди свідоме використання заради експресії. Експресивні засоби, за В.Чабаненком, це "засоби, які служать для образної, емоційно наснаженої, естетично відсвіженої передачі думки", "у системі цих засобів концентрується вся краса і сила українського слова, " вони "активізують мислення" і "викликають напругу"[32, c. 47].

Як передумови і причини активізації жаргонізмів дослідники називають соціальну розкутість носіїв мови і зниження рівня культури суспільства взагалі. Леся Ставицька розглядає "жаргонний вибух" в українській художній літературі 80 - 90 рр. ХХ ст. як "непрямий протест проти сомнамбулічної масової свідомості та українського стереотипу елегійно-романтичного способу художнього світовідчуття" [25, c.215] і констатує спад цієї "хвороби "жаргонного нагромадження в тексті. У публіцистичному тексті ця "хвороба" тоді, мабуть, загострюється.

Активне вживання молодіжного сленгу дослідники пояснюють зростанням ролі і впливу молоді в суспільстві, молодіжним авторством багатьох публіцистичних текстів. Звичайно, те, що суспільство помолоділо, - це позитивно. Але інші явища: безмежна вільність у мові, мовна розкутість, порушення норм, "безграмотність, яка волає", власне лайлива лексика, та ще й без купюр - породжують зовсім інші, сумні думки, на кшталт таких, що "соціальне замовлення" на нормальну українську і російську мови в нашому суспільстві відсутнє" чи "поняття "пристойність" може потрапити у розряд непристойних" [12, c. 3].

Для аналізу обрано сучасні видання: "ПіК", "Львівська газета", "Поступ" та ін.

Помірковано традиційні твердження, що розмовна лексика надає "людських" рис будь-якому стилю, що саме в публіцистичному тексті вона зрозуміла, закономірна і бажана, у час новітній дещо гіпертрофується. Легкість вживання розмовної лексики (слів фамільярних, простомовних, з грубуватим відтінком) веде не до взаємодії, а до розмивання меж між стилями, псевдодемократизації тексту, співіснування книжної, суспільно-політичної лексики і власне лайливої, скорочення дистанції між ними - до фамільярності та вульгаризації як ознаки публіцистичного стилю. [13, c. 136]

Лише деякі автори згадують про наші вразливі душі і просять вибачення за "погані слівця", та й то частіше не журналісти, а політики, адвокати. Тоді це звучить так: "Правда, ліпше бути майном, аніж лайном, вибачте за слово" (ПіК. - 2002. 3-9 верес.); "…цинічно брехати (вибачте, не знаходжу делікатнішого слова)" (Універсум. - 2002. - № 9 - 10); "Даруйте за вуркаганський лексикон, щось на зразок "скурвлених" або навіть "опущених"; "…він (знову, пардон, за злодійське слівце) "зашкварений" (про українських депутатів - А. С.-Ш.) (ПіК. - 2002. - 12 - 18 лют.). Для нашого заспокоєння нам намалюють крапки: "Головуючому нічого не залишається, як припинити це б…" і закрити засідання"; "О б…ка Данія!"; "П…ь всім сподіваннням!" (ПіК. - 2002. - 17 - 23 груд.); "Дідько його знає, звідки пішло це п…тичне правило етикету, надзвичайно поширене в українських політичних колах" (ПіК. - 2002. - 22 - 28 жовт.). Або "розкують" і нас: "Народні обранці особливою вигадливістю не відрізняються і їдять у масі своїй не заливну осетрину або якусь іншу хрєнь…" (ПіК. - 2002. - 22 - 28 жовт.); "Депутат Волков криє на чому світ стоїть рідну більшість… А потім видає знакову фразу: отака у нас, бля, більшість" (ПіК. - 2002. - 17 - 23 груд.). А ось розмова з літературознавцем і редактором: "Правду кажучи, мені подобається тусуватися. Принаймні, це цікавіше, ніж читати лекції про Джойса людям, яким до дупи і ти, і твій Джойс" (Львів. газ. - 2003. - 17 січ.).

На початку 90-х років дослідники радо відзначали інтелектуалузацію газетно-публіцистичних текстів. Сьогодні інтелектуали обов'язково мають знати простомовні слова, молодіжний сленг чи кримінальне арго, а звичайний читач - англійську чи латину. Зрештою, від частоти повторення цієї лексики це неважко: "Тигипко and K …" (Універсум. - 2002. - № 9 - 10); "покоління Next", "покоління Past" (ПіК. - 2002. - 3 - 9 верес.); "Корисного багато: одні пропонували "Go East!", інші тяжіли до розвинутого Заходу"; (ПіК. - 2002. - 24 груд. - 2003. - 12 січ.); "декому "пощастило" пожтити з "американським ковбоєм" і … "відвалити з рідного хоума"(ПіК. - 2002. - 24 груд. - 2003. 12 січ.); "Мельниченко - Азаров: show must go on"; " …ця вистава закінчиться для нього гепі-ендом" (Поступ. - 2003. - 23 - 29 січ.), "….і піди розберися, що де "мейд"? (ПіК. - 2002. - 12 - 18 лют.); "події минулого тижня на Хрещатику геть нікого не зацікавили: національні телеканали їх дружно прігнорували попри явний "екшн" по відео" (ПіК. - 2001. - 18 - 24 груд.).

Найчастіше немотивовано у текст потрапляють російські вкраплення, хіба що від труднощів, які викликає для автора їхній переклад: "Представник Президента в парламенті, "очаровашка" О. Задорожній, відомий передусім вічно "блуждающей" усмішкою на устах, цю можливість заперечує" (ПіК. - 2002. - 17 - 23 груд.); або ж для утворення певного колориту: "Криша (президент Л. Кучма - А. С.-Ш.) уклав з ним договір…(Універсум. - 2002. - № 9 - 10); "Хтось усю "карнавальну ніч" протусується на Хрещатику, а хтось захоче відірватись по-дорослому - із сауною і "дєвочкамі" (ПіК. - 2002. - 24 груд. - 2003. 12 січ.); "Парламентарі ще влітку били на сполох з приводу катастрофічного недофінансування, але Кабмін тоді заспокоював громадськість, мовляв, у другому півріччі усе буде "чьотко" (ПіК. - 2002. - 22 - 28 жовт.) та ін.

Львівські газети "купаються" в неповторному шармі говірки: "Зрештою, навіть при найбільшій повазі до друзів і союзників, ніколи не варто забувати про власні інтереси, прецінь політики та дипломати представляють своїх співвітчизників, а ті можуть потребувати чогось іншого, аніж простого "телячого ентузіазму" (Львів. газ. - 2002. - 12 листоп.); "Кі'ко там було тої "пєрєстройки", тої боротьби та тої "незалежності"? (Львів. газ. - 2003. - 23 січ.); "А чого ся не слухали ?"; "Принцип "а жибись знав!" не повинен стати домінуючим…;" …уві Львові за совітів…" (Львів. газ. - 2002. - 13 листоп.); "Візьмімо, наприклад, президента Путіна. Подивився хлоп кіно… взяв та й образився. От тоді й виліз у маси шкандаль…" ; "Для невтаємничених повім…" (Поступ. - 2003. - 23 - 29 січ.); з інформаційного матеріалу на економічну тему: "Як то кажуть, вар'яти на світі ще не перевелися… один фацет… для нагрівання рідини з тонкого мідного листа зробив пуделко… із рурками… До цього кроку всенький техпроцес проходив, як то кажуть, зупа - гут. Але от, наприкінці, чувак таки втнув помилку… споживана потужність прибамбаса досить висока… Придбати пристрій можна в онлайн-магазині… усього за 24 папірці із американськими президентами" (Поступ. - 2003. - 23 - 29 січ.). Як свідчить останній приклад, в одному тексті співіснують різні за характером мовні одиниці, які до того ж повинні сприйматися як "тверда інфа". Така іронічність закладена не тільки у тексти "юрби незалежних мас-медій", а й у заголовки ("Халява, сер!"; "Ментівське свято"; "Приватизаційне кидалово"; "Труба трубі") і назви серйозних рубрик: "Законотворчі примочки"; "Новини від цьоці Феміди"; "Правовий регульож"; "Прохіндіада" (про проблеми судочинства); "Законотворчі вибрики"; "Розбір польотів" та ін.

Можна погодитись, що розмовна лексика оживляє газетно-публіцистичний текст, виразніше і жвавіше окреслює висловлену думку, але її засилля, вважаємо, заперечує саму тему матеріалу - політичну, економічну, правову, військову. Можливо, автори так хочуть наблизити читача до теми, але тоді вони, за словами одного з матеріалів, де йшла мова про міського голову (!), вважають інтелектуальний рівень цього читача "нижчим від плінтуса". Надмірна грайливість викладу схожа на сміх крізь сльози.

Можна також погодитись, що вживання інтержаргону створює інтимно-фамільярний, іронічно-гротескний стиль, навіть з тим, що у розширеному вживанні кримінальне арго нейтралізується. Що ж до того, що жаргонна лексика, яку вживають освічені люди з іронічною метою, "віддзеркалює вихідне середовище цієї лексики і є своєрідним присудом йому" [25, c. 215], то, скоріше, вона є присудом суспільству - нашому "зворохобленому, зубожілому й порізненому суспільству". (Універсум. - 2002. № 9 - 10).

Узагальнивши значну кількість прикладів, переконуємося, чим є для нас наші депутати, політики та уряд. Ось ця "політична екзотика". Це "збіговисько" "прохіндеїв" і "шаровиків" із "державницькими примочками", що займаються "лохотроном у великих масштабах", "клепають закони", "латають клаптикове законодавство", здійснюють "фінансовий тарарам", "нашкрябують по засіках" голоси, "базарять" "заумну маячню", "борсаються-больбаються" у національному питанні, "зчиняють бучі", "гризню", хавають національну культуру з журналістським "поганялом" - "культур-мультур", б'ють демократію "по пиці" і взагалі "чхати на нас хочуть". "Хай вам грець!" (ПіК. - 2002. - 12 - 18 лют.) . Тут домінує лексика типу: мо, дзуськи!, тьху-тьху!, бідося, нагло, каламутити воду, пасти задніх, з якого дива та ін.

Можна проілюструвати цей стиль уривками публіцистичних текстів:

"Гуртом і в роздріб вони замельдувалися в "прохідняках рейтингових партій та блоків …. з принципом "з миру по депутатові" в українському парламенті можна створити потужну п'яту колону, і ніякі борці за нацбезпеку навіть прочухатися не встигнуть" (ПіК. - 2002. - 12 - 18 лют.); "аби заохотити політикум до переходу - викручуватимуть руки, а тому, хто переходити таки не захоче, - попереламують ноги… "Європеїзація" політичної системи неминуча як смерть"; "Урочистим маршем числа так 15 місяця вересня праві знову урочисто наступлять на ті ж граблі, котрі пробарабанили по їхніх головах оксамитового січня 2002 року"; "Кучма на ці витівки не зважав… обидва Рухи кричали ґвалт, але гучніше всіх лементували бізнесмени…ця задавнена віагра на правих подіяла" (ПіК. - 2002. - 3 - 9 верес.); "Єдина Україна так само єдина, як Чорне море - чорне, а Михайло Поплавський - юний орел" (ПіК. - 2002. - 21 - 27 трав.); "Грім гримить, кущі трясуться, депутати в залі б’ються" (ПіК. 2002. 17 - 23 груд.).

Верхівка нашої держави - це також "владно-бюрократичний "бєспрєдєл". (Найчастотніше слово поряд з "дах", "розборки", "базари", "кидати"). Ось група лексики, яка "підтримує цей світ: тупі наїзди, вишка, хазяїн, кілер, чорний нал, підстава, напряг, круто, розкрутка, нестиковка, чистка, відмашка, гострити лижі, засвітитися, пришити, зав'язаний (на чомусь) та багато ін.).

На жаль, з'явилася ще одна асоціативна сфера, яка заполонює політичні тексти, із своєю аксіоматичною лексикою. Для прикладу: "Як непримиренні, так і конструктивні опозиціонери злягалися у передвиборній камасутрі і торгували живим тілом за місця у передвиборчих списках. У парламентській залі ну хоч би хто голий пробіг!" (ПіК. - 2001. - 18 - 24 груд.); "кажуть, що голову уряду Нідерландів …. постійно порівнюють із самим Поттером. Одного разу це так його вкурвило … (Поступ. - 2003. - 23 - 29 січ.); "Він (Марчук - А. С.- Ш.) прикидався всезнаючою й агресивною Щукою, обіцяв стати політичним Лебедем, але став Раком перед усією президентською раттю" (Львів. газ. - 2002. - 13 листоп.) та ін. Ця лексика для вжитку у галузі політики поки що нечисленна: ґвалт, ґвалтувати, "дєвочкі", баби, "невірні дівчата", критичні дні, бардак, медовий місяць, віагра.

Щодо "забугорних" політичних проблем там теж усе "по-свійськи":

"Білий дім дзьобає Росію", "шведи копнули Буша", "Москва нагло відмовляється від важеля", "Бойовики розлізлися як таргани", дипломати "бовкають", "базарять", політики "белькочуть"… "І "пішло-поїхало" (ПіК. - 2002. - 12 - 18 лют.) Так, це іронія, але не завжди вона виправдана, інколи текст звучить "ультрацинічно": "…розкопку … взагалі інакше ніж "тортом з мерців" назвати не можна"; "Як вистежити Бен Ладена у печерах, якщо він не вивішує номерків"? (ПіК. - 2001. - 9 - 15 жовт.) та ін.

Молодіжного сленгу у серйозні за тематикою аналітичні тексти проникає порівняно менше. Ось помічені нами: облом, "бути у контрах з предками", зациклитись, просунутий, відтягнутись, шаровики та ін.

В економічних текстах іронія відчутна передусім у дієслівній лексиці, а також у постійному вживанні лексем: зелені, бакси, папірці, тугрики, капуста. [21, c. 121-125]

Отже, стиль публіцистики зазнав відчутних змін під впливом суспільно-політичних чинників. Окреслюючи ці зміни на лексичному рівні, вагаємося, чи називати їх, услід за іншими мовознавцями, "етапом випробувань і формування", чи констатувати, що ще впевнений шлях у напрямку до "поверхової публіки" (братви, пацанви, подонків, лохів і рагулів" (ПіК. - 2001. - 9 - 15 жовт.).

Висновки

До основних аналітичних жанрів газетної публіцистики прийнято відносити наступні: кореспонденцію, звіт, репортаж, інтерв’ю (як певний епістолярний жанр).

Кореспонденція - це газетний жанр, у якому на конкретному фактичному матеріалі, у порівняно вузьких тимчасових рамках, у неширокому масштабі аналітично, аргументовано розробляється актуальна тема.

Кореспонденції прийнято умовно ділити на дві великі групи: аналітичні й інформаційні.

Для аналітичної кореспонденції характерне з'ясування причинних зв'язків між явищами, аргументована постановка певної проблеми і її всебічне обґрунтування.

Інформаційними називаються кореспонденції, які повідомляють про нові факти, привертають увагу читачів до нових явищ нашого життя. Тільки аналітичний підхід дає можливість авторові побачити ту проблему, що криється за фактами, правильно охарактеризувати саме явище, подію, розкрити життєві закономірності, логічний взаємозв'язок і взаємозалежність фактів.

Інформованість, обмін думками й поглядами, повідомлення й одержання новин - соціальна потреба суспільства.

Інформація розширює коло людських інтересів, втягує в громадське життя. Вона сприяє виробленню точки зору на найважливіші проблеми сучасності.

В ході роботи ми визначили, що жанр - це певна літературна або публіцистична форма відбиття об'єкта, життєвої ситуації, фактів або явищ дійсності, що володіє стійкими ознаками. При цьому форма твору наповнюється певним змістом, пронизується авторською думкою. Знаючи можливості жанру, його характерні ознаки й особливості, журналіст може більш цілеспрямовано працювати над публіцистичним матеріалом, свідомо відбирати й зображувати, трактувати факти, ситуації, явища.

Кожний жанр дає свою інтерпретацію фактів, документальних відомостей, висвітлюючи їх або в короткій, або в розгорнутій формі, даючи з коментарями або тільки викладаючи їхній зміст, зміст. Різні жанри в газеті, доповнюючи один одного, створюють правдиву картину поточної дійсності, об'єктивно відбивають події.

Зміст матеріалу, цільові настанови автора звичайно визначають форму твору. Майстерність публіциста, репортера потрібно постійно удосконалювати й розвивати.

Майстерність - це не абстрактне поняття. Це жива вимога практики. Майстерність публіциста на газетній сторінці завжди втілюється в конкретному газетному матеріалі, у певній жанровій структурі. Таким чином, питання про ознаки, особливості, характер, можливостях газетних жанрів - це й питання підвищення журналістської майстерності, оскільки вимоги до конкретних газетних матеріалів постійно ростуть.

Розглянуті нами інформаційні жанри в газеті все частіше супроводжуються коментарями, вони набувають все більш аналітичного характеру. Це особливо характерно для жанрів репортажу та інтерв’ю.

Список використаної літератури

  1. Аналитические жанры газеты: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ, 1989.— 236 с.
  2. Березовенко А. Кримінальне арго в Україні // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конгресу україністів / Відп. ред. В. Німчук. - К.: Пульсари, 2002.
  3. Бочковський О.І., Сірополко С. Українська журналістика на тлі доби (історія, демократичний досвід, нові завдання) / За ред. К. Костева й Г. Кошаринського. — Мюнхен: Український техніко-господарський інститут, 1993. — 204 с
  4. Бухарцев Р. Г. Психологические особенности журналистского творчества: Материалы спецкурса. — Свердловск: Уральский ун-т им. А. М. Горького, 1976. — 67 с.
  5. Введение в журналистику: Хрестоматия. — М.: Высш. шк., 1989. — 263 с. Введение в теорию журналистики. Учеб. пособие. / Прохоров Е. П., Гу-ревич С. М., Ибрагимов А.-Х.-Г. и др. — М.: Высш. шк., 1980. — 287 с.
  6. Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови / Відп. ред. М. М. Пилинський. - К.: Наук. думка, 1990.
  7. Владимиров В. М. Основы журналистики в понятиях и комментариях: Учебное пособие. — Луганск: Изд-во ВУГУ, 1998. — 144 с.
  8. Ворошилов В. В. Журналистика: Учебник. —СПб.: Изд-во Михайлова В. А.. 1999. — 304 с.
  9. Гід журналіста: Збірка навчальних матеріалів, складена за французькою методикою вдосконалення працівників ЗМІ / Адаптація та упорядкування -- Алла Лазарева. — К., 1999. — 96 с.
  10. Горохов В.М. Основы журналистского мастерства. — М.: Высш. шк. 1989. — 117 с.
  11. Дзялошинекий И.М. Творческая индивидуальность в журналистике. —М.: Изд-во МГУ, 1984. - 80 с.
  12. Дружбинський В. Словесне порно // Дзеркало тижня. - 2002. - 7 верес.
  13. Єрмоленко С. Я. Мова і час. Розвиток функціональних стилів сучасної української літературної мови. - К.: Наук. думка, 1977;
  14. Здоровега В.Й. Вступ до журналістики: Конспект лекцій. — Львів: Вища школа, 1975. — 111 с
  15. Информационные жанры газетной публицистики: Хрестоматия. — М.: Изд-во МГУ. 1986 — 295 с.
  16. Методы журналисткого творчества. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 151 с.
  17. Москаленко А. 3. Теорія журналістики: Підручник. — К.: Експрес-об'ява, 1998. —334 с.
  18. Москаленко А.З. Основи журналістики: Тексти лекцій. — К.: ВПЦ "Київський університет", 1994. — 135 с
  19. Нерух О. О. Першооснови журналістської творчості: Навчальний посібник для студентів філологічного факультету, спеціальність "журналістика". — X.: Світ дитинства, 2000. — 108 с
  20. Основи масово-інформаційної діяльності: Підручник / А. 3. Москаленко, Л. В. Губерський, В. Ф. Іванов. — К., 1999. — 634 с
  21. Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. вузов по спец. "Журналистика" / Ред.-сост. С. Г. Корконосенко. —СПб.: Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. — 272 с.
  22. Прохоров Н. 11. Введение в журналистику: Учебник. — М.: Высш. шк., 1988.-278 с.
  23. Синельникова Л. Н. Расширение пространства стилистической нормы как фактор ее изменения // Вісн. Луганськ. держ. педагог. ін-ту. - 1997. - № 2.
  24. Солганик Г. Л. Газетные тексты как отражение языковых процессов в современном обществе (1990-1994 гг.) // Журналистика и культура русской речи. М, 1996. — Вып. 1. — С. 13-25.
  25. Ставицька Л. Сучасний український інтержаргон: проблеми й аспекти вивчення // Мовознавство: Доп. та повідомл. IV Міжнар. конгресу україністів / Відп. ред. В. Німчук. - К.: Пульсари, 2002.
  26. Стюфляева М.И. Образные ресурсы публицистики. — М.: Мысль, 1982.— 176 с
  27. Стюфляева М.И. Поэтика публицистики. — Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1975. — 154 с.
  28. Тертычный Александр. Пресс-релиз — сырье для журнштыста // Журналист. — 2001. — № 8. — С. 75-78.
  29. Ученова В. В. Методы исследования генезиса публицистики // Методы исследования журналистики. — Ростов н. Д.: Изд-во Ростов, ун-та, 1984. — С. 7.
  30. Ученова В.В. Беседы о журналистике. — 2-е изд. испр. и доп. - М.: Мол. гвардия.. 1985. — 205 с.
  31. Ученова В.В. Исторические корни современной публицистики: Лекции по курсу "Теория и практика партийно-советской печати". - М.: Изд-во Москов. ун-та, 1972. — 74 с.
  32. Чабаненко В. А. Основи мовної експресії. - К., 1984.

загрузка...
Top