Юрист та його культура

1. Психологічна культура юриста.

2. Роль релігійних норм у соціалізації юриста.

Список використаної літератури.


1. Психологічна культура юриста

Прийнято вважати, що слово «душа» вперше з'явилося у IV ст. до н. е. у праці Арістотеля «Про душу». У ХУІ-ХУІІ ст. в науковий обіг увійшов термін «психологія», який у XVIII ст. вживався на позначення окремої галузі знань про психічне відображення дійсності у процесі діяльності людини та у поведінці тварин. Розвиток психології як науки розпочався в XIX ст. Отже, психологія - порівняно молода наука. Проте справжні дослідження глибин таємниці людської душі, з'ясування причин поведінки людини в тій чи іншій ситуації ще чекають людство у XXI ст.

Предмет дослідження психології, як відомо, становлять психічні процеси - відчуття, сприймання, запам'ятовування, згадування, уявлення, мислення, почуття, прагнення тощо. Вони у кожній професії мають свої особливості, що спричиняється до поділу психології на відповідні види.

Нас більшою мірою цікавить юридична психологія як наука, що з'ясовує природу і сутність психіки, її загальні закономірності та основні психічні процеси, властивості, притаманні правникові. Йдеться не тільки про психологічну структуру особистості юриста, а й про уміння володіти психологічними прийомами, розуміння соціально-психологічних явищ у суспільстві, знання психіки інших людей тощо.

Юрист, формуючи правомірну поведінку людини, обов'язково повинен враховувати те, як психологічні чинники впливають на неї у правовому полі. Загалом правник має постійно перебувати у психологічній готовності діяти в рамках закону й етики. Незнання законів психології призводить до того, що результат досягається будь-яким способом. Позаяк нехтуються психологічні основи творчості, зневажаються загальнолюдські цінності та об'єктивні закони розвитку суспільства.

Зміст психологічної культури правника полягає в тому, що він повинен уміти володіти такими психологічними категоріями, як мотивація, бажання, спонукання, захоплення, натхнення, нахили та ін. Саме вони характеризують психологію юридичної праці та управління. Важливу роль наразі відіграє професійне навчання та наукова організація професійних дій. З психологічного погляду це означає, що юрист повинен вміти знімати напруженість чи долати психологічні бар'єри, на основі власних сформованих позитивних емоцій виявляти професійну зацікавленість, вміло застосовувати владні повноваження. Завдяки цьому збільшується творчий потенціал, з'являється натхнення, підвищується працездатність, саморегульованість та спостережливість, активізуються пізнавальні процеси та гострота почуттів у професійній діяльності.

Психологічна культура юриста — це органічна єдність психологічної освіченості (знань, навичок, прийомів автотренінгу, саморегуляції тощо), волі, відповідних професійно-психологічних якостей, які чинять ефективний вплив на розв'язання правових ситуацій.

Говорячи про психологічну культуру, якою повинен володіти юрист, можна сказати, що вона передбачає розвиток високих особистісних душевних якостей. Юристові треба постійно вдосконалювати свої знання з психології з тим, щоб забезпечувати рівновагу між внутрішніми і зовнішніми психічними процесами, що, звичайно, впливає на зміст професійної діяльності. Проте цього недостатньо. Адже юрист як особа може характеризуватися високими душевними якостями, але не вміти втілювати їх у практичну діяльність. У результаті не буде забезпечений ефективний психологічний вплив на громадян, що своєю чергою негативно позначиться на правовій діяльності. Коли йдеться про психологічну культуру, важливо поєднувати теорію і практику[3, c. 195-197].

Зрозуміло, що психологічна культура юриста не існує абстрактно. Вона виявляється у сукупності видів. Так, при класифікації психологічної культури за юридичними спеціальностями, відповідно виділяються: культура судді, культура слідчого, культура адвоката, культура прокурора, культура працівника міліції тощо як психологічні культури. Ці їх різновиди за змістом мають багато спільного, проте існують й істотні відмінності, які пояснюються специфікою обов'язків.

Доцільно розглянути особливості видів психологічної культури за такою ознакою, як темперамент особистості юриста, який характеризує його відносно стабільно з погляду динамічності, тонусу, врівноваженості психічної діяльності. Мова йде про відомі типи темпераментів (типи нервових систем): сангвінічний, холеричний, флегматичний, меланхолічний. У зв'язку з цим можна говорити про психологічну культуру юриста-сангвініка, психологічну культуру юриста-холерика, психологічну культуру юриста-флегматика, психологічну культуру юриста-меланхоліка.

Так, сутність психологічної культури юриста сангвінічного темпераменту полягає у тому, що його ступінь освоєння психологічних прийомів впливу на людей характеризує велика рухливість, активність, але домінує врівноваженість, планомірність. Такий юрист швидко вступає у контакт зі співбесідниками, швидко знайомиться, активно пропонує свої послуги, динамічно розв'язує проблеми. Набуття відповідних психологічних навичок у нього відбувається без особливих зусиль. В цілому юрист-сангвінік швидко й правильно реалізує правові норми, уміло керує юридичними справами, не створює конфліктних ситуацій та ін.

Психологічна культура юриста-холерика потребує постійного вдосконалення й конкретних меж. Справа у тому, що такий психологічний тип характеризується неврівноваженістю, гарячкуватістю, дратівливістю, збудженістю і врешті-решт непередбачуваністю. Як і сангвінік, холерик має міцну нервову систему. Він може виконувати завдання підвищеної складності, працювати у неординарній оперативній обстановці тощо. Але юрист-холерик потребує постійного контролю, наразі такого, який супроводжується вимогливістю, як правило, безальтернативністю. Небезпечним є те, що юрист з такою психологічною культурою може зопалу прийняти неправомірне правове рішення, хоча завжди зуміє вийти зі складної ситуації. Як швидко він запалюється, так швидко і згасає, заспокоюється і, основне, ненадовго ображається, швидко забуваючи неприємності.

Стосовно юриста-флегматика, відзначимо його стабільну психологічну культуру. Підвищення її рівня потребує значного проміжку часу, проте це буде надійно і надовго. Стриману манеру поведінки юриста-флегматика вирізняє упевненість у прийнятті виважених юридичних рішень, як правило, безпомилкових. Він, звичайно, враховує всі альтернативні варіанти, обирає найоптимальніші. Юриста-флегматика нелегко вивести з психологічного стану рівноваги, він не піддається умовлянням, діє на власний розсуд. Це, безумовно, надійний працівник юридичної служби, на якого можна покластися, який не підведе. Недоліком, можливо, є те, що флегматик повільно приймає рішення, не поспішає з пропозиціями.

На особливу увагу заслуговує характеристика психологічної культури юриста-меланхоліка, оскільки це слабкий, неврівноважений, інертний тип нервової системи. З такими юристами (як і з холериками) керівникам юридичних установ працювати досить складно. Юристи-меланхоліки дуже вразливі, підвищено емоційні, в результаті чого вони легко впадають у відчай, відчувають безпорадність. Зауваження й пропозиції сприймають неадекватно, насторожено. Вони потребують особливого підходу, тактовної бесіди тощо. Меланхоліків може вразити навіть погляд людини, вони надзвичайно чутливо вловлюють оцінки, думки про свою особистість. Зрозуміло, що таким юристам притаманні тонкі внутрішні переконання, а їхнє юридичне рішення може бути незрозумілим навіть для колег.

Щодо норм психологічної культури юриста, то, на взірець, фахівець може встановити їх особисто для себе. Тут доцільно орієнтуватися на професійно-етичний кодекс юриста, необхідну допомогу може надати і морально-психологічна служба. В цілому за норми психологічної культури можна прийняти систему загальнолюдських цінностей та вимоги юридичної етики[1, c. 87-89].

Механізм дії психологічної культури юриста, тобто важелі, за допомогою яких психологічна культура втілюється у його практичну діяльність,- це насамперед мислення і мова.

Мислення юриста спрямоване на усвідомлення права й реалізацію його норм. У психологічній літературі мислення поділяється на теоретичне і практичне. Юрист повинен розвивати обидва види мислення, щоб активізувати творчий пошук, професійні дії. Але перешкодою творчій діяльності юриста може бути осуд керівників, невпевненість у результатах тієї чи іншої справи. У таких випадках механізм мислення юриста буде «деформований», оскільки його думка залишиться невисловленою.

Думки передаються за допомогою мови, яка буває, як відомо, внутрішньою і зовнішньою. Зрозуміло, що внутрішня мова людини передує зовнішній, тобто слову. Проте юрист працює в таких умовах, коли зовнішня мова не завжди повинна виражати думку чи внутрішню мову. Це позитивний результат його психологічної культури, хоча зміст вираженої думки характеризує ступінь розвитку загальної культури людини.

Зауважимо, що мова юриста не завжди адекватна його психологічній культурі. Однак не кожен юрист уміє використовувати слово як засіб юридичної праці. Трапляється, юристові тяжко висловитися, а легше скласти письмовий текст, що е наслідком певних прогалин у його психологічній культурі.

Стосовно роботи з людьми психологічна культура юриста виявляється на двох рівнях - експектації та емпатії.

Суть психологічної культури на рівні експектації полягає в оцінці здатностей юриста, які він виявляє у певній ситуації. На цьому рівні можна визначити соціальну роль юриста, його професійні можливості, передбачити наступні дії. Зрозуміло, що соціальне очікування наближатиметься до реальності тоді, коли людину тривалий час знатимуть і спостерігатимуть за нею. Психологічна культура на рівні експектації дає змогу зробити висновок про судження та вчинки юриста.

Другий рівень психологічної культури - емпатія визначає здатність юриста розуміти інших людей, їхній внутрішній стан, переживання, хвилювання тощо. Тут виявляється вміння юриста розкрити приховані (особливо злочинні) наміри людей, відчути їхнє сприйняття суспільних явищ, щирість або нещирість у взаємостосунках. Тобто рівень психологічної культури на цьому етапі повинен допомогти юристові пристосуватися до співбесідника з метою ефективного психологічного впливу на нього.

Існують певні перешкоди для вияву психологічної культури на рівні емпатії. Спеціальна література фіксує різні джерела таких перешкод. До них можна віднести стандартні образи (стереотипи), враження (думки) інших осіб, психічний стан юриста, тверда націленість юриста на одну із кількох позицій, неадекватне розуміння реальності, спрощене бачення ситуації. Високий рівень психологічної культури допоможе подолати ці психологічні бар'єри. Для цього потрібно пам'ятати про їх існування і відповідно реагувати.

Психологічна культура юриста виявляється через несвідоме, передсвідоме, свідоме, підсвідоме і надсвідоме.

Так, сфера несвідомого характеризується тим, що юрист не підозрює наявність тієї чи іншої події, тобто він розуміє, що усвідомити детально, в повному обсязі всі явища (мікро-явища) неможливо. В результаті у пам'ять не потрапляють потрібні відомості.

Сфера передсвідомого визначає той стан юриста, коли він ще не зорієнтувався - усвідомлювати інформацію чи ні. Насправді це початкова стадія формування свідомості. Тут психологічна культура повинна спрямовуватися на психологічне орієнтування в ситуації так, щоб не завдати шкоди справі, що розглядається. Важливу роль у цьому випадку відіграє пам'ять. Якщо добре розвинена пам'ять, то проблем з усвідомленням не існує.

Легше зрозуміти сферу свідомого, коли юрист усвідомлює свою діяльність, може прозвітувати про свої вчинки, а його психологічна культура характеризується стабільністю[5, c. 172-174].

Цікаві процеси з психологічною культурою відбуваються у сфері підсвідомого, де вона неначе виходить з-під контролю юриста і певним чином впливає на свідоме. Це явище спостерігається тоді, коли психологічна культура юриста спонукає до позитивної дії, яка настає тоді, коли у підсвідомому (досить небезпечній сфері, що може суттєво змінити сенс життя людини), де перебуває завжди як позитивна, так і негативна інформація, психологічна культура нейтралізує негативні внутрішні процеси. Тобто високий рівень психологічної культури юриста допомагає його свідомому мисленню отримувати тільки позитивні імпульси, в результаті чого професійні дії юриста у правовому полі є правомірними і не залежать від негативних факторів.

Підсвідоме може керувати свідомим, якщо відсутній достатній рівень психологічної культури особи. Підсвідомі негативні імпульси блокують різноманітні фізичні недуги, хвороби самої особи. Тобто можна сказати, що хвороба є певною мірою ліками від негативних процесів, які відбуваються у підсвідомому. Або хвороба - це природна санкція на порушення духовних норм. Етично освічений юрист не впустить у підсвідомість негативних почуттів. Адже підсвідомість - це небезпечна зона, у ній містяться думки, які визначають сутність людини.

Певний інтерес становить визначення межі впливу психологічної культури юриста на громадян, на правовиховну роботу з ними, поза якою психологічна культура юриста може не діяти або змінити площину дії. Найкращою ілюстрацією цьому є своєрідна тактика дії психологічної культури.

Юрист у правоохоронній роботі з громадянами повинен дотримуватися такої послідовності: усунути психологічний бар'єр між собою і співбесідником, оволодіти ситуацією, психологічно вивчити співбесідника, здійснити певну психологічну настанову.

Так, початок розмови юриста з правопорушником, свідком, потерпілими чи іншими учасниками справи пов'язаний з певною психологічною незручністю, яка виникає з різних об'єктивних та суб'єктивних причин. Високий рівень психологічної культури допомагає юристові подолати цю незручність, не виявляючи при цьому свого надмірного зацікавлення.

Юрист повинен відчути, коли ініціатива має непомітно перейти до нього. Причому варто звернути увагу на темп такого переходу, його виваженість. Упевнившись в надійності оволодіння ситуацією, юрист повинен приступити до психологічного вивчення співбесідника. Суть його полягає у виявленні психічних особливостей громадянина, хоча таке вивчення стихійно розпочинається з першого погляду. Йдеться про активне вивчення, в результаті якого з'ясовується тип нервової системи, рівень мислення тощо. Це допоможе поступово підготувати співбесідника до запланованої розмови через навідні запитання й очікувану вичерпну відповідь.

Звичайно, перейшовши до психологічного тиску («атаки»), юрист використовує заплутану систему запитань. Тобто час від часу повертається до попередньої теми, але запитання ставить по-іншому, оперуючи конкретними фактами. Однак цей етап психологічної тактики не слід використовувати для того, щоб «загнати співбесідника у глухий кут». Він повинен бути ефективним методом одержання достовірної інформації, без порушення законності та норм юридичної етики з метою прийняття правильного рішення.

Психологічна культура виконує таку важливу функцію, як своєчасне вироблення психічної адаптації юриста до різноманітних несподіванок. Правник повинен бути готовий до будь-яких вказівок, умов праці і при цьому не повинен панікувати, гарячкувати. Наразі йдеться не про будь-яку, а саме про своєчасну адаптацію, з проявами швидкого реагування, приведення себе у стан професійної готовності. Психологічна культура передбачає також уміння юриста - виробляти необхідну адаптацію у громадян. Наприклад, коли є потреба повідомити сумну звістку про близьку людину чи певні службові факти про учасника юридичної справи. Уміння підготувати людину до подальшої співпраці - це результат психічної адаптації і вияв психологічної культури юриста взагалі.

Не викликає сумніву те, що висока психологічна культура формує справжній, професійно-правовий характер юриста. Професійний досвід дає змогу йому бути готовим до будь-яких ексцесів. Професійна холоднокровність допомагає не витрачати дорогоцінного часу (іноді й секунди) на емоції чи якісь розмірковування. Саме правовий характер спрямовується на пошук істини, на оперативність професійних дій, на логіку обґрунтування різних аспектів правового явища. Тобто психологічна культура впливає на юриста так, як вимагає правова ситуація чи суспільство в цілому[2, c. 395-398].


2. Роль релігійних норм у соціалізації юриста

Проблема релігійної соціалізації на основі християнської етики недостатньо осмислена у вітчизняній науці. Та життя вимагає здійснення цих кроків на етапі цивілізаційних змін у світі, а тим більше – в українському суспільстві. Особливо актуальним це стало після „помаранчевої революції”, коли такі поняття, як „честь”, „чесна влада”, „совість”, „мораль”, „духовність” виявились суспільною потребою. Гасло „Ми хочемо чесної влади!” було воланням упослідженого люду.

Західні суспільства завжди спрямовували свої мрії в напрямі духовності, громадянськості. Хоч і не завжди вдало, адже й там під орифламами патріотизму й громадянськості часто приховувалися зовсім інші наміри та розрахунки. Однак потреба громадянської соціалізації завжди була затребувана.

Релігійна соціалізація – це процес, за допомогою якого суспільство передає від покоління до покоління систему релігійної орієнтації, знань, настановлень, набутих за період життєтворчості індивіда, нації, людства. Релігійна соціалізація тісно пов’язана з виробленням такого поняття, як „релігієзнавча культура”, оскільки саме вона орієнтує особистість на ознайомлення і засвоєння загальновизнаних релігійних засад, принципів і норм, набутих людством, і тих принципів, які є канонічними в системі функціонування того чи іншого типу релігії.

Релігійна соціалізація – не односторонній акт. Тому її результати не завжди дають очікувані результати. Наслідки залежать від багатьох чинників, які мають врахувати духовний отець, релігієзнавець, соціолог, культуролог, психолог, котрі культивують і вивчають релігійні процеси в суспільстві з метою одуховнення усіх сфер життєдіяльності людини в суспільних нішах.

У людини стільки „соціальних Я”, скільки існує осіб і груп, думка яких для неї важлива – так вважають дослідники.

Доцільно з’ясувати сутність поняття „релігійна соціалізація”. На наше переконання, релігійну соціалізацію в робочому варіанті треба трактувати як процес засвоєння індивідом знань, зразків поведінки, норм і цінностей, необхідних для успішного функціонування в соціумі цього феномена.

Філософський словник трактує соціалізацію (лат. socialis – суспільний) як процес засвоєння й подальшого розвитку індивідом соціально-культурного досвіду, трудових навичок, знань, умінь, норм, цінностей, традицій, які нагромаджуються й передаються від покоління до покоління, процес включення індивіда в систему суспільних відносин і формування у нього соціальних якостей [1, с. 41].

У цьому контексті релігійну соціалізацію особистості було б бажано розглядати згідно з двома науковими підходами: соціологічним і психологічним. Соціологічна традиція релігійності визначає напрям наукового аналізу від особистості до суспільства, звертаючи увагу на міру включення особистості в суспільно-політичні відносини, міру усвідомлення людиною своєї соціально-релігійної сутності і соціальної ролі релігії в суспільстві. Психологічна ж традиція, навпаки, проводить вектор впливу від суспільства до особистості.

Професійна культура як властивість юриста безпосередньо пов’язана з його певним правовим статусом. Наявність юридичних спеціалізацій зумовлює специфіку професійної культури. Зовнішній вияв професійна культура юриста знаходить у його професійній правомірній діяльності, яка характеризується, вважає дисертант, насамперед професійною орієнтацією, професіоналізмом, продуктивністю (ефективністю) його діяльності та ін.

Професійна культура юриста формується поетапно. Якщо її основи закладаються під час навчання, здобуття юридичної освіти, то інші складові професійної культури набуваються в процесі діяльності, коли відбувається подальше усвідомлення свого призначення, поглиблення пізнання специфіки юридичної діяльності.

До структурних елементів духовної культури юриста автор відносить: знання філософії законів Всесвіту; осмислення історії людства, знання народних традицій, релігії, художньої літератури, мистецтва, використання загальнолюдських цінностей у сфері права.

Духовну культуру юриста визначають такі принципи як моральність, інтелектуальність, людяність, глибинність думки і мислення, широта кругозору, надання пріоритету духовному над матеріальним[4, c. 146-147].

Глибше зрозуміти зміст духовної культури юриста можна, виходячи з її основних функцій, якими є розвиток власної духовної сутності, збагачення гуманістичним світоглядом, регулювання внутрішнім життям, запобігання духовним стресам, осмислення духовного змісту юридичних законів, виконання юристом духовної місії.

Основою моральної культури юриста є моральні норми, які автор поділяє на абсолютні (вищі, ідеальні) й відносні (елементарні, практично-дійові). Під абсолютними моральними нормами (абсолютною мораллю) розуміються ті правила, які склалися в процесі розвитку людської цивілізації і є надбанням усього людства.

Проблема правової соціалізації юриста як суб’єкта культури пов’язується з опануванням ним історичних традицій розвитку права як соціокультурного феномена. Для правової соціалізації юриста як суб’єкта професійної культури потрібно поєднати сучасні міжнародні тенденції неперервної освіти. Підкреслюється значення культуротворчої функції родинного, зокрема родинно-професійного середовища, у якому виховується майбутній юрист. Розглядається питання правової соціалізації майбутніх юристів під час навчання у юридичних закладах.

Розкриття і розуміння поняття “ культура особи” передбачає розкриття такого феномена, як “гармонія людини”. Діяльність людини, її переконання, ідеали, творіння, дають змогу пізнати власний внутрішній світ. Але неможливо все-таки повністю проникнути у таємницю людської душі, з абсолютною точністю передбачити, наприклад, її поведінку в тій чи іншій ситуації. Однак, вважає автор, частково розкрити таємниці гармонії особи можна, якщо виявити рівень її власної культури.

На мою думку, правову соціалізацію доцільно розглядати у культурологічному вимірі, оскільки діяльність юриста – поліфункціональна, і він не тільки знавець букви й духу Закону, в ньому поєднується: духовно-моральний наставник, політолог, психолог, педагог, економіст та ін. Це вимагає засвоєння елементів різних видів культур, що своєю чергою розкриває творчий потенціал юриста, а в підсумку сприяє реалізації його можливостей через юридичну практику. Іншими словами, правова соціалізація юриста полягає у поступовому засвоєнні ним елементів різних видів культур та їх включенні у професійну діяльність[2, c. 183-184].


Список використаної літератури

1. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія: (Стислий курс лекцій)/ І.В.Бризгалов; Міжрегіональна Академія управління персоналом. - К.: Б.в., 1998. - 142 с.

2. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. - К.: Знання , 2005. - 665 с.

3. Гусарєв С. Юридична деонтологія: Основи юридичної діяльності: Навчальний посібник/ Станіслав Гусарєв, Олександр Тихомиров,. - 2-ге вид., перероблене. - К.: Знання , 2006. - 487 с.

4. Сливка С. Юридична деонтологія: Підручник для вищ. навч. закл./ Степан Сливка,; Львів. ін-т внутр. справ. - 3-є вид., перероб. і доп.. - К.: Атіка, 2006. - 294 с.

5. Юридична деонтологія: Підручник/ За ред. В. Д. Ткаченка; М-во освіти і науки України, Нац. юридична акад. України ім. Ярослава Мудрого. - Харків: Одіссей, 2006. - 253 с.

загрузка...
Top