Віденський період

Вступ.

1. Моцарт як представник Віденського класицизму.

2. Творчість Л.Бетховена та його роль та місце у віденському класицизмі.

3. Йозеф Гайдн – представник віденської класичної школи.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В історію музики великий австрійський композитор Моцарт увійшов поряд з Гайдном і Бетховеном як представник так званого “віденського класицизму”. Для музики Моцарта характерна щирість, сердечність, бадьорість, нестримана життєрадісність разом із класичною ясністю, простотою, завершеністю і досконалістю форм. Справедливо казав чудовий російський музикант А. Рубінштейн про музику Моцарта як про творчість “освітлену сонцем”, називаючи цього композитора “Геліосом музики”. “Вічне світло в музиці – ім’я тобі Моцарт!” – писав він у своїй книзі “Музика та її представники”.

У вузькоісторичному та музично-теоретичному сенсі: музика другої половини XVIII ст. — початку XIX ст., що традиційно співвідноситься з епохою класицизму). Історично класицизму в музиці передує епоха бароко, а наслідує — епоха романтизму. Центром становлення класичної музики стала Віденська класична школа, завдяки чому в музикознавстві закріпився також термін «віденський класицизм».

Найхарактерніші риси цього періоду — прозорість і ясність, чітке членування музичної тканини на відносно короткі побудови, превалювання гомофонії (на відміну від барокової поліфонї). У творчості композиторів-класиків відбувається становлення класичного восьмитактового періоду, класичної гармонії, становлення сонатної форми та жанрів класичної симфонії, квартету, квінтету та інших жанрів, формується класичний склад симфонічного оркестру (див. також Мангеймська симфонічна школа).


1. Моцарт як представник Віденського класицизму

Вольфґанґ Амадей Моцарт, австрійський композитор, народився 27 січня 1756 року, помер 5 грудня 1791 року — представник віденського класицизму.

Творчий доробок Моцарта складає понад 600 творів: більш 40 симфоній, понад 20 опер, велику кількість інструментальних концертів (зокрема 27 фортепіанних), 13 струнних квартетів, 35 сонат для скрипки, Реквієм та багато інших інструментальних та хорових творів. Знаходячись під великим впливом Гайдна, музика Моцарта стала вершиною класичної епохи по чистоті мелодії і форми.

У січні 1781 року в Мюнхені із значним успіхом відбулася прем’єра опери Моцарта «Idomeneo». У наступному березні композитора було викликано до Відня, де його роботодавець принц-архієпископ Коллоредо Зальцбурзький приймав участь у святкуваннях, присвячених сходженню на трон імператора Йозефа ІІ. Моцарт, який щойно мав великий успіх в Мюнхені, був ображений тим, що Коллоредо поводився із ним як з простим слугою, і особливо коли архіепіскоп заборонив йому виступити перед імператором (за плату, яка дорівнювала б половину його річної зарплатні в Зальцбурзі). У травні спричинена цим сварка посилилася: Моцарт спробував звільнитись, але йому було відмовлено. Однак через місяць запізнілий дозвіл був даний, але у дуже образливій формі: Моцарта звільнили буквально «копняком під зад». У той самий час Моцарт шукав можливості знайти хорошу роботу у Відні, і він відчував, що має оселитися там і розпочати власну кар’єру вільного найманця.

Нова кар’єра Моцарта у Відні розпочалася дуже добре. Він часто виступав як піаніст і незабаром показав себе найкращим клавішним музикантом у Відні. Ще у розпалі своєї сварки з архієпископом Коллоредо Моцарт переїхав з родиною Веберів з Мангейма до Відня. В цей час батько, Фредолін Вебер, помер, і родина ледь зводила кінці з кінцями. Алоїзія, що раніше відмовила Вольфгангу, тепер була одружена з актором Йозефом Ланге, і Моцарт перевів свій погляд на третю дочку, Констанцію.

Протягом 1782-1783 років Моцарт, за допомогою та під впливом барона Готтфріда ван Світена, який володів багатьма манускриптами творів майстрів бароко, близько ознайомився з роботами Й.С.Баха та Г.Ф.Генделя. Вивчення Моцартом цих творів спершу спричинило виникнення багатьох робіт, що імітували стиль бароко, а згодом мало потужний вплив на створення власної музичної мови Моцарта.

У 1783 році Вольфґанґ та Констанція, відвідали родину Моцарта в Зальцбурзі, але цей візит не був успішним, тому що Леопольд та Наннерл були, у кращому випадку, просто ввічливими з Констанцією. Однак цей візит вибухнув написанням однієї з найкращих літургічних п’єс Моцарта, “Месою сі мінор”, прем’єра котрої, хоча й незавершеної, відбулася в Зальцбурзі; Констанція співала на прем’єрі.

Через деякий час по переїзді до Відня Моцарт познайомився з Йозефом Гайдном, і ці двоє композиторів потоваришували. Коли Гайдн приїздив до Відня, вони інколи грали разом в імпровізованому струнному квартеті. Гайдн був у захваті від Моцарта; коли він вперше почув останні три цикли Моцарта, він сказав, відвідавши Лепольда: «Перед ім’ям Господа і як чесна людина, я кажу Вам, що Ваш син – найвеличніший композитор для мене, якого я знаю особисто чи на ім’я. Він має смак, більш того, має відмінне знання мистецтва композиції».

Протягом 1782-1785 років Моцарт дав цикл концертів, під час яких він виступив в якості соліста на власних фортепіанних концертах. Він написав від трьох до чотирьох концертів для кожного концертного сезону, і через те, що концертні зали були зайняті, він орендував незвичні приміщення: велику кімнату у будинку апартаментів Тратнерхоф і бальну кімнату в ресторані Мельгрубе. Концертні сезони були дуже популярні і концерти, написані для них Моцартом, вважаються в числі найкращих його творів.

14 грудня 1784 року Моцарт став масоном, вступивши в масонську ложу «Wohltätigkeit» («Благодійність»). Вільне масонство відіграло важливу роль у наступному житті Моцарта; він відвідував численні зібрання, частина його друзів були масонами, і з різних приводів він писав масонську музику.

У 1787 році молодий Людвіг ван Бетховен приїхав до Відня на два тижні в надії повчитись у Моцарта. Свідчення про те, що трапилось під час цього візиту суперечливі, і розглядаються принаймні дві гіпотези: що Моцарт прослухав Бетховена і похвалив його, і що Моцарт відмовився навчати Бетховена, і вони після цього більше не зустрічались.


2. Творчість Л.Бетховена та його роль та місце у віденському класицизмі

Творчість Бетховена тісно пов'язана з мистецтвом Німеччини та Австрії.

Від перших до останніх творів композитору незмінно властиві ясність та раціональність мислення, рівновага між частинами цілого, які є характерними ознаками класицизму в мистецтві взагалі, в музиці — зокрема. У цьому значенні Бетховена можна назвати прямим послідовником не тільки Глюка, Гайдна і Моцарта, а й самого основоположника класичного строю в музиці — француза Люлі, який творив за сто років до народження Бетховена.

Найбільше він проявив себе у сонатно-симфонічних жанрах, які були розроблені музикантами епохи Просвітництва та досягли класичного рівня у творчості Гайдна та Моцарта.

Музика Бетховена значно відрізняється від музики композиторів епохи Просвітництва. Їй притаманний величезний заряд енергії, накопичення почуттів та важлива риса Бетховенської естетики, як і всіх композиторів-класиків XVIII ст., — чуття гармонії з миром, зв'язок з людством та світом у цілому. Його творчість пройнята тією силою, вірою, радістю життя, які прийшли до кінця в музиці з початком «романтичної епохи».

Завершуючи епоху музичного класицизму, Людвіг ван Бетховен одночасно відкривав дорогу наступаючій епосі. Його музика вища усього, що було створено його сучасниками.

Велику роль у розвитку творчості Бетховена відіграли такі великі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже з першого знайомства Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і запевнив перед своїми друзями, що це молодий музикант з великим майбутнім. А Гайдн, у свою чергу, коли бував у Бонні, погодився керувати його заняттями. Він був у захваті від почутої кантати Бетховена.

Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень, з того часу і до кінця життя і творчість композитора були пов'язані з Віднем.

Протягом двох століть Відень був одним з найбільших музичних центрів Європи.

Ще у XVII ст. Віденський двір грав роль «оперного філіалу» Італії, а в XVIII ст. Відень пропонував різновидні і багатонаціональні оперні жанри. Коли Людвіг ван Бетховен приїхав у Відень, то почав виступати як віртуоз-піаніст в аристократичних салонах, де зразу ж зазнав великого успіху. Його неповторний дар і майстерність не мали рівних собі серед піаністів того часу.

На першому виступі перед широкою аудиторією Бетховен виконав свій фортепіанний концерт B-dur — це перший концерт, який був визнаний під № 2. І в три фортепіанні тріо. Ці виступи у Відні принесли Бетховену великий успіх. Після концертів у Празі та Берліні були опубліковані перші фортепіанні сонати ор. 2, присвячені Гайдну. З того часу Бетховен — віртуоз і композитор — завойовує любов широкої аудиторії. Йому вдавалося не тільки виконувати свої твори, а зразу ж їх публікувати.

До основних творів раннього періоду Бетховена відносяться: 20 фортепіанних сонат, дві симфонії, шість квартетів, три тріо, септет, дев'ять сонат для скрипки з фортепіано, дві сонати для віолончелі з фортепіано, два квінтети, три фортепіанних концерта, балет «Творення Прометея», ораторія «Христос на Масличній горі».

Все це було написано у різних жанрах з високою майстерністю, композиторською індивідуальністю, що було прийнято називати раннім Бетховенським стилем.

Також звертає на себе увагу рід інтонацій раннього Бетховена і його віденських попередників. В більшій мірі Бетховен ще зберігає «витончені» звороти XVIII ст., менуетні ритми, затримання, дріблену орнаментику.

Коли великий композитор втратив слух, то з життєрадісного і товариського він перетворився на похмурого і віддаленого від людей. Від самогубства його врятувала тільки музика, його творіння. Він відчував. що ще не все виконав, для чого був покликаний.

Саме в той період намітився перехід до нового Бетховенського стилю. Тоді він признається, що не задоволений своїми попередніми творами і хоче вступити на новий шлях написання. У "Другій симфонії", у ор. 35, у «Крейцеревій сонаті» для скрипки і фортепіано, в піснях на тексти Гелерта Бетховен помічає небувалу силу драматизму, емоційну глубину, тяготіння до великих масштабів новаторської трактовки форми. І з появою "Третьої симфонії" остаточно склався героїко-драматичний стиль так званого зрілого Бетховена.

Найвидатніші твори Бетховена відкривають нову епоху в історії музичного мистецтва, були створені у тих роках. У їх числі шість симфоній: «Героїчна», Четверта, П'ята, «Пасторальна», Сьома, Восьма; опера «Фіделіо», увертюри «Коріолан», «Леонора», музика до «Еґмонта», Скрипічний концерт, Четвертий та П'ятий фортепіанні концерти, фортепіанні сонати «Апасіоната» і «Аврора», п'ять геніальних квартетів, «32 варіації для фортепіано», «Фантазія для фортепіано, хору та оркестру», Шосте фортепіанне тріо, До-мажорна меса, пісні та тексти Ґете.

У центрі Бетховенського мистецтва тих років — героїчна боротьба. Музика наповнена сильною динамікою, здобуває силу та цілеспрямованість, в яких з небувалим реалізмом віддзеркалюються діалектика життєвих процесів. Вся вона — дітище нової епохи.


3. Йозеф Гайдн – представник віденської класичної школи

Йозеф Гайдн — (нім. Joseph Haydn, 1732—1809), австрійський композитор, представник віденської класичної школи, один з основоположників таких музичних жанрів, як симфонія і струнний квартет.

У 1759 композитор одержує посаду капельмейстера при дворі графа Карла фон Морцина. Під керівництвом Гайдна постає невеликий оркестр, для якого композитор складає свої перші симфонії. У 1760 Гайдн одружується на Марії-Ганні Келлер.

У 1761 Гайдна беруть другим капельмейстером при дворі князів Естерхазі, однієї із найвпливовіших і наймогутніших аристократичних родин Австро-Угорщини. Після смерті в 1766 р. першого капельмейстера, Грегора Вернера, його посаду одержує Гайдн. В обов'язки капельмейстера входить написання музики, керівництво оркестром, камерне музиціювання перед патроном і постановка опер.

Князі Естерхазі (спершу Пайль-Антон, потім Микола, чи Міклош) — справжні цінителі музики і шанувальники таланту Гайдна. За майже тридцятирічну кар'єру при дворі Естерхазі композитор складає велику кількість творів, його популярність росте. У 1781 р., під час перебування у Відні, Гайдн познайомився і подружився з Моцартом. В останні роки жив у Відні. 1792 року він знайомиться з Бетховеном та бере його в учні.


Висновки

Видатним досягненням другої половини 18 ст. є формування Віденьскої класичної школи, представниками якої є Й.Гайдн, В.Моцарт та Л.ван Бетховен. Саме в цей період в основному сформувався склад сучасного симфонічного оркестру, жанри симфонії, сонати, тріо, квартету та квінтету. В сонатному allegro зароджується, а пізніше, в творчості Бетховена формується новий метод музичного мислення - симфонізм. Суттєвого реформування в творчості В.А. Моцарта та К.Ф. Глюка зазнає оперний жанр, долаючи закостенілу умовність аристократичної опери. В творчості К.Ф. Глюка та Л.ван Бетховена відособлюється в якості самостійного жанру балет.

Найяскравіші представники цього напрямку — Йозеф Гайдн, Вольфганг Амадей Моцарт та Людвіг ван Бетховен. Західноєвропейське музикознавство до композиторів-класиків відносить також попередників віденської класичної школи — К. В. Глюка, К. Ф. Е. Баха, В. Ф. Баха. До епохи класицизму належать також італійські композитори М. Клементі, Л. Боккеріні, Л.Керубіні, Д. Чімароза, українські композитори М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель, польський композитор М. Огінський та інші. Перехідним етапом від класичної до романтичної музики вважається творчість Ф. Шуберта.

Вокальна лірика займає у творчому спадку Бетховена набагато менш помітне місце, ніж великі інструментальні та вокально-драматичні жанри.

Він створив біля 80 пісень, 20 канонів, ряд арій і ансамблів. Пісенна мініатюра мало була схожа на філософське мистецтво і героїчні сюжети. Але не зважаючи на це, до пісенного жанру Бетховен звертався все своє творче життя. Саме у його творчості Бетховена німецька пісня вперше помітно піднялась на рівень побутового мистецтва і стала виразністю різноманітних складних ідей і почуттів.


Список використаної літератури

  1. Баттерворт Н. Гайдн: біографія окремої особи / Нейл Баттерворт,; Пер. с англ. А. Н. Виноградова. - Челябинск : Урал ЛТД, 1999. - 157 с.
  2. Бетховен Л. Письма Бетховена, 1817-1822: листи/ Людвиг Ван Бетховен,; Сост., авт. вступ. ст. и коммент. Н. Л. Фишман, Л. В. Кириллина,; Пер. Л. С. Товалевой, Н. Л. Фишмана; Гос. центр. музей муз. культуры им. М. И. Глинки]. - М.: Музыка, 1986. - 634 с.
  3. Бетховен. Мейербер. Глинка. Даргомыжский. Серов : Биографические повествования / Сост., общ. ред. Н.Ф.Болдырева: Биографические повествования/ Сост., общ. ред. Н.Ф.Болдырева. - Челябинск: Урал LTD, 1998. - 517 с.
  4. Гивенталь И. Музыкальная литература: учеб. пособие для теорети. отд-ний муз. уч-щ / Ирина Гивенталь, Любовь Щукина. - М. : Музыка, 1986 - Вып.2 : К.В.Глюк, Й.Гайдн, В.А.Моцарт. - 1984. – 480 с.
  5. Кремлев Ю. Йозеф Гайдн: очерк жизни и творчества / Юлий Кремлев, ; Ленингр. гос. ин-т театра, музыки и кинематографии. - М. : Музыка, 1972. - 318 с.
  6. Музыкальная литература зарубежных стран: [Учеб. пособие для муз. училищ: В 5 т.]. - М.: Музыка . - Вып. 3: [Л. Бетховен, Ф. Шуберт, Д. Россини, К. М. Вебер, Ф. Мендель-сон-Бартольди, Р. Шуман, Ф. Шопен]/ В. Галацкая; Ред. Е. Царева. - 6-е изд.. - 1977. - 560 с.

загрузка...
Top