Видавнича справа в Україні

1. Стан видавничої справи в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми.

2. Еволюція у блоці "видавництво - поліграфія" в умовах ринку.

Список використаних джерел.

1. Стан видавничої справи в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми

Частка вітчизняної книги на внутрішньому ринку за роки української незалежності продовжує скорочуватися. Якщо 1999 року у вільний продаж надійшло (без врахування видань за держзамовленням та відомчих для службового користування) близько 9 млн. примірників книг, то 2000 року - на мільйон менше. Для порівняння варто навести показники сусідів: у Польщі - 150, у Росії - 300 млн. примірників книг за один рік.

Зрозуміло, що внаслідок браку вітчизняної книги цей вакуум активно заповнюється книжковою продукцією, випущеною тими ж сусідами. А це, за даними лише митних органів, - майже 55 млн. книжок, які щороку завозять в Україну для перепродажу передусім з Росії та Білорусі.

І ще одна вражаюча цифра: щорічно з України відпливає близько 350 млн. гривень у кишені передусім російських видавців і поліграфістів, які надійно і не без підтримки доморощених владних меценатів окупували український ринок. Отож, ідеться про пряме інвестування закордонного виробника, і це за умов, коли вітчизняна поліграфія задихається від нестачі інвестицій.

Занепокоєння викликають, власне, не самі ці цифри. Насторожує інше: послідовна й настійлива тенденція щодо консервації цього становища. Маємо, так би мовити, проблему з довгою бородою, яку нікому не вдається за останні десять років хоча б укоротити. Для глибшого розуміння ситуації, що склалася, варто бодай фрагментарно окреслити той суспільно-політичний фон, який визначав характер діяльності видавців і поліграфістів України в останнє десятиліття розвитку держави.

Коли проаналізувати підшивки української періодики минулого десятиліття щодо зазначеної проблематики, то навіть за тоном самих заголовків газетних публікацій можна відчути, що приносила вітчизняним видавцям і книгорозповсюджувачам дика, неконтрольована державою стихія, в яку тією ж державою бездумно було кинуто все, що вкладається в таке архіважливе і стратегічно сильне поняття, як національна книга - надбання вікової мудрості нашого народу, запоруку його самобутності, сили волі.

Спробуймо задуматися над такими заголовками:

"За бідну культуру замовимо слово" (Вечірній Київ. - 1990. - 27 жовт.).

"Захистити друковане слово" (Літературна Україна. - 1991. - 4 лип.).

"На шляху до остаточного щезання? Доля української книги в суверенній Україні" (Літературна Україна. - 1993. - 9 вер.).

"Прощавай, українська книжко" (Сільські вісті. - 1996. - 12 лип.).

"Закон, якого так довго чекали, "доб'є" книговиробників" (Киевские ведомости. - 1996. - 28 серп.).

Події, що визначали стан книговидавничої галузі, хронологічно розвивалися так.

1990 року, у відповідь на проголошення Україною державного суверенітету, Росія в односторонньому порядку скоротила поставки в республіку товарів, визнаних нею як стратегічна сировина. Передусім це стосувалося паперу. Через що зупинялася діяльність цілого ряду видавництв. Саме тоді творча, наукова і видавнича еліта, згуртувавшись, своїм відкритим зверненням вирішила привернути увагу державних мужів і громадськості до можливої катастрофи національного книговидання.

5 липня 1991 року Президія Верховної Ради України прийняла постанову щодо державного захисту книговидання та преси України в умовах переходу до ринкової економіки, згідно з якою Кабінету Міністрів було доручено передбачити пільгове оподаткування видавництв та торговельних організацій, які видають і реалізують літературу, що виходить українською мовою. Як результат - із січня 1992 року від сплати податку звільнялися ті видавництва, що здійснювали випуск літератури українською мовою та мовами національних меншин, якщо ця література становила не менше 70 відсотків загального їхнього виробництва.

Особливо загрозливою ця тенденція стала з 1996 року, коли Росія, турбуючись про власний інформаційний простір на теренах колишнього СРСР, запровадила, за аналогом більшості високорозвинених держав світу, нульову ставку податку доданої вартості на всю друковану продукцію. Україна ж, навпаки, ризикуючи повністю втратити цей простір, довела величину цього податку до 20 відсотків, зрівнявши книгу з виробами будь-яких інших галузей народного господарства і опинившись за цим показником практично у хвості всіх держав світу.

Середина 90-х років увійде в новітню історію безрезультатною боротьбою українського книговидання за своє виживання і спробами його представників позитивно вирішити це питання через законодавче поле. У цю пору велася неприхована боротьба і в комісіях парламенту, і в міністерських коридорах, і серед видавців за підготовку цивілізованого Закону про видавничу справу.

У цілому ситуація в українській книговидавничій справі на кінець 90-х років минулого століття характеризується такими особливостями:

- знизилася до критичної межі кількість освітніх та наукових видань (за назвами і накладами), що спричинило до поглиблення кризи освіти і науки в державі;

- припинилося бюджетне фінансування бібліотек і цільових видавничих проектів, покликаних забезпечити поповнення фондів бібліотек, що стало головною причиною різкого зубожіння останніх і, відтак, обмеження інформованості населення та зниження його інтелектуального потенціалу;

- падає авторитет країни в очах європейської спільноти, яка почала сприймати Україну як державу, де влада не опікується книгою, освітою, культурою;

- Україна стала джерелом прибутків для видавництв ближнього закордоння, які, використовуючи податковий тиск влади в Україні на власних виробників та протекціоністські закони своїх держав, мають змогу поставляти до нашої держави значно дешевшу та якіснішу в поліграфічному відношення книжкову продукцію;

- втрачаються кваліфіковані фахівці, а отже, знижується загальний фаховий рівень видавничої сфери, зростає кількість підприємств, які припиняють видання книжок і перепрофілюються;

- прогресує занепад поліграфічних підприємств, спричинений значним зменшенням замовлень, а також моральним і фізичним старінням обладнання, пов'язаним з браком коштів на його модернізацію;

- стрімко зросла собівартість української книги, внаслідок чого вона стала недоступною пересічному читачеві.

Чергову спробу змінити законодавче поле в Україні щодо українського книговидання було здійснено влітку 2000 року під час Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів. Учасники наради в черговий раз прийняли звернення до Президента України з клопотанням про необхідність нагальних змін у податковому законодавстві, а Державний комітет інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України, на виконання рішення наради, оперативно розробив і подав на розгляд Верховної Ради України необхідні документи. Ішлося, зокрема, про зміни й доповнення до Законів України "Про податок на додану вартість", "Про єдиний митний тариф", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" та "Про видавничу справу" .

Нині в Україні, всупереч вкрай несприятливому та шкідливому для майбутнього нації законодавству щодо книговидавничої галузі, шириться потужний інтелектуальний рух. Ідеться про те, що на початок третього тисячоліття у нас склався добрий гурт професійно підготовлених і рішуче налаштованих на працю видавців і друкарів різних форм власності, які вміло продовжують кращі традиції своїх попередників на книговидавничому полі, продукуючи немало гарних, конкурентоспроможних на європейському рівні книг. Окрім того, ці видавці та поліграфісти щораз голосніше заявляють про себе як згуртовану силу, яка налаштована, незважаючи на протидію певних кіл, відстоювати професійні й державні інтереси щодо захисту української книги в законодавчому плані.

Незважаючи на економічні негаразди, у суспільстві існує стабільно високий попит на добротну українську книгу: навчальну, наукову, пізнавальну, довідкову, художню тощо. Задовольнити цей попит не вдається не стільки через високу ціну книги, скільки через її географічну недоступність. Постала нагальна потреба у створенні під егідою державних органів потужної дистрибуторської мережі, яка б давала можливість "просунути" будь-яке українське видання - від столичного чи обласного видавництва - у великі й малі населені пункти країни. Повсюди відчувається інформаційний вакуум щодо того, хто, де і що видає. В умовах, коли переважна більшість масових центральних і місцевих газет практично ігнорують інформацію, а тим більше рецензію на українську книгу, виникла необхідність у створенні (чи відновленні) друкованого органу на зразок колишнього "Друга читача", якому б надавалася державна підтримка, а його тематика мала б державницький характер.

За прикладом країн Західної Європи, Україна все більше починає відчувати вплив щорічного ярмаркового буму в книжковій справі. Уже визначилися чотири центри таких виставок-ярмарків - у Києві, Львові, Одесі і Харкові.

Історія прийняття в Росії безпрецедентних за своїми пільгами протекціоністських законодавчих актів і приведення тамтешніх законів у відповідність до міжнародних прав переконує, що це стало можливим не само по собі, а потребувало напруженої праці чималої групи авторитетних і наполегливих меценатів видавців і поліграфістів.

Маємо Українську асоціацію видавців (об'єднує понад 80 видавництв і видавничих організацій), Українську асоціацію виробників поліграфічної продукції (у складі - 90 юридичних осіб), Асоціацію навчальних видавництв, Центр сприяння видавцям української книги, Асоціацію книгорозповсюджувачів, Асоціацію видавців та розповсюджувачів преси. Для координації зусиль, вироблення спільних позицій цих громадських структур створено Координаційну раду. Схоже на те, що керівники цих структур усе більше усвідомлюють свою відповідальність, глибше розуміють, що, лише згуртувавши сили, поєднавши наступальність, рішучість і професіоналізм, вдасться вивести українське книговидання на той рівень, якого воно заслуговує.

2. Еволюція у блоці "видавництво - поліграфія" в умовах ринку

Важливу роль у формуванні потужної інформаційної сфери країни відіграє видавничо-поліграфічний комплекс. Досвід свідчить, що зменшення виробництва у видавничо-поліграфічному комплексі України є наслідком недоліків в управлінні, жорсткої конкуренції з боку закордонних виробників. В Україні спостерігається створення малих видавничих підприємств і деконцентрація великих об'єднань, проте конкурентне середовище створюється повільно, слабко розвинутою є інфраструктура та технічна база видавничої справи.

В розвинутих країнах структура видавничо-поліграфічної галузі є досить складною, організаційні форми набувають різного вигляду, основними серед них є:

- незалежні видавництва (для зменшення витрат декілька з них іноді створюють загальні служби - комерційну, виробничу, книгорозповсюджувальну);

- видавництва, які “де-юре” є самостійними, але фактично залежать від великого видавництва або фірми, для якої видавнича діяльність не є основною;

-об'єднання, що включають 5-10 фірм, мережу книгорозповсюдження, поліграфічну базу, потужності з випуску продукції на нетрадиційних носіях;

- видавничі концерни, в які входить велика кількість підприємств, в тому числі зарубіжних (концерни мають видавництва, поліграфічні потужності, мережі розповсюдження, телеканали, інформаційні мережі. і переслідують мету збільшення прибутку через здійснення великих медіа-проектів).

В Україні ці процеси практично не розвиваються. Однією з причин є недосконалість законодавчої бази. Відносини у видавничої сфері України регулюються законами "Про видавничу справу" від 05.06.97 № 318/97-ВР, "Про інформацію", "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" від 16.11.92 № 2782 - ХІІ, "Про авторське право та суміжні права" від 23.12.93 № 3792 -ХІІ, "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів" від 23.09.97 № 540/97-ВР, іншими правовими актами. 25 лютого 1995 р. затверджена Державна програма розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 р. Проте, передбачені заходи не призвели до покращання стану видавничо-поліграфічного комплексу.

В той же час у Росії відбувається розвиток видавничої діяльності і цей досвід є для нас важливим з огляду на фактичне існування єдиного інформаційного простору. Головним документом, що регламентує видавничу діяльність у РФ, є "Тимчасове положення про видавничу діяльність в РСФСР" від 17.04.91, №211, "Закон про засоби масової інформації" від 27.12.91, № 2124-1, Федеральний закон “Про державну підтримку засобів масової інформації і книговидання РФ" від 01.12.95, №191-ФЗ.

"Тимчасове положення про видавничу діяльність в РСФСР", як і Закон України "Про видавничу справу", визначають поняття видавничої справи, права та обов'язки її суб’єктів. В Законі України, крім того, визначені напрями державної політики у цій сфері, особливості приватизації, умови функціонування Книжкової Палати, умови реєстрації видавців, виробників та розповсюджувачів продукції, обмеження у видавничій справі, умови міжнародного співробітництва.

Важливими правовими актами є закони про підтримку видавничої справи. Закон РФ регулює порядок державної підтримки ЗМІ і книговидання, умови приватизації підприємств цієї сфері. Під державною підтримкою розуміється сукупність заходів, що здійснюються державою для забезпечення прав громадян на об'єктивну інформацію і незалежність ЗМІ. Підтверджується рівноправність підприємств всіх форми власності.

Подібний Закон України, як це випливає з його назви, спрямований лише на підтримку періодичних ЗМІ. Закон визначає підстави та умови надання державної підтримки ЗМІ, податкове, митне, валютне, тарифне регулювання, умови державної підтримки районних та міських газет і телебачення, умови розповсюдження інформаційної продукції, особливості приватизації в інформаційній сфері, заходи по соціальному захисту журналістів. Книговидання лишається поза межами цього Закону.

Окремо слід розглянути заходи щодо податкового митного, валютного і іншого фінансового регулювання.

В Росії звільняються від ПДВ обороти по реалізації продукції ЗМІ, книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, а також редакційна, видавнича і поліграфічна діяльність по виробництву книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, газетної і журнальної продукції тощо. Звільняються від ПДВ послуги з транспортування і перевантаження періодичних друкарських видань та книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою. Законом України "Про податок на додану вартість" №167/97-ВР передбачене звільнення від ПДВ лише оборотів по реалізації книжкової продукції вітчизняного виробництва та операцій з продажу (передплати) та доставки періодичних видань вітчизняного виробництва.

В РФ не оподатковується прибуток, отриманий редакціями ЗМІ, видавництвами, інформаційними агентствами, організаціями по поширенню періодичних видань і книжкової продукції, від виробництва і поширення продукції ЗМІ і книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, у частині, що зараховується у федеральний бюджет. В Україні декларується лише можливість пільг в оподаткуванні редакцій ЗМІ відповідно до податкового законодавства України.

За російським законом не підлягає оподатковуванню прибуток, отриманий поліграфічними підприємствами від надання послуг з виробництва книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, продукції ЗМІ, у частині, що зараховується у федеральний бюджет. Аналогічних пільг в Україні немає.

В Росії не підлягає оподатковуванню прибуток, отриманий редакціями ЗМІ, видавництвами, інформаційними агентствами й організаціями по поширенню періодичних видань і книжкової продукції і спрямований ними на фінансування капітальних вкладень по їх основному профілю. Неоподатковувана частка прибутку, що спрямовується на ці цілі, не обмежується. Періодичні видання і книжкова продукція, пов’язані з освітою, наукою і культурою, ввезені на митну територію РФ і ті, що вивозяться з цієї території редакціями ЗМІ і видавництвами, звільняються від мита і зборів, зв'язаних з імпортом і експортом. Українським законодавством аналогічні заходи не передбачені, окрім випадків ввезення та вивезення видавничої продукції вітчизняних видавців, виданої українською мовою чи мовою малочисельних національних меншин.

Папір, поліграфічні матеріали і носії, аудіо- і відеоінформація, технологічне устаткування, увезені на митну територію РФ редакціями ЗМІ, видавництвами, інформаційними агентствами, поліграфічними підприємствами і використані ними для виробництва продукції ЗМІ і книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, звільняються від мита. Українським законодавством передбачене звільнення від зборів аналогічної продукції лише за умові, якщо така продукція не виробляється в Україні.

Російські редакції ЗМІ, видавництва, поліграфічні підприємства, інформаційні агентства, організації по поширенню періодичних видань звільняються від продажу валютного виторгу, одержаного від експорту книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою і культурою, газетної, журнальної, аудіо- і відеопродукції, якщо валюта використовується на придбання устаткування і матеріалів для виробництва продукції ЗМІ і книжкової продукції, зв'язаної з освітою, наукою, культурою і розширенням експорту. Українським законодавством ці заходи передбачені лише для редакцій ЗМІ.

Українським та російським законодавством передбачається, що редакції ЗМІ, видавництва, інформаційні агентства користуються послугами організацій поштового, телеграфного і телефонного зв'язку по тарифах, передбачених для бюджетних організацій. В той же час у РФ редакції ЗМІ, видавництва, поліграфічні підприємства, інформаційні агентства, організації по поширенню періодичних видань оплачують оренду помешкань у будинках, які є федеральною власністю, по тарифах і ставках, що не перевищують установлені для організацій сфери культури. Редакціям ЗМІ, видавництвам, інформаційним агентствам передаються у господарське ведення помешкання, якими вони володіють або користуються в процесі своєї діяльності. Українським законодавством передбачена передача в безстрокову оренду редакціям ЗМІ приміщень загальнодержавної і комунальної власності без надання будь-яких пільг аналогічних тим, що надаються для культурних установ, таким чином, суб'єкти видавничої справи в Україні стають нібито виключеними з культурної сфери.

Закон України "Про підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів" регулює відносини власності в інформаційній сфері, визначає умови створення нових суб'єктів в цій сфері, визнає рівноправність всіх форм власності, забороняє монополізацію ринків в інформаційної сфері. Згідно з Законом не підлягають приватизації ЗМІ та підприємства, що визнані Верховною Радою України провідними в інформаційної сфері. Не можуть бути приватизовані майно редакцій друкованих періодичних видань органів державної влади, поліграфічні підприємства загальнодержавного значення.

Даний пункт вступає в протиріччя з Законом України "Про видавничу справу", згідно з яким приватизація книжкових і газетно-журнальних видавництв, поліграфічних та книгорозповсюджувальних організацій загальнодержавного значення може здійснюватися шляхом акціонування в такому порядку: 51% акцій залишається за державою, 25% - передається акціонованим поліграфічним підприємствам, 24% - передається юридичним особам - видавцям, що випускають продукцію на даному підприємстві, перетворені в акціонерні товариства відкритого типу чи є такими. Пакети акцій розподіляються пропорційно до обсягів продукції, що друкується та розповсюджується. Українським законодавством допускається в конкретних обставинах продаж майна підприємств трудовому колективу за їх балансовою вартістю, продаж акцій та створення відкритих акціонерних товариств

Згідно Закону РФ "Про державну підтримку засобів масової інформації і книговидання” не підлягають приватизації видавництва і поліграфічні підприємства, віднесені винятково до об'єктів федеральної власності; поліграфічні підприємства, що є монополістами на російському ринку; поліграфічні підприємства, оснащені високими технологіями для випуску високохудожньої і високоякісної друкарської продукції; видавництва-монополісти на російському ринку; підприємства-монополісти, що забезпечують функціонування поліграфічної галузі. Ці видавництва і поліграфічні підприємства можуть акціонуватися в порядку, що наведений нижче, тільки за рішенням Уряду РФ. Поліграфічні підприємства, розташовані на територіях суб'єктів РФ, що відносяться до об'єктів федеральної власності і є монополістами по виробництву газетної, журнальної і книжкової продукції на території суб'єкта РФ, а також поліграфічні підприємства, що входять у систему децентралізованої преси, перетворюються в акціонерні товариства. При цьому 25,5% акцій закріплюється у федеральній власності терміном на три роки; 24,5% звичайних акцій передається поліграфічним підприємствам, що акціонуються, на безоплатній основі; 50% звичайних акцій передається на безоплатній основі юридичним особам - редакціям ЗМІ і видавництвам, що випускають продукцію на даному поліграфічному підприємстві і перетворюються в акціонерні товариства відкритого типа, або вже є такими. Пакети акцій між ними розподіляються пропорційно обсягам продукції, що ними випускається в натуральному виразі. Редакції ЗМІ, видавництва, поліграфічні організації мають право за своїм вибором продати частину акцій, привертаючи інвесторів, за умови зберігання профілю своєї діяльності. До участі в розподілі акцій по закритій підписці не допускаються редакції ЗМІ і видавництва, що випускають продукцію рекламного й еротичного характеру. Приватизація видавництв і поліграфічних підприємств, що знаходяться у федеральній власності і не є монополістами, а також видавництв і поліграфічних підприємств, переданих у власність суб'єктів РФ, здійснюється відповідно до цього закону і регіональних програм приватизації.

Отже, досвід РФ має бути врахований та використаний в процесі формування правових засад інформаційної діяльності в Україні. Необхідним є удосконалення національного законодавства для підтримки вітчизняного книговидання. В законодавстві має бути передбачений більш широкий спектр пільг для видавничих, поліграфічних, книгорозповсюджувальних організацій, зокрема, звільнення від ПДВ операцій по випуску та виготовленню видавничої продукції, звільнення від оподаткування прибутку від випуску продукції наукового, культурного, освітнього значення в частині, що зараховується в бюджет, а також прибутку, що спрямовується на розвиток матеріально-технічної бази, поширення на книговидання пільг, встановлених для ЗМІ. Правовими документами мають бути більш чітко окреслені умови приватизації і створення видавництв та інших організацій видавничої галузі. Важливим є також усунення протиріч в законодавстві. Це є необхідним для підвищення конкурентоспроможності продукції вітчизняного видавничо-поліграфічного комплексу, створення децентралізованих джерел інвестування інформаційної сфери, забезпечення інформаційної безпеки України.

Список використаних джерел

  1. Законодавство в світі книги: шляхи реалізації в Україні рекомендацій Ради Європи: Матеріали Міжнародної конференції. Київ, 21-22 квітня 1997 р. - К., 1998. - 120 с.
  2. Законодавчі та нормативні документи України у сфері інформаційної, видавничої та бібліотечної справи: Тематична добірка: У 2 ч. Ч. 2. Правове регулювання у сфері видавничої та бібліотечної справи. - К., 200. - 234 с.
  3. Національна книга: нинішній стан, його причини, наслідки і перспективи. - К., 200. - 16 с.
  4. Про захист національного ринку книговидання: Матеріали слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань культури і духовності. - К., 2000. - 115 с.
  5. Тимошик М. Ситуація у видавничій справі вийшла з-під контролю держави: післямова до Всеукраїнських загальних зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів // Друкарство. - 2000. - № 4. - С. 4-7
  6. Тимошик М. Ситуація у видавничо-поліграфічній справі вселяє стриманий оптимізм: післямова до Всеукраїнських зборів видавців, поліграфістів і книгорозповсюджувачів // Друкарство. - 2000. - № 4. - С. 6-8
  7. Тимошик М. Тенденції сучасного українського книговидання // Вісник Книжкової палати. - 2001. - № 7
загрузка...
Top