Течія рококо як завершальний ступінь розвитку барокко. Палацовий комплекс Цвінгер в Дрездені

Вступ.

1. Поняття та особливості рококо.

2. Палацовий комплекс Цвінгер в Дрездені.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Батьківщиною нового стилю рококо (від франц. rocaille - мушля), що з´явився на початку XVIII ст., стала Франція. Таку назву цей стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Він з´явився на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст.

Рококо - суто світський стиль, досить популярний у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. У мистецькому плані "легковажний" рококо був протилежним "важкій урочистості бароко". Довгий час існувала думка, що рококо - це лише відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його. Рококо начебто нагадував про швидкоплинність життя, закликаючи жити лише сьогоднішнім днем, отримуючи всі його насолоди. "Після нас - хоч потоп", - цей вислів Людовика XIV може слугувати гаслом новонародженого стилю рококо і водночас епохи, що вмирала.

У мистецтві рококо відчувається тяжіння до інтимності, камерності, щирості. Воно тісно пов´язане з побутом та прикладним мистецтвом. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, оформленні інтер´єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика виключно еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку сенсу життя.

1. Поняття та особливості рококо

Передвісником рококо став Анптуан (Жан) Baммo (1684-1721), який створив у мистецтві свій неповторний образ колориту та театральності ("гри в театр"). Але справжнім представником мистецтва рококо вважається "перший художник короля" - Франсуа Буше (1703-1770). У його творчості культура рококо виявилася повною мірою: гедонізм, доведений до фривольності, відсутність раціоналізму та конструктивізму. Ф. Буше став об´єктом гострої критики Д. Дідро, проте останній не відмовляв художнику у високій фаховості його картин: "Тріумф Венери", "Купання Діани" тощо. Панно Ф. Буше "Амури", що знаходиться в Музеї мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків, відтворює типові для рококо складні рухи фігур, композиційний ритм, пишні деталі, палітру пастельних кольорів.

Стиль рококо був продовженням стилю бароко в мистецтві. Виник на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст. Таку назву він отримав за манірність, легкість, декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Цей стиль був досить популярним у феодально-аристократичних колах французького двору, хоч стилістично наближений до бароко. Деякі мистецтвознавці вважають, що рококо — це відгалуження пізнього бароко, що втратив монументальність великого стилю. Проте рококо склався у власну закінчену стильову систему, яка частково наслідувала бароко, але більше видозмінила його.

Рококо мало переважно світський характер. Воно більш камерне й інтимне, щире, пов´язане з побутом людини. Найбільшого свого розвитку воно набуло у галузі прикладного мистецтва. Світ мініатюрних форм рококо знайшов свій найбільший вияв у посуді, бронзі, меблях, порцеляні, шпалерах, оформленні інтер´єру. Мистецтво рококо побудовано на асиметрії, грі уяви. Сюжетна тематика часто еротична, любовна. Історичні, міфологічні, біблійні чи жанрові мотиви подано через призму кохання. Однак за зовнішньою легковажністю цього стилю відчувається потяг до сентименталізму, зображення тонких почуттів, інтерес до особистості та пошуку життя.

Основоположником рококо в живопису можна вважати видатного французького художника, рисувальника, графіка, одного з родоначальників побутового жанру — Жанна Антуана Ватто (1684—1721). Походив художник з простого середовища. За декілька років навчання у місцевого художника Жерена Ватто, обігнавши в майстерності свого наставника, залишає його. Пропрацювавши декілька років у різних майстернях, Ватто у 1702 р. відправляється в Париж. Тут талант Антуана розвиває живописець К. Одран, створивши умови для вивчення мистецтва великих майстрів в колекції Люксембургського палацу. Художник любив побутовий жанр, робив багато зарисовок батальних сцен і побуту солдат, копіював полотна голландців, багато малював з натури, був зачарований живописом Рембрандта і Рубенса.

Картина «Відплиття на острів Цитеру» (1717) — перша з серії «галантних святкувань», що відображають основні риси манери художника з її підкресленою театральністю. Сам живописець брав участь в театральному житті свого часу і частково в маскарадах. Чутливий до норову і способу життя сучасників, створив свій шедевр — велике полотно «Лавка Жерсена».

Основною темою полотен стають «галантні святкування», світ безтурботного життя, які зображаються з вишуканою грацією. («Венеціанське свято», «Відпочинок на полюванні», «Радощі життя», «Розмова в парку»). Він звертається також і до сюжетів, взятих з простого селянського життя, яке добре знав.

Ватто не любив замовних сюжетів, завжди писав те, що йому подобалося. У нього завжди були шанувальники серед усіх прошарків французького суспільства XVIII ст.

В останніх роботах — «Портрет скульптора Патера», «Лавка Жерсена» — розкрився новий Ватто— художник-реаліст. Задумана ним як звичайна вивіска для лавки картина «Великий монарх» стала реальним твором про світ, в якому він жив,— світ мистецтва, полотен і глядачів.

Ватто — це сплав побутового, декоративного і театрального в інтимних, ліричних фантазіях, але також і характер рокайльного стилю.

Істинним представником французького рококо вважають Франсуа Буше (1703— 1770). Учився у свого батька Нікола і у Ватто. їде в Ітаію і знайомиться з італійським мистецтвом. Повертається у Францію і пише картини на міфологічні та еротичні теми («Геркулес і Омфала»), які прославили його як художника любителя ризикованих сюжетів. Поряд з цим писав портрети, серед яких широко відомий «Мадам де Помпадур». На замовлення Королівського двору виконав чотири алегоричних композиції для Версаля. Уже прославленим майстром отримав важливі замовлення на роботи для оздоблення королівських резиденцій і оперного театру.

Художник широкого творчого діапазону, він писав картини, робив панно, театральні декорації, книжкові ілюстрації, малюнки віял, ескізи костюмів тощо. Теми творів різноманітні — релігійні, міфологічні, пейзажі.

Продовжувачем творчості Ватто і Буше, представником стилю рококо був видатний французький живописець і графік, а також майстер портрета — Жан Оноре Фрагонар (1732—1806). На його формування вплинув живопис Шардена і Буше, свідченням цього є роботи, виконані з великою легкістю («Клітка»,»Радощі материнства»).

Деякий час жив в Італії, вивчав великі барочні живописні цикли, робив ескізи пейзажів, які пізніше використовував для фону в своїх роботах. Під час перебування в Голландії зазнає впливу Рембрандта і Франса Гальса. Повернувшись в Париж, починає роботу над серією полотен на чуттєві і галантні сюжети, а також над циклом «Пробудження кохання в серці дівчини», виконаним на замовлення Дюбаррі для павільйона Лувесьєн. Цей цикл відкриває цілу серію робіт, які принесли художнику багатство і славу. Як проникливий портретист, він досяг найвищої майстерності в цьому жанрі в картині «Дівчина, що читає».

Він збагачує загальну тенденцію введенням еротичних сцен, реалістичною манерою зображення, точністю деталей, багатством фантазій («Поцілунок крадькома», «Щасливі можливості гойдалок»).

Жорстка уніфікація та регламентація канонів живопису Франції другої половини XVII ст. призвели до утворення певного мистецького вакууму. Не було жодного визначного художника, який досяг би рівня Н. Пуссена. Проте з середини XVIII ст. європейське мистецтво знову звернулося до класики, але на новій ідейній основі. Нею стала ідеологія Просвітництва.

2. Палацовий комплекс Цвінгер в Дрездені

Цвінгер - всесвітньо відомий палацовий комплекс з 4 будівель. Зараз тут розміщені найрізноманітніші музеї, серед яких найвідомішими є Дрезденська картинна галерея, колекція порцеляни, музей тварин.

У центрі Дрездена розташований палацовий ансамбль Цвінгер - один з найкрасивіших пам'ятників архітектури бароко. При цьому вражають не тільки розміри - Цвінгер порівняно невеликий, - але й гармонійна єдність архітектурних і скульптурних рис, яку можна назвати геніальним.

Курфюрст Фрідріх Август І, прозваний Августом Сильним, цікавився мистецтвами й культурою й підтримував їх всіма силами. Крім того, він тримав великий двір, для якого хотів побудувати розкішний будинок, що личить йому. У Дрездені величезна кількість будинків зв'язують із його ім'ям, тому що вони побудовані по його замовленню. Усім їм властива певна легкість і життєрадісність, але вершиною будівельної сверблячки Августа, без сумніву, став Цвінгер, що не є палацом у буквальному значенні цього слова.

Споконвічно він повинен був стати частиною більше грандіозного архітектурного проекту, якому не призначено було здійснитися. Серпень хотів створити гідне обрамлення для театральних подань, лицарських турнірів і кінного балету, до яких мав особливу схильність. Він доручив проектування палацу своєму придворному архітекторові Маттеусу Даніелю Пеппельману, а оформлення скульптурними деталями - скульпторові, що вчився в Італії, Бальтазару Пермозеру.

Цвінгер - це простір у замку між двома кріпосними стінами або валами, що при вдосконаленні вогнепальної зброї забезпечувало замку більшу безпеку. У мирний час Цвінгер використовувався для турнірів, а також для випасу худоби.

Дивно, що Цвінгер, незважаючи на довгий строк будівництва, зберіг дивну єдність стилю. Пеппельман у цей час часто їздив по Європі в пошуках вражень, буваючи в основному у Відні, Римі й Парижу. Але він не просто переймав те, що бачив, а переосмислював отримані враження, створюючи свій власний барочний стиль.

Найвища й шляхетна частина Цвінгера - розташований у західній частині на схилі Павільйон на валу. Він побудований каркасним способом, тут немає глухих стін, а більші вікна розташовані прямо між опорами. На ковзані даху встановлений "Саксонський Геракл", що тримає в руках земна куля. Це найвища точка Цвінгера, як і замислювалося споконвічно. Зв'язок між Августом Сильним і Гераклом, що тримає земна куля, пізніше обіграється в інших статуях Геракла, у вигляді якого зображений сам Август. До речей слави курфюрста у Цвінгері є безліч скульптурних зображень античних богів і героїв.

Прямо напроти Павільйону на валу розташований Дзвоновий павільйон. Він коштує прямо на землі, тобто нижче Павільйону на валу, і є варіантом вишуканого пандана. Хоча Пеппельман і планував помістити дзвона з мейсенского порцеляни в тій стороні будинку, що виходить у двір, їх установили тільки при реставрації Цвінгера в 30- е рр. XX ст.


Висновки

Рококо (фр. rococo, від орнаментального мотиву рокайль) — стиль, що набув розвитку в європейських пластичних мистецтвах першої половини XVII ст.; виник у Франції. Для стилю характерна декоративність, химерність і фантастичність орнаментальних мотивів, вигадливість форм.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаку, у мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів) при чому скульптура (переважно поліхромована) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі («rocaille»). У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ювелірство, порцеляна, меблі.

Характерними рисами рококо є вишуканість, більша декоративна нагруженность інтер'єрів і композицій, граціозний орнаментальний ритм, велика увага до міфології, еротичним ситуаціям, особистому комфорту. Найвищий розвиток в архітектурі стиль одержав у Баварії.


Список використаної літератури

1. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408с.

2. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

3. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

4. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

5. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

6. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2005. — 512с.

7. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

загрузка...
Top