Стародавній Схід – колиска світової цивілізації

Вступ.

1. Значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілізації.

2. Досягнення Шумерсько-аккадської культури.

3. Особливості Вавилонської культури.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Одна з найдавніших світових культур — культура Месопотамії (межиріччя Тигру і Євфрату), культура стародавніх шумерів і аккадців (жителів Північної Месопотамії), що скорили міста Південної Месопотамії, але асимілювали і зберегли культуру шумерів. Як писав С. Крамер, історія починається в Шумеру. Саме там наприкінці IV тис. до н.е. на зміну первісній культурі прийшла писемна культура міського типу. Міста стародавньої Месопотамії — землеробські поселення, прив'язані до водних артерій — рік і каналів, якими звичайно здійснювався зв'язок між містами. В містах розташовувалися палаци і храми, житла хліборобів і ремісників.

Невеликі за чисельністю жителів міста були одночасно державами з необмеженою владою царя і розробленою правовою регламентацією, як, наприклад, закони Хаммурапі. Правитель міста-держави нерідко мав титул — «лугаль» («велика людина»), так звичайно називали царя. Титул цей жрецького походження і свідчить про те, що спочатку представник державної влади був також главою жрецтва. У великих царських і храмових господарствах зосереджувалася стародавня культура: саме тут планувалося будівництво будинків і іригаційних споруд, велися необхідні розрахунки і все це на основі писемності. Писемність у формі клинопису вимагала багаторічної підготовки, залишаючись спеціальною навичкою вузької соціальної групи — писарів. Грамотність у Месопотамії, як і в інших країнах Стародавнього Сходу, була привілеєм незначної меншості. Навчалися тільки діти жерців, управителів, чиновників, власників суден і інших високопоставлених осіб. Писемність, відповідно, служила цілям державного і культового характеру, державні документи (на які спирався численний штат писарів і чиновників) самим детальним чином регламентували господарське життя (орендні відносини, наприклад), здійснювали правове регулювання відносин між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми.


1. Значення культури Стародавнього Сходу для людської цивілізації

Історія світової культури - це скарбниця мудрості та досвіду, надбаних людством протягом тисячоліть. Великий внесок у культуру всього людства зробив Стародавній Схід. Так прийнято називати давні класові суспільства на великому терені Азії та Африки. Тут починалася людська цивілізація, виникла державність. Не лише античність, а й Середньовіччя та Новий час успадкували від давньосхідних цивілізацій багато відкриттів у астрономії, математиці, механіці та географії, блискучих досягнень у медицині та архітектурі.

Характерною рисою культур Сходу, монументального мистецтва Вавилону, Єгипту, Ассирії був теоцентризм, прославлення божественності необмеженої влади царів і фараонів, грізної могутності богів, підлеглість особистості державі, монументальність, символічність, декоративність. У цьому районі жили народи різного походження. Вони воювали між собою, причому переможці, як правило, руйнували храми, фортеці та міста переможених. Так загинуло багато великих творінь мистецтва.

Історія Стародавнього Сходу бере початок від виникнення найдавніших цивілізацій у Месопотамії та Єгипті (IV—III тис. до н.е.), в Індії (III—II тис. до н.е.) та Китаї (II тис. до н.е.). За даними сучасної науки перші цивілізації виникли у Месопотамії та Єгипті. Яка з них з'явилась раніше, ще остаточно не встановлено, але різниця в їх зародженні не дуже велика.

За своїм місцем у світовій культурі виділяється така країна Стародавнього Сходу, як Месопотамія. В перекладі з грецької це слово буквально означає «Межиріччя» (mesos - середній ipotamos - річка).

Так називали стародавні греки душну і багнисту долину, створену наносами двох великих азіатських річок - Тигру і Євфрату (Дворіччя). У Дворіччі змінювались один за одним різні державні утворення, в тому числі Шумер, Аккад, Північна Месопотамія, Вавилонія, Ассирія, Іран.

В IV—III тис. до н.е. тут виникла і утвердилась висока культура. Сільське господарство цих країн було засноване на іригації (зрошенні). Геродот у своїй «Історії» зазначає, що вся Вавилонія, як і Єгипет, перетиналася каналами. Найбільший з них - судноплавний. Він протікав у південно-східному напрямку з Євфрату у Тигр. Взагалі найсприятливіші умови для розвитку аграрної культури були в долинах річок. Не випадково всі центри стародавньої землеробської культури розташовувалися в долинах Тигру і Євфрату, Нілу в Африці, Інду і Гангу в Індії, Хуанхе та Янцзи в Китаї.


2. Досягнення Шумерсько-аккадської культури

Жителі Месопотамії, шумери, винайшли гончарний круг та бронзу. Пам'ятки свідчать, що шумери використовували вози та тягло, бо знали вже колесо - винахід, до якого, наприклад, американські ацтеки не дійшли навіть у XVI ст. н.е. Близько 2400 р. до н.е. вони вперше у світі виготовили кольорове скло. На високому рівні в них знаходилось ювелірне мистецтво. В Шумері, який знаходився у південній частині Месопотамії біля гирла Тигру та Євфрату, набувала розвитку торгівля. Шумери торгували продуктами, тканинами, обмінюючи їх на деревину, каміння та метали. Купці бували у Малій Азії, Вірменії, на узбережжі Середземного моря та Персидської затоки, обмінюючись товарами з індійськими купцями в таких торгових центрах, як о. Дильмун (сучасний Бахрейн).

Близько 2300 р. до н.е. правитель Месопотамії Саргон Древній («цар чотирьох сторін світу», як він сам себе величав) створив першу в історії постійну професійну армію, яка налічувала 5400 воїнів і залежала тільки від милості царя.

Почала будуватись і функціонувати у загальнодержавному масштабі зрошувальна система. Була запроваджена єдина система мір і ваг. Царювання Саргона Древнього було примітне будівництвом монументальних культових споруд. Приблизно у 2000 р. до н.е. була створена арифметика. В її основі лежала певна система ліку. Це стало важливим винаходом в історії людства.

Одним із досягнень месопотамської культури є місячно-сонячний календар. Близько 2500 р. до н.е. шумерські чиновники почали точно і докладно вести облік часу за днями, місяцями й роками. Також із Месопотамії у сучасну культуру прийшов семиденний тиждень, запроваджений близько 700 р. до н.е. Шумери винайшли такий напій, як пиво. Як свідчать глиняні таблички, вони варили з ячменю 19 сортів пива.

Месопотамію можна вважати батьківщиною писемності, широке розповсюдження якої припадає на період близько 3000 р. до н.е. Різновидом ідеографії була клинописна писемність шумерів. Це писемність, знаки якої складались з клиноподібних рисочок. Вони вичавлюватись на сирій глині. Таблички з цієї глини були міцними. Вони обпалювалися в гончарних печах, завдяки чому збереглися до наших днів. Шумерський клинопис був розшифрований у XIX ст. Він містить перші печатки історичних оповідей. У музеях та наукових закладах зберігається нині понад півтора мільйона клинописних текстів.

Шумери створили перші в людській історії поеми - про «Золотий вік», написали перші елегії. Вони є авторами найдавніших у світі медичних книг - збірників рецептів. Шумери розробили і записали перший календар землероба, залишили перші дані про захисні насадження. В столиці Ассирії - Ніневії - знаходилась найдавніша у світі бібліотека, відкрита археологами у 1853 р. її володарем і засновником був один з останніх ассирійських царів Ашшурбанапал. Вперше в історії людства було створене величезне книгосховище. Воно поміщало понад 20 тисяч «книг» у вигляді глиняних табличок з усіх відомих у той час галузей знань. Ці «книга» були підібрані та розкладені за розділами, в залежності від змісту. Був створений перший у світі бібліотечний каталог. Він допомагав швидко знайти потрібну книгу. Систематизовані були історичні твори («аннали», «хроніки»), судові збірки, гімни богам, молитви, заклинання та заговори, епічні поеми, «наукові» тексти (медичні та астрологічні тексти, словники). На глиняних табличках бібліотеки Ашшурбанапала викладалась історія стародавніх народів Близького Сходу, їх життя, вірування, звичаї. Записувались стародавні легенди, літературні твори, тобто все те найцінніше, що було написано в Месопотамії за дві з половиною тисячі років. Розуміючи цінність старих глиняних табличок, Ашшурбанапал - людина освічена і начитана - збирав їх і зберігав.

Цей цар повідомляв про себе такі дані: «Я, Ашшурбанапал, осягнув... все мистецтво писців, засвоїв знання всіх майстрів, скільки їх є, навчився стріляти з лука, їздити на коні і колісниці, тримати віжки... Я осягнув заховані таємниці мистецтва письма, я читав в небесних і земних будівлях і роздумував (над ними). Я був присутній на зборах царських переписувачів. Я спостерігав за прикметами, тлумачив явища неба зі вченими жерцями, я розв'язував складні задачі з множенням і діленням, які не зразу зрозумілі... В той же час я вивчав і те, що належить пану, і пішов по своєму царському шляху».

Прославляючи своє мистецтво писця не менше, ніж свої завоювання, Ашшурбанапал заявляє, що «перевершив в цьому відношенні всіх царів - своїх попередників і може читати на каменях часів потопу і розуміти таблички».

При шостому царі Вавилону - Хаммурапі (правив у 1792-1750 pp. до н.е.) - був створений перший в історії збірник законів, який історики назвали «Кодексом Хаммурапі».

Під час розкопок в Сузах, столиці стародавньої держави Елам, французькі археологи виявили в 1901 р. великий двометровий кам'яний стовп із зображенням царя Хаммурапі та текстом 247 його законів. Вони були написані клинописом. В цих законах відобразились господарське життя, побут, вдача і світогляд стародавніх жителів Дворіччя.

В своїх законах Хаммурапі проголосив благородні завдання. Він прагнув, «...щоб сильний не чинив утисків слабкому, щоб виявляти справедливість до сироти і вдови, щоб пригнобленому чинити справедливість». Але закони були дуже суворими, злочинці жорстоко карались. «Коли хто вломиться до чужого дому, на місці влому вб'ють його і там поховають. Коли хто припуститься пограбунку і його схоплять, він буде вбитий. Коли хто виб'є око високоуродженому, виб'ють йому око. Коли хто іншому зломить частину тіла, зломлять йому ту саму частину. Коли хто виб'є зуби рівному собі, виб'ють йому його зуби. Коли хто виб'є зуби одному з убогих, заплатить третю частину міри срібла. Коли будівничий побудував дім і не зміцнив будови, так що він завалиться і стане причиною смерті власника, - такого будівничого вб'ють».

Згідно з законами Хаммурапі, якщо людина украла малолітнього сина іншої людини, то вона повинна бути убитою. Смертній карі підлягав злодій, який украв речі погорільця. Якщо син ударив свого батька, то сину належало відрубати руку. Отже, тоді панувало право помсти - «око за око, зуб за зуб».

Кодекс Хаммурапі містив і ряд норм, що стимулювали економічне життя. Так, боргове рабство обмежувалося трьома роками роботи на кредитора. Коли минали ці три роки, позика, незалежно від її розміру, вважалася погашеною. Також за умови стихійного лиха і знищення врожаю борг (позика і відсотки) автоматично переносився на наступний рік. В кодексі були закладені засади орендного права. Так, встановлювалась орендна плата за використання поля (третина врожаю) і саду (дві третини врожаю).

Хаммурапі був добрим господарем, опікувався хліборобством і будував нові водні канали, взагалі турбувався про процвітання свого народу. Залишився напис, в якому цар розповідає про свої культурні справи: «Викопав я канал .... що спроваджує великі води для країн шумерів і аккадів. Обидва його береги я замінив на родючу землю, розсипав купи пшениці, забезпечив водою на вічні часи шумерів і аккадів. Розсіяне населення я докупи зібрав, уладив їм пасовиська й корита до водопою, забезпечив їх добробутом і багатством, дав їм жити у спокійних оселях».

Хоч які закони Хаммурапі давні, проте в них уже сформульовано деякі принципи, які наявні і у сучасному законодавстві. Так, наприклад, за злочин мають карати не потерпілий, і не родичі потерпілого (у випадку смерті останнього), а державні органи ім'ям царя.


3. Особливості Вавилонської культури

Близько 3000 р. до н.е. на території Месопотамії виникли перші міста-держави. Серед них виділялось місто Вавилон (Вавилон знаходиться в долині річок Тигр та Євфрат, в 15 милях від Багдаду, в 40 - від Перської затоки, і в ЗО - від Єрусалиму. Нині це - арабське село. Саме місто було зруйноване і до нашого часу не збереглося.), що знаходилось на лівому березі Євфрату, на перехресті торговельних шляхів. Назва міста походить від Баб-Ілі - «Ворота бога». Завдяки Хаммурапі воно стало культурним і науковим центром Передньої Азії. Багато досягнень вавилонців увійшло в сучасний побут. Ще у Вави-лоні коло ділили на 360 градусів, рік - на 12 місяців, час - на хвилини і секунди. Вавилонські астрономи спостерігали небесні світила. Вони вирахували закони обертання Сонця, Місяця та повторюваності затемнень. Вавилонські математики заклали основи алгебри. Вони вже вміли вираховувати не лише квадратний, а й кубічні корені.

В І тис. до н.е. Вавилон був великим і гамірливим містом, у якому налічувалося щонайменше 200 тис. жителів. Відвідавши його близько 460 р. до н.е., грецький історик Геродот розповідав, що столиця вавилонян була така прекрасна, як жодне місто, яке він знав. Вавилон був забудований три- і чотириповерховими будинками. Його перетинали 24 великих проспекти. В місті нараховувалось 53 храми і 600 каплиць. За словами Геродота, висота фортечних стін Вавилона доходила до 200 ліктів (близько 100 метрів), а товщина стін дозволяла розминутися двом колісницям, які були запряжені чотирма кіньми. Щоправда, дані, наведені Геродотом, без сумніву, перебільшені, бо не підтверджуються результатами археологічних розкопок.

Визначним місцем у Вавилоні вважалась знаменита Вавилонська вежа - храм бога Мардука, створений ассирійським архітектором Арадаххешу в часи царя Асархаддона. В алтарному приміщенні цього храму стояла шестиметрова золота статуя Мардука, яка важила разом із золотим жертовним столом, як запевняє Геродот, понад 2,4 тонни. Висота Вавилонської вежі досягала 90 метрів. Про її будівництво як про Вавилонське стовпотворіння говориться в Біблії. Озеленені тераси Вавилонської вежі відомі як «висячі сади» Семіра-міди. Стародавні греки шанували їх як одне із семи чудес світу. Традиція помилково зв'язує спорудження висячих садів з іменем легендарної ассирійської цариці Семіраміди, яка жила в IX ст. до н.е. Справжнє ім'я цієї цариці Саммурамат. Вона була матір'ю та регентшею царя Адад-Нерарі (810-783 pp. до н.е.), що успадкував престол іще хлопчиком. Звичайно, з огляду на роки царювання її сина, вона ніякого відношення до висячих садів не мала. Насправді сади створені при правлінні Навуходоносора II (605-562 pp. до н.е.), при якому Нововавилонська імперія досягла свого найвищого розквіту. За легендою, цар вирішив подарувати своїй улюбленій дружині Амітіді (Амітіїс) цілу оазу, ніби вивезену з гір Мідії, звідки вона була родом. Цей цар, чиє правління було успішним і довгим, у 597 і 587 pp. до н.е. під час походів у Палестину захопив Єрусалим і забрав багато його жителів у вавилонський полон. Спомин про це міститься на сторінках Біблії. Усіх полонених використали на будівництві храмів, укріплень, палаців Вавилона.

Навуходоносор перебудував Вавилон, перетворив його в неприступну твердиню. Він спорудив парадний в'їзд до міста - облицьовані синіми кахлями та прикрашені рельєфними фігурками биків, левів та єдинорогів Ворота богині Іштар. Через Євфрат було зведено 115-метровий міст, одна із секцій якого на ніч розбиралася. Ось запис, який залишив цей цар: «Я оточив Вавилон зі сходу могутньою стіною, я вирив рів і укріпив його схили за допомогою асфальту і обпаленої цегли. В основі рову я спорудив високу і міцну стіну. Я зробив широкі ворота з кедрового дерева і оббив їх мідними пластинками. Для того, щоб вороги, які задумали недобре, не могли проникнути в межі Вавилона з флангів, я оточив його могутніми, як морські хвилі, водами. Подолати їх було так само важко, як справжнє море. Щоб запобігти прориву з цього боку, я спорудив на березі вал і облицював його випаленою цеглою. Я ретельно укріпив бастіони і перетворив місто Вавилон у фортецю». Все це було даремним, бо жерці, які займали виключно високе становище в Нововавилонському царстві, при одному з наступників Навуходоносора просто передали країну і столицю перському царю в розрахунку на збільшення своїх прибутків.

Збереглося багато пам'яток шумерської літератури. Вони записані на глиняних табличках і майже всі з них вдалося прочитати. В основному це гімни численним богам, релігійні міфи і легенди, зокрема про виникнення цивілізації та землеробства. Заслуги за це приписувались богам. Найважливіша пам'ятка шумерської літератури - цикл сказань про відважного і непереможного героя Гільгамеша, царя міста Урука, сина смертного і богині Нінсун, «на дві третини бога, на одну - людини».

Основна ідея епосу (початок II тис. до н.е.) - мрія про вічну славу, яка прийшла на зміну мрії про безсмертя, в ім'я чого вершилися великі подвиги. Епос представляє собою гімн славним діянням людини. Його пронизує думка про те, що смерть - це зло, але вона не може перекреслити цінність життя. Людське життя по суті своїй прекрасне і це виявляється в усіх аспектах буденного життя - у радощах перемоги, коханні до жінки, дружбі:

Боги, коли сотворили людину, —

Смерть вони передрекли людині,

Життя ж утримали в своїх руках.

А ти, Гільгамеше, наповнюй свій шлунок,

Вночі і вдень нехай будеш веселий.

Свято справляй ти щоденно,

Вдень і вночі грай і танцюй!

Світлими будуть нехай твої шати,

Чистим волосся - водою омийся,

Поглянь, дитя твою руку хоче тримати,

А ти можеш подрузі радість обіймами дати —

Тільки у цьому справа людини!

Під час своїх мандрів у пошуках безсмертя Гільгамеш відвідав Ут-напіштіма— героя епосу, що пережив світовий потоп. Від нього Гільгамеш довідався, як він, щоб урятуватись від потопу, збудував корабель. Цю розповідь майже без змін запозичили автори біблійної легенди про Ноя, який єдиний із своєю сім'єю врятувався в ковчезі під час «всесвітнього потопу» і став родоначальником нового людського роду.

Художня зрілість та привабливість епосу про Гільгамеша - в його гуманістичних ідеалах, роздумах про людські долі. Американський шумеролог С.Н.Крамер висловив цю думку так: «Проблеми й прагнення, що про них ідеться в епосі, близькі всім народам усіх епох. Це потреба в дружбі, звеличування вірності, поривання до особистої слави, до подвигів і пригод, нездоланний страх перед неминучою смертю та всепоглинаюча жага безсмертя. Всі ці суперечливі почуття, які вічно бентежать людські серця, складають основу оповідей про Гільгамеша, і вони роблять цю поему здатною долати просторові та часові бар'єри».

Релігійні вірування шумерів були політеїстичними (багатобожними). Шумери поклонялись сотням найрізноманітніших богів і богинь. Вони вірили, що потрібно слухатись богів і приносити їм подарунки. Якщо боги розгніваються, то вони можуть послати людям як кару повінь або війну. У кожного великого міста був свій власний покровитель, який захищав інтереси його жителів. Існували божества, зв'язані з найрізноманітнішими сторонами життя та смерті.

Шумери вірили, що містами-державами володіють і правлять самі боги, і тому селяни і раби обробляли особливі ділянки землі спеціально для них. Держава передавала такі землі або жерцям храмів, які знаходились в центрі кожного міста як його небесні покровителі, або землеробам. Останні виплачували частину врожаю як ренту. Рента, дари і приношення, а також урожаї, одержані із земель, які належали богам, використовувались для потреб храмів і для допомоги біднішим жителям міста.


Висновки

Месопотамією (українською – Межиріччя або Дворіччя) називають область між ріками Тигром і Євфратом. Ця територія зараз переважно належить Іраку. Стародавня Месопотамія – історична область, де згідно з сучасними уявленнями раніше від усіх на планеті складається державність.

Дуже довго ця цивілізація залишалася практично невідомою науці. Основним джерелом знань була Біблія, де є розповіді про будівництво Вавілонської вежі, про правителя Навуходоносора і полонення євреїв, про халдеїв – мешканців Вавілона, про столицю Асірії – Ніневію – “велику блудницю”, про чаші гніву, яку сім ангелів вилили на приєвфратські землі. Опис цих місць зустрічається і у давньогрецького історика Геродота. Він захоплювався стінами Вавілона – такої ширини, що на них могли роз'їхатися дві бойові колісниці, прирахував до чудес світу “висячі сади Семіраміди”. Такі свідчення довго викликали сумніви, тому що було незрозуміло, куди могла зникнути велика цивілізація. У XIX ст. відбулися грандіозні археологічні відкриття в долинах Тигру і Євфрату. Були розкопані головні міста Месопотамії, розшифрована писемність, що дозволило досить детально реконструювати минуле Дворіччя.

Від шумерської писемності походять клинописні системи Аккада, Вавілонії, Асірії. Свого часу мала місце цікава ситуація: коли лінгвісти розшифрували асірійський, потім вавілонський клинопис, вони передбачили відкриття ще давнішої культури. Археологи розкопали шумерські пам'ятники значно пізніше.

Зараз уже прочитано тисячі табличок найрізноманітнішого змісту: царські накази, господарські записи, учнівські зошити, наукові трактати, релігійні гімни, художні твори. В Ніневії була зроблена виключна знахідка – перша в історії людства бібліотека. Її створили за наказом асірійського царя Ашшурбаніпала. Збереглася і табличка з суворим наказом, розісланим по всій країні, збирати або переписувати глиняні таблички. Бібліотека була блискуче організована: внизу кожної таблички – повна назва книги і номер “сторінки”, ящики розміщалися на полицях відповідно до тем, у кожної полиці – номер.

У бібліотеці Ашшурбаніпала збереглася перша з відомих у світовій літературі епічна поема. Вона була створена ще шумерами і розповідає про царя міста Урук, героя Гільгамеша. Гільгамеш і його друг Енкіду здійснюють безліч подвигів. Після смерті Енкіду Гільгамеш не може примиритися з тим, що, на відміну від богів, люди не живуть вічно. Він вирушає шукати таємницю безсмертя. Пошуки приводять його до першої людини – Ут–напішті. Ут–напішті переказує Гільгамешу історію свого життя. Переклад цієї розповіді на європейські мови викликав справжню сенсацію, оскільки вона практично повністю співпадала з розповіддю про “великий потоп” у Біблії: гнів богів, споруда великого корабля, земля, покрита водою; навіть зупинка на вершині великої гори! Наприкінці своєї подорожі Гільгамеш, загубивши чарівну квітку безсмертя, розуміє: вічно живе в пам'яті нащадків той, хто здійснює добрі справи.

Образи і сюжети шумерської, вавилонської, ассірійської міфології збереглися після загибелі цієї цивілізації. Наприклад, міфи про створення світу і людей з глини, про вмираючого і воскресаючого бога Тамуза. Семиденний тиждень склався в ассірійців і вавилонян, які поклонялися семи головним богам. Такі приклади можна продовжувати.


Список використаної літератури

1. Кордон М. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Микола Кордон,. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 579 с.

2. Мєднікова Г. Українська та зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посіб./ Галина Мєднікова,. - К.: Знання, 2002. - 214 с.

3. Олійник Т.С. Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для студ. з англ. мовою вик-ладання/ Т.С. Олійник, Н.В. Джугла; М-во освіти і науки України, Тернопіль. держ. пед. ун-т ім.В.Гнатюка, М-во охорони здоров'я України, Тернопіль. держ. мед. академія ім. І.Я.Горбачесвського. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. - 100 с.

4. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Донецький держ. ме-дичний ун-т; Донецький держ. технічн. ун-т ; Донецька державна академія управління; Ред. К.В.Заблоцька. - Донецьк: Східний видавничий дім, 2001. - 368 с.

5. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібник/ Іван Зязюн, Олександр Се-машко та ін.; Ред. М.М. Закович. - 3-є вид., випр. і доп.. - К.: Знання, 2002. - 557 с.

6. Українська та зарубіжна культура: Підручник/ Л. В. Анучина, Н. Є. Гребенюк, О. А. Лисенко та ін. ; Ред. В. О. Лозовий; Міністерство освіти і науки України (Київ), Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого (Київ). - Харків: Одіссей, 2006. - 374 с.

7. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Роман Вечірко, Олександр Семашко, Володимир Олефіренко,; М-во освіти і науки України, КНЕУ. - Київ, 2003. - 367 с.

8. Шевнюк О. Українська та зарубіжна культура: Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. - 2-ге вид., випр.. - К.: Знання-Прес, 2003. - 277 с.

загрузка...
Top