Соціологія мистецтва

Вступ.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження процесу розвитку соціології мистецтва.

2. Особливості становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні.

3. Поясність терміни: ритуал, соціальне явище.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Зростання ролі соціології в житті українського суспільства у сучасний період актуалізує інтерес до соціологічних проблем мистецтва. Розробка проблем сучасної соціології мистецтва в Україні стримується втратою наступності, спадковості її розвитку, а поверхові знання історії її становлення призводять до забуття та фактичного ігнорування помітних її здобутків, особливо у 20-і р. ХХ ст. Це зумовлює необхідність не тільки більш ретельного дослідження історичного шляху становлення соціології мистецтва в Україні та виявлення його специфіки, але й визначення її періодизації, в тому числі і в окремих галузях (соціологія літератури, соціологія театру та ін.) та більш повного розкриття актуальних і для нашого часу ідей.

У методологічному відношенні визначальне значення мають праці українськихдослідників з соціальної або соціально орієнтованої естетики (С.Безклубенка, М.Гончаренка, В.Іванова, О.Лановенка, Б.Шляхова, Р.Шульги, В.Юринця та ін.), та російських дослідників (В.Конева, Ю.Перова, Ю.Фохт-Бабушкіна та ін.). В українській історичній науці особливо вагоме значення для визначення періодизації соціології мистецтва мають праці відомого дослідника І.В.Іваньо, а для розуміння становлення і розвитку соціології мистецтва в цілому і у її співвідношенні з мистецтвознавством – праці В.І.Гриба. Вітчизняними вченими зроблено внесок у дослідження проблем галузевих соціологій мистецтва: соціології літератури (праці Д.Балики, О.Білецького, М.Ігнатенка, М.Новальської, Г.Сивоконя, З.Савіної, Н.Фрідьєвої, та ін.), соціології театру (праці І.Безгіна, І.Зазюна, В.Ковтуненка, Н.Корнієнко. Л.Курбаса, А.Лягущенка, С.Паламарчука, В.Руліна), соціології музики (праці М.Грінченка, С.Гриці, В.Дряпіки, К.Квітки, І.Ляшенка, Я.Полфьорова, Б.Слющинського, Л.Черкашиної та ін.). Проте інші галузі соціології мистецтва (кіно, образотворче мистецтво) представлені незначною кількістю робіт.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження процесу розвитку соціології мистецтва

Системне узагальнення процесів розвитку сучасної соціології мистецтва в Україні, але без їх історичного дослідження, висвітлено в низці робіт С.Катаєва, О.Семашка. Помітно сприяли осмисленню соціокультурних реалій мистецтва в Україні праці істориків та фахівців з різних видів мистецтва: А.Баканурського, Р.Єсипенка, О.Путро, Ю.Станішевського, С.Уланової та ін.

Не дивлячись на наявність зазначених праць, залишається актуальним освоєння досвіду західної та радянської соціології мистецтва для осмислення методології дослідження і періодизації розвитку соціології мистецтва в Україні як основи визначення її специфіки, в тому числі і як галузевої соціології у її різновидах.

Довгий час соціологія мистецтва у формі соціологічних підходів розвивалась у межах інших наук (мистецтвознавства, естетики), не усвідомлюючи свого предмету. Проблемам інституціалізації української соціології мистецтва в історичному аспекті не присвячено жодної спеціальної роботи, хоч підходи до її періодизації зроблені І.Іваньо. Розглядається значний корпус джерел по формуванню соціології театру (Лесь Курбас, С.Паламарчук, П.Рулін), соціології літератури (Д.Балика, М.Грушевський, Г.Сивокінь) та ін. Особлива увага в аналізі літератури приділяється спадщині 20-х р. (М.Грінченка, Я.Полфьорова, В.Юринця та ін). Проаналізовані методологічні засади дослідження формування соціології мистецтва в Україні у творчості В.Гриба, І.Іваньо, О.Лановенка та ін.

Зародження соціального та соціологічного підходу у вивченні мистецтва прослідковується у французькій соціології мистецтва вже з ХІІІ ст. (де Груші) і продовжується у акцентуванні на ролі природного і соціального середовища у працях Д.Дідро, Ж.-Б.Дюбо, Ж. Де Сталь, Ж.Руссо, О. де Бальзака та К.А.Сен-Сімон. А пізніше І.Тен, обгрунтовуючи роль середовища та епохи в розвитку мистецтва, вводить важливе положення, яке набуло визнання у ХХ ст., про соціальну детермінованість мистецтва. В період 70-90-х р. ХІХ ст. відбувається зближення естетичної проблематики не тільки з соціологією, але й із соціальною психологією (Г.Тард та ін.). У 80-і р. ХІХ ст. Ж.М.Гюйо, Ш.Лало прагнуть синтезувати філософсько-естетичний, соціологічний і соціально-психологічний підходи. В ІІ пол. ХХ ст. французька соціологія мистецтва складається як цілісна галузева наука у єдності своїх теоретичних основ і емпіричних досліджень (А.Моль, Ж.П.Сартр, А.Фосийон, П.Франкастель). У взаємодії зі французькою школою відбувається й становлення німецької соціологіїмистецтва, яка у формі соціологічного підходу складається у творчості І.Вінкельмана, Й.Гердера. (“протосоціологія”). Як і у Франції, у Німеччині на поч. ХХ ст. формується естетика соціологічної орієнтації, яка тяжіє до інституалізації її в соціологію мистецтва (В.Гаузенштейн, Г.Зіммель), виділяється на мистецтвознавчій основі соціологія музики (М.Вебер). Л.Шюкінг, як і Гаузенштейн, знаходячись на позиціях соціологічного редукціонізму, разом з тим започатковує інституціональний підхід, який у 50-х р. ХХ ст послідовно розвиває А.Хаузер. У цей період відбувається переорієнтація досліджень на емпіричні методи. Для німецької соціології мистецтва, яка сформувалась у ІІ пол. ХХ ст., характерним є методолого-теоретичний підхід на основі традицій соціальної філософії та естетики, а також власної соціологічної традиції[3, c. 89-90].

Починаючи з епохи Просвітництва існує багато спільного в соціологічному аналізі мистецтва в Англії і США. Зв’язок мистецтва з соціальними відносинами прослідковується в англійській науці, починаючи з творчості Е.Берка, продовжуючись в творчості А.Сміта, Г.Хоума, а пізніше – Г.Спенсера. Для англо-американської соціології мистецтва характерний значний розвиток позитивістсько-орієнтованих емпіричних досліджень. Предметом соціологічних досліджень стає феномен масової та культури в мистецтві із застосуванням структурно-функціонального аналізу (Дж.Дікі, М.Ітон, Т.Коен та ін.), а переважаючою направленістю цієї соціології мистецтва є її емпіричність та намагання побудувати свої теоретичні концепції на цій основі (Дж.Барнет, Данкан та ін.).

У ХХ ст. для розвитку західної соціології мистецтва стає характерним посилення і поглиблення її взаємозв’язків з естетикою і, особливо з мистецтвознавством. Але соціологія мистецтва поступово створює свою теорію на власній основі з урахуванням взаємозалежності рівнів соціомистецького знання, взаємозв’язку соціологічного і художнього, соціального і соціологічного. У західній соціології мистецтва впродовж першої третини ХХ ст. в основному формуються, виділяючись у самостійну сферу досліджень, соціологія літератури, соціологія театру, а в 40-50-х р. – соціологія музичного мистецтва. Наприк. ХХ ст. соціологія мистецтва як галузева соціологія набуває своєї цілісності, формуючи свою теорію середнього рівня і спираючись на основні чотири соціологічні парадигми. Перша, позитивістська, шукає закономірності, відмовляючись від естетичної специфіки мистецтва, друга розуміюча (інтерпретативна) – прагне визначити суб’єктивні смисли твору, третя – критична – визначає соціально-класові залежності і диференціації, а четверта – постмодерністська – аналізує аудиторії і сприйняття мистецтва у зв’язку з явищем зростаючого консьюмеризму, його впливу на соціальну ідентичність. Складаються в ній і два підходи – відображаючий і формуючий, які все більше тяжіють до синтезу, пошуку соціально-естетичної основи багатовимірності соціально-художнього.

Проведений аналіз має методологічне значення для розкриття формування,специфіки і засад дорадянської, радянської і пострадянської соціології мистецтва. У роботі розкрито, що зародження соціології мистецтва в Росії (період протосоціології) відбувається в кін. ХІХ – поч. ХХ ст. [8, c. 116-118]

Інтенсивне становлення і розвиток соціології мистецтва в 20-х р. ХХ ст., на відміну від західної, відбувається в нових соціальних умовах попиту на соціологічні дослідження, породжених новою соціокультурною реальностю. У роботі обгрунтовується положення, що в 20-і р. ХХ ст. при певному домінуванні в соціології мистецтва соціологічного редукціонізму, на відзнаку від західної соціології, одночасно існував інституціональний підхід і значно розвивалась емпірична соціологія, які взаємно збагачували один одного. В нових соціальних умовах соціомистецькі дослідження характеризуються ідеологічно-прагматичною направленістю. Показано, що при певних спрощеннях і однобічності, концепція соціології мистецтва Г.В.Плеханова не може бути віднесена, як вважають окремі автори, до передісторії соціології мистецтва, а є однією із розвинених на той час теорій. Соціологічний ідеологічно-класовий підхід стає всезагальним не тільки в мистецтвознавстві, але і в естетиці. При певних недоліках емпіричних досліджень мистецтва 20-х р. їх рівень в цілому не може бути трактованим як вульгарний, бо в ці роки, за визначенням С.М.Плотнікова, соціомистецькі дослідження в Радянському Союзі значно випереджували подібні розвідки в Західній Європі і США.

Практично-перетворювальна спрямованість суспільствастимулювала розвиток прикладних досліджень в соціології мистецтва, вела до трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, певного відриву соціологічної практики від теорії. Розкрито, що у 20-і р. відбувався надзвичайно інтенсивний розвиток соціології мистецтва у її важливіших напрямках, перехід від протосоціології до власне соціології мистецтва і соціології художньої культури у її галузевих різновидах, переважно емпіричного спрямування[6, c. 189-190].

30-і р. ХХ ст. характеризуються спробами доповнення до класовості нової ідеологічної функції мистецтва на базі народності. З ІІ пол. 50-х р. в Росії відновлюються теоретичні обгрунтування соціології мистецтва, а в 60-х р. розпочинаються її емпіричні дослідження.

В 60-80-і р. ХХ ст. теоретична і емпірична соціології мистецтва СРСР, хоч і визначаються у своїх галузевих різновидах, але багато в чому розвивались незалежно одна від одної. В 70-х – поч. 80-х р. ХХ ст. в СРСР відбувається розширення предмета соціологічних досліджень, формується інституційна структура галузевих соціологій мистецтва, в межах яких набувають єдності теорії середнього рівня та емпіричні дослідження, в характерних для 80-х р. масштабних системних комплексних дослідженнях регулятивно-управлінського спрямування.

Отже, об’єктом соціології мистецтва є соціально-художня сфера, а предметом – соціально-художня реальність. Основу функціонування соціально-художньої сфери складає система “художнє виробництво-художня потреба-художнє споживання”, у якій художня потреба виконує системоорганізуючу роль. Художня діяльність розглядається в системі соціально-художніх відносин основних (митець, публіка, критика) і неосновних її суб’єктів та у взаємодії з інститутами художньої сфери, які й формують певний рівень художньої культури, соціально-художнє середовище, ціннісно-регулятивну систему та її різновиди. Соціально-інституціональна складова забезпечує рівень функціонування художньої культури. На основі такого підходу аналізується формування української соціології мистецтва[1, c. 156-157].


2. Особливості становлення і розвитку соціології мистецтва в Україні

Становлення соціології мистецтва було синтезом соціологічних пошуків в потебніанстві, формалістичній школі, соціальній естетиці, мистецтвознавстві, літературознавстві переважно на основі марксистської методології, розробки теорії впливу соціального середовища на творчість митця. В цей час пропонуються ідеї соціальної естетики та комплексного вивчення художньої творчості (Б.Подольський). У ході аналізу розкрито визначну випереджуючу свій час роль В.Юринця в розробці методологічних основ соціології мистецтва, яка розглядалась ним як складова науки про культуру. Він значною мірою долає обмеженість плеханівського “соціального еквіваленту” художнього твору, показує, що соціальна чинність мистецтва прямо пропорціональна художності, вважає, що соціологія мистецтва має створювати важливі умови для розвитку естетики, розкриває взаємозв’язок соціального і естетичного, закладаючи певною мірою методологічні основи емпіричних соціологічних досліджень мистецтва. В роботі показано, що у 20-і р. ХХ ст. складається інституційна система з емпіричних соціомистецьких досліджень у сфері театру, музики та розробки теоретичних засад соціології мистецтва (секція соціології мистецтва і літератури при ВУАН, Комісія соціології мистецтва і літератури та ін.).

У 30-50-і р., як і в СРСР, в Україні, разом із забороною соціології, припиняється й спадкоємний розвиток соціології мистецтва, яка існує відеологізованій формі дії принципу народності в мистецтві.

На відміну від російської соціології мистецтва, відновлення якої почалося з теоретичних форм рефлексії в кін. 50-х р., українська соціологія мистецтва починає поступово відроджуватися в 60-і р. насамперед емпірично, в системі переважно соціології вільного часу, художнього виховання та ін.[11, c. 197-198]

У цілому в 70-80-і р. формується соціологія мистецтва, як самостійна галузева дисципліна у всьому своєму складі, отримуючи імпульси розвитку від інших галузевих соціологій, але більшою мірою від соціологізованої естетики, мистецтвознавства, педагогіки (С.Д.Безклубенко, М.В.Гончаренко, С.Й.Гриця, І.А.Зазюн, С.Л.Катаєв, О.В.Лановенко, І.Я.Лисий, Л.Т.Левчук, В.П.Михалев, А.В.Орлов, С.В.Паламарчук, Л.І.Черкашина, Б.М.Шляхов та ін.), охоплюючи проблеми публіки, митця, доступності мистецтва, художніх потреб, художнього виховання, розвитку народної творчості. Формується притаманний українській соціології мистецтва комплексний підхід та органічний синтез естетичної і соціологічної методології з виходом в практику регулювання, програмування розвитку художнього життя та естетичного виховання. З 70-х р. відбувається поступова трансформація предмета соціології мистецтва в соціологію художньої культури, досліджується система функціонування мистецтва, детермінуюча роль художніх потреб на основі емпіричних досліджень всеукраїнського масштабу.

У І пол. 80-х р. в основних рисах завершується формування соціології мистецтва в Україні (соціальний статус і призначення мистецтва – О.Лановенко, система функціонування і розвитку мистецтва та предмет соціології мистецтва – О.М.Семашко та ін.). ІІ пол. 80-х р. пов’язана з суттєвими зрушеннями в соціомистецьких дослідженнях у період перебудови, емпіричними пошуками змін в художньому житті на матеріалі галузевих соціологій мистецтва (соціологія літератури, театру та ін.), визначенням взаємозв’язку мистецтва і ціннісних орієнтацій особистості (Р.Шульга).

У 90-х р. відбувається поглиблення вивчення синтезу соціоестетичного та соціологічного аналізу у працях естетиків Інституту філософії НАН України (В.Мазепа, К.Шудря, Р.Шульга та ін.). Досліджується соціологія мистецтва в структурі міжпредметних зв’язків (В.Гриб), розкривається зміст формування соціології художньої культури та риси складання нової соціально-художньої реальності, на емпіричному матеріалі визначаються особливості соціології естетичного виховання, соціологічні виміри художньої культури в системі дозвілля, інституалізуються різновиди соціології мистецтва (соціологія театру, соціологія літератури та ін.)[13, c. 215-217]

З’ясовано, що у 80-х р. склалася категоріальна система соціології мистецтва,її предмет, а близкість її в процесі формування до естетики зумовили прагнення дослідників фіксувати художню специфіку мистецтва соціологічними засобами, формувати “естетичну” соціологію.На сьогодні соціологія мистецтва знаходиться у стані трансформації її в соціологію художньої культури. Певна увага починає приділятися історії, становленню і розвитку галузей соціології мистецтва в Україні.

Придослідженні соціологія літератури розкривається історія її формуванняі розвитку як різновиду соціології мистецтва, який постає у взаємодії багатьох її розгалужень (літературна соціологія, бібліотечна соціологія, соціологія літературного виховання, соціологія видання, поширення та колекціонування літератури та ін.). Проаналізовано її шлях від протосоціології ХVІІІ-ХІХ ст. до її предметного самовизначення у 20-і р. ХХ ст. і в основному, завершення формування у 80-і р. ХХ ст.[6, c. 154]


3. Поясність терміни: ритуал, соціальне явище

Ритуал - це вид обряду, який являє собою форму складної символічної поведінки, що історично склалася, впорядковану систему дій, яка покликана підкреслити особливу цінність і значущість для людини певних соціальних відносин або процесів. Ритуал відіграє важливу роль в історії суспільства як традиційно вироблений метод соціального виховання. Всім відома детальність дипломатичних і урочистість військових ритуалів (привітання або прощання зі знаменом).

Соціальне (лат. socialis — товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Специфіку соціального характеризують такі основні риси:

— загальна якість, притаманна різним групам індивідів, яка є результатом інтеграції груп індивідів, соціальних верств, спільнот із суспільними відносинами;

— вираження спричиненого суспільними відносинами (економічними, політичними та ін.) певного стану індивідів;

— з'ясування стосунків різних індивідів і груп між собою, ставлення до свого становища в суспільстві, до явищ і процесів суспільного життя;

— соціальне є наслідком спільної діяльності різних індивідів, який виявляється в їх спілкуванні та взаємодії.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.


Висновки

Вивчення теоретико-методологічних засад і досвіду західної соціологіїмистецтва як основи дослідження соціології мистецтва в Україні, свідчить про її розвиток у руслі загальносоціологічних процесів руху від соціологічного підходу в мистецтвознавстві і естетиці до самостійної соціології мистецтва, в процесі якого формувався її предмет і категоріальна система, проходячи періоди редукціонізму, інституціонального підходу та емпіризму. Західній соціології мистецтва властиві завершеність формування в сер. ХХ ст., своєрідність національних шкіл, спадкоємність розвитку, зближення теоретичного та емпіричного рівнів соціологічного дослідження, а в сучасних умовах – формування інституційно-інтегративного комплексного підходу, який включає відображаючий і формуючий аспекти, пошук цілісності у вимірюванні соціально-художнього. Розвиток соціології мистецтва радянського періоду, в руслі якого в основному розвивалась українська соціологія мистецтва, характеризується як соціально-стимульований, інтенсивний, марксистсько-орієнтований, прикладний та ін.

Розроблено показники сформованості галузевої соціології мистецтва, якими є: визначеність її об’єкта і предмета, наявність “теорії середнього рівня” у єдності з її методом, обґрунтованість системи понять і категорій, єдність теоретичного і емпіричного рівнів дослідження, попит на цю науку з боку інших наук і практики, міжпредметні зв’язки, певний рівень регулятивного впливу на суспільство, які спільно визначають її науковий і суспільний статуси.

Становлення соціології мистецтва в Україні характеризується значноюперервністю її розвитку, пов’язаною із забороною соціології в 30-і р. Цей розвиток був відновлений у формі емпіричних досліджень у 60-і р. Соціологія мистецтва в Україні, на відміну від західної, яка сформувалася в сер. ХХ ст., в основному склалась в 70-80-і р., набуваючи певної цілісності у своєму розвитку у 90-х р. ХХ ст. Її соціально стимульований розвиток у 20-і та 60-і р. має певні спільні риси, які проявляються у відносно одночасному вирішенні завдань протосоціологічного, редукціоналістського, інституційного і емпіричного періодів, у ідейно-прагматичній направленості, яка вела до трансформації соціології мистецтва в соціологію художньої культури, певному розриві теорії і емпіричних досліджень, у логіці переходу від соціологічного підходу до соціологічного аналізу, у впливі західної позитивістської методології, у однобічностях вульгарного соціологізму, у описовості, формуванні напрямків галузевих соціологій мистецтва та ін.

Своєрідність формування української соціології мистецтва проявляєтьсяу особливій методологічній ролі естетики у її становленні і розвитку. у єдності з соціологічною методологією, що вплинуло на характер визначення соціоестетичних вимірів мистецтва, соціально-художній реальності в цілому, комплексному підході у вивченні художніх потреб як основи соціально-художніх відносин на базі емпіричних досліджень всеукраїнського масштабу з виходом у практику регулювання художнього життя і естетичного виховання, формуванні нових її різновидів (соціологія естетичного виховання), розкриття особливостей функціонування української художньої культури в перехідні періоди (перебудови та ін.).


Список використаної літератури

1. Білоус В. Соціологія у визначеннях, поясненнях, схемах, таблицях: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2002. — 140с.

2. Брегеда А. Соціологія: Навч. метод. посіб. для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К., 1999. — 123с.

3. Вербець В. Соціологія: теоретичні та методичні аспекти: Навч.-метод. посіб. / Рівненський держ. гуманітарний ун-т. — Рівне : РДГУ, 2005. — 202с.

4. Герасимчук А. Соціологія: Навчальний посібник/ Андрій Гера-симчук, Юрій Палеха, Оксана Шиян,; Ред. В. Я. Пипченко, Н. М. Труш. -3-є вид., вип. й доп.. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2003. -245 с.

5. Дворецька Г. Соціологія: Навч. посібник / Київський національний економічний ун-т. — 2-ге вид., перероб.і доп. — К. : КНЕУ, 2002. — 472с.

6. Додонов Р. Соціологія: Навч. посібник для курсантів і студ. вищих навч. закл. МВС України / Донецький юридичний ін-т МВС при Донецькому національному ун-ті. — Донецьк, 2005. — 224с.

7. Жоль К. Соціологія: Навч. посібник для студ. вищ. навч. закладів. — К. : Либідь, 2005. — 440с.

8.Лукашевич М. Соціологія : Базовий курс: Навчальний посібник/ Микола Лукашевич, Микола Туленков,; . -К.: Каравела, 2005. -310 с.

9. Макеєв С. Соціологія: Навч. посібник / Сергій Олексійович Макеєв (ред.). — 2.вид., випр. і доп. — К. : Знання, 2003. — 454с.

10. Попова І. Соціологія: Пропедевтичний курс : Підручник для студ. вузів/ Ірина Попова,; Пер. з рос. В.П.Недашківський. -2-е вид.. -К.: Тандем, 1998. -270 с.

11. Сасіна Л. Соціологія : Навчальний посібник/ Людмила Сасіна, Наталя Мажник; М-во освіти і науки України, Харківський нац. економічний ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2005. -206 с.

12. Соціологія : Підручник/ Ред. Віктор Георгійович Городяненко,. -2-ге вид., перероб. і доп.. -К.: Академія, 2002. -559 с.

13. Соціологія : Терміни. Поняття. Персоналії. Навч. словник-довідник для студентів/ Укл.: В.М.Піча, В.М.Піча, Н.М.Хома; Соціологічна асоціація України . -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2002. -474 с.

14. Соціологія: Короткий енциклопедичний словник/ Під заг. ред. В.І.Воловича. -К.: Укр.Центр духовн.культури, 1998. -727 с.

15. Соціологія : Підручник/ Н. П. Осипова, В. І. Астахова, В. Д. Воднік та ін.; За ред. Н. П. Осипової; М-во освіти і науки України. -К.: Юрінком Інтер, 2003. -335 с.

16. Черниш Н. Соціологія : Курс лекцій/ Наталія Черниш,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -3-є вид., перероблене і доп.. -Львів: Кальварія, 2003. -540 с.

загрузка...
Top