Роль освіти і культури у формуванні людини

Вступ.

1. Роль культури та культурного розвитку людини.

2. Місце і роль освіти у формування людини.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Освіта і суспільство нероздільні. Будь-які проблеми, з якими стикається суспільство, неминуче позначаються на сфері освіти. Водночас, саме сфера освіти, відгукуючись на суспільні й цивілізаційні виклики, реагуючи на них, істотно впливає на розвиток певних культурних програм у суспільстві, основних тенденцій його розвитку.

Сфері освіти, зрештою, належить чимала частка відповідальності за численні негативні суспільні явища, появу кризи у духовній сфері, формування культурного ландшафту загалом і відповідного йому типу особистості зокрема. Найважливішим аспектом цього складного і комплексного процесу є формування, чи пак виховання молоді.

Виховна роль школи в Україні (як середньої, так і вищої) почала підмінюватись прагненням до винятково предметного навчання.

В освіті України почався новий етап розвитку, пов’язаний зі зміною менталітету суспільства та особистості, ціннісних орієнтацій молодого покоління. Пошук нових пріоритетів пов’язаний із визначенням шляхів формування традиційних національних цінностей, що мають більше, ніж особистісне значення; критичним аналізом західних ціннісних орієнтирів; визначенням взаємозв’язку інформаційних ресурсів та особистісної культури людини. Сучасна освіта потребує навчально-виховних програм, спрямованих на вивчення людини, її морального та духовного світу, її самовдосконалення та саморозвитку, на вміння орієнтуватися в соціокультурному середовищі, на цілісну організацію освітнього простору.


1. Роль культури та культурного розвитку людини

Духовний і культурний розвиток особистості — це складна й водночас дуже важлива справа. Лише культурні народи можуть створити справжню демократичну, високорозвинену державу. Культурою вважають все, що має людина чи громада людей не від природи, а від власного розуму і власної творчості: в царині матеріальній, духовній, громадському житті.

Процес засвоєння культури особистістю продовжується протягом усього життя. Якщо враховувати, що кожна особистість індивідуальна та неповторна у власному культурному розвитку, то загальнокультурна компетентність є тією культурологічною основою, що об’єднує всі прояви людського в людині незалежно від національного та соціального становища. Важливим фактором соціального життя людини є взаємодія освіти та культури, що є необхідним загальним фоном та в той же час змістом освіти. На практиці, на жаль, під час навчально-виховного процесу не в повній мірі забезпечується дія культурних механізмів, форм та змісту освітнього процесу, хоча поєднання культури та освіти є загальновідомим. Сучасний освітньо-культурний процес вимагає розкриття взаємозв’язку понять «культура» та «саморозвиток», урахування в процесі інкультурації молоді культурного простору сучасності, рушійної сили культури в процесі саморозвитку.

Питання про вплив культури на формування і зміну особистісних стереотипів утримуючі моральні норми, це насамперед питання про підстави появи й існування цього виду стереотипів. Вони являють собою еталони поводження, завдяки їхнім особливостям моделюється тип моральних взаємин між людьми, характерний для даної культури.

Особистість людини формується в процесі повсякденного спілкування з навколишніми. Культура визначеного суспільства приймається людиною не як щось зовнішнє, ззовні нав'язане, але як складається з моделей відповідного поводження, що виникають у комунікації і постійно зміцнюються остільки, оскільки люди спільно взаємодіють з умовами життя.

Для розуміння місця і ролі культури в житті суспільства велике значення має уяснення взаємодії культури з різними сферами життя суспільства і, перш за все, взаємодія культури і економіки. В розумінні цього взаємовідношення виділяються дві протилежні позиції. Першу позицію найбілш яскраво представляє марксизм. “Люди перш ніж займатися наукою, політикою, філософією, релігією повинні виробляти матеріальні блага”(їсти, пити, одягатися, мати житло). Культура виростає з економічної діяльності людини, обслуговує цю діяльність.

Для сучасного суспільства проблема формування духовності, духовної культури особливо актуальна. Відчуженість від культури, знецінення престижу освіченості та інтелектуальної діяльності, заниження моральних критеріїв своєї та чужої поведінки складають невирішені проблеми при формуванні життєвої позиції підростаючого покоління.

Згідно з пріоритетом гуманістичних цінностей, значенням індивіда в культурно-духовному розвитку країни цінність людини визначається духовною культурою, якою вона володіє. Духовна культура особистості розглядається як мінімально необхідний комплекс загальнокультурних знань, ідей, ціннісних уявлень, універсальних способів пізнання, мислення, форм практичної діяльності, без оволодіння якими неможлива взаємодія людей, гармонія особистості й суспільства. Процес виховання духовності виступає як відтворення духовної культури, нагромадженої в суспільстві, та стимулювання внутрішнього саморозвитку людини.

На думку культурологів, рівень духовності особистості, її естетична культура формується в процесі навчання і виховання. Естетичне як найбільш емоційна форма духовності здатне пробудити в кожного «душі прекрасні поривання». Але питання естетичного виховання молоді (в школі, профтехучилищі, ВНЗ) продовжують залишатися справою другорядною. Освіченість ще не гарантує високого рівня духовності, культурності, вихованості. На думку вчених, у нас виник суспільний прошарок, що засвоїв зовнішні ознаки цивілізації, але позбавлений елементарних уявлень про справжню культуру .

Могутнім засобом виховання духовності є мистецтво, яке відображає в художньому образі принципово новий рівень дійсності, виступає як універсальний засіб бачення світу очима іншої людини, перетворення зовнішніх культурних сенсів у духовний світ особистості. Як доводять спеціальні дослідження, розвиток особистості органічно пов'язаний з її ставленням до мистецтва.

Виявлена така закономірність: спілкування з мистецтвом підвищує насамперед художній потенціал, від ступеня його розвитку залежить рівень сформованості соціальних цінностей, які активно впливають на успішність виконання виробничо-суспільної діяльності, а також на її соціальні ролі (виробничо-суспільні та сімейно-дозвіллєві). Інакше кажучи, мистецтво формує внутрішній світ особистості й одночасно впливає на вдосконалення соціальної практики, залучаючи до мистецтва підростаюче покоління .

Мистецтво формує сукупність почуттів та ідей людства. Якщо виховне значення інших форм суспільного пізнання має частковий характер: мораль формує моральні норми, політика — політичні погляди, філософія — світогляд, наука робить з людини спеціаліста, то мистецтво впливає комплексно на розум і серце, і немає такого кутка людської душі, який воно не змогло б зачепити своїм впливом. Мистецтво формує цілісну особистість.

Людина перетворює світ не тільки утилітарно-практично, а й естетично, тобто творить ще й за законами краси. Звідси — необхідність мистецтва як знаряддя емоційно-образного естетичного пізнання та перетворення світу і самих людей. Тому нічим не замінна специфічна здатність мистецтва формувати естетичні смаки, здібності і потреби людини, тим самим ціннісно орієнтувати її в світі, пробуджувати творчий дух, творчий потенціал особистості, бажання і вміння творити за законами краси. Ця функція мистецтва забезпечує соціалізацію особистості, формує її соціально-творчу активність.

Процес засвоєння культурних цінностей проходить через знайомство з різноманітними текстами, звичаями, нормами поведінки. При взаємодії з усім цим особистість, проходячи шлях формування члена даного суспільства, приймає цінності, які зафіксовані в культурі. Культура – різнопланове явище, тому це дає молоді право вибору в процесі інкультурації. Але якби справа обмежувалась лише цим, то розвиток суспільства став би неможливим. Зауважимо, що кожна особистість по-своєму неповторна і сприйняття світу проходить індивідуально, як і засвоєння культури. Творча особистість, сягнувши певного етапу розвитку, маючи певний багаж знань, бажає йти далі. Намір пізнавати приводить до детального перегляду існуючих у культурі уявлень, а часом і цінностей взагалі. Виникає протиріччя: приймати чи не приймати дані цінності; належати до даних традицій, але не бути ними зв’язаним; знаходитися в даній культурі і дивитися на неї з боку. Такі протиріччя спонукають до самовизначення, до самостійного створення самого себе, що і є саморозвитком особистості. Звідси випливає рушійна роль культури в процесі саморозвитку особистості.

Зниження духовної ролі культури в загальнонаціональному і глобальному цивілізаційному процесі, руйнування духовно-моральних засад матеріального і соціального буття супроводжується падінням цінності творчої праці як базової умови самореалізації особистості і процвітання суспільства. Це призвело до зростання асоціальних і протиправних форм молодіжної активності. Поява соціально уразливих груп молоді й одночасне культивування елітарності інших об’єктивно призвели до росту індивідуалізму в його гострих проявах, що викликає в окремих верствах молоді почуття соціальної безперспективності і стимулює тим самим асоціальні форми протесту.

2. Місце і роль освіти у формування людини

Сучасна система освіти виконує спільне призначення – залучення людини до досягнень культури. Освіта – викладання учням знань, освоєння ними системи наукових знань, причому системи, що створює відносно повну картину природи суспільства, мислення. Освіта завдяки системності, іншими словами, завдяки викладанню взаємозв’язаних основ наук формує в учнів, студентів уміння підійти до аналізу речей і процесів з різних позицій, охопити речі і процеси з ряду боків. Система знань з тим або іншим успіхом, в залежності від ступеня науковості, закладає початки уміння оперувати нагромадженими знаннями, вирішити нові, нестандартні проблеми, завдання. Багатосторонній підхід до проблем освіти, виховання розвиває наукове мислення. Якість і надійність основ освіти залежить від рівня науковості системи освіти. Разом з тим освіта реалізує і інші різноманітні функції, служить універсальним засобом, механізмом вирішення багатьох життєвих проблем людини і суспільства. Та очевидно, освіта ще не визначає вирішення проблеми формування людської особи, і щоб сформувати особу людини, необхідна системі виховання і освіти.

Виховання і освіта – процес формування людини-особи – освіченої, з соціально-політичною свідомістю. Науковий зміст освіти і служить базою процесу формування людини-особи. Одного викладання учня, студентам комплексу знань науки за навчальними програмами ще не досить для формування повноцінної всебічно розвинутої людини-особи. Для формування всебічно розвинутої особи варто ще, насамперед, сформувати людські відносини. Якщо людина залишається стерильно ідейною, якщо немає спільних поглядів на життя, не відчула сенсу життя, то така людина неминуче виявляється неповноцінною.

Нагальна потреба в постійному підвищенні рівня знань привела до появи такого цікавого феномену в суспільному житті, як безперервна освіта. Цей процес супроводиться пошуком нових форм і методів навчання, що сприяють правильному формуванню наукового світогляду, більш глибшому розумінню економічних, соціальних змін, що відбуваються.

Освіта – це один з найдавніших соціальних інститутів, що викликана потребами суспільства відтворювати і передавати знання, уміння, навики, готувати нові покоління для життя, готувати суб’єктів соціальної дії для вирішення економічних, соціальних, культурних проблем, що стоять перед людством. У сучасному світі освіта – складне і багатоманітне суспільне явище, сфера передачі, усвоєння і перероблення знань і соціального досвіду. Освіта є певна система навчальних і виховних закладів, що здійснюють різноманітні форми залучення їх досвідів в освоєння багатств культури. Освіта інтегрує різні види навчальної і виховної діяльності, їх зміст в єдину соціальну систему, орієнтує їх на соціальне замовлення, на соціальні потреби людства. Серед соціальних інститутів суспільства сучасної цивілізації освіта займає одну з провідних позицій. Адже благо людини, становище культури та духовності в суспільстві, темпи економічного, науково-технічного, політичного і соціального прогресу саме і залежать від якості і рівня освіти. Навчання, уміння, вивчення, та інші поняття, терміни використовуються для забезпечення навчального процесу.

Основи вихованості людини, її працелюбність та багато інших духовних якостей закладаються ще з раннього віку. Велика в цьому роль дошкільних установ. Однак їх значимість недооцінюється. Досить часто з поля зору випадає те, що це надзвичайно важлива ступінь освіти, на якій закладається першооснова особистісних якостей людини. І суть не в кількісних показниках “охоплення” дітей і задоволення батьківських заявок. Дитячі садки, ясла, комбінати – не просто засіб “нагляду” за дітьми, тут проходить їх фізичний, розумовий і духовний розвиток.

На відміну від дошкільного виховання, яке охоплює майже половину дітей, шкільне навчання є загальним. Це означає, що всім молодим людям надається і гарантується можливість закінчити середній навчальний заклад, що в системі освіти немає “глухих кутів” (“тупиків”), перешкоджаючих отриманню середньої освіти. Однак трактування загальної середньої освіти як безумовно обов’язкової призвела на практиці до формальної гонитви за обов’язковим охопленням всіх, хто закінчив неповну середню школу, повною середньою освітою, до зниження якості знань, завищенню оцінок, “процентоманії” та інших значних недоліків у навчанні та виховній роботі.

В житті людини навчання займає тривалий період, забираючи її продуктивні творчі сили і роки. Претендуючи на професію, ту чи іншу спеціальність молода людина повинна учитися не менше десяти - п’ятнадцяти років, а для професії вищої кваліфікації – навчання доходить до двадцяти років. Навчання втручається в життя людини ще з дитинства, по суті, людина не має чіткого уявлення про психологічні наслідки такого втручання. Адже встановилась уже традиція: в сім’ї дитина досягає шести – семи років і тоді її посилають в школу, забуваючи про її підготовку фізично, психологічно та ін. Вважається, що дитина має вчитися, освоювати знання, загальні і відповідальні фази навчання припадають на період соціального самоутвердження, мужніння людини – професійного, сімейного, громадянського. Буває ж у дитини змалку проявляються ті чи інші нахили, але в сім’ї їх не помічають, і в школі їх не помічають, а тим часом нахили пригнічуються, а інтерес, потяг до тих чи інших знань у дитини згасає, не розвивається. Дитина поступово перетворюється ніби в посудину, що наповнюють всім потроху. І більшість юнаків і дівчат, закінчуючи школу, так і не уявляють чітко про ту чи іншу професію, спеціальність, а одержують про них відомості від батьків. Часто-густо в сім’ях, де тільки одержавши ту чи іншу спеціальність намагаються передати її дітям: педагоги посилають дітей учитися на учителів, лікарі – на лікарів та ін. Затягнуте навчання, де людині відводиться, як правило, пасивна роль, приємниці культури, не рідко дає плоди інфантильності. Молоді люди частіше потрапляють у стресові ситуації, змінюють професію, повторно здобувають ті чи інші знання, спеціальність, а іноді розчарувавшись, зневірившись формально відмовляються від одержання знань, а за те прагнуть одержати атестата, диплома, свідоцтва про знання.

Визначаючи перспективи розвитку освіти і завдання навчання підростаючих поколінь, світове освітнє співтовариство виходить з того, що сучасне інноваційне навчання переслідує як мінімум дві основні мети. Перша – виховати у людини здатність до «передбачення», випередження подій, зорієнтувати її на свідомий вибір альтернатив. При цьому спиратися доводиться на творчість, а не на досвід, отриманий у ході попереднього розвитку. Це навчання складається в набутті умінь застосовувати нові методологічні прийоми, навички, установки і цінності, необхідні, щоб жити у швидко мінливому світі. Друга мета – навчити додержуватися принципу «співучасті», який передбачає залучення індивідів і цілих суспільств до процесу прийняття важливих рішень на всіх рівнях – від локального до глобального. Інакше кажучи, йдеться про демократизацію процесу прийняття відповідальних рішень, передумовою чого є демократизація освіти, кардинальні зміни в процесі навчання.

Розбудова державності України, відродження й культурних здобутків у поєднанні із загально-цивілізаційними процесами розвитку ставлять проблеми освіти на вищий щабель. Вона повинна стати провідним національним пріоритетом, бо держава та нація без сучасної освітянської системи позбавлені майбутнього, нездатні до відтворення культурних цінностей, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку економічних та інтелектуальних ресурсів, відновлення і збереження демократичних інститутів.

Для сучасної України освіта має стати умовою і одним з гарантів забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного із соціально орієнтованою ринковою економікою суспільства, завдяки інтелектуальній енергії та відродженим моральним орієнтирам. Крім того, міжнародний досвід свідчить, що освіта не тільки сприяє збереженню культурних цінностей та соціальним змінам, пов’язаним з втіленням науково-технологічних досягнень та оновлення знання, а й сприймається передовим людством як капіталовкладення, що принесе винагороду в майбутньому.

На жаль, роль мистецтва у розвитку суспільства і в житті кожної людини наша школа ще не зовсім розуміє і тому не планує передавати цей досвід молодим поколінням. І тим самим свідомо перериває, руйнує передачу духовного, емоційного досвіду пращурів. «Таке нерозуміння має корені, зокрема, в глибокому спотворенні сучасного мислення фетишизацією точних наук. Людство, втративши віру в Бога, як за соломинку, хапається за будь-яку іншу велич — чи то всезнання вождя, чи то всезнання комп'ютера», — вважає Б.М. Йєменський .

Те, що і школа, і суспільство в цілому не усвідомлюють глибокої небезпеки відсутності морально-естетичної грамотності сьогодні, можливо, є не менш серйозним, ніж екологічна катастрофа, що наближається. Та й сама ця катастрофа формується на основі розвитку духовно-морального примітивізму багатьох людей, які перестали наслідувати духовну культуру пращурів. Особливо сприятливою для духовного розвитку особистості є атмосфера доброзичливості, натхнення. В цьому плані саме творчість є міцною основою, що сприяє формуванню духовності .Пробуджувати в людині творця, який бажає і вміє творити за законами краси, — ця функція мистецтва буде зростати з розвитком суспільства. Людина майбутнього не буде примушуватись до праці ні прямими економічними, ні позаекономічними стимулами; єдиним стимулом буде розвинуте творче начало. А його й формує мистецтво.

Людина, яка оволоділа лише одним фрагментом культури і свідомо або несвідомо відгородившись від інших сфер, не може вважати себе духовно багатою. Бо духовний потенціал особистості — це ступінь могутності, прихованих можливостей всього інтелекту, який живиться як матеріальною, так і духовною сферами. При цьому вирішальну роль відіграє не стільки кількісна сторона, нагромадження потенціалу, скільки якісна — внутрішня потреба в засвоєнні культурних цінностей, реалізації потенційних можливостей. Духовний потенціал здійснює безпосередній вплив на потенціал творчий, на моральні параметри особистості. Чітко виділяється і зворотна дія: чим сучасніші естетичні смаки і почуття людини, чим активніша її творча діяльність, тим коротший шлях до усвідомлення ідейно-моральних проблем, духовних цінностей.

Висновки

Як підсумок, слід зазначити, що освіта – це соціальний інститут, який характеризується, з одного боку, традиційною автономністю, з іншого – це джерело запровадження суспільних інновацій. Роль освіти в умовах інформаційного суспільства особливо зростає, адже не матеріальний капітал, а інтелектуальний стає засобом виробництва. Розвиток системи освіти великою мірою свідчить про розвиток суспільства. Вироблення чіткої концепції розвитку освіти, сформування на основі цього культурної програми розвитку суспільства свідчить про високий розвиток цього суспільства.

Молодь – це найактивніша, наймобільніша соціальна група. На неї покладається відповідальність визначення вектора суспільного розвитку. Молодь проходить етапи соціалізації через інститут освіти і значною мірою інститут освіти формує молоду людину як особистість: з особливим набором норм і цінностей. Цей ціннісний набір у процесах подальшої соціалізації засвоюється і трансформується, залежно від вимог часу і конкретно історичних умов. Саме дисфункції у сфері освіти сприяють поширенню культурних дисфункцій суспільства, появі криз у духовній сфері, аномії та ін.

Для того, щоб уникнути вищезгаданих проблем, сформувати міцну процвітаючу спільноту, ми повинні збудувати ієрархію спільних моральних цінностей, що якраз і буде об’єднавчим елементом нашого ще наразі дезорганізованого і дезорієнтованого суспільства. Цю відповідальність значною мірою повинен взяти на себе інститут освіти, щоб виховати молодь, яка не лише буде мати право вільно говорити, а й матиме, що сказати.


Список використаної літератури

1. Андрущенко І. Творча діяльність як основа формування естетичної культури особистості // Рідна школа. - 2005. - № 8. - С. 43-45.

2. Освіта - шлях до самореалізації людини і розвитку суспільства // Соціальний захист. - 2007. - № 9. - С. 7-8

3. Чеховська Л. Шлях до духовної людини - через формування культурної особистості // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2003. - № 1. - С. 121-123

4. Чибісова Н. Формування культурної особистості - завдання сучасної освіти // Педагогіка і психологія. - 2002. - № 3. - С. 135-139

5. Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа. - 1999. - № 7-8. - С. 23-28

загрузка...
Top