Освальд Шпенглер "Сутінки Європи"

Вступ.

1. Основні погляди О.Шпенглера у «Сутінках Європи».

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У вступі до своєї головної праці "Сутінки Європи" Шпенглер говорить, що з усіх названих їм культур продовжує існувати лише західноєвропейська ("фаустівська") культура, яка вступила в період свого завершення й спадку.

"Культури, - писав Шпенглер - суть організми. Історія культури - їхня біографія". Він так описує зародження; розквіт і вмирання культур. "Культура зароджується в той момент, коли з первісно-щиросердечного стану вічно-дитячого людства пробуджується й виділяється велика душа... Вона розквітає на ґрунті суворо обмеженої місцевості, до якого вона і залишається прив'язаною, на зразок рослини. Культура вмирає після того, як ця душа здійснить повну суму своїх можливостей у виді народів, мов, віровчень, мистецтв, держав і наук та в такий спосіб знову повернеться в первинну щиросердечну стихію". У даному випадку теорія круговороту локальних культур Шпенглера виражена досить ясно.

Коли культура вмирає, "її кров згортається", вона застигає й стає схожою на засохле дерево. Усе це характеризує процес перетворення культури в цивілізацію. Остання розуміється як заключна стадія розвитку відповідної культури. Шпенглер пише, що цивілізації з'являються за культурою, як смерть за життям. На його думку, перехід від культури до цивілізації у Європі і взагалі на Заході почався у XIX і продовжується у XX ст.

Культури ,за Шпенглером, володіють внутрішньою герметичністю, вони не чують одна одну. Тому антична людина нічого не засвоїв з вавілонської і єгипетської культур, хоча він добре знав хронологію, календар і інтенсивне відчуття вічності і мізерності теперішнього моменту.


1. Основні погляди О.Шпенглера у «Сутінках Європи»

Важливу наукову цінність подальших теоретичних положень щодо цивілізаційного підходу до історичного розвитку мають дослідження німецького філософа О. Шпенглера. У праці „Сутінки Європи” (1918 р.) він відзначає, що поняття цивілізації тісно пов’язане з поняттям культури, причому не тільки в негативному розумінні, але й у позитивному, і навіть протиставляється культурі, як матеріальне, технічне – духовному, як стандартне і нелюдське – унікальному і гуманному. Він розглядав цивілізацію як занепад культури: „Цивілізація є неминучою долею культури, ...логічним наслідком, завершенням і результатом культури” [9, c. 43].

О Шпенглер у своїй книзі „Сутінки Європи” розглядає феномен кризи в культурі. Загибель Заходу, подібно до загибелі античності, стає для німецького філософа темою, яка включає в себе всі питання буття. На думку Шпенглера, дух Заходу був ототожнений зі змістом світу. Великі мислителі перетворили духовні злидні в метафізичну доброчинність.

Прикладом кризи в культурі для Шпенглера є загибель Заходу. Вона являю собою проблему цивілізації. Будь-яка культура має свою цивілізацію. „Цивилизация есть завершение. Она следует за культурой, как становление за становлением, как смерть за жизнью, как окончание за развитием, как духовная старость и каменный и окаменяющий мировой за господством земли и детством души, получившими выражение, например, в дорическом и готическом стилях. Она неотвратимый конец; к ней приходят с глубокой внутренней необходимостью все культуры”[9, c. 43].

На думку Шпенглера, криза культури - це звичайне входження її процвітання в її заключну цивілізаційну стадію. Ось чому римляни були варварами, які не розпочали великий підйом культури, а завершили його. „Бездушные, без всякой способности и философии и искусству, с животными инстинктами, с исключительной погоней за материальным успехом, римляне стоят на границе между эллинской культурой и ничем”.[9, c. 43]

Криза в розумінні Шпенглера є не стадія перед новим процвітанням, а завершення циклу, кінцеве згасання культури. Перехід від культури до цивілізації в його трактовці в античному світі припадає на 5 ст., а на Заході-на 19 ст. Всі великі конфлікти світобачення, політики, мистецтва, науки, почуття проходять під знаком протилежності культури і цивілізації. Дух грошей проникає всі історичні форми народного буття. Власне мистецтво стає спортом.

Криза закономірна, але не в тім, що готується попереднім духовним досвідом, відчуття його колізійності. За Шпенглером можна сказати, що феномен кризи можна вважати законом всесвітньої історії. Задача дослідника полягає в тому, що за сумою зовнішніх фактів відшукати закономірність. Отже, криза-це не констеляція випадкових обставин, які залежать від національних настроїв, особистісних впливів і економічних тенденцій.

„На великий кризис, - відмічає Шпенглер,- указывает несметное множество страстно дебатируемых вопросов и взглядов, которые высказываются в тысячах книг и заявлений, но всегда остаются разрозненными, разобщенными и приуроченными к ограниченному углу зрения специальной области, ввиду чего возбуждают, тяготят, но не могут быть устранены. Сами они известны, но мало известна их тождественность”.[9, c. 44]

Криза у культурі наступає, за Шпенглером, тоді, коли її душа здійснить усю сукупність її можливостей, у вигляді народів, мов, релігійних учень, мистецтв, держав і наук. Внаслідок цього культура знов повертається в обійми первісної душі. Однак протікання культури не є спокійним та плавним процесом. Це живе буття є напружена, пристрасна боротьба: зовнішня-за утвердження її влади ідеї над силами хаосу і внутрішня-за утвердження її влади над без свідомим, куди цей хаос ховається.

Якщо ж, як вважає Шпенглер, ідея досягнена, вся повнота можливостей культури здійснена, то культура раптово костеніє, вона вмирає. Сили культури надломлюються вона стає цивілізацією. В такому вигляді вона може існувати ще протягом століть. Так було з Єгиптом, Китаєм, Індією та світом ісламу. Так стирчала, за словами Шпенглера, іспокінська по території антична цивілізація імперської епохи, на вигляд сповнена юнацької сили, заглушаючи собою молоду арабську культуру Сходу.

Такий зміст, за Шпенглером, всіх епох „заката” в історії. Найбільш виразним за своїми контурами є „закат античности”. Ми вже і тепер ясно відчуваємо у собі і навколо себе перші ознаки того своєрідного, за своїм плином і тривалістю аналогічно античного хору подій, який припадає на перші століття і може бути названий „закатом Запада”.

Звичайно, кризові процеси протягом століть, на думку Шпенглера, розвивалися спонтанно, несвідомо. Дещо нове, що він пропонує для філософії культурної кризи, - це можливість свідомого критичного відновлення до феномена, який тим не менш розкриває свої можливості і долеві риси невідворотно.

Тепер, як вважає Шпенглер, в перший раз культура може передбачити, який шлях вибрала для неї доля. Остання велика задача західноєвр. думки – зрозуміти перестороги старіючої духом фаустовської культури. Ідея кризи дозволяє зрозуміти морфологію становлення всього людства. „В „Закате Европы” оплакивается ее судьба, - відмічає вітчизняний культурофілософ Р.А. Гальцева, - но нет рыцарственной готовности к защите высокой духовной перед лицом надвигающейся механическо-потребительской цивилизации, нет воли к противостоянию. Наоборот, здесь ведется пропаганда мрачного демобилизующего духа фатализма. Шпенглеровская мифологема, вытеснив духовно-личное начало стихией жизненно-бессознательного и предприняв релятивическое обессмысливание культуры, внесла, как говориться, свой вклад нелюбимой автором цивилизации и разрушению культурно-духовных начал”.[9, c. 46]

Кризи в культурі не є випадковим покаранням, епізодом в її долі чи жорстоким вироком. Як ми бачимо в світовій культурі супроводжують всю історію. Культура не здатна розвиватися вічно за єдиною універсальною схемою. У її розвитку наступають складності, колпізійні феномени. Вони можуть, як вважає Шпенглер, свідчить тільки про закінчення часу даної культури. Ніякого переродження культури не бути не може. Криза – то сигнал до кінцевої загибелі. Таке протиставлення не є адекватним відображенням протиріч сучасного світу. Цивілізація є соціокультурним утворенням, і цим вона відрізняється від формації, яка охоплює систему соціальних зв’язків безвідносно до культури. Звідси випливає сама можливість використовувати поняття цивілізації для характеристики конкретних просторово обмежених суспільств із їх своєрідною культурою. Інакше кажучи, у світі існує не одна, а безліч локальних цивілізацій, спроможних зберігати свої типові особливості у різних суспільних формаціях. О. Шпенглер визначав вісім цивілізацій (єгипетську, індійську, вавилонську, китайську, греко-римську, візантійсько-арабську, західноєвропейську, майя). Причому він акцентував увагу не стільки на аналізі історичного минулого тисячолітніх цивілізацій, скільки на прогнозуванні майбутнього. Саме це і викликало широкий громадський резонанс та інтерес до висловлених ним ідей. Зокрема, таких:

· всесвітня історія – це співіснування автономних культур, організмів, кожен з яких має свою душу і долю і переживає певні стадії розвитку (весна/молодість, літо/зростання, осінь/зрілість, зима/занепад, смерть);

· цивілізація є вульгарною формою культури, яка постає в останньому її циклі;

· ключем до розуміння специфіки цивілізації є сприйняття простору.

Розвінчуючи європоцентризм, О. Шпенглер відмовляється від „концепції єдиного „всесвітнього” історичного процесу, єдиної лінії еволюції людства, яке проходить послідовні етапи розвитку, що є, за всіх відхилень, періодів застою чи занепаду, в цілому поступальним рухом, який ми визначаємо як прогрес [9, c. 43]. О. Шпенглер стверджує, що кожна регіональна цивілізація піддається біологічному ритмові, де найважливіший етап – зростання є власне „культурою”, а етап занепаду – „цивілізацією”. Якщо на стадії культури відбувається органічний тип еволюції у всіх сферах життя (соціальній, релігійній, політичній, художній, етичній, військовій, науковій тощо), то для цивілізаційної стадії характерний механічний тип еволюції, що є „окостенінням” органічного життя культури і її розпадом.

О. Шпенглер абсолютизує свою ідею, перетворюючи самосутність культурно-історичного розвитку на повну його відокремленість. Досліджуючи і пізнаючи культурну історію усіх часів і народів, він обстоює думку про неможливість осягнення чужих культурних світів, вважаючи при цьому, що єдиної загальнолюдської культури бути не може. Застосовуючи „Таблиці „одночасних” епох духу”, він оригінально зіставляє культури, прагнучи визначити, у який період вони збігаються в часі на етапі аналогічних життєвих циклів, зокрема – „зрілого літа” культури.

Саме таке зіставлення цих культур здається нам суперечливим для висновків самого О. Шпенглера, який вважав, що одна культура не може проникати в іншу. Водночас, за словами Л. Февра, О. Шпенглер виступав проти того, щоб ділити історію на шматки (як пиріг): на історію дипломатичну, економічну тощо. На місці всіх цих закутків він вирішив збудувати світлий палац всеохопної історії, де народи, мови, боги і нації, війни, науки… – все було для нього лише символами. Однак якщо античній культурі були притаманні спокій, ясність, а не динаміка, то західній культурі, навпаки, – неспокій, динамізм, прагнення до неосяжного.

Отже, кожній культурі в концепції Шпенглера властивий індивідуальний спосіб бачити і пізнавати природу. У кожної культури – своя специфічна природа, якою не може оволодіти в такому ж вигляді людина іншої культури. За Шпенглером, всесвітня історія – ілюзія, створена раціоналізмом. Культури гинуть не передаючи нічого одна одній. Вони позбавлені загального звязку і змісту. Крім того, вони абсолютно не проникливі. Але навіть сам Шпенглер у своїй книзі привів вражаючі ілюстрації, які свідчать про те, що культури все ж чують одна одну. Шпенглер рельєфно описував десятки загинувших культур. Пифагор розумів єгиптян. Середньовіччя прийняло від античності християнство. Відродження виявило сприйняття античності. Все це свідчить про те, що ідея універсальності історії не безґрунтовна.

Висновки

О. Шпенглер досить яскраво малює образи восьми, на його думку, що існували на землі, культур: єгипетської, вавілонської, індійської, китайської, "аполонівської" (греко-римської), "магічної" (візантійсько-арабської), "фаустівської" (західноєвропейської) та культури майя. До цього він додає, що очікується народження російсько-сибірської культури.

Обґрунтовуючи ідеї занепаду європейської культури та фіксуючи увагу на негативних сторонах сучасної технічної цивілізації, Шпенглер виступав проти різного роду соціалістичних учень, у тому числі соціалістичної теорії Маркса. На його думку, окремий клас, у тому числі пролетаріат, на який робить ставку марксизм, не може стати переможцем у жодній революції, особливо в її творчій фазі. "Марксисти сильні тільки у своєму запереченні, в області ж позитивного вони безпомічні", - писав О. Шпенглер. Він більше схильний підходити до соціалізму не з погляду його соціально-економічної сутності, а як до політичного, соціального та господарського інстинкту реалістично побудованих народів".

Не тільки в Європі, а й в масштабах Землі культура різнилася до взаємної чужості. Індійська культура, в якій ідея браманської нірвани є надзвичайно яскравим визначенням неісторичної душі, ніколи не мала, за Шпенглером, навіть слабкого почуття часу. Індійці забували все; єгиптяни нічого не могли забути. Звідси висновок Шпенглера: “Всесвітня історія” є наш, а не “загальнолюдський” образ світу. “И может быть, когда угаснет цивилизация Запада, носителями которой мы являемся, то более не появится уже культура и, стало быть, человеческий тип, для которого «всеминарная история» есть одно из форм и одно из содержаний космического сознания”.


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Антофійчук В. Культурологія: термінол. словник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — Чернівці : Книги-XXI, 2007. — 159с.

3. Афонін В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології та кіно-, телемистецтва — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 248с.

4. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408с.

5. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

6. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

7. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

8. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

9. Шпенглер О. Закат Европы. – М.: Мысль, 1993.

загрузка...
Top