Основні погляди О.Шпенглера у "Сутінках Європи"

Вступ.

1. Вчення про культуру і цивілізацію О.Шпенглера ("Сутінки Європи")

2. Розвиток культури за Шпенглером та кризові явища в ній.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

О. Шпенглер у своїй книзі „Сутінки Європи” розглядає феномен кризи в культурі. Загибель Заходу, подібно до загибелі античності, стає для німецького філософа темою, яка включає в себе всі питання буття. На думку Шпенглера, дух Заходу був ототожнений зі змістом світу. Великі мислителі перетворили духовні злидні в метафізичну доброчинність.

Прикладом кризи в культурі для Шпенглера є загибель Заходу. Вона являю собою проблему цивілізації. Будь-яка культура має свою цивілізацію. „Цивилизация есть завершение. Она следует за культурой, как становление за становлением, как смерть за жизнью, как окончание за развитием, как духовная старость и каменный и окаменяющий мировой за господством земли и детством души, получившими выражение, например, в дорическом и готическом стилях. Она неотвратимый конец; к ней приходят с глубокой внутренней необходимостью все культуры”.[1]

Криза у культурі наступає, за Шпенглером, тоді, коли її душа здійснить усю сукупність її можливостей, у вигляді народів, мов, релігійних учень, мистецтв, держав і наук. Внаслідок цього культура знов повертається в обійми первісної душі. Однак протікання культури не є спокійним та плавним процесом. Це живе буття є напружена, пристрасна боротьба: зовнішня-за утвердження її влади ідеї над силами хаосу і внутрішня-за утвердження її влади над без свідомим, куди цей хаос ховається.

Німецький мислитель Освальд Шпенглер у своїй праці «Сутінки Європи» робить песимістичний висновок про те, що раціоналістична культура (культура модернізму), що утвердилась у Західній Європі, являє собою деградацію вищих духовних цінностей, а тому приречена на загибель.


1. Вчення про культуру і цивілізацію О.Шпенглера ("Сутінки Європи").

Визначний німецький філософ, історик Освальд Шпенглер (1880—1936) розвинув учення про культуру як безліч замкнених «організмів» (єгипетського, китайського, індійського і т. ін.), що виражали «колективну душу народу», яка проходить певний цикл життя, який триває упродовж тисячоліть. На його погляд, органічна культура, умираючи, перероджується на свою супротилежність — цивілізацію, пануючим принципом якої є голий практицизм і раціоналізм. Шпенглер став виразником больових проблем європейської культури. Незважаючи на те, що він не пояснив процес зародження нових культур, він уперше поставив питання, які стали відправною точкою серйозного сучасного дослідження про людину, культуру й цивілізацію.

Данилевський зближувався зі Шпенглером, який також дотримувався думки, що історія є послідовністю самодостатніх, рівноцінних і одномасштабних індивідуальних одиниць, назвавши їх «культурами». «Античність і Захід, поряд з Індією, Вавилоном, Китаєм, Єгиптом, арабською та мексиканською культурою, — це окремі світи становлення, що мають однакове значення в загальній картині історії" — зазначав Шпенглер. Однак, на відміну від Данилевського, він виокремив усього вісім розвинутих культур, що пройшли всі стадії розвитку: античну, арабську, вавилонську, єгипетську, західноєвропейську, індійську, китайську й культуру майя. Найдокладніше Шпенглер проаналізував життєвий цикл лише античної, арабської, західноєвропейської та індійської культур.

Кожний з виділених ним культурних світів має ідентичний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організму: зародження, зростання, розвиток» занепад і загибель. Тому у кожній культурі виділяють — дитинство (варварство первісного суспільства), юність (початок розвитку політичної організації, мистецтва й науки), зрілість (розквіт усіх важливих сфер суспільного життя) і старість з її неодмінним супутником — смертю. Натуралістичний погляд на історію позначається навіть на Шпенглеровій концепції внутрішньої деталі окремо взятої культури, адже послідовність фаз у межах кожної культури має в собі не більше історичності, ніж наступність у декількох фазах життя комахи: яєчко, лялечка, личинка, імаго (дорослий індивід). Кожна фаза в будь-якій культурі Шпенглера автоматично переходить у наступну, як тільки настає її час. Фіксованим є не лише цикл фаз, а й час, призначений для нього.

Внутрішню цілісність кожної культури забезпечує її природний набуток, трансцендентний «прафеномен», що розвиває свої творчі можливості на стадіях вростання — розвитку, а вичерпує їх на стадіях старіння і смерті, зумовлюючи перехід її до нетворчої фази, на рівні буття якої не виникає вже нічого нового. Шпенглер називає фазу творчого занепаду культури «цивілізацією», на проти вагу розумінню цивілізації як найвищого розвитку культури у Данилевського. Цивілізація в його розумінні—це період творчого безпліддя конкретної культури, ще уподібнюється до сухого дерева. Характерними її особливостями є дегуманізація, мілітаризація та бюрократизація, домінують відверті скептицизм і нігілізм. Для західноєвропейської культури, за прогнозом Шпенглера, настане така пора через два—три століття.

Якщо ж, як вважає Шпенглер, ідея досягнена, вся повнота можливостей культури здійснена, то культура раптово костеніє, вона вмирає. Сили культури надломлюються вона стає цивілізацією. В такому вигляді вона може існувати ще протягом століть. Так було з Єгиптом, Китаєм, Індією та світом ісламу. Так стирчала, за словами Шпенглера, іспокінська по території антична цивілізація імперської епохи, на вигляд сповнена юнацької сили, заглушаючи собою молоду арабську культуру Сходу.

Такий зміст, за Шпенглером, всіх епох „заката” в історії. Найбільш виразним за своїми контурами є „закат античности”. Ми вже і тепер ясно відчуваємо у собі і навколо себе перші ознаки того своєрідного, за своїм плином і тривалістю аналогічно античного хору подій, який припадає на перші століття і може бути названий „закатом Запада”[4]

Звичайно, кризові процеси протягом століть, на думку Шпенглера, розвивалися спонтанно, несвідомо. Дещо нове, що він пропонує для філософії культурної кризи, - це можливість свідомого критичного відновлення до феномена, який тим не менш розкриває свої можливості і долеві риси невідворотно.

Тепер, як вважає Шпенглер, в перший раз культура може передбачити, який шлях вибрала для неї доля. Остання велика задача західноєвр. думки – зрозуміти перестороги старіючої духом фаустовської культури. Ідея кризи дозволяє зрозуміти морфологію становлення всього людства. „В „Закате Европы” оплакивается ее судьба, - відмічає вітчизняний культурофілософ Р.А. Гальцева, - но нет рыцарственной готовности к защите высокой духовной перед лицом надвигающейся механическо-потребительской цивилизации, нет воли к противостоянию. Наоборот, здесь ведется пропаганда мрачного демобилизующего духа фатализма. Шпенглеровская мифологема, вытеснив духовно-личное начало стихией жизненно-бессознательного и предприняв релятивическое обессмысливание культуры, внесла, как говориться, свой вклад нелюбимой автором цивилизации и разрушению культурно-духовных начал”.

У згаданому науковому дослідженні "Сутінки Заходу" О.Шпенглер, заперечуючи існування загальнолюдської культури, доводить, що кожна відома нам культура - це є певний "живий організм" з тривалістю життя близько 1000 років. Потім наступає "смерть" і залишається форма - цівілізація. Такий підхід щодо попередніх соціально-культурних утворень цілком виправданий.

На початку ХХ ст. О.Шпенглер у праці “Сутінки Європи. Нарис морфології світової історії”, розкриваючи динамічну картину європейської цивілізації, ще виділяє локальні, незалежні один від одного, культурні світи, то наприкінці цього ж століття інтенсивність та масштабність інтеграційних процесів у європейській цивілізації набула таких розмірів, що теза про локальність, автономність культурних світів є очевидно непереконливою. Інтенсивні процеси глобалізації спричиняють великі зміни в кожному суспільстві.

Однак, коли ми говоримо про сучасну цивілізацію, О.Шпенглер вважав, що з початком нового тисячоліття закінчиться "фаустівський вік культури" і залишиться лише європейська цивілізація. Аналізуючи розвиток західноєвропейських спільнот, автор "Занепаду Заходу" розглядає імперіалізм як чисту цивілізацію, а на основі аналізу його формування робить висновок, що перехід до нової форми цивілізації означає добровільну відмову від демократичних принципів.

2. Розвиток культури за Шпенглером та кризові явища в ній

Німецький соціолог О. Шпенглер у книзі "Сутніки Європи" показав розбіжності і несумісності між культурою і цивілізацією. Книга Шпенглера мала величезний успіх, хоч сама концепція філософа була піддана різкій критиці. Цивілізацію О. Шпенглер вважав ознакою смерті культури, оскільки вона спирається на стереотипи, шаблони, масове копіювання, а не на творчість нового, незнаного. Цивілізація є вершиною культури і одночасно фазою занепаду та розпаду культурно-історичного типу.

Культура, на думку О. Шпенглера, як живий і зростаючий організм дає простір для розвитку мистецтв, літератури, творчого розквіту неповторної особистості й індивідуальності. У цивілізації ж немає місця для художньої творчості, у ній панує техніка і бездушний інтелект, вона нівелює людей, перетворюючи їх у безликих істот.

Кризи в культурі не є випадковим покаранням, епізодом в її долі чи жорстоким вироком. Як ми бачимо в світовій культурі супроводжують всю історію. Культура не здатна розвиватися вічно за єдиною універсальною схемою. У її розвитку наступають складності, колізійні феномени. Вони можуть, як вважає Шпенглер, свідчить тільки про закінчення часу даної культури. Ніякого переродження культури не бути не може. Криза – то сигнал до кінцевої загибелі.

На думку Шпенглера, криза культури - це звичайне входження її процвітання в її заключну цивілізаційну стадію. Ось чому римляни були варварами, які не розпочали великий підйом культури, а завершили його. „Бездушные, без всякой способности и философии и искусству, с животными инстинктами, с исключительной погоней за материальным успехом, римляне стоят на границе между эллинской культурой и ничем”.[2]

Криза в розумінні Шпенглера є не стадія перед новим процвітанням, а завершення циклу, кінцеве згасання культури. Перехід від культури до цивілізації в його трактовці в античному світі припадає на 5 ст., а на Заході-на 19 ст. Всі великі конфлікти світобачення, політики, мистецтва, науки, почуття проходять під знаком протилежності культури і цивілізації. Дух грошей проникає всі історичні форми народного буття. Власне мистецтво стає спортом.

Криза закономірна, але не в тім, що готується попереднім духовним досвідом, відчуття його колізійності. За Шпенглером можна сказати, що феномен кризи можна вважати законом всесвітньої історії. Задача дослідника полягає в тому, що за сумою зовнішніх фактів відшукати закономірність. Отже, криза-це не констеляція випадкових обставин, які залежать від національних настроїв, особистісних впливів і економічних тенденцій.

„На великий кризис, - відмічає Шпенглер,-указывает несметное множество страстно дебатируемых вопросов и взглядов, которые высказываются в тысячах книг и заявлений, но всегда остаются разрозненными, разобщенными и приуроченными к ограниченному углу зрения специальной области, ввиду чего возбуждают, тяготят, но не могут быть устранены. Сами они известны, но мало известна их тождественность”.

Освальд Шпенглер стверджував, що у західно європейців виникло відчуття, ніби ми не всі „людство”. „Несомненно, что не только для первобытного человека, но и для человека некоторых высших культур не существовало всемирной истории, не существовало мира как истории”.[6] На противагу місцевому просвітителю Гердеру, який обґрунтовує ідею „світової історії”, О.Шпенглер саме через відкинення цієї ідеї пояснює самобутність сучасної культури.

Культури ,за Шпенглером, володіють внутрішньою герметичністю, вони не чують одна одну. Тому антична людина нічого не засвоїв з вавілонської і єгипетської культур, хоча він добре знав хронологію, календар і інтенсивне відчуття вічності і мізерності теперішнього моменту.

Не тільки в Європі, а й в масштабах Землі культура різнилася до взаємної чужості. Індійська культура, в якій ідея браманської нірвани є надзвичайно яскравим визначенням неісторичної душі, ніколи не мала, за Шпенглером, навіть слабкого почуття часу. Індійці забували все; єгиптяни нічого не могли забути. Звідси висновок Шпенглера: “Всесвітня історія” є наш, а не “загальнолюдський” образ світу. “И может быть, когда угаснет цивилизация Запада, носителями которой мы являемся, то более не появится уже культура и, стало быть, человеческий тип, для которого «всеминарная история» есть одно из форм и одно из содержаний космического сознания”.

Образ всесвітньої історії, пояснює Шпенглер, є неперевірений духовний стан. Західні історики бачили рух людства від стародавності до середньовіччя і потім до Нового часу. Але ця схема не відображала рух людства, не дозволяла зрозуміти її справжне місце в системі всесвітньої історії, тобто всезагальної історії вищого людства. Вона виникла як продукт творчості гностики, тобто семітичного, головним чином сирійсько-іудейського, світосприйняття римської імператорської епохи. В це коло розгляду не входить ні індійська, ні навіть єгипетська історія.

Особливо різко відкликався Шпенглер про поняття людства. Так, народи живуть на землі, але вони опиняються в різночасовому просторі. Адже культури живуть і вмирають. Це відбувається в різних ареалах. “Людство” є пустий звук. Як тільки цей фантом щезає з кругозору проблем історичної форми, як в той же час вспливає вражаюче багатство дійсних форм.” Культури, це живі істоти вищого ґатунку, ростуть абсолютно безцільно, як квіти у полі.

За Шпенглером, всесвітня історія – ілюзія, створена раціоналізмом. Культури гинуть не передаючи нічого одна одній. Вони позбавлені загального зв’язку і змісту. Крім того, вони абсолютно не проникливі. Але навіть сам Шпенглер у своїй книзі привів вражаючі ілюстрації, які свідчать про те, що культури все ж чують одна одну. Шпенглер рельєфно описував десятки загинувших культур. Піфагор розумів єгиптян. Середньовіччя прийняло від античності християнство. Відродження виявило сприйняття античності. Все це свідчить про те, що ідея універсальності історії не безґрунтовна.

У кожній культурі, зазначає О. Шпенглер, превалює певний тип діяльності. Так, у давньогрецькій культурі характерною рисою виступає художньо-естетична практика, в римській - політично-правова, візаптійсько-арабській - релігійна, західно-європейській - промислово-техпічпа тощо.

Кожна культура, за О. Шпенглером, проходить у своєму розвитку чотири фази: 1) становлення, або "дитинство"; 2) розвиток, або "юність"; 3) розквіт або "зрілість"; 4) занепад і смерть або "старість"3. Кожна культура має свою долю й тривалість життя, яке становить 1000 - 1500 років. Потім культура вмирає, а сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Аналізуючи причини кризи західноєвропейської ("фаустівської") культури, вчений акцентує увагу на надмірно раціоналістичній і вкрай прагматичній діяльності людей, що є передвісником смерті культури на зламі XX і XXI ст., після чого вона трансформується в європейську цивілізацію.


Висновки

Найпоширенішою в сучасній культурології стала теорія рівноцінного циклічного розвитку культури, яку виклав у книзі "Занепад Європи" Освальд Шпенглер (1880-1936). У ній він гостро критикує теорії європоцентризму та панлогізму, концепцію "лінійної" спрямованості світового культурного процесу, характерні для західноєвропейської історичної науки XIX ст. їм він протиставляє концепцію про множинність рівноцінних культур. Відкинувши тезу про існування загальнолюдської культури, вчений доводить, що всесвітня історія складається з восьми, замкнених у своєму розвитку великих культур; кожна з них є "живим організмом", має власну історію і по-своєму цілком унікальна. До таких культур він відносить єгипетську, індійську, китайську, шумеро-аккадську (вавілонську), "аполонівську" (греко-римську), візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську ("фаустівську") і культуру майя. Окремо виділяє "російсько-сибірську культуру", яка перебуває в процесі свого становлення і тільки-но виходить на історичну арену.

Ця концепція заклала теоретичні підвалини панславізму та російського шовінізму. При цьому М. Данилевський суперечить собі в тому, що називає "мову і незалежність" як два фактори, що "є безумовними" для розвитку кожної культури, адже в цей час культура українського народу зазнавала неймовірних утисків збоку російського царату.

Отже, кожній культурі в концепції Шпенглера властивий індивідуальний спосіб бачити і пізнавати природу. У кожної культури – своя специфічна природа, якою не може оволодіти в такому ж вигляді людина іншої культури.


Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Антофійчук В. Культурологія: термінол. словник / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Вид. 2-ге, випр. і доп. — Чернівці : Книги-XXI, 2007. — 159с.

3. Афонін В. Культурологія: Навч. посіб. для самост. роботи студ. вищ. навч. закл. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. Кафедра культурології та кіно-, телемистецтва — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 248с.

4. Білик Б. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : КНИГА, 2004. — 408с.

5. Герчанівська П. Культурологія: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". Мережа дистанційного навчання. — К. : Університет "Україна", 2003. — 323 с.

6. Гнатчук О. Культурологія: Навч.-метод. посібник / Буковинский держ. медичний ун-т. — Чернівці, 2007. — 202с.

7. Закович М. Культурологія: українська та зарубіжна культура: Навч. посіб. / Микола Михайлович Закович (ред.). — К. : Знання, 2004. — 567с.

8. Захарченко Г. Культурологія: навч. посіб.. — О. : Одеський державний медуніверситет, 2007. — 240с.

9. Матвєєва Л. Культурологія: Курс лекцій:Навч. посібник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2005. — 512с.

10. Матвієнко Л. Культурологія: навч. посібник / Київський національний торговельно- економічний ун-т. — К. : КНТЕУ, 2007. — 285с.

11. Парахонський Б. О., Погорілий О. І., Йосипенко О. М., Собуцький М. А., Савельєва М. Ю. Культурологія: Навч. посібник / Національний ун-т "Києво-Могилянська академія" / О.І. Погорілий (упоряд.), М.А. Собуцький (упоряд.). — К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2003. — 314с.

12. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки морфологии мировой истории. Т.1. Гештальт и действительность. – М., 1993. – 663с.

загрузка...
Top