Образотворче мистецтво України XIX столітті

Вступ.

1. Розвиток образотворчого мистецтва в ХІХ ст.

2. Головні тенденції образотворчого мистецтва.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У кінці XVIII ст. територія України була розділена між Австрійською (увійшло 20% площі) і Російською (80%) імперіями. До цього часу завершилася ліквідація української державності. В обох імперіях розгалужений бюрократичний апарат повністю контролював всі сторони життя суспільства. У Росії у XIX ст. особливу роль починає відігравати поліція, 3-є відділення Власної Його Імператорської Величності канцелярії, жандармерія. Широкими правами наділяється цензура. Вживання української мови зберігається виключно у народному середовищі.

Тобто на рубежі XVIII-XIX ст. у розвитку української культури склалася кризова, критична ситуація. Власне стояло питання про саме її існування. Тут можлива історична аналогія зі станом української культури у XVI ст., коли значна частина найбільш освічених вищих феодальних шарів українського суспільства відмовилася від національної культури, православ'я, ополячилася. В тих умовах роль духовного лідера українського суспільства взяло на себе козацтво. Однак до кінця XVIII ст. козацька старшина стала частиною російського дворянства і втратила колишню роль. У XIX ст. в Україні поступово складається новий соціальний шар суспільства - національна інтелігенція. Поява в її особі культурної еліти і збереження національних культурних традицій в народному середовищі зробили реальним українське культурне відродження.

1. Розвиток образотворчого мистецтва в ХІХ ст.

Розвиток образотворчого мистецтва в Україні веде свій відлік з прадавніх часів.

В ХІХ ст. на східноукраїнських землях спостерігалася певна українсько-російська єдність в образотворчому мистецтві . Хоча на той час головним центром освіти в Російській імперії продовжує залишатись Академія мистецтв у Петербурзі , багатьох художників приваблює Україна – “ нова Італія ”, як її тоді називали .

Відомий російський художник В . Тропінін говорив , що Україна замінила йому Академію . Він багато років жив і працював на Поділлі і присвятив українській темі велику кількість портретів : “ Дівчина з Поділля ”, “ Хлопчик з сокирою ”, “ Весілля в селі Кукавці ”, “ Українець ”, “ Портрет подільського селянина ”.

У Петербурзькій Академії мистецтв навчався і геніальний український поет і художник Т . Шевченко , проте зовнішні обставини – заслання та заборона малювати – перешкодили розкритися в повній мірі його живописному таланту . У романтичних картинах “ Селянська родина ”, “ Циганка - ворожка ” та інших уже помітний відхід від чистого академізму . Різнобічний талант митця досяг висот і в художній графіці ( серія “ Живописна Україна ” тощо ) – 1860 року Т . Шевченку було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв .

Тісно пов’язаною з Україною була доля великого художника - мариніста І . Айвазовського , який значну частину життя провів у рідній Феодосії і заповів цьому місту свою картинну галерею . Українська тема звучить у таких його роботах як “ Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки ” та унікальній для художника жанровій картині “ Весілля на Україні”.

Якщо в літературі, театрі вже сама мова визначала їх національний образ, то в таких сферах, як образотворче мистецтво, архітектура, вироблення національних форм було більш проблематичним. Так, в східноукраїнських землях можна говорити про певну українсько-російську єдність в образотворчому мистецтві. Справа в тому, що протягом майже всього XIX ст. в Російській імперії головним центром освіти була Академія мистецтв у Петербурзі. Найбільші можливості для виставок, замовлень також були в столиці імперії. Можна привести безліч прикладів переплетення творчості, доль українських і російських художників.

В.Тропінін залишався кріпаком навіть вже будучи відомим художником, багато років він жив і працював у Подільському маєтку своїх добродіїв. Саме тут відбувається становлення майстра, він детально знайомиться з іконописною традицією. Тропінін говорив, що Україна замінила йому Академію. Він пише безліч портретів (“Дівчина з Поділля”, “Хлопчик з сокирою”, “Весілля в селі Кукавці”, “Українець”, “Портрет подільського селянина”), демократизм і реалізм яких були новаторськими. Після звільнення Тропінін жив у Москві. Знаменитий портрет О.С.Пушкіна його роботи. І.Сошенко, який залишився після Академії в Петербурзі, у своїй творчості не забував Україну (наприклад, “Продаж сіна на Дніпрі”, “Ріка Рось біля Білої Церкви”, “Хлопчики-рибалки” ).

Загалом у живописі початку XIX ст. переважаючим художнім стилем був романтизм. Багатьох художників цього напряму приваблювала Україна - “нова Італія”, як її називали. З'явилися і художники, для яких поїздки сюди не були просто даниною моді. Українській темі присвятив свою творчість В.Штернберг. Працював він і в портретному, і в побутовому, і в пейзажному жанрах. Його увагу приваблюють і стають сюжетами картин, здавалося б, прозаїчні сцени: переправа на поромі через Дніпро, ярмарок, весілля. Його картинам властива описовість, що зближує їх зі стилістикою української літератури того часу. В.Штернберг товаришував з Шевченком, йому належить художнє оформлення “Кобзаря”. В Академії за сім картин, написаних на Київщині і Полтавщині, він отримав велику золоту медаль. В.Штернберг помер дуже молодим під час поїздки в Італію.

Зовнішні обставини - заслання, заборона малювати - перешкодили розкритися в повній мірі живописному таланту Шевченка. Як вважають фахівці, в романтичних картинах “Селянська родина”, “Циганка-ворожка”, інш. вже помітний відхід від чистого академізму. Особливо виділяється реалізмом “Судня рада”. Відзначимо, що різнобічний талант Т.Г.Шевченка досяг академічних висот і в художній графіці (серія “Живописна Україна” тощо) – в 1860 р. йому було присвоєно звання академіка гравюри Петербурзької академії мистецтв.

З М.Гоголем, В.Штернбергом, Т.Шевченком близько спілкувався великий художник-мариніст І.Айвазовський, який значну частину життя провів у рідній Феодосії (він і свою картинну галерею заповідав місту). У його живописі звучала й українська тема: “Очерети на Дніпрі поблизу містечка Алешки”, унікальна для художника жанрова картина “Весілля на Україні”.

Новаторською для пейзажу стала творчість А.Куїнджі, який народився поблизу Маріуполя. Перша ж виставлена ним картина - “Ніч на Дніпрі” - викликала в Петербурзі сенсацію. Художник володів тонким мистецтвом передавати на полотні світло, повітря.

В ідеологічному, культурному, а також економічному та соціальному відношеннях кінець XIX ст. був періодом наростаючих змін. Традиційний устрій починав розвалюватися на всіх рівнях, і скрізь проступали ознаки пошуків нових шляхів. Особливо помітно це відбилося в чимдалі серйознішому зацікавленні інтелігенції ідеологією. На Україні на передній план вийшли дві головні ідеологічні течії - націоналізм та соціалізм. Чим глибше коріння вони пускали, тим більшого значення набувало питання про взаємини між ними. Багато українських діячів усвідомили, що національний рух, позбавлений соціалістичного виміру, мав невеликі шанси сягнути поза обмежені культурницькі рамки. Одночасно чимало українських соціалістів розуміли, що, ігноруючи національне питання, соціалізм на Україні лишатиметься суспільним рухом зі слабким корінням, рухом, котрий охоплює переважно неукраїнців. Намагання (зокрема РУП) поєднати ці дві ідеології не дали взаємоприйнятних результатів, і зі вступом українців у XX ст. ця проблема лишалася нерозв'язаною.


2. Головні тенденції образотворчого мистецтва

Головна тенденція образотворчого мистецтва другої половини XIX – рух до реалізму – з найбільшою силою прозвучала у творчості членів “Товариства пересувних художніх виставок”. Найзнаменитіший живописний портрет Т.Шевченка написаний ініціатором створення та ідейним керівником товариства передвижників І.Крамським. Ідея правдивого відображення життя народу, критика несправедливості була співзвучна українському мистецтву. Багато художників-передвижників були родом з України: М.Ге, О.Литовченко, М.Ярошенко. Микола Ге написав чудовий портрет свого друга - історика М.Костомарова. Тематика творів зближує з передвижниками художника К.Трутовського (“Бандурист”, “Український ярмарок”, “Шевченко над Дніпром”).

Родом з-під слобідського Чугуєва був великий російський художник-реаліст І.Рєпін. Він часто приїжджав на батьківщину, не раз гостював у маєтку Качанівка українських меценатів Тарновських. У свій час тут не раз бував і Шевченко, в цій сім'ї збереглося безліч рукописів поета. У Качанівці Рєпін створив перші етюди до знаменитої картини “Запорожці пишуть листа турецькому султану”. Художник скористався рядом порад українського історика Д.Яворницького, який передав йому деякі речі козацьких часів, текст самого листа, позував для фігури писаря. Рєпін писав: “В історії народів і пам'ятниках мистецтва. .. мене приваблювали завжди моменти вияву загального життя городян, асоціацій; найбільше в республіканському ладі, звичайно,... І наше Запоріжжя мене захоплює цією свободою, цим піднесенням рицарського духу”.

Видатним майстром побутового жанру був М.Пимоненко. Більшість його робіт, написаних на теми селянського життя, відрізняються щедрістю, емоційністю, високою живописною майстерністю: “Святочні ворожіння”, “Весілля в Київській губернії”, “Проводи рекрутів”, “Свати”, “Жнива”, “По воду”, “Ярмарок”, інші. Пимоненко – автор близько 715 картин і малюнків. Він один з перших у вітчизняному малярстві поєднав побутовий жанр і поетичний український пейзаж. Однак стосунки Пимоненка з українською національною інтелігенцією складалися непросто. Йому ставили за провину відсутність чіткої національної програми, іноді дуже грубо критикували майстра, який заснував у Києві художню школу.

Поєднання мистецтва з усвідомленою національною ідеологією вперше відбувається в творчості С.І.Васильківського. Випускник Петербурзької Академії, він повернувся з тривалої зарубіжної поїздки, володіючи прекрасним професійним рівнем. Свою майстерність він повністю віддає Україні: пише пейзажі Подніпров'я, Поділля, Слобожанщини, архітектурні пам'ятники, жанрові картини, історичні полотна (зокрема “Козаки в степу”, “Козача левада”, портрет Т.Шевченка). Одночасно він вивчає і збирає пам'ятки старовинного українського мистецтва. У 1900 р. Васильківський спільно з художником-баталістом М.Самокишем створює альбом “З української старовини” (1900 р.), коментарі до акварелей Васильківського пише історик Д.Яворницький. Визнанням художньої, наукової цінності альбому є його перевидання в наші дні. Свою історичну колекцію і багато картин С.Васильківський залишив рідному Харкову.

„Шукачем сонця” називали В. Орловського, одного з основоположників нового українського реалістичного пейзажу. Найкращим українським портретистом кінця XIX – початку XX століть вважається О . Мурашко – учень Рєпіна.

Розвиток живопису в Україні у післяреволюційні роки на початку ХХ століття проходив у боротьбі художніх течій і напрямів . Поряд з тими , хто стояв на позиціях традиційного реалізму , творили прихильники футуризму , формалізму ( наприклад , розписи В . Єрміловим Харківського партійного клубу ). Крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва , помітного прогресу досягла станкова графіка та живопис . У галузі станкової графіки працювали М . Жук , І . Падалка , В . Заузе . У живописі найбільш відомими були полотна К . Костанді , Ф . Кричевського , О . Мурашка , М . Самокиша . Г . Нарбут оформив перші українські радянські книги і журнали “ Мистецтво ”, “ Зорі ”, “ Сонце труда ”. У Західній Україні в перші післяреволюційні роки працювали І . Трут , О . Монастирський , І . Курплас .

В архітектурі в XIX ст. на зміну пишноті і розкутості українського бароко прийшов стриманий, академічний стиль класицизму. За будівництвом міст наглядали спеціальні комісії і комітети. Громадські споруди будувалися з урахуванням їх призначення - головною метою архітектора стало не створення зовнішньої привабливості, а внутрішній комфорт (висока стеля, вентиляція, освітлення).

Перехід від бароко до класицизму відбився і на плануванні міст. Обов'язково виділяється адміністративний центр з площею, на якій розміщувалися помпезні будівлі урядових установ, квартали були прямокутними, композиції ансамблів, окремих архітектурних комплексів, палацово-паркового ландшафту носили відкритий характер.

У цей час активно забудовуються нові міста на півдні України і в Криму - Маріуполь, Олександрівськ (Запоріжжя), Катеринослав (Дніпропетровськ), Миколаїв, Одеса. В Одесі за проектом петербурзького архітектора Тома де Томона в 1809 р. було споруджено оперний театр. Одночасно відбувалася реконструкція старих міст Слобожанщини і Подніпров'я. Архітектурний стиль Києва визначався відомим архітектором А.Меленським. За його проектом споруджені пам'ятник на Честь повернення Києву Магдебургського права, церква на Аскольдовій могилі, ансамбль Контрактової площі на Подолі, який постраждав від пожежі 1812 р. У 1837-1843 рр. за проектом В.Беретті побудована будівля Київського університету. Упорядковуються такі міста, як Харків, Полтава. Спорудження в Полтаві монумента на честь Полтавської перемоги (архітектор - Тома де Томон) і Успенського собору в Харкові (В.Васильєв, закінчив А.Тон) увічнили пам'ять про спільну боротьбу російського й українського народу проти іноземних загарбників.

У другій половині XIX ст. стильова єдність класицизму руйнується. Складна епоха утвердження капіталізму відбилася і в архітектурі: з'являються нові матеріали, нові замовники. Складається напрям, який отримав назву “еклектика” (змішування). У київських фасадах того часу можна побачити і готику, і Ренесанс, і романський стиль, багато будівель в “цегельному стилі” (головна прикраса - нештукатурена цегельна кладка). Пошук все більшої різноманітності викликав інтерес і до візантійсько-російських традицій. Вони чітко простежуються у будові найбільшого у Києві кафедрального Володимирського собору, який споруджувався понад 20 років (1862-1886) за проектами І.Штрома, П.Спарро, А.Беретті. Участь у розписах собору В.Васнецова, М.Врубеля зробило собор видатним явищем у монументальному образотворчому мистецтві. Першим проектом у власне українському стилі вважають прийнятий в 1903 р. проект будівлі Полтавського земства архітектора В.Кричевського. Розписи цієї будівлі виконав художник Васильківський.

Майстерність і талант українського народу виявилися у створенні палацово-паркових ансамблів. Їх автори, як правило, нам невідомі. Народні майстри створили видатні шедеври архітектурного зодчества: палац Розумовського в Батурині в живописній місцевості над Сеймом, палац Галагана в Сокирницях на Чернігівщині, до якого прилягає лісопарк площею 600 десятин, парк “Олександрія” на березі Росі в Білій Церкві, знаменита “Софіївка” в Умані, де руками кріпаків, без використання якої-небудь техніки були насипані гори, викопані ставки.

Висновки

Аналіз розвитку різних сфер української культури дозволяє прослідкувати, як складалися долі українського відродження в XIX ст. Пояснити його закономірності допомагає відомий теоретичний висновок німецького вченого Гердера про основні етапи, які проходили європейські національні рухи. На першому етапі, як було показано, невелика група вчених-інтелектуалів збирала історичні документи, фольклор, предмети старовини, побоюючись, що самобутність їх народу може зникнути. Другий, або культурницький етап став етапом відродження української мови, виникнення національної літератури і мистецтва. Це готувало етап створення політичних організацій, що висувають національні вимоги, аж до утворення незалежної держави.

Становлення українського національного мистецтва (театр, музика, образотворче мистецтво, архітектура) дещо відставало від літературного розвитку. Так, театральне мистецтво в більшій, ніж література, мірі залежить від політичного режиму, фінансових можливостей, підготовленості аудиторії. До 1861 р. продовжував існувати кріпосний театр, і не тільки у садибах, але і в містах. У 1828 р. офіційно було заборонено купувати до театру кріпаків, але і після цього кріпосні актори продовжували входити до складу деяких театральних труп. У 1789 р. театр був побудований у Харкові, але в ньому йшли тільки російські п'єси.

Паралельно з розвитком літературного процесу і мистецтва, по мірі становлення української інтелігенції в її середовищі виникають різні національно-культурні організації і рухи. Їх створення відбувалося за несприятливих політичних обставин, вимагало особистої мужності, твердості.

Список використаної літератури

  1. Лабановський Б., Говдя П. Українське мистецтво другої половини ХІХ - початку ХХ століття.- К.: Мистецтво, 1989.- 206 с.
  2. Портрет у творчості українських живописців: Альбом /Авт. вступ. ст. та упоряд. В.В.Рубан.- К.: Мистецтво, 1972.- 285 с.: ілюстр. [ст 85.143(4УКР) П 60]
  3. Скрипник П. Увічнений у бронзі // Київ. старовина.- 1995.- № 4.- С.125-127
  4. Рубан В. Забытые имена: Рассказы об укр. худож. ХІХ в.- К.: Наук. думка, 1990.- 285 с.
  5. Сергій Світославський: Альбом /Авт.-упоряд. І.В.Огієвська.- К.: Мистецтво, 1989.- 136 с.
  6. Степовик Д. Українське мистецтво першої половини ХІХ століття.- К.: Мистецтво, 1982.- 191 с.
  7. Чіп Б., Оганесян О. Микола Пимоненко: Біогр. роман.- К.: Молодь, 1983.- 256 с.
  8. Шаров І. Васильківський С.І. // Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С.60-65.
  9. Шукачі нових доріг // Історія української культури.- К., 1994.- С.562-574.
  10. Ясиневич В. Архитектура Украины на рубеже ХІХ-ХХ веков.- К.: Будівельник, 1988.- 184 с.
загрузка...
Top