Меморіальні музеї Переяслава-Хмельницького

Вступ.

1. Археологічний музей м. Переяслав-Хмельницький.

2. Переяславська діорама.

3. Музей кобзарства.

4. Музей народної архітектури і побуту.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Переяслав-Хмельницький - стародавнє місто на Дніпрі, яке славиться десятками музеїв, сконцентрованих на невеликій площі. Більшість відвідувачів відзначають, що подібного нагромадження різнопланових експонатів ще не зустрічали ніде. Тому кожен може знайти в Переяславі щось цікаве власне для себе.

Вперше Переяслав згадується у літописі під 907 роком. Довгий час місто було центром удільного князівства, також до будівництва Софіївського собору в Києві, у Переяславі містилась резиденція руських митрополитів.

В історії України значення Переяслава важко переоцінити, особливо "Переяславської ради" 1654 року. У Переяславі розташований історико-етнографічний заповідник в складі якого 371 пам'ятка історії й архітектури України та великий музей архітектури і побуту . У місті функціонує 27 музеїв (через це його часто називають містом музеїв). В самому Переяславі 10 пам'яток архітектури і містобудування національного та місцевого значення. В музеї архітектури та побуту розташована 61 пам'ятка архітектури та містобудування. Кількість населення міста - 36 тисяч чоловік.

Сучасний Переяслав – місто музеїв. Їх тут аж 26. Для України це абсолютний рекорд «на душу – один музей на тисячу мешканців. Найвідомішим є головний туристичний об’єкт міста музей архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, – один з найбільших музеїв України. До його колекції, яка налічує 385 пам’яток народної архітектури та побуту, входять церкви, вітряки, селянські будинки і двори, господарські будівлі ХVII-ХІХ століть. Уперше подібний музей створили у Швеції 1891 року. Для цього використали стокгольмський маєток Артура Халезіуса «Skansen». Назва маєтку стала синонімом етнографічного комплексу або музею просто неба. Тому Переяславський музей, розташований за містом, на Татарській горі, інколи називають скансеном.


1. Археологічний музей м. Переяслав-Хмельницький

У 1967 року відкрився археологічний музей, що висвітлює історію Переяславщини в археологічних матеріалах з найдавніших часів до половини ХIII ст., до татаро-монгольської навали.

У вітчизняній музейній практиці це перший досвід збереження на місці розкопок та експонування архітектурно-археологічної пам’ятки. Павільйон споруджений у 1957р., дещо пізніше в ньому була побудована експозиція археологічного музею.

Близько 15 тисяч років тому, в пізньому палеоліті на Переяславщині з’явилися первісні люди. Багато років пройшло,поки вони винайшли лук та стріли, які зараз експонуються в музеї разом з знаряддя з кременю. З часом первісні люди приручили тварин, навчилися землеробству,з’являються нові види знарядь з кременю: сокири з зашліфованим лезом, тесла, свердла, мотики, серпи, що представлені в вітринах музею. В епоху неоліта з’являються човни та плоти, розквітає рибальство,навчаються робити кераміку, зароджується ткацтво. В музеї експонується одна з перших на території керамічна посудина V - IV тис. до н.е. (Дніпро-донецька культура).

На землях Лівобережжя Середнього Подніпров’я пройшло багато племен, які залишили за собою різноманітні сліди.

Трипільська культура репрезентує нову епоху - енеоліт (мідно-кам’яний вік). Для них характерні такі знаряддями як крем’яна сокира, кам’яна та кістяна мотика, тесло, ніж та серп, знаряддя з міді які представлені у вітрині.

Епоха бронзи (сер. ІІІ - поч. І тис. до н. е.) відзначається винаходом штучних сплавів міді з іншими кольоровими металами - бронзи. У вітрині експонуються: провушна мідна сокира, бронзові кинджали, одновушковий кельт, вістря спису листовидної форми з довгим пером, пластинчатий браслет з карбованим орнаментом,безвушковий шестигранний кельт, бронзовий однолезовий ніж, шпильки з петельчастими голівками та вістря спису з прорізами.

З поселень скіфської доби походять знахідки керамічних посудин, пряслиць, ткацьких грузилів, побутові речі та прикраси, що експонуються у вітрині.

В експозиції демонструються два унікальні шоломи. Залізний шолом, складений з окремих пластинок - “лусочок” та суцільнолитий шолом з золотистої бронзи,виготовлений у V ст. до н.е. майстрами Греції або міст-держав Північного Причорномор’я. З Греції походить представлений в експозиції тазлутерій V ст. до н.е.

Для зарубинецьких поселень (III ст. до н.е.) характерне розміщення компактними групами, так званими гніздами. Населення займалося землеробством, скотарством, рибальством, бортництвом, виплавкою заліза з болотних руд. Експонуються фрагменти глиняного ліпного посуду двох типів - грубого, кухонного, та столового, з лискованою поверхнею, прясла, залізні знаряддя. В етнічному відношенні носіїв зарубинецької культури вважають давніми слов’янами - попередниками історичних слов’ян І тис. н.е.

В І-ІІ ст. н.е. - цей етап розвитку давньослов’янських племен дістав назву пізньозарубинецького. Фрагменти посуду, прясла, скляні та бронзові прикраси з цих пам’яток демонструються в експозиції.

В III ст. н.е. на основі пізньозарубинецьких старожитностей складається київська культура. У вітрині представлений характерний ліпний посуд - горщики, лощені миски, прясла, бронзові прикраси з поселень київської культури.

В кінці ІІІ ст. н.е. поширюється черняхівська археологічна культур, характерною прикметою якої є посуд, виготовлений на гончарному крузі. В одному із похованні виявлені унікальні скляні речі - ваза та “шашки”. “Шашки” являють собою по 11 плоских кружечків з білої та чорної непрозорої скляної маси, знайдені на грудях похованого.

У V - VI ст. слов’яни виступають на історичній арені під власними іменами, яким належали пам’ятки пеньківської культури. Кераміка пеньківської культури представлена виключно ліпними посудинами. У вітрині експонуються зразки пеньківської кераміки з поселень V-VІ ст.

Внаслідок розселення слов’ян у VII - VI-II ст. складаються нові племінні об’єднання - волиняни, древляни, поляни, сіверяни, уличі, зароджується ранньофеодальна руська держава, виникають слов’янські міста.

Вперше Переяславль Руський згадується 907 року в договорі князя Олега з Візантією, де він виступає як третє за значенням (після Києва та Чернігова) давньоруське місто, купці якого отримували право безмитної торгівлі та пільги в торгівлі з Константинополем. В експозиції знаходяться унікальні речі, виявлені під час розкопок церкви-усипальниці XI ст.: великий бронзовий свічник, хорос-люстра, прикраси вівтаря.

2. Переяславська діорама

Історична розповідь про Переяславщину буде неповною, якщо не згадати про героїчне минуле в радянські часи - про Велику Вітчизняну війну.

21 вересня 1943 року передові частини Воронезького фронту (згодом - 1-й Український) вийшли до Дніпра на південь від Києва. Одночасно партизанське з'єднання розгромило німецький гарнізон і очистило від гітлерівців лівий берег Дніпра поблизу Переяслава - тут почалося форсування ріки. На плацдармі завдовжки 11 кілометрів розпочалися запеклі бої. Під час операції загинуло більш ніж 200 тисяч радянських і 55 тисяч німецьких солдат, 360 бійців удостоєні звання Героя Радянського Союзу, тисячі солдат і командирів нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу. Це місце ввійшло в історію війни під назвою Букринський плацдарм.

Про хід операції красномовно розповідає діорама - художнє полотно довжиною 28 і висотою 7 метрів. Автори діорами - художники Московської військової студії ім. М.Б.Грекова П.Т.Мальцев і М.С.Присєкін. Вони по документальним матеріалам з фотографічною точністю відобразили момент переправи радянських військ з лівого берега Дніпра на високий правий, де знаходилися ворожі укріплення.

Переяславська діорама - це пам'ять всім, хто захищав і визволяв нашу країну.

Відкрили музей-діораму "Битва за Дніпро в районі Переяслава-Хмельницького восени 1943 року" на честь 30-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні у Вознесенському соборі. Більше 4 тисяч експонатів представлених в експозиції і фондах музею: портретна галерея Героїв Радянського Союзу, документи, нагороди, особисті речі ветеранів, фронтові газети та листівки, зброя... До сьогоднішнього дня кожного тижня в музеї зустрічаються ветерани і згадують свою бойову молодість.

3. Музей кобзарства

В центрі міста, в будинку 1903 року, знаходиться музей історії кобзарства, що відкрився у 175-ту річницю від дня народження геніального українського Кобзаря Т.Г.Шевченка.

У кожного народу завжди були свої народні співці, хранителі народних переказів та історії. Вони переходили з селища до селища, передаючи в піснях славетні подвиги, гіркі події, розказували про людську долю, про прості людські мрії.

Вони або розповідали, або наспівували всі свої думки, акомпануючи собі на музичних інструментах.

На Україні їх називали кобзарями.

Цей музей присвячується їм - відомим і безіменним кобзарям України.

Перші народні інструменти - гуслі - були поширені ще в часи Київської Русі. В музеї експонуються гуслі з розкопок Давнього Новгороду. Перша згадка про гуслі датується 583 року.

А перша згадка про кобзу відноситься до XVI ст.

Час становлення Запорізької Січі - це час розвитку кобзарства, яке стало яскравим виразником козацького демократизму і волелюбства. Майже всі козаки вміли грати на кобзі. Вона мала від 4-х до 9-ти струн, і була незмінним атрибутом козака. Трохи пізніше кобзу майже повністю витіснила більш досконала бандура.

Дуже часто козаки поверталися з полону осліпленні, і вони ставали професійними кобзарями. В ХVІІІ-ХІХ ст. кобзарі, як правило, були незрячі. Для захисту своїх інтересів, вони об'єднувалися в братства, мали свій статут, касу, суд, і навіть мову - лебінську. Члени братства мали право мати учнів. Щоб стати кобзарем потрібно було вчитися 2-3 роки у пана-майстра, а потім братство давало дозвіл самостійно грати.

Кобзарі ділилися на мандрівників і потішників - останні грали при царі і вельможних маєтках. А 1738 році за царським указом в Глухові відкрилася співецька школа, де і навчали гри на бандурі.

В цей час у Європі була поширена лютня. Вона стала прототипом торбану - панській бандурі. Його любила козацька старшина. Але в кінці XIX ст. торбан вийшов з вжитку. Зараз це музейна цінність. Крім торбану в музеї можна побачити кобзи, лютні, гуслі, цитру.

Унікальним експонатом є кобза, яка має 20 струн. Крім цього експонуються атрибути козацького братерства: ікона, підсвічки, лампада, біблія.


4. Музей народної архітектури і побуту

Один із найкращих музеїв Історико-етнографічного заповідника "Переяслав" - музей народної архітектури та побуту - музей під відкритим небом. Це один із перших музеїв не тільки на Україні, а і в колишньому Радянському Союзі, в якому зібрались архітектурні та побутові пам'ятники наших предків.

Будівництво музею почалося ще 1964 року на Татарській горі. Сучасна площа музею - ЗО га. Центральне місце серед експонатів займають селянські двори з городами, садами, квітниками. Всього тут розмістилось 385 пам'ятників народної архітектури та побуту ХVІІ-ХІІ ст.: 20 дворів з хатками та господарськими будівлями, 23 різноманітні установи та майстерні, 20 тисяч витворів мистецтва, зібраних в лісостеповій та степовій зонах України.

Забудова музею проводилась по вільно-кутовому способу з майданом посередині, як в типовому українському селі. Як і в любому селі, тут є хата бідняка і хата середняка, дім безземельника і хатка знахарки. Можна побачити типовий побут ткача і гребінника, садибу бондаря і хату гончара, оглянути двір багатого землевласника І бідну хату вдови. В музеї не забули і про побут столяра, чинбаря, пасічника. А хіба було село без сільської управи і священика, церковне-парафіянської школи і базарної площі, де стоїть народна забава - дерев'яна гойдалка... І не забули про шинок, на дверях якого намальована спокуслива кварта і чарчина. Ось таким показали рідне українське село: з солом'яними дахами, з тинами та перелазами, з простим і незамислуватим побутом.

Одна із перлин музею - Добраничівська стоянка пізнього неоліту (близько 15 тис. років тому). Житло зроблено з дерев'яних жердин, вкритих шкірами тварин. В середині - кістки мамонта, оленя, крем'яні знаряддя праці. Посередині зроблене з кісток невелике вогнище.

Потім - комплекс Трипільської культури (ІІІ-ІІ тис. до н.е.). Це наземна частина будівлі з підлогою, викладеною галькою, зернотерка з розтиральником - прообраз сучасного млина, місце для виготовлення кам'яних знарядь праці. У центрі - кругле вогнище, складене з каменю.

Не менш цікаве житло Черняхівської культури ІІ-V ст. Дах цієї напівземлянки - куполоподібний, за основу якого править стовбур сосни. Гілки створюють купол, який вкритий соломою, закріпленою палками та переплетений лозою. Стіни зроблені з кілків і пререплетені лозою, що обмазана глиною. Долівка глинобитна, піч також глинобитна і топилася по-чорному, без димаря.

Житло бідняків Київської Русі - однокамерна напівземлянка, що збудована з шули. Дах двосхилий з коньком та жолобами в кінці стріхи. Фронти з тесаних колод. Маленькі вікна затягнуті міхурами - на ніч їх закривали дощатою засувкою.

Двері обертаються на дерев'яній осі - "бігун". Піч без димаря. Перед піччю, для зручностей приготування їжі, поглиблення у вигляді ями. Є також яма для зберігання посуду з зерном, а в центрі - пеньок із світильником.

В XI ст. житло приймає більш звичного вигляду: двокамерне (хата, сіни), глинобитна піч з димарем. Біля печі - дощата підлога, на якій спали, попід стінами лава і стіл, кухонний посуд розмістився на припічку, а столовий - на поличці. Біля хати -хлів. Обидві будівлі складені в зруб з соснових колод. Стіни утеплялися сухим мохом.

До XX століття житло архітектурно майже не змінилось - збільшувалися кімнати, білилися або просто мазалися стіни. Були вони дерев'яні або глинобитні, дах покривали очеретом, соломою. У більш заможних хазяїв - залізом. Тільки князі могли дозволити собі будувати двоповерхові білокам'яні палаци. Один із таких будинків - мисливська двоповерхова дача князя Горчакова - розташована на території музею. Дача має 8 кімнат, де експонується побут сім'ї Горчакова.

В музеї під відкритим небом зібрані декілька дерев'яних українських церков: Острійська Козацька церква 1606 р., Піщицька козацька церква 1651 р., Андрушівська церква 1767 р., Покровська церква 1775 р., Сухоярська церква XVIII ст., В'юнищанська XIX ст. В багатьох з них розміщені експозиції музеїв: музей українського рушника, музей космосу, музей історії православної церкви.

Особливу увагу звертають експонати язичної культури.

Один із найдавніших експонатів - жертовник епохи бронзи (ІІІ-ІІтис. до н.е.), зроблений з грубо обробленої стели та каменю і закінчується поглибленою чашею. В той час з'являються перші людиноподібні стели. Антропоморфні стели вшановувались, їм поклонялись, перед ними молилися, здійснювали ритуальні обряди, приносили жертви. Кожна стела зв'язана з якимось обрядом або культом. Багато з них пов'язано з поховальним обрядом - біля могил або на кургані-могилі ставили таку кам'яну бабу. Ці скульптури ще 300 років тому були невід'ємною частиною ландшафтів степової та лісостепової України.

Ми можемо побачити характерне ранньополовецьке святилище. На кургані епохи бронзи половці вставили 9 невеликих кам'яних скульптур з шаманами на вершині. Тут два вершника на левах, два - на конях, два ведмедя, вовк і кабан. Вони розташовані півколом із західної сторони у підніжжі насипу - кургану. Курган обкопаний невеликим рівчаком, через який з трьох сторін пересипані містки шириною 1 м. Рів наповнено черепами та кістками коней - залишками жертвоприношень.

Знахідка цього святилища - єдина в своєму роді. Вона є не лише пам'ятником первісної релігії, але цікавим пам'ятником мистецтва - зображення тварин зустрічається дуже рідко.

Половецьке святилище ХІІ-ХІІІ ст. також має статуї: жіночі та чоловічі... Розміщуються вони на вершині кургану, а біля його підніжжя - сліди жертвоприношень: кістки, мідний казан, уламки амфори.

Подібні святилища зводилися половцями на честь предків-покровителів.

В середині III тис. до н.е. у степи Придніпров'я прийшов народ кеміобінської культури, який приніс курганний обряд - ритуальне поховання в кам'яних розмальованих скринях-саркофагах. В музеї є павільйон, де зібрані експонати курганного поховання. Найцікавіший - саркофаг, розписаний зашифрованим календарем, з допомогою якого прагнули прилучити покійника до коловороту часу у Всесвіті і сприяти його воскресінню. Сюжет його - співставлення чотирьох пір року з чотирма етапами людського життя. Кургани українських степів стоять в одному ряду з пірамідами Єгипту, зіккуранами Ірану, кромлехами Англії. Різниця лише в будівельному матеріалі. Ті - кам'яні, а кургани - земляні споруди.

Багато цікавого зібрав музей. Тут показані залишки давнього металургійного виробництва (І-ІІ ст.н.е.), гончарна піч Київської Русі X ст.,водяний млин, сушарня, олійниця, велика колекція вітряків.

Вітряки були двох типів: "голанки" - в яких повертається тільки верхня частина, і степовики, в яких повертається весь корпус вітряка. Біля них примостився перший паровик. Він завезений на Україну в 1873 році.

Історія України славиться своїм козацьким періодом. Обійти таку героїчну сторінку нашого життя неможливо. І в музеї з'явилося бойове укріплення - козацький постій. Воно густо обнесене дубовим гострим частоколом, оточено глибоким ровом і високим валом висотою 10 м. За подвійними 4-х метровими воротами розташований двоповерховий будинок, конов'язь, колодязь. Постій розраховано на 50-100 козаків, які мешкали на другому поверсі будинка. Для захисту над воротами споруджена сторожова башта, на валу розміщено 9 гармат, частоколи прорізують 23 вузькі бійниці для рушниць. А неподалік, на пагорбі, височить сторожова вежа висотою 13 метрів. Звідти вдень і вночі пильнували дозорні, щоб дати сигнал про наближення ворогів.

Музей є важливим культурно-освітнім закладом, який допомагає оцінити культурну спадщину минулого, виявити сліди взаємовпливу культур, побачити нашу історію, оцінити духовність українського народу.


Висновки

Старий Переяслав – це складне мереживо вузьких вулиць, вуличок і провулків, що петляють межиріччям Трубіжа та його притоки – Альти. Дивлячись на ці вулиці, які почасти не мають навіть асфальтового покриття, важко уявити, що деякі з них пам’ятають давньоруські часи, битви з печенігами, половцями, татаро-монголами. Пам’ятають доленосні для України події козацької доби, яких у Переяславі відбулось немало. (нічого ті вулиці не пам”ятають.Згідно з подальшим текстом Переяслав не раз знищувався дощенту і перебудовувся. Пропоную лірику забрати) Переяслав – одне з найстаріших міст України. Перша письмова згадка про нього датується 907 роком. Тоді він був третім містом Київської Русі після Києва і Чернігова, а Переяславська православна єпархія вважається навіть старішою за Київську.

Всі пам’ятки та музеї Переяслава-Хмельницького включені до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (371 пам'ятка історії й архітектури).

Музей під відкритим небом займає площу тридцять гектарів(!). У ньому розташовані 185 різних об’єктів, з яких 104 — пам’ятки народної архітектури ХVІІ—ХІХ століть, у тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, 23 різноманітні установки та майстерні, понад 20 тисяч витворів народного мистецтва, знарядь праці та речей побуту. Тому здається, що вся українська історія — у цьому невеличкому містечку. Бо ж тут знаходяться єдиний у світі Музей космосу… в дерев’яній церкві, Музей транспорту, Музей хліба, Музей бджільництва, Музей українського рушника, Музей пошти, Музей лікарських рослин та інші.


Список використаної літератури

1. Історія української культури : У 5 т./ Гол. редкол.: Б. Є. Патон (гол. ред.) та ін.; НАН України. - К.: Наукова думка. - 2001. - Т. 4. Кн. 1: Українська культура першої половини ХІХ століття/ Л. Ф. Артюх, В. Г. Ба-лушок Г. Б., Бондаренко [та ін.]; ред. : Г. А. Скрипник, Р. Я. Пилипчук, В. В. Рубан [та ін.]. - 2008. - 1006 с.

2. Правова охорона культурної спадщини: Збірники документів/ М-во культури і туризму України, Українське товариство охорони пам'яток історії та культури, Центр пам'яткознавства; укл. : М. Є. Левада, М. Т. Пархоменко, О. М. Титова. - К.: ХІК, 2006. - 576 с.

3. Сікорський М. Музеї землі Переяславської: наукове видання/ Михайло Сікорський,; Всеукраїнська громадська організація, Союз сприяння інтеграції та інвестицій в економіку України. - Ніжин: Вид-во "Аспект-Поліграф", 2004. - 39 с.

4. Скрипник Г. Етнографічні музеї України: Становлення і розвиток/ Ганна Скрипник; Академія Наук Української РСР, Ін-т мистецтвознавства, фольклористики та етнографії ім. М. Т. Рильського. - К.: Наук. думка, 1989. - 299с.

5. Шевченко В. Музеєзнавство: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Віталій Шевченко, Ірина Ломачинська,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". - К.: Університет "Україна", 2007. - 287 с.

загрузка...
Top