Культурно-освітня діяльність музеїв

Вступ.

1. Основні напрямки музейної діяльності.

2. Аналіз відвідування музеїв.

3. Основна мета та перспективи діяльності музеїв.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Щоденно десятки тисяч громадян України, іноземні туристи, прагнучи збагатити свої знання, зустрітися з прекрасним, відвідують музеї. Музеї дають змогу побувати в давньому минулому, побачити сьогодення людства, його здобутки і навіть заглянути у майбутнє. У музеях України дбайливо зібрано і зберігається все, що нам, українцям, дороге, що є гордістю нашого народу, і це закономірно: адже не вартий майбутнього той народ, який не цінує свого минулого.

Термін "музей" в перекладі з грецької мови означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам'яті Мнемозіти. Вважаючи їх покровительками науки і мистецтва, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами. Саме звідси й походить термін "музей".

У наш час зміст поняття "музей" змінився і розширився.

Закон України "Про музеї і музейну справу" від 29.06.1995 р. № 249/95-ВР регулює суспільні відносини в галузі музейної справи.

"Музеї - це культурно-освітні та науково-дослідні заклади, призначені для вивчення, збереження та використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури, прилучення громадян до надбань національної і світової історико-культурної спадщини".

Основними напрямами музейної справи є культурно-освітня, науково-дослідна діяльність, комплектування музейних зібрань, експозиційна, фондова, видавнича, реставраційна, пам'яткоохоронна робота.


1. Основні напрямки музейної діяльності

Музей є унікальним культурним інститутом, що існує в своїй класичній формі трохи більше трьох сторіч. Лишень це доводить, що умови його виникнення залежали від багатьох факторів, загальних для розвитку культури. Отже, існували часи, коли культура не потребувала музею, коли були інші носії інформації, що в достатньому обсязі виконували функцію культурної комунікації. Так було в традиційних, ритуальних, культових суспільствах, де відбувалось накопичення цінностей, що склали потім матеріал музею, але не існувало потреби у вивченні й передачі інформації, що була в них закладена, тобто власне у музеї. Інформація передавалась по каналах міфу, традиції, культу. Так було і в системах, де існували усталені, позачасові цінності, де інформація набувала статичного вигляду й також не потребувала додаткової фіксації (наприклад, середньовічна християнська традиція). Музеї з'являються у нові часи внаслідок розкладу усталених систем, норм і традицій, багато з них своїм виникненням безпосередньо зобов'язані протестантизму, а музейний бум ХХ сторіччя яскраво свідчить про залежність кількості музеїв від кількості інформації. Отже, наступне запитання: чи є в українському мистецтві той надлишок інформації, який заповнить споруду музею? Чи не передається достатня кількість інформації по каналах, що добре відомі всім втаємниченим?

Все це - запитання без певних відповідей, за винятком, мабуть, останнього, оскільки, маючи переконливу заперечну відповідь, навряд чи варто було б створювати цей часопис й взагалі вести мову про перспективи культурної комунікації в українському сучасному мистецтві.

Функції музею доволі складні, а форми діяльності різноманітні. Музеї мають багато особливостей і специфічних рис, які зумовлюють їхні наукові, культурно-освітні функції і зближують з відповідними закладами.
Найголовніша особливість музеїв полягає в тому, що вони збирають, вивчають та експонують першоджерела або оригінали, тобто пам'ятки, які безпосередньо пов'язані з розвитком природи, життям людського суспільства. За цією особливістю музеї близькі до науково-дослідних установ, які також вивчають (у своїх аспектах) першоджерела.

Друга особливість музеїв полягає в тому, що вони працюють над дуже різнорідними першоджерелами - використовують геологічні, палеонтологічні, зоологічні, антропологічні та інші природничі колекції, пам'ятки матеріальної культури (знаряддя праці, інструменти, ремісничі вироби, зброю, побутові речі тощо), пам'ятки духовної культури (твори живопису, графіки, скульптури, декоративного мистецтва тощо), а також рукописні та друковані документи, книги. Види і форми першоджерел надзвичайно різноманітні, кількість їх величезна.

Третьою особливістю музеїв є те, що вони використовують свої фонди для популяризації першоджерел - показу їх в експозиційних залах, на спеціальних виставках, за допомогою екскурсій, лекцій або інших видів інформування [5, c. 14-15].

Специфіка музеїв виявляється також у тому, що в їхній діяльності науково-дослідні й освітні функції тісно поєднуються. Збираючи першоджерела, створюючи таким чином джерельну базу для наукових досліджень і проводячи власні дослідження, музеї водночас займаються широкою популяризаторською діяльністю.

Науково-дослідна робота є основою діяльності музеїв, кожного виду зокрема. Організація всієї діяльності музеїв на науковій основі - головне досягнення музеєзнавства.

Завданнями наукової роботи музеїв є:

· глибоке вивчення історії краю, міста чи села;

· - дослідження музейних колекцій та їх наукова обробка;

· - опрацювання окремих тем, пов'язаних з експозицією музею;

· - розробка експозицій (складання тематичних структур та тематико-експозиційних планів);

· розробка питань методики і техніки музейної справи.

Уся науково-дослідна робота в музеях здійснюється за певним планом, який затверджує вчена рада музею. Наукова робота в музеях на сучасному етапі здійснюється: за допомогою розвідок на місці подій; експедицій; за допомогою архівних досліджень; вивчення матеріалів у бібліотеках, науково-дослідних інститутах, культурно-освітніх установах та закладах. Результати науково-дослідної роботи працівники музеїв оформляють у вигляді нових виставок, розділів експозицій, каталогів, методичних розробок екскурсій, наукового опису цінних експонатів, а також статей та монографій, буклетів, наукових праць тощо.

Розвиток культурно-освітньої роботи музеїв України сприяв виникненню її різноманітних форм і видів. Найбільш поширеними з них є: екскурсії, лекції, систематичні зустрічі з відвідувачами, тематичні вечори й конференції, робота пересувних музеїв, зустрічі з видатними людьми, тематичні виставки, дні відчинених дверей тощо.

Екскурсійна робота - це основний вид культурно-освітньої діяльності музеїв. Найбільш поширеними є оглядові екскурсії [11, c. 9-10].


2. Аналіз відвідування музеїв

В сучасній музейній практиці досить активно проводяться дослідження, які дають можливість вивчення й аналізу музейної аудиторії за різними аспектами. Вивчаються вікові та соціальні характеристики, вплив музею на формування світогляду та накопичення знань як учнівської молоді і школярів, так і дорослих відвідувачів, фактори впливу на показники відвідування, зміни вподобань сучасного відвідувача і т.і. Нас зацікавили статистичні показники. Завданням дослідження було розглянути організовану музейну аудиторію шкільного віку та учнівської молоді. Ця категорія завжди давала високий відсоток відвідувань від загальної маси відвідувачів (50-70%). На активність відвідування музею зазначеною аудиторією впливає багато факторів: навчальний процес, зацікавленість педагога, місцезнаходження навчального закладу, навіть погода і т.і. Треба враховувати і своєрідну сезонність відвідувань музею.

Аналізуючи екскурсійну статистику, нагадаємо, що ми розуміємо під оглядовими і тематичними екскурсіями. Оглядовою є екскурсія, яка пропонує знайомство з усією експозицією. Це екскурсія багатотемна, тобто розкриває різні аспекти історії міста, краю, регіону. Хронологічні рамки оглядової екскурсії – з найдавніших часів до сьогодення. Тематична екскурсія присвячується розкриттю конкретної теми, проблеми. Ми враховували до цієї групи також екскурсії по музейних виставках і так звані «виїзні» екскурсії, які співробітники проводять в навчальних закладах.

Після проведення аналізу можна впевнено говорити про більший попит на оглядові екскурсії: 56% від загальної кількості екскурсій зазначеної категорії відвідувачів. На наш погляд, така ситуація не є позитивною. Як свідчать, результати психолого-соціологічних досліджень, зокрема і нашого музею, діти, особливо учні молодшої і середньої школи, не в змозі за 45 хв. – 1,5 год. опанувати запропонований їм матеріал. В результаті в уявленні дитини залишається загальний образ музею як чогось великого, можливо, й цікавого, але конкретних знань, понять не залишається [4]. Безумовно, деякі викладачі потім приводять дітей на тематичні екскурсії, але це дуже невеликий відсоток.

Якщо аналізувати розподіл оглядових екскурсій по вікових категоріях, то бачимо наступну картину. З загальної кількості оглядових екскурсій на 5-8 кл. виходить 35%, учнівську молодь (вузи, коледжі) – 31%, початкову школу – 22%, 9-11 кл. – 12%.

Тематичні екскурсії складають 44% від загальної кількості організованих екскурсій зазначеної вікової категорії. А в середині самої тематичної групи показники розподілилися наступним чином: 58 кл. – 33%, 911 кл. – 26%, 14 кл. – 22%, учнівська молодь – 19%. В групі тематичних екскурсій ми виокремили своєрідні підгрупи: тематичні в постійній експозиції, екскурсії по виставках, «виїзні» екскурсії. Найбільш зацікавленою в екскурсіях в постійні експозиції виявилася категорія 9-11 кл. (34%) і 5-8 кл. (29%). Трохи менше у учнівської молоді (23%), і зовсім невеликий відсоток початкової школи (14%).

Виходячи зі значення предметів для науки й культури та зважаючи на їх юридичний статус, музейні фонди поділяють на основний фонд, який складається з музейних предметів, і науково-допоміжний фонд, що включає науково-допоміжні матеріали. У природничо-наукових музеях вирізняють також і фонд сировинних матеріалів. До нього входять об'єкти природи, призначені для лабораторних досліджень та препарування - це шкури тварин, вологі експедиційні зібрання, матеріали, що готуються для тривалого зберігання. Виокремлення цього фонду зумовлене тим, що в процесі досліджень та препарування частина об'єктів природи може втратити властивості музейного предмета, а отже включення об'єкта до цього фонду має тимчасовий характер[4, c. 151-153].

Згідно з концепцією Н. Фінягіної, фонди музею поділяються на фонди музейних предметів і фонди науково-допоміжних матеріалів. Музейні предмети, що становлять основу зібрання і на базі яких здійснюється вся діяльність музею, утворюють основні фонди. Інші музейні предмети, у яких даний музей не має потреби, включаються до обмінного фонду. Він призначений для передачі в інші музеї на безвідплатній основі для обміну на профільні предмети з дозволу Міністерства культури.

Річ у тім, що фонди музеїв формувалися історично, а погляди на профіль та завдання багатьох музеїв з часом змінювалися. Тому в музейних фондах наявні непрофільні матеріали, що даному музею не потрібні, але вони мають значущість, іноді величезну, для науки й культури загалом. Крім того, в музейних фондах трапляються цілком ідентичні предмети - дублети. Це часто відбувається тоді, коли до фондів включається раніше сформована приватною особою або установою колекція, законсервована як єдине ціле. Згідно з існуючими нормативами, за; наявності в музейних зібраннях кількох дублетних музейних предметів п'ять з них входять до основного фонду, а решта - до обмінного фонду, який, таким чином, ділиться на фонди непрофільних предметів та фонди зайвих дублетних матеріалів. Усередині основного фонду формуються дублетні фонди та колекційні фонди. Останні включають всі музейні предмети, що є в музеї в єдиному екземплярі, а також одиничні, кращі з тих, які наявні в кількох екземплярах.

Оскільки типові й унікальні предмети мають різне значення для науки й культури, іноді їх пропонується виділяти в окремі фонди в складі колекційного фонду, дублетного фонду, фонду непрофільних предметів та фонду зайвих дублетних матеріалів. У меморіальних музеях пропонується ділити колекційний фонд на фонди меморіальних предметів та фонди предметів, які не мають меморіального значення.

Певні особливості мають фонди низки природничо-наукових музеїв. Через індивідуальність і неповторність об'єкти природи не можуть бути віднесені до обмінного або дублетного фонду. Тому в музеях такого типу нерідко основний фонд поділяється на науковий і експозиційний фонди. В основі цього поділу лежать різні способи фіксації і форми консервації матеріалу, що мають рівноцінну значущість для дослідження й експонування.

Таким чином, необхідність виділення наукового фонду в низці природничо-наукових музеїв зумовлена тим, що саме він має представляти документальний і матеріальний підсумки роботи музею з дослідження природи регіону[5, c. 169-171].

3. Основна мета та перспективи діяльності музеїв

Основною метою діяльності музею є залучення громадян та всіх бажаючих юридичних осіб до національної та світової культурно-мистецької і історичної спадщини, задоволення інтелектуальних, культурно-естетичних та загальноосвітніх потреб розвитку суспільства, для сприяння національному піднесенню і духовному розвитку держави.

Музейна справа - це спеціальна галузь культурно-освітньої та наукової діяльності, яка здійснюється музеями щодо комплектування, збереження, вивчення і використання пам'яток природи, матеріальної і духовної культури.

Музейна справа уособлює національну музейну політику, музеєзнавство і музейну практику.

Музей для здійснення свого головного завдання має право в установленому порядку:

- будувати, створювати і відкривати експозиційні майданчики та зали, парки скульптури та мистецькі галереї, інформаційно-виставочні, рекреаційно-відновлювальні зали і комплекси, кіоски, буфети, магазини, кафе та інші об'єкти для задоволення інтелектуальних, культурно-естетичних та загальноосвітніх потреб розвитку громадян;

- готувати і проводити тематичні, інформаційно-виставочні, літературно-художні та інші програми;

- демонструвати кіно- і відеофільми;

- на території, відведеній для Музею, може бути здійснюватись експозиційна, наукова, рекреаційна та господарська діяльність;

- конструювати, будувати, створювати, встановлювати і монтувати різноманітні комплекси для культурного відпочинку громадян;

- випускати буклети, проспекти, плакати, значки, іншу рекламну продукцію, що пропагують діяльність музею;

- організовувати аукціони, виставки-продажі творів живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, сувенірів, книг, квітів, колективні екскурсії і лекції з різних галузей знань;

- проводити семінари, свята, театралізовані вистави, карнавали, бали, фестивалі, огляди, конкурси, безкоштовні і платні концерти професійних і самодіяльних колективів як у своєму музеї, так і на договірних умовах в інших установах та організаціях з продажем квитків;

- здавати в оренду, в інше тимчасове користування майно, будинки, споруди, обладнання з дозволу власника або уповноваженого ним органу;

- одержувати кошти і матеріальні цінності, в тому числі будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби від благодійних фондів та об'єднань громадян, інших юридичних осіб та окремих громадян;

- укладати з науково-дослідними, проектно-конструкторськими і технологічними організаціями, вищими учбовими закладами договори на розробку нової техніки, проектів реконструкції, реставрації та музеєфікації музею, модернізації обладнання, споруд та на договірних засадах згідно проектно-кошторисної документації здійснювати роботи по реконструкції, реставрації, музеєфікації та будівництву об'єктів та споруд музею;

- виконувати роботи та надавати інші платні послуги, які передбачені чинним законодавством України;

- здійснювати іншу комерційну діяльність [4, c. 276-277].

Музеї активізують свою діяльність з наданням методичної допомоги з питань музейної справи громадянам (оформлення документів на вивіз музейних предметів для виставок за кордоном; з питань фондової роботи; розробки статуту та ін.), збільшилась кількість виставок в Україні і за її межами. З великим успіхом експонувалися пам‘ятки із зібрань музеїв України у Російській Федерації та Японії.

В музеях і заповідниках України зберігається понад 11 млн. пам’яток. Протягом минулого року організовано 5.377 виставок у музеях та 3.084 за їх межами в різних регіонах України, здійснено 21 міжнародний проект з експонування пам’яток із музейних зібрань України за кордоном. Музеї та заповідники у 2004 р. відвідало близько 18 млн. чол.

В останні роки покращився стан фінансування музейної галузі. Здійснено капітальний ремонт Національного музею літератури України, закінчено ремонт Київського літературно-меморіального музею-квартири М.Бажана, Музею історичних коштовностей України, Національного музею Тараса Шевченка. Здійснено комплексні заходи щодо капітального ремонту Меморіального комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років».

З метою удосконалення обліку музейних пам’яток та стану їх збереження Міністерством культури і мистецтв у 2003 р. розпочато проведення повного звірення наявності музейних предметів з фондово-обліковою документацією державної частини Музейного фонду України.

Водночас розвиток музейної справи стикається з численними проблемами:

Недостатнє фінансування державних музеїв та матеріального забезпечення реставраційної справи.

Обсяги видатків з Держбюджету та місцевих бюджетів на утримання музеїв вистачає лише на оплату праці, енергоносіїв, охорону та комунальні послуги. Не вистачає коштів на поповнення музейних фондів, проведення ремонтно-реставраційних робіт, встановлення сигналізації, оновлення музейного обладнання. Відсутність фінансування не дозволяє розпочати реконструкцію Національного художнього музею України, завершити роботу по створенню Державного реєстру національного культурного надбання.

На початок 2004 року реставраційного втручання потребували майже 700 тис. пам‘яток, а відреставровано лише 12 тис., що складає 2 % від потреб.

Досі не має власного приміщення Національний науково-дослідний реставраційний центр України.

Нині можна прослідкувати основні приоритетні напрями необхідні для стабільного розвитку музейної справи, а саме:

· Законодавче врегулювання нормативно-правової бази, пов‘язаної з діяльністю музеїв, музеїв-заповідників.

· Правове врегулювання питань діяльності музеїв та інших установ, які зберігають пам‘ятки недержавної частини Музейного фонду України.

· Зміцнення матеріально-технічної бази музеїв.

· Вирішення питань фінансування галузі.

· Удосконалення науково-аналітичного та інформаційно-методичного забезпечення музейної справи.

· Комп‘ютеризація основної музейної діяльності.

· Створення Державного реєстру національного культурного надбання.

· Розбудова музейної галузі у відповідності з сучасними вимогами.

· Налагодження зв’язків з непрофільними організаціями.

· Прискорення внесення змін до Закону України «Про музеї та музейну справу».

· Проведення комплексного обстеження фондових приміщень музеїв і стану збереження пам‘яток.

· Збільшення фінансування реставраційно-консерваційних робіт, наблизивши його до потреб галузі [3, c. 191].


Висновки

Важлива умова для створення музею - це поява публіки. Вся історія виникнення й розвитку музеїв є свідченням цього. Ідеологічні пасажі про те, що існували часи, коли музеї були фортецями, недоступними для широких мас, що прагнули лишень проникнути в ці храми муз, спростовуються історичним матеріалом, що вказує, здебільшого на те, що процес відкриття музеїв широкому загалу (й взагалі перетворення приватної колекції в публічний музей) відбувався паралельно з процесом виникнення такої публіки. Приклади можна брати не лише з героїчних часів Французької революції, а й з легендарної епохи Давнього Риму. Чи існує та публіка, що повинна стати другим необхідним компонентом створення українського музею сучасного мистецтва?

Головним завданням музеїв України в наш час є їх інтеграція з європейським і світовим музейництвом, нові форми співпраці, обмін інформацією. Зрозуміло, що самотужки музеям це не під силу, насамперед, через відсутність відповідної технічної бази та фахівців певної кваліфікації.

Звичайно, українські музеї володіють величезною кількістю експонатів та історичних даних. Їх фонди є безцінним надбанням українського народу, тут зберігаються раритети європейської і світової культури, що, без сумніву, викликає значний інтерес до ознайомлення з ними, зокрема й через Internet.


Список використаної літератури

1. Маньковська Р. Музейництво в Україні. - К., 2000. - 136 с.

2. Титаренко Л. З легкої руки Тичини і Бажана. // Голос України. - 2005. - 9 серп.

3. Україна. Закон. Про музеї та музейну справу: Затв. 29 черв. 1995 р. № 249/95-ВР // Відомості Верховної Ради. - 1995. - № 25. - С. 191.

4. Кабінет Міністрів України. Постанова від 30 березня 2002 р. № 442 Про затвердження Програми розвитку музейної справи на період до 2005 року. // Офіц. вісник України. - 2002. - № 14.

5. Тригуб В., Іванченко Н. Музеї Київщини, Чернігівщини, Черкащини, Житомирщини. // Музеї України. - 2005. - № 3

6. Музей екології гір та історії природокористування в Українських Карпатах. / Інф. // Музеї України. - 2005. - № 2. - С. 21.

7. Скрипник В. Посидіти за гончарним кругом // Голос України. - 2005.-10 серп. - С. 18

8. Вареник Н. Тарковські. // Дзеркало тижня. - 2005. - 3 верес.

9. Косенко Н. Вкусная экспозиция. // Киев. ведомости. - 2005.- 19 нояб.

10. Заворотний І. Музей на колесах. // Сільські вісті, - 2005. - 11 серп,

11. Бєлофастова Т. Педагогічні засади діяльності музею як соціально-культурного центру: Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук. - К., 2003. - 27 с.

12.Мліївський меморіальний музей Родини Симиренків / Інф. // Музеї України. -2005. - № 3. - С. 56

загрузка...
Top