Культура людства в первісну добу

1. Загальна характеристика та періодизація культури людства у первісну добу

2. Поняття археологічної культури, визначні археологічної культури в доби Палеоліту і Неоліту.

3. Трипільська культура на тернах України.

Список використаної літератури.

1. Загальна характеристика та періодизація культури людства у первісну добу

Первісна епоха – це найбільший період в історії людства – від виникнення людини (близько млн. років тому) і до появи державності. У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть зараз живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру – що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV – початок III тисячоліття до н.е.), і традиційну первісну культуру.

Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

– антропогенез – біологічна еволюція людини, що завершилася приблизно 40 тисяч років тому виникненням виду “людина розумна” (Homo sapiens), а також основних людських рас;

– формування мислення (або інтелекту) людини, її мови;

– розселення людства по всіх континентах;

– перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);

– соціогенез – формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації;

– поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення – магічні дії по забезпеченню успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури – пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Первісну історію людства традиційно поділяють на палеоліт, мезоліт і неоліт – 2 млн. р. тому – межа III тисячоліття до н.е.; епоху бронзи – II тисячоліття до н.е.; ранній залізний вік – I тисячоліття до н.е. Використовуючи цю періодизацію, дамо загальну характеристику еволюції матеріальної культури і мистецтва первісного суспільства.

2. Поняття археологічної культури, визначні археологічної культури в доби Палеоліту і Неоліту

Палеоліт. Біля 600 000 років тому значна частина України була вкрита льодовиками. Перше зледеніння не досягло меж України, але друге своєю південною межею пройшло недалеко від Полісся та Чернігівщини. Трете зледеніння захопило вже значну частину України. Льодовики дійшли до підніжжя Карпат. Два величезних язики І спускалися до Дніпра, до Кременчука, та до Дону, устя Хопра та Медведиці. Льодова маса поволі посувалася на південь, проходячи від 3 до 5 км. на рік, в залежності від рельєфу місцевості.

Величезні камені виривала вона з землі, відривала від гірських масивів і несла з собою, вигладжуючи їх по дорозі. Такими каменями, валунами, позначився кінець льодовика. У Києві, наприклад, лежить великий-валун із Фінляндії, менші валуни зустрічаються на полях Катеринославщини. В селі Сухі Горби на Лубенщині залишилися брили червоного граніту.

Коли льодовики танули, на поверхні землі, звільненій від льоду, зароджувалося життя: з'являлися флора та фавна. Вони не були подібні до сучасних. Ліси кедрів, ялин, смерек, сосен вкрили територію України. Сибірський носоріг, печерний ведмідь, печерний лев, мамонт, бізон, слон-тригонтерій, гігантський олень — це головні представники фавни тих часів. Тоді ж на території України з'явилась і людина. Існування людини доводять рештки самої людини та знаряддя, примітивно зроблені з каменю.

Ця доба має назву «доби каменя». Найдавніша називається «давньокам'яною добою», або палеолітичною. (Ця назва походить від грецьких слів: «палеос» — давній та «літос» — камінь.) Довгий час у науці панувала думка, мовляв, в Україні людина з'явилася значно пізніше, ніж у Західній Європі, і що в Україні не було палеоліту. Тому перша знахідка палеолітичних знарядь разом із кістками мамонтів, викрита на території України в 1871 р. Ф.І.Камінським біля села Гонців на Полтавщині, справила велике враження в наукових колах. Після того на території України було зроблено багато знахідок того ж роду. Пам'ятки палеолітичної доби знаходять здебільшого у так званих «стоянках» - «стійбищах», де людина перебувала більш-менш довгий час, та у «майстернях» — місцях, де був відповідний до вимог техніки людини камінь. З нього людина виробляла свої знаряддя й залишала уламки каменя. Палеоліт поділяється на кілька періодів, які позначаються за назвами тих місцевостей, де вперше було їх знайдено.

Найдавніша палеолітична доба — Шельська характеризується масивними мигдалевидними кам'яними ручними рубилами. Датується вона приблизно 200 000 років до Х р., коли, між періодами двох зледенінь, було в Європі тепло. Деякі археологи, як от 1. Г. Шовкопляс, Я. Пастернак, відносять до Шельської доби знахідки біля с. Лука-Врублевська в Подністров'ї Інші археологи, серед них В. Щербаківський, А. Л. Монгайт та інші, ставляться скептично до цього і вважають речі Луки-Врублевської пізнішої доби. Аналогічні речі знайдено на півдні Англії, на верхів'ях Рони, Райну, Дунаю. Більше матеріалів (і певнішого характеру) про людність України стосуються наступної доби — Ашельської. Вона збігається з наступом на Україну льодовика. Підсоння змінюється, зникають теплолюбні тварини, людина шукає захисту від холоду в печерах, гротах. Вона полює на звірів, м'ясо яких споживає, а з шкір робить одяг.

До цієї доби на Україні належать стоянки на Дніпрі, в урочищах Круглий, Ненаситець, у с. Буремка, на Сулі. Наступна доба — Муст'єрська, що датується біля 100 000 років до Р. X., припадає на найбільше зледеніння в Україні, 3 тварин живуть мамути, шерстисті носороги, зубри, дикі коні, північні олені, ведмеді, гієни тощо. До цієї доби стосується вже багато пам'яток перебування людини в Україні.

В. М. Щербаківський вважав, що людина з'явилася в Україні тільки за Муст'єрської доби." Територія, де перебувала людина, дуже обширна: на південь від Пінських боліт, басейну Десни, до Сіверського Дінця. Пам'ятки перебування людини знайдено в Чернігівщині (біля Деркуль), на Дніпрі (Кодак, Запоріжжя), на Волині (Житомир), у Галичині (с. Касперівка) тощо. Вдосконалюється техніка обробки каменю, ручні рубила замінюють конечники, скребла. Вживають також кісток тварин як голок, вил.

До цієї доби належить найбільше відкриття, яке зробило будь-коли людство: вміння здобувати вогонь. Людина користувалася з нього для огрівання й освітлення житла, для печення та варення їжі. Глиняного посуду ще не було, і людина використовувала для варення черепи тварин. До цієї доби належать житла людини в землянках. Так, у Києві на Кирилівській вулиці знайшрв археолог В. В. Хвойка селище з землянками та рештками 70 мамутів. Решток людини цієї доби не знайдено в Україні, але у Криму, в печері Кіїк-Коба, серед крем'яних знарядь муст'єрського типу та кісток тварин знайдено такі рештки; руку та кістки дитини. Типом ця людина належить до «неандертальського», названого так за річкою Неандер, у Німеччині, де вперше було знайдено її череп. Неандертальська людина була невелика на зріст, присадкувата, з низькочолим черепом, великими надбрівними дугами. Можливо, вона ще не володіла розчленованою мовою. Але ця неандертальська людина вже відчувала існування вищої сили, що керує життям, і намагалася привернути до себе її увагу та прихильність. Так постали складні магічні заходи.

До цієї доби стосуються й початки вірувань у мітичних предків людини, «тотеми». Таким предком могли бути тварини, рослини, камені тощо. Пережитки цих тотемічних уявлень збереглися до наших часів у мистецтві, в байках, казках, піснях. За цієї доби вперше констатовано ритуальні поховання мерців, здебільшого в самих селищах. При покійниках ставили їжу та різне знаряддя. Пізній палеоліт поділяється теж на три доби; Оріньякську, Со-Яютрейську та Мадленську. За час пізнього палеоліту людність зайняла вже широкі простори в Європі: Францію, Іспанію, Баварію, Бельгію, Саксонію, Чехію, Білорусь, Україну, Крим, Кавказ. На півночі — фінські землі: верхів'я Волги, Перміцину до Уралу.

В той же час «намічається різниця культур південної та північної Європи: на півночі не було культур Солютрейської та Мадленської, які дали такі цікаві пам'ятки на півдні. На базі Оріньякської культури — першої форми пізнього палеоліту — розвивалася т. зв. Свідерська культура (названа від села Свідра Велька, біля Варшави), яку можна вважати основою балтонордійської культури. В Україні дуже багато знахідок пізнішого палеоліту (епохи: Оріньякська, Солютрейська, Мадленська). Крім гротів та печер, людина мешкає в житлах типу куреня. Стіни їхні обставлено кістками мамугів — іклами та лопатками — і вкрито шкурами тварин. Найвидатніші з знахідок: Деркул у басейні Сіверного Дінця, Пушкарі на Новгород-Сіверщині, Чулагів на Десні, Колесниково на Сівер. Дінтр, Старий Кодак біля Катеринослава, Гонці на Удаю, Мізин на Новгород-Сіверщині, Кирилівська в Києві, Довгоничі біля Овруча, Фастів, Дубова Балка тощо.

Починаючи з Муст'єрської доби, як сказано вище, в пам'ятках палеоліту знаходять багато вказівок на існування віри людини у вищу силу. З цим пов'язані переважно пам'ятки мистецтва, яких було дуже багато. Так, були фігурки жінок (Гонці), тварин, пташок, малюнки та різьблення на стінах (напр., с. Озаринці на Поділлі, Кам'яна могила біля Мелітополя, різьба на мамутових іклах Кирилівської стоянки в Києві, пташки та орнаменти браслетів, меандром у Мізині на Новгород-Сіверщині тощо).

Взагалі Мізинська стоянка, досліджена Ф. К. Вовком, Л. X. Чикаленком та іншими видатними археологами, дає дуже багато. Серед величезного числа виробів з каменю та кости заслуговують на особливу увагу фігурки пташок, вкриті геометричним орнаментом, браслети з ікол мамонта й інші різьблені речі. На них — найстарший в історії мистецтва орнамент меандра, але поставлений похило, навкоси. До Мадленської культури належить чимало мистецьких виробів, наприклад, у Костенках знайдено 43 статуетки. Від цієї доби залишилися поховання й рештки людини. Це вже це неандертальська примітивна людина, а людина кроманьйонського типу, яка мало відрізняється від сучасного європейця. Вона трималася просто, вертикально, руки ії рухалися вільно. Вона володіла мовою. Підбиваючи підсумки, треба сказати, що за доби палеоліту населення України мало багато спільного з населенням Західньої Європи — південної Франції, Піренеїв, Швейцарії, Баварії: і антропологічним типом, і технікою знарядь, і побутом, і мистецтвом, і релігійними поглядами. З другого боку, можна спостерігати чимало рис, які з палеоліту збереглися в мистецтві України (порівняти орнаменти Мізиня з українськими вишивками тощо). «Культурна єдність з 100 тисяч років до Р. X.— найкращий довід Європейського походження культури і фізичного типу українського народу», — пише проф. П. Курінний." З другого боку, важливе те, що з палеоліту оформлюється дві групи європейських культур: одна охоплювала північну Німеччину, Польщу, північні землі Східньої Європи, друга розгорталася на південних землях Європи від Піренеїв, південної Франції, Швайцарії, Чехії, Білоруси, України. Так з палеоліту зароджується розподіл культур північно-нордійської та південної — кельтсько-дунайсько-української.

Мезоліт. Палеоліт відділяє від неоліту — новокам'яної доби — мезолітична доба. Вона припадає на перші тисячоліття після останнього зледеніння. Населення цієї доби жило переважно полюванням з лука на дрібних тварин та птахів і риболовецтвом.

Відповідно до цього змінився характер кам'яних знарядь, їх робили дуже дрібними — «мікролітами» — для насаджування на стріли, для вставляння у списи, гарпуни. Найбільш характеристична для України Свідерська культура. М. Рудинський вважає, що аналогічна культура мікролітів знайдена ним у багатьох місцях України: біля с. Смячки, коло Охтирки, по течії Тетерева, на Новгород-Сіверщині, в Миргородському повіті на Полтавщині (біля с. Яреськи та Шишаки), на Прип'яті. Л. Савицький знайшов мікроліт на Волині. Великий інтерес мають знайдені в 1936 р. та 1938 р. петрогліфи в Мелітоігільському районі, біля с. Терпінне — коло Озівського моря. Там на скелях знайдено декілька сов, видряпаних рисунків тварин — биків, коней, хижаків, мамута — та рисунків лінійно-геометричного характеру. Біля с. Терпінне багато мікролітів. Усе разом дає можливість, писав В. Щербаківський, казати про «безперервність життя мезолітіків від палеоліту до неоліту. З другого боку, ця знахідка свідчить про зв'язок із Свідерською культурою. В. Щербаківський робить висновок, що життя не припинялося на Україні від палеоліту до неоліту.

Неоліт. Життя первісної людини змінювалося дуже поволі. Минали тисячоліття, а людство жило так само, як і раніш. Якась невелика зміна у техніці кам'яних знарядь вважається археологами за дату та ознаку еволюції культури. Біля І3 000 років тому на Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому остільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життя. Змінився клімат, льодовики відступили на північ, підсоння на Україні стало м'якше, тепліше. Північна фльора наблизилася до сучасної. Змінилася й фавна. Мамугів, тригонтеріїв, печерних левів, бізонів замінили ведмеді, вовки, лисиці, олені, тури, дикі коні, дикі кабани, кози, зайці, ховрахи. У зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніш, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а з них складалися села.

Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі. Головними ознаками в галузі виробництва з каменю бути: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, наконечники списів. Велике значення мало винайдення лука з стрілами Його широко вживали — знаходять силу стрілок різних форм. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука з стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, і рибальство було дуже поширене. Вживали для рибальства сіток, неводів, кидали гарпуни, ловили вудками, вживали замість гачків малюсіньких кам'яних платівок.

Біля 6-7 тисяч років тому людина почала виробляти посуд з глини. Спочатку посуд робили з грубими стінками. Згодом посудові надають гарних форм, прикрашають орнаментами. На вогких ще стінках посуду паличками, кістками, навіть пальцями виводять різні орнаменти: смужки, ялинки, хрести. Ганчарство внесло велике полегшення в побут людини. Вона могла варити їжу, зберігати воду. За неолітичної доби людина опанувала ткацтво. З'являються перші примітивні варстати, виробляють тканину з вовни, з волокнуватих рослин, спочатку типу рогож, а потім дедалі більше вдосконалені. Відбитки тканини зберігаються на глиняному посуді — як орнамент.

Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше було приручено корову, свиню, овечку. Скотарство стало значною галуззю господарства. Наприкінці неоліту людина почала обробляти землю: копати мотиками з каменю, великими патиками, сіяти, жати кам'яними серааіаи. Зерно мололи кам'яними зернотерками. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Уся хліборобська праця лежала на жінках. За неолітичної доби відомо чимало будівель на плотах, на озерах та річках, а також на палях, які вбивали в дно річок та озер. На них будували мости з халупами. Такі будівлі відомі на Поліссі, на Волині, на Поділлі. За часів неоліту почали споруджувати човни.

З великого стовбура дерева випалювали середину, вигладжували її сокирами з каменю, залишаючи одну-дві перегородки. Такого човна знайдено біля с. Сабатинівки, на р. Возі. Цими човнами можна було випливати на середину великих річок та озер для рибальства, а також робити більші рейси річками, які набули значення водяних шляхів, що сполучали різні племена. З цього часу в житті людини починається нова ера: вона виходить за межі території, де мешкає. Поволі зникають межі між окремими племенами, починаються зв'язки між віддаленими країнами. Зароджується обмін, починаються впливи різних культур. В Україні знаходять вироби з кам'яних порід, яких нема в тій місцевості. Так — смугнастий камінь з Волині, обседіян з Вірменії або Карпат на Наддніпрянській Україні. За цей час можна спостерігати на Україні культурні впливи різних країн. Вони виявляються у формах знарядь, у типах їх.

За часів неоліту можна констатувати, що Україна мата більше зв'язків з культурними країнами Сходу (Месопотамією, Кавказом, Малою Азією), ніж з ближчими сусідами на півночі. Так, Східня Європа вже тоді поділялася на дві частини: південну — майбутню Україну та північну — майбутню Московію, які перебували під різними впливами і утворювали окремі культури. Шириться мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику роль, як то було за часів палеоліту. Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипають червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя людини не припиняється з смертю на землі. Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутности постійних шлюбів, не знали батьків, і спорідгієння велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало першенство в житті групи: матріярхат. Матріярхат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині - матері. Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Європі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську, кроманьйонська.

У 8-6 тисячоліттях до Р. X. стає помітною балто-білорусько-українська єдність на тлі дальшого розвитку Європи. Виявилася вона в культурі неоліту ямково-гребінчастого стилю. Назва цієї культури походить від характеристичного для неї посуду, орнаментованого відтисками гребінців або патичків, обмотаних шнурками. Носії цієї культури жили великими селищами на узгір'ях, біля води. В Україні відомо багато поселень із цього часу (біля Погорілого на Чернігівщині, Міньєвки на Ізюмщині, Зоранки на Волині, Кам'яні могили на Маріюпільщині тощо).

У Західній Європі їм відповідали селища типу «коккенмеддінгів»: так називаються купи харчових покидьків, переважно з кісток спожитих риб, мушлів тощо. Кераміка ямково-гребінчастого стилю стала основою слов'янського стилю кераміки. Єдність балто-білорусько-українська не була тривка. Вона розпалася на три комплекси. Але на Україні від цієї групи почалася Трипільська культура, найцікавіша в її історії.

3. Трипільська культура на тернах України

Перші знахідки цієї культури було зроблено відомим київським археологом В. Хвойкою иа початку XX ст. в селі Трипіллі, недалеко від Києва.

Назва «Трипільська культура» залишилася до наших часів за цією культурою, не зважаючи на те, що межі її поширюються, за сучасними дослідженнями, від Слобідської України до Словаччини, від Чернігівщини до Чорного моря та Балканського півострова.

На всій території України, починаючи від VI тисячоліття до 1 тисячоліття перед Р. Х., утворилася культура, яка на всьому своєму протязі мала цілком виразні риси.

Людність мешкала великими селами на берегах річок. У цих селах були хати прямокутної форми. Чотирисхилий дах спирався на стовпи. Стіни дерев'яні, обмащені з обох боків глиною. Підлогу робили з дерев'яних плах, складених помостом, обмазаних глиною, іноді обпаленою.

На території України Трипільська культура була поширена у Лісостепу — від Верхнього Дністра на Заході до Середнього Дніпра на Сході. Час її існування: друга половина шостого — перша чверть третього тисячоліття до Христа. На землях України нині відомо близько 2000 трипільських пам’яток: поселень, могильників, курганів. Понад сто років досліджують цю давню цивілізацію археологи, здобувши під час розкопок важливий матеріал для відтворення давньої історії, відкривши тисячі шедеврів давнього мистецтва.

Розселення людності Трипільської культури на теренах Лісостепу сприяло зростанню її чисельності та добробуту. Не всі відомі нам трипільські поселення існували одночасно, адже їх мешканці періодично переносили свої поселення на нове місце. Тому ідея циклічності, повторюваності набула особливого змісту і значення у світогляді давніх землеробів краю. На полях вони вирощували плівчасті пшениці, ячмінь, горох, бобові. Посіви, на думку палеоботаніків, були чистими, а поля використовували тривалий час. Врожай збирали серпами з кремінними вкладениками.

Трипільська культура відрізняється подальшою спеціалізацією ремесел. Виготовляються більш досконалі знаряддя з кременю: сокири, серпи, ножі, а також з кістки та рогу: мотики, наральники, шила, голки. Значні досягнення мали місце в гончарній справі. Розповсюджується гончарний круг. З'являються спеціальні печі для випалювання посуду. Розвинутою галуззю стає прядіння та ткацтво, основною сировиною для яких була овеча шерсть та продукти переробки льону.

Менш розвинутим був обробіток міді. Тогочасні ремісники, освоївши холодне та гаряче кування і зварювання міді, навчились виготовляти з неї сокири, кинджали, браслети, шила.

Поряд з іншими галузями, активно розвивалась будівельна справа. Будувались звичайні родові поселення і великі протоміста з квартальною забудовою та населенням більш як 25 тис. чоловік. Основною спорудою було житло, що нагадує українську хату XІX століття. її основу становив дерев'яний, плетений лозою і обмазаний глиною каркас. Двосхилий дах покривався снопами з соломи або очерету. Підлога була глиняною. Кожна кімната мала піч. Карнизи вікон та дверей, внутрішні і зовнішні стіни розписувались різнобарвними фарбами.

Трипільське суспільство послідовно пройшло стадії матріархату та патріархату. Основною господарською ланкою була сім'я. Об'єднання сімей складало рід. Роди гуртувались в племена, а останні — в союзи племен. Соціальні та господарські структури Трипілля мали певний позитивний вплив на сусідні племена, що населяли територію України. Та під натиском народів північноєвропейського походження і степу: прагерманців, прабалтів і праслов'ян, що прийшли на цю землю, вони поступово зникають. В сучасній науковій літературі підкреслюється, що трипільці не є прямими предками українського народу. Та цілком ймовірно, що певна частина цього населення ввійшла до складу прадавньої спільноти, яка при всіх численних вторгненнях залишалась ядром місцевого етносу аж до праслов'янської доби.

За розглянутим періодом енеоліту йшла бронзова доба, що тягнулася з ІІ до І тисячоліття до н. є. Це тисячоліття, коли людина широко освоїла виробництво бронзи та почала виготовляти з неї господарські знаряддя і зброю. Сплав міді з оловом мав нижчу температуру плавки, більшу порівняно з міддю твердість і міг виготовлятись і в примітивних плавильних печах, і в звичайних вогнищах.

На території України в розглянутий період існували три основні культурно-етнічні регіони, що відрізнялись особливостями господарства, віруванням та походженням. Полісся та Північно-Східна частина вітчизняної території була заселена місцевими мезолітичними племенами та представниками південної групи праугоро-фінського населення. Степ належав напівкочовим та кочовим народам — індоіранського етносу (скіфи, сармати, арійці, іранські племена). На Волині, Поділлі, Наддністроянщині і Придніпров'ї жили індоєвропейці — землероби, пращури праслов'ян. На початку ІІ-го тисячоліття до н. е. вони відокремились від інших індоєвропейських племен.

Основою їх існування було землеробство і скотарство, а головними знаряддями — рало, мотика, кам'яний серп та ін. Праслов'яни використовували тяглову силу тварин. Сіяли пшеницю, просо, ячмінь. Розводили рогату худобу, свиней, кіз, коней. Худоба давала не тільки споживчі продукти, а й сировину для подальшого використання: шкіри, вовну, хутро, а також кістки та роги для виготовлення мотик. Розвинутим було прядіння і ткацтво.

Ремесло мало общинний характер і відрізнялось спеціалізацією. Кам’яні знаряддя, ножі, наконечники стріл виготовлялись спеціальними майстрами — професіоналами. Широкого розповсюдження набуло ручне гончарне виробництво. Посуд випалювався в основному у відкритих вогнищах, зрідка — в спеціальних печах. Житло праслов'ян багато в чому нагадує трипільське: дерев'яний каркас, двосхилий дах, підлога з глини, піч. З розвитком матеріальної культури поступово розвиваються релігійні культи: культ предків, вогню, домашніх тварин. Суттєві зміни в житті праслов'ян мали місце в період ранньозалізної доби (рубіж ІІ і І тисячоліть до н. є.). Починається добування залізної руди, плавка та виготовлення з криці різного роду знарядь та зброї. Предмети з заліза з'являються на праслов'янських територіях в ХІ-ІХ ст. до н. є. Поступово вони витісняють бронзу. Під впливом цього процесу проходять суттєві якісні зміни в землеробстві. З'являються і розповсюджуються рало з залізним наральником, залізна сокира, серп.

Одна з таємниць Трипільської культури — знайдені археологами рештки тисяч спалених будівель. Серед руїн — десятки, а іноді й сотні посудин, статуетки людей та тварин, інструменти, кістки тварин, а деколи і людей. На початку вивчення цієї культури В.Хвойка розглядав ці рештки як “будинки мертвих”. Інші археологи доводили, що це звичайні житла. Сучасні дослідження свідчать, що є сенс поєднати ці висновки. Справді, тривалий час ці споруди служили людям як будинки, комори, храми. Та надходив певний час, і всі ці споруди ставали житлами мертвих — пристанищами для душ предків, яким належали багаті пожертви — весь цей чудовий посуд, реманент, м’ясо жертовних тварин. Такий будинок, все селище належало спалити і спокійно переселитися на інше місце, до нових полів та угідь, лишивши старі ниви предкам. І так тривало понад дві тисячі років — доки існувала Трипільська цивілізація на землях від Карпат до Дніпра. Освячений тисячолітньою традицією, землеробський цикл трипільців полягав у будівництві кожні 60—80 років нових поселень.

Найбільші з трипільських міст існували у V тисячолітті до Христа. Їхні розміри вражають: сотні гектарів площі, тисячі жител, чисельність мешканців — до 10—15 тисяч чоловік. Потужні укріплення, які зводилися по колу у кілька рядів і складалися із сотень щільно прибудованих одна до одної дво- і навіть триповерхових споруд, надійно захищали своїх господарів. Населення міст займалося переважно сільським господарством, проте були там і ремісники — гончарі, ковалі, ткачі.

Збереглися зроблені трипільськими майстрами глиняні моделі жител та храмів. Серед них є двоповерхові. Існування у трипільців кількаповерхових споруд засвідчується також розкопками залишків міських кварталів. Міжповерхові перекриття робилися з дерева та обмащувалися глиною, як і стіни. Другий поверх звичайно був житловим, а перший — господарчим. Підлогу і стіни фарбували в червоний і білий кольори, вкривали геометричним орнаментом, який мав оберігати мешканців від ворожих сил. Житлові кімнати опалювали відкритими вогнищами та печами, по-чорному. Вздовж однієї з стін робили довгу глиняну лаву — на неї ставили посуд. Поруч часто робили глиняні ночви, в які вмонтовували камені для розтирання зерна на борошно.

Навпроти єдиного округлого вікна, яке звичайно робили у протилежній до входу стіні, зводили глиняний жертовник — у плані округлий або хрестоподібний. Вівтар фарбували в червоний колір та прикрашали ритим спіральним орнаментом. Загальна площа трипільських жител становила від 60—100 до 200—300 кв. м. Крім жител, відомі також, повторимо, храми та інші громадські споруди.

Коли шукають корені народів, які жили на землях України, так чи інакше звертаються до Трипільської цивілізації. Трипілля — це перший хліб, перший метал, початок планетарного землеробського світогляду на теренах, які нині називаються Україною. Творці Трипілля стояли біля витоків цивілізації Європи і зробили дуже вагомий внесок у формування сучасної культури України.

Список використаної літератури

1. Абрамович С. Культурологія : Навчальний посібник/ Семен Абрамович, Марія Тілло, Марія Чікарькова,; Київський нац. торговельно-екон. ун-т, Чернівецький торговельно-екон. ін-т. -К.: Кондор, 2005. -347 с.

2. Багновская Н. Культурология : Учеб. пособие/ Нела Багнов-ская,; М-во образования РФ, Российская экономическая академия им. Г. В. Плеханова . -М.: Издательско-торговая корпорация "Дашков и К", 2005. -297 с.

3. Бокань В. Культурологія : Навч. посіб. для студ. вуз./ Во-лодимир Бокань,; Межрегион. акад. управл. персоналом. -К.: МАУП, 2000. -134 с.

4. Гаврюшенко О. Історія культури : Навчальний посібник/ Олександр Гаврюшенко, Василь Шейко, Любов Тишевська,; Наук. ред. Василь Шейко,. -К.: Кондор, 2004. -763 с.

5. Кормич Л. Культурологія : (Історія і теорія світової культури ХХ століття): Навчальний посібник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України, Одес. нац. юридична академія . -2-е вид.. -Харків: Одіссей, 2003. -303 с.

6. Культурологія: Навчальний посібник/ І. І. Тюрменко, С. Б. Буравченкова, П. А. Рудик; За ред. І. І. Тюрменко, О. Д. Горбула; М-во освіти і науки України, Нац. ун-т хар-чових технологій. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -367 с.

7. Культурология: История мировой культуры/ Под ред. А.Н.Марковой. -2-е изд., переработ. и доп.. -М.: Культура и спорт: ЮНИТИ, 2000. -575 с.

8. Подольська Є. Культурологія : Навчальний посібник/ Єлизавета Подольська, Володимир Лихвар, Карина Іванова,; М-во освіти і науки України, Нац. фармацевтичний ун-т. -Вид. 2-е, перероб. та доп.. -К.: Центр навчальної літератури, 2005. -390 с.

9. Поліщук Є. Історія культури : Короткий довідник/ Євген Поліщук,. -К.: Укр. Центр духовної культури, 2000. -181 с.

10. Шевнюк О. Культурологія : Навчальний посібник/ Олена Шевнюк,. -К.: Знання-Прес, 2004. -353 с.

загрузка...
Top