Історія театру

1. Перші ознаки естради на Русі.

2. Діяльність кабаре.

3. Хор П’ятницького.

Список використаної літератури.


1. Перші ознаки естради на Русі

Складовою частиною духовної культури Київської Русі була музика, що супроводжувала людину від народження до смерті. Характерною особливістю давньоруського музичного мистецтва є ідейно-художня цілісність музики і пісні. На Русі поширеними були обрядові танці, пісні, скоморошні ігри, гуслярські билинні розспіви, а також ратна музика, що супроводжувала військові походи. Музично-поетичне мистецтво відображало працю, світогляд і громадський побут наших давніх предків.

При княжих дворах існував цілий штат музикантів-умільців, як руських, так і іноземних, що застольною музикою під час бенкетів прославляли князя та його могутність. Про це свідчать такі джерела літературного походження, як «Печерський патерик», «Житіє Феодосія Печерського», «Слово про багача та Лазаря».

Сюжети з музичного життя Русі відтворені на фресках київського собору Святої Софії, де шість музикантів грають на флейті, два — на духових інструментах і трапецієподібної арфі. Сцени музичного побуту виявлено і на дорогоцінних золотих багато оздоблених речах. Поширеними інструментами в княжу добу були гуслі, лютні, гудок, смик, духові роги, труби, сурни, свірелі, сопелі, флейти та різноманітні дзвіночки і брязкальця. Найпоширенішим ударним інструментом був бубон [1, c. 3].

Головними носіями народного театрального мистецтва у Київській Русі були скоморохи — народні лицедії, талановиті музиканти й актори. У їх мистецтві поєдналися спів, інструментальна музика, танок, театралізована пантоміма, акробатика, дресирування звірів тощо. Мистецтво скоморохів, що вийшло з глибокої язичницької старовини, було дуже поширене на Русі.

Що виконували скоморохи - вони грали на музичних інструментах: лірі, гудку, волинці, гуслях, балалайці, бандурі, сопілці, бубні, накрах (вид барабана). Танцювали трепак і співали веселою побутовою, наповненою сатирою, пісні. Співали вони й билини. Близькість блазнів до цирку особливо була пов'язана з діяльністю "медведчиков". Навчені ведмеді зображували п'яниць, марширували, боролися. З'єднання дресирування зі словесним коментарем знайде свій подальший розвиток у російській клоунаді, і насамперед у діяльності братів Дурових.

Скоморохи грали не тільки один з одним, але й з публікою, втягуючи її в дію. Те ж саме буде характерно й для клоунів у цирку. До того ж, скоморохи найчастіше виступали на площі, в оточенні юрби глядачів і це визначало побудову мізансцен. Нарешті, скоморохи створювали постійні маски мужиків, що вміють приховувати лукавство й розум під личиною простоти й навіть дурості. Скоморохи виряджалися вовком, лисицею, ведмедем, бабою, журавлем і ін.

Приїжджали на Русь і іноземних артистів - шпільмани. У Франції й у Німеччині вони показували прийоми акробатики й жонглювання - те ж саме вони робили й у нас. Російські блазні охоче переймали їхній досвід. Знали в російських містах і мистецтво канатохідців. Сучасники згадували, що при Дмитрові Самозванці (1605-1606) у Москві на площах публіку забавляли майстри ходіння по канаті.

Воно відбивало ідеологію народу та суспільні настрої. У кінці XVII ст. внаслідок переслідувань з боку духовенства і державної влади а також появи шкільної драми скомороство зникає [1, c. 6].

2. Діяльність кабаре

Кабаре (фр. Cabaret) - невеликий розважальний заклад з певною художньо-розважальною програмою, що складається зі співу пісень шансон, одноактних п'єс, скетчів, танцювальних номерів, об'єднаних виступами конферансьє.

Кабаре має французьке походження. Перше кабаре "Чорний кіт" (Le Chat noіr ) було засновано в 1881 році Родольфом Салисом на вулиці Монмартр у Парижу. У деякій мері до виникнення кабаре у Франції причетний і Луї Наполеон, що, ставши імператором Франції в 1852 році, заборонив розспівувати традиційні пісні шансон у громадських місцях, тобто на ярмаркових площах і багатолюдних вулицях міст. Новим притулком для шансоньє стали кафе-шантан (фр. cafe-chantan) або кабаре (фр. cafe-cabaret).

Родольф Салис запрошував для виступів у своєму кабаре професійних, талановитих поетів і музикантів, що зробило його кабаре надзвичайно популярним. У наступні роки подібні кабаре виникли не тільки в Парижу, але й по всій Франції. Слід особливо зазначити кабаре "Мірмільтон" (фр. Mіrmіlton) Аристида Брюана, у якому черпав своє натхнення знаменитий художник Тулуз- Лотрек.

В 1901 році відкривається перше німецьке кабаре в Берліні. Теоретиком підстави кабаре в Німеччині став Отто Юлиус Бирбаум (ньому. Otto Julіus Bіerbaum). Відкрив же перше кабаре "Buntes Theater" або ж "Ueberbrettl" барон Эрих Людвіг ФОН Вольцоген (ньому. Erіch Ludwіg Freіherr von Wolzogen). Величенний вплив на першовідкривачів німецького кабаре мали філософські ідеї Фрідріха Ніцше. І Бірбаум, і Вольцоген мріяли створити новий вид розважальних закладів, зі сцени якого вони могли б виховувати "надлюдини" [2, c. 251].

3. Хор П’ятницького

Вирішальну роль в становленні народних хорів зіграв російський збирач та виконавець народних пісень Митрофан Юхимович П'ятницький (1884-1927), який в 1910 р. організовує любительський хоровий колектив, до якого входили селяни Воронезької, Смоленської та Рязанської губерній.

Перший концерт колективу відбувся 2 березня 1911 року в Москві на сцені Шляхетних зборів. Перед публікою стали співаючі селяни - прямо від землі, від сохи, із призьби. Первісний склад нараховував вісімнадцять чоловік із трьох серединних російських губерній. І до початку 20- х років співаків запрошували на концерти в Москву, а потім вони верталися у свої села. Лише через 10 років Митрофан Пятницький перевіз учасників хору на проживання в столицю, і вони стали виступати в постійному складі.

В репертуарі хору - селянські обрядові пісні - трудові, ігрові і т.п. В 1918 році хор Пятницького отирмує високу оцінку В.І.Леніна, який також наголосив на необхідності розширення його роботи. Високої оцінки хор П'ятницького удостоївся також і від Й.В.Сталіна, що стало вирішальним для подальшого розвитку як цього колективу, так і взагалі традиції народних хорів в СРСР.

Після смерті П'ятницького (1927), колектив отримує ім'я свого засновника, з 1937 - входить до складу Московської державної філармонії, з 1968 - дістає статус академічного. Репертуар хору поповнюється піснями про Леніна, Сталіна, народні пісні поступово витісняються обробками народних пісень радянських композиторів. При хорі утворюється також оркестр народних інструментів. За взірцем хору ім.Пятницького створюються хорові колективи в різних містах Росії, а пізніше в союзних республіках. Мистецтво народного хорового співу стає професійним [1, c. 29].

Список використаної літератури

1. Веселовська Г. І. Історія українського театру (від джерел до початку XX ст.) / Ніжинський держ. педагогічний ін-т ім. М.В.Гоголя. Кафедра історії культури, літератури та народознавства. — Ніжин, 1997. — 32с.

2. Миленька Г. Д. Історія зарубіжного театру (від античності до просвітництва)/ Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова. — К. : Видавництво НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2007. — 279с.

загрузка...
Top