Філософські проблеми культури

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти дозвіллєвої культури.

1.1.Культура дозвілля як предмет культурної політики

1.2. Дослідження культурно-дозвільної активності населення.

Розділ 2. Сучасний розвиток лозвільно-культурної діяльності та його перспективи.

2.1. Сучасний стан дозвіллево-культурної діяльності.

2.2. Культурно-дозвільна активність і матеріальна диференціація населення України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Проблематика, пов'язана із дослідженням дозвіллєвої культури особи, не нова [1; 3; 4; 8; 9; 11; 12; 14]. Вона особливо інтенсивно почала розвиватися з другої половини XX ст., коли дозвілля стало осмислюватися як одна з провідних сфер життя людини і суспільства. Нині ми маємо могутню, розгалужену індустрію дозвілля: кіно, телебачення, туризм, шоу-індустрію, спорт тощо.

Проте, у процесі такого осмислення все більше розвіювалися "гуманістичні уявлення" про те, що збільшення вільного часу автоматично розкриє можливості для особистої свободи, ліквідує "зовнішні бар'єри", що відчужують людину від результатів своєї праці, природи, самої себе, і тим самим надасть простір для самореалізації, розкриття творчих потенціалів, культурного розвитку. Натомість ми все більше спостерігаємо - культурну і творчу деградацію, алкоголізм, наркоманію, інші деструктивні форми поведінки. Яскраво виявився дефіцит культурних потреб та інтересів, коли людина, залишена віч-на-віч зі своєю свободою, не знає, чим зайнятись у вільний час. Хоча дозвілля, як сфера свободи, найбільшою мірою може реалізувати прагнення особи, воно, за відсутності необхідної особистої культури, перетворюється на "часовий вакуум", який людина має якось заповнити. Таким чином, вільний час став для багатьох людей швидше тягарем, ніж життєвою культурною необхідністю, перетворившись, за словами американського психолога Р.Чикзентмихали, на сферу "нудьги і тривоги".

Завдання духовного відродження народу України вимагають особливої уваги до світу цінностей молоді як майбутнього країни, гаранта суспільного прогресу. Чи відповідає він критеріям загальнолюдських цінностей? Без цих світоглядних цінностей країну чекає безперспективне майбутнє, поглиблення духовної кризи, моральної деградації, відхід від світової цивілізації, загальний занепад.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні соціофілософські проблеми дозвілевої культури.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити теоретико-методологічні аспекти дозвіллєвої культури;
  • охарактеризувати сучасний розвиток дозвільно-культурної діяльності та його перспективи;
  • дослідити культурно-дозвільну діяльність населення;
  • проаналізувати культурно-дозвільна активність і матеріальну диференціація населення України.

Наукова новизна роботиполягає в тому, що на основі аналізу різнопланових джерел розглядається проблема дозвілевої культури.

Об’єктом дослідженняє основи та загальні проблеми дозвілевої культури.

Предметом дослідженнявиступає сучасний розвиток дозвільно-культурної діяльності.

Структура і об'єм роботи. Робота складається з текстової частини, що включає введення, два розділи, загальні висновки, викладених на 1 сторінці, список використаних наукових літературних джерел (14 позицій), 1 таблицю.


Розділ 1.Теоретико-методологічні аспекти дозвіллєвої культури

1.1.Культура дозвілля як предмет культурної політики

Не важко помітити, що величезна кількість проблем сучасного суспільства, про які говорять соціологи, психологи, педагоги, політики, пов'язані якраз із сферою дозвілля. Водночас, питання про необхідність впливу, управління процесами, що відбуваються у даній сфері, парадоксальним чином залишається за межами уваги. Якщо не викликає сумніву необхідність управління у сфері виробництва, то питання про управління сферою дозвілля вдається швидше нонсенсом. І це є логічним, безперечним, якщо розглядати дозвілля у суб'єктивному плані, як сферу особистої свободи, оскільки свобода не підлягає ніякому зовнішньому управлінню. І слова героя фільму Е.Рязанова, коли урядовець управління вільним часом говорить, що "ми все зробимо для того, щоб вільний час наших громадян не був вільним" є неприйнятними з точки зору нормальної людської логіки і здорового глузду.

Але ситуація змінюється, коли ми розглядаємо дозвілля як соціально-культурний феномен, в тому числі й екзистенційні проблеми, пов'язані з втратою сенсу життя, самотності, відчуття нереалізованості. Чи дійсно вільна людина, для якої вільний час є зовні заданою необхідністю, "вакуумом", який вона не знає, як заповнити? Чи влаштовує суспільство та бездуховність і безкультурність, що часто с виявом цієї особистої свободи? З одного боку, ми відчуваємо, що треба впливати на культурні процеси в суспільстві, з іншого — не можемо чітко визначити, що ж таке управління дозвіллям, в якому, мов у дзеркалі, відбиваються всі культурні проблеми суспільства. Спрацьовує стереотип ставлення до управління як чогось "зовнішнього" до людини, чужого їй. З одного боку, ми розуміємо, що дозвілля перестало бути залежною від роботи сферою (як це було в період становлення індустріального суспільства); і суспільство переросло в "цивілізацію дозвілля". З іншого боку, продовжуємо проектувати значення поняття "управління", "регулювання" на дозвілля із сфери формалізованих виробничих відносин, забуваючи, що специфіка такого регулювання має відображати особливості саме дозвілля.

У цьому плані питання про культуру дозвілля постає в ширшому контексті — як питання про залучення особи до культури, про розвиток її культурних потреб і інтересів. Регулювання — це механізм створення умов для можливостей вільної самореалізації особи в культурі, оскільки саме у процесі такої самореалізації у людини з'являється сенс життя, конструктивно перетворюючи навколишній культурний простір. Завдання управління полягає, передусім, у тому, щоб дозвілля дійсно перетворилося на сферу особистої самореалізації і втілило у життя екзистенційні потреби людини, щоб у дозвіллі найповнішою мірою були реалізовані права людини на культуру[10, c. 15-17].

Серед різноманітних проблем у вказаному спрямуванні, слід зазначити, на мій погляд, головну: існуюче ставлення до культури як до другорядного явища нашого життя тоді, коли спостерігається примітивізація культурної складової життя у праці, побуті, дозвіллі, культурна деградація молодого покоління поглиблюється рік від року. Зараз ми підійшли, як мені думається, до критичної межі, коли відступати більше нікуди.

І нагальною потребою стало розроблення комплексної програми державної політики у сфері культури, де дозвіллєва сфера виступає як одна з пріоритетних, враховуючи ту роль, які в ній відіграють телебачення, мережа Інтернет, сфера туризму, рекреації, дозвіллєві установи (парки, клуби, музеї) тощо.

Культурна політика в галузі дозвілля має стати однією з пріоритетних в державній політиці. Нація — це не абстрактна категорія, це спільність людей — носіїв культури. Тому в усіх державах одне з головних завдань — виховання "людини культури", здібної до творчості, духовного розвитку суспільства. І падіння культурного рівня, особливо серед молоді, річ далеко не другорядна. Ми вже країна "не читаюча", багато молодих людей не знають ні національних героїв, ні історії, ні видатних представників культури, не розбираються в музиці, живопису, літературі — але це все те, що створює основу національного виховання. Те, що зараз робиться, наприклад, в інформаційному просторі, в тому числі й телебаченні, важко назвати культурою. Ми зараз знаходимося у тому стані, коли потрібно кардинально змінювати ситуацію і осмислювати культуру як пріоритетний напрям державної політики.

Культура в нашій країні практично залишається справою окремих людей-ентузіастів, але не стала по-справжньому предметом системної уваги на державному рівні. Вона розвивається вельми хаотично, значною мірою суб'єктивно. Але важливо не просто проголосити культуру пріоритетним напрямом державної політики, необхідна кардинальна зміна у стратегії і тактиці управління культурними процесами в суспільстві. Необхідно зробити розвиток культури незалежної від бажань окремого діяча або урядовця, розробити механізми її функціонування, що забезпечують прогресивний розвиток.

Для цього необхідний обґрунтований проект-менеджмент у культурній політиці, цільові установки якого відповідають державним пріоритетам розвитку культури. Далі в статті ми пропонуємо ряд позицій такого проект-менеджменту, що пов'язані з розробленням та впровадженням багатоцільових соціально-культурних програм у галузі дозвілля[4, c. 54-56].

У культурному житті нашого суспільства спостерігається велика кількість акцій, заходів, але виникає запитання: яка їхня ефективність? Адже культурний результат не досягається одномоментно, це тривалий формуючий процес. Неможливо миттєво, однією акцією сформувати в суспільстві певні культурні потреби, примусити функціонувати культурні цінності, розвинути економічну, політичну, екологічну культуру. Потрібно розробити і впровадити науково обгрунтовані лонгитюдні, довгострокові культурні програми, де кожна акція несе конкретне смислове навантаження у загальному контексті реалізації цільових установок. У протилежному випадку проводять величезну кількість різноманітних акцій, витрачають гроші і ніхто не відповідає за ефективність.

Тут, звичайно, не можна говорити виключно про небажання щось робити у цьому плані або про чийсь злий намір. На мій погляд, ми стикаємося з дуже важливою проблемою — проблемою професіоналізму. Розроблення і реалізація культурних програм — це дуже складна професійна галузь діяльності. Тут вирішального значення набуває наука, зокрема, культурологічна. Будь-яке регулювання у сфері культури буде ефективне тільки тоді, коли воно базуватиметься на дослідженні механізмів функціонування культури і комплексному аналізі соціально-культурних процесів. Можемо поставити будь-яку мету, але якщо вона не буде адекватною реаліям і закономірностям функціонування соціально-культурної системи — вона буде просто фікцією.

Тому почати потрібно передусім із елементарного усвідомлення того, що проектування і реалізація програм у сфері культури — надзвичайно складна справа, і цим не може займатися кожен. Втілити проект-менеджмент у сфері культури нітрохи не легше, ніж в економіці або бізнесі. Адже тільки для того, щоб сформулювати програмну мету, треба здійснити величезну кількість культурологічних досліджень стану, різних варіантів, векторів розвитку культури. А це можливо лише на основі сучасних методологічних підходів і математичного аналізу. Те саме стосується й обґрунтування ефективності культурних програм, що передбачає визначення науково аргументованих показників і застосування відповідних діагностичних процедур. Зрештою, слід усвідомити, що регулювання культурними процесами в цілому, і в галузі дозвілля зокрема, має стати справою професіоналів[3, c. 65-67].

У нас є прекрасні фахівці в галузі і теоретичної, і прикладної культурології, соціології культури. Але потрібно їх об'єднати на вирішення завдань, інтегрувати їхні зусилля у даному напрямі. А тому потрібен державний підхід і державне замовлення на наукові розроблення у цій сфері. Якщо замість величезної кількості розрізнених акцій ми зосередимо увагу на таких комплексних довгострокових програмах, то заощадимо гроші й отримаємо дійсну, а не фіктивну, результативність.

Культурні програми можуть бути різних рівнів і напрямів. Передусім, варто сконцентрувати увагу на програмах загальнодержавного рівня, в яких відображені національні пріоритети, визначені шляхи, етапи. В цьому контексті можуть бути розроблені регіональні культурні програми, а також спеціальні програми — туристичні, паркові, музейні тощо.

Окремі програми існують не самі по собі, а в єдиному контексті, взаємодоповнюючи одна одну. Наприклад, якщо розроблено комплексну регіональну програму, яка передбачає ряд підпрограм, то немає потреби створювати паралельні дублюючі програми в цьому ж регіоні замість того, щоб сконцентрувати зусилля, ресурси і засоби на втілення вже існуючої. При створенні замість комплексу дрібних програм єдиної мегапрограми (проекту) на їхній основі, ми можемо підвищити ефективність усіх програм при економії людських, фінансових, кадрових ресурсів [5]. Такі мегапроекти дають змогу уникнути ситуації, коли в одному аспекті існує дублювання, а інші аспекти зовсім не забезпечені.

Так, парки чомусь, взагалі, практично випали з поля зору культурної політики і зведені практично до одних атракціонів. У зарубіжних парках, наприклад, тих же Дісней-лендах, існує комплексна культурно-освітня система на основі ігрових, розважальних програм для різних вікових категорій, сімейного дозвілля. Існують паркові ігрові програми для дітей із вивчення вітчизняної історії, природознавства, екологічної культури. У нас не тільки немає таких програм, але навіть за умови їхньої наявності вони не можуть бути реалізовані, оскільки вони, як і фахівці, в наших парках не затребувані. Потенціал розвитку рекреаційно-паркового сервісу величезний, але для його реалізації необхідний концептуально новий, фаховий підхід.

Виникає проблема щодо механізмів створення таких програм. Нами була запропонована методика розроблення багатоцільових програм, яка дозволяє створювати комплексні, "інтегровані" соціально-культурні програми на основі кількох цільових установок [5]. Але крім того, доцільним вважається зупинитися ще на кількох важливих моментах.

Передусім, слід відзначити необхідність врахування загальнонаціональних і регіональних інтересів при створенні таких програм. Вони мають враховувати два вектори: перший виходить із загальнонаціональних інтересів; другий — з регіональних. Як показує досвід США і країн західної Європи, другий вектор є важливим в обґрунтуванні програм державно-го рівня: програма реалізується у регіоні, розповсюджується в інших і поступово піднімається до загальнодержавного рівня. Такий підхід передбачає певну децентралізацію управління, що дає змогу забезпечити диференційований підхід до організації дозвілля, до планування, розроблення й фінансування культурно-дозвіллєвих програм.

Вироблення стратегічних і тактичних завдань у галузі дозвілля спирається на три принципи, що забезпечують послідовний її розвиток:

• принцип збереження, що передбачає опору на історично-усталені, національно-самобутні форми дозвіллєвої діяльності населення;

• принцип спадкоємності, що передбачає специфічний для сучасного періоду спосіб "сполучення" старого й нового;

• принцип новизни, що передбачає стимулювання й підтримку суспільно значимих культурних явищ.

Стратегічні напрями мають довгостроковий характер, розробляються із залученням експертів у даній сфері і прогнозують визначення: а) актуальної проблемної ситуації; б) цільового стану розвитку; в) шляхів розв'язання проблемної ситуації. Реалізація стратегічних напрямів культурно-дозвіллєвої політики забезпечується комплексом відповідних програм, які віддзеркалюють конкретну проблемну ситуацію і розробляються у межах кожного із стратегічних напрямів і є складовими єдиної мегапрограми (мегапроекту); у рамках останнього — ряд проектів, що являють собою шляхи розв’язання певних проблем із урахуванням ряду супутніх факторів. У проекті визначаються конкретна проблема, наявні ресурси, очікувані результати і критерії оцінки ефективності. Вирішення проблем стратегічного характеру здійснюється за наявності контролю проміжної мети й тактичного корегування. Якість програм має визначатись за ось такими критеріями:

• відбір пріоритетних програм і проектів;

• відбір розробників, експертів, виконавців програм і проектів, експериментальних баз їхньої реалізації;

• оцінки проектних розроблень, організаційних структур їхньої реалізації, результатів, що отримані у процесі такої реалізації;

• рішення про строки виконання програми (проекту): початок, проміжні стадії та термін завершення.

Важливим інструментом тактичного забезпечення програми є конкретні заходи, що пов'язані з програмою кількома способами. Окремі з них можуть бути спрямовані безпосередньо на вирішення певного завдання, на фінансування програми, на об'єднання людей навколо програми тощо. Заходи також дозволяють фіксувати початок і визначати стадії реалізації програми; залучати додаткові ресурси для реалізації програми; заохочувати учасників програми.

Важливого значення набуває наукове забезпечення програм і проектів, зокрема: координація наукових досліджень; удосконалення їхньої наукової бази у галузі дозвілля; підготовка й перепідготовка кадрів для даної сфери; приведення змісту освіти у відповідність із сучасними вимогами розвитку суспільства.

Особливу увагу, на наш погляд, слід приділити ресурсному забезпеченню дозвілля, що передбачає:

• розв'язання екологічних, територіальних, економічних та інших проблем дозвілля, створення необхідної для цього правової основи;

• розроблення та реалізація заходів щодо підвищення рекреаційно-дозвіллєвого сервісу; підтримка "нерентабельних" соціально цінних видів дозвіллєвих послуг;

• розвиток різних форм рекреації: національних парків і зон відпочинку, забезпечення їхньої доступності для населення;

• створення умов для розвитку комерційного сектору дозвілля; інтеграція можливостей державного, комерційного і громадського секторів в організації дозвілля[9, c. 3-5].

1.2. Дослідженнякультурно-дозвільної активності населення

За умов кризової економічної ситуації якість життя і соціальне самопочуття багатьох людей катастрофічно погіршилися. Про це свідчать і такі показники, як неучасть у діях і заняттях, пов'язаних із задоволенням потреб, що є нормальними та звичайними у даному суспільстві чи певній соціальній групі. Змістовний відпочинок, підвищення інтелектуального та професійного рівня потребують відповідних ресурсів — вільного часу, фінансових коштів, які більшості населення України сьогодні не доступні. Втрата людьми попередніх соціальних позицій, що означає і неможливість задоволення сформованих культурних потреб, призводить до примітивізації стилю життя, постійних пошуків засобів виживання.

За даними нещодавних досліджень, умови відпочинку після роботи значно погіршилися для 33% українців, умови виховання дітей

— для 25%, відпочинок під час відпустки вже не той, як раніше, для 48%, можливості брати участь у культурному житті стали гіршими для 22%.

Як повідомила кандидат соціологічних наук Людмила Скокова (Інститут соціології НАН України), кожний другий опитаний вважає, що матеріальні умови значно погіршилися саме за останній рік. Серед цієї половини громадян показники ще сумніші. Так, умови відпочинку після роботи значно погіршилися для 55% цієї групи, умови виховання дітей — для 44%, умови відпочинку під час відпустки

— для 73%, можливості брати участь у культурному житті погіршилися для 36%.

Серед опитаних у 2006 році було виокремлено групу віком 18-55 років. За самооцінкою матеріального рівня життя своєї сім'ї за шкалою від 0 до 10 респонденти цієї групи розподілилися таким чином: 0-1 бал — 20%, 2 бали — 22%, 3 бали

— 29%, 4 бали — 14%,.. 5-7 балів

— 15% (позиції шкали вище 7 балів респонденти практично не обирали)[14, c. 7-9].

У дозвіллі населення переважають домашні види спілкування і відпочинку. Та навіть читання газет, слухання музики, комп'ютерні ігри більш поширені серед заможніших за оцінкою матеріального рівня респондентів. Зі зниженням рівня забезпеченості рівень активності у сфері фізкультури, спорту та інших різновидів активного відпочинку теж знижується. Навіть оздоровчий біг заможні практикують удвічі частіше аніж бідні. Також удвічі більше заможні відпочивають на природі.

Найпоширенішим видом спілкування і проведення дозвілля завжди було відвідування і прийом гостей. Зубожіння населення призводить до неможливості зберігати традиції гостинності і підтримувати контакти з родичами, приятелями, колегами. Приймати гостей дозволяють собі лише 39% опитаних з найнижчими доходами і 63% — з найвищими. Замикання у собі веде до розірвання існуючих соціальних контактів і лише погіршує ситуацію тих, хто знаходиться у фінансовій скруті. Звичайні і традиційні для кожної дорослої людини періодичні зустрічі друзів у кав'ярні чи ресторані теж стали для більшості наших громадян чимось недосяжним. "Походи" по крамницях можуть дозволити собі лише 11 % з найбідніших і 22% з найзаможніших.

Відвідування кінотеатрів, театрів, концертів, музеїв, виставок, спортивних видовищ набагато менше доступні біднішим прошаркам населення. Пристосування до такого стану речей людей з розвинутими духовними потребами — за відсутності умов покращити матеріальну ситуацію — відбувається насамперед за рахунок зниження рівня життєвих домагань. Невигадливий відпочинок,невибагливі розваги — подібний стиль життя штучно нав'язується представникам багатьох груп нашого суспільства об'єктивно важкими умовами матеріального становища. На сьогодні майже усі соціокультурні практики, за винятком хіба що слухання радіо, менш доступні біднішим групам населення порівняно із заможнішими.

Соціологічні дані свідчать про невпинний процес зубожіння переважної більшості населення України, що сприяє формуванню "культури бідності", коли повноцінне життя відступає на другий план, зводячи існування людини до пошуків можливостей вижити[5, c. 8-11].


Розділ 2.Сучасний розвиток дозвільно-культурної діяльності та його перспективи

2.1. Сучасний стан дозвіллево-культурної діяльності

Неупереджений погляд свідчить, що відносини між людьми в різних проявах, особливо нині, за перехідного до ринку періоду, часто будуються не відповідно до критеріїв високої людської культури. Нерідко замість доброзичливого відповідального ставлення до людей у суспільстві виразна атмосфера протилежного. Відчутні озлоблення, різке збільшення злочинності, корупція, байдужість до інших, зневаження совісті, честі. Низька моральність, відсутність культури все більше утверджуються як норма повсякденного життя. Серед широких верств населення триває процес девальвації неперехідних загальнолюдських цінностей – гідності, порядності, здатності до співпереживання. Боротьба за виживання будь-якою ціною все більше характеризує частину суспільства, що у крайньому вияві й призводить до названих явищ.

Ці процеси не обминули й молодь. Адже її цінності формує саме життя. А вірніше, та інформація, що їй дається всією соціальною кон’юнктурою, баченням дорослими вітчизняного чи зарубіжного життя. Бо в самої молоді немає свого великого життєвого досвіду. Вона може оцінювати ті чи інші явища, виходячи зі знань, отриманих у навчальних закладах, із засобів масової інформації, з оцінок батьків, близьких. Хоч, звичайно, й у цій роботі певне місце займає й осмислення власного пережитого. Але воно в переважній більшості не має вирішального значення при домінуючому впливі на молодих людей тих соціально-культурних ідеалів, що склалися у світі дорослих. Отож, виходячи з цінностей суспільства, у якому живе молодь, освіта кращою її частиною сприймається як можливість розвитку для себе. Але не як спосіб реалізації в ньому [1, c. 120].

Творчі здібності талановитої частини молоді в системі, де панує культ нахабної посередності, поверхових життєвих орієнтацій, низької духовно-моральної, естетичної культури, з прагматично засвоєною пробивно-корисною інформацією, без урахування інтересів інших, відчуття їх стану, співчуття, без усвідомлення наслідків своїх дій, відповідальності за добро кожного як істину, часто не можуть достатньо розкритися.

Відсутність правових, матеріальних умов для задоволення без перешкод духовних запитів, потенціалів, система соціологічного аналізу наслідків такого стану, державної підтримки, турботи про кращих, чистіших у духовній моральності особистостей, надання їм статусу престижності призводять до того, що реалізація досягнутих рівнів свідомості залежить тільки від самої людини. Недостатньо соціально-морально захищена й особливо в умовах перехідного періоду ще не повністю сформована молода особистість часто обирає більш безопірний шлях – іде на компроміси із собою, своєю совістю, установкою на високу мораль [2, с. 40-53].

Перебудовчі процеси, хвиля гуманітарного сплеску інтелектуалів з поверненням до національних джерел, слави, традицій, перспективи, побудови громадянського суспільства захопили всю українську молодь.

Під впливом цих ідей, різноманітних релігійних і філософських концепцій можна пояснити й виникнення нової генерації молодих, які відкидають пріоритет матеріального, але повністю звіряють життя, виходячи з позицій духовного. Таких меншість, але, якщо дивитися в майбутнє, то хочемо ми цього чи ні, а згідно з еволюційними законами в ньому займуть місце саме вони. І, очевидно, ці думки небезпідставні. Свобода думки, філософське осмислення життя, його цінностей усе більше розглядають концепцію людини у пріоритеті її духовної природи як такої, що відкриває істинні цінності життя. Глибинне пізнання життя, Всесвіту, творче освоєння й розвиток усієї суми знань – ноосфери, що передані від попередніх поколінь, відкриватиме їх духовний зв’язок як нерозривний розвиток людства.

Нині частина молоді прагне повернення до Бога, як до смислового центру, універсального початку всякого буття. Людина має свої суверенні цілі незалежно від суспільства й підкоряється тільки Богу. Хоча цій молоді можна заперечити. Людина живе в суспільстві. І повністю ігнорувати тих, хто поряд з нею, – ближніх – не можна. Цьому суперечать і Божественні заповіді. Хоча, якщо людина буде жити за ними, то конфліктів із собі подібними на Землі буде набагато менше.

Знайомство зі світовою філософською думкою, зарубіжним способом життя, його цінностями, що відкривалися з перебудовою, вплив західних демократичних ідей на громадську свідомість викликали неоднорідні процеси в суспільстві. На різних рівнях розвитку молодих щось сприймається механічно, цілком, без осмислення, щось вибірково, щось заперечується через незнання чи, навпаки, виходячи вже зі свідомої, у силу наявної інформації, позиції. Але для більшості молодих цінність традиційних ідеалів, авторитетів порушена. Триває процес пошуку нових. Нерідко має місце повернення до народних традицій, часто просто як данина часу, без усвідомлення їх глибинного смислу та значення. Тому для кожної категорії молоді існують свої уявлення про авторитети, норми поведінки, пріоритети.

Особливо це помітно на ставленні молоді до мови, що є душею національної ментальності.

Молодь як представник народу, його оновлення, продовження вбирає те ставлення до мови, що їй прищеплене з дитинства рідними, близькими людьми, населенням того регіону, де вона проживає. З останнім вона почуває себе ідентичною, особливо під тиском стереотипів минулого, коли особистість не була виведена з колективу. Для неї рідною буде та мова, якою вона спілкувалася з дитинства. Для молоді західного регіону – українська, східного й південного – переважно російська.

За результатами загальноєвропейського дослідження «Ціннісні орієнтації населення», що проводилося в Україні Центром «Соціальний моніторинг» та УІСД у грудні 2005 р., виявлено, що сьогодні майже 60 % молодого покоління України віддає перевагу свободі особистості перед принципом соціальної рівності, що підтримують лише чверть опитаних. Це свідчить про зміни ціннісних орієнтацій нового покоління порівняно з особами середнього та похилого віку, які більшою мірою підтримують принцип рівності та менше схильні підтримувати свободу особистості. Серед найбільш важливих проблем для сучасного українського суспільства, на думку молоді, крім економічних реформ, є можливість народу впливати на прийняття урядом важливих рішень і рух до гуманного суспільства, у якому цінується людська особистість. Доцільно розглянути рейтинг основних цінностей життя молоді порівняно з усім населенням та з попередніми результатами. Сім’я, оточення друзів і робота були й залишаються найважливішими складовими життя. Цілком природно, що для молоді більшого значення набувають вільний час, хобі, вечірки та відвідування кафе, що відбиває вікові особливості. Більш високий рівень зацікавленості представників молодого покоління політикою та власним бізнесом вже означає міжпоколінні зрушення та зміну системи життєвих орієнтирів [3, c. 57-58].

Відбуваються певні зміни в системі цінностей щодо роботи. Для молоді важливішими стають такі ознаки, як висока оплата праці, цікава робота, можливість чогось досягти, гарні можливості для підвищення, а також можливість проявляти ініціативу. У поглядах на важливі аспекти роботи виявляється й більш прагматичний підхід молодих людей: пріоритетними стають зручні години роботи, тривала відпустка, відповідність здібностям. Молодь більш толерантно порівняно зі старшими віковими когортами ставиться до того, що працювати не обов’язково, якщо людина не хоче. Разом з тим молодь вважає за справедливий диференційований підхід до оплати праці, коли одна й та ж робота, але виконана швидше, ефективніше та надійніше має оплачуватись у більшому розмірі.

Змінюються також погляди молодого покоління на обов’язки батьків стосовно дітей, формується усвідомлення того, що батьки можуть мати своє особисте життя, а не повинні повністю віддаватися своїм дітям, навіть за рахунок особистого благополуччя.

Крім того, світ ціннісних орієнтацій відбивається на тому, які саме якості необхідно виховувати у власних дітей. Молоді люди більшою мірою приділяють увагу таким якостям, як працездатність, відповідальність, рішучість і наполегливість, терпимість і повага до інших людей, гарні манери. Меншою мірою визначена орієнтація на слухняність, релігійність, безкорисливість.

Однією з ознак цивілізованості країни, свідченням залучення суспільства до світової спільноти є рівень розвитку духовності її громадян, моральні цінності та ідеали, котрі сповідує більшість населення. Одним із чинників, що характеризує внутрішній світ молодої людини, є стурбованість духовним світом свого існування. З огляду на те, що в повсякденному спілкуванні люди найчастіше обговорюють саме ті проблеми, що їх турбують найбільше, показовим є розподіл відповідей молодих українців на запитання «Як часто Ви обговорюєте кожне з наведених питань зі своїми друзями?» під час соціологічного опитування «Молодь за здоровий спосіб життя», проведеного Українським інститутом соціальних досліджень і Центром «Соціальний моніторинг» у вересні 2005 року.

Серед іншого найчастіше предметом обговорення в молодіжному середовищі є музика (56 % опитаних віком 15 – 22 роки зазначили, що «часто» й «дуже часто» обговорюють питання музики), спорт (41 %) і проблеми організації відпочинку (59 %). За актуальністю для української молоді названі проблеми поступаються лише заробітку грошей («дуже часто» й «часто» їх обговорюють 71 % респондентів) і проблемам, що пов’язані з одягом, зовнішністю та модою (67 %). Слід зауважити, що такі значимі для структурування духовного світу особистості чинники, як національна культура, культура й мистецтво, релігійна віра, не посідають високого щаблю в ієрархії актуальних для молоді проблем. «Дуже часто» й «часто» їх обговорюють відповідно 13, 25 та 16 % опитаних. Інтерес до національних відносин збільшується зі зростанням освітнього рівня (від 9 % серед молоді з незакінченою середньою освітою до 17 % серед тих, хто має або отримує вищу освіту). За регіональним розподілом частіше обговорюють національні проблеми молоді мешканці Південно-3ахідного, Південного регіонів (відповідно 21 та 20 %), найменш актуальними вони є в Центрально-Західному регіоні (5 %). Наймолодші українці активно обговорюють питання музики (74 % 15 – 17-річних – «часто» й «дуже часто»), з віком інтерес до музики дещо вщухає (53 % серед 21 – 22-річних).

Загальною кризою моральності в суспільстві занепокоєні 14 % опитаних віком 15 – 22 роки, обмеженими можливостями для задоволення культурних потреб – 10 %[1, c. 65-68].

Зростання освітнього рівня молоді не призводить автоматично до підвищення незадоволення наявними можливостями для задоволення культурних потреб. Вочевидь, разом з безсумнівним зростанням культурних потреб, що супроводжує освітній процес, молодь отримує й необхідні навички та вміння для їх задоволення. Необхідною передумовою формування духовного світу є наявність вільного часу, усталені навички й можливості його проведення в той чи інший спосіб. Водночас духовні цінності молодої людини зумовлюють її вибір на користь того або іншого способу проведення дозвілля.

Культурно-дозвільна діяльність вирішальним чином впливає на процеси формування духовності, визначення моральних цінностей, притаманних молодіжному середовищу. Однак цій сфері суспільного буття притаманні суперечності, що в сучасних умовах не мають сталого механізму розв’язання. З одного боку, культурно-дозвільні заклади покликані пропагувати високі культурні, моральні та духовні цінності, а з іншого, в умовах обмеженого фінансування заклади й установи культури вимушені здійснювати заходи, що відповідають невибагливим вимогам споживачів.

На духовне життя молодих людей істотно впливає найближче оточення. 72 % респондентів зазначили, що визнають за краще проводити вільний час з друзями. Не заперечуючи значення власних характеристик особи, підкреслимо, що саме якісним складом оточення істотно визначається засвоєна людиною система цінностей і установок.

Поширеним у молодіжному середовищі є прослуховування аудіокасет, платівок або СD-дисків. 59 % респондентів проводять вільний час у такий спосіб.

Привертає увагу вкрай незначна питома частка тих, хто вільний час використовує для відвідування музеїв і театрів: у цілому серед опитаних таких виявилося відповідно 10 і 17 %. Книжки, газети й журнали люблять читати менше половини молодих людей.

Переважна більшість молодих людей, заклопотана повсякденними проблемами й негараздами, має невисокий рівень культурних потреб, що реалізуються, як правило, в епізодичних і непослідовних зверненнях до культурних цінностей. Культурні потреби й запити здебільшого зводяться до найбільш простих і невимогливих проявів, задоволення чого не потребує організаційних, інтелектуальних чи вольових зусиль (відвідування дискотек, клубних вечорів, перегляд телепрограм і т.п.). Водночас відвідування концертів класичної музики, музеїв, виставок, що потребує певного рівня компетентності, не є поширеним способом проведення дозвілля. Відбувається прагматизація свідомості молоді, утиск духовних джерел життя. Упродовж останніх років сталися суттєві зміни в релігійному житті України. Цим змінам сприяло законодавче закріплення й забезпечення гарантій і можливостей практичної реалізації свободи совісті, релігій, релігійних організацій. Україна стала поліконфесійною державою з широкою структурою віросповідань. Так, з 1992 року чисельність релігійних організацій збільшилася майже на 10 тис. і налічує за станом на 1 січня 2000 року близько 23 тис., а кількість конфесій перевищує 80 номінацій. У державі йде процес формування церковних управлінських структур: діють понад 200 духовних центрів та управлінь, функціонують 120 вищих і середніх духовних навчальних закладів для підготовки кадрів священнослужителів. Для роботи з віруючими створено 7165 недільних шкіл. На території України знаходиться 250 монастирів. Обслуговують релігійні громади 21281 священнослужитель (650 з них – іноземці).

Історія знає чимало прикладів, коли гострі кризи та стрімкі соціальні зміни супроводжувались розквітом новітніх культів. Деякі дослідники взагалі вважають їхнє існування постійним ферментом релігійної картини світу, використання в самій людській природі – неприйняттям сьогодення, «чисто антропологічним протестом» проти мінливої дійсності. Фахівці зазначають також, що для багатьох молодих людей нові культи з їхньою жорсткою, навіть жорстокою, дисципліною та всеосяжним контролем і регламентацією є «спокусою тоталітаризму», що звільняє від нестерпної, особливо для молоді, агонії постійного вибору без чіткого рішення.

Узагальнюючи вищесказане, можна знайти причини становища в такому контексті мислення. Навчальний процес в основному був спрямований на інформаційну насиченість без справжньої турботи й відповідальності за виховання цінного духовного світогляду. Пріоритет духовного, визнання його об’єктивності заперечувалися реаліями суспільного життя, офіційними, ідеологічними догмами. Суспільна система не давала соціального запиту на загальнолюдські цінності – людську культуру, людяність, що й може бути лише як результат духовного освоєння світу, як вираження кращих почуттів, прагне найвищих прагнень згідно з критеріями духовності, морально-етичної, естетичної свідомості. Вона містила лише турботу про підготовку вузьких спеціалістів з технічною, правовою, природничою чи іншою освітою. Тому й проблема серйозних теоретичних розробок щодо формування свідомості молоді, заснованої на загальнолюдських цінностях, дієвого механізму впливу на цей процес за перехідного періоду від однієї системи до іншої потребує найпильнішої уваги та практичних дій[6, c. 12-16].


2.2. Культурно-дозвільна активність і матеріальна диференціація населення України

Важливою перепоною на шляху до формування духовного світу є перш за все відсутність необхідних можливостей для задоволення духовних потреб.

В останній час в Україні значно зменшується кількість будинків культури, клубів, об’єднань за інтересами, за місцем проживання і т. ін.

Сучасні вчені нараховують до 500 різних видів і форм дозвілля. Тут і участь в самодіяльній художній творчості, заняття спортом, відвідування театрів, кіноконцертних залів, бібліотек, музеїв, подорожі, кіно-фотоаматорство, колекціонування і багато іншого. Це далеко не повний перелік видів творчої діяльності, від яких залежить духовне багатство і розвиток самої особи.

Нині стоїть важливе завдання виховувати у людей постійну потребу в своєму культурному зростанні. Вона має бути того ж рівня значимості, що й потреба у праці. Якщо ця остання є мотиваційною основою готовності індивіда до інтенсивної трудової діяльності, то перша – також основою до активних форм дозвілля і зростання культурних потреб особистості.

Виховне значення дозвілля пов’язане з його якістю, змістом, різноманітністю форм, функціями, мірою прилучення людини до дозвільної діяльності, станом роботи закладів культури. Там, де її зміст лишається бідним, а форми і методи – шаблонними, примітивними, виховне значення клубів, будинків і палаців культури знижується. На жаль, не всі вони ще стали місцем, де кожен може знайти собі заняття до душі, тобто з пасивного глядача і слухача перетворитися на активного учасника заходів, які вони проводять.

Що ж виховується на дозвіллі? Світоглядна культура, потреби, смаки, почуття й емоції людей, їх колективістська свідомість, уміння. Сьогодні особливе значення має виховання світоглядної культури, розумних потреб і смаків, особливо у молоді. Соціологічні дослідження художніх смаків молоді підтверджують, наскільки актуальною є нині дана проблема.

Творчість – одна з найбільш високих цілей дозвілля. Йдеться про те, що не тільки у сфері праці людина може створювати нове, а й у сфері дозвілля. Дозвілля надає можливості для творчості усім без винятку. У цій сфері ніщо не заважає реалізації закону переміни занять, і вона дозволить більш об’ємно та різнобічно розбудовувати духовність конкретної особистості.

Дозвілля – могутній засіб вияву талантів, зміцнення обдарувань. Власне, елемент творчості притаманний багатьом видам і формам дозвіллєвої діяльності. Проте існують, так би мовити, чисті форми творчого дозвілля. Серед них найчастіше виділяють гуртки художньої самодіяльності, певні види клубів за інтересами, любительські об’єднання.

Колективне проведення дозвілля, а саме таке ми маємо на увазі щодо студентів вищих навчальних закладів, вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між людьми, швидкої адаптації новачків. Воно поєднує у собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Поєднання індивідуально-особистісних і колективістських елементів у способах проведення вільного часу є необхідною умовою культури дозвілля, яка формується всім укладом життя сучасного суспільства. Але це - не стихійний процес. Він передбачає цілеспрямовану дію на потреби й інтереси людей, їх смаки, погляди, виховання уміння правильно розпоряджатися своїм вільним часом і, зрештою, формувати духовність у сфері дозвілля[11, c. 48-50].

Нас зацікавило питання, яким же чином відноситься вільний час саме до волі? Вже сам термін “вільний час” каже про те, що людина може, здавалося б, використовувати його цілком на свій власний розсуд. Але в реальному житті вільний час виявляється детермінованим соціально-економічними, політичними та духовними відносинами самих людей.

Безумовним проявом особистої волі у вільний час є волевиявлення самої людини, наявність у неї можливості вільно користуватися часом. Практично це – вільний вибір варіанта дії. Свобода в цій ситуації є не тільки в наявності більшої чи меншої кількості видів діяльності, а і в можливості вибрати бажане без будь-якого примусу або тиску із зовні. Саме тут людина отримує відчуття волі.

Волевиявлення виражається у виборній активності суб’єкту. Обираючи у вільний час той чи інший варіант дії, студент готовий іти на певні витрати енергії заради виконання запланованого. Перш за все, це стосується діяльності, яка вимагає великого фізичного та розумового напруження. Нерідко студенти стають рабами випадкового вибору у вільний час саме із-за слабкої волі.

Вільна діяльність у дозвіллі – це не тільки здійснення якихось позитивних прагнень, але й вміння, здібність від чогось відмовитися, у чомусь себе обмежити. “Велика воля, - писав А.С.Макаренко, - це не тільки вміння чогось побажати і досягти, але й вміння примусити себе від чогось відмовитися, коли це потрібно. Воля – це не просто бажання і його задоволення, а це ще й бажання і зупинка, бажання і відмова...” [4,c.34].

Характер використання вільного часу багато в чому залежить і від віку людини. Сьогодні відбувається суттєва зміна меж дитинства, підліткового віку, юності, середнього віку та старості. Демографічні тенденції складні і непередбачені. Суспільство то “молодіє”, то “старіє” і не враховувати цього не можна.

Як і в попередні роки, у сфері дозвілля нині взаємодіють дві протилежні тенденції: одна – це пасивний, статичний спосіб проведення вільного часу, інша – його інтенсифікація з допомогою активних занять. Квартира й нині залишається основним місцем проведення дозвілля міським жителем. Однією з причин такого “пасивного” дозвілля є “одомашнення” духовної культури, яка у вигляді книг, музичних записів, відеофільмів, ігор, колекцій дедалі більше “осідає” в квартирах.

Сьогодні “все є під рукою” для того, аби зробити свій дім справжнім осередком культурного життя, відпочинку, дозвілля. Це й притримує людей вдома.

Ще одна причина пасивного дозвілля – незадовільна робота закладів культури, які протягом багатьох років недостатньо враховували зрослі духовні запити населення, не створювали необхідних умов для різноманітних занять людей у вільний час, повільно розвивали самодіяльні начала дозвілля. В їх діяльності переважає орієнтація на видовищні заходи. Як наслідок – знижується відвідуваність клубів і спортивних споруд, значна частина їх відвідувачів проводить своє дозвілля поза цими закладами. Має місце навіть відтік з художньої самодіяльності.

Зрозуміло, посилення тенденції до пасивного проведення вільного часу ускладнило і загострило ряд проблем дозвілля. Ось одна з них: виховання культурних потреб і смаків людей, які б стимулювали організацію відповідних форм домашнього дозвілля. Це мають бути такі форми, які б сприяли процесам “роздомашнення” культури, формували активність людей у засвоєнні духовних благ, прагнення до більш широкого, ніж сімейне, спілкування.

У студентської молоді збільшуються потреби до особистої незалежності, прагнення до самоствердження. Виникають протиріччя з оточуючими людьми, носіями затверджених норм, вимог, традицій, не виключається і агресивне ставлення до заведеного порядку. Збільшується відповідальність особистості за певні вчинки. В період зрілості, з ростом освіченості і культури, набуттям життєвого досвіду діяльність особистості стає найбільше вільною.

Прагнення мати більший об’єм вільного часу великою мірою пов’язане з прагненням студента змінити свою манеру проведення дозвілля – реалізувати задумані плани, поглибити знання, зайнятися творчою діяльністю, “знайти себе”. Інакше кажучи, зростає цілеспрямованість використання студентами свого вільного часу, прагнення утвердити себе в очах оточуючих, заслужити їхню повагу. Людина начебто переносить функції, які завжди належали роботі та навчанню, на вільний час.

Традиційна мережа культурно-освітніх, дозвіллєвих закладів, яка протягом багатьох років формувала певний рівень культури студентської молоді, сьогодні не тільки значно скоротилася, але й не відповідає потребам молодого покоління, переживає кризу, більша частина молоді не користується її послугами.

Сьогодні ситуація у суспільстві диктує нові завдання духовного розвитку майбутнього фахівця. Становлення духовності особистості передбачає соціокультурний процес впливу суспільства на людину. Водночас це і форма духовно-інтелектуальної активності особистості, яка критично, творчо освоює нові суспільні ролі, цінності, осмислює досвід попередніх поколінь у нових соціально-економічних, духовно-інтелектуальних умовах[12, c. 125-129].


Висновки

Дозвіллєва культура особистості є важливим предметом наукового аналізу. Питання її розвитку в суспільстві тісно пов'язане з проблемами розвитку культури і має стати одним з пріоритетних напрямів державної культурної політики. Механізмом реалізації такої політики є багатоцільові програми, які проектуються і впроваджуються на загальнодержавному, регіональному і місцевому рівнях. Необхідно підвищення ролі науки у процесі створення і реалізації таких програм.

Зрозуміло, що культура у будь-якій формі починається зі звичайного людського спілкування — міжособистісного чи опосередкованого (через канали мас-медіа, літературу, мистецтво тощо). З цього спілкування й народжується соціальне. А якщо фінансова нестабільність більшості населення призводить не тільки до рідких відвідин театру та кіно, але й до неможливості спілкуватися з найближчими родичами за святковим столом, йдеться вже про так звану соціокультурну деградацію.

Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, що призводять до зміни цінностей і ціннісних орієнтацій молоді. Для формування свідомості молоді необхідні діючий механізм впливу на цей процес і велика увага з боку держави.

Сучасний розвиток української держави визначається трансформаційними процесами, пошуком власного шляху розвитку зміни цінностей та ціннісних орієнтацій. В Україні зароджується громадянське суспільство. Його ознаками є демократія, багатопартійність, плюралізм соціальних програм, розкриття соціального та духовного статусу особистостей. Цінність особистості громадянського суспільства є найвищою соціальною цінністю й формується гармонійно з розвитком як суспільства, так і особистості.


Список використаної літератури

1. Ариарский М.Л. Прикладная культурология. — СПб., 2002. — 438 с.

2. Бирженюк Г.М., Марков А.П. Основы региональной культурной политики и формирование культурно-досуговых программ

— СПб.: СПбГУКИ, 1992. — 128 с.

3. Воловик А. Педагогіка дозвілля: Підручник. — X.: Харків, держ. акад. культури, 1999.—332 с.

4. Дюмазедье Ж. Досуг как сфера духовной деятельности. — М.: Прогресс, 1987. — 132 с.

5. Кірсанов В.В. Технологія проектування поліфункціональних соціально-культурних програм // Вісн. КНУКіМ. "Педагогіка".

— 2002, № 6. — С 8—14.

6. Кротова Ю.Н. Досуг вчера и сегодня. Становление современных взглядов на социальную ценность досуга. — СПб.: Изд-во СПбГУКИ, 1993. — 23 с.

7. Мосалев Б. Досуг: методология и методика социологических исследований: Учеб. пособие. — М.: МГУК, 1995. —96 с.

8. Культура досуга / В.М.Пича, И.В.Бестужев-Лада, В.МДимов и др. — К., 1990.— 240 с.

9. Пішун С. Формування культури дозвілля студентів вищих навчальних закладів в умовах роботи студентського клубу: Автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Ін-т пробл. виховання АПН України. — К., 2005. — 19 с

10. Сергета І. Гігієнічні основи комплексної системи оптимізації вільного часу підлітків: Автореф. дис. д-ра. мед. наук: 14.02.01 / Нац. мед. ун-т ім. О.О.Богомольця. — К., 1996. —44 с.

11. Соколов Э.В .Свободное время и культура досуга. — Л.: Про-физдат, 1977; Стрельцов Ю.А. Социальная педагогика. — М.: МГУК, 1998. —144 с.

12. Титов Б.А. Социализация детей, подростков и молодежи в сфере досуга. — СПб.: Изд-во СПбГУКИ, 1997. — 276 с.

13. Устименко Леся Миколаївна. Реалізація культурно-просвітнього потенціалу туризму в організації дозвілля молоді: Дис. ... канд. пед. наук: 13.00.06 / Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2000. — 205 с

14. Цюлюпа С. Педагогічні умови формування культури вільного часу студентів: Дис. канд. пед. наук: 13.00.06 / Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К, 2004.

загрузка...
Top