Демократизація державної політики у сфері культурного життя України: виклики та механізми розвитку

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Проблеми культури були завжди актуальними як для науковців, політиків, практиків-митців, так і для кожної людини в суспільстві. Належачи до певного суспільства (держави), людина зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем, творцем та носієм. Чим міцніші зв'язки людини з культурою народу, тим більшого можна сподіватися від неї як громадянина, свідомого творця матеріальних і духовних благ, патріота і носія культури. Культура - це сукупність матеріальних і духовних надбань суспільства, які відображають досягнутий рівень поступу суспільства й людини, а також втілюються в результатах продуктивної діяльності. Культура є витвором творчої праці людства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Висвітлення проблем культури як суспільного феномена ми знаходимо в роботах: С Б. Кримського, П.П.Кононенко, І.В.Лосева, І.І.Огієнко, Р.О.Позинкевич, В.С.Степико, В.І.Шинкарука та ін.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Динаміка життя, його еволюційні зміни надають культурі постійного поступу, видозмін, трансформації форми, методів, засобів; культура формується, розвивається, змінюється, поповнюється новими цінностями кожним поколінням спільноти, включаючи у свій зміст, об'єднуючи в це поняття мову, релігію, мистецтво, науку, працю.

Культурна самобутність суспільства містить у собі дві грані динаміки культурних процесів. Внутрішня грань, яка сформувалася під впливом культурної диференціації (полікультурності) та історико-етнічна, що засвідчує самобутність кожного суспільства

Мета статті полягає в тому, щоб показати, що у створенні державної культурної політики є необхідність взаємоузгодження державних інтересів консолідації суспільства та культурної диференціації суспільного життя, яке склалося на даний час розвитку української нації-держави.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основним гарантом безпеки в просторі культури є держава Дії держави як суб'єкта культурної політики мають бути спрямовані на збереження, відродження та творення самобутності нації через її культурні цінності. Це є принципом для всіх держав світу, так має формувати свою культурну політику і Українська держава

Оскільки культурна самобутність є основою національної культури, то важливо для України в епоху глобалізації мати під контролем Української держави наступне:

•зовнішні загрози культурній самобутності українського суспільства;

•чинники розмивання ідентичності в сучасний трансформаційний період України;

•девальвацію усталених національних культурних цінностей;

•стан і процес заміни національної культури на масову комерціалізовану культуру;

•трансформацію етнічно-традиційних світоглядних засад окремої частини політикО-владної еліти та окремих представників нації, що негативно впливає на розвиток національної культури;

•трансформацію культурного простору України у "буферну зону" іно-культурної продукції як підміну "діалогу культур";


• внутрішні загрози (маргіналізм, нігілізм, акультурація), відчуження окремих культурних груп (особливо молоді) від динаміки культурного життя українського суспільства;

• складності посттоталітарного українського суспільства в процесі формування загальноукраїнської національної культурної ідентифікації (ідентифікації до культури української політичної нації);

• низький престиж української культури через слабке економічне та ідеологічне сприяння;

• маніпуляція ідеями мультикультуралізму культурними правами, національних меншин з метою розколу в культурному просторі українського суспільства;

• глобаяізаційні проблеми, які слід реалізувати позитивно на розвиток української культури, а не на втрату та набуття елементів так званої "масової культури";

• відсутність і кризовість у системі громадсько-політичної єдності еліти, якій не до окультурювання суспільства, оскільки частина її далека від державних проблем культурного розвитку України.

Особистість є творцем певної моделі культури, тому своєю активною діяльністю вона включена в державотворчий та культуротворчий процес у кожній державі. Так є в усьому світі і має бути тепер в Україні. Адже державотворення потребує взаємозв'язку та взаємовпливу на феномен "особистість -культура -держава".

На процес формування сучасної української державної культурної політики в історичному минулому вплинуло і дає себе взнаки сьогодні примусове включення України або частини її земель до різних іноземних держав, яке створило передумови для того, що культурна самобутність має регіональну фрагментність. Це зобов'язує політико-владну еліту в сучасній Україні звернути увагу на демаргшалізацію відчужених культурних груп та згуртованість їх. на тісну взаємодію, консолідацію суспільства для державотворення.

Виходячи з цього в процесі демократизації суспільства бажано продумати стратегію розвитку української культури з метою суспільної інтеграції та державної єдності. Для цього важливо свідомо здійснювати наступні кроки:

• сприяти розвитку культурної самобутності української нації;

• активізувати консолідаційний процес культурних груп українського суспільства в націєтворенні;

• створювати умови для реалізації прав народу, культурних груп, особистості в культурному просторі з метою перешкодити, не допустити монополізації національного культурного простору певним колом груп олігархічного спрямування, які економічно соціалізувалися, але чітко національно не ідентифіковані до української політичної нації;

• створювати умови для підтримки молодих суб'єктів культури у просторі української національної культури;


• орієнтуватися на етнокультурні корені культурної самобутності народу України;

• спрямовувати формування національної української культурної самобутності в напрямі європейських та світових цінностей;

• стимулювати розвиток національної культурної індустрії з метою реклами України як висококультурної нації;

• позиціювати; національну культуру у світовому просторі через стимулювання "творчості молодих" тощо.

Культура є якісною характеристикою людської діяльності, вона пронизує всі суспільні ніші; водночас різноманітність виявів людської діяльності є чинником розвитку культури та цінністю людини, яка в процесі життя реалізує себе як творча особистість та розвиває, створює один із культурних напрямків.

У Посланні Президента України Віктора Ющенка про внутрішнє і зовнішнє становище України 15 травня 2008 р. звернуто увагу на те, що "наш культурний та інформаційний простір розірваний, майже колоніальний. Національні цінності стикнулися з байдужістю політиків і посадовців, а подекуди з шовіністичною ворожістю. Минулий уряд не спромігся сповна профінансувати жодного національного проекту - від підтримки української книги до поширення державної мови" [15, с 4]. Ось і маємо те, що маємо.

Серйозної уваги потребує те, що так звана "масова культура" призвела до розмаїття субкультур, серед них далеко не кращі зразки американської та західноєвропейської масової культури (бойовики, детективи, еротичні стрічки, бульварна література тощо), хоча і серед "плевел" є дещо раціональне, проте його мало, маємо вміти вибирати гуманістичне і цивілізаційно-ціннісне.

На даний час в українському суспільстві зростає інтерес до традиційної народної культури, яка теж прагне збагачуватися сучасними цивілізацій-ними надбаннями, але не тими, що поповнюють негатив, а шедеврами світових досягнень [10].

Нові умови, в яких перебуває Україна за часів незалежності, дали можливість проявитись тим культурним потребам, які раніше блокувались чи заборонялись. З'являються незнані раніше суб'єкти культури, діяльність яких пов'язана з недержавними формами культурно-дозвіллєвої діяльності, задоволенням нових потреб молодіжної моди. Утворюються конкурентні, сучасні культурологічні структури (фірми, підприємства, культурологічні центри, дирекції свят і фестивалів тощо), що відкриває нові шляхи вдосконалення культурної діяльності в суспільстві.

Радикальні зміни мають місце в системі художньої культури, у мистецькому житті суспільства Формуються нові відносини між основними учасниками - суб'єктами цього процесу, між митцем, творчими спілками, публікою, критикою, державою та громадськістю.


У процесі формування нового типу культурного життя, насиченого саме національним змістом і постмодерністськими новаціями, відбуваються зміни в смаках, уподобаннях, у критеріях оцінок явищ культури та мистецтва На перший план виходять критерії художності, естетичної досконалості, інно-ваційності, авангардно сті, народності, а не ідеологем, що мали місце в минулому країн СРСР, хоча в той час мали місце теж шедеври, які тут засвідчували про талант.

Щодо духовної культури та церкви, тут видно надзвичайно багато нового, прогресивного і частково показового. У свій час, наприклад, В.І.Вернадский відносив церковно-релігійне життя етносу до "надбань культури" та ставив в один ряд з організацією народної освіти. Так, це було у першій половині XX ст., а ми живемо у XXI ст., проте прорадянські атеїстичні стереотипи продовжують "мутити воду" в суспільстві, не усвідомлюючи потребу духовно-гуманістичного чинника в суспільстві [1].

Характерною рисою нової соціокультурної реальності є зміна статусу релігії, має місце секуляризація значних верств населення, зростає вплив релігії на мораль, мистецтво, спосіб життя, ціннісні орієнтири. Так, 68% респондентів заявляють про значні перспективи і можливості впливу церкви на духовні потреби наших сучасників [2, с 50]. Про такий стан засвідчує філіал Інституту Геллапа (Соціс ГЕЛЛАП, м. Київ).

Українська культура переживає на даний час період свого оновлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей, модерніза-ційного та постмодернізаційного структурування.

Ідея національно-культурного відродження стимулює появу нових тенденцій в культурному просторі України, а саме:

•формування тенденцій на підвищення уваги до культури, її гуманізацію та демократизацію культурної сфери;

•розширення культурного простору України, виникнення нових суб'єктів і осередків культурного життя;

•виникнення недержавних культурологічних структур (фірм, малих підприємств, дирекцій свят, фестивалів, наприклад, "Берегиня", "Золоті ворота", "Сорочинський ярмарок", "Лесині джерела", "Червона рута") та ін.;

•відродження і розвиток культур національних меншин України;

•активізація культурного життя в регіонах;

•утворення та розвиток міжнародних культурних зв'язків, зміцнення престижу української культури у світі.

На даний час Україна має угоди про культурну співпрацю більш ніж з 60 країнами світу; Україна по лінії "Українського товариства дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами" підтримує контакти з 900 громадськими організаціями та діячами із 102 держав та 50 організаціями зарубіжних українців.


Однак за цих та інших позитивів мають місце певні складнощі, що негативно позначаються на сучасній українській культурі, а саме:

• затягнувся період, коли старі ідеали минулого (радянського) втрачені, а нові ще не напрацьовані чи відсутні;

• продовжується криза культурної інфраструктури - звуження мережі установ культури, зменшення капіталовкладень, погіршення матеріально-технічної бази тощо;

• продовжує мати місце дотримування концепції "управління культурою" замість державного регулювання, а також бюджетного утримання її закладів, у той час коли низьке фінансування з бюджету паралізує культурне життя в суспільстві, негативно позначається на культурно-мистецькому середовищі;

• комерціалізація культури в умовах відсутності потужного приватного сектору та стійких, широких традицій меценатства поставила на грань виживання велику кількість творчих колективів, що збіднює розвиток культурних досягнень.

Висновки з даного дослідження і перспективи. Отже, культура - явище багатовимірне, багаторівневе, динамічне, тому є велика потреба продумати, підготувати та реалізувати цілу низку реформ, що сприяли б соціально-полі-тично-культурному прогресу суспільства, який мусить бути спрямований на державну самостійність, стабільність, утвердження принципів і норм громадянського суспільства та всебічний інтелектуальний розвиток особистості в сучасному українському суспільстві.

Культура повинна відігравати вирішальну роль у протистоянні таким негативним проявам, як культ насильства, політичний екстремізм, ксенофобія, злочинність, корупція та моральна деградація окремих посадовців, що проявляється в обмані, грабежі, брехливих обіцянках тощо.

Особливої уваги потребує така проблема культури, як виховання патріотизму та громадянськості у громадян та особливо молодих людей [14].

Головну роль у здійсненні цих завдань могли б відігравати творчі спілки професійних митців, благодійні фонди, національно-культурні товариства та інші об'єднання у сфері культури.

У процесі державотворення необхідно створити серйозну філософію реформування культури, створити нормативно-правову базу; реорганізувати майново-фінансово-господарські взаємовідносини; заохочення становлення мережі недержавних культурно-мистецьких організацій (творчі спілки, фонди, професійні гільдії тощо); серйозно підійти до створення умов для забезпечення вітчизняній культурі конкурентоспроможності на внутрішньому та зовнішньому ринках реалізації культурної творчості тощо.

Слід зауважити, що культурна присутність України за її межами досі не має системного характеру представлення її у міжнародних культурних


проектах, що дало б змогу залучити іноземних інвесторів у реформування та розвиток культурної сфери нашої країни.

У сучасних умовах реформування має бути повніше продумана організація роботи з кадрами в галузі культури, це і має стати запорукою відтворення інтелектуального та духовного потенціалу суспільства, який матиме можливість забезпечити високий авторитет вітчизняної культури та української нації-держави в світі.

Список використаних джерел

1. Академічне релігієзнавство: Підручник/ За наук. ред. проф. А.Колодного. -К.: Світ знань, 2000. - 862 с

2. Дрожжина С.В. Культурна політика сучасної полікультурної України: соціально-філософський та правовий аспекти / Донецьк, держ. ун-т економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. - Донецьк: Дон ДУЕТ, 2005. - 198 с

3. Духовні цінності в сучасному інформаційному суспільстві: Матеріали наук.-практ. конф. / Нац. акад. держ. упр., Центр перспектив, соц. дослідж., М-во праці та соц. політики України, НАН України. - К., 2007. -127 с

4. Закон України про культуру: Проект // Культура і життя. - 2006. - ЗО серп. -С. 2-3.

5:Клочко В.ТІ. Глобалізація: економічні та соціально-культурні аспекти. - К: ДАКККіМ,2005.-189с.

6. Мавлімон В. Культурна безпека як мета культурної політики держави // Вісн. НАДУ - 2006. - № 4. - С 222-228.

7. Малиновский Б. Научная теория культуры: Монография. - М.: ОГИ, 2000. -205 с.

8. Менеджмент в сфері культури: Тренінг / Т.Азарова, Л.Абрамов; Центр підтримки творчих ініціатив. - Кіровоград, 2000. - 85 с

9. Національні культури у процесі формування української нації: 36. доповідей наук.-практ. конф. / Кіровоград, обл. краєзнав. музей, Обласна організація Всеукраїнської спілки краєзнавців. - Кіровоград: Поліграф-Терція, 2006. - 222 с

10. Огонов А.А. Теория культуры: Учеб. пособие для вузов. - М.: Гранд: ФАИР-ПРЕСС, 2004.-401с.

11. Паламар А. Чи культурна наша культура? // Культура і життя. - 2006. -26 квіт. - С. 6.

12. Пірен М.І. Етнополітика в Україні: соціо-психологічний аналіз: Навч. посіб. - К: Ун-т "Україна", 2007. - 408 с

13. Пірен М.І. Соціологія релігії: Підручник. - К.: ДП "Видав, дім "Персонал", 2008. - 344 с

14. Послання Президента України Віктора Ющенка про внутрішнє і зовнішнє становище України. 2008 рік// Уряд, кур'єр. - 2008. -16 трав. - № 88. - С. 4-5.

15. Сенюшкіна Т. Право на культурну ідентичність і культурна політика держави в багатоетнічному суспільстві // Вісн. НАДУ. - 2003. - № 4. - С. 465-473.

загрузка...
Top