Аристофан - батько давньогрецької комедії

Вступ

1. Аристофан і комедії його часу

2. Аналіз комедій Аристофана

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Арістофан — перший з відомих нам комедіографів античної літератури. У складному процесі вироблення антропологічного погляду на світ він мав власну чітку позицію і відкрито виступав проти нового розуміння реальності, проти софістів і Сократа, якого несправедливо вважав софістом. Він обстоював традиційну патріархально-полісну мораль, поведінку, світогляд. Якби цей поет жив на два-три століття пізніше, його могли б віднести не просто до консерваторів, а й навіть до реакційних мислителів. Проте у суперечливих політичних умовах кінця Vст. позиція Арістофана була по-своєму логічна і знаходила підтримку в більшості громадян.

У цей час ішла Пелопоннеська війна між Афінами і Спартою за панування на Балканському півострові. Вона закінчилася поразкою Афін. Як сталося, що бідна на художні таланти Спарта перемогла Аттику — країну вишуканої філософії, витонченого мистецтва? Гаслом Спарти була громадянська єдність і згуртованість будь-що-будь, нехай ціною ущемлення персональних інтересів, поглядів і смаків. В Афінах же поступово утверджувалися такі цінності, як демократія, плюралізм думок, терпимість до протилежних позицій. Проте в суворих умовах виснажливої війни афінянам не вдалося згуртуватися на основі поширеного в них світоглядного плюралізму.

Те, що стало величезним кроком уперед у царині філософії і для європейської культури в цілому, стало бідою грецької демократії і всього народу. Наприкінці IVст. до н. є. ця роздробленість політичних інтересів і світоглядних позицій привели до втрати Афінами державної незалежності, завоювання поліса Александром Македонським, а з середини IIст. до н. є. і римлянами.

1. Аристофан і комедії його часу

Аристофаг – єдиний з представників комедії, п'єси якого, хоча й далеко не всі, дійшли до нас у цільному виді. Джерела, з яких можна було б почерпнути відомості про життя Аристофана, відрізняються крайньою вбогістю. До них ставляться дві анонімні біографії, стаття в словнику Свіди, схолія із Платона, схолії й дидаскалії, що дійшли до нас із текстом комедій драматурга й деякі інші. Сюди потрібно додати ще самий текст комедій "Ахарняне", "Вершники", "Хмари", "Оси", "Мир".

Аристофан народився близько 446 р. до н.е.. Батьки його були афіняни й люди вільнонароджені, але, очевидно, не дуже заможні. Поетичний геній Аристофана виявився ще в юнацькому віці. В 427 р., коли йому було тільки 19 років, на сцені йшла вже його п'єса, і він одержав на змаганнях другу нагороду.

В 431 р., коли вибухнула Пелопонеська війна, Аристофану було тільки 15 років. Можна думати, що саме цей страшний для всієї Греції рік був початком його свідомого життя. Аристофан був безпосереднім очевидцем тих нещасть, які осягли Афіни в перші роки війни.

Коли вмер Перикл, і керівництво справами перейшло в руки вождя радикальної демократії Клеона, Аристофанові було 17 років, отже, він міг уже свідомо сприймати події, що відбуваються. Аристофан, що обвинувачував у своїх комедіях Перикла в розв'язанні війни, тим більше негативно повинен був поставитися до встановлення панування радикальної демократії, що наполягала на більше рішучому веденні війни з Пелопонеським союзом. Дійсно, в 426 р. на великих Діонісіях Аристофан поставив комедію "Вавилоняни". Ця п'єса, що дійшла до нас, містила різкі нападки на Клеона, що зображались безчесним з і хабарником. Клеон залучив Аристофана до відповідальності, посилаючись на те, що в п'єсі в присутності іноземців були ображені народ і представники державної влади. Аристофанові із працею вдалося уникнути покарання.

Однак на початку свого творчого шляху Аристофан не міг сам виступати перед архонтом і просити хору. Перед архонтом як автори п'єс виступали друзі Аристофана й тим самим приймали на себе відповідальність за комедії. Так, комедія "Арханяни" (425 р. до н.е. ), у якій Аристофан призивав до якнайшвидшого заключення миру зі Спартою, була поставлена від імені поета й актора Калістрата. До цього часу молодий драматург був уже відомий афінській публіці, тому що в 427 р. він представив на конкурс, звичайно теж не від свого ім'я, комедію "Бенкетуючі", що, очевидно, представляла собою сатирові на софістичне виховання.

В 424 р. Аристофан поставив на Ленеях, уже під своїм ім'ям, комедію "Вершники". П'єса одержала першу нагороду. Але в наступному році Аристофан зазнав невдачі на змаганнях, виступивши з комедією "Хмари", що осміює нову філософію софістів. Пізніше він переробив п'єсу, розраховуючи на друге подання, але воно так і не відбулося. З 422 р. Аристофан бере ряд перемог на драматичних змаганнях і одержує те першу, те другу нагороду. В 422 р. іде його комедія "Оси", у якій він осміює афінське судочинство; в 421 р. - комедія "Мир", в 414 р.- "Птаха" і в 411 р.- "Жінки на святі Фесмофорий", що пародіювали трагедії Еврипіда, і "Лисистрата", що призивала, як і комедія "Мир", до припинення війни зі спартанцями[3, c. 121-123].

Особливо великий успіх чекав на частку комедії "Жаби" (405), що представляє собою критикові афінської драматургії останньої чверті V ст. Успіх цієї п'єси був настільки великий, що вона була поставлена вдруге.

Роки, які пішли за цим, мало сприяли розвитку політичної комедії. Афіни були розбиті в Пелопонеській війні спартанським полководцем Лисандром, а їхні демократичні установи знищені. Установилася так звана "тиранія тридцяти". Потім пішла громадянська війна за відновлення демократії. І хоча демократичні установи в 403 р. до н.е. були відновлені, демократія не могла вже повернути колишньої сили й значення. До того ж Афіни зубожіли. Важко було знайти багатих громадян, які могли б взяти на себе витрати по постановці п'єс, і тому виступу хору були зведені до деяких партій.

Аристофан повинен був пристосовуватися до нових умов. У двох його останніх творах, що дійшли до нас комедіях "Жінки в народних зборах" (близько 392 р. до н.е. ) і " Плутос" ("Багатство"; 388 р. до н.е. ) майже зовсім зникає злободенна політична сатира. Ці п'єси являють собою перехід від древньої політичної комедії до середньої комедії, що зображувала людину в його приватному житті й пародіювала міфи й трагедії.

Дату смерті Аристофана відносять приблизно до 385 р. Відомо, що після "Багатства" він написав ще дві комедії. Вони були поставлені на сцені від імені його сина Арара, якому він хотів здобути прихильність глядачів. Знайдена в Афінах на початку XX в. напис містить відомості про те, що Арар був переможцем на Діонісіях 387 р. до н.е.. Поза всяким сумнівом, він виступав з однієї з п'єс свого батька.

Збереглося одинадцять комедій Аристофана, написав же він, по свідченнях древніх, більше 40 п'єс, але від них залишилися лише невеликі уривки. Всі драми, що дійшли до нас, Аристофана створені ним під час Пелопонеської війни, за винятком двох, що з'явилися пізніше, на початку ІV в. до н.е. І в цих останніх п'єсах Аристофана вже не відчувається того політичного життя, що б'є ключем, що розгортається перед нами в його комедіях періоду Пелопонеської війни.

Які ж питання ставить Аристофан у комедіях, написаних ним під час війни? Три його комедії можуть бути віднесені до розряду п'єс, у яких утримується протест проти Пелопонеської війни й заклик до заключення миру зі Спартою. Це -"Ахарняне", "Мир" і " Лиси-Страта". Однак питання війни й миру Аристофан неодноразово зачіпає й в інших своїх п'єсах. Оскільки війна підтримувалася всією політикою афінської радикальної демократії, то драматург у своїх антивоєнних п'єсах постійно стосується афінських державних порядків і діяльності вождів демократії. Але в Аристофана є й дві п'єси, спеціально присвячені порядкам, установленим сучасної драматургові афінською демократією,- "Вершники" і "Оси". Однак і тут необхідно помітити, що різні сторони афінських державних порядків і особливо діяльність демагогів постійно критикуються й в інших комедіях драматурга[2, c. 35-36].

Аристофан розумів зв'язок сучасних йому соціально-економічних відносин з різними проявами суспільної думки. Люди, які, як йому представляється, проводять дурну й своєкорисливу політику, захищають помилкові погляди в релігії, філософії й моралі. З іншого боку, і носії помилкової мудрості, на його думку,- і причина того, що в Афінах з'являються дурні політики. Тому в деяких комедіях Аристофан критикує помилкові, з його погляду , плину сучасної йому суспільної думки. Так народжуються його комедії, у яких основне місце займають ідеологічні питання. В "Хмарах" він критикує філософію софістів і їх методи виховання юнацтва. В "Жабах" і "Жінках на святі Фесмофорий" Аристофан критикує драматургію Еврипіда. Нападки на Еврипіда втримуються, крім того, і в "Ахарнянах". Критикуючи Еврипіда, Аристофан має на увазі не тільки творчість цього драматурга, але й весь новий напрямок у тодішній трагічній поезії.

Три комедії драматурга містять критикові соціальних утопій того часу. Дві з них - "Жінки в народних зборах" і "Плутос" ("Багатство") - створені Аристофаном уже після закінчення Пелопонеської війни. Третя п'єса - "Птахи" була створена ще за десять років до закінчення війни. Як в останній групі комедій Аристофана, так і у всій його драматургії вона займає трохи особливе місце. По своєму задумі "Птахи" - соціальна утопія, але в той же час це комедія-казка, у якій, поряд з людьми, як діючих осіб виступають і птаха. Разом з тим ця комедія близько примикає до п'єс властиво політичним, зокрема , до таким, у яких драматург виступає проти Пелопоннеської війни.

П'єси Аристофана й будуть розглянуті у зв'язку з навкруги тих питань, які в них зачіпаються[5, c. 42].


2. Аналіз комедій Аристофана

Від Арістофана дійшло 11 комедій. В них він виступає проти нового, непатріотичного і безрелігійного мистецтва («Жаби»), проти софістів і антропологічного погляду на природу, богів, суспільство («Хмари»), проти Платона з його, як йому здається, абстрактними теоріями державності («Птахи»), проти демократії як такої («Жінки в народних зборах», «Оси»). Виступає він проти війни («Мир», «Ахарняни», «Лісістрата»), зокрема проти тих ремісників і грошовитих людей, які наживаються на ній («Вершники», «Плутос»).

В комедіях Арістофана ми знаходимо певні пережитки родового життя, коли поліс сприймався як один рід (сім'я). Тож драматург не боявся виводити і навіть різко критикувати знаменитих людей Афін під їхніми іменами. Серед його персонажів — Сократ, Евріпід, Есхіл, окремі воєначальники («стратеги») тощо.

Про «родинні» відносини з публікою свідчить і парабаса — повчальне звернення до публіки, яке хор проголошував від імені автора під час паузи.

Арістофанівський комізм спирається на протиріччя між новою, антропологічною, плюралістичною мораллю, яку він не терпить, відкидає, і мораллю патріархально-полісною. Носієм такої моралі є, на його думку, сільське населення, далеке від крайніх новацій міського життя, і прості городяни, що керуються «здоровим глуздом». Незважаючи на всю кумедність, їм у нього найбільше таланить і саме за ними залишається останнє слово. До цього населення і звертався Арістофан у своїх комедіях. Сам комізм ставав можливим в умовах загострення боротьби двох протилежних світоглядних позицій.

Фарс і травестія. Якщо в трагедії людина через переживання долі підноситься, а масштаб її особистості збільшується, то в комедії все навпаки: через переживання буденних обставин масштаб особистості зменшується. Автор показує, якою малою і жалюгідною часом буває людина, порівнюючи з еталонною точкою зору. Моральний еталон (ідеал) підноситься над людиною, а людина проти нього зменшується і через це стає комічною. Зниження всього серйозного до несерйозного, високого до побутового, шанобливого до глузливого називається травестія, або бурлеск.

З цим прийомом пов'язаний фарс — обігрування в словах, рухах, діях людського тіла. Патріархальна свідомість сприймала весь світ як ерос, тобто коли все у світі вступає у статеві зносини одне з одним, все породжує одне одного. Весь світ — одна сім'я. Тому гумор Арістофаиа ґрунтується на «низових» образах і називається фалічним гумором. «Героєм» його гумору стає людське тіло. Але це зовсім не емансиповане чуттєве тіло доби Відродження, а тіло як частина Всесвіту, яке в умовах земного дріб'язку і метушливої буденності набуває комічного значення[2, c. 28-30].

Окремі образи міфології постають в Арістофаиа у бурлескно-фарсовому зображенні. Так, Геракл у «Жабах» і «Птахах» зображається як п'яничка і ненажера. Травестійно зображається в «Жабах» весь підземний світ, царство Аїда. Зловісна ріка Стікс там обміліла до звичайнісінького болота, уздовж якого сидять жаби і своїм кумканням порушують урочисту тишу. Там же, під землею, у Арістофаиа є шинки, де продають вино та наїдки і навіть відбуваються сварки з бійками. Жертвою такої сварки став бог Діоніс, який спустився під землю, щоб побачити свого улюбленого поета.

У «Птахах» два бешкетники-авантюристи будують у повітрі пташину державу. Птахи перехоплюють дим і смачні запахи від жертв, які люди приносять богам. Боги ображаються і посилають до птахів делегацію — бога Прометея і героя Геракла. Проте місія з Олімпу закінчується не зовсім щасливо, бо перший парламентар зображається боягузом, а другий — ненажерою і п'яницею, тож птахи легко спокушають його смачною їжею і диктують свої умови. Так розкриваються «тіньові сторони» афінської демократії.

Постаті відомих афінян також зображаються фарсово і травестійно, як, наприклад, Евріпід у «Жабах»: він демонструє жалюгідну безпорадність у складанні віршів і програє поетичне змагання з Есхілом. Сократ у «Хмарах» викладає свою філософію неграмотному селянину Стрепсіаду, і той бурлескно знижує її серйозний смисл тим, що наївно співвідносить її з життям свого тіла.

Бурлескно зображає Арістофан полісне життя. Жінки підв'язують собі чоловічі бороди і проганяють чоловіків з народних зборів, а потім самі приймають державні рішення («Жінки в народних зборах»). Взагалі Арістофан є противником демократії і постійно висміює її. В «Лісістраті» жінки загальним голосуванням постановляють не пускати чоловіків у спальню, поки ті не припинять вести свої війни.

Версифікація. У своїй версифікації Арістофан був винахідливіший за трагіків. Його вірш вражає різноманітністю і віртуозністю ритмів і розмірів. Це пояснюється необхідністю придумувати все нові й нові мелодії для дуетів і танків, щоб не слабшала увага глядачів. Таким чином, версифікація також обумовлена активною участю тіла в комедійному дійстві.

Композиція. Перед Арістофаном стояла непроста проблема вироблення ефективної комедійної композиції. Все ж таки міфологічний сюжет трагедії був відомий глядачам у загальних рисах заздалегідь, а сюжет комедії брався з життя. А за Арістотелем, глядач одержує естетичне задоволення, коли упізнає знайоме.

На нашу думку, в основі композиції в Арістофаиа прочитується схема судового обговорення або філософського диспуту. І суд, і диспут були важливі і зрозумілі для всіх реалії афінського життя.

Композиційно твір ділиться на дві половини. Спочатку з уст самого персонажа ми дізнаємося, що він потрапив у скрутне становище, у нього виникла якась складна життєва проблема. Потім він придумує кумедний і несподіваний спосіб, як розв'язати Цю проблему. У суперечці з хором він зважує всі «за» і «проти» такого способу або навіть сам перевіряє його ефективність. Лише після цього починає рішуче діяти[1, c. 47-48].

У другій половині твору обраний спосіб усунути проблему реалізується на практиці і, сказати б, проходить перевірку самим Життям. Як правило, сюжет будується так, що спосіб усунути проблему виявляється абсурдним, а життя вщент розбиває усі намагання героя. Теорія виявляється легковажною і не витримує перевірки життям.

Так, в комедії «Жінки в народних зборах» жінки виступають проти власного приниження з боку чоловіків і самі придумують закон про загальну рівність всіх у державі. Але у житті цей закон зазнає цілковитого краху. Жінки зрозуміли його так, що віднині всі вони мають однакові права на всіх чоловіків. Це типовий зразок фалічного гумору. В результаті все звелося до бурхливого сексуального вибуху, внаслідок якого чоловіки постраждали, а жінки посварилися. Тож довелося повертатися до законів, складених чоловіками.

«Хмари». В комедії «Хмари» (423 р. до н. є.) головний герой селянин Стрепсіад опиняється перед складною проблемою: як розплатитися з кредиторами. Його син надмірно захоплюється кінними перегонами і тратить на них всі сімейні гроші. Стрепсіад іде в Афіни до Сократа, щоб той навчив його, як «правду зробити кривдою, а кривду — правдою», тобто як обдурити кредиторів. Ідея гарна, але у старого немає сил вчитися, і він посилає до школи самого винуватця банкрутства сім'ї — Фідіппіда.

В другій половині комедії Фідіппід демонструє, чого він навчився. Він дотепно доводить кредиторам, що нічого їм не винен. Здавалося б, теорія торжествує, але це не так. Виникає сварка між батьком і сином, син б'є батька і за всіма правилами софістичної логіки, якої навчив його Сократ, доводить, що має право його побити. Стрепсіад не знає, як захищатися. Тільки тут він зрозумів, що наука — це палиця з двома кінцями. Він біжить у школу Сократа і спалює її. В цій комедії Арістофан виступає і проти софістів, і проти Сократа. Він навіть не намагається зрозуміти або якось викласти точку зору Сократа чи софістів, вона для нього a priori неприйнятна. Він осміює її з точки зору традиційної патріархально-полісної моралі. Ця стара мораль зовсім не така плюралістична, як нова філософія. В її основі ми знаходимо такі наріжні камені, як поклоніння традиційним богам, патріотизм, шанування батьків, турбота про тіло і культ фізичного здоров'я. А що робиться в школі Сократа? Учні в нього голі й босі, брудні й голодні. Хіба такі юнаки можуть захищати Афіни зі зброєю в руках? Його наука нікому не потрібна: наприклад, один учень вимірює відстань, на яку стрибнула блоха. Методи навчання Сократа нагадують шарлатанство. Сократ вчить, що богів немає, є тільки повітря, хмари. Сам він сидить у кошику під стелею, тобто ближче до хмар, до своїх богів. Арістофан хоче сказати, що наука шкідлива для юнацтва, бо розбещує його і руйнує релігійні почуття.

Через двадцять років, коли греки остаточно програли Пелопоннеську війну, вирішили, що філософія Сократа справді шкідлива для юнацтва. Його звинуватили у тому, що він розбещує молодь і вчить її не поклонятися афінським богам. За це Сократа засудили до смерті, і він випив отруту.

«Хмари» Арістофана дістали схвалення афінян. Чому вони не захистили Сократа? Чому пізніше погодилися з вироком до страти? Періодично в житті людства відбуваються прориви до нового світорозуміння. Як відкатна хвиля виникають заклики повернутися до простоти, природного існування. Це реакція на ускладнення життя як спроба повернутися до первісної гармонії. Сократ учив, що життя не таке однозначне, яким воно уявляється в патріархальній свідомості. Фактором, що неминуче ускладнює життя, є сама людина, суперечливий характер її внутрішнього світу, мислення і почуттів. Життя — і світ, і людина — суперечливі. Не можна на це заплющувати очі. Інакше ми залишаємося у темряві обскурантизму. Сократ почав відкрито проповідувати, що вище благо — це знання, а не віра. Його девіз: «Пізнай самого себе!». Такий підхід був революційним проривом для філософії і всієї європейської культури. Але людська маса інстинктивно прихильна до простої, гармонійної, «дитинної» свідомості як до випробуваної цінності. Тим більше в таких екстремальних історичних обставинах, як війна. Арістофан і виражав цю позицію мас[4, c. 56-58].

Висновки

Творчість Аристофана тісно пов'язана з життям Афін другої половини V ст. до н.е.. Це пояснюється й самим характером жанру. Древня комедія безпосереднім образом втручалася в сучасну їй громадське життя, бичувала й осміювала пороки суспільства й окремих громадян, говорила про те, як усунути ці виродливі явища.

У комедіях Аристофана мова йде про народні збори, суд присяжних, стратегах, пританах, військових і дипломатичних справах його днів, філософських, літературних, театральних суперечках. Усюди в п'єсах розкидані натяки на сучасників, поза всяким сумнівом жваво сприймалися глядачами. Афіни були більшим по того часу містом - у них налічувалося понад 100 тисяч чоловік вільного населення. Афінські жителі часто спілкувалися один з одним, чоловіка, наприклад, постійно зустрічалися в народних зборах, у суді присяжних; до того ж, як і у всякому південному місті, значну частину часу вони проводили на вулиці. Не тільки суспільна, але й особисте життя кожного була в усіх на очах. Тому окремі випади, влучне слово або глузування, що пролунали зі сцени за адресою посадової особи, філософа, поета були зрозумілими й привертали загальну увагу. Однак цей тісний зв'язок Аристофана з життям сучасних йому Афін створює ряд труднощів при читанні його добутків у цей час. Не тільки без загального знайомства з тією епохою, у яку він жив, але й без додаткових коментарів читати його вже важко. Тому необхідно мати хоча б загальне подання про Афінської демократії другої половини V ст. до н.е..


Список використаної літератури

  1. Александра М. Гуманістичні ідеї у комедіях Арістофана: (Матеріали до теми: Афінська демократія".Розділ "Тріумф грецької культури") // Історія в школі. - 1999. - № 8-9. - С. 47-50
  2. Александра М. Гуманістичні ідеї у комедіях Арістофана: (Методичні поради вчителю історії) // Історія в школі. - 1999. - № 12. - С. 35-37 ; Історія в школі. - 2000. - № 1. - С. 28-31
  3. Античний театр: Есхіл, Софокл, Евріпід, Арістофан, Менандр, Плавт: трагедії і комедії: Для старшого шкільного віку: Пер. із давньогр. та латин. / Упор. та передм. Вадима Пащенка,. - К. : Веселка, 2003. - 381 с.
  4. Головня В. Аристофан: біографія окремої особи / Валентин Головня; АН СССР. Ин-т истории искусств. - М. : Изд-во АН СССР, 1955. - 184 с.
  5. Гусейнов Г. Аристофан: технічний звіт / Гасан Чингизович Гусейнов,; Гасан Гусейнов. - М. : Искусство, 1988. - 270 с.
загрузка...
Top