Трипілля - загадки унікальної культури

Вступ.

1. Трипільська цивілізації, її основні віхи та характеристика.

2. Традиції та культура Трипілля – Кукутені.

3. Феномен трипільської культури в давній історії України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Трипільська культура - унікальне явище в історії людства. Вона відіграла безпрецедентну роль у становленні цивілізації на планеті Земля. Невдячне людство поки що як слід не оцінило цивілізаційної ролі Трипільської культури, яка була локомотивом історії протягом 2,7 тисячоліть, починаючи приблизно з 5500 року до н.е.

Це вже було не первісне суспільство, а суспільство з атрибутами цивілізації. Трипільська цивілізація - це, перш за все, землеробська економіка. Саме в Трипіллі відбулася повна і остаточна перемога відтворюючої економіки, що було проявом тріумфу неолітичної революції. Впровадження землеробства у всій Трипільській ойкумені стало фундаментом цивілізації. Високою культурою землеробства людство зобов'язане Трипільській культурі (у Молдові і Румунії її називають Кукутені). За всю історію ніщо не мало такого суттєвого впливу на життя людини, як перехід до рільництва. Без свідомого вирощування рослин з допомогою достатньо ефективних знарядь праці, яке забезпечувало створення надлишків продуктів харчування, була б неможливою поява цивілізації. Трипільці подолали споконвічний страх людини перед голодом - і це було їх найвидатнішим досягненням. У Трипіллі люди вперше звільнились від постійних турбот про їжу і в них з'явилося дозвілля для будівництва осілих поселень, виготовлення посуду, занять мистецтвом, розвитку міфологічних уявлень.

Здійснивши перехід до відтворюючих технологій ведення господарства, трипільці поєднали землеробство з тваринництвом. Вони вирощували пшеницю, ячмінь і овес, розводили велику рогату худобу, свиней, овець і кіз, а биків і коней використовували як тяглову силу. Орали трипільці ралом, а жали серпами з дерева і рога з кременевими вставками, на яких були вирізьблені зубці. У них були сани і вози (є певні свідчення цього).

Трипільці першими в історії вирішили продовольчу проблему, першими почали будувати справжні будинки, як правило, двоповерхові, в яких вперше з'явилися двері й горище, стіл, табуретки й стільці.

Kультура Трипілля-Kукутені існувала на теренаx Румунії, Moлдoви й України в VI – ІV тис. дo н.е., тoбтo за дoби енеoліту – на початку брoнзoвoгo віку. В істoрії України це була перша прoтoцивілізація, на oзбрoєнні якoї, крім мисливськoї збрoї, xарактернoї для пoпередніx етапів істoрії, з`являється і вдoскoналюється вже справжня бойова збрoя.

Джерельна база. Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. – К. – Ч. І – 128 с., та ІІ – 112с. --- 2006 --- Частина І - видання українською мовою праць В.В. Хвойки по ТК з науковими коментарями. Біографічний нарис. Частина ІІ присвячена публікації знахідок В.В. Хвойки з колекції Національного музею історії України. Статті присвячені польовим дослідженням та інтерпретації знахідок В.В. Хвойки та його ролі у відкритті та вивченні Трипілля. Сучасна наукова інтерпретація трипільської культури.

Енциклопедія трипільської цивілізації. – К., (ЕТЦ) Укрполіграфмедіа. – Т.І – 703 с.; та Т. ІІ – 654 с.- --- 2004 --- Майже все про трипільську культуру в Україні станом на початок 3 тисячоліття (на 2004 рік). Понад 60 авторів з семи країн світу. В томі І узагальнюючи розділи присвячені: 1) історії дослідження ТК в Україні, 2) періодизації та хронології, 3) економіці, включаючи характеристику природного оточення, культурних рослин, рільництва, тваринництва, використання мінеральної сировини, металургії та металообробки, видобутку кременю, гончарного виробництва, 4) архітектурі поселень, 5) духовній культурі, 6) знаковим системам, 7) антропологічному складу населення, 8) озброєнню та військовій справі, 9) культурно-історичним зв’язкам. У додатках статті присвячені ТК у сучасному історичному міфотворенні, реставрації та методикам оцінки знахідок, реєстр пам’яток ТК.

Том ІІ – енциклопедичні статті (понад 800), присвячені окремим пам’яткам, авторам розкопок та фахівцям, різним аспектам вивчення, термінології, сусіднім культурам, хронології та періодизації, музеям та установам, громадським зацікавленням трипільською культурою, митцям. Багато (близько 3000) кольорових ілюстрацій.

Павленко Ю.В. Етномовна ідентичність носіїв трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К., 2003. - С.118-136 - Єдина наукова спеціальна праця, присвячена цій проблемі. На наш погляд однобічно висвітлює існуючі концепції індоєвропейської прабатьківщини. Не на фаховому рівні задіяні археологічні дані по ТК та іншим синхронним культурам.

Хронологічні рамки дослідження. Дослідження охоплює період існування трипільської культури, тобто 5300 - 2750/2600 роки до н.е.

Географічні рамки дослідження- території Правобережної України і Молдови.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси трипільської цивілізації та дослідити її феномен.

Для досягнення цієї мети у роботі вирішується ряд задач:

  • визначити аспекти трипільської цивілізації, її основні віхи та характеристика;
  • охарактеризувати основні тенденції розвитку трипільської цивілізації;
  • дослідити основні напрямки культури Трипілля – Кукутені.

1. Трипільська цивілізації, її основні віхи та характеристика

Трипільська цивілізація – блискуча археологічна культура, що існувала на території Правобережної України і Молдови протягом декількох тисячоліть (кінець неоліту – мідний вік) .

Вона почала формуватись ще в другій половині VI тис. до н.е. в результаті міграцій тогочасних людей Циркумпонтійської зони (території навколо Чорного моря, яке до 5508 р. до н.е. було невеликим прісноводним озером) і спалаху знань незрозумілого походження, що відомі в езотериці як Гіперборейська традиція.

Спочатку Трипільська культура розташувалася в пониззях Дунаю (Кереш, Старчево, Боян, Кукутені), потім поширилася на території між Дністром і Бугом, а потім почала просуватися все ближче і ближче до Дніпра. На шляху розширення території свого проживання трипільці вступали в контакт з іншими племенами, які проживали на цій територіїї в той же історичний період. Так, внаслідок взаємодії з місцевою людністю Бузько-Дністровської археологічної культури Трипільська культура почала своє широкомаштабне розгортання на території теперішньої України.

У трипільців були каменярні, гончарні майстерні, плавильні печі та горни. Вони постійно вдосконалювали технології обробки кременю. Високого рівня у трипільців досягли металургія і металообробка. Для виготовлення інструментів і прикрас з міді використовували досконалі методи кування і лиття.

Гончарство у трипільців виділилося в окрему галузь, ними було винайдено повільне гончарне коло, постійно вдосконалювалася технологія виготовлення посуду. Вражає та обставина, що посуд був стандартизований: об'єм всього посуду був кратним чоловічій пригорщі (приблизно 84 грама).

Ще одне нововведення трипільців ткацтво. У трипільців з'явився перший ткацький верстат. Одяг трипільців був красивим і різноманітним. Чоловіки носили ткану сорочку, пов'язку на стегнах, багато прикрашений пасок, а жінки - сукні з тканини, прикрашені вишивкою, кістяними і мідними бляшками. Взуття - від сандалів до чобіт - трипільці шили з відмінно виготовленої шкіри.

Різке зростання господарської активності, нагромадження багатства і необхідність захисту від зовнішньої небезпеки призвели до концентрації розрізнених сімейних господарств у селища-велети з кількістю населення до 10 тисяч жителів, а в Тальянках - до 20-30 тис. жителів. І тут трипільці були першими. Започаткований ними радіальний метод забудови і дотепер використовується у містобудуванні. Характерною для трипільських міст є наявність вулиць та тротуарів. По суті, трипільці здійснили "міську революцію". Укріплене поселення із складною суспільною ієрархією - це вже місто.

Отже, у трипільців були всі три необхідні умови, що роблять людину відносно незалежною від природи, а отже, формують основи цивілізації - це поява нових видів ефективних знарядь праці, отримання надлишків продуктів харчування і будівництво осілих поселень.

Трипільці виготовляли товари для внутрішнього обміну і для експорту. Мабуть, ці обмінні та "експортно-імпортні" операції здійснювало багато людей, що зумовило зростання обсягів товарно-торговельних відносин. Носії Трипільської культури суттєво наблизилися до переходу на товарно-грошові відносини. Роль грошей у них могли виконувати стандартизовані кременеві і мідні знаряддя, а також кремінні гальки і великі кремінні пластини (вони знайдені у скарбах і не використовувалися у виробничих цілях)[6, c. 39-41].

Трипільці були за крок до створення держави і за крок до створення писемності. Цей крок зробили не вони, а шумери, єгиптяни і китайці. Хоча є певні підстави вважати трипільські поселення-велети державами (принаймні, протодержавами). Отже, якщо існували протоміста (селища-велети), то існували й протодержави. Чим більше з'являється наукової інформації, тим все менше залишається підстав для примітивного трактування соціальної структури трипільського суспільства як суто родоплемінного устрою. Життя великих "міст" (протоміст), тим більше відомих нині конгломератів з поселеннями-супутниками навколо них, неможливе без наявності чіткого адміністрування.

Звичайно, основним осередком громади була родина. Сім'ї, пов'язані родинними узами, утворювали рід. Рід входив до більш широкого об'єднання, яке поселялося в певному кварталі чи секторі міста. Це об'єднання входило до складу громади всього поселення. Отже, якщо існувало кілька рівнів організації громади, то, крім загальних зборів жителів поселення, мав бути спеціальний адміністративний орган, відповідальний за вирішення всіх поточних питань організації життя міста, так би мовити, систем життєзабезпечення, а значить була неминучою ієрархія вождів і "управлінців". Частина жителів повинна була займатися наведенням порядку, охороною території і угідь, до цього додайте наявність ремісників і жерців, які також були певним чином організовані. Завдяки інтенсифікації рільництва у трипільців уперше виділилися групи людей, зайнятих в інших галузях господарства (ремісники, гончарі, ткачі, ковалі). Все це свідчить про наявність поділу праці, спеціалізації і кооперації в трипільському суспільстві, що є цивілізаційною ознакою.

Сам факт спільного проживання великої кількості людей в одному поселенні породжував функцію управ-ління, з якої виростає держава (на першому етапі її становлення). Там, де існують управлінські функції, іс-нує управлінський апарат, а це вже держава (чи, принаймні, протодержава). Суттєва деталь: важко собі уявити, яких організаційних зусиль і коштів вимагав процес переселення трипільців з одного велетенського поселення в інше. Цей "проект" важко було б здійснити навіть в сучасних умовах.Однією з основних ознак цивілізації є писемність. Чи була у трипільців писемність? Поза сумнівом, процес формування писемності в Трипіллі відбувався, але, ймовірно, не встиг завершитися. Незаперечним є той факт, що у трипільців була розвинута знакова система. Символіка трипільців налічує не менше 300 окремих знаків та блоків. Трипільський орнамент - це і є трипільська "писемність". В орнаментуванні трипільського посуду немає нічого випадкового, для нього спільними були схеми розпису.

Як небезпідставно вважають Т. Ткачук і М. Віденко [5, c. 90-92] в даному випадку ми маємо справу з початковими фазами виникнення ієрогліфічної писемності, для якої розвинутий набір знаків є чудовою базою. Для завершення процесу створення писемності трипільцям лишалося, на думку Т. Ткачука, зробити небагато - збільшити частоту використання основного масиву знаків та довжину записуваної інформації і перейти з посудин на глиняні таблички. До сказаного слід додати наявність у трипільців об'ємної знакової системи - глиняних "жетонів", конусів, півсфер, циліндрів, кульок для лічби. В Східній Румунії на енеолітичному поселенні Тертерія знайдені глиняні кружальця ("жетони") з ідеомографічними написами, які свідчать про наявність у трипільців протописемності.

Викликає подив і захоплення духовний світ трипільців. Трипільська цивілізація мала розгалужену систему міфологічних вірувань, уявлень, ритуалів та обрядів. Там були культові споруди. Боги трипільців були покликані не карати людей, а допомагати їм (перш за все, зібрати високий врожай). Є підстави вважати, що ідея безсмертя людської душі виникла у трипільців. Є підстави стверджувати, що пантеон Древнього світу почав формуватися у Трипіллі. Трипільська Богиня-Матір потім стала Інанною, Ісідою, Деметрою, Кібелою і т.д. Глиняні зображення матері з дитиною біля грудей не потребують коментарів. Цей символ став основним у християнстві, а також символ Богоматері в позі Оранти.

Я систематизувала і перерахувала відомі науці факти, більшою чи меншою мірою визнані нею. Зараз у дослідженні Трипільської цивілізації настав новий етап, пов'язаний з перенесенням акценту із збору нових даних (при всьому незаперечному їх значенні) на їх концептуальне, світоглядне та історико-культурне осмислення. Трипільську культуру не можна зводити до археологічного феномену. Питання про Трипільську цивілізацію є не тільки археологічним, а й етнокультурним питанням. Культура - явище цілісне, у й вивченні не повинно бути монополії археології. Важливу роль у вивченні Трипільської культури повинна відіграти історична етнографія та лінгвістика. Інколи етнографічні аргументи важливіші за археологічні.

Для адекватного концептуального осмислення фактів необхідно розвіяти міфи, якими окутане питання про походження Трипільської культури, про її місце, роль і значення у всесвітній історії. Міфами є гіпотези про близькосхідне, семітське та балканське походження трипільців.

Вже нагромаджено достатньо фактів і аргументів для розвінчання ортодоксальних уявлень про початок цивілізації як "світла зі Сходу". Настав час ламати стереотипи і здійснити нові географічні відкриття стосовно витоків цивілізації. Всі мапи найдревніших цивілізацій закінчуються Південним Причорномор'ям. Настав час вписати Північне Причорномор'я, тобто територію нинішньої України, до карти найдавніших цивілізацій людства. Північне Причорномор'я - той казан, в якому варилася "каша" найдавніших цивілізацій. Визнання цього факту можна знайти в публікаціях деяких наших (В. Данилен-ко, І. Черняков, Ю. Шилов, А. Кифішин, Б. Михайлов) і західних дослідників. Так, Г. Кларк та С. Піггот у монографії "Праісторичні суспільства" (Лондон, 1956), визнаючи прабатьківщиною індоєвропейців степи між Карпатами та Кавказом, пишуть: "Оці степовики понад 5 500 років тому колонізували Месопотамію, Іран, Індію та інші країни Древнього Сходу. Вони принесли туди коня, вози й хліборобство... Коли звертаємося тепер до найважливіших областей найдавнішого хліборобського населення, то знаходимо більше зв'язків із Трипіллям, ніж зі Стародавнім Сходом". Зверніть увагу на красномовне визнання: в Трипіллі жило найдавніше хліборобське населення[7, c. 163-165].

Отже, настав час поставити питання про Циркумпонтійську (Навколочорноморську) зону цивілізацій. Все більше дослідників доходять висновку, що прабатьківщиною індоєвропейців були степи Північного Причорномор’я, тобто територія нинішньої України. Зокрема, так вважає видатний англійський дослідник проблеми походження індоєвропейців Дж. Мелларі (J. P. Mallory. In Search of the Indo-Europeans: Language, Archeology and Myth. - London 1991). Відомі англійські археологи У. Брей і Д. Трамп пишуть, що індоєвропейці є мовною сім'єю, походження якої, ймовірно, пов'язано із степами (У. Брей, Д. Трамп. Археологический словарь. М., 1990, переклад з англійської). До сказаного слід до-дати: із степами Північного Причорномор'я.

Прасемітизуючи Трипілля, Л. Залізняк виключає трипільців та інших найдавніших хліборобів з кола індоєвропейських народів. Робиться це на підставі хибного твердження про те, що хліборобами могли бути семіти та інші народи Близького Сходу, а індоєвропейцями стали скотарі (Л. Л. Залізняк. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994). Спосіб ведення господарства не є етнічною ознакою, з часом він змінюється. З тексту й контексту І тому "Давньої історії України" (К., 1997) випливає, що Трипільська культура не має індоєвропейських етнічних ознак. А яких? Семітських?

Давайте звернемося до фактів. Західні семіти - пращури арабів - прийшли із Аравійського півострова в обжиту шумерами Месопотамію (шумери не були семітами), встановивши там в 2316 р. до н.е. панування Аккаду на чолі з Саргоном. Сталося це через 3 тисячі років після виникнення Трипільської культури (вже після її занепаду). Східні семіти (іудеї) з'явилися на історичній арені лише через тисячу років після західних. Про яке семітське походження Трипільської культури взагалі може йти мова, якщо трипільці з'явилися на 3 тисячі років раніше семітів?

Викликає сумніви гіпотеза про балканські корені Трипільської культури. Споріднені з трипільцями племена жили потойбіч Дністра, на Дунаї і на півдні Балкан. Однорідні хліборобські племена на великому обширі вступали в безперервні стосунки між собою, а також були у взаєминах з хліборобськими племенами, що населяли тоді Малу Азію. Явище розписної кераміки йшло поруч з землеробством. Мальована кераміка - феномен великого європейського терену: це своєрідний неолітичний глобалізм.

Трипілля-Кукутені народилося із лона місцевих неолітичних племен, які зазнавали впливу південних сусідів-хліборобів, але йшли шляхом самобутнього розвитку. Саме недооцінка ролі автохтонного неолітичного населення в творенні Трипільської культури є вадою багатьох досліджень.

Предтечею Трипільської культури була буто-дністровська культура. В. Даниленко у монографії "Неоліт України" (К., 1969) аргументовано довів, що появі Трипільської культури передував досвід трьох тисяч років неолітичних племен, а її зародок з'явився в Буго-Дністровському басейні. Починаючи із VII тис. до н.е. тут проживали люди, які мали мотики, серпи та зернотерки й будували не тільки землянки, а й прямокутні хати із печами на камінній основі, а також приручали тварин. Автохтонні неолітичні племена Буго-Дністровського басейну увійшли до основи раннього Трипілля.

Якщо копнути ще глибше, то корені Трипілля треба шукати в палеолітичних стоянках України, зокрема Кирилівській (Київ), Мізині (Чернігівська область) та Межирічах (Черкаська область). В Мізині на дивовижно витонченому браслеті із кістки мамонта знайдено найдавніший у світі меандровий орнамент (XVIII тис. до н.е.), з яким споріднений трипільський орнамент та українські вишиванки й писанки. Мізинський, трипільський й український орнаменти є надзвичайно схожими. Не випадковим є той факт, що найбільша кількість палеолітичних поселень знаходиться на території України. От-же, культурно-історична пам'ять українського народу сягає глибини XX тисячоліть.

Так і хочеться спитати деяких наших дослідників: чому ви шукаєте корені трипільців всюди по світу замість того, щоб шукати їх в рідній землі? Чому ви шукаєте корені трипільців у Східному Середземномор'ї, Малій Азії, Анатолії, в Фесалії (північній Греції, де знайдено подібні поселення і мальований посуд), на Балканах? Чому ви шукаєте наше коріння у них, а не їхнє у нас? Ще треба розібратися, хто кого "колонізував" і куди спочатку прийшли "прибульці".

До такої постановки питання прийшли деякі наші й західні дослідники. Так, Дж. Мелларт, виділяючи західні схили і долини гір Загроса на Близькому Сході як одного з центрів зародження цивілізації, пише, що в Зарзі, в горах Загроса знайдені матеріали, що дозволяють говорити про прихід носіїв цієї культури з півночі - можливо із руських (читай причорноморських. - В. Ч.) степів (Дж. Мелларт. Древнейшие цивилизации Ближнего Востока. М., 1982, стор.19; книга видана в Лондоні в 1965 р.). В книзі Дж. Мелларта мова йде про X тис. до н.е. До речі, саме з цими місцями дослідники пов'язують виникнення хліборобства біля 8000 років до н.е. ("История человечества". Москва, 2002, переклад з німецької, стор. 42). На жаль, в "Истории человечества" немає навіть згадки про Трипільську культуру[9, c. 112-115].

Найвищою у праісторичні часи була культура індоєвропейської спільноти, прабатьківщина якої - степи між Карпатами та Кавказом. Саме ця індоєвропейська спільнота відіграла вирішальну роль у формуванні хліборобства.

Одним з небагатьох, кого не засліпило "світло зі Сходу", є В. Сафронов. Він шукає витоки цивілізації не на Близькому Сході, а на Балканах. Позитивно оцінюючи такий напрямок пошуку, не можна погодитися з твердженням В. О. Сафронова ("Индоевропейские прародиньї", Горький, 1989), що Балканська Вінча була найпершою в світі індоєвропейською цивілізацією, хоча б тому, що вона виникла на тисячоліття пізніше, ніж Трипільська цивілізація, яка виросла із буго-дністровської археологічної культури, що була однією з найперших хліборобсько-скотарських культур Європи. Отже, Східна Європа - це Стара Європа, а Західна Європа - це Нова Європа.

Народ не існує без етнографічних ознак. Етнографічні ознаки якого етносу або хоча б праетносу має Трипільська культура? В. Хвойна вважав трипільський етнос протослов'янським, що був гілкою арійського племені. Зауважу, що індоєвропейці і арійці - це один і той же етнос на різних територіях. В XIX ст. всіх індоєвропейців вчені називали арійцями. Якби В. Хвойка писав про трипільців у наш час, то він, мабуть, вжив би термін "індоєвропейці".

В. Хвойка був переконаний, що Трипільська культура - це культура місцевого походження. Але згодом широкого вжитку набула гіпотеза про немісцеве походження Трипільської культури. Жодних переконливих доказів на користь цієї гіпотези не існує. Чи варто поправляти В. Хвойку там, де він правий? Геній схоплює суть проблеми відчуттям, навіть не маючи достатньої кількості даних.

Отже, трипільське населення було автохтонним, місцевим, жило на цій землі споконвіку, а не прийшло із Сходу (це не виключає наявності серед нього "прибульців"). Відомий дослідник Трипільської культури Т. Пассек ніколи не висловлювала думки, що "прибульці" прийшли на трипільські терени й підкорили місцеве населення. При цьому вона наголошувала на існуванні міжплемінних зв'язків місцевого населення із населенням Південне-Східної та Малої Азії.

В. Даниленко допускає можливість впливу іззовні (зокрема, стосовно майстерності обробітку землі), але він був тільки поштовхом для розвитку хліборобства в неолітичного населення Буго-Дністровського басейну. Цей імпульс місцеве населення отримало тоді, коли воно стало на шлях переходу від привласнюючого господарства (збирання, мисливства) до господарства відтворюючого (хліборобства, скотарства), починаючи з VII тис. до н.е. широкого розповсюдження набув міф про те, що демографічний вибух погнав перших хліборобів із Близького Сходу на береги Дністра та Дніпра. Про який демографічний вибух у ті далекі часи з надзвичайно низькою щільністю населення може йти мова? Якщо "демографічний вибух" погнав населення Близького Сходу на колонізацію Європи, то чому шумери згодом колонізували Месопотамію? До Шумеру на Близькому Сході не було такої масштабної, могутньої і динамічної цивілізації, як Трипільська культура. Але Трипільська культура склалася за 2 тисячі років до появи Шумеру. Розквіт Шумеру розпочався після занепаду Трипілля. Все, що було, було після Трипілля.

Міф про те, що колонізація Європи Сходом була викликана демографічним вибухом, перекочовує із видання у видання. Не вдалося уникнути цієї вади і Бодо Харенбергу, автору суперфундаментального видання "Хроника человечества" (Москва, 2000, переклад з німецької. - Мюнхен, 1994): "Колонізація Старого Світу, що розпочалася в західній частині Сходу, була викликана демографічним вибухом і розвитком торгівлі. На початку V тисячоліття до н.е. обробіток землі і пов'язана з ним

духовна культура через Грецію розповсюдилася в Центральну Європу" (стор. 22). Що можна сказати з цього приводу? Як могло землеробство розповсюдитися в Центральну Європу в V тис. до н.е., якщо вже в середині VI тис. до н.е. Трипільська культура спиралася на розвинене землеробство, а до цього, починаючи із VII тис. до н.е., тут проживали племена, які мали мотики, серпи та зернотерки. Ймовірно, що землеробство приблизно одночасно виникло в різних регіонах Землі, там, де росли дикі пращури культурних рослин. Висновок академіка М. І. Вавилова про наявність диких родичів культурних рослин у Передній Азії був перетворений на догму, відповідно до якої тут виникли і первісні центри землеробства. Суть справи в тому, що тільки в горах змогли зберегтися ці ендеміки, а не на рівнинній території України.

Трипілля треба підняти з глибини на висоту. Наведу характерний приклад недооцінки Трипільської культури. Автор "Хроники человечества" пише: "В період неолітичної революції, що тривала біля семи тисячоліть, були закладені матеріальні й духовні основи культур Месопотамії, Єгипту, Китаю, Японії, Стародавньої Америки" (стор. 17). Зверніть увагу: тут відсутня будь-яка згадка про Трипільську культуру на території України, Молдови, Румунії. Акцентуючи увагу на тому, що хліборобство виникло на Близькому Сході у VIII тис. до н.е., Бодо Харенберг зауважує: "Майже одночасно обробляти землю почали в Східній Азії, Мексиці і Перу" (стор. 17). І знову відсутня згадка про Трипільську культуру, про Україну. Не помічають впритул. Автору слід було б додати: майже одночасно обробляти землю почали в Трипіллі-Кукутені.

І все-таки треба віддати належне автору "Хроники человечества". На відміну від інших видань він згадує про Трипільську культуру: "Високим розвитком відзначалася Трипільська культура на території України, Молдови, Румунії" (стор. 23). При цьому він не наголошує на тому, що Трипільська культура сформувалася в середині VI тис. до н.е., інакше розсипалась би ортодоксальна схема, відповідно до якої на початку V тис. до н.е. хліборобство розповсюдилося з Близького Сходу в Центральну Європу.

Д. Гуменна не заперечує, що хліборобство прийшло до нас із Сходу, як культурне явище, але не вірить в "переселення звідти якихось племен із своїми мішками насіння, із коровами на налигачах, із готовою технікою домобудівництва, із керамічною піччю навіть" (Д. Гуменна. Минуле пливе в прийдешнє. Розповідь про Трипілля. Нью-Йорк, 1978, с. 53).

Навіть відчайдушне сміливий у своїх висновках Ю. Шилов, категорично заперечуючи проти семітизації Трипільської культури, погоджується з гіпотезою про її близькосхідне походження (Ю. О. Шилов, Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н.е. - II тис. до н.е. К., 2002, с. 21). Виникає запитання: хто ж тоді прийшов на територію нинішньої України, Молдови і Румунії із Близького Сходу? Чому тут, на нашій землі, не могла виникнути хліборобська культура? Чому наштовхується на глуху стіну несприйняття теза про те, що місцеве, автохтонне неолітичне населення стало на шлях відтворюючого господарства в контексті великої неолітичної революції?

Питання про витоки загальнолюдської цивілізації є проблемою планетарної актуальності, а не національної амбітності. Як свідчать новітні дослідження, індоєвропейський корінь земної цивілізації знаходиться на території сучасної України. Цей факт визнають такі авто-ритети світової науки, як Р. Г. Боне, П. Сікес, В. Суллі-ван, Р. Бергер, Р. Проч, Е. Анаті, Г. Кларк, С. Піггот. Всесвітньо відомий російський академік Б. Рибаков стверджує, що Трипільська культура була найбагатшою в Європі творами мистецтва, що вона передує появі богів "Ригведи", грецької міфології, Зевса і Олімпійців. Три-пільське мистецтво Б. Рибаков вважає ключем для світорозуміння індоєвропейців. Він стверджує, що є всі підстави вважати, що "Ригведа" зародилася на берегах Дніпра. Росіянин Б. О. Рибаков у своїй монографії "Язичество древних славян" (М., 1981) простежив традиції трипільської культури аж до Київської й Московської Русі, а українські вчені з Інституту археології НАН України не визнають автохтонності трипільської культури, заперечують належність її носіїв до індоєвропейського етносу і на цій основі вважають недоречною постановку питання про те, що українці є нащадками трипільців (принаймні, якщо не прямими, то в культурно-історичному сенсі).

Трипільська культура, по суті, була першою цивілізацією людства. Тут виникла найдавніша хліборобська цивілізація. Тут люди пекли хліб, плавили метал, будували житло, приручили бика і коня, винайшли сани і воза. На території України містяться найбільші трипільські поселення: Тальянки, Небелівка, Майданецьке, Доброводи, Вільховець. Це найбільші міста (протоміста) тогочасного світу. Вони виникли за 500-1000 років до виникнення шумерських і єгипетських міст, більш ніж за 1,5 тис. років до Вавилону.

Як правило, Трипільська культура трактується як периферійна. Задумаємося: якщо Трипільська культура в межиріччі Дністра і Дніпра була периферією близькосхідної чи балканської землеробської культури, як прийнято вважати, то чому найбільші міста виникли тут, а не там? Якщо Трипілля - периферія, то де був центр? Трипілля-Кукутені в V-IV тис. до н.е. - це й був центр. У IV тис. до н.е. Трипілля було носієм найрозвиненішої цивілізації у Європі.

Навіть Д. Гуменна, книга якої є гімном Трипільській цивілізації, вважає, що Трипілля входило у масив велетенського світового хліборобського простору як його найдальша периферія. Дивно: найдальша периферія, але з найбільшими містами, із складним соціальним устроєм, з найвищим рівнем культури землеробства, з грандіозним багатством творів мистецтва, з розвинутими світоглядними та міфологічними уявленнями[3, c. 17-22].

Трипільська цивілізація назавжди залишиться загадкою, її унікальність, зокрема, полягає в тому, що одна й та ж культура 3 000 років розвивалась на одній і тій же території завдяки наявності сприятливих умов і постійності населення.

Основними причинами занепаду Трипільської цивілізації, ймовірно, були зміна клімату (він став більш посушливим та суворим) і падіння родючості землі внаслідок інтенсивного ведення господарства, що зумовило перехід трипільського суспільства до скотарства, що не виключало допоміжної ролі землеробства. Скотарі Північного Причорномор'я - це пізньотрипільські племена, яскраво представлені пам'ятками усатівського типу (кінець IV - початок III тис. до н.е.). Аналогічна культура була і в Румунії. Це є свідченням того, що трипільська культура не зникла, а трансформувалась в культуру з іншою формою господарства. Як переконливо доводить І. Черняков, вирішальну роль у ході історичних процесів у степовій зоні Північного Причорномор'я відіграли пізні трипільці. Він підкреслює, що в результаті переселення трипільського населення у степи Північного Причорномор’я в союзі з степовими племенами виникла усатівська культура. У трипільців-усатівців уперше з'явились кургани - прообраз пірамід. Перший імпульс до європеїзації Євразії пішов від трипільців-скотарів, які з погіршенням умов для землеробства заселили степи Північного Причорномор'я. В Усатові Трипілля переступило поріг енеоліту і вступило в бронзовий вік, що був синхронним з раннім бронзовим віком Передньої Азії.

Після занепаду Трипільської цивілізації, на початку III тис. до н.е. її носії не зникли з нашої землі - вони передавали з покоління в покоління культуру хліборобства і взагалі культуру в широкому розумінні слова. Культура - явище безперервне. Спадкоємцями трипільської культурної традиції стали українці. В українців і хати, і вбрання, і посуд, і орнамент - трипільські. І головне: українці, як і трипільці, хлібороби. Багато змінилося культур, а хліборобська культура в Україні збереглася. Відтоді, як на цій землі з'явилися люди, снується родовід українського народу[10, c. 27-28].


2. Традиції та культура Трипілля – Кукутені

Трипільська культура, або Кукутені культура (рум. Cucuteni), або культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів неоліту та енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

Уся сума даних свідчить про те, що економіка трипільців ґрунтувалася на аграрному виробництві. Трипільці володіли передовими на той час аграрними технологіями, втім стабільність їх суспільства у великій мірі визначалася кліматичним фактором, до якого вони тривалий час досить вміло пристосовувалися.

Трипільська культура мала яскраво виражений хліборобський характер. Трипільці вирощували плівчасту пшеницю – одно- і двозернянку, просо, жито, ячмінь, горох, овес, сочевицю, льон, коноплі. Для обробки землі використовували мотики з кам’яними та роговими робочими частинами, пізніше – рала. Збір урожаю здійснювався за допомогою крем’яних серпів із зубчастими лезами, подібними до металевих лез сучасних серпів. Збіжжя обмолочували спеціальними молотильними дошками, що являли собою дерев’яну основу, у яку вкладали шматки кременю.

Трипільці займалися металургією і металообробкою: виготовляли зброю, прикраси і знаряддя праці – пласкі сокири, сокири-молоти, шила, сверла, долота, рибальські гачки. В трипільців особливо розвинутими були гончарство та ткацтво. При розкопках знайшли рештки вертикальних ткацьких верстатів, які дозволяли виготовляти тканини різних типів шириною до 1,5 метра.

Трипільці ткали як тонке лляне полотно, так і грубе, подібне до мішковини, - про це свідчать знайдені на посуді відбитки тканини. Ткані виготовлялися не лише з льону, а й з вовни. Одяг фарбувався і прикрашався вишивкою та нашивними пластинками з кісток, міді та золота. Зображення на Трипільських статуетках доводять, що трипільці були естетами, які відзначалися творчим підходом до моделювання і оздоблення одягу.

Трипільський мальований посуд знаходять у похованнях та степових курганах в різних регіонах України. Трипільська кераміка до цього часу викликає захоплення і вчених, і широкого загалу високою якістю, незвичайним орнаментом, вишуканістю форм. Після розселення трипільців по навколишнім просторам і виникнення нових цивілізацій характерне трипільське гончарне мистецтво зберіглося в егейській і крито-мінойській цивілізаціях.

Рільництво було головною аграрною галуззю. Трипільці вирощували плівчасті пшениці, два різновиди ячменю, овес, просо, а також бобові: горох, сочевицю, віку-ервілію. Втім, встановлено, що у трипільському рільництві віддавалася перевага пшеницям та ячменю.

Інша аграрна галузь – тваринництво забезпечувала не лише харчові потреби, а також постачала сировину для виготовлення господарського реманенту, одягу: кістку, шкіру, вовну. Крім того, вона забезпечувала трипільців тягловою силою – волами. У череді трипільців переважала велика рогата худоба, тваринництво мало молочний напрямок. На другому місті зазвичай було свинарство, розводили овець і кіз. В господарстві використовувалися коні[2, c. 32-34].

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б.О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізаційному процесі в Україні.

Найдавніші поселення першого етапу держави Аратта з’явилися близько 5400 р. до н.е. на південному сході Трансільванії, в молдавському Прикарпатті та в долинах лівобережних притоків Дунаю. Далі вони розповсюдилися до Південного Бугу. Натепер археологами знайдено вже більше 200 поселень ранньої Трипільської цивілізації.

Вже тоді склалося переважно хліборобське господарство, орний характер якого тримався на розведенні великої рогатої худоби. Також були свині, дрібна рогата худоба, коні, собаки та мисливські тварини. Переважали прямокутні наземні житла площею до 50—130 кв. м. Вони складалися з дерев'яного каркасу, плетених із лози та промазаних глиною стін, горбилевої стелі й двосхилого даху, критого соломою або очеретом чи дерном; опалювалися будинки печами й відкритими вогнищами.

Із середини й зовні будинки обмазувалися замісом із глини й полови, а потім білилися і фарбувалися, а також розписувалися (в ті ж самі червоний, рудий та інші кольори, що й згодом кераміка; тоді її ще вкривали рельєфним орнаментом). Трипільці мали окремі сушилки для зерна, комори та льохи. Подібні будівлі, за визначеннями Л. П. Корнієнка та М. Ю. Віденка, ще й дотепер трапляються в глухих селах України і Молдови.

Особливостями ж тодішніх були хіба що хрестовиді й інші алтарі перед вогнищами, господарчі ями та круглі віконця (напевно, з висувними рамами, затягненими вичиненими міхурами тварин). А найбільшою відміною від сучасних старих хат стала, з кінця І етапу, двоповерховість будинків, які мали ще й напівпідвальний поверх з майстернями та ін.

До 20 будинків розташовувалися в ряд понад річковими кручами й захищалися також ровами та валами. Площа поселень сягала 10 гектарів. У будинках мешкали, напевно, трьохпоколінні сім'ї; поселення мали й будівлі для громадських зібрань. Проте, окремих храмів та палаців не було, а це вказує на общинний лад. Окрім окремих жертвоприношень під родинними вогнищами, поховань цього та наступного етапів не виявлено. Небіжчиків, вірогідно, спалювали та розвіювали над річками й ланами — як дотепер це робиться в Бгараті (Індії).

II етап розпочався близько 4600 р. до н. е. Територія, побут, господарство змінилися мало, хіба що затвердилося орне (прирученими в Аратті биками) хліборобство, яке довго потім залишалося найрозвиненішим у всьому світі. Значно збільшилися й кількість поселень та їхні площі — до 180 га.

Вже за цією ознакою можемо говорити про міста Аратти, рівних яким у світі тоді не було. Тим паче, якщо візьмемо до уваги правильність їх планування (яке змінилося з рядового на концентричне) та переважаючу двоповерховість будинків. Характерними стають забудови трьома округлими вулицями з площею посередині, яка слугувала для загону худоби, народних зібрань тощо. Рови й вали зникають, а захист (більше, напевно, від хижаків, аніж від ворогів) здійснюється поєднанням зовнішніх стін крайної вулиці.

Сполучення міста, кількох довколішніх сіл та одного чи більше святилищ-обсерваторій (які і в Україні, і в Індії називаються досі майданами) показують на полісний тип державності — як його називали пелазги та греки, шумери ж казали ур(у). Як місто — то і держава! Поліси Аратти визнавали спорідненість між собою — про це свідчить близкість культових статуеток й орнаментів тощо, — але дотримувалися незалежсті від сусідів. Таке етно-державне об'єднання можна вважати федеративним.

III етап почався десь у 3500 р. до н.е., а закінчився близько 2750 р. до н. е. Поліси Аратти і трипільська людність просунулися в Степове Причорномор’я (аж до морського узбережжя сучасної Одещини), до лісів пониззя Прип’яті, до долин правобережного Дністра та лівобережної Десни. Але центр держави зосередився в майже замкнутому межиріччі Південного Бугу, Собу, Росі, Синюхи[1, c. 25-27].

Mатеріалoм для вигoтoвлення трипільськoї збрoї були не тільки кремінь, камінь, кістка, як в кам'янoму віці, а й перший в істoрії людства метал – мідь, а на фінальниx етапаx – брoнза.

Сучасні дoслідники мають у свoєму рoзпoрядженні численні предмети трипільськoгo oзбрoєння, знайдені під час рoзкoпів серед руїн трипільськиx спoруд абo пoруч з кістяками в пoxoванняx у ґрунтoвиx мoгилаx та під курганними насипами.

Зрoзумілo, дo нашиx днів дійшла збрoя не зoвсім у тoму вигляді, який вoна мала, кoли її викoристoвували трипільські вoяки. Найкраще збереглися частини, вигoтoвлені з „вічнoгo" матеріалу – каменю, щo майже не змінюється, прoлежавши в землі шість – сім тисяч рoків.

Стoсoвнo ж вирoбів з кoсті та міді, тo вoни зберігаються не так дoбре, xoч інoді теж дoxoдять дo нас у непoганoму стані. А oздoблення з oрганічниx матеріалів (дерева, шкіри та ін.) від такиx давніx часів лишаються тільки завдяки виключним умoвам зберігання, наприклад у тoрфoвищаx. Саме такі знаxідки, а такoж аналіз етнoграфічниx матеріалів дають змoгу пoвніше рекoнструювати збрoю населення міднoгo віку.

Накoнечники стріл. Це oдна з найпoширенішиx категoрій знаxідoк трипільськoї збрoї. Їx вигoтoвляли з кременю, видoбутoгo на місці абo в крем'яниx кoпальняx на Середньoму Дністрі та Вoлині. Від крем'янoгo нуклеуса відбивали невеликoгo рoзміру відщепи чи пластини з прямим прoфілем, пoтім їм надавали підтрикутнoї фoрми. Пoверxню вістря вкривали з oбox бoків суцільнoю xвилястoю ретушшю. Ребра з бoків загoстрювали.

Для всіx етапів трипільськo-кукутенськoї культури xарактерні майже oднакoві типи крем'яниx накoнечників стріл. Для першиx фаз такі знаxідки відoмі з пoселень Oлександрівка (ранньотрипільське поселення на півночі Одещини – ред.), Тирпешти, Дреґушени (Прикарпатська Молдова – ред.). На середньoму етапі найчисленніші знаxідки стріл відoмі в Kліщеві, Вoрoшилівці, Koлoмийщині І. У пізньoму Трипіллі велика кoлекція накoнечників стріл пoxoдить з мoгильників сoфіївськoгo типу (за назвою с. Софіївка Баришівського району Київська обл., де на пісковому підвищенні надзаплавної тераси лівого берега Дніпра було знайдено приблизно 150 поховань, знаряддя праці, глиняний посуд і зброю, прикраси)[4, c. 19-20].


3. Феномен трипільської культури в давній історії України

На території України початок вирощування культурних злаків починається ще наприкінці 7 тис. до н. е., за 1000 років до виникнення Трипілля. Втім широке впровадження рільництва та становлення аграрних технологій і зокрема хліборобства як основи життєзабезпечення пов’язане саме із трипільською культурою. Саме аграрна економіка забезпечила зліт технології інших галузей: гончарства, металургії, архітектури, зростання популяції. Забезпечення стабільного існування чисельної трипільської людності досягалося шляхом ускладнення соціальної структури, про що яскраво свідчить виникнення протоміст. Концептуальне визначення трипільських матеріалів особливо важливе, оскільки демонструє той період цивілізаційного процесу, коли відбувалася трансформація первісного суспільства у державу. Сучасні концепції занепаду первісності та становлення політичної влади враховують цілий комплекс факторів, який обумовлює становлення державності. Це господарські, соціальні, структурні інновації, а також природничо-кліматичні, технологічні, релігійні чинники, які в комплексі обумовлюють появу цивілізації. Магістральний шлях до створення політичних суспільств проклала саме відтворювальна економіка, її головна галузь - аграрне господарство - і стало основою всіх сучасних цивілізацій.

Трипільська культура являє нам як з початком доби металу удосконалення системи землеробства та скотарства, отримання на їх базі надлишкового продукту визначалося багатьма чинниками, а регіональна специфіка залежала від цілої низки конкретних явищ як природничого, так і соціального характеру. Паралельно відбувався процес становлення ремесел, спостерігається помітний прогрес у розвитку обміну на різних соціальних рівнях, пов’язаний з інтенсифікацією та спеціалізацією виробництва, виникає надлишковий продукт, функціонує престижна економіка, зазнають модифікації форми власності. Кажучи простою мовою, Трипілля в історії України це першій хліб та перший метал, перші ремесла: гончарство, металургія, широкомасштабний видобуток мінеральної сировини (кремінь, мідна руда), початок використання тяглової сили тварин у господарстві, перша тканина, справжні міцні будинки та храми, нарешті початок військової справи. Тобто все те, що відповідає цивілізованому життю суспільства.

Констатуючи такий стан Трипілля не варто стверджувати, що трипільська культура була якимось світовим унікумом та початком усього найкращого в історії людства. Це дійсно чиста правда, що трипільські протоміста лежали в руїнах, коли виникли єгипетські піраміди. Правда також і те, що історія починається не у Шумері, якщо розуміти саме винахід землеробства, як “початок історії” перший крок до цивілізованого життя. Втім, цей крок також відбувся не в Україні. Адже в той час, коли давні мешканці Анатолії (територія сучасної Туреччини) почали одомашнювати злаки та приручати диких предків овець і кіз, терени нашого краю відсотків на 50 ще вкривав льодовик.

Натомість вже у 5 тис. до н. е. носії трипільської культури, що належала до землеробських культур доби енеоліту – раннього бронзового віку Європи та культури Давнього Сходу, що передували державі Шумер та стали її підґрунтям, знаходилися практично на однаковому рівні розвитку, який можна охарактеризувати як протоцивілізація. Вони мали подібні економічні досягнення, забезпечені рільництвом, а також подібні соціальні інститути доби трансформації родового суспільства у політичні структури.

Втім, подальша доля азійських та європейських землеробів склалася зовсім по різному. В Месопотамії протоцивілізації наприкінці IV – на початку III тис. до н.е. перетворилися на перші в історії людства держави. Зовсім інші процеси спостерігаємо у Європі, зокрема в Карпато-Подніпров’ї. Екологічні зміни – посуха та зниження температури у другій половині IV тис. до н.е. – призвели до кризи землеробського господарства, бо рільництво стало неможливим. Вірогідно, обмеженість знань та можливостей трипільців, які не знайшли засобів перебороти наслідки погіршення екологічних умов та зберегти перші здобутки на шляху цивілізації, призвели до економічної кризи, зменшення чисельності населення, спрощення суспільних структур.

Пристосовуючись до нових природних умов, трипільці були змушені вдатися до інших типів господарства, більш пристосованих до нової ситуації. Щоб забезпечити виживання популяції, трипільці пішли шляхом регресу економіки, її повернення до архаїчних моделей, спрощення суспільного життя. Наслідком зміни господарства стала зміна культури. Так назавжди закінчився золотий вік першої енеолітичної землеробської цивілізації на теренах України. Саме тому коли почали будуватися перші піраміди, над руїнами трипільських поселень ряснів травами степ[7, c. 115-118].


Висновки

Питання Трипільської цивілізації - це питання походження та етнічної історії українського народу. Весь нагромаджений археологічний, етнографічний, лінгвістичний та історичний матеріал дає підстави стверджувати, що трипільське коріння українців - це не міф, а реальність. Історія починалася в Трипіллі-Кукутені, а Україна-Русь починалася з Трипілля. Трипільська культура - це праісторія України.

Історія завжди має продовження. Трипільці поєднували землеробство із скотарством, а в процесі занепаду Трипільської культури перейшли переважно до скотарства (суть кризи звелась до зміни форм господарства), тому вони трансформувалися і інтегрувалися в ямну культуру та культури шнурової кераміки, які представляли основну групу індоєвропейської спільноти. Тому непереконливим є аргумент, що українці не є нащадками трипільців, бо вони, мовляв, належать до індоєвропейської сім'ї, а трипільці не були індоєвропейцями. Трипільці взяли участь у формуванні індоєвропейської спільноти. Носії ямної культури та культур шнурової кераміки просунулися на захід до Подунав'я, на схід - до Поволжя і навіть до Алтаю, на південь - до Передкавказзя. Рухлива скотарська економіка, поширення колісного транспорту, тяглових тварин (бика і коня), вершництва - все це сприяло небувалому за розмахом розселенню на гігантській території від Середнього Дунаю до Алтаю. Згодом вони зайняли Центральну Азію, а в середині IIтис. до н.е. під іменем аріїв вторглися до Індії та Ірану, їх священні гімни були записані у "Ригведі" та "Авесті" - найдавніших у світі книгах, які вони складали на берегах Дніпра.

Трипілля - східний форпост цивілізації Старої Європи, пов'язаний з нею генетично і духовно, а не наслідок виключно автохтонного розвитку місцевих племен. Вона має забудовані тисячами двоповерхових жител і громадськими спорудами, потужними укріпленнями поселення - протоміста. Відкриті сліди розвинених ремесел - гончарного, металообробного. У трипільських орнаментах виявлено розвинену знакову систему, яка еволюціонувала у напрямку до створення власної писемності.

Надзвичайно загадкова трипільська культура, народжена за декілька тисячоліть до нашої ери, може стати для вітчизняного туризму саме тією цікавинкою, яка приверне врешті решт до країни увагу світової туристичної мережі.


Список використаної літератури

  1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.
  2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.
  3. Бурдо Н.Б. Основи хронології Трипілля-Кукутені //Археологія. - 1998. - № 2. - C. 17-29
  4. Бурдо Н.Б. Зброя племен культури Трипілля-Кукутені // Військово-історичний альманах. – 2001. - №3
  5. Відейко М. Ю. Трипільська цивілізація. К., 2002, стор. 90-92
  6. Залізняк Л. Л. Нариси стародавньої історії України. - К., 1994
  7. Енциклопедія трипільської цивілізації. – К., (ЕТЦ) Укрполіграфмедіа. – Т.І – 703 с.; та Т. ІІ – 654 с.
  8. Павленко Ю.В. Етномовна ідентичність носіїв трипільської культури // Трипільська цивілізація у спадщині України. – К., 2003. - С.118-136
  9. Попова Т.О. Матеріали духовної культури трипільсько-кукутенського населення поливанового яру III //Археологія. - 1998. - № 4. - C. 109-118
  10. Черняков І. Т. Місце Трипільської культури в стародавній історії Європи.-Археологія. - 1993. - №3

загрузка...
Top