Розвиток феодальної суспільно-економічної формації та її утвердження на території Східної Європи

1. Шляхи розвитку феодального способу виробництва. Велика земельна власність феодалів – основа середньовічного феодального суспільства.

2. Сутність феодальної експлуатації селянства (економічне та позаекономічне присилування).

3. Форми і види феодальної ренти.

4. Періодизації феодальної формації.

1. Час виникнення юридичного збірника та його редакції.

2. Структура феодального вотчинного господарства по “Русской правде”.

3. Особисто вільні та залежні общинники (люди, мужі).

4. Категорії залежного селянства за “Русской правдой”.

Тема 5: Народне повстання в Київській Русі в ХІ-ХІІ ст.. за письмовими джерелами.

1. Загострення соціальних суперечностей за відомостями “Русской правды”.

2. Хвилювання смердів у Суздальській землі (1024р.).

3. Київське повстання 1068р

4. Повстання смердів у Ростовській землі та городян у Новгороді 1071р.

5. Київське повстання 1113р

Список використаної літератури.


Тема 3: Розвиток феодальної суспільно-економічної формації та її утвердження на території Східної Європи

1. Шляхи розвитку феодального способу виробництва. Велика земельна власність феодалів – основа середньовічного феодального суспільства

У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційовано. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу. Князівське землеволодіння, як і всякого роду служби у цих володіннях охоронялися правом Київської Русі в особливому порядку.

За боярством йшла міська знать: багате купецтво, промисловці, які займалися як внутрішньою, так і міжнародною торгівлею. Часто вони були у родинних стосунках з боярами, займали провідні позиції у житті міст і разом впливали на діяльність віче. До менш впливових і бідніших городян, яких ще називали «молодшими людьми», належали ремісники, дрібні торговці та ін.

2. Сутність феодальної експлуатації селянства (економічне та позаекономічне присилування)

Розвиток князівського домену є одним з основних моментів феодалізації в Київській Русі. Насамперед, у князівському домені швидше, ніж в інших феодальних сеньйоріях, склалися форми експлуатації різних груп феодально-залежного селянства. Як нам здається, у великих князівських володіннях скоріше проходив процес поступового перетворення холопів, посаджених на землю, в кріпосне селянство (руський серваж), бо князі мали змогу встановити спеціалізацію праці холопів, відірвати їх від свого двору, чого не могли робити дрібні землевласники.

Розвиток князівського домену є одним з основних моментів феодалізації в Київській Русі. Насамперед, у князівському домені швидше, ніж в інших феодальних сеньйоріях, склалися форми експлуатації різних груп феодально-залежного селянства. Як нам здається, у великих князівських володіннях скоріше проходив процес поступового перетворення холопів, посаджених на землю, в кріпосне селянство (руський серваж), бо князі мали змогу встановити спеціалізацію праці холопів, відірвати їх від свого двору, чого не могли робити дрібні землевласники.

3. Форми і види феодальної ренти

За часів Київської Русі селяни-общинники (т.зв. смерди) сплачували данину натурою, інколи грошима, а також відбували підводну, військову та деякі інші повинності. Тривалий час данина, що її збирали шляхом полюддя, не мала точно встановлених розмірів. Вони були визначені після Древлянського повстання 945 р. Зростання приватної феодальної земельної власності князів і бояр зумовило перетворення данини на феодальну ренту, причому спочатку переважала відробіткова. З 1-ї пол. 11 ст. на перше місце висунулася рента продуктами, а в 14-15 ст. зросла грошова рента. З формуванням феодальної земельної власності та залежних селян, утворенням держави данина набувала характеру централізованої феодальної ренти. Дарування князем окремим феодалам права стягувати данину для прожиття було етапом на шляху формування рентних відносин у приватних володіннях. Точних даних про переважання певної форми ренти у Київській державі немає. Панівною була натуральна форма ренти. За "Руською Правдою", існувало феодальне господарство з примітивною відробітковою рентою. Грошовий чинш згадується у писемних документах з Х ст.

4. Періодизації феодальної формації

В історіографії, присвяченій питанню про виникнення і початковий розвиток феодалізму в давній Русі, ніхто і ніколи не ставив питання про князівський домен; звичайно говорять про князівські села, про «окняження» землі. Не вживається й самий термін — князівський домен.

Однією з початкових стадій в утворенні князівського домену була організація князівських володінь, де князі експлуатували холопів й перші групи вибитого з колії і обезземеленого селянства — закупів і ізгоїв, при тих же організаційних формах і тими ж способами, що і місцеві великі землевласники, які виникли на цей час.

Безперечно також, що князівські міста були опорними пунктами в справі поступового освоєння прилеглої до міста території, а також у спразі організації на цій території сіл та інших угідь.

Виникнення власних князівських міст, безперечно, мало дуже велике значення в рості князівського землеволодіння, князівського домену. Маючи ці опорні пункти, князі захоплювали і навколишню територію. Оскільки до міст, що були в загальній адміністративній системі, належали волості, цілі комплекси володінь і общин, можна було чекати, що князі організовуватимуть і свої князівські волості і що ці останні, подібно до міст, не повинні будуть входити в загальноадміністративну систему князівств.

Таким чином у XII ст. князівський домен дуже виріс. У землі-князівстві починають виникати великі комплекси князівських володінь, опорними пунктами яких є міста.

Тема 4: “Русская правда” – найважливіша пам’ятка давньоруського права.

1. Час виникнення юридичного збірника та його редакції

Руська Правда — найвизначніший збірник стародавнього руського права, важливе джерело для дослідження середньовічної історії права та суспільних відносин Руси-України і суміжних слов'янських народів. Оригіналу Руської Правди не знайдено, натомість збереглася значна кількість її списків з 13—18 ст. Руську Правду (коротку редакцію) відкрив В.Татищев 1738 в тексті Новгородського літопису, написаного у 1440-их pp., надрукував її А. Шлецер (1767). Згодом відкрито кільканадцять списків короткої Руської Правди, найстарішими з яких є Академічний і Археографічний, обидва з того самого часу. Серед сотні списків широкої Руської Правди найстарішими є Синодальний (збережений у тексті Корячої книги з 1282) та Троїцький (віднайдений у тексті правничого збірника «Мірило Праведне», Списаного у другій половині 14 ст.). Широку Руську Правду вперше опублікував 1792 І. Болтин. Від цих двох основних списків Руської Правди дещо відрізняються списки середньої Руської Правди (відомі з тексту Кормчої Книги з 17 ст.), яка, на думку більшости дослідників, була лише скороченням широкої ред. (М. Максимейко, А. Зимін); і походить з 15—17 ст. (М. Тихоміров й ін. відносять середні до другої половини 12 ст. й уважають її за основу для широкої редакції).

Сьогодні відомо 106 списків «Руської правди», складених у 13-17 ст., що їх прийнято поділяти на три редакції - Коротку, Розширену та Скорочену. Кожна з редакцій відображає певні етапи розвитку суспільних відносин у Київській державі. Коротка редакція «Руської правди» (43 статті) є найдавнішою (11 ст.). Вона складається з «Правди Ярослава» або «Найдавнішої правди» (ст. 1-18), «Правди Ярославичів» або «Статуту Ярославичів» (ст. 19-41), «Локону вірного» (ст. 42) та «Урока мостникам» (ст. 43). «Правду Ярослава» складено у 1030-х роках (за деякими даними бл. 1016). Норми «Найдавнішої правди» відображають суспільні відносини ранньосередньовічного періоду.

2. Структура феодального вотчинного господарства по “Русской правде”

Важлива роль в становленні феодальних відносин належала державі. У "Руській Правді", "Правді Ярославичів", Уставі Володимира Мономаха забезпечувалися права феодалів на землю, закріплювалася соціальна структура суспільства, визначалися права різних категорій залежних селян.

Отже, у Київській Русі поступово утверджувалися феодальні відносини. Однак економічне життя давньоруського суспільства засновувалося на власності вільних селян — членів громади. Не було масового обезземелення селян як передумови великого землеволодіння. Цьому сприяла наявність значної кількості незаселеної, господарське неосвоєноі землі, що сповільнювало феодалізацію.

Період політичного роздроблення (друга половина XII ст. — середина XIV ст.) був початком зрілого феодального господарства на території України. Розвиток відбувався в межах окремих самостійних князівств: Київського, Переяславського, Чернігівського, Новгород-Сіверського, Галицьковолинського, Тмутараканського.

Становлення зрілих форм феодальної власності пов'язане з зростанням і зміцненням землеволодіння князів, бояр, церкви. Значну частину землевласників становили так звані вільні слуги — васали князів і бояр. Феодальне законодавство надавало феодалам виняткове право володіти землею, відчужувати та передавати у спадок, захищати своє майно.

Утвердилася ієрархічна структура землеволодіння, що ґрунтувалася на міжкнязівських і князівсько-боярських васальних відносинах. Виникла справжня феодальна драбина: великий князь, місцеві князі, бояри, боярські слуги. Юридична сторона сеньйоріально-васальних відносин не була чітко відпрацьована. Вони засновувались не на земельних відносинах, а на стягуванні податків із земель для прожиття.

3. Особисто вільні та залежні общинники (люди, мужі)

Основну масу сільського й міського населення Київської Русі становили «люди» - усі вільні, переважно селяни-общинники, на противагу феодалам. Збереження протягом довгого періоду терміна «Люди» щодо вільного населення вказує на те, що процес феодалізації, який проходив, неоднаково зачіпав інтереси окремих селянських общин. Жителі багатьох з них, втрачаючи станову повноправність, зберігали особисту волю (свободу). У Київській Русі існувала суспільна власність на землю.

4. Категорії залежного селянства за “Русской правдой”.

Розширена редакція «Р.п.» (121 ст.) включала перероблені та доповнені норми її Короткої редакції, всебічно відстоювала інтереси земельної аристократії, захищала її власність на землю, закріплювала безправ'я холопів, які перетворювалися на кріпаків, визнавала обмеження майнових та особистих прав різних категорій залежного населення.

До середньої Руської Правди стосується все, що сказано про широку.

Попри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку.

У джерелах часів Давньоруської держави часто вживається термін «смерд». За своїм місцем у суспільстві вони займали проміжну позицію між вільними князями міністеріалами і «людьми» селянської общини. Особисто смерд був вільним. Він мав право переходити до сильного пат. Разом з сім'єю він господарював у своєму «селі». Князь давав йому землю за умови виконання усякого роду служби на нього. За право воло самостійним господарством смерд сплачував князеві данину.

Для позначення феодально залежного селян у Київській Русі використовувався термін «закуп». Закуп — це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хату повернути одержану у нього «купу».

Ізгой — це людина, «зжита», вибита зі звичної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів — вільні й залежні. Різниця у станові ізгоїв залежала від того, з якого середовища люди потрапили в ізгойство.

У Київській Русі до складу невільного населення входили й раби. Одне із джерел рабства — полон. У Х—XII ст. для позначення рабів-полонених вживається термін «челядь». На відміну від челяді раби-холопи — це члени племені, продукт тих соціальних процесів, які проходили у середині Київської Русі. У холопа автоматично перетворювався також за, який тікав або провинився. За борги у рабство могли продавати боржника, який збанкрутився. За Руською Правдою, челядин — це раб, який знаходився під владою свого хазяїна. Холоп в окремих випадках був наді деякими правами.

Так, будучи боярським тіуном, він міг виступати в суді як «видок».

Тема 5: Народне повстання в Київській Русі в ХІ-ХІІ ст.. за письмовими джерелами.

1. Загострення соціальних суперечностей за відомостями “Русской правды”

«Руська правда», яка стала правовим кодексом усієї країни. В ній існуючі закони не лише систематизувалися, але й подекуди змінювалися, що свідчило про всезростаючу турботу правителя про життя його підданих. Так, кровна помста замінювалася грошовою компенсацією, що її встановлював князь чи його намісники. Ці та інші приклади підтверджують те, що з часу перших контактів східнослов'янських племен з агресивними воїнами-купцями зі Скандинавії суспільство Київської Русі чим-раз більше удосконалювалося, збагачувалося, урбанізовувалося.

Незадовго до смерті Ярослав спробував розв'язати проблему, яка терзала його і його батька Володимира, а саме: як запобігти міжусобній боротьбі за київський престол, що, як правило, спалахувала після смерті князя між його синами. У розподілі земель і політичної влади він застосував принцип старшинства в межах родини. За старшим сином Ізяславом Ярослав закріплював Київ і Новгород із навколишніми територіями; другому, Святославу, віддавав Чернігів, третьому, Всеволоду,— Переяслав; четвертому, Вячеславу,— Смоленськ, а молодшому, Ігорю,— Володимир- Волинський. Щойно в якомусь із цих князівств звільнявся престол, кожний брат, за задумом Ярослава, сходив на щабель вище, доки кожний по черзі не досягав вершини всієї системи — київського престолу. Надаючи у такий спосіб кожному синові мож- ливість правити в Києві, Ярослав сподівався уникнути запеклих сімейних чвар, у які він колись був утягнутий.

2. Хвилювання смердів у Суздальській землі (1024р.)

В Суздалі в 1024 році спалахнуло повстання смердів, для придушення якого змушений був приїхати сюди з Новгорода князь Ярослав.

Повстання 1024 р. у Суздалі відбувалося під час війни між київським і Тмутараканським князями, у результаті якої в місті була ослаблена київська влада. На чолі повстання також стояли волхви. Не "смерди" а волхви обрали вдалий час для повстання. Ця соціальна група була і матеріально зацікавленою стороною у збереженні старої релігії. Відстоюючи старовину, вони боролися і за свої економічні інтереси. Але варто звернути увагу на те, що призов служителів культу старої національної релігії був підтриманий усім народом. Це говорить про вкрай незначний вплив православ'я на городян. Літопис повідомляє: "Услихав про волхвів, Ярослав прийшов у Суздаль; захопивши волхвів, одних відправив у вигнання, а інших страчував". Кривава розправа над повсталими була звичайним явищем, і літописець не вважав потрібним говорити про неї.

3. Київське повстання 1068р.

На додаток до зростаючих соціальних суперечок, у 1068 р. кияни, незадоволені правлінням Ізяслава, вигнали його, посадивши натомість його племінника Всеслава. І хоча за допомогою поляків Ізяслав повернувся й приборкав повстанців, події 1068 р. стали віхою в історії, ознаменувавши собою першу документально засвідчену «революцію» на українській землі.

4. Повстання смердів у Ростовській землі та городян у Новгороді 1071р.

Повстання 1071 р. у Ростовській землі і Новгороді було викликано тими ж причинами. Більшість народу йшло за волхвами, а не за духівництвом, що захищало інтереси знаті. Обидва повстання мали глибокі соціальні причини, носили антифеодальний і антицерковний характер. Безумовно, що соціальною основою цієї боротьби стали класові протиріччя, але вони завдавали удари по процесу християнізації, стримували її хід, змушували церкву пристосовуватися. Боротьба проти православної ідеології неодноразово приймала форму єресей. Всі дослідники, у тому числі і церковні, бачать причину їхньої появи в моральному розкладанні духівництва.

5. Київське повстання 1113р.

Київське повстання 1113 р. (17 квітня — 21 квітня) — антифеодальне повстання міських низів Києва, холопів і, можливо, сільського населення Київської землі. Вибухнуло після смерті князя Святополка Ізяславича, за князювання якого посилилися феодальні утиски і зросло лихварство.

Причиною повстання стало підвищення цін на хліб, голод, зловживання князівської адміністрації, яка спекулювала цими продуктами, та перетворення вільних городян на холопів за борги.

17 квітня обурені кияни з бою узяли двір боярина Путяти Вишатича та почали громити володіння лихварів-євреїв.

Налякана боярська верхівка Києва звернулася до переяславського князя Володимира Мономаха і запросила його на великокнязівський престол.

Ставши великим князем київським, Мономах видав нові закони (відомі під назвою Статут Володимира Мономаха), які містили деякі поступки повсталим. У статуті обмежувалися відсотки по позиці, були сформульовані права і обов'язки закупів, заборонялося перетворювати на раба купця-боржника, якщо він позбувся свого майна внаслідок війни або пожежі.


Список використаної літератури

1. Алексєєв Ю. Історія України: Навчальний посібник/ Юрій Алексєєв, Андрій Вертегел, Віктор Дани-ленко,. - К.: Каравела, 2007. - 254 с.

2. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

3. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2004. - 687 с.

4. Губарев В. Історія України: Довідник школяра і студента/ Віктор Губарев,. - Донецьк: БАО, 2005. - 622 с.

5. Історія України: Навчальний посібник/ М. О. Скрипник, Л. Ф. Домбровська, В. М. Красовський та ін.; Під ред. М. О. Скрипника; М-во освіти і науки України, Одеський держ. екон. ун-т. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 366 с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і нау-ки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

загрузка...
Top