Поділ гілок влади за Конституцією Гетьмана України Пилипа Орлика

Вступ.

1. Місце та значення конституції П.Орлика.

2. Зміст та ключові моменти Конституції П.Орлика.

3. Витримки з Конституції П.Орлика.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Вісімнадцяте століття, а точніше, його останні два десятиріччя,— це час, коли схвалювалися конституції: 1787 — конституція Сполучених Штатів Америки, 1791 — конституції Франції та Польщі. В Російській імперії спроби створити конституцію мали місце тільки у першій чверті XIX ст., але закінчилися трагічним повстанням декабристів 1825 р.

І тут ми можемо з гордістю стверджувати, що Україна вела у цьому перед. Наша Конституція була схвалена 5 квітня 1710 р. Цей вікопомний документ української політичної думки склався як договір поміж трьома основними політичними силами козацької держави: гетьманом, генеральною старшиною та Військом Запорозьким.

Як і польська конституція 3 травня 1791 р., Конституція гетьмана Пилипа Орлика була схвалена у часи боротьби за незалежність: польська конституція постала поміж першим (1772) та другим (1793) поділами Польщі, що в той час не обіймала усіх польських територій. Влада гетьмана П. Орлика поширювалася на Правобережну Україну, що тоді була під зверхністю Туреччини, союзниці Карла XII. Обидві конституції діяли досить короткий час: польська — у 1791— 1795 рр. (до третього, кінцевого, поділу Польщі), а українська — у 1710—1714 рр. Однак це не применшує значення цих унікальних документів. День 3-го травня й по сьогодні святкується у Польщі як національне свято. Час, щоб і 5 квітня в Україні набуло такого ж відзначення. А тепер подамо деякі досі невідомі свідчення сина гетьмана, генерала французької армії графа Григора Орлика. Ілько Борщак, що поміж двома світовими війнами працював в архівах Франції, знайшов у бібліотеці-архіві замку Дентевіль (Східна Франція), що належав дружині генерала Григора Орлика, сина гетьмана Пилипа Орлика, цінні документи, і між іншим, також скорочений латинський текст Конституції 1710 р. з примітками Пилипа Орлика (у копії, зробленій Григором) . Там подано інформацію про те, як складалася Конституція. «Я один,— писав гетьман Орлик,— зложив найбільшу частину договору (тобто Конституції) й зредагував цілий договір. Я зложив це за певним планом...» .

Отже, Конституція 1710 р. не була лише емігрантським твором. Це був загальноукраїнський політичний акт. Це також підтверджують слова самого гетьмана у його примітці до VІ-ї статті Конституції, яка збереглася у повній латинській та неповній українській редакціях. Гетьман Орлик писав: «Над цим ми працювали більше місяця. Мої висланці їздили і приїжджали два рази на Україну та з України. Мені це найбільше завдало праці, бо я мусив зложити цифрами проект для знатної старшини України (правління гетьмана Івана Скоропадського.— О. П.). П. Войнаровський допомагав мені в цьому».

Стаття VІ-а визначила Державу Війська Запорозького та народу (Малорусь-кого як станову виборну гетьманську монархію парламентарного типу. Дуже важливо, що репрезентанти Лівобережної України, незважаючи на терор режиму Петра І, взяли участь у впровадженні в українській державі парламентської системи.

На закінчення варто подати записку генерала Григора Орлика (хрещеника Івана Мазепи) про преамбулу до Конституції 1710 р. Ось що він пише: «Ця Хартія(цебто Конституція 1710 р.— 0. П.) мала широкий вступ, який є в мене. Козацькою мовою й який малює долю й недолю козацького народу. Той вступ, як оповідав мені батько (гетьман Пилип Орлик.— О. П.), було прийнято одноголосно по коротких дискусіях. Батько сам умістив уривок про те, що козацький нарід завжди висловлювався проти автократії. Про те, що козацький нарід є безпосередній наступник хозарської держави, батько мій прочитав у стародавніх латинських письменників... ».

1. Місце та значення конституції П.Орлика

Конституція будь-якої держави є її основним, найголовнішим законом. Конституція виступає як джерело права. Вона закріплює відносини, що склалися, дає перспективи, напрямки розвитку вона встановлює фундаментальні, принципові положення організації і діяльності, як держави та і взагалі суспільства, констатує правовий статус особистості. Конституція містить в собі не лише форму державного ладу, організацію публічної, легітимної влади, яка робить веління обов’язковими на певній території, але й відношення держави до усіх сфер поза державного, громадського життя. Економіка, політика, соціальні відносини, духовне життя та питання культури знаходять свої, окреслені основним законом правила функціонування, розвитку. Конституція встановлює норми взаємовідносин особистості і держави, права та обов'язки сторін – «особистість - держава», гарантії та межі прав і свобод людини в даному суспільстві, правила взаємовідносин між людьми. Основний закон виконує також важливу світоглядну, філософську функцію, і, с цієї точки зору, є своєрідним джерелом для появи концепцій, принципів, цілей формування особистості, що була б адекватна демократичному, відкритому суспільству, виховання в дусі поваги прав та свобод людини, терпимості, відповідальності, миру та толерантності. Конституційні положення про людину, її права і свободи як найвищу цінність, є ідейною платформою ринкової економіки, економічних свобод; політичного плюралізму, правової держави, громадянського суспільства.

Часто ми забуваємо, що ми, українці є європейською нацією, яка завжди тягнулася у своєму розвитку на Захід, хоча доля іноді розпоряджалася інакше. А тому ця нація нерідко була здатна народити політика західного типу, якій міг би провести свою націю до Європи не через «вікно», а широкою дорогою своєчасного прогресу.

В славетному ряду таких людей, поряд з Мазепою та Хмельницьким, стоїть гетьман Пилип Орлик, автор першого у світі конституційного твору. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія якого подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчився в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Стефана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріаршого престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Канцелярії, де його пізнав й оцінив Мазепа.

Величезне значення для розуміння історичного розвитку української державності мала спроба встановлення в Україні конституційного устрою.

Після смерті Івана Мазепи у 1710 році гетьманом було обрано генерального писаря Пилипа Орлика. Це був один з найвидатніших діячів XVII — XVIII ст., самовідданий український патріот, який все життя присвятив боротьбі за незалежність України. Його діяльність як гетьмана проходила в еміграції. В день виборів П. Орлика 5 квітня 1710 року в Бендерах було підписано договір під назвою "Конституція прав і свободи Запорозького Війська" (Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького). Його зміст свідчив про наміри та упевненість укладачів повернутися з еміграції на батьківщину, де договір отримає юридичну силу для всієї України. На час складання договір був цілком реалістичним, а не теоретичним проектом, яким він став пізніше, коли повернення гетьмана П. Орлика в Україну стало неможливим. Історичне значення договору перш за все в тому, що він був першим конституційним актом в Україні[10, c. 3-5].

Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актівтого часу "...во ім'я Отца і Сина і Святого Духу, во ім'я Троїці Святої славимої". Далі йде цікава фраза, яка вказує, що договір мав тимчасове значення: "...нехай станеться на веко-помную Войська Запорожського славу и памятку". Вслід за цим йде вступ і 16 пунктів договору. Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення: про релігію (п. 1), про територію та кордони (п. 2), про відносини з Кримом (на які П. Орлик покладав великі надії) (п. 3), про Запорізьку Січ (п.п. 4, 5). Пункти з 6 по 16 говорять виключно про українську державність. Основний їхній зміст — незалежність України від Польщі та Москви. Передбачалось створення козацького парламенту, який мав скликатись тричі на рік. Крім генеральної старшини, до нього мали входити представники від Запорізької Січі та по одному представникові від полків.

Наявність козацького парламенту обмежувала гетьманську владу і робила з України конституційну державу. "Конституція" обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками міг користуватися гетьман. "Конституція" приділяла увагу також соціальному становищу міщан, селян та козаків — "людей убогих". В цілому вона свідчила про перемогу старшинської аристократії над гетьманським абсолютизмом. Та боротьба, яка почалася ще в роки Визвольної війни між двома течіями в українському державному будівництві — самодержавною та республіканською, закінчилася тріумфом останньої. "Конституція", в якій гармонійно поєднувались інтереси гетьманської влади і козацької старшини, як провідної верстви в Україні, була в той же час маніфестом державної волі українського народу, пам'ятником української державно-політичної думки.

Акт обрання П. Орлика гетьманом і "Конституція" були затверджені шведським королем Карлом XII. У "Конституції" неодноразово згадується про протекторат шведського короля над Україною. Це потрібно "...для большей крепости Украіни", "...для заховання оной целости в правах наданих и границах" (п.7). Таким чином, цей протекторат не був підданством українського народу Швеції. Він орієнтувався на зовнішню незалежність України і міцність її внутрішнього устрою[7, c. 29-30].

«Пакти й Конституції», написані гетьманом Війська Запорозького Пилипом Орликом та його співробітниками Г. Герциком, А. Войнаровським, були прийняті 5 квітня 1710 р. у Бендерах, і є першою європейською конституцією в сучасному її розумінні.

Розглянемо документ, створений П. Орликом більш детально, щоб доказати його право першим стояти в одному ряду з Конституціями США, Франції, Польщі.

Текст був складений латинською та руською мовами. «Пакти й Конституції законів та вольностей Війська Запорозького» написані під значним впливом ідей західноєвропейського парламентаризму закладали головні принципи республіканської форм правління.

Документ складений як договір між гетьманом та Військом Запорозьким (народ України), що було характерно для західної традиції, і відрізнялися від ідей східного патрімоніалізму.

Конституція складається з преамбули та 16 параграфів, де сформульовані головні принципи побудови держави. У преамбулі схематично викладено історію Війська Запорозького - всього малоросійського народу. Тут Пилип Орлик витворив історико-політичний міф про те, що першим прийняв християнство каган «хозарів-козаків», а не князь Володимир Святославович.

Отак і народ козацький, давній та відважний, раніше званий Хозарським, спочатку підніс безсмертною славою, широкими володіннями та героїчними діяннями, яких не лише сусідні народи, а й сама Східна (Візантійська) Імперія на морі й на суші боялась настільки, що Східний (Візантійський), імператор, замисливши умиротворити цей народ, поєднався з ними міцним союзом і власну дочку Кагана себто володаря Козаків, призначив сину своєму (як дружину).

У такий спосіб документ заклав історичний пріоритет Української держави, першість у ній віддавалася козакам. Саме козаки, на думку Пилипа Орлика, були попередниками Володимира Великого в процесі прилучення українських земель до європейської цивілізації. Дана схема (хозари-козаки -оборонці народу на території України) стала підґрунтям ідеї окремішності руського-малоросійського-українського народу та його природного права на власну державу[4, c. 72-75].

У першому параграфі розглянуто питання віри, заявлено про православ'я як панівну релігію в державі, а також про відновлення автокефалії.

Тому теперішній новообраний Ясновельможний Гетьман ... буде зобов'язаний і примушений у законному порядку особливо дбати про те, щоб жодна чужинська релігія не запроваджувалася на нашій Руській батьківщині. …(гетьман) повинен буде сам з власної ініціативи її викорінити, не допускаючи проповідування та розмноження кількості її прихильників…докладаючи особливих зусиль, щоб вовіки міцніла одна-єдина Віра Православна Східного Обряду під священним Апостольським престолом у Константинополі… А задля більшого авторитету першого в Малій Русі Київського митрополичого престолу і для зручнішого керівництва духовними справами згаданий Ясновельможний Гетьман, коли наша батьківщина буде звільнена від московського ярма, мусить сприяти поверненню її у підпорядкування владі Константинопольського Апостольського престолу, щоб таким чином відновити зв'язок і послушницьку належність нашої батьківщини до вищеназваного Апостольського Константинопольського престолу, удостоєного Євангельською проповіддю нести світло і утверджуватися у Святій Вселенській Вірі.

Другий параграф важливий тим, що чітко означив кордони держави, визначені Зборівською угодою 1649 р. Гетьман зобов'язаний оберігати територіальну цілісність країни.

Принциповий характер має шостий параграф, де закладені принципи управління та діяльності органів державної влади. Конституція певною мірою ґрунтувалася на ідеї розподілу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада належить Раді, членами якої є полковники зі своєю старшиною, сотники, «генеральні радники від всіх полків» та «посли від Низового Війська Запорозького для слухання і обговорення справ, щоб взяти активну участь». Рада повинна збиратися тричі на рік - на Різдво Христове, Свято Великодня і Покрови, а також за рішенням гетьмана. Всі важливі державні справи гетьман має попередньо узгоджувані «на власний розсуд нічого не повинне ні починатися, і вирішуватися, не здійснюватися». Суд також мав діяти незалежно, оскільки гетьман “не повинен карати сам, із власної ініціативи і помсти, але таке правопорушення - і умисне, й випадкове - має підлягати розгляду Генерального Суду, який і повинен винести «рішення не поблажливе й не лицемірне, а таке, якому кожен повинен підкоритися, як переможений законом» (пар. 7)[8, c. 69-71].

Зміст шостого параграфу однозначно вказує на вплив ідей західноєвропейського парламентаризму.

У світлі сьогоднішнього незадовільного стану економічного та антикорупційного законодавства та нерідких в наш час порушень прав людей дуже цікавими є параграфи 9 та 10:

Пар. 9. Оскільки відомо, що з давніх часів у Війську Запорозькому були Генеральні Скарбники, які відали публічним скарбом, млинами і всіма публічними прибутками, податками і сплатами і розпоряджалися всім цим на розсуд і за згодою Гетьмана, отож і нині за загальною згодою встановлюється такий порядок і ухвалюється закон, що не підлягатиме змінам, що на випадок, якби наша Батьківщина звільнилася від Московського ярма, належить на розсуд Гетьмана при публічній згоді обрати Генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного, який взяв би під свою опіку державну скарбницю, відав би млинами і всіма прибутками і дбав би про них не для власної, а для загальної потреби, враховуючи думку Гетьмана. А сам Ясновельможний Гетьман не повинен ніяким чином поширювати своє право обертати (їх) на власну користь, обмежуючись своєю часткою прибутків, які належать на Гетьманську булаву і особу…. Більше того, Ясновельможному Гетьману виділяється (частина) із спільних володінь і земель Війська Запорозького, але так, щоб необмежена влада не порушила прав тих, чиї заслуги перед батьківщиною менші, а саме: ченців, священиків, бездітних удів, виборних і рядових козаків, двірських слуг і приватних осіб. При цьому повинен бути обраний не тільки Скарбник, який перебуває при Гетьмані й постійно знаходиться у Гетьманській столиці, але також одночасно (слід обрати) у кожному Полку двох присяжних Скарбників, значних і заможних (представників), затверджених спільною ухвалою обох станів: козаків і простого люду. Вони мусять знати і прибутки Полку від приватних осіб, і публічні податки, й зобов'язані опікуватися видатками, щороку складаючи звіти - звітуючи про своє управління. Отож ці Полкові Скарбники, перебуваючи у залежності від Генерального Скарбника, мали б своїм завданням і обов'язком виплачувати у своїх Полках борги з державної скарбниці, визначати її прибуток, збирати його й передавати до рук Генерального Скарбника. А панам Полковникам жодним способом не слід втручатися (в справи) полкової скарбниці, оскільки їм належить задовольнятися прибутками й пільгами свого уряду.

Як ми бачимо, Пилип Орлик зі своїми колегами перейняли ідеї не лише конституційної науки Заходу, створивши парламентарний уряд з усіма атрибутами розвинутої державності, а й запровадили засоби якісного контролю над економікою держави та боротьби з економічними злочинами і корупцією.

Пар. 10. Подібно до того, як Ясновельможному Гетьману з обов'язку його уряду належить керувати й наглядати за порядком щодо всього Війська Запорозького, так само він повинен пильно дбати про те, щоб на рядовий і простий народ не покладали надмірних тягарів, утисків і надмірних вимог… Через це нехай пани Полковники, Сотники Отамани, Урядники і Виборні не наважуються пригноблювати свою домашню челядь і рядових (козаків), а особливо рядових простолюдинів, які не знаходяться у прямій залежності від їхніх діл чи в їхньому особистому підданстві, посилаючи (їх) косити сіно чи збирати врожай, виганяючи на укріплення валів, відбираючи насильно, шляхом грабунку чи примусового продажу земель, за якусь незначну провину все рухоме й нерухоме майно. Ремісників же примушують без дозволу до виготовлення замовлених для хатнього вжитку речей, а козакам не надають приватних відпусток. Ясновельможний Гетьман повинен заборонити ці зловживання, що так поширилися, й, уникаючи їх сам, гідним наслідування прикладом, і викорінюючи. Оскільки ж усі тягарі і здирство нещасного простолюду беруть свій початок із підкупу за сприяння особам, що просять і домагаються судових посад, не користуючись дові/р'ям і не маючи заслуг, але ненаситно прагнучи до власного збагачення, розбещуючи урядовців, козаків і простолюдинів, завойовуючи прихильність гетьмана підступними дарунками, за допомогою яких намагаються без вільних виборів, всупереч праву і рівності, піднятися на вершину полкових та інших урядів і почестей, тому найсерйознішим чином постановляємо, що Ясновельможний Гетьман не надаватиме нікому ніяких урядів ані почестей, керуючись якоюсь попередньою оцінкою вартості Полковницьких відзнак чи інших козацьких та простих посад, і не нав'язуватиме на них нікого силоміць. Але завжди як козацькі, так і прості урядники, а особливо полковники, повинні обиратися вільним волевиявленням і голосуванням, і після виборів затверджуватися гетьманською владою, хоча вибори цих виборних (осіб) не повинні оголошуватися і здійснюватися без гетьманської згоди. Цей же закон належить виконувати і Полковникам, не призначаючи сотників та інших урядників на основі дружніх стосунків і особистої прихильності без вільного голосування всього повіту, але обираючи і не усуваючи від урядів через приватні сутички[12, c. 98-99].

Особлива увага приділялася соціальному забезпеченню родин військовослужбовців, в тому числі вдів та сирот, що випливає з тексту статті 11:

Встановлюється і оголошується непорушним, що вдови козаків, їхні дружини та діти-сироти, козацькі господарства і (господарства) жінок, чоловіки яких перебувають на війні або на якихось військових службах, не притягатимуться до жодних обов'язкових для простого люду загальних повинностей і не будуть обтяжені сплатою податків.

У висновку цієї глави мені хотілося б зауважити, що деякі пункти документу, особливо ті, що висвітлюють проблеми простого люду і несуть в собі вирішення цих проблем, на період початку 18 сторіччя практично не мали у світі аналогів серед офіційно затверджених, але не слід забувати, що документ, підписаний П. Орликом так ніколи і не вступив в дію.

Можна довго сперечатися з приводу того, що було б, якщо Україна почала жити за законами Орлика. Але, як відомо, історія нехтує такими питаннями. Того, чого не трапилось, на мою особисту думку, бути не могло – такий закон часу, а з того що було можна і треба робити висновки.

На жаль у ХУІІІ сторіччі Україна не перетворилася ні на Англію, ні на Францію, ні на США, та це ще зовсім не означає що ми щось незворотньо втратили.

У 1991 році доля знов дала українській нації ще один шанс стати на ноги та йти своїм, вільним шляхом, яким би важким і тернистим він не був. І щоб пройти цей шлях до кінця нам перш за все треба вивчати та пам'ятати історію, свою та чужу, бо легше вчитися на помилках попередників, ніж на своїх.

Ми повинні знати все, що було в історії доброго та поганого, славетного та ганебного, реального та нездійсненного, бо тільки тоді будемо точно знати хто ми, куди ми йдемо та чого прагнемо.

І обов'язково в цій книзі судеб українського народу однією і найславетніших і найсумніших сторінок буде спроба гетьмана Орлика дати своєму народу не світле майбутнє, а світле сьогодення, і зробити це не на крові, а цивілізованим шляхом демократії та закону, загальної злагоди та добробуту[10, c. 7-9].

2. Зміст та ключові моменти Конституції П.Орлика

Конституція складається з преамбули (вступу) і 16-ти статей. У преамбулі подається коротка історія козацтва як виразника прагнень усього українського народу, піднесення і падіння козацтва після його “добровільного” переходу під проводом Б. Хмельницького під самодержавну руку Московської імперії. За допомогою всіх можливих способів і засобів ця імперія обмежувала і скасовувала права й вольності війська Запорозького, а на вільний козацький народ, якого не здолала збройно, віроломно накинула невольничу кормигу. Політику гетьмана І. Мазепи, його союз із Карлом XII преамбула характеризує як логічну й послідовну, обумовлену потребою визволення Вітчизни.

Послідовні 16 статей Конституції передбачали:

— установлення національного суверенітету;

— визначення кордонів Української держави;

— забезпечення демократичних прав людини;

— визнання трьох складових чинників правового суспільства, а саме — єдності і взаємодії трьох гілок влади:

а) законодавчої (виборної генеральної) ради, що мала скликатися тричі на рік: перша — на Різдво Христове, друга — на Великдень і третя — на свято Пресвятої Богородиці;

б) виконавчої (гетьман, обмежений законом у своїх діях, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку. На відміну від Московії, “самодержавіє гетьманському уряду неприлічно!”);

в) судової (підзвітної і контрольованої).

Такими в Конституції визначалися принципи побудови української держави. Кожна ж зі статей формулювала конституційні норми в усіх галузях державного та суспільного життя за головної умови — відторгнення майбутньої Української держави від Московської імперії.

Одним із ключових моментів Конституції стало визнання кордонів України та забезпечення їхньої цілісності. “Як кожна держава складається і затверджується непорушною цілісністю кордонів, — записано в ній, — так і Мала Росія, Вітчизна наша щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Речі Посполитої Польської і від Московської держави, які відійшли в гетьманську область, не були насильно змінені і порушені...”.

Гетьман як керівник держави зобов’язувався Конституцією чинити всіляку поміч Запорозькому Низовому війську. Цей документ визначав права всіх верств населення України: козацтва, селян, міщан, купецтва, усієї людності на території полків.

Державний скарб відокремлювався від гетьманського. На утримання гетьмана виділялися суворо визначені окремі землі та кошти. Полковники й сотники обиралися демократично — вільними голосами козаків чи сотні. Визначальною рисою Орликової Конституції, яка, власне, робить її однією з найдемократичніших серед усіх тогочасних державних актів, є пункти, котрі обмежували гетьманську владу на користь старшинської ради — своєрідного козацького парламенту, до якого мали увійти не лише генеральна старшина й полковники, а й представники Запорожжя та полків по одній заслуженій особі від кожного. Конституція підкреслювала, що в державі мала бути навічно утверджена єдина християнська віра і що Україна на обох берегах Дніпра стає вільною від іноземного панування.

Цілком зрозуміло, що форма цього документа не позбавлена деяких хиб і помилок, адже писався він у надзвичайно складний час в умовах важкого економічного стану пограбованої Вітчизни. Але ж це перша Українська Конституція 1710 року![14, c. 221-222]

Пилип Орлик як гетьман не мав достатньо можливостей для запровадження Конституції в життя повною мірою, проте вона не лишалася лише пам’яткою суспільно-політичної думки України, а протягом чотирьох років (від 1710 до 1714) була нормативним документом на всій правобережній Україні.

Цей документ відігравав велику роль у діяльності Пилипа Орлика. Він став важливою правовою основою при укладанні міжнародних договорів про допомогу у війні з Петром І. Орлик добре розумів, що йому одному не втілити в життя план відродження Української козацької держави. Талановитий дипломат П. Орлик робив відчайдушні спроби умовити союзників в урядах Швеції, Німеччини, Польщі, Франції, Туреччини на спільну боротьбу з царем. Він активно листувався з монархами та іншими високопосадовцями, порушував українську проблематику на різних приватних та офіційних зустрічах. Ніхто, крім Пилипа Орлика, не зміг підняти тоді українське питання на рівень загальноєвропейської політики. Ось що писав міністр закордонних справ Франції Дезайер після зустрічі з Орликом: “Новий запорозький гетьман — людина з розумом і освітою. Він гарно тримається, зовсім молодий”. (А було тоді Орлику всього 38 років).

У своїх стосунках із закордонними державами, до яких звертався Орлик по допомогу в цій складній для України ситуації, він підкреслював: “Ми не можемо дивитися холоднокровно на нещастя, яким віддана наша нація на порушення її прав... Ми говоримо, що з допомогою Господа Бога козацька нація буде обновлена у своїх правах”. Ці слова і сьогодні вражають проникливістю і болем за український народ, за його історичну долю.

Високоосвічений, із тонким національно-політичним розумом, палкий і свідомий патріот і борець за незалежну Україну, Пилип Орлик виокремлювався у тогочасному середовищі української козацької старшини. Його головним бажанням було здобути політичну свободу своїй землі й народові, щоб заявляти, за висловом самого Орлика, “мої права і права моєї нації на Україну”. Розуміючи складність свого завдання, П. Орлик із сумом порівнював себе з корабельником, який повинен “у жорстокий час направити розхитаний вихорами і бурями український корабель до благословенних берегів нашої Вітчизни, котру стереже московський дракон, і повернути її колишню волю!”[16, c. 100-104]

3. Витримки з Конституції П.Орлика

І.Теперішній нововибраний гетьман має й повинен буде у першу чергу дбати та міцно поставати, аби жодне іншовір'я до Малої Росії, Вітчизни нашої, не було запроваджено, а коли десь, чи таємно, а чи явно могло виявитися, тоді владою своєю має його викорінювати, не допускатиме проповідуватися

II.Як кожна держава складається і стверджується непорушною цілістю кордонів, так і Мала Росія, Вітчизна наша, щоб у своїх кордонах, стверджених пактами від Річі Посполитої польської і від Московської держави передусім у тому: які відійшли по ріку Случ за гетьманства, славної пам'яті, Богдана Хмельницького були відступлені, вічно віддані й пактами укріплені від Річі Посполитої польської в гетьманську область, не були насильно змінені й порушені

III. Оскільки нам завжди потрібна сусідська приязнь Кримської держави, від якої не раз засягало допомоги Запорозьке військо для своєї оборони, тож, скільки під сей час буде можливо, має ясновельможний гетьман із найяснішим ханом, його милістю, кримським дбати через послів про відновлення давнього з Кримською державою братерства, військової колегації та підтвердження постійної приязні, на яку оглядаючись, довколишні держави не наважувалися б бажати уярмлення собі України і її будь у чому насильствувати.

IV.Ясновельможний гетьман має дбати про те, щоб Дніпро від городків та фортець московських, так і грунти військові було очищено від московської посесії і до первісної області. Запорозького війська повернено, де надалі не тільки не має ясновельможний гетьман ані фортець будувати, ані городів фундувати, ані слобід осаджувати і в будь який спосіб ті військові угіддя пустошити, але й буде зобов'язаний до їхньої оборони чинити всіляку поміч Запорозькому низовому війську.

V.Город Терехтемирів повернути Запорозькому низовому війську з усіма угіддями й перевозами на Дніпрі, що там є, побудувати в ньому шпиталь для старих зубожілих і ранами покалічених козаків військовим коштом і з нього має бути їм харч та одежа, промисел. Також Дніпро увесь згори від Переволочної вниз зберегти при Запорозькому війську.

VI.Генеральна старшина, кошовий отаман і все Запорозьке військо домовилися і постановили з ясновельможним гетьманом при елекції його вельможності таке право, яке має бути збережено постійно у Запорозькому війську: щоб у Вітчизні нашій першими радниками була генеральна старшина, як за проспектом їхніх первісних урядів, так і в установленій при гетьманах резиденції.

VII.Коли б хто з генеральних осіб, полковників, генеральних радників, значного товариства та інших військових урядників над тією ж черню чи то б гонор гетьманський зважився б образити, чи в якомусь іншому ділі провинитися, то таких переступників сам ясновельможний гетьман не має карати своєю приватною помстою та владою, а повинен таку справу (чи кримінальну, чи некримінальну) здати на військовий генеральний суд, і який на нього випаде нелицемірний і нелицеглядний декрет, такий кожен переступник має й понести.

VIII.Тії ж генеральні особи, які належно резидують при гетьманському боці, мають донести ясновельможному гетьману всілякі військові справи, які до чийогось чину й повинності нележатимуть, і відбирати декларації, а не приватні домові слуги, яких до жодних справ, доповідей та діл військових не використовувати.

IX.Завідування військовим скарбом установлюється загальним договором і неодмінно узаконюється, генеральний підскарбій завідує млинами і всілякими військовими приходами й повертає їх на публічну військову потребу з відомом гетьманським, а не на свою приватну. А сам ясновельможний гетьман до військового скарбу й приходів, які до нього належать, не має належати і на свій персональ ний пожиток уживати , а задовольнятися своїми оброками та приходами, які кладуться на булаву та його гетьманську особу.

X.Як за всякими у Вітчизні й Запорозькому військові порядками, за посадою уряду свого, має ясновельможний гетьман стежити, так найбільше має тримати й на те пильне й невсипуще око, щоб людям військовим та посполитим зайві не чинилися утяження, наклади, пригнічення та здирства, через які вони,покинувши житла свої, звикли пріч іти і в закордонних державах шукати спокійнішого, легшого й кориснішого собі мешкання.

XI. Козачі вдови й осиротілі козацькі діти, козацькі вдови і жінки без присутності самих козаків, коли в походах, або на будь- яких перебуватимуть службах, щоб не притягалися до всіляких посполитих повинностей і не утяжувалися вимаганням датків - домовлено і постановлено.

XII.Має бути встановлена через вибраних на те комісарів генеральна ревізія всіх маєтностеи, і які залишилися під державцями й подана до уваги генеральної Ради при гетьмані, за якою розсудиться і постановиться, кому гідно належить, а кому не належить тримати військові добра і маєтності, і які повинності та послушенства підданські має поспільство державцям віддавати.

XIII.Столичне місто Київ та інші українські городи з маїстратами своїми в усіх правах та привілеях наданих, щоб були заховані непорушною повагою сього акту елекційного постановляється і доручається підтвердження їх свого часу гетьманській владі.

XIV.Щоб жодні особи військові та їхні, ясновельможного гетьмана, переїжджі слуги не вимагали за приватними ділами, а не військовими, підвід, кормів, напоїв, поклонів та провідників, бо через те городовим розорення, а бідним людям наноситься знищення. Однак, усяка особа, великий, дрібний і найменший, за приватним своїм ділом, а не військовим, коли переїжджає без рейментарської подорожньої, має своїм коштом усюди по городах та селах послугуватися, а не вимагати і силою ніколи не брати підвід та провідників.

XV.Аренди і станція мають бути залишені й цілком знесені. Відтак хай військовий занедбалий скарб реставрується та постановиться на відбування і задоволення всіляких публічних військових таки витрат. А як багато після закінчення війни ясновельможний гетьман має тримати платних компаній та піхотинців при своєму боці на послугах військових, про те на генеральній Раді буде увага й постанова.

XVI. Виїздні ярмаркові мають вибирати повинність із кого належить, а не в убогих людей, прибулих на ярмарок з малою домовою продажем або для купівлі чогось на домову потребу, жодних справ, не тільки кримінальних, але й поточних, не судили і здирства понад звичай не чинили людям.


Висновки

Серед гетьманів України його постать виділяється не лише тим, що свою гетьманську діяльність він мусив здійснювати за межами України, а й тим, що Пилипу Орлику належить авторство першої в Європі державної конституції. Відомий вітчизняний історик Б. Крупницький зазначав, що, «безперечно, Орлик був видатним українським державником. На його прапорі була виткана незалежна й соборна Україна... Його енергійна, вперта та невтомна праця не могла залишитися без наслідків. Вона зберегла нам традиції, створила певні зв'язки з. Європою. Ці традиції, хоч і запорошені порохом минулого, знову виходять наперед і дають ще раз нагоду вдумливому українцеві задуматися над долею своєї батьківщини».

Чи не важливішою з них була складена Орликом разом з козацькою старшиною так звана угода, що увійшла в історію як державна конституція під назвою «Конституція прав і свобод Запорозького Війська». Французькі просвітителі ще навіть не наважувалися на розробку тих громадянських ідей, що були закладені в ній. Уперше в Європі було вироблено реальну модель вільної, незалежної держави, заснованої на природному праві народу на свободу й самовизначення, модель, що базувалася на незнаних досі демократичних засадах суспільного життя.

Слід зауважити, що навряд чи такий документ міг бути вироблений одним Орликом зі старшиною. Все свідчить про те, що в ньому були закладені виплекані за довге життя думки самого Мазепи. Про це, зокрема, свідчать і його діяльність по розбудові освіта, мистецтва, письменства в Україні, його прагнення забезпечити її незалежність і врятувати від російського деспотизму.

Важливим є те, що у вступній статті Конституції чи не вперше у правовій документації дана історична оцінка діяльності козацтва як виразника дум і прагнень українського народу, показано піднесення і падіння «козацького народу», який «спершу був піднесений безсмертною славою, просторим володінням та рицарськими відвагами, якими не тільки довколишнім народам, а й самій Східній державі був страшний на морі і на землі». Остання ж «потім через поимноження неправди та беззаконня, покаравши численними карами той козацький народ, знизила, змирила й ледве не вічною руїною скинула долі...»


Список використаної літератури

1. Борщак І. Мазепа. Орлик. Войнаровський. Історичні есе. - Львів, 1991.

2. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. - К.: Глобус, 1991 т.2

3. Дорошенко Д. Нарис історії України у 2-х т. - К.: Глобус, 1991.

4. Заруба В. М. Історія держави і права України.- К., 2005.- С.72-75.

5. Кухта Б.Л. З історії української політичної думки.-К., 1994.- С.91-100.

6. Кононенко П.П. "Свою Україну любіть...". – К., 1996. – С. 25.

7. Kpyпницький Б.Д. Гетьман Пилип Орлик (1672 - 1742). Його життя і доля. - К., 1991.

8. Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика. 1710 рік. - К.: Веселка, 1994.

9. Різниченко В. Пилип Орлик (Гетьман-Емігрант). Його життя і діяльність. - К., 1991.

10. Медведчук В. Конституція Пилипа Орлика як перше відбиття української національної ідеї на конституційному рівні // Академія прав. наук України. вісник. - Х., 1997. - № 3. - С. 3-15.

11. Субтельний О. Україна: історія - К.: Либідь, 1993

12. Слюсаренко А.Г., Томенко М.В. Історія української конституції, 1993.

13. Основи держави і права України (ред. І. Б. Усенко). - К., 1993

14. Фігурний Ю.С. Історичні витоки українського лицарства... – К., 2004. – С. 221.

15. Чиркин В. Е. Конституционное право: Россия и зарубежный опыт. - М.: «Зерцало»,1998.

16. Чуприна В. Гетьман Пилип Орлик і перша конституція України // Дзвін. - 1996. - № 9. - С. 100-104.

17. Шуст Р. Козацька Рада Чигиринського періоду: почин українського державного парламентаризму // Хроніка-2000. - 1998. - № 23-24. - С. 15-21.

загрузка...
Top