Князь Святослав

Вступ.

1. Постать князя Святослава в історії.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Святослав Ігоревич (бл. 935 — березень 972) — Великий князь київський (княжив з 945, самостійно з 964 по 972 рр.). Значно розширив територію Київської Русі, провадив активну зовнішню політику.

Матір'ю Святослава була княгиня Ольга. Батьком княжича Святослава був київський князь Ігор, який постійно воював з Диким полем, де кочували войовничі печеніги, і ходив у походи проти Візантійської імперії на її столицю Константинополь, що називався на Русi Царградом (Царгородом). За літописом ("Повість врем'яних літ") вже 946 р. юний Святослав сидів на коні і, навіть, пробував метнути списа.

У 964 році князь Святослав Iгоревич здійснив свій перший похід на землі слов'янського племені в'ятичів, які платили данину хозарам. В'ятичі заселяли лісисте межиріччя Оки і Волги. Пробувши в них усю зиму, Святослав домігся свого: вони перестали платити данину хозарам і підкорилися Києву.

Навесні наступного 965 року Святослав відправив хозарському кагану свое знамените історичне послання: «Иду на вы» (тобто «я йду на вас»). Хозарський каганат на той час займав територію Північного Кавказу, Приазов'я і Донських степів і представляв для Русi велику небезпеку. Археологи розкопали понад десяток хозарських фортець на берегах Дону, Сiверського Донця й Осколу - всі вони розташовувалися на правому, західному - тобто руському - березі. Отже, фортеці призначалися не для оборони кордону, а служили базами для нападу на Русь.

Пройшовши по ріці Оці на Волгу, а потім рухаючись донизу по великій ріці, через землі волзьких булгарів - данників хозар, - Святослав вступив у володіння Хозарського каганату.


1. Постать князя Святослава в історії

У 964 р. вся повнота влади на Русі зосередилася в руках Святослава (964—972). Правління цього князя припало на час становлення ранньофеодальних держав у Європі та завоювання ними життєвого простору. Тому войовничий характер Святослава цілком відповідав духу епохи. За роки свого порівняно короткого правління, пройшовши походами зі сходу на захід, від Каспійського моря до Балкан, щонайменше 8000—8500 км, він мечем перекроїв карту світу і вписав молоду Давньоруську державу в геополітичнии простір Євразії.

Правління князя Святослава розпочалося з 960-х років. Великокняжий стіл він прийняв від своєї матері, великої княгині Ольги, а разом з ним і міцну та сильну київську державу.

Міцність державного управління та усталеність розвитку київської держави, напевно, і стали причиною того, що молодий Святослав більше бачив себе полководцем чим головою держави.

Військовий хист, наслідуваний від батька - князя Ігоря, проявився у Святослава ще в молодих літах. Це був "чистий запорожець на київськім столі", характеризує його Михайло Грушевський. Коли князь Святослав виріс і став мужем, розказує літописець, то почав збирати багато хоробрих воїнів, бо і сам був хоробрий і легкий, ходив як гепард і багато воював. Не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м'яса, але, порізавши тоненько чи конину, чи звірину, чи воловину пік на вугіллі та так їв; не мав шатра, а підстилав на сон конячу опону а під голову клав сідло, і такі ж були його воїни. А як ішов на якийсь край то наперед повідомляв: "Іду на вас!"

Як і його батько, свої прагнення з розширення київської держави Святослав спрямував на схід. Його військо в основному складалося із кінноти і флоту, який виконував транспортні функції з доставки княжих десантних полків.

На початку князювання воєнна активність Святослава була зосереджена на сході. Протягом 964—966 pp. він досягає значних успіхів на цьому стратегічному напрямку: підкоряє Києву в'ятичів, які сплачували данину хозарам; перемагає хозарських союзників — волзьких булгар та буртасів (мордву); завдає поразки Хозарському каганату, оволодівши його столицею м. Ітиль; примушує підкоритися племена ясів і касогів на Північному Кавказі. Ослаблення та занепад Хозарського каганату, зумовлені походами Святослава, мали неоднозначні наслідки: з одного боку, вони сприяли консолідації східнослов'янських племен у межах Давньоруської держави, оскільки над землями в'ятичів та сіверян не нависала хозарська загроза, з іншого боку, падіння Хозарії відкрило шлях на Русь кочовим народам Сходу, насамперед печенігам.

Успіхи Святослава на сході не на жарт стурбували Константинополь, тому імперія вдалася до дипломатичної гри. У 968 р. на запрошення візантійського імператора Никифора Фоки київський князь на чолі 60-тисячного війська вирушає в похід проти Болгарії. Підштовхуючи русичів до боротьби з болгарами, візантійська дипломатія мала на меті зав'язати в кривавий вузол війни двох своїх сильних противників, що могли протидіяти встановленню контролю Константинополя на Балканах, але розрахунки Візан-тії не виправдалися. Потужним ударом Святослав розбив під Доростолом болгарське військо і захопив 80 міст вздовж Дунаю. Спочатку візантійська сторона не перешкоджала діям русичів у Подунав'ї, адже чужими руками руйнувалася Болгарська держава, яка протягом IX ст. була грізним ворогом імперії. У 811 р. болгарський хан Крум розгромив візантійське військо і взяв у облогу Константинополь. Згодом його онук Симеон витіснив Візантію з Балкан, залишивши їй лише міста Царгород та Солунь. Крім того, дунайський похід не давав можливості Святославу розпочати експансію в Північне Причорномор'я, в землі, підконтрольні Візантії. Проте, коли воєнні успіхи київського князя стали досить значними, він не побажав, незважаючи на тиск і натяки візантійської дипломатії, залишати Подунав'я. Константинополь пішов на два рішучі кроки: по-перше, відновив дружні відносини з Болгарією, по-друге, підштовхнув печенігів до агресії проти Давньоруської держави[4, c. 47-48].

Звістка про облогу печенізькими ордами Києва (968) змусила Святослава вирушити на допомогу столиці своєї держави. Хоча кочівники за короткий час були вигнані з Подніпров'я, сам факт, що їм вдалося дійти до центру Київської Русі свідчив про наростання печенізької загрози та про гостру проблему державного управління за відсутності постійно воюючого князя. Для зміцнення влади династії Святослав 969 р. розділив князівства між своїми синами. Намісником у Києві став старший син Ярополк, у Древлянській землі — Олег, у Новгороді — Володимир. Така реорганізація управлінської системи на Русі не тільки поклала початок адміністративній реформі, а й була важливою ланкою грандіозного стратегічного плану Святослава, головною метою якого було створення могутньої Дунайсько-Дніпровської держави. Наступним кроком практичного здійснення цього плану мало бути перенесення князівської резиденції на Дунай. «Не любо мені в Києві жити, — говорив боярам Святослав. — Хочу жити я в Переяславе на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — золото, вино й овочі різні, а з Чехів і з Угрів — срібло й коні, із Русі ж хутро, і віск, і мед, і челядь».

Другий похід київського князя на Балкани розпочався 969 р. Святослав досить швидко, захопивши Переяславець, Великий Переяслав, Доростол, Філіппополь, не тільки повернув собі втрачені позиції у Болгарії, а й просунувся вглиб Візантійської імперії. Проте новому візантійському імператору вдалося зібрати численне військо і спочатку під Адрінополем зупинити Святослава, а під Доростолом підписати мирну угоду (971), відповідно до якої київський князь брав на себе зобов'язання не воювати з Візантією і відмовлявся від претензій на Болгарію та Крим. Навесні 972 p., повертаючись з невдалого походу, Святослав поблизу дніпровських порогів попав у засідку печенігів і трагічно загинув. З його черепа хан Куря наказав зробити чашу, обкуту золотом.

Передчасна смерть Святослава гостро поставила питання про його спадкоємця на великокняжому столі. І хоча певний час політична ситуація на Русі залишалася стабільною, вже 977 р. між синами Святослава — Ярополком, Олегом та Володимиром — розпочалася боротьба за владу. Спочатку виник конфлікт між древлянським князем Олегом та воєводою Ярополка Свинельдом. Приводом для протистояння стало вбивство сина Свинельда Люта, який полював у древлянських лісах і тим порушив права феодальної власності Олега. Глибинною ж основою конфлікту було питання про те, кому володіти Древлянською землею[1, c. 59-60].


Висновки

Святослав здійснив безпрецедентний для тієї епохи військовий похід, подолавши кілька тисяч кілометрів, захопивши цілий ряд фортець і розгромивши не одне сильне вороже військо. З карти Європи зникла величезна Хозарська держава і були розчищені торгові шляхи на Схід. Від каганату в цілості залишалася тільки його частина, що прилягала до річки Дон. Тут знаходилася одна з найсильніших хозарських фортець - Саркел. Князь Святослав зі славою і багатою здобиччю повернувся в стольний град Київ, де від його імені правила його мати, княгиня Ольга. Однак державні справи його мало цікавили - він бачив себе тільки на військовому терені.

У 967 році Святослав рушив до берегів Дунаю. Військо русичів було переважно піше, у далекий похід воно виступило на ладійній флотилії, що йшла Дніпром, а потім поблизу морських берегів. Своєї кінноти у князя було мало, але зате велику кінноту мали в своєму розпорядженні союзники - печеніги й угорські вожді. Чисельність війська Святослава під час його першого болгарського походу оцінюється у десять тисяч воїнів.

Човни без перешкод увійшли в гирло Дунаю і стали підніматися вгору за течією річки. Поява війська Святослава була несподіваною для болгар. Русичi зійшли на дунайський берег поблизу Переяславця. Перша ж битва з болгарським царським військом принесла перемогу руській зброї.

У Візантії швидко усвідомили свою помилку. Святослав влаштувався в місті Переяславці. За його виразом, там, у Переяславці на Дунаї, була "середа" його землі. Це місто повинно було стати столицею величезної слов'янської держави.


Список використаної літератури

1. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

2. Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 3.вид., перероб. і доп. — Л. : Світ, 2002. — 520с.

3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

5. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

6. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

7. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

загрузка...
Top