Хмельницький – видатний державний діяч, засновник української козацької республіки

Вступ.

1. Історична роль Б. Хмельницького як керівника національно-визвольної боротьби українського народу.

2. Еволюція державницьких поглядів Б. Хмельницького, основні етапи розробки програми національно-державного будівництва та боротьби за її реалізацію.

3. Формування Української козацької республіки в добу Хмельниччини, її суспільний лад та особливості державної організації

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Хмельницький Богдан (Зиновій) Михайлович (1595—1657) — гетьман України, творець Української держави. Місцем народження вважається Суботів. Походженням з дрібної української шляхти (по матері — з козацької родини). Освіту здобув в одній із київських шкіл та у Львівській єзуїтській колегії, добре знав декілька мов, історію, юриспруденцію, військову справу тощо. З юнацьких років на військовій службі. Брав участь у походах проти Кримського ханства, а в часи повстань 30-х років XVII ст. виступав на боці козаків. У січні 1648 р. на Запорозькій Січі він піднімає повстання, поклавши тим самим початок Українській національній революції. Під час національно-визвольних змагань виявив себе як видатний державний діяч, досвідчений полководець, тонкий дипломат. До кінця свого життя Хмельницький проводив незалежну внутрішню політику, прагнув зміцнити міжнародні позиції України. Помер у Чигирині. Похований у Суботові в Іллінській церкві.

Соціально-економічна політика Б. Хмельницького та уряду Української держави залежала від результативності воєнного і політичного протистояння з Польщею, позиції козацької старшини та розмаху селянської антифеодальної боротьби. Боротьба за соціальне визволення вже влітку 1648 р. тісно переплелася з національно-визвольною і фактично переросла в Селянську війну. На визволених землях активно відбувався процес ліквідації великого феодального землеволодіння, фільварково-панщинної системи господарства та кріпацтва й утвердження козацької власності на землю.

Мета роботиполягає в тому, щоб на основі доступної літератури проаналізувати та з’ясувати основні риси постаті Б.Хмельницького в історії України.

Об’єктом дослідженняє розгляд діяльності Б.Хмельницького.

Предметом дослідженнявиступає роль Б.Хмельницького в історичному розвитку Української держави.


1. Історична роль Б. Хмельницького як керівника національно-визвольної боротьби українського народу

Богдан Хмельницький створив своїм надзвичайним адміністраційним талантом міцну й авторитетну владу. Гетьман був виборним, але Хмельницький почував себе в силах сказати, що він — «єдиновладний самодержець України» (1648). В церквах поминали його як «гетьмана та государя». Шведський король називав його «дідичним князем». Хмельницький мріяв передати гетьманську владу своїм синам. Спочатку наслідником був Тиміш, талановитий, відважний юнак, якого Богдан одружив з дочкою господаря Молдавського. Після смерті Тимоша він визначив як наслідника другого сина, Юрія, ще підлітка. Виконуючи бажання гетьмана, а з другого боку прагнучи уникнути боротьби за гетьманську владу — старшина на Раді 1657 року без виборів проголосила Юрія наслідником гетьмана.

Передача булави без виборів, спадково, була явищем новим в історії гетьманщини і викликала опозицію, насамперед серед старих полковників. Сам генеральний писар, найближчий співробітник гетьмана з 1648 року, Іван Виговський, належав до цієї опозиції. Династичний план гетьмана вніс розкол у лави старшини тоді, коли насувався тяжкий момент — смерть Богдана і розпад коаліції. Гетьман наказав .стратити полковника Лесницького і ще чотирьох видатних старшин, а самого Виговського звелів прикувати до землі на цілий день. Такі жорстокі заходи, звичайно, могли дати лише негативні наслідки. Чутки про події в Чигирині в значній мірі сприяли розкладові корпусу Ждановича: козаки поривались додому та й сам полковник Жданович належав до партії Вигoвського.

Усі ці події і в Чигирині, і у війську — підривали сили старого гетьмана. З ним .стався удар і 27 липня 1657 року він помер.

З Богданом Хмельницьким Україна втратила одного з найвидатніших своїх діячів. Своїм виключним адміністраційним талантом він зумів розбурхане повстанням море, під час постійної війни, перетворити в міцну державу, зі стрункою системою адміністрації, з новими законами, новим соціальним ладом; зумів дипломатичним хистом лавірувати між ворожими сусідами і вивести Україну з того ярма, яке намагалася накласти Москва. Богдан Хмельницький спромігся перетворити «повстання рабів», як називали українську революцію поляки, на міцну державу; з якою шукали союзу та зв'язків великі держави, а з маленького козацького міста Чигирина зробити осередок Східної Європи, де зустрічалися дипломати різних держав. Не Москва, а Чигирин став центром політичного життя Європи. Богдана Хмельницького порівнювали з Кромвелем, але була між ними велика різниця: Кромвел мав стару державу з налагодженою адміністрацією, армією, Хмельницький — розбурхану повстанням масу людей з протилежними інтересами та бажаннями.

Останні дні його були трагічні. Розкол серед старшини, заворушення у війську... Найбільший прихильник перетворення виборного гетьманату на спадкову династію, В. Липинський, сам виніс для неї тяжкий вирок. «Гетьман, — пише він, — завжди підкреслював: себе і потомків своїх. Тільки геніяльний „самодержець" міг не випустити зі своїх сильних рук проводу над своїми різноманітними по своїм попереднім звичаям, вірі і культурі помічниками». Але наслідником був 16-річний юнак, слабий духом і тілом, з незрівноваженою психікою. Старий гетьман розумів це і призначив вищу старшину осаула Ковалевського та полковника Лесницького — опікунами Юрія, а генерального писаря Виговського просив бути «батьком, дорадником, поводарем молодому гетьманові». Старшина, противники нового династичного принципу, бачили, чим загрожувала повнота влади в дитячих руках Юрася, і в той момент напруженої боротьби своїм життям платила за свої переконання в шкідливості дідичної влади, персоніфікованої слабим хлопчиком[5, c. 267-269].

Значення діяльності Богдана Хмельницького величезне, і для порівняння з нею тяжко знайти в історії паралелі. Не можна упускати з ока, що тривала ця діяльність лише дев'ять років: з 1648-го по 1657-ий. Протягом того часу безперервно йшли війни, в яких він виявив свої виїмкові таланти стратега та організатора. Він командував не підготовленою до таких воєн армією, яка складалася з різноманітних елементів: реєстрових козаків, вишколених польськими командирами на європейський кшталт; запорожців з їх особливою тактикою; повстанців, слабо озброєних, невишколених до бою, бо не було часу; татарських орд з їх власною командою. Не зважаючи на це, Хмельницький, завдяки глибоко опрацьованим планам воєнних операцій та військовій дисципліні, яку вніс він в аморфну озброєну масу, завдавав поразку за поразкою зразковій польській армії, підсиленій німецькими вояками, прославленими на всю Європу, з досвідом 30-літньої війни.

Усі поразки Хмельницького, а їх було небагато, не можна класти на карб його як вождя, бо їх зумовлювали передусім зради союзників-татар, що своєю підступністю виривали гетьманові з самих рук забезпечені перемоги: під Зборовом, Берестечком і, нарешті, під Жванцем. Два рази — під Зборовом та Жванцем — король Ян-Казімір був у безвихідній ситуації, з якої врятували його татари.

Військова діяльність Хмельницького тісно пов'язана з дипломатичною. В цій ділянці діяльності гетьмана найтяжче знайти пояснення, і єдиний ключ до зрозуміння його політики лежить у зрозумінні історичних подій та головної мети життя Хмельницького: здобути Україні незалежність. Перші кроки Хмельницького, від Жовтих Вод до Замостя, усвідомив він не як революцію, як війну з Польщею за незалежність України, а лише як бунт, як повстання «черні» проти панів, проти шляхти, яка не слухала короля. Супроти короля Владислава IV Хмельницький, як і інші проводирі повстання, залишався лояльним, він хотів тільки вибороти мінімальну автономію. Цим пояснюється небажання використати перемоги, участь послів на сеймах, вимога обрати на короля Яна-Казіміра.

Але коли Богдан Хмельницький зрозумів велич справи, яку почав, тоді він повів, з почуттям національної свідомості та гідності, тверду, безкомпромісову політику:" за всяку ціну здобути і забезпечити незалежність Українській Державі, в якій він був з Божої ласки володарем. З того часу, з 1649 року і аж до смерті, йшов Хмельницький до цієї мети. Він виявляв надзвичайну енергію та гнучкість, укладаючи союзи, коаліції, які могли б забезпечити незалежність Українській Державі.

Переяславська угода — цей мілітарний союз, що засвідчив перед усім світом незалежність України від Польщі — був апогеєм дипломатичного таланту Хмельницького. Останні три роки життя гетьмана характеризуються особливо інтенсивною дипломатичною діяльністю. Союзи, коаліції зі Швецією, Семигородом, Молдавією, Валахіею — мусіли затвердити існування незалежної Української Держави. Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. Не Москва, «Третій Рим», а Чигирин став осередком, де вирішувалася доля Східньої Европи. Важливе те, що своїми заходами Богдан Хмельницький визначив шляхи, якими йшла Україна протягом 60 років незалежного життя — і на них треба шукати дороговказів Мазепи.[7, c. 157-159]

Богдан Хмельницький був блискучим адміністратором. Він створив армію з конгломерату людей різного походження, прагнень, поглядів, моралі. Поки живий був великий Богдан — всі вони корилися його волі. Хмельницький умів пізнавати людей і використовувати їх для справи. Він широко відкрив двері спольщеній українській шляхті, і після перемоги на Жовтих Водах ця шляхта почала вертатися на Україну, де гетьман давав їм керівні посади. Під його твердою рукою працювали поруч старі реєстровики, як Дзкеджалій, татарського походження, Вовченко, Нестеренко, Тоігіга, Шумейко та інші; багаті козаки — Сомко, Волевач, а спільно з ними шляхетські родини Виговських, Нечаїв, Богун, Кричевський, Тетеря, Гоголь, Демович-Креховецький, Куцевич-Міньковський, колишній королівський паж Мрозовицький, Жданович, Гуляницький, Богданович-Зарудний і, нарешті, Юрій Немирич." З цих людей виходять полковники, які користаються значною свободою в проведенні воєнних кампаній, та дипломати, які ведуть складні дипломатичні справи в різних державах.

У кровопролитних боях Хмельницький зі своїми помічниками будував державу, поділяв Україну на полки, сотні, встановлював порядок, суд. А головне — творив нові соціальні умови, в яких вся людність поділялася на два стани: козаків, що воювали, та посполитих, що працювали. Цей порядок, який згодом зазнав значних змін, у загальних рисах існував, поки існувала Українська Держава.

«Найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, — не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української Козацької Держави, — пише сучасний найкращий дослідник доби Хмельниччини, О Оглоблин — Яку б ділянку громадсько-державного життя не взяти — Богдан Хмельницький скрізь виступає, як державний діяч великого формату» О Оглоблин підкреслює, що в організації верховної влади виявився державний геній Хмельницького Це було тяжке завдання Традиція староруської княжої державності, ідея Великого Князівства Руського і революційне походження нової Української держави, військовий характер її устрою та адміністрації, реальна влада гетьмана і персональний авторитет Богдана Хмельницького— все це відбилося на формуванні влади. Хмельницький зумів знайти геніальну синтезу всього цього, — пише О. Оглоблин.

Авторитет Хмельницького був величезний: «володів усім один, що розкаже, то всім військом роблять», — казав Тетеря. Полковник Савич оповідав: «Рядить гетьман, що їм гетьман велить робити, те вони й роблять»

Після Руїни, коли знову підноситься ідея української незалежної держави, починається захоплення добою Хмельниччини та її геніальним творцем. «Таких людей Провидіння Боже віками тільки породжує в людстві для особливих його намірів і призначень» — писав автор «Історії Русів»[2, c. 341-343].


2. Еволюція державницьких поглядів Б. Хмельницького, основні етапи розробки програми національно-державного будівництва та боротьби за її реалізацію

Шість років боротьби за Українську державу під час національно-визвольної війни нашого народу під проводом Богдана Хмельницького 1648—1654 років продемонстрували надзвичайно високий як на той час рівень громадянської зрілості наших предків. Перемоги українського війська над польською шляхтою, постать Богдана Хмельницького як державного діяча, полководця, дипломата, запорозькі козаки і їхня легендарна відвага та умілість у бойових діях викликали захоплення всього світу. В короткий строк і в екстремальних умовах бойових дій створена Богданом Хмельницьким козацька держава характеризувалася високими демократичними принципами самоврядування. При гетьманові України існував дорадчий орган — Рада Генеральної старшини, яка обговорювала найскладніші питання державного життя та поточні справи. Водночас на Запорожжі діяла Рада січової старшини на чолі з січовим отаманом, яка приймала рішення, що стосувалися Запорозької Січі. Ще одним важливим органом державного самоврядування була полкова Рада, яка крім поточних питань полкового життя обирала з участю козаків полкову старшину та полковника. Хмельницький запровадив ефективну податкову систему, збирався налагодити карбування власних грошей, встановив і підтримував дипломатичні стосунки з багатьма країнами Європи, зокрема з Польщею, Туреччиною, Молдавією, Волощиною, Австрією, Швецією, Італією, Трансільванією, які визнали Україну як суб'єкт міжнародного права. Водночас він організував ефективну і розгалужену службу безпеки. Великий канцлер литовський Ольбрахт Радзивілл писав у своєму щоденнику «про розвідників Хмельницького, котрих він мав повсюди, навіть у Венеції». Український історик Іван Крип'якевич зауважував, що гетьман «мав не тільки дуже точні відомості про події у Польщі, Криму, Туреччині, карпатських князівствах, але також стежив за політикою Швеції, Німеччини, Австрії, Італії, збирав потрібні відомості через своїх послів та агентів, користувався повідомленнями чужоземних посланців. Зібрані відомості він умів використовувати для політичних цілей — своїми рішеннями захоплював ворогів зненацька».

Усе вищезазначене, як і продумана, ефективна і злагоджена організація адміністративно-територіального, судового та військового устрою, давало надію Хмельницькому утвердити Українську державу. Навесні 1649 року Хмельницький, після цілого ряду блискучих перемог над поляками, мав щасливу нагоду зробити це. Разом з ордою хана Іслам-Гірея він узяв облогою польське військо під Збаражем. На допомогу обложеним вирушив сам король Ян Казимир з двох-соттисячною армією, але її оточило і блискавично розгромило українське військо. Та доля розпорядилася інакше. Хмельницький взяв у полон самого короля, проте, певно, не усвідомлюючи майбутніх наслідків свого «лицарського кроку», змилостивився над ним і відпустив його, після чого під Зборовом Ян Казимир, скориставшись зрадою Хмельницького кримським ханом, який, підкуплений поляками, перейшов на їхній бік, схилив гетьмана підписати невигідний для України Зборівський договір, що звів нанівець попередню перемогу.

Збаразька битва та Зборівський договір знаменували собою завершення першого блискучого періоду війни Хмельницького, після якого настали важкі випробування, що закінчилися врешті-решт втратою хисткої державності після підписання Переяславської угоди. Та попри це Українська держава часу гетьманування Хмельницького стала прикладом того, як у результаті прагнення до свободи та незалежності на боротьбу піднялися всі соціальні прошарки українського суспільства, ядром якого виступило козацтво. Основою цієї боротьби стали ідеологічні засади, любов до рідної землі, віра, мова, культура. Підґрунтям цієї ідеологічної скерованості був високий рівень освіти в тогочасній Україні, вірність народу традиціям часів Київської держави, висока духовність православ'я[4, c. 271-273].

Своїми дипломатичними та військовими заходами український гетьман домігся майже повної міжнародної ізоляції Речі Посполитої, яка доти в мілітарному плані вважалася чи не наймогутнішою державою Європи. Він забезпечив Україні збройну допомогу Кримського ханства, досяг прихильного нейтралітету Туреччини й Трансільванії, примусив Молдавію розірвати союз з Польщею, зав'язав дружні стосунки з Венеціянською республікою, вступив у переговори зі Швецією.

Описуючи своє враження від гетьмана Хмельницького, Павло Алеппський підкреслює: «Так ось він, Хмель, якого слава й ім'я рознеслися по всьому світу». Багато і захоплено пише мандрівник про освіту в державі Хмельницького: «Всі вони, за винятком небагатьох, навіть більшість дружин і дочок, уміють читати і знають порядок церковних служб... Число письменних особливо збільшилося з часу появи Хмеля». Алеппського вразила велика друкарня у Києво-Печерській лаврі, де «виходять усі їхні церковні книги дивного друку, різного кольору і вигляду, а також малюнки на великих аркушах, визначні місця країн, ікони святих, вчені дослідження тощо».

Яскраву грань обдаровання Хмельницького становить його талант полководця. Почавши з масових рухів повстанців, Богдан Хмельницький переходить до операцій добре вишколеного, добірного, хоч і не такого вже й численного, війська. Використавши в організації української армії свій попередній великий військовий досвід і залучивши талановитих полководців, таких як Іван Богун чи Максим Кривоніс, Хмельницький сповідував вирішальну роль проводу у війську, роль авторитету командування та його уміння підтримувати дисципліну. Польське військо здебільшого кількісно переважало українську армію, але зазнавало поразки через відсутність серйозного й авторитетного командування. Навпаки, від самого початку боротьби Богдана Хмельницького козацьке військо було згуртоване залізною дисципліною й послухом своєму вождеві. Прикладом того, як Хмельницький виховував своє військо, є факти, коли козаки свідомо йшли на смерть, на тортури як «язики», яких брали у полон поляки, і вони під тортурами давали ворогові невірні відомості й рятували своє військо, або коли в битві під Берестечком козаки вразили світ своєю мужністю, фанатичною вірою в перемогу.

Моральну вартість війська Хмельницького сучасники вбачали не лише в регулярних засадах організації, умінні перемагати з меншими силами, а й у здоровому світогляді козаків, у їхній величезній релігійній і національній згуртованості і зосередженості на єдиній головній меті — перемозі. Саме ці засади завдяки великому талантові Богдана Хмельницького створили у середині XVII століття в Україні непоборну армію, одну з найкращих у тогочасній Європі. Виявом незвичайної на ті часи дисциплінованості війська Богдана Хмельницького було й те, що не лише козацькі, а й наймані татарські загони не наважувалися чинити грабунки у здобутих містах. Навіть вороги, поляки, з подивом висловлювалися про високу дисципліну, послух і нечувану доти карність за порушення у війську Хмельницького. Основами тих чеснот і високої жертовності та дисципліни були виплекані з часів Київської держави такі риси воїнської доблесті, як честь, хоробрість. Богдан Хмельницький вміло застосовував новітню тактику, яка з'явилася у Європі в часи тридцятирічної війни. Апогеєм його таланту як полководця перемагати з меншими силами була битва під Батогом, блискучий реванш за поразку під Берестечком. Польський історик Людвік Кубаля, котрий присвятив багато років дослідженню життя й діяльності Богдана Хмельницького, порівнював українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки «він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави»[1, c. 291-293].


3. Формування Української козацької республіки в добу Хмельниччини, її суспільний лад та особливості державної організації

У процесі розгортання національно-визвольних змагань (1648—1657) у середовищі козацької еліти вперше в історії української суспільно-політичної думки було чітко сформульовані фундаментальні основи національної державної ідеї:

— право українського народу на створення власної держави в етнічних межах його проживання;

— незалежність і соборність Української держави;

— генетичний зв'язок козацької державності з Київською Руссю, спадкоємність кордонів, традицій та культури княжої доби.

Ці положення і лягли в основу державотворчої діяльності Б. Хмельницького, еволюція світогляду якого була надто складною — від ідеї козацького автономізму до створення суверенної незалежної держави. Після взяття під контроль значної частини українських земель та ліквідації в них польської адміністрації гостро стало питання про власну національну державність. Потрібно було забезпечити регулювання економічного життя, правопорядок, захист населення та території України. Специфічні засади внутрішньої організації козацької держави сформувалися під впливом двох основних чинників: традицій та звичаїв суспільного життя українців, насамперед Запорозької Січі, яка стала своєрідним зародком новоствореної держави, та складного геополітичного становища, що зумовлювало постійну ситуацію надзвичайного стану в державі. Обидва чинники визначили напіввійськовий характер української державності. Саме у цьому контексті слід сприймати й назву козацької держави — Військо Запорозьке.

Функціонування держави виявилося в запровадженні власного територіального поділу, створенні та діяльності органів публічної влади; введенні своєї податкової системи. За часів Хмельниччини територія Української держави простягалася майже на 200 тис. км2 і охоплювала Лівобережжя, частину Правобережжя та Степу. На цих землях проживало понад 3 млн. осіб. В основі адміністративного поділу лежала структура козацького війська. Територія держави поділялася на полки та сотні, що давало змогу в екстремальних умовах згуртувати та мобілізувати народні маси на боротьбу. Кількість полків не була сталою: якщо 1649 р. їх налічувалося 16, то 1650 р. — вже 20.

Військово-сотенному територіально-адміністративному поділу відповідала система органів публічної влади. Ця система фактично дублювала модель управління Запорозької Січі. Формально основним органом влади була Військова (Генеральна) рада, яка вирішувала військові, політичні, господарські, правові та інші питання. Проте вона не була постійно діючою, до того ж Б. Хмельницький з метою зміцнення гетьманської влади частіше скликав старшинську раду, до якої незабаром перейшла вся повнота влади в державі[8, c. 137-139].

Гетьман був главою і правителем України. Він очолював уряд і державну адміністрацію, був головнокомандуючим, скликав ради, відав фінансами, керував зовнішньою політикою, мав право видавати загальнообов'язкові для всіх нормативні акти — універсали. Система органів публічної влади мала три рівні — генеральний, полковий і сотенний. Реальна вища влада в державі належала генеральному урядові, до якого входили гетьман та генеральна старшина. Повноваження цього органу публічної влади поширювалися на всю територію України. На місцях управляли полкові та сотенні уряди. Полковий уряд обирався полковою старшиною і складався з полковника та полкових урядовців, а сотенний — з сотника та його помічників (писар, осавул, хорунжий). У великих містах управління здійснювалося магістратами, в малих, але привілейованих — отаманами.

Фінансову сферу держави гетьман спочатку контролював особисто, а з 1654 р. було запроваджено посаду гетьманського підскарбія, який контролював прибутки та видатки військової скарбниці. Поповнення державної скарбниці здійснювали із чотирьох основних джерел: із земельного фонду, з прикордонного торгового мита, з доходів від промислів, торгівлі та з податків.

Своєрідним Гарантом успішної розбудови Української держави стала національна армія. Вона сформувалася і зросла на організаційних принципах Запорозької Січі. її ядро становило реєстрове та запорозьке козацтво, навколо якого об'єдналося повстале («покозачене») селянство та міське населення. Під час боротьби талановитими воєначальниками виявили себе полковники Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Нестор Морозенко, Мартин Пушкар, Матвій Гладкий та ін. Армія формувалася із добровольців і у вирішальні моменти національно-визвольних змагань її чисельність сягала 100—150 тис. осіб.

Українська держава доби Хмельниччини сформувалася на двох принципових засадах, які часто вступали між собою в протиріччя — демократії та авторитаризму. На початковій фазі національно-визвольних змагань переважають демократичні засади, про що свідчить існування таких суспільних явищ та норм:

— функціонування Військової (Генеральної) ради, у якій право голосу мала уся «чернь», тобто все військо;

— виборність усіх посадових осіб від сотника до гетьмана;

— відсутність жорстких міжстанових розмежувань, що давало змогу міщанам і селянам «покозачитися» і стати частиною привілейованої верстви — козацтва[3, c. 324-327].

З часом, коли ситуація стає критичною, а демократія дедалі більше набуває рис класичної охлократії (домінування в політичному житті суспільства натовпу, юрби, всевладдя та свавілля мас), під впливом Б. Хмельницького та його однодумців набирають силу авторитарні начала. Безпосередніми виявами цього процесу були:

— поступове обмеження впливу «чорних» рад та витіснення їх старшинською радою;

— зосередження всієї повноти влади в руках гетьмана;

— домінування командних методів управління в державному житті;

— встановлення спадкового гетьманату, тенденція до переростання гетьманської влади в монархічну.

Умови Зборівського (1649) та Білоцерківського (1651) договорів тимчасово загальмували розгортання прогресивних змін. Знову відновлюються феодальне землеволодіння і колишні форми експлуатації, що викликало нове загострення соціальних протиріч та черговий виток Селянської війни. Лише після перемоги в битві під Батогом (1652) на території Української держави було остаточно ліквідовано фільварково-панщинну систему господарювання, велику земельну власність королівщини, польських та українських магнатів і шляхти. На аграрну політику Б. Хмельницького, крім зовнішніх чинників, активно впливала козацька старшина, яка сама прагнула стати великим землевласником Проте гетьман, розуміючи, що основною рушійною силою національно-визвольних змагань є селянство, намагався гасити нові соціальні конфлікти і як міг гальмував зростання великого землеволодіння новітньої еліти.

Українська держава активно діяла на міжнародній арені, про що свідчать численні дипломатичні контакти з Росією, Туреччиною, Кримським ханством, Молдавією, Валахією, Семиграддям (Трансільванією), Швецією та іншими державами.

Отже, в процесі національно-визвольних змагань у світогляді козацької еліти відбулася певна еволюція від ідеї козацької автономії до створення суверенної незалежної держави. В основу державотворчого процесу було покладено модель військового територіального поділу та систему організації публічної влади Запорозької Січі. З часом під впливом обставин у житті козацької держави посилились тенденції переростання демократії в авторитаризм, а республіки в монархію[6, c. 115-117].


Висновки

У середині ХVІІ ст. на арену суспільно-політичного життя Східної та Південно-Східної Європи рішуче виступила мало кому відома до того людина — Богдан-Зіновій Михайлович Хмельницький. І ось уже понад три століття навколо цього імені нуртують пристрасті, точаться гранично напружені суперечки, під час яких висловлюються абсолютно протилежні думки та оцінки. Це й зрозуміло, адже розпочата великим українським гетьманом війна за визволення своєї батьківщини з-під чужоземного поневолення і створення національної держави справила серйозний вплив на політичний розвиток Східної і Південно-Східної Європи.

Величезна роль Богдана Хмельницького у процесах формування Української національної держави, функціонування її уряду, розробки та здійснення соціально-економічної політики.

Українська держава Богдана Хмельницького викликала захоплення численних сучасників — дипломатів, мандрівників, літописців. Італієць Альберто Віміна, який особисто бачив гетьмана 1656 року й неодноразово розмовляв з ним, у своїх спогадах пише про український народ у період його найвищого злету в часи Хмельниччини. Особливо його вразила демократична форма правління козаків — скликання Ради для обговорення важливих державних питань, коли козаки у присутності гетьмана спільно їх вирішують. Подорожні нотатки сирійського архідиякона Павла Алеппського, який описав подорож антіохійського патріарха Макарія по Україні у 1654 і 1656 роках, зафіксували для нас подробиці побуту і звичаїв українців, які здивували його тим, що скрізь зустрічали хлібом-сіллю як символом добробуту.


Список використаної літератури

1. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

2. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

3. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

4. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

5. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

6. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

7. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

8. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.

загрузка...
Top