Григорій Квітка-Основ’яненко (його роль в історії України)

Вступ.

1. Постать Григорія Квітка-Основ’яненко.

2. Роль та місце Г. Квітка-Основ’яненко в історії України.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Відомий письменник Григорій Квітка-Основ’яненко, якого сучасники вважали батьком української прози, також був знаним громадським діячем і одним з фундаторів харківського жіночого інституту. Завдяки діяльності університету Харків на багато років став осередком відродження української культури і рушійною силою модернізації проекту «Україна».

Земляк і сучасник Гулака-Артемовського Григорій Квітка-Основ'яненко довів, що українською мовою можна писати і високохудожні прозові твори. Видана у Москві й Харкові збірка «Малоросійські повісті» мала величезний успіх в освічених людей і принесла Квітці славу батька української прози.

Навколо цього авторитетного митця і народознавця гуртувалася передова українська молодь. Як директор і режисер, він керував роботою стаціонарного професійного театру, в репертуарі якого були його власні твори — комедії «Сватання на Гончарівці», «Шельменко-денщик» та ін. З популярними п'єсами І. Котляревського «Наталка-Полтавка» та «Москаль-чарівник» гастролювала у Харкові трупа Полтавського стаціонарного театру.

Під впливом Г. Квітки-Основ'яненка зайнявся українською тематикою випускник Харківського університету Микола Костомаров, який пізніше прославився як історик України.


1. Постать Григорія Квітка-Основ’яненко

Відомий український письменник Григорій Федорович Квітка-Основ’яненко (1773—1843 рр.) увійшов в історію української літератури, як перший; зачинатель української художньої праці. І хоч усе своє життя письменник прожив у своїй рідній Основі (нині район м. Харкова) і в нашому краї не бував, проте з різних друкованих джерел та усних переказів він всебічно вивчив життя, побут, звичаї і обряди різних верств населення, і зокрема козачої старшини та старосвітського панства лівобережної України, до складу якої входила і Конотопщина. Свої творчі зв'язки з Конотопщиною письменник засвідчив однією з кращих своїх повістей «Конотопська відьма» із життя сотенного містечка Конотопа кінця XVIII століття та історичним нарисом «Предание о Гаркуше».

В сатиричній повісті «Конотопська відьма» письменник різко висміяв нікчемність коряцької старшини, її нездатність правити краєм і корисливість у розв'язанні справ, невідповідність величезному обсягові влади, яка була в їх руках. В ній образно змальовано і старшинський побут з його ледарством, пияцтвом, самодурством та паразитичним життям.

Виростав Григорій в атмосфері глибокої шани до рідної мови, історії, фольклору, мистецтва, що панувала в сім'ї Квіток. Звичаї в родині відзначалися простотою, тут багато читали, постійними були вистави самодіяльного театру, натхненником яких був Григорій; він же виконував головні ролі. Усе це формувало мистецькі смаки юного Квітки, його суспільні погляди, прищеплювало любов до народної поезії, виховувало повагу до простолюду.

У родині Квіток часто бував Сковорода, а відомо, що він відвідував лише однодумців. Може, тому Григорій Квітка вивчає напам'ять вірші Сковороди, байки Гулака-Артемовського, цілі уривки з «Енеїди», читає Ломоносова і Мольєра, Жуковського і Сервантеса — взагалі все, що потрапляло йому на очі, любить слухати легенди, повір'я та розповіді про героїчні битви козаків супроти нападників.[4, c. 445-447]

Життя юнака сповнене раптових змін. У 15 років Грицько уже був зарахований на військову службу, звідки в 19 років виходить у відставку в чині капітана. У 26 років юнак йде послушником у монастир, куди штовхнули його нещасливе кохання, несправедливий розподіл батьківської спадщини (братові — весь маєток, йому ж — лише незначну суму) та релігійне виховання. Проте життя в монастирі виявилось не таким, як уявлялося юнакові. І Григорій хоч привіз туди флейту, навіть фортепіано, часто приходив додому, брав участь у культурних заходах, а відтак подався все ж на військову службу. Та Квітку, натуру енергійну, талановиту, спраглу за громадським життям, не могла задовольнити офіцерська служба. Тож наступні захоплення Квітки теж швидко змінюються. Це культурно-громадська нива у Харкові, на якій він працював з молодечим запалом: проводив літературно-музич ні вечори, працював директором театру, заснував оркестр, товариство доброчинності й першу на Лівобережжі вищу жіночу школу, організував, відредагував і випустив перший в Україні журнал («Украинский вестник»), допомагав видати першу друковану збірку українських прислів'їв і' приказок, збирав кошти на відкриття Харківської публічної бібліотеки. Якось непомітно Квітка став духовним ватажком молодих українських письменників. У Основ'яненка було стільки віри у всеперемагаючу силу освіти, стільки енергії та бажання сприяти розквітові рідної культури, що він підтримував усі нові починання й заходи в цій галузі. За працьовитість і плідну громадську діяльність Григорія Федоровича цінував Тарас Шевченко. А оскільки Квітка був ще й повітовим дворянським маршалком, далі — суддею, попечителем бібліотеки, членом-кореспондентом статистичного відділу, то цілком виправданою є епіграма на нього:

У Харкові Квітку знали як людину, охочу до веселого дотепу, жарту, як автора влучних анекдотів, та найбільше поважали його за чуйне серце, простоту і незрадливу любов до Харкова. Дружина Квітки, з якою він був щасливий, не раз пропонувала переїхати на постійне життя до Петербурга, та він на це не міг пристати, бо не уявляв собі, як можна жити без України. Харківські багачі насміхалися з того, що Квітка не мав свого кухаря, жодного кріпака.

Зустрічаючись із фактом свавілля й жорстокості поміщиків, Основ'яненко захищав селян, а одного разу навіть надав притулок кріпачці, яка ледь живою утекла від лютого кріпосника, що на смерть закатував її чоловіка й сина. Іншого разу Григорій Федорович справедливо розглянув скаргу селян на поміщика, який за найменшу провину заковував селян у кайдани. Письменник-гуманіст усіляко підтримував таланти з народу. Наприклад, коли в юного маляра крамничних вивісок він помітив талант художника, за власні кошти готував його до вступу в Академію мистецтв. Квітка дуже любив дітей, ладен був для них годинами розповідати смішні історії, казочки, організовувати забави, влаштовувати феєрверки.

У художніх творах, широко використовуючи фольклор, Основ'яненкоправдиво показав побут і благородство простих людей, щирість і глибину їхніх почуттів, розум, працьовитість і кмітливість; пани ж зображені нерідко паразитами й недоумками. «Бачу мавп багато, але, на жаль, людей мало»,- писав він про дворянство.

Повісті й оповідання Квітки-Основ'яненка нікого не залишали байдужим. Євген Гребінка признавався, що, читаючи їх «не раз плакав від щирого серця або реготавсь, як той козак, до знемоги». Простих людей ці твори захоплювали до сліз, бо оповідали про їхнє ж життя, розказані до того ж правдиво, зі співчуттям.[104-106]

Проживаючи в с. Основа під Харковом або самому Харкові, Квітка-Основ'яненко брав участь буквально у всіх важливих освітньо-культурних починаннях, зокрема був ініціатором видання журналу «Украинский вестник», альманахів «Утренняя звезда» і «Молодик», першої збірки українських прислів'їв і приказок. Перебував письменник у творчій співдружності з колективом Харківського театру.

Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші (10-ті—початок 20-х pp.) Квітка-Основ'яненко публікував переважно в харківській періодиці («Украинский вестник», «Харьковский Демокрит», «Харьковские известия»). З творів цього періоду найбільший інтерес читача викликали «Письма Фалалея Повинухина» — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа («Украинский вестник», 1816 — 1817; «Вестник Европы», 1822).

Кращі твори Квітки-Основ'яненка одними з перших представляли українську літературу загальноросійському й європейському читачеві: починаючи з 1837р. ряд його оповідань і повістей друкується в російських перекладах у Петербурзі та Москві; 1854р. в Парижі виходить французькою мовою «Сердешна Оксана». Трохи пізніше його твори перекладаються польською, болгарською, чеською мовами.


2. Роль та місце Г. Квітка-Основ’яненко в історії України

В 1812 році Г. Ф. Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові відкривається постійний суспільний театр, директором якого призначають Григорія Федоровича. Маючи звичку гаряче і з пристрастю прийматися за будь-яке діло, він до того захопився театром, що мало не одружився на одній з його актрис. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлося залишити з-за своєї активної благодійної і освітньої діяльності, любов до сцени Основ’яненко проніс через все життя. Пізніше це почуття спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році він надрукував цікаву і дотепну "Історію театру в м. Харкові".

Під час свого головування Благодійною спілкою, Григорій Федорович став ініціатором відкриття в Харкові Інституту шляхетних дівчат в 1812 році. Завдяки його зусиллям згодом також були відкриті Кадетський корпус і Публічна бібліотека при університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році статтею про інститут шляхетних дівчат в "Українському Вісникові", після цього він був однім з редакторів цього журналу до 1817 року. Інститут, в становленні та пропаганді якого Квітка приймав таку живу участь, зіграв, в свою чергу, велику роль в його житті. В 1821 році він одружився на одній з класних дам цього Інституту. В 1817 році, отримавши на виборах посаду проводиря дворянства, Квітка виконував свої обов'язки до 1829 року. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.

Громадська, службова і благодійна діяльність Г. Ф. Квітки була відзначена багатьма нагородами, однак широке визнання принесли йому літературні здібності. Співпрацюючи з популярними столичними журналами, він листувався з відомими літературними діячами того часу: С. Т. Аксаковим, М. П. Погодіним, П. А. Плетньовим, В. І. Далєм, Ф. А. Коні, Є. П. Гребінкою, підтримував дружні стосунки з В. А. Жуковським.[8, c. 351-354]

З глибокою шанобливістю він писав листи Тарасу Григоровичу Шевченко. Постійно стежив за літературним життям, уважно читав журнали, завжди мав власне міркування про події, що відбувалися і, як неабияка особистість, завжди викликав велику зацікавленість у співрозмовників.

"Харьковский Демокрит" виділявся сатиричними публікаціями. Серед його співробітників були Г.Квітка-Основ'яненко, І.Срезнєвський, Р.Гонорський, Райдаровський. Ці часописи стали відгуком на місцеве життя, життя України, і хоч мова була російською, та за змістом публікації мали українознавчий характер. Лише окремі вірші та монологи інколи публікувались українською. На сторінках часописів друкували свої твори Г.Квітка-Основ'яненко, П.Гулак-Артемовський, С.Писаревський, М.Писаревська, О.Корсун, А.Метлинський, І.Срезнєвський, М.Костомаров [7, 158]. Науково-літературні часописи містили інформаційні матеріали, белетристику, етнографічні твори, вірші.

Приблизно з 20-х років починається його літературна діяльність. Один за одним друкуються його твори: "Харківська Ганнуся" (1832), "Солдатський портрет" (1833), 'Шельменко-Денщик", "Дворянські вибори". В 1827 році Основьяненко пише п'єсу " Приїзджий із столиці, або переполох в уїзному місті", що була надрукована багато пізніше, в 1840 році. П'єса нагадує знаменитого гоголівського "Ревізора". Існує навіть версія, що Гоголь знайомився з нею, коли рукопис п'єси знаходився в цензурному комітеті. Величезною популярністю користувалась повість Григорія Федоровича "Маруся".

Саме Квітка-Основ'яненко написав пісню "Грицю, Грицю, до роботи", що стала настільки відомою, що перетворилась в народну - факт вищого визнання. Визначний письменник все життя любив театр, влаштовував домашні вистави, в яких і сам приймав участь, прекрасно грав на флейті, був непоганим композитором. І поряд з цим не залишав громадську діяльність на добро рідного міста. В 1832 році Квітка-Основ'яненко був призначений на посаду судді, а пізніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою.[2, c. 268-270]

Життя Квітки-Основ'яненко, людини незвичайної щирості і доброти, самовідданого і прив'язаного до всього рідного (за все своє життя далі Харкова і губернії він не виїжджав), відбувалось в атмосфері родинного щастя, в оточенні коханої дружини і дітей. Довгий час вони мешкали в невеличкому селищі в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до цього місця говорить його літературний псевдонім Основ'яненко. Вже будучи достатньо відомим, Григорій Федорович служив старостою Основ'янскої церкви, відрізняючись доброзичливістю та щирістю. Наведемо уривок із спогадів Н. І. Костомарова: "Садибу складали сосновий гай, ботанічний сад з оранжереями. Тут був величезний панський будинок його брата - губернського проводиря А. Ф. Квітки, а сам Григорій Федорович жив у низенькому будиночку з кам'яною огорожею. При розділі батьківського майна він все передав брату, а собі залишив невеличкий капітал, на який жив небагато ". Коли родина Квітки покинула Основу, розташовану біля цілющого соснового лісу, і оселилась в місті, це істотно підірвало і так слабке здоров'я Григорія Федоровича.

Квітка був видатною людиною: мав надзвичайну пам'ять, навіть на старості років, відчував постійну і нібито причудну любов до вогню, про що просив не забути своїх біографів. Ніколи не розлучався він з прадідовським золотим ланцюгом, з яким за легендою була зв'язана пам'ятна подія в житті його родини. До письменницької праці він відносився з великою ретельністю - скрізь в будинку Григорія Федоровича стояли чорнильниці, щоб в будь-яку хвилину письменник мав можливість зафіксувати думки, які щойно з'явились. Ім'ям Квітка-Основ’яненко названа одна з вулиць в центрі міста, що прилягає до Площі Конституції.

У літературному житті Харківщини, а відтак і всієї України, особливе місце посідає творчість Григорія Квітки-Основ'яненка. Організатор видання перших журналів і альманахів в Україні, видавець першої збірки українських прислів'їв та приказок, Г. Квітка-Основ'яненко — зачинатель і перший класик прози нової української літератури.[5, c. 191-194]

Історична заслуга Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненка в тому, що він у своїх творах прагнув правдиво відображувати життя та побут селян, яскраво й точно описав народні звичаї і обряди. Письменник поставив у центрі своїх повістей образи трудівників-селян.

Уперше в українській прозі, хоч і трохи сентиментально, а іноді й з гумором, письменник вивів простих людей з народу, показавши їх найкращі риси: розум, чесність, почуття власної гідності.

Особливу увагу письменника привертала доля жінки-селянки, яка, крім соціального й національного, зазнавала ще й родинного гноблення. Зображуючи селянських дівчат, Г. Квітка-Основ'яненко до найбільш типових їх рис відносить скромність, працьовитість, простоту, ніжність, щирість.

Протиставлення багатих і бідних, селян і поміщиків зображується переважно в моральному плані. Письменник закликав дворянство служити своєму народові, гуманно поводитися з ним.

У повісті Г. Квітки-Основ'яненка «Маруся» зображено простих, благородних, душевних людей із народу, працьовитих, покірних і богобоязливих. Повість «Маруся» є і підтвердженням того, як письменник досконало знав народні звичаї і обряди: детально описано в повісті сватання, весілля, похорон, пересипана прислів'ями та приказками жива народна мова.

Але якщо повість «Маруся» — це зворушлива історія нещасливого кохання з трагічним фіналом, то повість «Козир-дівка» розповідає про людину, яка бореться за своє кохання і щастя. Це Ївга — взірець для всіх, хто віддає свою долю сліпому випадку.

Є в творчому доробку першого українського прозаїка й сатиричні повісті та оповідання, наприклад, «Конотопська відьма», «Солдацький патрет», «Підбрехач», у яких змальовано реалістичні картини селянського життя.

Сила творів Г. Квітки-Основ'яненка — в критиці (іноді й гострій), у показі вад та недоліків існуючого суспільства, однак заклик до виправлення моральних неподобств самими дворянами робить його твори сентиментальними, іноді зближує їх із бурлескною літературою. Для прози письменника були характерні просвітницько-гуманістичні ідеї.

Для нас твори Григорія Квітки-Основ'яненка — це спадщина наших предків, це правдиві картини народного життя, і за це ми вдячні письменникові.[10, c. 99-103]


Висновки

До письменників Харківської громади належав також творець новітньої української повісті Григорій Квітка-Основ’яненко (1788 — 1843). Народився в селі Основа близько Харкова — відси й його псевдонім. Походив із панського роду: його батько був власником села Основа. В житті Квітки-Основ’яненка було багато подій, що відбилися поважним відгомоном у його літературній творчості. Перша така подія сталася в його дитячих літах. П’ятилітнім хлопчиною, тяжко недужий на очі, поїхав він із матір’ю на прощу до Озерянського монастиря і тут раптом прозрів. Це дивне несподіване подужання — саме в церкві, в часі молитви — виповнило його душу глибокими релігійними почуваннями, яким він дав вислів у своїх повістях. Під впливом сильного релігійного настрою задумував уже на 12-му році життя вступити до монастиря, чого батьки не хотіли дозволити. Вчився Квітка вдома і в монастирській школі.

Безсумнівний вплив на світогляд письменника, на вироблення його етичних поглядів мала знайомість із постаттю та філософією Сковороди, який гостив у його батьківському домі. Вкінці Квітка таки здійснив свій намір і на 23-му році життя, не без впливу свого дядька, що був настоятелем Курязького монастиря, вступив у цей монастир і прожив у ньому близько чотирьох років простим послушником. Після виходу з монастиря жив Квітка у Харкові, де його захопило товариське та громадське життя.


Список використаної літератури

1. Алексєєв С. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2007. — 228c.

2. Баран В. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

3. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

4. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

5. Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 3.вид., перероб. і доп. — Л. : Світ, 2002. — 520с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для студентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

загрузка...
Top