Демографічна думка в Україні 20-30 роках

Вступ.

1. Демографічні дослідження в 20-30 роках.

2. Вклад Ю.О.Корчак-Чепурківського, А.П.Хоменка, С.А.Томіліна у розвиток демографії у 20-30 рр.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Історичний розвиток будь-якої науки характеризується спадковістю, значення якої не зменшується тим, що розвиток науки час від часу супроводжується корінними якісними перетвореннями. Чим ретельніше ми будемо вивчати спадщину вчених, які присвятили свої праці народонаселенню в минулому, тим краще зможемо розібратися в проблемах, які нас хвилюють сьогодні.

Сучасні досягнення демографії, побудова наукових абстракцій, гіпотез та формулювання законів неможливі без аналізу та узагальнення великого фактичного матеріалу, без перевірки теоретичних побудов кращим критерієм істини – практикою життя. Будь-які теоретичні побудови, не піданні досвіду життя, можуть виявитися чисто схоластичними. Тому ділення досліджень на теоретичні та емпіричні відносне, бо справжнє емпіричне знання неможливе без теоретичного осмислювання і в той же час будь-яка теорія спирається насамперед на практику. Все це цілком відноситься до демографії. Спочатку це були чисто емпіричні розрахунки, необхідні для ряду економічних побудов. Справді наукова теорія народонаселення була розроблена класиками марксизму. У її основі лежать положення про визначальну роль соціально-економічних факторів у розвитку демографічних процесів, про закони народонаселення, які характерні для різних суспільних формацій. Саме ці положення послужили не тільки основою розвитку теорії народонаселення, але й базою для правильного розуміння характеру та перспектив розвитку демографічних процесів у певних соціально-економічних умовах.

1. Демографічні дослідження в 20-30 роках

Розвиток демографії в Україні у 20—30-ті роки позначений неабиякими досягненнями. Наукові дослідження були зосереджені переважно в трьох центрах: Інституті демографії АН УРСР, відділі демографії ЦСУ УРСР, згодом Управлінні народногосподарського обліку Держплану УРСР, а також системі науково-дослідних установ і підрозділів соціально-гігієнічного профілю Наркомату охорони здоров'я УРСР. Демографічні дослідження, що проводилися в той період в Україні, набули всесоюзного значення й посіли помітне місце серед міжнародних досягнень демографічної науки. Директором Інституту демографії, заснованого 1919 року, став М.В.Птуха. Ще 1920 року він висунув тезу про необхідність широкого комплексного підходу до вивчення народонаселення. Проте зреалізувати таку програму Інституту не вдалося через брак дослідницьких кадрів і відсутність необхідного фінансування. При визначенні реального кола дослідницьких завдань учені Інституту виходили передусім з міркувань їх першорядності, а також з конкретних матеріальних умов наукової роботи. Важливою обставиною, яка забезпечувала успіх демографічних досліджень, було тісне співробітництво Інституту демографії та ЦСУ УРСР.

Центральною проблемою української демографії в 20—30-ті роки було теоретичне й конкретно-соціологічне вивчення смертності. Ця проблема фігурувала як головна у демографічній науці ще у дореволюційний час: Росія за рівнем смертності посідала одне з перших місць в Європі, особливо великою була дитяча смертність. Робота щодо вивчення смертності була продовжена Інститутом демографії АН УРСР у 20-ті роки. В монографії М.В.Птухи були підбиті підсумки цього дослідження. Для побудови повних і сумарних таблиць смертності вчений розробив спеціальну методику, яка враховувала якість статистичного матеріалу в країні наприкінці XIX сторіччя. Праці М.В.Птухи та його учнів дозволили вперше виявити особливості сільської й міської смертності в Росії, встановити особливості смертності для одинадцяти народів європейської частини Росії наприкінці XIX сторіччя. Наукове вивчення етнічного аспекту смертності населення було важливим кроком у формуванні § етнічної демографії в СРСР.

Значний внесок у вивчення смертності населення УРСР зробив і А.П.Хоменко. В його працях простежуємо еволюцію смертності в СРСР, її вплив най режим відтворення населення, дізнаємось про тенденції смертності в країнах капіталістичного табору за умов світової економічної кризи кінця 20-х — початку 30-х років. На особливу увагу заслуговують праці українського демографа Ю.О.Корчак-Чепурківського. Побудовані ним таблиці смертності 1 населення УРСР за 1925—1926 роки були першими повними таблицями смертності, які охопили як міське, так і сільське населення. Вперше у вітчизняній демографії Ю.О.Корчак-Чепурківський визначив на прикладі населення України вплив смертності від туберкульозу на загальну тривалість життя. Його монографія була присвячена дослідженню смертності жінок в Україні у І зв'язку з реалізацією ними генеративної функції. Завдяки добротному методичному апарату ця праця не-втратила своєї актуальності й сьогодні.

У 20—30-ті роки формується комплексний підхід до вивчення демографічних процесів і структур, які розглядаються уже не ізольовано одні від одних, а у тісному причинно-наслідковому зв'язку. Крім макропроцесів — народжуваності, смертності, шлюбності — вивчають мікропроцеси в їх зв'язку з мікроструктурами, наприклад сімейною структурою населення. У методологічній площині таке вивчення полегшувалося введенням поняття "демографічна біографія пересічної людини", розробленого М.В.Птухою ще 1916 року. Свою концепцію він сформулював так: "Тільки при поєднанні демографічних біографій окремих індивідуумів у демографічну біографію пересічної для досліджуваної сукупності людини можливе повне й вичерпне вивчення всіх статистичних констатованих конкретних масових явищ демографічного життя в усій їх різноманітності. За будь-якого іншого зображення ця теоретична палітра можливого дослідження більшою чи меншою мірою зникає".

М.В.Птуха розробив загальну схему вивчення демографічних явищ, засадовою стосовно якої була "демографічна біографія пересічної людини". Створенню апарату вимірювання цієї загальної схеми демографічних явищ була, зокрема, присвячена теоретична праця М.В.Птухи про методи встанов-леНня індексів шлюбності. У розрахунках доповнень до цього теоретичного дослідження брав участь відомий український демограф П.І.Пустоход. Розроблений М.В.Птухою метод дозволив точніше виміряти індекси шлюбної гомогамії та гетерогамії як індекси "тяжіння" та "відштовхування", "симпатії" та "антипатії". М.В.Птуха запропонував свій індекс шлюбності для вимірювання етнічного аспекту гомогамії та гетерогамії.

2. Вклад Ю.О.Корчак-Чепурківського, А.П.Хоменка, С.А.Томіліна у розвиток демографії у 20-30 рр.

Розвиваючи ідею М.В.Птухи про необхідність використання демометричних засобів при вивченні демографічних процесів, Ю.О.Корчак-Чепурківський побудував першу в СРСР таблицю шлюбності, яка тривалий час залишалася єдиною в країні. На початку 30-х років з'являється монографія А.П.Хоменка, присвячена проблемам радянської сім'ї в перехідний період. Це перше у вітчизняній демографічній літературі комплексне дослідження шлюбно-сімейного колективу як первинного осередка відтворення населення. А.П.Хоменко вивчав сімейну структуру населення з розподілом сімей по соціальних групах, з їх розділенням на міські та сільські. Під соціальними групами А.П.Хоменко мав на увазі "емпірично виокремлені сукупності, які мають певні професійно-виробничі ознаки".

20-ті — початок 30-х років були часом пошуку таких нових концепцій, які узагальнили б уже нагромаджені демографічні знання, дозволили б створити сучасну теорію відтворення населення, вдосконалити вже існуючу систему демометричних показників. Значний внесок у розвиток теоретичних уявлень про відтворення населення зробив Ю.О.Корчак-Чепурківський, котрий вирізнявся глибоким розумінням характеру зв'язку демографічних і соціально-економічних процесів.

Ю.О.Корчак-Чепурківський вважав, що "характер суспільного виробництва, змінюваний у процесі історичного розвитку, — це та матеріальна база, яка визначає особливості відтворення населення". Він наголошував, що відтворення населення — це не тільки вкрай необхідний і неминучий у будь-якому суспільстві біологічний процес заміни одних недовговічних людських істот іншими, в дійсності сам по собі біологічний процес відтворення населення набуває вигляду відтворення робочої сили. Відтворення населення, в тому числі робочої сили, Ю.О.Корчак-Чепурківський розглядав як момент відтворення виробничих відносин. Ця точка зору набагато випереджала політекономічну теорію того часу, яка тлумачила проблему відтворення населення виключно як проблему розвитку продуктивних сил.

Проблему відтворення класів і соціальних груп у суспільстві Ю.О.Корчак-Чепурківський порушив саме як проблему відтворення виробничих відносин. Йому ж належить єдина у вітчизняній демографічній літературі спроба аналізу відтворення різних соціальних груп радянського суспільства, здійснена для Української РСР за матеріалами перепису населення 1926 року. Вдосконалюючи методичний інструментарій демографічного аналізу, Ю.О.Корчак-Чепурківський розробив показник сумарної характеристики вікового складу населення, який він запропонував назвати індексом нахилу вікової піраміди. Використання цього індексу дозволяє розкрити структурні зв'язки у віковому складі населення, наприклад, вплив на нього міграцій.

У теоретичних та прикладних демографічних працях 20-30-х років в УРСР значну роль відіграли твори соціал-гігієністів, котрі досліджували проблему якості населення в біосоціальному аспекті. Вагоме місце серед них належить працям С.А.Томіліна, засадовим стосовно яких був системний підхід до! вивчення народонаселення. Він розглядав народонаселення як багату на! соціальні й біологічні ознаки сукупність. Він же запропонував концепцію про циклічність глобального демографічного розвитку.

Еволюцію суспільства, на думку С.А.Томіліна, не можна уявити у спрощеній! схемі послідовної зміни господарчих епох. "Крім цього поступового руху, —І писав учений, — і переходу однієї доби в іншу, є ще інша, супутня форма розвитку, яку можна сформулювати як фазис побічного розвитку . Одні народи, що нещодавно зробили крок від однієї доби до іншої, ще неї звільнилися цілком від звичаїв і переживань попередньої доби, інші мають за собою вже сотні років побічного розвитку й перебувають в умовах тривалого й міцного пристосування до умов життя цього середовища. Тому кожну господарчу добу треба поділяти на два періоди — період експансивного розмноження людства, коли всталені за конкретної форми господарства матеріальні засоби розширювали можливості розмноження, й період превентивний, коли при рівні конкретного господарчого ладу продуктів харчування вже не вистачає для нових співчленів і коли розмноження обмежується...! Обидва ці співвідношення — експансивності та превентивності — варто розуміти не в буквальному значенні, а у значенні головних тенденцій". Погляди С.А.Томіліна на циклічність демографічного розвитку можна вважати своєрідною паралеллю до теорії демографічної революції, що була обґрунтована французьким демографом А.Ландрі 1934 року.

Важливими напрямками наукової діяльності С.А.Томіліна були пропаганда й розвиток ідей нової галузі економічного знання — "економіки людини", головні принципи якої були сформульовані німецьким соціологом Р.Голдшай-дом у 1908—1911 роках. С.А.Томілін зосередив увагу не на розширенні поняття "економіка людини", а на його поглибленні з точки зору пізнання біосоціальної якості людини, управління демографічними процесами, вироблення наукових засад демографічної політики. Завдання прикладної "економіки населення" С.А.Томілін вбачав у вивченні впливу вікової структури населення на продуктивність праці у суспільному виробництві, у визначенні середньої "прибутковості" людського життя й шляхів її підвищення, амортизації робочого життя окремих виробництвах, впливу раціоналізації праці на соціально-гігієнічний побут робітника, співвідношення продуктивної та генеративної функцій жінки, У вивченні впливу кваліфікації працівників на їх "рентабельність" з точки зору "економіки населення", у дослідженні типової долі робочого життя (тут позначився вплив концепції "демографічної біографії пересічної людини" М.В.Птухи).

Важливим завданням демографічних досліджень у 20-ті — на початку 30-х років було складання прогнозів демографічного розвитку країни загалом і союзних республік зокрема. Проблемами прогнозування чисельності населення УРСР у цей період займалися Ю.О.Корчак-Чепурківський, М.В.Птуха, д.П.Хоменко. Попри деяку недосконалість прогнозних гіпотез розвитку населення, спроба складання перших прогнозних розрахунків чисельності населення УРСР була важливою віхою у становленні вітчизняного демографічного прогнозування.

Увага українських демографів у 20-30-ті роки була зосереджена на широкому колі проблем, що далеко виходили за рамки вузькодемографічної проблематики. Досліджували питання професійного складу населення, його грамотності, міграцій, комплексно вивчали населення великих міст — Києва, Харкова, Одеси, міське населення України загалом, його національний склад. Ці проблеми висвітлені у працях А.П.Хоменка, Ю.М.Масютіна, М.М.Трацевського, А.М.Пршфельда, І.В.Лебединського, А.С.Бориневича, І.Вікула та інших.

Значний крок був зроблений у розвитку історичної демографії України. Історико-демографічні дослідження проводили переважно вчені Всеукраїнської Академії наук. У 20-30-ті роки С.В.Шамрай, О.І.Баранович, Б.П.Вологдін та інші вели розробки щодо визначення чисельності, соціально-станового складу населення окремих регіонів, міграцій населення. Так, О.І.Баранович дослідив населення Волинського воєводства за подимовими реєстрами XVII сторіччя; В.Ф.Клименко вивчав методику проведення переписів населення Лівобережної України у першій половині XVIII сторіччя; В.О.Романовський опублікував переписові книги подвірного перепису селян і міщан Лівобережної України 1666 року й намагався визначити чисельність населення Лівобережної України у середині 30-х років XVIII сторіччя. Вивченням міграцій населення, що призвели до створення нового регіону — Слобідської України, займався В.Д.Юркевич. Справді узагальнюючий характер мала монографія М.В.Птухи про демографічний розвиток населення Київської губернії від кінця XVIII до початку XX сторіччя. Співробітники Інституту демографії П.І.Пустоход і В.К.Воблий підготували як завдання до перепису 1937 року роботу з історії та сучасної організації переписів населення у СРСР та капіталістичних країнах.

Інститут демографії АН УРСР, інші центри, що вивчали народонаселення України, здійснювали велику роботу щодо створення бібліографії з проблем демографічного розвитку. Фундаментальні бібліографічні розробки були виконані науковим співробітником Інституту демографії В.Ф.Резніковим, у бібліографічних опрацюваннях брав безпосередню участь М.В.Птуха. На п'ятнадцярічницю Радянської влади А.П.Хоменко підготував нарис про розвиток демграфії в Україні за 1917—1932 роки. Ця праця залишилася в рукопису й досі не розшукана.

У 20—30-ті роки у розвитку історичної демографії в Україні був зроблений значний крок до посилення розробки відтворювальної проблематики. Поряд з традиційними історико-географічними розробками з'явилися праці з природного руху населення, складу сім'ї та хатнього господарства. Був уведений у науковий обіг шерег нових джерел, здійснені спроби визначення чисельності населення деяких регіонів України. Інститут демографії АН УРСР виконував у 30-ті роки функції головного консультанта Бюро переписів населення СРСР] Це відбулося після закриття 1934 року Демографічного інституту АН СРСР у Ленінграді й смерті того самого року його керівника В.В.Паєвського. Інститут демографії АН УРСР у 1934—1937 роках був головним виконавцем методичних розробок в царині демографії для Центрального управління народного господарства України Держплану СРСР.

За завданням Бюро переписів населення Інститут демографії АН УРСР здійснив розробку схем і методів побудови нових таблиць смертності й народжуваності у СРСР у територіальному, національному та соціально-виробничо-професійному розрізах. Перша частина цієї програми — схема вивчення смертності населення — була завершена й затверджена Центральним управлінням народного господарства України Держплану СРСР 1935 року. Методологія цих досліджень відповідала найновітнішим на той час досягненням у теорії й практиці світової демографії. Багато які питання були порушені й розв'язані тут уперше. Глибока розробка методології побудови таблиць народжуваності та плідності привела Ю.О.Корчак-Чепурківського в роки підготовки перепису до створення спеціальної монографії, яка повністю досі не опублікована.

Проблематика демографічних досліджень в Україні у 20—30-ті роки свідчить про те, що вже у той період українські вчені тлумачили демографію у широкому розумінні: народонаселення розуміли як сукупність людей, багату на ознаки соціально-економічного та біосоціального характеру. Українські демографи відігравали тоді провідну роль у розвитку науки про народонаселення у СРСР. їхні праці дістали широку відомість і визнання наукової громадськості за кордоном. Дослідження першої генерації українських радянських демографів сприяли створенню міцної наукової бази для наступного розвитку вітчизняної демографії.

Був створений неабиякий теоретичний потенціал, особливе значення мали ідея комплексного вивчення демографічних проблем, висунена українськими демографами у 20—30-ті роки, а також концепції, пов'язані з якісним аспектом відтворення населення, які згодом стали головним напрямком у радянській демографії.

У другій половині 30-х років демографічні дослідження в Україні були згорнуті, Інститут демографії АН УРСР 1938 року закритий, шерег провідних демографів України репресований. На кінець 30-х років дослідження з проблем народонаселення в Україні були майже повністю припинені й широко відновилися лише в 1960-ті роки, чому сприяло перевидання найважливіших методологічних праць М.В.Птухи та науково-педагогічна діяльність Ю.О.Корчак-Чепурківського.

Демографічні дослідження в Україні у 60-ті роки проводилися в секторі демографії й відтворення трудових ресурсів Інституту економіки АН УРСР та у Раді з вивчення продуктивних сил УРСР АН УРСР. У розробках Інституту економіки АН УРСР наявна комплексна оцінка демографічної ситуації у повоєнній Україні, досліджені тенденції відтворення й міграції населення, розроблені заходи щодо вдосконалення демографічної політики. Дослідження Ради з вивчення продуктивних сил УРСР були спрямовані переважно на вивчення регіональних аспектів відтворення населення й трудових ресурсів. Паралельно такі самі дослідження вели в Інституті економіки промисловості АН УРСР (Донецьк), Львівському та Харківському відділеннях Інституту економіки АН УРСР. Проблеми медичної демографії стали об'єктом уваги вчених Київського науково-дослідного інституту загальної та комунальної гігієни імені О.М.Марзєєва й на кафедрах низки медичних вузів. Істотний розвиток дістали в Інституті геронтології АМН СРСР від 1959 року дослідження тривалості життя людей та активного довголіття людини.

Географічні аспекти відтворення й розвитку народонаселення вивчають у вузах України та в Інституті географії НАН України, проблеми розселення, розвитку міст і сільських поселень досліджують у Київському науково-дослідному і проектному інституті містобудування, Гіпрограді Держбуду України (м.Київ) та його філіях в областях України. Історико-демографічні розробки здійснюють в Інституті економіки НАН України та Інституті історії НАН України; комплексні соціально-демографічні дослідження проводять в Інституті соціології НАН України, Національному університеті імені Тараса Шевченка, Національному університеті "Києво-Могилянська академія", Національному інституті стратегічних досліджень України.

За останні тридцять років були видані й перевидані праці українських демографів, котрі стояли біля колиски демографічної думки XX сторіччя в Україні. Серед них "Избранные демографические исследования" Ю.О.Корчак-Чепурківського (М., 1970), "Семья и воспроизводство населения" А.П.Хоменка ("Избранные произведения", М., 1980), "Демография и социальная революция" С.А.Томіліна (М., 1973), "Население большого социалистического города" М.В.Курмана та І.В.Лебединського (М., 1968) та шерег інших.

Серед праць сучасних демографів слід назвати монографії Л.В.Чуйко Браки и разводы" (М., 1975), С.І.Пирожкова "Трудовой потенциал в демографическом измерении" (Киев, 1992), І.М.Табориської "Маятниковая миграция населения (теория, методология, практика)" (М., 1979), О.У.Хомри

"Миграция населения: вопросы теории, методики исследования" (Киев, 1979), В.В.Онікієнка та В.А.Поповкіна "Комплексное исследование миграционных процессов. Анализ миграций населения УССР" (М., 1973), В.В.Никитенка "Демографический анализ поколений" (М., 1979), Е.М.Лібанової "Продолжительность жизни населения: Опыт комплексного регионального исследования" (Киев, 1991), В.С.Стешенко "Демография в современном мире" (М., 1978) та "Изучение воспроизводства народонаселения (теоретические проблемы)" (Киев, 1981) та ін. Воістину титанічну працю здійснив Л.А.Перковський щодо вивчення розвитку демографічної думки в Україні: він знайшов величезний архівний матеріал, на підставі якого написані численні, дуже змістовні праці. Й, нарешті, слід згадати підручник "Статистика населення", написаний С.Г.Стеценко та В.Г.Швецом, який вийшов друком 1993 року. Ознайомлення з методами статистичного аналізу демографічних процесів і структур та прогнозування їх розвитку принесе студентам неабияку користь.

Висновки

Демографія — центральна частина системи знань про народонаселення. Демографія — наука про закономірності відтворення населення в суспільно-історичній зумовленості цього процесу. Відтворення населення є одним з головних процесів відтворення суспільства й являє собою неперервне відновлення генерацій людей у результаті взаємодії народжуваності й смертності, яка перебігає в рамках історично визначених соціальних відносин.

Демографія вивчає закономірності й соціальну зумовленість народжуваності, смертності, шлюбності й припинення шлюбу, відтворення шлюбних пар і сімей, міграційного руху, відтворення населення загалом як єдності цих процесів. Вона досліджує зміни статево-вікової, шлюбної й сімейної структур населення, взаємозв'язок демографічних процесів і структур, а також закономірності зміни загальної чисельності населення й сімей як результату їх взаємодії.

Демографія розробляє методи описання, аналізу й прогнозу демографічних процесів і структур. На підставі дослідження взаємозв'язків між процесами й структурами, а також впливу на них умов життя й суспільних відносин, які визначають інтенсивність демографічних процесів, демографія з'ясовує як спільні закономірності їх перебігу, так і особливості прояву цих закономірностей у конкретного населення за певних умов місця й часу.

Список використаної літератури

  1. Борисов В. А. Демография – М.: Издат. дом NOTA BENE, 1999. – 272 с.
  2. Боярский А. Я. Основы демографии: Учебное пособие. – М.: Статистика, 1980. – 295с.
  3. Демографічна криза в Україні – К.: Інститут економіки НАН України, 2001. – 560с.
  4. Кислий О. Є. Демографічний вимір історії. – К.: Арістей, 2005.– 328с.
  5. Мальтус Т. опыт о законе народонаселения // Антология экономической классики // М.: ЭКОНОВ, 1993. – 458с.
  6. Медков В. М. Основы демографии: Учебное пособие. Серия «Учебники и учебные пособия». – Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. – 448с.
  7. Прибиткова І. М. основи демографії: посібник для студентів гуманітарних та суспільних факультетів вищих навчальних закладах – К.: «Артек», 1997. – 256с.
загрузка...
Top