Давня Історія України

Вступ.

1. Кам’яна доба української історії. Стоянки первісної людини на території України.

2. Племена трипільської культури.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Першим періодом історії людства був кам'яний вік. Йому належить особливе місце в цивілізації. Саме цієї доби на тлі кардинальних зрушень у природі, пов'язаних з різкими змінами клімату, сформувалася примітивна суспільна організація, зародилися першооснови таких форм людської духовності, як релігія, мораль, мистецтво.

Археологічні знахідки в Ефіопії, Кенії, Танзанії дають підстави зробити припущення про появу людини на Землі понад 2 млн. років тому. Першолюдиною фахівці вважають істоту, для якої праця стала необхідністю і яка здатна була не тільки використовувати знаряддя праці, а й виготовляти їх. У ході еволюції поглиблювалися відмінності між мавпою і людиною — розвинулося прямоходіння, сформувалася рука з протиставленим великим пальцем, збільшився об'єм мозку (досяг 800 см3), започаткувалася членороздільна мова. Саме ці якісні зміни у біологічному та психологічному розвитку зумовили появу homo sapiens (людини розумної), сприяли остаточному виокремленню людини з тваринного світу.

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу і технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (давній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.


1. Кам’яна доба української історії. Стоянки первісної людини на території України

Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Наш регіон, як і Європа загалом, не входив до ареалу антропогенезу, тобто місцевості, де відбувся процес олюднення високорозвиненої мавпи. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей знайдено біля с Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього на території України відомо понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг. У руках первісної людини рубило стало універсальним інструментом впливу на навколишній світ. Залежно від ситуації воно виконувало роль сокири, кайла, метального каменя тощо. Поява однотипних кам'яних знарядь на зразок рубила свідчить про зародження мислення, початок переходу до свідомої виробничої діяльності.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове і цього разу найбільше похолодання.

Наслідки цих кардинальних зрушень у природі стали особливо відчутними у середньому палеоліті (мустьєрська епоха). Північна та більша частина Центральної Європи були закуті в льодовий панцир товщиною понад 600 метрів. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їх форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного та розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток). Він був невисокий на зріст, сутулий, мав велику голову видовженої форми з низьким лобом і нависаючим надбрів'ям. Об'єм його мозку становив від 925 до 1800 см3, особливо були розвиненими ділянки мозку, пов'язані з просторово-координаційними функціями та їх контролем. Як більш розвинений тип людини, неандерталець, попри складні умови існування, помітно розширив порівняно зі своїм попередником — архантропом ареал проживання. Знайдені археологами на території України 200 мустьєрських стоянок (Кі-їк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та ін.) — переконливе тому підтвердження.

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь. Завдяки цьому людина стала більш захищеною і менш залежною від природних умов.

У мустьєрську епоху почали закладатися першооснови духовного світу людини. Неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань, а знайдені на деяких стоянках кістки, різьблені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей, рештками намальованих чорною фарбою ліній — про перші кроки образотворчого мистецтва[8, c. 19-21].

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому)

Цей етап в історії людства порівняно з попередніми досить короткий, але він характеризується значними змінами в економіці, сфері соціальних відносин, мистецтві. Безперечно, центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій. Інструментарій налічував майже 100 типів знарядь праці.

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів на основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20—14 тис. років тому на теренах України досить чітко виокремилося дві зони з різним типом господарства: південно-східна — мисливців на бізонів, та північно-західна — мисливців на мамонтів.

Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства (кілька мисливців легко могли вполювати мамонта вагою 1—2 т) дали змогу кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій у пошуках їжі і вести більш осілий спосіб життя. Головним чином на берегах річок вони будували свої житла — землянки і напівземлянки, які у своїй сукупності утворювали первісне поселення — стоянку. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів. Вони утворювалися зі стоянок, на яких було розташовано житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині таін.).

Спільне осіле життя первісних людей, локальне скупчення поселень є свідченням не тільки прогресивних змін у економіці, а й суттєвих зрушень у сфері соціальних відносин. Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була жінка, через те що родовід за групового шлюбу міг вестися лише по жіночій лінії, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. З появою кроманьйонців невпорядковані ендогамні (між особами однієї суспільної групи) статеві стосунки поступаються місцем екзогамним (між особами різних суспільних груп): виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства, внаслідок чого поступово склався родовий первіснообщинний лад. Характерними для цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці.

Намагаючись пояснити механізм світобудови та визначити своє місце в навколишній дійсності, первісна людина в добу пізнього палеоліту активно формує першооснови власної релігійної свідомості: тотемізм — віру в спільного для конкретного колективу предка — певної тварини, рослини тощо; анімізм — віру в існування душі та духів, що нібито управляють усім матеріальним світом; фетишизм — поклоніння предметам неживої природи, віру в надприродні властивості матеріальних речей; магію — обряди, пов'язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людини викликати надприродні явища[2, c. 11-15].

В епоху пізнього палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень трапляються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки — «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монументальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу. Палеолітичні малюнки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені голова птаха й, можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес полювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов'язані й інші види мистецтва (зокрема музика та хореографія), існування яких підтверджують археологічні розкопки. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену із кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.

Мезоліт (10—6 тис. років тому)

Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат пом'якшав і став близьким до сучасного, що суттєво вплинуло на фауну і флору. Традиційні для попереднього періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамонти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тварини, які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Саме тому в мезоліті перед первісними мисливцями гостро стали проблеми зміни прийомів полювання, винайдення більш ефективної у нових умовах зброї, пошуку альтернативних мисливству джерел харчування. Людина не тільки суттєво удосконалює старі знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), а й створює новий інструментарій для обробки дерева — долото, сокиру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було винайдення першої «механічної зброї» дистанційної дії — лука і стріли. Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів — на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

Зникнення великих стадних тварин, зростання населення, масове винищення дичини внаслідок використання лука і стріл зумовили кризу мисливського господарства. У пошуках альтернативних засобів існування людина починає активніше займатися рибальством. Очевидно, спочатку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконалилася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, тощо. Криза мисливського господарства зумовила посилення ролі не тільки рибальства, а й збиральництва. Головними об'єктами збиральництва були різноманітні їстівні рослини та ягоди, а також раки та молюски. Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а потім — свині).

На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба — у Криму, Гребениківська стоянка — на Одещині, Журавська — на Чернігівщині та ін.)[4, c. 9-12].

Неоліт (VI—IV тис. до н. є.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування — стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с Микільська Слобідка на Київщині, с Бондариха на Сіверському Дінці. До кінця 90-х років археологами виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток неолітичних культур (дунайську, буго-дністровську, сурсько-дніпровську тощо). Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. її характерними ознаками були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво. Вироби з кераміки дали змогу не тільки тривалий час зберігати воду, сипучі продукти, а й готувати варену їжу. Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн. осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав). Цей перехід суттєво вплинув і на світобачення людини, її духовний світ. Землеробський цикл, сезонне розмноження домашніх тварин вимагали розширення традиційного інформаційного кола, виникала необхідність накопичення нових знань. За нових обставин життя неолітична людина мусила не тільки враховувати кліматичні зміни та сезонний кругообіг явищ природи, а й передбачати їх. Під впливом нових знань про навколишній світ примітивна мисливська магія дедалі більше поступається місцем розвинутим землеробським та скотарським культам[3, c. 11-15].

У період неоліту зародилася селянська (землеробська) цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. її характерними рисами є: аграрна економіка; ручна праця; мінімальне споживання і простий побут; уповільнений темп життя; органічне занурення в природу і залежність суспільного розвитку від природно-кліматичних ритмів; природно-демографічна саморегуляція (збільшення кількості харчових продуктів зумовлює посилене розмноження, зменшення — вимирання).

Енеоліт (IV—III ТИС. до н. є.)

Мідний, або мідно-кам'яний, вік (енеоліт) був перехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. У пошуках сировини для виготовлення знарядь праці давні люди натрапили на чисту самородну мідь, поклади якої виходили на земну поверхню. Вчені вважають, що мідь спочатку сприймалася як варіант м'якого каменю або глина. І лише згодом людство навчилося обробляти мідь — від холодного кування до плавлення та ливарства. Регіонами, де розпочалася обробка міді, були Балкани, Подунав'я (Трансільванія), Закавказзя, звідки мідна руда та вироби потрапили на територію України. Згодом з'явилися копальні мідної руди на Донбасі.

Поступове витіснення кам'яних знарядь праці мідними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика сприяли зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Ці процеси створювали передумови для розкладу первіснообщинного ладу. Саме в енеоліті розпочинається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виокремлення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю.

У добу енеоліту територія України стала ареною протидії та взаємодії трьох потужних етнічних потоків: носіїв трипільської культури, скотарсько-землеробських племен, що прийшли з Північно-Західної Європи (культура кулястих амфор), та численних євразійських скотарських степових племен (середньостогівська, ямна культури). У сучасній історичній та народознавчій літературі існує твердження, що трипільці — прямі предки українського народу. Однак, намагаючись у глибинах історії розгледіти обличчя наших далеких пращурів, слід пам'ятати: по-перше, інформація про найдавніші часи обмежена, фрагментарна і тому дуже рідко дає змогу дійти однозначних категоричних висновків; по-друге, давні археологічні культури, як правило, характеризуються етнічною невизначеністю; по-третє, протягом кількох тисячоліть після занепаду трипільської культури до етногенезу українців через низку обставин були причетними чимало інших етнічних утворень від племен до цілих народів, і тому, очевидно, варто утриматися від поспішного проведення прямої родової лінії від трипільців до українців. Водночас нині не підлягає жодним сумнівам твердження про те, що окремі елементи трипільської культури (система господарювання, топографія поселень, декоративний розпис будинків, мотиви орнаменту на кераміці та ін.) стали невід'ємною частиною сучасної української культури[11, c. 10-13].

Бронзовий вік (ІІ—І тис. до н. є.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу — бронзи (сплав міді з оловом, свинцем, миш'яком або сурмою). Перші бронзові вироби, виготовлені на Кавказі та Балканах, почали поширюватися на території України вже на початку II тис. до н. є. Поступово в XV—IX ст. до н. є. було налагоджено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні — металообробки (всього археологами досліджено на території нашої республіки понад 10 бронзоливарних майстерень). Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.

У бронзовому віці суттєво впливали на суспільний розвиток такі чинники:

— зміна кліматичних умов (збільшення вологості);

— підвищення завдяки бронзі продуктивності знарядь праці та боєздатності зброї;

— активізація міграційних процесів.

Саме під впливом цих чинників поглиблюється спеціалізація в господарському житті: на мікрорівні це знаходить свій вияв у самостійному розвиткові металургійного виробництва, на макрорівні — завершується перший великий поділ праці — скотарство відокремлюється від землеробства. Спеціалізація зумовила відособленість господарського та культурного розвитку певних спільнот людей (археологи нараховують до 30 окремих культур), сприяла підвищенню продуктивності праці, що стимулювало появу додаткового продукту, а згодом — посилення міжплемінних контактів (війни, торгівля). У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство. У добу бронзи перевага надавалася приселищному типу скотарства. Населення степу знало й культуру землеробства. Брак земель, складність їх обробки, жорсткі кліматичні умови (майже щорічні посухи та суховії) змушували зосереджувати основну частину посівів у заплавах, що забезпечувало порівняно високу ефективність. Однак наприкінці II тис. до н. е. роль землеробства в цьому регіоні гранично звузилася, бо розширення площ орних земель суттєво зменшило кількість пасовиськ, що спричинило занепад скотарства. Крім того, оранка заплавних земель порушила біобаланс: почали міліти ріки, вигорати степи, чимало земель стало непридатними для господарського використання.

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З часом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. Необхідність освоєння глинистих та суглинистих підзолів, які були дуже родючими, але надзвичайно важкими для обробітку, підштовхнула процес розвитку знарядь праці, зумовила появу саме в добу бронзи рала. У Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях археологами знайдено залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельні малюнки Кам'яної могили підтверджують факт використання биків як тяглової сили. Основним знаряддям праці для обробки землі в цей час були мотики. Серед тогочасних знарядь праці своєю формою та ефективністю особливо виділялися волинські серпи, які на початку бронзової доби виготовляли з кременю та кварциту, а з середини II тис. до н. є. — з бронзи. Найпоширенішими культурами в лісостепових районах були ячмінь, просо, овес, боби[9, c. 13-16].

На Поліссі сформувався інший тип господарювання. Тривалий час побутувала думка, що в цьому регіоні через несприятливі кліматичні умови, відсутність значного демографічного потенціалу, заболоченість (менше третини всієї площі Полісся — сухі, незаболочені ділянки) аж до перших століть нашої ери не знали землеробства. Останні розвідки археологів засвідчили, що південне Полісся є одним із найдавніших землеробських районів на території України. Згідно з гіпотезами Прип'ять для Полісся відігравала таку саму роль, як Ніл для Єгипту, тобто створювала сприятливі умови для примітивного землеробства: зерна пшениці, полби, ячменю, проса та льону кидали в необроблений вологий ґрунт, удобрений родючим наносом. У бронзову добу головною формою землеробства в цьому регіоні було підсічно-вогняне. Орне землеробство, очевидно, не розвивалося.

У степах Північного Причорномор'я та Надазов'я різновекторні історичні процеси (міграції, війни, культурні впливи) були інтенсивнішими, що спричинило появу високорозвинутих культурних утворень. Лісостеп та Полісся розвивались повільніше через віддаленість від осередків світової цивілізації, екстенсивне господарювання.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

1) помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2) завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3) з великосімейної громади виокремилася мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4) у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин на основі прогресуючої майнової диференціації, потребою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5) ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Отже, бронзовий вік в історії України був динамічним періодом. У суспільному житті відбулося декілька кардинальних зрушень. Завершився перший великий суспільний поділ праці — виокремлення скотарських племен з-поміж інших; почали формуватися етнічні спільноти людей; майнова та соціальна диференціація суспільства дедалі помітніше впливала на історичний процес[5, c. 17-19].


2. Племена трипільської культури

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV—III тис. до н. е.). її назва походить від с Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 p. було виявлено першу пам'ятку цієї культури. Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км2, що нині входять до територій України, Молдови та Румунії (лише в Україні знайдено понад 1000 трипільських пам'яток).

Трипільська культура (широко відома також як культурна спільність «Кукутені-Трипілля») — археологічна культура часів неоліту та енеоліту, назва якої походить від назви села-містечка Трипілля на Київщині (у вказаній «розширеній» назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Біля Трипілля Вікентій Хвойка в 1897 році виявив і дослідив пам'ятки цієї культури.

Творцями трипільської культури були племена, що просунулися з Балкан та Подунав'я у Прикарпаття (територія сучасних Румунії, Молдови та України). Пам'ятки її дослідники поділяють на три етапи:

· ранній — 5300-4600 роки до н.е;

· середній — 4600-3200 роки до н.е;

· пізній — 3200-2750/2600 роки до н.е.

Історики досі не дійшли спільної думки щодо походження трипільців. Одні переконані, що трипільська культура має автохтонне походження і сформувалася на ґрунті буго-дністровської неолітичної культури (В. Даниленко, В. Маркевич). Другі вважають трипільців прафракійцями, що прийшли з Нижнього Подунав'я і Балкан (О. Трубачов, Д. Телегін). Треті схильні до синтезного підходу: трипільська культура є наслідком взаємодії давніх автохтонних культур та неолітичних культур Балкано-Дунайського регіону (І. Черніков).

Трипільська культура багатогранна і самобутня. її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом; приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних; у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності; у сфері побуту — побудова великих глиняних будівель, утворення гігантських протоміст з населенням майже 15—20 тис. жителів; міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років; розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами; у духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізація їх у символи добробуту — жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

У другій половині VI тисячолітті та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і ПівденногоБугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільше по низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу[1, c. 16-18].

Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.

На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побожжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші розміром (що свідчить про збільшення кількости населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будовані по колу або овалу. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки в середині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалася посівні площі. Скотарство було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (сс. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.[6, c.22-25]

Звичайно, землеробство завжди залишалось для трипільців основним видом господарства, але воно завдяки нечастим врожаям не могло повною мірою задовольнити потреби племен. Тому паралельно з землеробством розвивалося скотарство, а також такі невідтворюючі види господарства, як рибальство, мисливство, збиральництво.

Про існування скотарства свідчать знахідки кісток тварин. Так, на Коломийщині знайдено кістки биків, а також корів і овець (хоча їхня кількість була значно меншою), а в Халеп’ї та Усатові – свиней. Також ймовірно, що на той час уже був приручений кінь, а також собака. Про існування скотарства свідчить і знаходження таких керамічних виробів, як сосуди зі стінками в дірках. Ймовірно, що вони використовувалися для виготовлення творогу й сиру.

Також, крім кісток, було знайдено міфологічні зображення таких істот. Так, наприклад, це фантастичні фігури биків з кігтями з Петрен, виконані чорною фарбою, що свідчить, можливо, про те, що у трипільців,як і в середземноморських народів, існував культ бика.

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби – просто витвір мистецтва для того часу.

Керамічний посуд того часу виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина його днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася нанесеною до розпису і обпалення червсоною фарбою.

Будучи своєрідною сполучною ланкою між Заходом і Сходом, трипільська культура за рівнем свого розвитку впритул наблизилася до перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але, на жаль, лише наблизилася. Похолодання, порушення екологічного балансу, зумовлене екстенсивним характером господарювання, протистояння трипільських общин західного і східного регіонів, наростаючий тиск на землі трипільців скотарських степових племен призвели до занепаду трипільської культури, яка не змогла повністю реалізувати свої потенційні можливості[10, c. 23-25].


Висновки

Історія людського суспільства сягає в глибину віків. Групи первісних людей (прапюдей), з'явившись більше двох мільйонів років тому в Африці, освоювали все нові й нові землі та континенти. Через Передню Азію, Балкани вони проникли на територію України. Поступово люди винаходять найпростіші знаряддя праці. Це було справжньою революцією є "їхньому житті, сприяло виділенню їх з тваринного світу та прискоренню психічного розвитку. Виникає усвідомлений процес виробничої діяльності, розвивається мислення.

Залежно від матеріалу, з якого вироблялися знаряддя праці найдавніша історія людства поділяється на кілька епох: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), епоха бронзи, міді, заліза.

Первісна людина з'явилася на території України близько мільйона років тому, в часи раннього палеоліту. Це були архантропи (прадавні люди). Об'єм їхнього мозку — 800-1300 см3, зріст 160-170 см. Палеоліт — найбільший у часовому вимірі період історії людства. Почалося використання вогню й одягу, споруджуються перші житла, складаються початкові форми людських колективів, зароджуються ідеологічні уявлення та першопочатки мистецтва. Основним заняттям людей було збиральництво та полювання на дрібних тварин. В Україні виявлено близько 30 стоянок людей того часу: біля села Королево Найвищого розвитку цивілізації досягли племена, які жили в межиріччі Дністра і Дніпра в IV-III тис. до н.е. Культура цих племен отримала назву Трипільської. її пам'ятки вперше були виявлені і вивчені поблизу села Трипілля (Київської обл.) вкінці XIX — на початку XX сі. вченим В.Хвойкою. Більша частина дослідників вважає, що витоки цієї цивілізації слід шукати в Східному Середземномор'ї і на Балканах, звідки прийшли і розповсюдилися серед місцевого населення передові форми ведення землеробства, скотарства, домобудування, ремісництва. Трипільська спільнота формувалася на терені сучасної України на основі синтезу місцевих і прийшлих груп населення. Вона також була поширена на території Молдови та Румунії. (Закарпаття), міста Амвросіївка (Донецька обл.) та ін. Основне знаряддя праці — ручне рубило, яке вироблялося з каменю.

Про високий рівень цивілізації трипільців свідчать будівлі, селища, які розташовувалися в основному на берегових схилах річок. їхні поселення мали по кілька десятків житлових та господарських приміщень, розміщених рядами або по колу. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний або дерев'яний, обмазаний глиною будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Були Й двоповерхові будівлі. Селища трипільців — різні за своїми розмірами. На пізньому етапі з'явилися трипільські протоміста. Про релігійні уявлення свідчать знайдені жіночі статуетки, зображення Богині Матері та Ін., які свідчили про панування культу родючості.

Трипільська цивілізація пов'язана з розвинутою культурою Східного Середземномор'я. Вона входила к єдине ціле тодішнього культурного світу і значно вплинула на формування виробничих сил та культури народів України, передала йому в спадок частину своєї цивілізації.


Список використаної літератури

1. Алексєєв С. Історія України: Короткий курс лекцій: [для студ. вузів усіх спец. та усіх форм навчання] / Донбаська держ. машинобудівна академія. — Краматорськ : ДДМА, 2007. — 228c.

2. Баран В. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 4.вид. — Л. : Світ, 2003. — 520с.

3. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

4. Бойко О. Історія України: Навчальний посібник/ Олександр Бойко,. - 3-тє вид., випр., доп.. - К.: Академвидав, 2007. - 687 с.

5. Зайцев Ю. Історія України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Юрій Сливка (відп.ред.). — 3.вид., перероб. і доп. — Л. : Світ, 2002. — 520с.

6. Кормич Л. Історія України: Підручник/ Людмила Кормич, Володимир Багацький,; М-во освіти і науки України. - 2-ге вид., доп. і перероб.. - К.: Алерта, 2006. - 412 с.

7. Котова Н. Історія України: Навчальний посібник/ Наталія Котова,. - Харків: Одіссей, 2005. - 413 с.

8. Лановик Б. Історія України: Навчальний посібник/ Богдан Лановик, Микола Лазарович,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Знання-Прес, 2006. - 598 с.

9. Олійник М. Історія України: Навчальний посібник для судентів дистанційної та заочної форм навчання/ Микола Олійник, Іван Ткачук,. - 3- вид., виправлене та доповнене. - Львів: Новий Світ-2000, 2007. - 262 с.

10. Чуткий А. Історія України: Навчальний посібник для студ. вищих навч. закладів/ Андрій Чуткий,; Міжрегіональна академія управління персоналом . - К.: МАУП, 2006. - 345 с.

11. Юрій М. Історія України: Навчальний посібник для студентів неісторичних факультетів всіх рівнів освіти/ Михайло Юрій,. - К.: Кондор, 2007. - 249 с.

загрузка...
Top