Д.Апостол – гетьман Лівобережної України

Вступ

1-го жовтня 1727 р. в Глухові було обрано гетьмана – Данила Павловича Апостола. Оскільки він був дуже яскравою політичною фігурою, зупинимось більш детально на його житті.

Найповніші біографічні дані про цього гетьмана викладені в роботах Ярослава Дзирі.

Ім’я козака Павла Охрімовича Апостола, батька гетьмана, вперше згадується в реєстрі козацького війська в 1649 р. В 1658 р. він був хомутецьким сотником, а з 1659 р. – миргородським полковником (1659, 1671-1673, 1676-1678 рр.). В 1659 р. П.О. Апостол побував і наказним гетьманом, а в 1660 р. керував двома полками – миргородським і гадяцьким. У 1682 р. високий чин полковника було довірено сину Павла Охрімовича Данилові, котрий беззмінно, як ніхто до нього, пробув на цій посаді аж 45 років і під кінець досягнув гетьманської булави.

Данило Апостол (1654-1734 рр.) здобув високу освіту, був талановитим дипломатом і знавцем військового мистецтва. Як великий патріот України, з самого початку належав до прихильників Івана Мазепи і в 1708 р. разом зі своїм миргородським полком відкрито перейшов, хоча й на короткий час, на бік гетьмана. Але вже в листопаді 1708 р. повернувся до царя й зумів здобути його прихильність.


1. Д.Апостол – гетьман Лівобережної України

Після смерті Петра I у 1725 році уряд Катерини I вирішив «сделать некоторые удовольства и приласкания» Україні. Але раптова смерть цариці в 1727 році змінила ситуацію. Петро II, який вступив на імператорський трон, був онуком Петра I і сином страченого сина Петра I царевича Олексія. За малоліттям Петра II (йому було 12 років) керування державою спочатку перейшло до рук Олександра Меншикова, а потім, після його усунення — Верховної Таємної Ради, що складалася з вибраних російських вельмож. Уряд Петра II, знаючи про невдоволення в Україні порядками, встановленими ще Петром I і, особливо, непривабливою роллю його дітища — «Малоросійської Колегії», а також не бажаючи загострювати внутрішнє становище в Україні в момент можливої війни з Туреччиною, вирішив ліквідувати «Малоросійську Колегію» і дозволив обрати гетьмана на Лівобережній Україні. З цією метою до Глухова у червні 1727 року відправили таємного радника Росії Наумова з дорученням провести вибори гетьмана та полкових старшин в Україні. На проведеній конференції козацьких старшин і представників духовенства назвали кандидатуру гетьмана — миргородського полковника Данила Павловича Апостола. Його й обрали на Великій Раді 1 жовтня 1727 року гетьманом України. Наумов залишився при гетьмані, спочатку як міністр-резидент, а потім як таємний радник — апробоване вже раніше «царське око й вухо».

Новий гетьман Данило Апостол був миргородським полковником ще за Мазепи і його однодумцем. Так, 1689 року він брав участь у поході московської армії Голіцина з 40-тисячним козацьким військом гетьмана Мазепи проти кримських татар на Перекоп. У 1693 і 1696 роках він також був учасником походу козацьких військ проти Кримського ханства. Відзначився полковник Д. Апостол і 1697 року у війні Росії проти турків, а з 1700 по 1706 роки брав безпосередню участь у війні зі шведами на боці Росії. На початку шведської кампанії козацький корпус під командуванням Д. Апостола розбив армію шведського генерала Шліппенбаха під Ерестфаром у 1701 році. Козацькі війська Д. Апостола та І. Мировича 1704 року розпочали похід на допомогу союзнику Росії — польському королю Августу II на територію Познанського воєводства, вони звільнили від шведів Варшаву.

З 1706 року Д. Апостол, як і багато козацьких старшин, почав схилятися до думки про необхідність створення українсько-шведського союзу і звертався до Мазепи з пропозицією звільнити Україну від московської залежності. Пересвідчившись у неможливості такого союзу, Д. Апостол відвернувся від Мазепи і почав лояльно співпрацювати з російською владою. Так, уже в московсько-перській війні він 1722 року очолив 10-тисячний козацький корпус під Дербентом[2, c. 51-53].

Щойно Д. Апостола обрали гетьманом України, незважаючи на свій поважний 70-річний вік, він з ентузіазмом приступив до роботи над оздоровленням духовної й політичної атмосфери, яку залишила по собі в Україні «Малоросійська Колегія». І хоча в Україні був присутній як «радник» москвич Наумов, а в Петербург взяли як заручника сина гетьмана — Петра (щоб гетьман не надумався зрадити Москву), Д. Апостол 1728 року поїхав до Петербурга і в день коронації Петра II подав імператору петицію про повернення Україні старих прав і вольностей відповідно до договору Богдана Хмельницького і царя в 1654 році. Відповіддю імператора було встановлення так званих «Рішучих пунктів». Згідно з ними гетьман не мав права вести дипломатичні переговори; не мав права затверджувати генеральну старшину і полковників — це була прерогатива лише імператора Росії; для контролю за гетьманськими фінансами запроваджувалися посади двох підскарбіїв — один із них був росіянином, другий — українцем; податки за товари, які ввозили в Україну, мали йти до імперської скарбниці, існувала низка інших обмежень. Таким чином, часткове повернення Україні її прав і свобод (права обирати гетьмана, переведення Гетьманщини з відання імперського Сенату знову під юрисдикцію Міністерства закордонних справ; скорочення російських військ на українській території; списання податків, нарахованих «Малоросійською Колегією» тощо), було ні чим іншим, як тактичним відступом, своєрідною реакцією на зміну політичної кон’юнктури, в той час як стратегічний наступ на Україну не зупинявся.

1729 року з Москви замість Наумова резидентом в Україну відправили князя Шаховського, конференц-міністра й сенатора, який уславився своєю чесністю і сумлінністю. Наприкінці 1729 року гетьман Д. Апостол знову поїхав до Москви і був свідком несподіваної смерті (від віспи) молодого 15-річного імператора Петра II. Ця смерть дуже стурбувала немолодого гетьмана, оскільки ніхто не знав, хто стане новим правителем Росії, бо прямого спадкоємця за чоловічою лінією в домі Романових не було. У лютому 1730 року члени «Верховної Таємної Ради» на своїй раді вирішили запросити на імперський трон племінницю Петра I, вдову Анну Іоанівну, і незабаром її коронували в Москві.

Нова імператриця відпустила додому в Україну сина гетьмана — Петра і навіть зробила його полковником Лубенського полку, зменшила чисельність російських військ, які були в Україні, до 6 кавалерійських полків і нагородила самого гетьмана Д. Апостола орденом Олександра Невського.

Розуміючи безнадійність будь-яких спроб відновити колишні прерогативи Гетьманщини, Д. Апостол зосередив свою діяльність на поліпшенні соціально-економічних умов життя в Україні. Продовжуючи реформу судочинства в країні, гетьман першим питанням поставив необхідність збереження «старих прав», щоб український народ судили «за своїми правами, у своїх судах через обраних народом суддів». З цією метою він 1731 року видав «Інструкцію судам», відповідно до якої було передбачено, що в Генеральному Суді засідають 6 членів — троє українців та троє росіян, а президентом Суду був сам гетьман. За Магдебурзьким правом суди були відокремлені від козацьких полкових і сотенних суддів. У зв’язку з тим, що в період 1729—1731 рр. був виснажений фонд суспільних і рангових земель, Д. Апостол здійснив їх ретельну ревізію і відновив велику частину неврахованих земель. Як дбайливий господар, гетьман особливу увагу приділяв налагодженню господарства України, але успіхи його в цій царині були скромними. Промисловість опинилася здебільшого вже в руках імперської влади: всі шкіряні та вівчарські заводи й суконну мануфактуру взяли до «казни», великі полотняні підприємства також були в руках росіян. Такий самий стан справ був і в інших галузях промисловості — тютюновій, шовковій та ін.

Д. Апостол приступив і до розв’язання бюджетних проблем України, затвердивши її бюджет у сумі 144000 рублів щорічно. Основою доходу країни гетьман зробив податок на вивезення з України сировини, а витрати розділив між адміністрацією, найманими військами та регулярними збройними силами. Взагалі в усій роботі Д. Апостола на гетьманській посаді чітко простежується його далекоглядність, поєднана з багатим життєвим досвідом. Знаменитий полководець, гетьман одночасно був непоганим господарником-організатором, підприємцем, промисловцем і, нарешті, купцем, який уміє рахувати гроші[5, c. 107-109].

Останні роки правління Д. Апостола позначилися низкою дуже важких для України подій. Так, 1731 року почалося будівництво військових укріплень між Донцем і Дніпром (так звана «Українська лінія»), і на цю роботу російський уряд вимагав відправляти українських козаків. Уже 1731 року було відправлено 30000 чоловік, 1732 — на зміну їм — знову відправили 30000 чоловік, а 1733 року — додатково 10000 чоловік. Крім того, 1732 року до Польщі відправили український корпус у 11000 козаків на підтримку кандидату на польський престол, сину короля Августа II, ворожому Станіславу Лещинському. Це було явним порушенням українсько-московського договору про невикористання козаків за межами України.

Перед самою своєю смертю Д. Апостолу вдалося отримати в імператриці Росії Анни Іоанівни дозвіл на повернення в Україну «мазепинських» запорожців, які ще з 1716 року жили в Туреччині на території Алешковської Січі. Цій події сприяла й та обставина, що запорожці не захотіли допомагати претенденту на польську корону Станіславу Лещинському, якого не підтримувала Росія. Запорожцям повернули їхні колишні землі на Катеринославщині та призначили 20000 рублів річного утримання. Вони принесли присягу на вірність імператриці й незабаром взяли найактивнішу участь у російсько-турецькій війні.

На жаль, гетьман України Данило Апостол не дочекався позитивних результатів свого клопотання перед російською імператрицею, оскільки 17 січня 1734 року несподівано помер від апоплексичного удару (інсульту), а запорожці перейшли на свої землі лише у квітні 1734 року.

Коротко, але влучно сказав про роль гетьмана України Данила Павловича Апостола в історії України Дмитро Дорошенко: «Його шестирічне гетьманство було коротким ясним променем на темному тлі українського життя після занепаду Мазепи. Йому вдалося зміцнити гетьманську владу й авторитет гетьмана всупереч російській і місцевій українській владі». «Останнім козаком на гетьманському столі» назвав Д. Апостола історик М. Уманець, а М. С. Грушевський висловився про гетьмана як про особистість, «яка не забруднила своїх рук народною брехнею».

Зважаючи на реальні обставини, Апостол взявся за проведення ряду управлінських і соціально-економічних реформ, які значно упорядкували державне життя Гетьманщини:

У 1729-1731 роках було проведено так зване Генеральне слідство про маєтності. Під час проведення дослідження на основі документів і повідомлень старших людей було визначено і повернуто в державне користування рангові (державні) землі, які були безпідставно захоплені в приватне володіння.

Було проведено реорганізацію фінансової системи України, вперше встановивши точний бюджет державних видатків, які складали 144 тисячі карбованців.

Продовжував здійснювати судову реформу, розпочату Павлом Полуботком; в 1730 році видав «Інструкцію українським судам», де встановлювався порядок апеляції у судових справах.

Вистоювались інтереси української торгівлі у руслі вимагань від російського уряду зміни дискримінаційної торговельної системи, запровадженої ще Петром I. На початку 1728 року Данило Апостол зібрав у Глухові представників купецтва і гостро поставив питання перед російським урядом про скасування заборони (ембарго) на експорт традиційних українських товарів — зерна, воску, шкіри, прядива та інше.

Незважаючи на опір московського уряду, було відновлено право гетьмана призначати Генеральну Військову Канцелярію та полковників.

Значно було зменшено кількість росіян у гетьманській адміністрації. Їм було заборонено купувати землі в Україні. Українські адміністративні органи отримали наказ про матеріальне сприяння тим з росіян, хто бажав виїхати з України. Кількість російських полків в Україні було обмежена до шести.

Київ з-під влади генерал-губернатора було переведено під юрисдикцію гетьмана. Під гетьманську владу були повернути запорожці, які з 1708 року були змушені жити на території Кримського ханства. Вони отримали також право на заснування в 1734 році Нової Січі на річці Підпільній[1, c. 95-97].

Гетьман Данило Апостол був яскравою політичною фігурою. М.Грушевський, характеризуючи його, підкреслює, що Апостол виростав у тих часах, коли українська сила не була ще зламана й люди ще не зневірилися у можливості вибороти для українського народу свободу й кращу долю.

Далі М.Грушевський пригадує, що «Апостол належав до великого числа старшин, які не забруднили своїх рук кривдою народною». Після виборів на гетьманство Апостол поїхав у 1728 р. до Москви на коронацію молодого імператора Петра II й тут подав петицію про повернення Україні попередніх прав згідно з договором, укладеним ще з Богданом Хмельницьким. На петицію була дана відповідь у 28 пунктах, і вона залишилася до кінця існування Гетьманщини її основною конституцією. Остання відома у історії під назвою «Рішительних (конфірмованих) пунктів». Низка пунктів торкалася питань економічного життя. Зокрема, був дозволений вільний приїзд чужоземних купців для торгівлі. Дозволялося приїздити й «жидівським» купцям, але з тим обмеженням, що вони мали продавати крам лише оптом, а не вроздріб і за виручені гроші купувати якийсь місцевий крам на вивіз, а не вивозити золота й срібла. Індукта, тобто мито на імпорт в Україну товарів, мала йти до російського скарбу.

Була скасована заборона «москалям» купувати землю на Україні. Але «москалі», які мали на Україні маєтки, повинні були підлягати юрисдикції української влади. Селити на цих землях російських селян-кріпаків було заборонено. Як бачимо, «Рішительні пункти» значно обмежували ті права, якими гетьманська Україна користувалася до так званої «зради» Мазепи. Але важливо було те, що замість колишнього свавілля російського уряду, з яким він вирішував українські справи після Мазепи, впроваджувалися певні юридичні форми. Тепер від волі українського уряду, а, насамперед, від нового гетьмана залежало, щоб ці норми були втілені у життя[4, c. 125-127].

Гетьман Апостол був добрий господар. Він енергійно працював над розширенням свого приватного господарства, вводив у сільськогосподарський обіг придбані ним цілинні землі, організував інтенсивне сільське господарство. Крім того, став великим експортером: експортував за кордон волів, зерно, олію й був спеціалістом у цій справі. Свої господарські здібності Апостол, ставши гетьманом, переніс на широке поле державного господарства.

Мазепа намагався зробити опорою автономної України заможну верству старшин — земельних власників; він насаджував і підтримував земельну шляхту. Апостол, натомість, старався підтримати старшинсько-купецьку верству, буржуазію, у якій вбачав опору української державності Варті уваги заходи Апостола встановити окремий український державний бюджет, так званий «військовий скарб». Щодо цього було багато труднощів, які створював московський уряд своїм постійним втручанням у фінансові справи України. Апостол вперше встановив точний перелік державних видатків на суму близько 144.000 крб. щорічно, видатки до бюджету на центральну адміністрацію, на наймані компанійські полки, на артилерію тощо. Більшість видатків мала покриватися доходами з так званої евекти, тобто імпортного мита.

У справі поліпшення української торгівлі у Апостола бачимо два напрями діяльності. Перший — він порушує клопотання перед російським урядом про зміну економічної політики щодо України. Другий — своєю владою намагається взяти українську торгівлю під опіку. Ще перед подорожжю до Москви, на початку 1728 p., гетьман скликав до Глухова представників українського купецтва з головних тоді міст: Києва, Чернігова, Ніжина й Полтави на конференцію про торговельні справи. Конференція винесла резолюцію: прохати дозволу на вивіз за кордон низки товарів, заборонених попередніми наказами російської влади (наприклад — краму, воску, лою, шкіри, прядива тощо). Передаючи свої резолюції гетьманові, купецтво благало його «умилосердитися над покривдженими українськими купцями, щоб вони не прийшли до останньої руїни».

У своєму проханні на царське ім'я Апостол широко порушив справи української торгівлі, враховуючи інтереси не тільки купців, а й інших верств населення (наприклад, чумаків, простих козаків і селян, котрі їздили до Криму й вивозили звідти сіль, сушену рибу та інші кримські продукти). «Рішительні пункти» скасували примус торгувати лише з Росією та вивозити продукти й крам Тільки через російські порти. Заборона ж вивозити низку дуже важливих категорій продуктів залишилася у силі.

Але все ж Апостол у кінці 1728 р. подає до Колегії іноземних справ детальний меморандум, де, описавши всі утиски щодо українських купців, домагається обмеження мита самою індуктою, а також, щоб купці могли їздити за кордон з українськими паспортами, без паспортів російських. У кінці меморандуму було прохання віддавати індукту на відкуп тільки самим українцям, а не іноземцям, як це здебільшого практикував російський уряд до того часу.

Що стосується протекції українським купцям у межах самої Гетьманщини, то, не зважаючи на обмеження своєї компетенції, Апостол вживав рішучих заходів. Перш за все він намагався захистити українських купців від конкуренції московських крамарів, агентів московських поміщиків на Україні, солдатів і будь-якого «захожого з Московщини люду», який використовував своє привілейоване становище й різними комерційними операціями шкодив інтересам місцевих купців.

Спираючись на заборону росіянам купувати землю на Україні, гетьман видав наказ українським властям, щоб вони спонукали росіян спродувати своє нерухоме майно й виїздити з України[7, c. 43-46].

Заслуговують на увагу заходи Апостола щодо регуляції кредиту для українських купців. Перерва торговельних зносин із закордоном внаслідок указів Петра І призвела до банкрутства багатьох українських купців. Вже гетьман Іван Скоропадський змушений був своєю владою відкладати сплати по векселях на один-три роки. Апостол широко практикує видачу таких «відрочувань» (мораторіїв), особливо тим купцям, що торгували з Гданськом і Шлеськом. Він видає також суворі накази про охорону купців від зловживань місцевої й прикордонної адміністрації, раз-у-раз забороняючи робити купцям і чумакам якісь перешкоди.

Апостол виступив також з остаточним проектом регуляції торгівлі на Україні, знову виклавши його у формі меморандуму до центрального уряду. Цей меморандум пропонував установити повну свободу торгівлі як для українських, так і для московських купців на Україні після оплати належних митних зборів. Купцям дозволявся транзит через Україну московського, китайського, перського й індійського краму.

Чужоземним купцям дозволялася також вільна торгівля, але тільки у певних пунктах і у певний час, а саме — під час ярмарків у Києві та Чернігові, які відбувалися двічі на рік.

Апостол добився, що у 1733 р. царським наказом Київ було підпорядковано гетьманській владі. Гетьман почав втручатися у внутрішні справи міста й, навіть, заарештував війта Войнича за невиконання своїх наказів. У руслі цієї колізії принагідно слід зазначити, що торгівля у містах, які були осередками економічного життя в Україні, у ХУІ-ХУШ ст. регламентувалася не лише нормативними приписами російських царів, польських урядників, українських гетьманів, а й магдебурзьким і хелмським правом[3, c. 31-32].


Висновки

Гетьманування Данили Апостола було спрямоване на захист державних прав українського народу та боротьбу з російським впливом на Україну, чим йому вдалося тимчасово стримати процес повної інтеграції Гетьманщини в структуру Російської імперії.

Звичайно, для гетьмана Мазепи і його ідеї про самостійність нашої держави Апостол був відступником, але все ж, як патріот України, він добився на деякий час послаблення в проводженні колоніальної політики царя щодо Гетьманщини й тимчасового передиху для українського народу. Данило Апостол брав участь у Прутському й Перському походах, у війнах Росії в Лівонії та Польщі. Але як і чернігівський полковник Павло Полуботок, таємно надіявся на повернення Україні втраченої автономії.

Після обрання його гетьманом Д. Апостол тихо й спокійно спрямував свою діяльність на впорядкування й зміцнення внутрішнього державного життя українського народу. Він боровся за розширення автономії, завжди намагався відсторонити російських чиновників від втручання в козацькі справи й самоврядування. Гетьман доклав усіх зусиль, щоб дати лад в одному з найболючіших питань тодішнього життя – землекористуванні й господарстві. Були зроблені також певні зміни в судівництві: за вищу апеляційну інстанцію в Гетьманщині тепер почав служити так званий Генеральний Суд, до складу якого входило три козаки і троє росіян.

Гетьман Апостол упорядкував «військовий» скарб. Вирахувавши точні дані різних видатків, він намагався встановити окремий український державний бюджет. Великих зусиль доклав він також для того, щоб самому своєю владою взяти під опіку українську торгівлю, утворював протекції нашим купцям в межах Гетьманщини, захищаючи їх від конкуренції московських крамарів, агентів російських поміщиків, солдатів і всякого захожого з Росії люду, що використовували своє привілейоване становище, де тільки могли. Гетьман намагався регулювати кредит для українських купців і подавав меморандум до московського уряду, де пропонував установити повну свободу всім купцям.

В цілому найголовнішим завданням для гетьмана було піднесення економічного добробуту Гетьманщини, в значній мірі зруйнованого через хаос і безладдя, котрі навмисне підтримував російський уряд. Данило Апостол намагався також повернути для України й Київ.

Великою заслугою гетьмана Апостола було також відродження Запорозької Січі. Після першого зруйнування її в 1709 р. козаки 25 років поневірялись по магометанських краях. Частина запорожців протягом 1712-1728 р.р. мали свою Січ в Олешках, проти теперішнього Херсону. В 1734 році їм було дозволено повернутися «під ясні зорі, на тихі води» в свої вольності. Вони заснували Нову Січ над річкою Підпільною, недалеко від Нікополя, прийнявши підданство Росії. Цариця Анна при цьому навіть повернула їм клейноди, бо ж отримала нову, здорову силу для поповнення своєї армії.

Не все вдалося гетьману… У той час в Україні квартирувало від 8 до 11 російських полків, і весь тягар їхнього утримання лягав на трудівників – селян. Українська церква стогнала від тупого догматичного й педантичного російського духівництва. Наприклад, у 1730 р. чернець Суханов написав з обуренням до Синоду донос про те, що в Україні в церквах «співають по нотах, наче італійці на ігрищах», що тут розвелося багато «проклятих латинників», що «у митрополита на митрі хрест як у царя на короні», що священики хрестять дітей, не занурюючи у воду, а тільки обливають водою, а ще при цьому «не плюють усім клиром на сатану». Київський митрополит оцінив цей донос як суцільне марення.

Нова російська цариця Анна Іоанівна разом зі своїм фаворитом Біроном з жахом спостерігала за діями гетьмана та його здобутками. Вороже ставлячись до України, не дочекавшись смерті старого гетьмана, в 1733 р. усунула козацьку старшину від уряду й владу над Україною віддала князеві Олексію Шаховському. В таємній інструкції містилася вимога сприяти зближенню українців з росіянами шляхом змішаних шлюбів, заборонялись самостійні зв’язки із сусідніми державами, переслідувалась українська мова.

Старий Данило Апостол не витримав такої наруги і тоді ж таки його паралізувало. А 17 січня 1734 р. 80-літній гетьман помер. Поховали його в Сорочинцях у церкві, ним же збудованій.

У гетьмана Данила Апостола було декілька синів і дочок. Син Петро, «как заложник отца» мусив жити в Москві та Петербурзі до 1728 р. З 1728 по 1757 рік він був на посаді лубенського полковника. Був високоосвіченою людиною і володів декількома іноземними мовами, залишивши після себе історичні записи у вигляді «Щоденника». Брат Павло був миргородським полковником з 1727 по 1736 рік. Загинув під час війни в Криму в 1736 р., керуючи своїм полком. Ще був один син у гетьмана, Михайло, який рано помер. На ньому й закінчився рід Апостолів.


Список використаної літератури

1. Герасименко Н. Данило Апостол // Володарі гетьманської булави. – К.,1994. – С.525–533

2. Герасименко П. О. Данило Апостол – гетьман Лівобережної України (1727–1734) // Український історичний журнал. – 1992. – № 3. – С.92–102

3. Дзира Я. Данило Апостол // Гетьмани України. – К.,1991. – С.209–214

4. Історія України в особах IX–XVIII ст. – К.,1993. – С.338–345

5. Кривошея В. В. Національна еліта Гетьманщини. – К.,1998. – Ч.1.

6. Крупницький Б. Гетьман Данило Апостол і його доба. – Аусбург, 1948


загрузка...
Top