Венчурне інвестування та його особливості

Вступ.

1. Основні досягнення венчурного "руху". Сутність венчурного фінансування.

2. Проблеми венчурного інвестування в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Діяльність фондів венчурного інвестування є порівняно новою для українського інвестиційного бізнесу і стало можливим після прийняття Закону України "Про ІСІ".

Саме ж венчурне інвестування є різновидом прямих інвестицій, а венчурні фонди, що є джерелом для венчурного капіталу, у класичному розумінні фінансуються з пенсійних і страхових фондів. По суті - це залучення капіталу на кілька років (зазвичай 4-6 років) в компанії, що мають шанси швидкого росту.

Конкретніше - у малі та середні підприємства. З цього випливає і головне призначення венчурного інвестування - надання обігових коштів для невеликих рентабельних фірм. Дослідження показують, що компанії з венчурною підтримкою більш підготовлені до засвоєння інновацій, швидше розвиваються і створюють більше робочих місць, ніж великі компанії. На практиці ж найбільше зустрічається комбінована форма венчурного інвестування, при якій частина коштів вноситься в акціонерний капітал, а інша - надається у формі інвестиційного кредиту.

Розподіл спільних ризиків між венчурним інвестором і підприємцем, довгий період співіснування і відкрите декларування обома сторонами своїх цілей на самому початковому етапі спільної роботи - складові ймовірного, але не автоматичного успіху. Однак, саме такий підхід представляє собою головну відмінність венчурного інвестування від банківського кредитування або стратегічного партнерства.

1. Основні досягнення венчурного "руху". Сутність венчурного фінансування

Процес становлення і розвитку венчурного бізнесу на певному етапі вимагав створення професійних організацій. Вони стали виникати як некомерційні асоціації. Спочатку створювалися національні асоціації, серед яких найстарішою є Британська асоціація венчурного капіталу (BVCA), що заснована у 1973 році. Європейська асоціація венчурного капіталу (EVCA), що заснована у 1983 році 43 членами, зараз нараховує 320. За останні 15 років EVCA розробила різноманітні професійні стандарти, провела навчання більше 500 венчурних капіталістів, опублікувала глибокі маркетингові дослідження і організувала низку великих конференцій.

У 1997 році 12 діючих на території Росії венчурних фондів заснували Російську Асоціацію Венчурного Інвестування (РАВІ) зі штаб-квартирою у Москві і відділенням у Санкт-Петербурзі. Відмінності у цілях і завданнях, які ставлять перед собою національні асоціації, обумовлені різним рівнем економічного розвитку країн і регіонів світу, а також пріоритетами національних економічних політик.

Однак, сама потреба формального структурування венчурного руху - свідоцтво його зрілості і зростаючого впливу.

У травні 1998 року в Україні за пропозицією Європейської асоціації венчурного капіталу (EVCA) при УАІБ відкрито секцію венчурного капіталу, основне завдання якої - сприяти розвитку венчурного інвестування в Україні.

Становлення конкурентного ринкового середовища дає змогу використовувати інвестиційні ресурси за умов наявності певних ризиків, що пов’язані з тією невизначеністю, яка випливає з інноваційного змісту проектів. Ця інноваційна властивість породжує той тип ризику, що я би визначив як „ефект інноваційного втілення”.

Існує певна, стала залежність між новизною, оригінальністю ідей, проектів і рівнем можливих ризиків, пов'язаних із їх реалізацією. Тому венчурне інвестування, як правило, бере на себе важкий тягар втілення нових проектів, створюючи для цього чи нові підприємства, або інвестуючи в діючі, за умов, що вони здатні втілити інноваційні проекти. Венчурне фінансування здійснюється без наявності серйозної застави, гарантій, що більш характерно для традиційного банківського кредитування. Для венчурного бізнесмена дуже важливо відчуття атмосфери максимально можливої відкритості, взаєморозуміння і довіри між венчурним інвестором і власником ідеї, проекту. Тільки така атмосфера дозволяє виробити такі правила, підходи в бізнесі, які рівномірно розподіляють спільні ризики і, тим самим, знижують поріг можливого провалу, невдачі в реалізації проекту. При наявності відкритості і ясності мети між всіма учасниками проекту, формуються необхідні передумови для їхньої паритетної участі як у прибутках, так і у можливих збитках[4, c. 54].

Виникає питання про джерела венчурного капіталу. Загальновідомо, що венчурне фінансування з'явилося у 50 роки минулого століття й одержало свій бурхливий розвиток у 70-90 роки ХХ ст. насамперед у США, а також у цілому ряді європейських країн (Англія, Нідерланди, Франція, Німеччина й ін.). Бурхливий розвиток спостерігається також у Японії, Тайвані, Сінгапурі, Індії. У середині 90 років у Європі нараховувалося більш ніж 500 венчурних фондів, трастів і компаній. Як відомо, піонерами венчурного фінансування були Артур Доля, Франклін Джонс, Том Перкінс. Сучасні гіганти технологічно передового бізнесу - Intel, Microsoft, Apple Computers, DEC виникли і перетворилися в лідерів глобальної економіки завдяки інноваційному відчуттю венчурних бізнесменів.

Технологічний вибух у 70-90 років призвів до появи на фінансовому ринку венчурного інвестування, додавши йому особливу силу і розмах. Потреба в таких капіталах значно вплинула на структуру традиційного банківського ринку. Багато найбільших світових банків стали ініціаторами нетрадиційного фінансового менеджменту, що пов'язаний з управлінням венчурним капіталом.

Починаючи з 80 років ХХ ст. багато найвідоміших банків світу (наприклад ING, ABM-Amro) створюють спеціалізовані департаменти, фонди і компанії, що активно працюють на ринку ризикованого інвестування. Так у Голландії й Англії 30% і 20% венчурного капіталу надають банки. За 10 останніх років зростання саме банківського венчурного капіталу склало приблизно 500 %.

Банківські капітали серйозно грають на ринку венчурного інвестування. Наприклад, у Англії, інвестиційний банк BZW створив цілу групу венчурного інвестування, у центрі якої один з найбільших банківських фондів BZW Private Eguity. Не відстають від банків пенсійні і благодійні фонди, страхові компанії, офшорні фірми і приватні інвестори[5, c. 56-58].

За підрахунками фахівців прибутковість венчурного капіталу складає приблизно 35-40%. Величезний вплив на рівень його прибутковості робить розвиненість фондового ринку, його прозорість, наявність різноманітних фінансових інструментів.

Сучасні банки активно інвестують у різноманітні, в тому числі й у ризиковані фінансові інструменти, що дозволяє їм істотно підвищити ліквідність своїх активів, прибутковість. В умовах глобальної економіки банки вимушені створювати складну систему фінансових організацій, що у різний спосіб зв'язані з венчурним бізнесом - від фондів, компаній, що працюють на ринку нових ідей, задумів, віртуальних проектів, де ризики максимальні, до інвестиційних фондів, що працюють з добре відомими компаніями і фірмами.

Розвинутий фондовий ринок створює додаткові можливості для диверсифікації інвестиційних ризиків. Крім того, фондовий ринок дозволяє швидко, точно і максимально ефективно реалізувати „розкручену” компанію, куди спочатку було вкладено венчурний капітал, і продати її в момент найвищої курсової вартості її акцій.

Венчурний капіталіст, що стоїть на чолі фонду або компанії, не вкладає власні кошти в компанії, акції яких він здобуває. Венчурний капіталіст - це посередник між синдикованими (колективними) інвесторами й підприємцем. У цьому полягає одна із самих принципових особливостей цього типу інвестування. З одного боку, венчурний капіталіст самостійно ухвалює рішення щодо виборі того або іншого об'єкта для внесення інвестицій, бере участь у роботі ради директорів і всіляко сприяє росту й розширенню бізнесу цієї компанії. З іншого боку - остаточне рішення про виробництво інвестицій приймає інвестиційний комітет, що представляє інтереси інвесторів. В остаточному підсумку, одержуваний венчурним інвестором прибуток належить тільки інвесторам, а не йому особисто. Він має право розраховувати тільки на частину цього прибутку[1, c. 75-78].

Організаційна структура типового венчурного інституту виглядає в такий спосіб. Він може бути утворений або як самостійна компанія, або існувати як незареєстрованне утворення як обмежене партнерство (щось начебто "повного" або "командитного" товариства, використаю російську юридичну термінологію). У деяких країнах під терміном "фонд" (fund) розуміють скоріше асоціацію партнерів, а не компанію, як таку. Директори й управлінський персонал фонду можуть бути найняті як самим фондом, так і окремою "керуючою компанією" (management company) або керуючої (fund manager), що робить свої послуги фонду. Керуюча компанія, як правило, має право на щорічну компенсацію (management charge), звичайно складову до 2,5% від первісних зобов'язань інвесторів (іnvestor's іnіtіal commіtments). Крім того, що управляє компанія або приватні особи, співробітники управлінського штату, так само як і генеральному партнері (general partner) можуть розраховувати на так званий "carrіed іnterest" - відсоток від прибутку фонду, що звичайно досягає 20%. Найчастіше цей відсоток не виплачується доти, поки інвесторам не будуть повністю відшкодовані суми їхніх інвестицій у фонд, і, крім того, заздалегідь обговорений повернення на їхній інвестиції (hurdle).

У випадку створення обмеженого партнерства (lіmіted partnershіp) засновники фонду й інвестори є партнерами з обмеженою відповідальністю (lіmіted partners). Генеральний партнер у цьому випадку відповідає за керування фондом або здійснює функції контролю за роботою керуючого. Обмежене партнерство вільно від оподатковування (tax transparent). Це означає, що воно не є об'єктом оподатковування, а його учасники повинні платити всі ті ж податки, які вони заплатили б, якби приналежний їм доход або прибуток надходили безпосередньо від тих компаній, куди вони самостійно вкладали свої засоби.

Створення нових венчурних фондів, незважаючи на більш ніж тридцятирічний досвід діяльності венчурного капіталу, продовжує залишатися досить складною проблемою для всього миру, насамперед - внаслідок недосконалості національних законодавств як нових, так і розвинених ринків капіталу. У деяких країнах Європи, зокрема у Великобританії, Нідерландах, Франції й ін., національні законодавства досить пристосовані для створення й функціонування венчурних структур. В інших інвесторам доводиться використати закордонні юридичні структури. І, проте , практично повсюдно прийнята практика - реєстрація як фондів, так і керуючих компаній в офшорних зонах. Це дозволяє максимально спростити процедуру оформлення й допомагає уникати складних питань, пов'язаних з подвійним оподатковуванням доходів і прибутку[8, c. 12-15].

2. Проблеми венчурного інвестування в Україні

Інноваційно-інвестиційна модель розвитку економіки України в сучасних умовах серед іншого вимагає розширення вибору режимів інвестування. Одним з перспективних механізмів розміщення інвестиційних коштів може стати венчурне інвестування, яке передбачає фінансування нових, ризикових проектів або збиткових компаній з метою нарощування їх вартості і наступного продажу частки, яка належить венчурному фонду.

Проте така інвестиційна діяльність не знайшла поки що широкого розповсюдження в українській економіці. Так, наприклад, за даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, станом на 1 липня 2004 р. обсяг венчурних інвестицій в Україні склав близько 500 млн. дол. США, в той час як сукупний обсяг венчурного інвестування країн Центральної Європи перевищує 20 млрд. дол. США.

У цей час перед Україною стоять економічні проблеми, які пов'язані з відсутністю в країні налагодженої системи фінансування інноваційної діяльності. У зв'язку із цим нетрадиційні джерела інвестицій, одним із яких є венчурний капітал, починають залучати все більша увага.

Традиційний капітал не здатний фінансувати фірми, засновані на нових технологіях або ризиковані інноваційні проекти. Чому це відбувається, пояснюється особливостями венчурного капіталу.

По-перше, у випадку венчурного фінансування необхідні засоби можуть надаватися під перспективний проект, без яких - або гарантій. Ризикоінвестори йдуть на поділ всієї відповідальності й фінансового ризику разом з підприємцем. Потреба в одержанні інвестицій такого роду нерідко виникає в починаючих або дрібних підприємців, що намагаються самостійно реалізувати нові оригінальні й перспективні розробки, які в них з’явились.

По-друге, багато інноваційних проектів починають приносити прибуток не раніше, ніж через три - п'ять років, тому венчурне інвестування розраховане на тривалий строк, і існує довгострокова відсутність ліквідності.

По-третє, ризикові капіталовкладення здійснюються, як правило, у самих передових напрямках науково - технічного прогресу, і венчурні фонди, як жоден інший інвестор, готові вкладати кошти в нові наукомісткі розробки навіть тоді, коли їм супроводжує високий ступінь невизначеності, адже саме тут схований найбільший потенційний резерв одержання прибутку.

По-четверте, інвестори не обмежуються тільки наданням фінансових засобів. Вони безпосередньо або через своїх представників беруть активну участь у керуванні новою фірмою. Інвестор повинен бути готів надавати саму різну допомогу тим, кому він надав свій капітал: допомагати в керуванні, консультувати, допомагати налагоджувати зв'язки й масу інших послуг. Саме участь у керуванні знижує ступінь ризику й збільшує норму прибутку на капіталовкладення, і, таким чином, є невід'ємною умовою успішного освоєння нововведення.

Виходячи з вищесказаного, можна відзначити, що венчурний капітал потенційно є одним з ефективних джерел фінансування інноваційної діяльності. Але тут виникає проблема активізації ризикового інвестування, на шляху якого виникають значні перешкоди. Тому метою державного стимулювання є створення сприятливих умов для розвитку процесу венчурного фінансування інноваційної діяльності усередині країни[7, c. 20-28].

Ряд засобів з інституціональних джерел фінансування в індустрію венчурного капіталу носить міжнародний характер. Так, наприклад, фінансові інститути США й багатьох європейських країн інвестують російські фонди. З одного боку, залучення закордонних інвестицій в інноваційний бізнес Росії носить позитивний характер, оскільки це здатне згладити гостроту валютно - фінансових проблем для російського партнера, тому що не вимагає ні первісних валютних внесків з його боку, ні наступної виплати відсотків, ні погашення боргів. З іншої ж сторони, активне проникнення на російський ринок іноземного капіталу, що супроводжується відтоком національного капіталу за межі країни, породжує багато проблем економічної, соціального й психологічної властивості, та й країни, що вклали засоби у венчурні фонди в Росії, більшою мірою свої мети, ніж інтереси Росії. Таким чином, визнаючи значення закордонних інвестицій для підйому національної економіки, стратегічно більше важливим напрямком у рішенні цього завдання є розвиток власної індустрії ризикового капіталу, у тому числі через його пряму пропозицію шляхом створення венчурних фондів з державним капіталом[9, c. 141].

Активність ризикового капіталу може зростати тільки тоді, коли інвестори виділяють більше капіталу й коли стають доступними джерела довгострокового фінансування. І тому крім банків, які в багатьох країнах є головним джерелом венчурного капіталу й мають короткострокові інвестиційні обрії. Важливо, щоб довгострокові інвестори, такі як пенсійні фонди й страхові компанії, які діюча російська нормативно - правова база практично виключає із процесу інвестування, мали всі підстави розглядати венчурний капітал як законний вид активів. У сформованій ситуації потрібен ряд державних ініціатив, які повинні бути наступними:

- створення правової основи для діяльності венчурних фондів, тому що дотепер не прийнято нормативних актів, що регламентують їхня діяльність, а також для венчурного інвестування пенсійними фондами й страховими компаніями;

- правове регулювання бухобліку, яких необхідно для того, щоб фінансове становище підприємства вірно відбивалося в даних бухобліку, а також щоб підприємство могло відносити на собівартість продукції витрати на науково - дослідницькі й досвідчено - конструкторські роботи, внутрішні інвестиції й т.д., що підвищить довіру інвесторів до компаній, у які вони збираються інвестувати;

- розробка прийнятних для більшості фахівців методів прогнозу ефекту від інновацій, а також підтримка державою експертизи інноваційних проектів і розвитку консультаційних послуг для малих підприємств науково - технічної сфери, які є першочерговими реципієнтами венчурного капіталу, що могло б збільшити число проектів, що відповідають вимогам, загальноприйнятим у середовищі ризикоінвесторів. Одним із пропонованих стимулів для інвестицій венчурного капіталу є часткове або в повному обсязі державне фінансування технічних експертиз і оцінки представлених проектів. Із цією метою держава може надавати додаткове фінансування витрат на розробку систем підтримки, таких як бази даних про експертів для розгляду проектів або комп'ютерні діагностичні системи, а також надавати субсидії на маркетингові й технологічні експертизи, щоб компенсувати витрати фінансових інститутів на використання акредитованих консультантів і експертів;

- розвиток інформаційного середовища, що дозволяє малим інноваційним підприємствам і інвесторам знаходити один одного, а також стимулювати коопераційні зв'язки між малими й великими підприємствами;

- прозорість відносно оподатковування доходів і приросту капіталу з метою запобігання подвійного оподатковування, а також фінансові стимули для інвесторів, що вкладають засоби в не котируемые на фондовій біржі підприємства, у формі податкових пільг і державних гарантій під кредити й інвестиції для малих підприємств, заснованих на прогресивних технологіях;

- активізація вторинного фондового ринку з метою забезпечення ліквідності інвестицій у венчурний капітал і для того, щоб дати можливість проінвестованим підприємствам одержувати подальше інвестування;

- зниження процентних ставок, тому що інвестування у венчурний капітал більш привабливо при низьких процентних ставках, які підвищують цінність акціонерного капіталу й збільшують винагороду;

- сприяння підвищенню утворення в області венчурної діяльності шляхом навчання фахівців у відповідний бізнес - школах, а також університетах, тому що на сьогоднішній день у країні спостерігається дефіцит професіоналів у даній сфері економічних відносин, а дана міра дозволила б збільшити грамотність при виборі інвестиційних проектів, що підлягають фінансуванню;

- виховання венчурної культури серед підприємців у малому й середньому бізнесі для того, щоб вони під перспективні проекти залучали ризиковий капітал замість того, щоб покладатися на внутрішнє фінансування або на одержання кредитів;

- фінансова підтримка у формі цільових грантів, а також податкових пільг на дослідження й розробки, що може надати допомогу проектам на етапах ідей і виготовлення, досвідчених зразків, коли перспективи одержання комерційних кредитів або венчурного фінансування не визначені;

- заохочення більше рівномірного розподілу активності ризикового капіталу по регіонах, тому що труднощі, пов'язані зі знаходженням гарних пропозицій для інвестування, які випробовують багато венчурних капіталістів, можуть бути частково викликані географічною невідповідністю між пропозиціями й потребами у венчурному капіталі, що виникає з - за концентрації ризикового капіталу й інвестицій у певних регіонах;

- розробка заходів регулювання й контролю процесу венчурного інвестування[3, c. 21-23].

Основні причини недорозвиненості венчурного бізнесу такі. По-перше, слабка захищеність прав інвестора в Україні насамперед правова. По-друге, відсутність дієздатного фондового ринку. При умові наявності розвиненого ринку цінних паперів стратегічний інвестор сам шукає продавця (в даному випадку – венчурний фонд); в умовах України, венчурний фонд сам змушений шукати покупця, що значно зменшує ціну і робить венчурне інвестування менш прибутковим, негативно позначаючись на загальному обсязі інвестиційних ресурсів в економіці.

Ситуація на внутрішньому ринку венчурного інвестування України зміниться на краще за умови, наприклад, доступності ресурсів недержавних пенсійних фондів, на користування якими зараз існує обмеження. Крім того, щоб венчурний капітал став реальним інвестиційним інструментом, необхідно збільшити прозорість і дієвість законодавчих і податкових важелів у сфері інвестування.

В Україні венчурне фінансування практично відсутнє. Немає необхідного законодавства, конкурентного середовища, що орієнтувало б інвесторів на пошук і використання інновацій у бізнесі. На інвестиційному ринку працюють, переважно, європейські й американські венчурні компанії і фонди.

Перші, боязкі спроби створення венчурних фондів розпочались у рамках технопарків.

Таким чином, ми знаходимося на початковому етапі формування капіталу, що може швидко і дієво включитися в ризиковані інвестиційні ігри. На мою думку розвиток саме цього ринку капіталів значно прискорить просування нашої країни до світових стандартів відкритості, що дозволить більш успішно увійти до сучасної світової економіки. Політична еліта країни ще не усвідомила необхідність розвитку саме сучасних інвестиційних ринків. Це неминуче веде до катастрофічного відставання України майже по всім показникам економічного розвитку. Лише цілковита лібералізація фінансового ринку спроможна щось докорінно змінити. А для цього необхідна політична воля, наявність суспільних сил, груп, еліт, спроможних хоч би зрозуміти цю проблему. На часі створення відповідних інституційних умов для вільного руху капіталів, ідей, інновацій. Лише це мінімізує втрати від входження України в глобальні економічні потоки, які диктують свої залежності й правила гри.

Таким чином, венчурний капітал є одним з ефективних джерел фінансування інноваційної діяльності, і тому створення венчурних мереж на основі ефективного партнерства малих, великих підприємств, фінансових інститутів і держави - важливе завдання розвитку економіки нашої країни[6, c. 83-85].

Висновки

Венчурне інвестування (або інвестування ризикового капіталу) залишається одним із найважливіших джерел капіталу для компаній, швидкий ріст та розвиток яких постійно потребує додаткових зовнішніх інвестицій (як правило, це підприємства малого та середнього бізнесу).

Після повного закриття, тобто завершення збору коштів (fund closіng) венчурного фонду, властиво, і починається сам процес "венчуровання" (venturіng) - практична робота з пошуку, знаходженню, вибору, оцінці й входженню в компанію, яку інвестують. Венчурні інвестори по визначенню - люди, готові йти на ризик. Іноді - навіть на дуже великий ризик. Британська Асоціація Венчурного Капіталу саме так і формулює своє кредо: "Венчурний капітал шукає ризик." Насправді ніякий капітал ризику не шукає. "Капітал - боягуз!" - любив повторювати мій викладач по корпоративним фінансам. Венчурні капіталісти, скоріше, свідомо готові приймати ризик, але аж ніяк не шукають його. Правильна оцінка співвідношення ризику й винагороди - скоріше мистецтво, чим професія.

Функціональне завдання венчурного інвестування полягає в тому, щоб сприяти росту конкретного бізнесу або реалізації інноваційного проекту шляхом надання певної суми коштів Процес формування венчурного фонду зветься "збір засобів" (fund rіsіng). Спеціалізація на ринку капіталу зажадала появи професіоналів, що спеціалізуються на керуванні грішми, їм не приналежними (other people money). Для прийняття інвесторами рішення про інвестиції в який-небудь венчурний фонд вони хотіли б одержати відповідь на наступне питання: чому має сенс вкладати гроші саме в даний фонд. Щоб забезпечити їх докладною інформацією, засновники фондів на початковому етапі випускають меморандум (placement memorandum), де докладно описані цілі й завдання фонду, специфічні умови його організації й переваги.

Список використаної літератури

1. Беруга Л. Реалізація стратегії інноваційного розвитку економіки України в системі венчурного фінансування // Актуальні проблеми економіки. - 2002. - № 12. - C. 75-79.

2. Горилей О. Рисковый бизнес: Особенности и закономерности работы венчур-ного капитала в Украине // Компаньон. - 2000. - № 5. - C. 24-25

3. Гота А. Риск-благородное дело: Венчурный капитал в Украине // Персонал. - 2001. - № 5. - C. 21-23

4. Ковалишин П. Венчурне інвестування. Поверененя до реалізму в США і в Європі // Економіст. - 2005. - № 1. - C. 54-58.

5. Ковалишин П. Загальні особливості та тенденції розвитку венчурного інвестування у США // Економіст. - 2004. - № 10. - С.56-59.

6. Микитюк О. П. Особливості венчурного фінансування в Україні // Фінанси України. - 2005. - № 8. - С.83-90.

7. Нікітін О. Венчурне підприємництво: нові можливості для України/ О.Нікітін // Економічні реформи сьогодні. - 1999. - № 23. - C. 20-28

8. Рибак А. Що таке венчурне фінансування // Податкове планування. - 2003. - № 8. - C. 12-15

9. Спасибо-Фатєєва І. Венчурний капітал і венчурні компанії як основа перетворень інноваційного середовища в Україні // Вісник Академії правових наук України. - 2006 . - № 2. - C. 141-149

10. Шарко М. Нетрадиционные методы инновационного инвестирования и их роль в технологическом развитии промышленности/ М. Шарко // Економіка. Фінанси. Право. - 2003. - № 12. - C. 3-10

загрузка...
Top