Управління інвестиціями

Вступ.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти управління інвестиціями.

1.1. Управління інвестиціями у сучасних умовах.

1.2. Способи залучення інвестицій в АПК України.

Розділ 2. Дослідження іноземного інвестування економіки України.

2.1. Аналіз зарубіжного досвіду залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни та АПК.

2.2. Логічний і статистичний аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в АПК.

Розділ 3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості України.

3.1. Пріоритетні напрями інвестування АПК та політики щодо підвищення привабливості України для іноземних інвесторів.

3.2. Підвищення ролі приватизації в залученні прямих іноземних інвестицій.

3.3. Рекомендації щодо проведення державної політики у напрямі сприяння залученню прямих іноземних інвестицій.

Висновки.

Список використаних джерел.

Вступ

Актуальність теми. У сучасних умовах модель «зростання виробництва - збільшення інвестицій - економічне зростання» показує, що інвестиції виступають важливою умовою здійснення структурної перебудови національної економіки, забезпечення технічного прогресу, підвищення показників господарської діяльності на макро- та мікрорівнях.

Іноземні інвестиції в агропромисловий комплекс (АПК) України в умовах обмеженості внутрішніх ресурсів є найбільш привабливим джерелом матеріально-технічного та фінансового забезпечення. Однак їх обсяг та рівень ефективності залишаються вкрай недостатніми через наявність цілої низки чинників: нестабільність політичної ситуації і законодавчої бази, низька інвестиційна привабливість українського агропромислового комплексу для іноземних інвесторів та ін. За підрахунками фахівців Інституту аграрної економіки УААН, потенційне щорічне залучення в АПК іноземних інвестицій може досягти 3 млрд. доларів США, зокрема в 2000-2005 рр. - 400-500 млн. дол. США і в 2006-2010 рр. - 700-800 млн. дол. США. Поки що, станом на початок 2000 р., в АПК України нараховувалось всього 750 млн. дол. США прямих іноземних інвестицій, з них 660 млн. – в економіку харчової промисловості і лише 64 млн. дол. США – в економіку безпосередньо сільського господарства. Приріст обсягу таких інвестицій в АПК за 1999 рік склав всього 82 млн. дол. США. Зрозуміло, що кожна країна-інвестор в першу чергу дбає про свої інтереси і, за великим рахунком, кожна іноземна допомога – це, в певному розумінні, засіб послаблення партнера, який її одержує. Проте аналіз світового досвіду показує, що й країни, які одержують іноземну допомогу, можуть мати вагомі ефективні результати від неї за наявності відповідного механізму використання.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Інвестиційна діяльність є об'єктом досліджень багатьох учених. Проблеми інвестицій та їхнє значення і вплив на національну економіку розглядають такі вітчизняні вчені, як В. Геєць, М. Денисенко, Я. Жалило, А. Музиченко, А. Пересада, Н. Татаренко В. Федоренко та інші. Серед зарубіжних учених, дослідження яких присвячені даній проблемі, необхідно назвати Л. Дж. Гитмана, У. Шарпа. В проведених дослідженнях вивчались та аналізувались фактори, які впливають на економічні процеси на макрорівні, при чому в основу було покладено припущення про те, що іноземні інвестиції є одним з головних факторів економічного зростання.

Дослідження можливостей подальшого залучення іноземних інвестицій в агропромисловий комплекс України та їх ефективного використання, а також розробка відповідного механізму реалізації цих можливостей є невідкладними завданнями, які вимагають негайного вирішення. З цією метою опрацьовано роботи вчених-економістів, які займаються досліджуваною проблемою: Т.Арбузової, В.Андрійчука, П. Березівського, В.Беренса, Г.Бірмана, С.Шмідта, І.Бланка, Д.Богині, Р.Брейлі, Є.Брігхема, В.Войцеховського, Н.Внукової, О.Гаврилюка, П.Гайдуцького, Б.Губського, С.Дусановського, А.Єпіфанова, І.Сала, В.Касянюка, М.Кісіля, О.Колосова, С.Майерса, А.Мар’єнка, А.Мокія, А.Омельченка, А.Пересади, П.Саблука, Р.Слав’юка, Ю.Стадницького, В.Топіхи, П.Хавранека, Г.Черевка та ін. Ними досліджено значний фактичний матеріал, на основі чого зроблено відповідні висновки та обґрунтовано низку рекомендацій щодо розвитку іноземного інвестування АПК та підвищення його ефективності. Проте практично жодна з праць цих вчених не може претендувати на закінченість і остаточність у вирішенні цілого комплексу важливих питань, пов’язаних з досліджуваним явищем. Таким чином, вкрай низькі темпи зростання обсягів іноземного інвестування та недостатній рівень його віддачі в АПК в умовах зростаючого дефіциту ресурсів і зменшення джерел його покриття надалі залишають дослідження проблеми ефективності іноземних інвестицій гостро актуальним, що й обумовило вибір теми даної дисертації.

Для України іноземні інвестиції в АПК мають велике значення. У зв'язку з цим необхідно використовувати досвід розвинених країн, які пропонують для перебудови економіки залучення на взаємовигідних умовах прямих іноземних інвестицій з метою розв'язання завдань структурної трансформації, розвитку імпортозамінних виробництв і послідовного нарощування експортного потенціалу.

Інвестиції потрібні підприємствам АПК і організаціям для переходу до стабільної господарчої діяльності, для переозброєння виробництва, підвищення якості продукції. Особливої значущості ці процеси набувають на макроекономічному рівні, де держава повинна регулювати створення у країні сприятливого інвестиційного клімату, формування і розвиток фондового ринку, сприяти спрямуванню інвестицій у пріоритетні галузі виробництва та ін. Виходячи з цього дослідження теоретичних і практичних проблем державного регулювання в Україні інвестиційної діяльності можна вважати своєчасними і важливими.

Невирішена раніше частина загальної проблеми. Незважаючи на проведення глибоких та обґрунтованих досліджень за інвестиційною тематикою, поза увагою залишаються питання щодо дослідження моделі «зростання виробництва — збільшення інвестицій — економічне зростання» в умовах трансформаційної економіки та рівень впливу іноземних інвестицій на національну економіку.

Мета і задачі дослідження. Метою даного дисертаційного дослідження є розробка рекомендацій щодо збільшення обсягів і підвищення ефективності іноземних інвестицій в АПК. Для її реалізації в ході дослідження були поставлені і вирішувались такі задачі:

- уточнити сутність поняття інвестицій та вдосконалити методику визначення ефективності іноземних інвестицій в АПК;

- розробити єдину схему класифікації інвестицій за різними ознаками;

- проаналізувати місце, динаміку обсягів і структуру іноземних інвестицій в АПК та їх результати, визначити найбільш ефективну форму їх здійснення;

- розробити методику оцінки рівня інвестиційної привабливості аграрного підприємства;

- виявити і проаналізувати чинники інвестиційної привабливості підприємств і галузей АПК, оцінити її рівень та обґрунтувати шляхи його підвищення;

- дослідити основні чинники ефективності іноземного інвестування в АПК;

- вивчити зарубіжний досвід іноземного інвестування в аграрну сферу економіки та розробити рекомендації щодо його застосування в Україні;

- розробити рекомендації щодо реалізації регіональної інвестиційної стратегії шляхом розвитку транскордонного співробітництва та створення спеціальних економічних зон (СЕЗ);

- розробити методику оптимізації розподілу і використання іноземних інвестиційних ресурсів та економіко-математичну модель розрахунку оптимальних параметрів іноземних інвестицій для реструктуризованого господарства.

Об’єктом дослідженняє процеси іноземного інвестування агропромислового комплексу України, реалізація яких розглядається в даному випадку на прикладі як в цілому АПК країни, так і з врахуванням регіональних її особливостей, зокрема АПК Львівської області та її районів.

Предмет дослідження– сукупність проблем, спричинених об’єктивною необхідністю іноземного інвестування АПК України, незначними, як до цього часу, обсягами іноземних інвестицій в АПК України та низькою їх ефективністю.

Розділ 1. Теоретико-методологічні аспекти управління інвестиціями

1.1. Управління інвестиціями у сучасних умовах

Залучення інвестицій (іноземних і вітчизняних) в українську економіку є життєво важливим засобом усунення інвестиційного "голоду" у країні. Особливу роль в активізації інвестиційної діяльності повинно зіграти страхування інвестицій від некомерційних ризиків. Важлива умова, необхідна для приватних капіталовкладень (як вітчизняних, так і іноземних), — це наявність постійного і загальновідомого набору правил (законів), сформульованих таким чином, щоб потенційні інвестори могли розуміти і передбачати, що саме ці правила застосовуватимуться до їхньої діяльності.

За характером участі в інвестуванні АПК вирізняють інвестиції прямі і портфельні. Прямі інвестиції здійснюють інвестори, які беруть безпосередню участь у виборі об'єктів інвестування і вкладають в них кошти (майно, активи) з метою одержання доходу й участі в управлінні виробництвом. Портфельні інвестиції здійснює пасивний інвестор — інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування і управління інвестиціями, то певна їхня частина купує цінні папери, що випускаються інвестиційними і фінансовими посередниками. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їхній погляд, об'єкти інвестування, управляють ними, а потім розподіляють отриманий прибуток між своїми клієнтами — інвесторами.

За об'єктами вкладання коштів (майна) вирізняють інвестиції фінансові і реальні.

Фінансові інвестиції — це вкладення коштів у різні фінансові інструменти, фондові (інвестиційні) цінні папери, спеціальні (цільові) банківські вклади, депозити, паї та ін.

Реальні інвестиції — це вкладення коштів (майна) у реальні активи — матеріальні і нематеріальні.

Інвестиції в нематеріальні активи поділяють на інноваційні та інтелектуальні.

Інноваційні інвестиції — це вкладення в нововведення. За стабільної економіки всі інвестиції повинні бути водночас інноваціями. За кризових умов можливі інвестиції на підтримку діючих, але технічно відсталих виробничих фондів. Інноваційна форма здебільшого складається з інтелектуальних інвестицій.

Інтелектуальні інвестиції — це вкладення в об'єкти інтелектуальної власності, що випливають з авторського права, винахідницького права, права на промислові зразки і корисні моделі.

Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються двома основними формами:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукції та інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання "ноу-хау"; придбання ліцензій і т. ін.);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як на підприємстві, так і за його замовленням у відповідних інжинірингових фірмах)[17, c. 3-4].

Процес роздержавлення в Україні впродовж 1992-2006 pp. можна умовно поділити на два періоди.

У першому періоді (1992-1994 pp.) приватизація об'єктів здебільшого здійснювалася неконкурентними способами: шляхом оренди з викупом чи шляхом викупу трудовим колективом.

У другому періоді (1995-2006 pp.) відбувалася масова приватизація, що здійснювалася переважно за приватизаційні папери і була спрямована на залучення широких верств населення до придбання акцій великих і середніх підприємств та об'єктів малої приватизації, а також започаткувала підготовку до індивідуальних процедур приватизації великих підприємств.

У цей період населення країни отримало майже 46 млн приватизаційних майнових сертифікатів. На 1 млрд грн. було отримано компенсаційних сертифікатів — засобів платежу за об'єкти приватизації, емітованих державою з метою компенсації громадянам завданої шкоди від інфляції їхніх заощаджень.

Для завершення сертифікатної приватизації були прийняті певні рішення: припинено видачу приватизаційних паперів і компенсаційних сертифікатів громадянам України; встановлено певний термін вкладення приватизаційних майнових і компенсаційних сертифікатів і житлових чеків в об'єкти приватизації.

Так, кількість об'єктів, що підлягають приватизації, зменшується з кожним роком (табл. 1). Якщо в 1994-1996 pp. вона вимірялася кількома тисячами підприємств, то в 2005 р. було приватизовано 1726 підприємств, з яких 755 — це середні і великі об'єкти.

Однак вартість цих об'єктів набагато перевищує вартість кількох тисяч "торішніх" підприємств разом узятих. Ще в 1997 р. Україна радикально змінила свої підходи до приватизації, визначивши новий пріоритет — продаж майна за гроші, а не за приватизаційні папери. А грошові конкурентні процедури продажу майна потребують більш серйозної та тривалої підготовки[14, c. 114-116].

Аналізуючи основні підсумки приватизації, зазначимо, що тут здебільшого переважав спосіб викупу товариством покупців, значна частина припадає на оренду з викупом, продаж акцій і аукціон. У 1998 р. спосіб оренди з викупом застосовувався значно менше. Так, для об'єктів загальнодержавної власності найрозповсюдженими способами продажу були продаж акцій, аукціон і викуп товариством покупців.

Станом на 1 січня 2001 p., починаючи з 1 січня 1995 p., приватизовано з продажем не менше 70 % акцій від статутного капіталу 9515 середніх і великих підприємств, у тому числі 6270 підприємств із продажем 100 % акцій, що складає понад 75 % загальної кількості цих підприємств.

У галузевому розрізі найбільшу питому вагу серед приватизованих складають підприємства торгівлі, громадського харчування і побутового обслуговування населення, що належать до групи А (45,1 %), а також промисловості (11,0 %) і сільського господарства (4,8 %).

Очікувалося, що на процеси приватизації в 1998 р. позитивно вплине упровадження грошових форм викупу державного майна. Але фактично ці очікування не справдилися.

Отже, можна зробити висновки щодо підсумків масової приватизації:

• створено критичну масу приватизованих підприємств, що є гарантією незворотності процесу реформування;

• широкі верстви населення були залучені до процесу приватизації й одержали перші уроки ринкової економіки;

• незважаючи на розширення прав власності, приватизовані підприємства працюють загалом ефективніше, ніж державні;

• накопичено значний досвід у проведенні різних видів продажу, 1999 рік став роком закінчення "паперової" приватизації, роком кардинальних змін методології і практики проведення приватизації в Україні.

З метою підвищення привабливості українських підприємств для потенційних покупців і залучення вітчизняного та іноземного капіталу варто передбачити застосування нових механізмів приватизації:

• пріоритетний продаж великими пакетами акцій об'єктів групи Г і стратегічно важливих для економіки і безпеки держави підприємств окремим порядком;

• продаж об'єктів групи А переважно цілісними майновими комплексами;

• продаж акцій шляхом розміщення депозитарних розписок;

• продаж пакетів акцій на відкритих торгах з метою залучення світових лідерів у відповідних областях економіки, що дасть можливість підвищити рівень менеджменту підприємств, розширити ринки збуту продукції, застосувати передові технології і провести модернізацію підприємств;

• продаж пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України;

• розукрупнення підприємств, виокремлення з їх складу структурних підрозділів як основного виробництва, так і підрозділів інженерної інфраструктури, у тому числі об'єктів соціальної сфери[17, c. 3-7].

Для прискорення процесу приватизації в Україні необхідно здійснити низку невідкладних заходів:

• створити сприятливі умови для залучення приватних власників, які мають довгострокові інвестиційні інтереси в розвитку приватизованих підприємств;

• сприяти залученню інвестиційних ресурсів, у тому числі легалізованих у встановленому порядку, підвищити зацікавленість інвесторів до українських підприємств на внутрішньому і міжнародних фондових ринках;

• забезпечити у процесі приватизації мінімальне розпорошення акцій підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави чи займають монопольне положення на загальнодержавному ринку відповідних товарів (робіт, послуг), і застосувати продаж акцій таких підприємств промисловим інвесторам єдиним пакетом;

• підвищити ефективність приватизації державного майна через створення механізмів продажу об'єктів приватизації з урахуванням їх індивідуальних особливостей, посилити привабливість об'єктів приватизації, у тому числі шляхом здійснення у встановленому порядку реструктуризації прострочених боргових зобов'язань перед бюджетами і державними цільовими фондами, за кредитами, наданими під державні гарантії, чи врахування таких боргових зобов'язань в умовах продажу об'єктів.

Перехід до системи вільного переміщення товарів у процесі проведення економічних реформ не призвів поки що до формування повноцінного споживчого ринку. Адже споживчий ринок сьогодні — це ринок деформованої структури попиту через неплатоспроможність більшості населення, ринок товарів низької якості. Тому головною стратегічною метою державного регулювання розвитку ринкових відносин може бути формування і стабілізація споживчого ринку для задоволення соціальних потреб і недопущення соціального напруження суспільства шляхом активізації комерційних відносин між товаровиробниками, продавцями і споживачами на всіх етапах переміщення товарів, підвищення ефективності правового захисту цих відносин з боку держави і створення більш сприятливого інвестиційного клімату.

Зазначимо, що нині в Україні існує роздроблений і слаборозвинений ринок інвестиційних ресурсів. Організації, що працюють на ньому, діють недостатньо скоординовано і неефективно. Слабкий розвиток інформаційної інфраструктури ринку став перешкодою для активних дій вітчизняних підприємців і потенційних інвесторів. На початку квітня 1996 р. заснована в Україні інформаційна база містила понад 2 тис. підприємств, яким були потрібні іноземні інвестиції на загальну суму понад 50 млрд дол. США.

При цьому існує досить великий розрив між попитом на інвестиції та їх пропозиціями. При вкладанні коштів у підприємства інвестори насамперед бажають якнайшвидше дістати прибуток: без цього ніхто не стане інвестувати загальні програми розвитку підприємства, такі, наприклад, як реконструкція підприємства[15, c. 144-147].

За даними Міністерства статистики України розмір прямих іноземних інвестицій в АПК на початок 2005 р. становив 1355,9 млн дол. Структуру прямих іноземних інвестицій по країнах світу подано в табл. 2.

Однак для того, щоб іноземні інвестори виявили бажання вкладати гроші в Україну, необхідно кардинально поліпшити інвестиційний клімат. Велику роль має зіграти також законодавче визначення прав власності на землю.

Для стабілізації економіки і поліпшення інвестиційного клімату потрібно застосувати низку кардинальних заходів, спрямованих на формування у країні як загальних умов розвитку цивілізованих ринкових відносин, так і специфічних, що безпосередньо впливатимуть на активне залучення іноземних інвестицій.

Серед першочергових заходів загального характеру варто назвати:

• досягнення національної згоди між різними владними структурами, соціальними групами, політичними партіями та іншими громадськими організаціями;

• створення у країні цивілізованого ринку, посилення боротьби зі злочинністю;

• гальмування інфляції всіма відомими у світовій практиці заходами, за винятком невиплати працюючим заробітної плати;

• перегляд податкового законодавства у бік його спрощення і стимулювання виробництва;

• мобілізація вільних коштів підприємств і населення для інвестицій шляхом підвищення відсоткових ставок по депозитах і внесках;

• упровадження в будівництво системи оплати об'єктів за кінцеву будівельну продукцію;

• застосування на практиці передбаченого законодавством країни механізму банкрутства;

• застосування податкових пільг банкам, вітчизняним та іноземним інвесторам, які надають довгострокові інвестиції, щоб вони мали можливість компенсувати свої збитки від уповільненого обігу капіталу порівняно з іншими напрямами їхньої діяльності;

• формування спільного ринку республік колишнього СРСР із вільним переміщенням товарів, капіталу і робочої сили.

Питання залучення інвестицій стало останнім часом найактуальнішим для економіки України. Держава нині не в змозі забезпечити надходження такого обсягу коштів, який необхідно для зростання валового внутрішнього продукту. Інвестиційний потенціал вітчизняного приватного сектору ще дуже низький для здійснення великих інвестиційних проектів. Це стосується як українських банків, так і інших фінансових організацій. На сьогодні більшість з них згодні фінансувати лише короткострокові проекти, вартість яких відносно невелика. Однак більшість українських підприємств потребують корінної реконструкції та переоснащення, для чого необхідні десятки і сотні мільйонів доларів.

Більшість керівників стверджують, що розвиток їхніх підприємств стримує лише нестача оборотних коштів. Проте така економічна ситуація виникла здебільшого в результаті погано організованого виробничого процесу і недосконалої системи реалізації. Це не свідчить про нездатність директорського корпусу управляти власним виробництвом. Мистецтво управління в ринкових умовах не може виникати на основі старих методів управління економікою. Потрібний досить тривалий період навчання новій управлінській діяльності. Такі знання можна одержати від тих спеціалістів, які вже мають багатий досвід роботи в ринкових умовах.

Розвиток інвестиційного процесу великою мірою залежить від політичної стабільності у країні, від законодавчого врегулювання найважливіших положень, від інвестиційної політики держави.

Процес політичної трансформації суспільства знайшов логічний розвиток у прийнятті Конституції України, що законодавчо закріпила нові орієнтири розвитку України. Прийнято низку законів, що регламентують основні аспекти громадського життя. Було введено національну валюту України — гривню. Значні кроки зроблені урядом у напрямі приборкування інфляції, лібералізації цін, упровадження режиму вільної торгівлі. Прийнято Закон України "Про режим іноземного інвестування", яким чітко визначилися гарантії держави, порядок здійснення і реєстрації інвестицій. Створено систему незалежних реєстраторів, що забезпечить впевненість інвестора в цивілізованих підходах до реєстрації прав власності. Започатковане формування інфраструктури обслуговування інвесторів[7, c. 27-29].

1.2. Способи залучення інвестицій в АПК України

Інвестиції в АПК будь-якої країни можна залучати різними способами — залежно від відносин між інвестором і об'єктом приватизації, між спільним економічним середовищем. Основні способи — це створення спільних підприємств, додаткова емісія акцій, залучення коштів міжнародних фінансових організацій і проведення конкурсів, за якими б передбачався саме розвиток підприємств.

Спосіб залучення іноземного інвестора через створення спільного підприємства — найпоширеніший на початку економічних реформ. Він дає можливість налагоджувати роботу підприємства як у ході приватизації, так і після неї. Це не означає, що таке підприємство буде вилучено з процесу приватизації. Приватизації підлягатиме лише частка, яка належить державі на правах володіння майном спільного підприємства. У такому разі підприємство завдяки участі іноземного інвестора вже здійснить попередню реструктуризацію, а тому держава може отримати навіть більшу вигоду, ніж при традиційному продажу.

Досить привабливим є залучення додаткових коштів за допомогою вторинної емісії акцій. Але це стосується лише стабільно працюючих підприємств. Останні можуть емітувати свої цінні папери для поповнення обсягу власних оборотних коштів. Такий спосіб залучення інвестицій ще недостатньо поширений в Україні. Проблема додаткової емісії полягає в тому, що тут необхідно чітко визначити обсяг емісії, необхідний для розвитку підприємства і водночас достатній для того, щоб не втратити контроль за підприємством.

Українські підприємства не мають досвіду такої роботи. Проте вже зараз є багато фінансових установ і консалтингових фірм, які мають висококваліфікованих фахівців у цій сфері й можуть надати необхідну допомогу.

На українському ринку почали активно працювати міжнародні фінансові установи. Програми надання кредитів українським підприємствам здійснюють Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Фонд NIS Enterprise — Фонд сприяння розвитку підприємництва у нових незалежних державах та ін. Вони постійно розширюють сферу своєї діяльності. Наприклад, наприкінці літа 2002 р. в Одесі було відкрито новий інвестиційний фонд, створений ЄБРР за участю іспанських партнерів. Такі фінансові установи надають кредити, умови одержання яких більш вигідні, ніж в українських банках[11, c. 81-82].

Фонд державного майна України приділяє велику увагу проведенню комерційних, некомерційних конкурсів і міжнародних тендерів.

Проведення міжнародних інвестиційних тендерів є для ФДМУ досить складним завданням. Насамперед повинні бути вирішені питання доступності для стратегічного інвестора необхідного пакета акцій. Пояснюється це тим, що часто без належного обґрунтування за державою резервуються великі пакети акцій, створюються державні холдинги. Нині держава має свою частку у понад 4000 ВАТ. У зв'язку з цим виникає питання, чи необхідно державі тримати таку кількість пакетів акцій, до того ж вони часто не перевищують 25 % загальної кількості акцій, тобто не дають змогу здійснювати ефективний контроль. Останнім часом дуже поширилась практика здрібнювання пакетів акцій, призначених для продажу на некомерційних конкурсах. Непоодинокі випадки, коли пакет розміром, наприклад, у 40 % статутного фонду продається 4-5 пакетами у 5-10 % кожний. Природно, що така практика не дає користі нікому, крім тих керівників підприємств, які не прагнуть мати стратегічного інвестора і зацікавлені у максимальному розпорошенні акцій. Дуже слабкими виглядають аргументи таких керівників, які здрібнювання пакетів акцій пояснюють одночасним проведенням кількох інвестиційних програм. Жоден із серйозних інвесторів не погодиться вкладати кошти в розвиток об'єкта, діяльність якого він не зможе у майбутньому якимось чином контролювати. Мінімально прийнятним для стратегічного інвестора може бути пакет акцій розміром понад 25 % статутного фонду. Саме такий розмір пакета акцій відповідно до Закону України "Про господарчі товариства" дає можливість накласти "вето" на рішення загальних зборів акціонерного товариства про зміни у статуті, створення і припинення діяльності філій і дочірніх підприємств, припинення діяльності товариства.

Проте для великих транснаціональних фірм, що приходять в Україну всерйоз і надовго, такий пакет акцій теж малоцікавий. Вони прагнуть контролювати поточну діяльність об'єкта своїх інвестицій, пристосовувати його для роботи на світових ринках. Тому для такої категорії інвесторів інтерес становлять пакети акцій розміром понад 50 %, а іноді і "суперконтрольний" пакет у 75 %.

Планується на майбутнє для продажу великих пакетів акцій стратегічно важливих підприємств залучати іноземні фірми-радники, що мають великий досвід проведення аналогічних тендерів і висококваліфікованих фахівців, а тому можуть передавати свій досвід українським фахівцям. Які ж функції виконуватимуть радники при проведенні конкурсів? Це ті самі функції, які виконують усі консалтингові компанії при оцінюванні положення підприємства на ринку:

• оцінювання потенційних ринків;

• аналіз виробничих ланцюгів;

• розроблення фінансової моделі;

• експертне оцінювання вартості пакета;

• розрахунок потреби в інвестиціях;

• підготовка інформаційного меморандуму для інвесторів;

• допомога в організації та проведенні конкурсів;

• дорадчі послуги у проведенні переговорів і підписанні договору купівлі-продажу;

• в окремих випадках фірма-радник може розробити план реструктуризації підприємства[6, c. 242-244].

Фондом державного майна України розробляється програма реалізації акцій українських підприємств на міжнародних ринках. Розміщення акцій українських ВАТ на міжнародних фондових ринках відкриває перед українськими підприємствами нові можливості:

• підвищення ліквідності, а отже, ринкової вартості українських підприємств шляхом розширення кола потенційних інвесторів;

• підвищення рейтингу українських підприємств на міжнародних ринках;

• забезпечення українським підприємствам кращих умов поточного і довгострокового кредитування, що може розв'язати фінансові проблеми;

• підвищення цін і попиту на акції українських підприємств на внутрішньому фондовому ринку;

• використання процедур реалізації і різноманітних фондових інструментів, прийнятних для іноземних інвесторів;

• доступ до міжнародних стандартів оформлення угод купівлі-продажу;

• поступовий перехід до міжнародних стандартів інформації про емітента, цінні папери якого розміщуються на міжнародних фондових ринках.

Для розміщення акцій українських підприємств на міжнародних ринках у процесі приватизації планується використовувати такий інструмент, як депозитарні розписки. Іноземна депозитарна установа буде обиратися ФДМУ за пропозицією уповноваженої особи, агента з розміщення ВАТ, акції якого пропонуються до продажу. Детальніше процедури продажу будуть визначені у нормативних документах, підготовка яких здійснюється одночасно з розробкою постанови Кабінету Міністрів України "Про забезпечення продажу пакетів акцій ВАТ, що належать державі, у виді депозитарних розписок через міжнародні фондові ринки".

Перед ФДМУ стоять масштабні завдання, виконання яких дасть змогу зробити новий крок до розвитку ефективної ринкової економіки. Сприяти цьому повинна спільна робота законодавців, державних органів управління і всіх операторів фондового ринку України. Тільки так можна досягти поставленої мети[13, c. 303-307].

Головною особливістю сучасної інвестиційної стратегії повинно стати підвищення ефективності національної економіки, що дозволило б розширити межі накопичення, призупинило б зниження, а потім стабілізувало норму виробничого нагромадження. Метою інвестиційних програм повинна стати переорієнтація значних фінансових ресурсів на розвиток галузей, що задовольняють соживчі запити населення.

Інвестиційна стратегія в наш час має бути орієнтована насамперед на задоволення потреб у розвитку тих галузей, що доповнюють і обслуговують основне виробництво. Інвестиції можуть надійти у країну лише тоді, коли держава створить усі умови для цього, і передусім базу для розвитку приватного сектору економіки.

Основними цілями інвестиційного процесу у ході приватизації є створення реального власника на підприємстві; залучення інвестицій до підприємств; одержання засобів для поповнення державного бюджету; супровід процесу приватизації.

Наприклад, нафтогазові компанії в Україні працюють в умовах різких змін параметрів загальної економічної ситуації — темпів інфляції, динаміки валютного курсу, змін міжгалузевих співвідношень цін, реальних доходів населення, спаду виробництва у великих секторах. Тому зарубіжний досвід управління нафтогазовою промисловістю у формі вертикально-інтегрованих компаній надзвичайно важливий для України на нинішньому етапі переходу її економіки до ринкових відносин.

Поліпшення використання величезного національного багатства, вкладеного в основні виробничі засоби, має першорядне значення, оскільки відбивається на ефективності виробництва[3, c. 84-85].

Розділ 2. Дослідження іноземного інвестування економіки України

2.1. Аналіз зарубіжного досвіду залучення прямих іноземних інвестицій в економіку країни та АПК

Нові принципи організації світу особливо стосуються України. Наша країна вже понад 10 років перебуває у стадії перебудови, якій властиві нові економічні відносини, реструктуризація, тобто процеси, що перебувають у стадії інтеграції.

Успішному просуванню економічної політики сприяє прогресуюча економіка, одним з напрямів якої є розвиток інвестиційних процесів, що забезпечують розвиток діалогу цивілізацій, розширення співробітництва народів.

Для розвитку промисловості України та АПК велике значення мають прямі іноземні інвестиції. Внутрішні чинники, що визначають приплив ПІІ в економіку, різноманітні за природою, сутністю, рівнем впливу. Найважливішими чинниками, що впливають на здійснення ПІІ, є економічні мотиви, які відіграють важливу роль на тому етапі, коли вже прийнято загальну політику залучення ПІІ. Під час інвестування в економіку іншої країни економічні чинники можна поділити на такі групи:

• пошук ресурсів;

• пошук ринків;

• пошук способів ефективного виробництва.

Наявність природних ресурсів, дешевої некваліфікованої або напівкваліфікованої робочої сили, створених активів та матеріальної інфраструктури є сприятливими чинниками для діяльності, пов'язаної з пошуком ресурсів.

Проте сьогодні ще остаточно не вирішене питання, якою буде податкова політика держави, на що можуть розраховувати інвестори, які бажають працювати на українському ринку. Вони повинні бути впевнені, що будь-які нові зміни у податковій політиці країни не погіршать економічний стан об'єктів їхніх інвестицій. Тому зараз важливо надати їм щодо цього відповідні гарантії. Тут не обов'язково вводити нові закони вже сьогодні, проте ключові позиції вже повинні бути офіційно задекларовані. Зазначимо, що інвестиційний процес має розвиватися у певному пільговому режимі. Непоодинокі випадки, коли кошти, перераховані інвесторами на розвиток підприємств, обкладаються податками по звичайній ставці податку на прибуток. Гроші, що надходять для цільового призначення, треба розглядати не як "дарунок", а як такі, що спрямовані на розвиток української економіки. Відомо, що кожен долар інвестицій може збільшувати національний продукт на кілька доларів. Тому не можна різати курку, що несе державі золоті яйця.

Вкладення капіталу для пошуку робочої сили зазвичай здійснюють транснаціональні компанії (ТНК), які мають власне виробництво або працюють у сфері послуг. Такі інвестиції походять з країн, де реальна вартість робочої сили є високою. У країні з низькою реальною вартістю робочої сили ТНК створюють чи купують компанію для постачання проміжних або кінцевих продуктів, виробництво яких вимагає менш інтенсивного використання праці. Задля заохочення таких виробництв країни — реципієнти інвестицій часто вдаються до створення вільних економічних зон[12, c. 172-174].

До іншої дуже важливої групи економічних чинників надходження ПІІ належать ринкові фактори — місткість ринку (в абсолютному виразі та у відношенні до кількості населення і його доходів) і темпи зростання ринку. Для ТНК нові ринки дають можливість залишатися конкурентоспроможними і розширювати діяльність у певній галузі, а також економити за рахунок масштабів виробництва. Традиційно такі чинники, як місткість ринку та темпи його зростання, були важливими для інвестицій у національні ринки промислових товарів, "закриті" для міжнародної торгівлі товарів, "закриті" для міжнародної конкуренції через високі тарифи або квоти. Адже в такому разі стимулом для здійснення ПІІ ставала можливість обходження високих тарифів. Саме доступ до нових ринків був основним мотивом повоєнної інвестиційної хвилі зі США до Європи, особливо до Великобританії, а також припливу японських інвестицій до США наприкінці 80-х років XX ст., що став наслідком добровільних експортних обмежень та ризику подальших протекціоністських заходів в автомобільній промисловості.

Транснаціональні компанії здійснюють інвестиції для пошуку ринків також у тому разі, коли їхні основні постачальники або споживачі вже розпочали свою діяльність в іншій країні: тоді, щоб зберегти свій бізнес, доводиться переносити його за кордон. Проте найважливішим чинником залучення інвестицій, спрямованих на пошук ринків, без сумніву, є діяльність урядів щодо сприяння таким інвестиціям. До традиційних заходів, що їх вживають уряди, належать запровадження тарифів та інші способи обмеження імпорту. Історія свідчить, що більшість початкових інвестицій у промисловість та сферу послуг було здійснено саме для того, щоб обійти такі торговельні бар'єри.

Мотиви здійснення ПП для пошуку економічної ефективності по-лягають у раціоналізації структури розпочатого раніше інвестиційного проекту (спрямованого на пошук ресурсів або ринків) у такий спосіб, аби створити для інвестора умови єдиного управління економічними процесами, розпорошеними географічно. Транснаціональна компанія, що прагне підвищити ефективність, планує скористатися регіональними відмінностями в забезпеченості ресурсами, культурі, інституційному устрої, економічній системі та політиці, а також у структурі ринків, зосереджуючи виробництво в невеликій кількості місць для обслуговування численних ринків. Аби іноземне виробництво, спрямоване на підвищення ефективності, мало сенс, потрібно, щоб закордонні ринки були відкритими та добре розвиненими. Саме тому до такого виду інвестицій зазвичай вдаються на регіональних інтегрованих ринках.

Досвід приватизації у Східній Європі дав поштовх до виникнення великої кількості способів приватизації, починаючи від ваучерної приватизації та купівлі підприємств трудовими колективами і закінчуючи продажем стратегічним інвесторам. Наслідки приватизації залежно від способу її проведення виявилися разюче відмінними. Існує багато доказів на користь того факту, що ваучерна приватизація, яка призводить до розпорошення власності, не спроможна підвищити ефективність приватизованих підприємств. Натомість входження на ринок іноземних фірм через приватизацію створює конкуренцію і позитивно впливає на процеси економічної трансформації. Це твердження справедливе щодо країн Східної Європи загалом та України зокрема.

Іноземні інвестори відчувають деяку непевність і через постійні зміни підходу держави до процесу залучення інвестицій. Прийняття Верховною Радою України рішення щодо скасування пільг для спільних підприємств, що могли користуватися ними ще кілька років, такої впевненості не додасть. Зрозуміло, що уряд хоче залучити в Державний бюджет України додаткові кошти від оподатковування таких спільних підприємств, що такі пільги ставлять у нерівні умови господарювання іноземних і вітчизняних підприємців. Однак про це треба думати під час створення законодавчих актів, а не після їх введення в дію. Свого часу фірми, що прийняли рішення працювати в Україні, базувалися на розрахунках, зроблених на основі діючого законодавства, сподіваючись, що вже ніщо не буде заважати розвитку їх бізнесу. До того ж вони одержали і державні гарантії. Зараз прийняття нових законів, що істотно погіршують інвестиційний клімат, підтверджує сумну репутацію України як країни з високим рівнем ризику для інвесторів.

На жаль, доведеться докласти ще багато зусиль для кардинальної зміни ситуації на краще, у тому числі постійно удосконалюючи приватизаційні процеси як один з найважливіших напрямів залучення інвестицій[16, c. 136-139].

2.2. Логічний і статистичний аналіз залучення прямих іноземних інвестицій в АПК

Потенційно Україна є інвестиційно привабливою країною, оскільки має чималу кількість недостатньо використовуваних фізичних і людських ресурсів, великі резерви невкладених заощаджень (на мільярди доларів), місткий внутрішній ринок споживання (близько 50 млн людей — один з найбільших у Європі), а також безперешкодний вихід до ще більших ринків Росії та колишніх республік СРСР. Крім того, Україна через свою стратегічну важливість посіла третє місце (після Ізраїлю та Єгипту) за обсягом отриманої від США допомоги.

Україна також одержує великі кошти від таких міжнародних організацій, як Світовий банк, МВФ та ЄБРР. Більша частина цього фінансування надходить у вигляді технічної допомоги для розбудови ринкової економіки та системи правових інституцій, що є основою розвиненої ринкової економіки.

Але Україна має репутацію країни, економіка якої, порівняно з іншими економіками регіону Східної Європи та колишнього Радянського Союзу, є однією з найменш привабливих для іноземних інвесторів. За обсягом залучення прямих іноземних інвестицій Україна помітно відстає від інших східноєвропейських країн. У 1999 р. чистий приплив ПІІ в Україну виявився нижчим за середній показник 1996-1998 pp. Цей факт можна пояснити депресивним станом національної економіки та підвищеним політичним ризиком через президентські вибори. Згідно з офіційними даними, станом на початок січня 2000 р. загальний обсяг надходжень ПП в Україну за період з 1991 р. становив 3,3 млрд дол. У 1999 p. Україна отримала лише 491 млн дол.

Причина повільного розвитку України в цьому напрямі полягає в тому, що види ведення бізнесу в Україні значно відрізняються не лише від практики більшості західних країн, а й від практики інших країн з перехідною економікою, наприклад Чехії, Угорщини, Польщі, а також певною мірою Росії. У той час, коли інші центральні та східноєвропейські країни успішно продовжують змагатися за збільшення обсягів іноземних інвестицій, в Україні, наприклад, протягом 2005 р. кілька іноземних компаній вирішили припинити діяльність та залишили країну або вирішили припинити подальше інвестування до покращання загальних умов діяльності. Ця тенденція поширилася завдяки негативному впливу нещодавньої фінансової та економічної кризи, що було наслідком тісних економічних зв'язків з Російською Федерацією, яка опинилася у кризовому становищі. Заходи, вжиті урядом та Національним банком України з метою стабілізації фінансового ринку, незважаючи на те, що вони широко були визнані як необхідні, ще більше погіршили ситуацію та поглинули перші прибутки, очікувані іноземними інвесторами[5, c. 187-189].

Незважаючи на деякі економічні реформи, перехід України до ринкової економіки відбувається вельми повільно. Існуючі закони, що стосуються господарського товариства, значною мірою відображають політичну та правову доктрину радянського законодавства, яке ґрунтувалося на принципах абсолютного домінування публічного права над економічною сферою та призводило до зайвого втручання державних органів у діяльність комерційних підприємств. Проект "Господарчого Кодексу" 1992 p., який схожий на Цивільний Кодекс та передбачає обов'язкове державне планування для всіх типів підприємств, є лише одним прикладом законодавчої діяльності, яка свідчить про те, що втручання держави у приватну сферу й досі вважається нормальним явищем в Україні, а тому наш шлях до ринкової економіки можна вважати складним і тривалим. Через застосування невиразливої політики законодавча система залишається сукупністю постійно змінюваних, суперечливих актів, що дублюють один одного. Переважно це спричинено тривалою неузгодженістю між діючим Президентом України та Верховною Радою України. Розділ XV Перехідних положень Конституції 1996 p., який надавав повноваження Президентові України видавати укази з економічних питань, не врегульованих законодавством, призвів до великої кількості нових указів, більшість з яких гостро критикує Верховна Рада України та ігнорують державні виконавчі органи.

Таким чином, іноземним інвесторам майже неможливо повністю здійснювати свою діяльність відповідно до вимог українського законодавства.

Незважаючи на це, іноземні інвестори часто вважають, що законодавство має не таке вирішальне значення порівняно з іншими, більш практичними проблемами, які постають перед ними у зв'язку з інвестуванням. Бюрократія, свавільне запровадження законів, які часто змінювалися та мали зворотну дію, а також дії посадових осіб на місцях, зумовлені особистими інтересами замість професійних, створювали основні проблеми, які були гальмом у залученні інвестицій. Це призводить до великих зайвих витрат часу для розв'язання штучних проблем і значних поточних витрат, які роблять багато інвестиційних проектів нерентабельними.

Важливим кроком у цьому напрямі сприяння інвестиційному процесу був Указ Президента "Про усунення перешкод на шляху розвитку підприємницької діяльності" від 3 лютого 1998 р. № 79/98 та Указ Президента "Про деякі заходи з дерегуляції підприємницької діяльності" від 23 липня 1998 р. № 817/98. Для розв'язання проблеми залучення іноземних інвесторів у 1997 р. в Україні було створено два органи.

Консультативна Рада з питань іноземного інвестування, як передбачається, має бути основним консультативним органом з питань інвестиційної політики, який започатковує постійний неофіційний діалог між політичними лідерами України та діловими лідерами в усьому світі.

Основним законом, що регулює правове середовище іноземних інвестицій в Україні в АПК, є Закон України "Про режим іноземного інвестування", прийнятий Верховною Радою України 19 березня 1996 р. та який набув чинності 25 квітня 1996 р.

Незважаючи на гальмуючі фактори, Україна є потенційно привабливою для тих іноземних інвесторів, які шукають доступ до ресурсів або ринків збуту. Першому виду інвестицій сприяє наявність дешевої робочої сили та великого сільськогосподарського сектору. Натомість чисельні торговельні бар'єри та великий внутрішній ринок заохочують другий вид інвестицій. Водночас умови для інвестицій у сферу торгівлі, спрямованих на підвищення її економічної ефективності, є неоднозначними: з одного боку, встановлено певні обмеження в торгівлі із сусідами, з іншого — в Україні укладено різні регіональні угоди, які мають сприяти поліпшенню клімату стосовно торгівлі.

Упродовж 1997-2004 pp. рівень надходжень ПІІ в Україну приблизно дорівнював середньому показнику по СНД загалом та Росії зокрема. Якщо розглядати ПП за секторами економіки, то, за даними на початок січня 2000 p., прямі іноземні інвестиції в Україну переважно спрямовували в харчову промисловість (20 % загального обсягу), у внутрішню торгівлю (понад 17 %), а також у машинобудування та металообробку (майже 11 %). Такий галузевий розподіл ПІІ зберігається з кінця 2001 р.

За країною походження інвестицій лідером залишаються США. Американські компанії інвестували в українську економіку близько 590 млн дол., що становило 18 % загального обсягу ПП. За США йдуть Нідерланди (9 %), Російська Федерація (9 %), Німеччина (7 %) та Великобританія (7 %). Відведення в такому переліку одного з чільних місць Кіпру (6 %) можна пояснити тим фактом, що з цією країною укладено вигідну угоду щодо уникнення подвійного оподаткування, яка заохочує українських та західних інвесторів створювати на Кіпрі компанії, які згодом могли інвестувати Україну[9, c. 128-134].

Розділ 3. Шляхи підвищення інвестиційної привабливості України

3.1. Пріоритетні напрями інвестування АПК та політики щодо підвищення привабливості України для іноземних інвесторів

Зважаючи на численні перешкоди щодо ПІІ в Україну, було проведено опитування інвесторів стосовно необхідних дій українського уряду, які найбільше сприятимуть залученню інвестицій. Саме тому до анкети увійшов блок питань щодо бажаних дій українського уряду, які б сприяли поліпшенню інвестиційної привабливості країни. Відповіді респондентів узагальнено у табл. 3.

Як свідчать результати опитування, найнагальнішими завданнями українського уряду інвестори вважають такі:

• лібералізація руху капіталу, валютного ринку та зняття обмежень на репатріацію прибутків;

• зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях;

• мінімізація бюрократичних обмежень;

• зниження податкових ставок і зменшення кількості податків.

Усі категорії інвесторів майже одностайно підтримують таку позицію. Проте можна спостерігати певну відмінність у позиціях ТНК та інших груп інвесторів. Якщо ТНК наголошують на лібералізації руху капіталу, валютного ринку та репатріації прибутків, а також на знятті обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, то інші групи інвесторів найнагальнішими завданнями уряду вважають мінімізацію бюрократичних обмежень, зниження податкових ставок і зменшення кількості податків. Таку різницю в оцінках можна пояснити кращою спроможністю ТНК (порівняно з інвесторами-підприємцями та приватними інституційними інвесторами) обстоювати свої інтереси.

ТНК та інвестори-підприємці, які були безпосередньо залучені до процесу виробництва і збуту, більше уваги приділяли питанням вільного доступу до ринків, оскільки нерідко саме цей чинник був для них головною перешкодою.

Дивним видається такий факт: тих заходів, що їх часто вважають потужними стимулами для ПІІ (рівні умови для національних та іноземних інвесторів, покращання інфраструктури, посилення бар'єрів для імпорту), інвестори не визнали пріоритетними для українського уряду. У цій групі другорядних завдань для уряду міжнародні фінансові організації та ТНК надають більшої ваги заходам щодо покращання інфраструктури. Інвестори-підприємці, які мають обмежені можливості захисту своїх прав, наголошують на потребі встановити однакові "правила гри" для українських та іноземних інвесторів.

Отже, за найнагальніші завдання українського уряду стосовно сприяння інвестиційному процесу визнано лібералізацію руху капіталу і валютного ринку, оскільки для руху законного капіталу не повинно бути перешкод[4, c. 296-299].

Важливо переглянути обмеження на репатріацію прибутків, оскільки ніхто не буде працювати лише на іноземну державу. Відносно пропозиції про зняття обмежень на частку іноземної власності в українських компаніях, то це питання потребує додаткового вивчення. Безумовно, абсолютно справедливими є вимоги щодо мінімізації бюрократичних обмежень, зниження податкових ставок і зменшення кількості податків.

Пріоритетні напрямки інвестування АПК:

- впровадження високоефективних технологій в рослинництві та тваринництві;

- модернізація існуючих підприємств по переробці, заготівлі та зберіганню сільськогосподарської продукції;

- створення потужностей для виробництва тари і пакувальних матеріалів;

- налагодження випуску мінеральних добрив, хімічних засобів захисту сільськогосподарських рослин і ветеринарних препаратів;

- надання виробничих послуг сільськогосподарським та іншим підприємствам агропромислового комплексу.

Починаючи з 1992 року, в агропромисловий комплекс, було залучено 878 млн. дол. США, що становить 20 відсотків від загального обсягу прямих іноземних інвестицій в українську економіку.

Прямі іноземні інвестиції зарубіжних країн залучалися у 568 підприємств харчової промисловості та переробних галузей на суму 775 млн. дол. США, що становить 19 відсотків від загального обсягу іноземних інвестицій в економіку України.

У сільське господарство та мисливство було вкладено прямих іноземних інвестицій за цей період значно менше - сільськогосподарські підприємства отримали 78 млн. дол. США (2% від загального обсягу іноземних інвестицій).

У регіональному аспекті іноземні інвестори при вкладенні капіталу віддають перевагу:

- харчова промисловість: Київська (251 млн.дол.США), місто Київ (80,83 млн.дол.США), Донецька (53,3 млн.дол.США), Чернігівська (47,27 млн.дол.США), Львівська (43,66 млн.дол.США), Черкаська (41,89 млн.дол.США), Миколаївська (30,15 млн.дол.США), Харківська області (29,18 млн.дод.США).

- сільське господарство: місто Київ та Київська область (28,83 млн.дол.США), Донецька (10,52 млн.дол.США), Дніпропетровська (7,53 млн.дол.США), Кіровоградська (4,29 млн.дол.США), Херсонська (4,25 млн.дол.США), Одеська області(4,03 млн.дол.США).

Основними інвесторами в економіку України є:

- в харчову промисловість: Нідерланди (274 млн.дол.США), США (86.3 млн.дол.США), Швейцарія (67.6 млн.дол.США), Великобританія (56,8 млн.дол.США), Німеччина (63,9 млн.дол.США).

- в сільське господарство: США (25,7 млн.дол.США), Великобританія (7,5 млн.дол.США), Кіпр (5,9 млн.дол.США), Німеччина (4,1 млн.дол.США).

3.2. Підвищення ролі приватизації в залученні прямих іноземних інвестицій

Оскільки приватизацію вважають вагомим фактором залучення ПИ у країни з перехідною економікою, "інвестиційна" анкета містила також запитання щодо важливості приватизації в Україні. Як і треба було сподіватись, більшість інвесторів визнали приватизацію вагомим чинником. Лише 5 % респондентів (великі ТНК) вважають стан приватизації неважливим для своєї діяльності. Решта інвесторів (95 %) зауважили, що політика приватизації є визначальним чинником для прийняття інвестиційних рішень (табл. 4).

Прийнято вважати, що приватизація позитивно позначається на розвитку національної економіки та провадженні бізнесу у країні. Цей вплив виявляється у підвищенні продуктивності, зменшенні неефективного державного втручання в економіку тощо. Іноземним інвесторам, які брали участь в опитуванні, було запропоновано вказати, як саме приватизація вплине на їхню інвестиційну діяльність в Україні. Відповіді респондентів узагальнено у табл. 5.

Важливість приватизації для появи нових можливостей придбання підприємств визнали більшість інституційних інвесторів та інвесторів-підприємців. Ці відповіді варто порівняти з попередніми висновками про те, що ТНК не покладалися і великою мірою не покладаються на приватизацію як на спосіб, що дає змогу увійти на український ринок. Таку позицію можуть зумовлювати і надто мала кількість привабливих з точки зору ТНК підприємств, де відбувається приватизація, і скептицизм ТНК щодо прозорості процесу приватизації.

Більшість респондентів вважають, що найважливішим наслідком приватизації, яка сприяє підвищенню ефективності, має бути поліпшення ділового клімату у країні[10, . 101-104].

3.3. Рекомендації щодо проведення державної політики у напрямі сприяння залученню прямих іноземних інвестицій

Виходячи з результатів досліджень сформульовано низку рекомендацій щодо стратегії залучення ПП в Україну. Аби уникнути надто загальних рекомендацій, зупинимося на конкретних кроках, які може зробити Фонд державного майна України для збільшення припливу ПП.

Оскільки пошук ринків збуту є головним мотивом усіх іноземних інвесторів, що входять на український ринок, стратегія має передбачати передусім зниження бар'єрів для входження на ринок. За наявності прозорої та чіткої процедури приватизації, а також привабливих підприємств входження на ринок через придбання контрольного пакету акцій підприємства на приватизаційному тендері вимагатиме від інвестора менших зусиль порівняно із започаткуванням проекту "з нуля". Для забезпечення таких умов ФДМУ має стати єдиним органом, що контролює проведення приватизації і приймає рішення щодо умов і способів приватизації. Досягненню цієї мети має сприяти розпочата у грудні 2002 р. адміністративна реформа, в межах якої було ліквідовано низку установ, що дублювали повноваження інших урядових структур (зокрема, Національне агентство управління корпоративними правами). Зважаючи на те, що більшості інвесторів для прийняття рішення щодо інвестування необхідно близько 6 міс, доцільно скоротити тривалість переговорів з органами приватизації. Крім того, варто зосередити зусилля на зменшенні бюрократичних обмежень та подоланні корупції всередині ФДМУ, а не розпорошувати зусилля, розв'язуючи ці проблеми на всіх рівнях влади.

Прозорість процедури приватизації мусить також передбачати чіткішу визначеність прав власності. Завдяки запровадженню процедури продажу, що дозволила б уникнути ситуацій, за яких покупці перебувають у нерівних умовах (а в такому разі результати продажу можна оскаржити), інвестори мали б більшу впевненість у своїх правах власності. Інакше кажучи, Фонд державного майна України має дотримуватися чесної та послідовної політики. Наслідками таких кроків стануть спрощення процедури залагодження справ з приватизаційними органами і вироблення чітких прав власності. Завдяки цим змінам зросте вартість українських підприємств (за рахунок зменшення ризику), а доступ до приватизаційних конкурсів одержить ширше коло інвесторів[1, c. 87-91].

Дослідження також дає підстави стверджувати, що транснаціональні компанії, які мають чималий капітал і опанували кращий світовий досвід провадження бізнесу, стануть для України найбажанішим інвестором, оскільки українські підприємства потребують великих інвестицій та витрат на проведення реструктуризації, а український уряд — надходжень до бюджету. Скромніші, порівняно з інвесторами-підприємцями та портфельними інвесторами, вимоги ТНК до прибутковості інвестицій потенційно сприяють їхній зацікавленості в ширшому колі підприємств і проектів для інвестування. Аби приватизаційна політика відповідала інтересам ТНК, Фонд державного майна України має запровадити такі зміни.

1. Оскільки головним мотивом поведінки інвесторів є пошук ринків збуту, ФДМУ має зосередити зусилля на таких секторах економіки, де вже сформувалися великі та перспективні внутрішні ринки (цьому критерію відповідають харчова промисловість та телекомунікації).

2. В умовах приватизаційних конкурсів не потрібно робити обмеження щодо кількості працівників на підприємстві, виставленому на продаж, оскільки така вимога нейтралізує вигоду від дешевої робочої сили. Ці обмеження мають стосуватися секторів з інтенсивним використанням робочої сили (легка промисловість, деякі галузі машинобудування).

3. Навіть за низької вартості капіталу для інвестора дисконтна ставка в оцінці українських підприємств навряд чи впаде нижче за 10 % у реальному доларовому еквіваленті. Аби стартові ціни підприємств були реальними, працівники ФДМУ мають зрозуміти принципи оцінювання підприємств методом обчислення окупності інвестицій на підставі дисконтних витрат. Для здійснення такого оцінювання ФДМУ може залучити відомих фахівців.

4. Працівники ФДМУ мають також усвідомити, що визначення інвестиційних зобов'язань як однієї з умов тендеру не сприяє збільшенню ціни акцій, виставлених на продаж. Дуже часто ці інвестиційні зобов'язання є надмірними та недоречними, оскільки ТНК, яка має великий досвід провадження бізнесу, зазвичай краще знає, як ефективніше використовувати ресурси. Крім того, зважаючи на концепцію чистої приведеної вартості, можна стверджувати, що інвестиційні зобов'язання самі по собі знижують ціну акцій.

5. З огляду на складність процедури прийняття рішень в ТНК в умовах приватизаційних конкурсів належить передбачити достатній час для оцінювання підприємства, виставленого на продаж. Оптимальним терміном вважають 3-6 міс.

6. Перед приватизацією підприємства ФДМУ має усунути правові, регуляторні та інші невизначеності, вимагаючи від відповідних державних органів запровадження потрібних змін. Більшості непорозумінь можна уникнути, якщо ФДМУ пропонуватиме інвесторам придбати контрольний пакет акцій (в ідеальному варіанті — 75 % + 1 акція) або принаймні дозволить зацікавленим інвесторам акумулювати такий пакет (тоді пакет акцій, що належить державі, не перевищуватиме 50 %).

Звичайно, іноземні інвестори оцінюватимуть власні інвестиційні можливості щодо України в ширшому контексті, а не тільки з огляду на переваги і недоліки політики приватизації. На сьогодні в Україні не приватизовано ще багато привабливих підприємств. Тому приватизація спроможна залучити великі потоки прямих іноземних інвестицій, де серед інвесторів переважатимуть фірми з найкращим світовим досвідом провадження бізнесу[18, c. 231-235].

Висновки

Глибокі зміни в господарському механізмі України, зумовлені переходом до ринкової економіки, потребують підвищеної уваги до вирішення питань інвестиційної діяльності. Як один з найважливіших напрямів розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства на базі науково-технічного прогресу інвестиційна діяльність уможливлює регулювання розвитку економіки, істотне підвищення її ефективності.

Управління інвестиційною діяльністю в АПК великою мірою зумовлене сучасним станом інвестиційного ринку та його розвитком. Розпочата в Україні економічна реформа потребує пожвавлення господарського життя з метою забезпечення економічного зростання держави. Досягти цього можна завдяки фінансовій стабілізації, структурній перебудові, приватизації, створенню ринку капіталів. Особливо складною є проблема відродження фінансового ринку як саморегульованої системи переливання капіталів, системи довгострокових інвестицій.

Структурна криза української економіки, зумовлена її неефективністю, може призвести до тривалого спаду і стагнації виробництва. У зв'язку з цим постає нагальна потреба маркетизації економіки з метою забезпечення економічного розвитку країни. Створення нової економічної системи, спроможної стимулювати економічне зростання виробництва за умови стабільних саморегульованих цін, є центральним завданням економічної реформи. Тому в основі будь-якої стратегії реформування має бути організація реального процесу пожвавлення економіки та спрямування інвестицій у промисловість.

Економічного зростання та інвестиційної активності можна досягти тільки через створення діючого ринку капіталів і приватизацію частини ресурсів і капіталів. Завдання відродження ринку фінансових інвестицій і капіталів містить як коротко- та середньостроковий аспекти, що передбачають підвищення ефективності функціонування банківської системи, так і довгостроковий аспект, пов'язаний з розв'язанням проблеми розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів.

Процеси на фінансовому ринку АПК, зважаючи на розвиток його окремих секторів і сегментів, а також на розвиток діяльності інвестиційних інститутів, є дуже динамічними. Тому тут велику роль має відігравати держава як гарант стабільності фінансового ринку. Враховуючи закономірності руху фінансового капіталу, держава й учасники ринку цінних паперів повинні сприяти розвитку цього ринку, підвищенню ефективності економіки та економічному зростанню виробництва.

Підприємництво в ринковій економіці здійснюється в умовах ринку. З огляду на це підприємець повинен уміти передбачати, розраховувати й оцінювати розвиток будь-якої ситуації. Ризик багато в чому модифікує поняття інвестиційних і фінансових рішень у ринковій економіці. Формування і функціонування капіталу підприємства тісно пов'язані з виробництвом. Одна з основних проблем, що постає перед підприємцем, полягає в тому, щоб сформувати оптимальну структуру капіталу підприємства в нових умовах.

Особливу увагу розвитку інвестиційної діяльності слід приділити в період переходу до ринкових відносин, коли економіка у зв'язку з потребою перепрофілювання більшості підприємств потребує залучення великих інвестицій. Значний попит на інвестиції спричинюють також приватизаційні процеси. В умовах економічної кризи, яку переживає Україна, внутрішні інвестиційні можливості значно зменшились, що пов'язано насамперед з фінансовими обмеженнями бюджету. У зв'язку з цим великі надії покладаються на надходження зовнішніх інвестицій, але цей процес поки що гальмується складною податковою системою, великою часткою державного майна, повільними кроками приватизації, нестабільністю політичної системи та кримінальною ситуацією, що склалася у країні.

З метою формування сприятливого інвестиційного клімату щодо АПК необхідно забезпечити досягнення стабільної макроекономічної і політичної ситуації; розробку науково обґрунтованої стратегії ринкового реформування; наявність відповідної законодавчої бази; пріоритетність розвитку сільського господарства та агропромислового виробництва; дійове функціонування інфраструктури аграрного ринку; подолання інфляційних процесів та корумпованості і тінізації економічної сфери; стримування державного зовнішнього боргу і реструктуризацію виплат з його обслуговування; встановлення чітких механізмів регулювання міжнародного інвестиційного співробітництва; активну регіональну політику; інформаційно - методичне забезпечення здійснення інвестиційної діяльності.

Пріоритетами у державному регулюванні інвестиційної діяльності в АПК слід вважати: забезпечення продовольчої безпеки, яка є основою національної безпеки країни, досягнення максимально можливого соціального ефекту; створення здорового конкурентного середовища і становлення цивілізованого підприємництва; здійснення структурної перебудови; забезпечення кардинального науково - технічного прориву; взаємозв'язок загальнодержавних та регіональних інтересів.

Список використаних джерел

1. Бондарчук І. Економічна мотивація іноземного інвестування в Україні //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 1999. - № 3. - C. 85-101.

2. Борщ Л. Зовнішні і внутрішні джерела інвестицій у національній економіці/ Л. Борщ //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - C. 75-78

3. Вишивана Б.М. Управління інвестиційною діяльністю в Україні//Фінанси України. - 2004. - № 10. - С.82-88

4. Дацій Н. Державне регулювання інвестиційного ринку в Україні //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 296-301

5. Дудін Т. Економічна сутність інвестиційної діяльності в умовах розвитку ринкових відносин //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 4.. - C. 185-192

6. Кириллов В. Економічний зміст інвестицій в умовах розвитку ринкових відносин //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 2. - C. 242-248

7. Колосов О. Деякі аспекти державного управління залученням іноземних інвестицій в економіку України //Економіка України. - 1998. - № 11. - C. 27-36

8. Мартиненко В. Інвестиційна криза в Україні/ В. Мартиненко //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 2. - C. 108116.

9. Мартиненко В. Інвестиційний процес в Україні в умовах глобалізації економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 128-134.

10. Мартиненко В. Аналіз інвестиційного середовища в перехідній економіці України //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 1. - C. 94-104

11. Мартиненко В. Методологічні засади оцінки ефективності інвестиційного процесу у перехідній економіці України/ В.Мартиненко //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 1. - C. 79-86.

12. Мартиненко В. Формування інвестиційної моделі розвитку економіки України: методологічний аспект //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 1. - C. 172-179.

13. Мартиненко В. Інвестиційний процес як об’єкт державного управління/ Володимир Мартиненко //Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2003. - № 4. - C. 301-311.

14. Мерзляк А. Стратегія держави та аспекти управління інвестиціями //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 3. - C. 112-121

15. Мерзляк А. Теоретичні аспекти та значення інвестицій у розвитку економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 143-153

16. Підгородецька С. Залучення іноземних інвестицій як стратегічний напрям регіонального розвитку //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 2. - C. 136-139.

17. Пономаренко В. Методологічні аспекти стратегічного управління інвестиційними процесами //Фінанси України. - 2002. - № 10. - C. 3-8

18. Решевець О. Державне регулювання інвестиційної діяльності///Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2006. - № 1. - C. 230-235.

загрузка...
Top