Проблеми залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України

Вступ.

1. Теоретичні засади залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України.

2. Проблема інвестування в туристичну галузь України.

3. Шляхи вирішення та перспективи розвитку туристичної індустрії та інвестиційної діяльності в регіонах України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Серед обширу напрямів і галузей індустрії відпочинку і розваг - без сумніву, однієї з найприбутковіших у світі, туризм посідає одне з чільних місць. Справді сьогодні, це не просто мандрівки, змістовний і приємний відпочинок. В першу чергу, туризм - категорія економічна, яка формує бюджети багатьох країн.

Актуальність теми. У ході розгляду даної теми були висвітлені такі актуальні питання, як проблеми інвестування в туристичну галузь, стан використання туристичних ресурсів України, нормативні шляхи вдосконалення регулювання розвитку туризму й курортів. Дослідження стосувалися як туристичного, так і рекреаційного потенціалу України.

Сталий та всебічний розвиток регіонів безпосередньо пов'язаний з підвищенням їхньої економічної активності, яка потребує відповідного ресурсного забезпечення. Ведучи мову про ресурси, маємо на увазі не лише природний потенціал, а й фінансову підтримку, якої потребують як державні підприємства, так і приватний бізнес, зокрема у сфері надання рекреаційних послуг та туризму, який може (за певних умов) здійснювати значний вплив на розвиток території.

Об'єктивно сьогодні держава не має реальної можливості задоволення усіх наявних потреб рекреаційно-туристичного комплексу за рахунок бюджетних коштів. Тому виникає конча потреба пошуку інших механізмів залучення фінансових потоків, головні з-поміж яких — інвестування, кредитування, створення відповідних фондів тощо.

Дослідження питань, які стосуються функціонування рекреаційно-туристичної галузі і, зокрема, можливостей залучення до її розвитку інвестиційних ресурсів, здійснюються низкою фахівців та практиків, серед яких слід виділити В. Квартальнова [8,9], В. Федорченка, В. Цибуха[22], О. Бейдика, А. Амошу, Н. Коніщеву та інших. Розглядають ці проблеми і в регіональному аспекті, насамперед такі українські вчені, як М Долішній, В. Кравців, В. Євдокименко, М. Крачило, І. Школа[16], В. Руденко. Роботи цих авторів містять досить глибокий аналіз розвитку рекреаційно-туристичної індустрії і трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, можливості залучення інвестицій, формування інвестиційного клімату і таке інше. Низку рекомендацій було успішно впроваджено у практику господарювання. Водночас суспільство очікує від науки конкретних пропозицій щодо пошуку джерел фінансування туристичних об'єктів, їх диверсифікації, наукового обґрунтування розбудови рекреаційних територій та відповідей на нові практичні запитання, що постійно виникають. Отже, зважаючи на дедалі більшу кількість запитів на довгострокове фінансування впровадження інноваційних проектів і розвитку інфраструктури у сфері туризму, існує незадоволена потреба у розширенні способів залучення капітальних вкладень та визначенні їх пріоритетів у регіональному контексті, що підштовхує до нових наукових пошуків.

Метоюнашої роботи є визначення проблем, які перешкоджають надходженню інвестицій у розвиток туристичної галузі, вивчення можливостей залучення довгострокових капіталовкладень у рекреаційно-туристичний комплекс регіону, а також спроба визначити, якому з фінансових інструментів (кредитуванню чи інвестуванню) слід давати перевагу в умовах розвитку ринку рекреації на прикордонних територіях. Водночас одне із завдань роботи — пошук інших джерел фінансових ресурсів, які могли б виступити альтернативою названим вище.

Предметом роботиє дослідження проблеми інвестування туристичної галузі, а об’єктом виступає – стан ефективного інвестування в Україні та його основні напрями.


1. Теоретичні засади залучення іноземних інвестицій в розвиток рекреаційно-туристичного господарства України

Туризм здійснює суттєвий вплив на економіку і розвиток регіону, сприяє надходженню валюти в країну, створенню нових робочих місць, поліпшенню інфраструктури і т. п. Для отримання максимальної користі від туризму кожна держава розробляє туристичну політику, яка є одним з напрямків соціально-економічної політики держави.

Туристична політика держави, як відомо, базується на стратегії і тактиці. Головна ціль туристичної стратегії держави — це створення високоефективного конкурентоспроможного туристичного комплексу, що забезпечує широкі можливості для обслуговування українських і іноземних громадян, а також значний внесок в розвиток економіки країни. Для реалізації цієї цілі пропонується цілий ряд заходів, серед яких і залучення інвестицій в сферу туризму.

Початкові інвестиції в туризм притягають все більше вкладень в майбутньому у допоміжні і підтримуючі галузі господарства. Сюди входять великі інвестиції в головні готелі, ресторани, торгові центри, порти, аеропорти, транспортні засоби і т. п. їхні інвестиції скуповуються тільки через декілька років. Туроператори і певною мірою турагенти вимагають великої кількості оборотних засобів для оплати послуг готелів, транспортних компаній тощо, перед туристичним сезоном. Капітал тут, як правило, затримується на короткий проміжок часу і часто використовується для спекуляцій на валютному ринку.

Оскільки в створенні продукту туристичної індустрії беруть участь різні її сектори, то компанії одного сектора зацікавлені у фінансуванні інших структур. Наприклад, туроператори можуть фінансувати розвиток готельних комплексів на курортах, куди вони відправляють своїх клієнтів. Авіакомпанії можуть гарантувати фінансову безпеку туроператорів, які широко використовують їх послуги.

Осучаснена завдяки туризму інфраструктура регіону використовується також і місцевими жителями. Індустрія туризму охоплює багато підприємств малого бізнесу, які підтримують індустрію, виручка від туризму швидко розподіляється серед найширших верств населення приймаючого регіону. Таким чином все суспільство отримує економічну користь [6, c. 85-86].

Наступний позитивний аспект розвитку туризму полягає в тому, що туристи змушені платити податки, як і більшість населення. Оскільки туристи в основному приїжджають з інших регіонів, то їх витрати для приймаючої країни являють собою розширену податкову базу. На додаток до звичайного податку з продажів туристи іноді платять і непрямі податки. Збори в аеропортах, в'їзні мита, збори з викликів - це лише декілька прикладів обкладення туристів податками.

Крім цих випадків, звичайні податки, що збираються як з подорожуючих, так і з місцевих жителів, підвищуються внаслідок туристичних витрат. Таким чином, туризм підвищує доходи регіону, зайнятість, інвестиції і т. п.

Але тим не менше існують обмеження, до якого часу уряд приймаючого регіону може максимізувати прибуток від інвестицій. Ці обмеження бувають двох типів: соціальні і економічні. Соціальні обмеження виникають завдяки збільшенню податків, що збираються з місцевих жителів при розвитку туристичної індустрії в регіоні. А економічні обмеження подаються у формі потенційних витрат невикористаних можливостей (альтернативних витрат), які виникають внаслідок розвитку туристичної індустрії. Вони заслуговують уважного дослідження з тим, щоб досягти більш глибшого розуміння проблеми оптимізації, яка стоїть перед урядом приймаючої країни.

Поряд з позитивними наслідками від інвестицій в туризм не слід забувати про негативний вплив від розвитку останнього, про так звану монокультуру (однонаправленість) туризму. В конкурентній боротьбі за землю, ресурси, капітал туризму тіснить сільське господарство і інші традиційні джерела доходів місцевих жителів. Більш висока заробітна плата в індустрії туризму приманює робітників, що негативно впливає на сільське господарство через відток робочої сили. В результаті знижуються обсяги сільськогосподарської продукції, в той час як обсяги споживання ростуть завдяки численним туристичним відвідуванням.

Одночасно порушується або повністю руйнується традиційний зміст життя і природний ландшафт в центрах масового туризму. Монокультура туризму сама підриває основи свого існування, тому уряд та інвестори повинні постійно підраховувати економічну ефективність від здійснення інвестицій, тобто вираховують їх доцільність.

Різнонаправленість - це основа економічної стабільності. Коли одна галузь переживає різкий економічний спад, інша процвітає, і таким чином знижується можливість кризи. Відповідно замість того, щоб сприяти диверсифікації економіки, туризм часом заміщує інші галузі, а іноді і навпаки [9, c. 259-260].

При здійсненні інвестицій в туристичну індустрію слід звернути увагу, що туризм по суті своїй - явище сезонне. Тому повна залежність регіону від одного сектора індустрії небажана. Тим більше, що попит на туризм і подорожі значною мірою залежить від доходів і смаків туристів.

Крім того, розвиток туризму породжує певні соціальні і додаткові витрати на підтримку навколишнього середовища. Досить бурхливий розвиток туризму і повна залежність від нього ставить таку дилему: якщо припинити подальший розвиток, це загрожує економічним спадом; якщо не обмежувати туризм в подальшому розвитку, то природні і культурні ресурси країни збідніють і знеціняться. В цьому випадку рішення, як правило, прийняти досить важко.

Іноді уряди країн дивляться на туризм досить оптимістично. Вони втілюють в життя активні інвестиційні програми, спрямовані на розвиток туризму і носять пріоритетний характер. З'являються нові місця для відпочинку туристів, модернізуються старі, що прийшли в занепад: в них інвестуються гроші. Наприклад, Лівенворт (Вашингтон), старе містечко лісорубів і шахтарів, пережило справжнє відродження, коли трансформувалося в баварське селище і т. п.

Часом інвестиції у туризм породжують ріст темпів інфляції. Туристи вкладають свої гроші, зароблені в іншому регіоні або країні, в економіку даного туристичного регіону. Підвищуються ціни на товари першої необхідності: продукти, одяг, житло, транспорт. Як правило, в туристичних регіонах особливо стрімко ростуть ціни на землю (наприклад, південне узбережжя Криму). Ціна, яку туристи можуть заплатити за своє проживання під час відпустки в туристичному регіоні, може різко знизити попит на житло самих місцевих жителів. Місцеві жителі (які мають відносно невеликі доходи) просто витісняються з ринку житла в районах з розвинутою тур індустрією [11, c. 75-76].

Отже, до переваг від інвестицій у туристичну індустрію для кожної країни, регіону можна віднести:

• збільшення готівкового потоку в регіон, в тому числі надходження іноземної валюти;

• ріст валового національного продукту (ВНП);

• створення нових робочих місць;

• реформування структури відпочинку, яка може бути використана як туристами, так і місцевими жителями;

• залучення капіталу, в тому числі й іноземного;

• збільшення податкових надходжень приймаючого регіону.

Недоліки розвитку туризмупроявляються в тому, що туризм:

¨ впливає на ріст цін на місцеві товари та послуги, на земельні й інші природні ресурси і нерухомість;

¨ сприяє відтоку грошей за кордон при туристичному імпорті;

¨ викликає екологічні та соціальні проблеми;

¨ може нанести збитки розвитку інших галузей і т. д.

Типові інвестиційні проекти в туристичній індустрії.

Реалізація інвестиційних програм може бути як на стадії утворення підприємства, так і після декількох років його діяльності. Інвестиційні проекти за видами можна умовно поділити на декілька груп:

¨ розробка й впровадження продукту інтелектуальної власності;

¨ розробка й впровадження технічних засобів і елементів ноу-хау (інновації);

¨ реконструкція й будівництво;

¨ підготовка кадрів і ін.

Потенційно можливі інвестиційні проекти за групами наведені на блок-схемі (рис. 1.1).

Даний перелік досить приблизний і неповний. У ряді випадків при диверсифікації діяльності туристичної фірми предметом інвестицій можуть бути будь-які інші, не пов'язані безпосередньо з туризмом проекти:

¨ розробка й впровадження малих підприємств;

¨ організація підсобних господарств;

¨ організація філіалів або представництв;

¨ організація нетрадиційних форм туризму та інше [8, c. 66-67].

Як правило, інвестиційні проекти, що пов'язані з розробкою й впровадженням інтелектуального продукту, реалізуються в більшості випадків на початковому етапі функціонування фірми, а більш капіталомісткі проекти - у міру накопичення фінансових ресурсів.


2. Проблема інвестування в туристичну галузь України

На сьогоднішній час державна підтримка в Україні практично не передбачає цільових інвестицій в її розвиток. Більш розповсюдженою формою інвестицій є підтримка його на місцевому або регіональному рівнях за рахунок місцевих бюджетів або спеціального податку та за рахунок зацікавлених фірм.

Розвиток української туристичної галузі міг би бути куди динамічнішим, коли б не стримувався низкою гальмівних чинників.

По-перше, більшість туристичних фірм зорієнтовані на закордонний туризм, тобто організацію відпочинку для заможніших українців на середземноморських курортах улітку та європейських гірськолижних курортах узимку. Такий бізнес не потребує значних інвестицій і забезпечує стабільні прибутки. Натомість внутрішній туризм потребує значних капіталовкладень і не гарантує швидких і великих зисків.

По-друге, наявна інфраструктура туристичної галузі (готелі, ресторани, шляхи і транспортні засоби, курортне обладнання), як правило, застаріла й занедбана. Так, лише 162 готелі на Україні більш-менш відповідають міжнародним стандартам, із них лише два – п’ятизіркові і 20 – чотиризіркові. Рівень послуг у цих готелях, однак, часто не відповідає кількості зазначених “зірок”. Натомість середня ціна готельних номерів в Україні істотно завищена супроти середньоєвропейської на аналогічні послуги.

По-третє, розвиток туристичної інфраструктури у певних місцевостях не узгоджується з розвитком та актуалізацією їхньої історико-культурної спадщини. А з іншого боку, чимало місцевостей з багатющою спадщиною, зокрема поза межами великих міст, практично не мають належної туристичної інфраструктури.

По-четверте, рівень сервісу в туристичній галузі в Україні практично на всіх рівнях – від персоналу турфірм до обслуги в готелях і ресторанах – лишається переважно радянським за якістю, попри нові, „європейські” ціни.

І по-п’яте, туристична індустрія потерпає не лише від браку інвестицій, а й від їхнього хаотичного, неконтрольованого характеру, наслідком чого стає радше руйнування наявного туристичного потенціалу, аніж його розвиток (наприклад, будівництво приватних готелів буквально на березі моря чи спорудження «рекреаційних» палаців у природних заповідниках) [4, c. 95-96].

Причинами недостатніх інвестицій у туристичну галузь є несприятливий загальний інвестиційний клімат в Україні, високі податки і порівняно невисока прибутковість туристичної галузі (більшість туристичних об’єктів і напрямків в Україні мають сезонний характер). Попри все, однак, галузь розвивається, що видно, зокрема, зі збільшення кількості туристичних фірм на ринку: самого лише 2007 року в Україні було зареєстровано 428 нових туроператорів і 830 тураґентств, що підняло їхню загальну чисельність до трьох з половиною тисяч.

Незважаючи на все ще слаборозвинену туристичну інфраструктуру, Україну щороку відвідують понад 12 млн. іноземних туристів. За оцінками експертів, кількість відпочиваючих в Криму, на узбережжі Чорного моря, зросла у 2004 році у півтора рази. В іншому центрі туризму – горах Карпатах розпочато ряд інвестиційних проектів, спрямованих на розвиток інфраструктури як для зимового, так і літнього відпочинку. Якщо раніше основним їх джерелом був місцевий капітал, то тепер капіталовкладення надходять з країн Європи – Польщі, Чехії, Австрії, Словаччини, Німеччини та ін.

На розвиток туризму в Україні впливає кілька чинників. Зокрема, це недостатність методичної та організаційної підтримки підприємництва туристичної галузі та невеликі обсяги інвестицій у розвиток її матеріальної бази. Рівень комфорту більшості готелів, пансіонатів та будинків відпочинку України не відповідає світовим стандартам. У незадовільному стані перебуває сервісна та інформаційна інфраструктура галузі. Безперечно, стримує розвиток туризму низька якість автомобільних доріг.

Державна програма, насамперед, і має розв’язати ці та інші проблеми українського туризму. Передбачено створити умови для залучення іноземних і вітчизняних інвестиційних та кредитних коштів для розвитку матеріально-технічної бази туристичної галузі шляхом розробки і впровадження механізмів залучення та розподілу позабюджетних коштів. До 2010 року планується розробити і виконати проект інвестиційної програми розбудови інфраструктури туризму [2, c. 12].

В Україні сьогодні реалізовується цілеспрямована політика щодо створення нових туристичних маршрутів, зокрема екстремального, культурно-пізнавального, мисливського та рибальського, підводного, релігійного, спортивно-оздоровчого спрямувань.

На розвиток туризму загалом вплинуть позитивні зміни у транспортній галузі. Зокрема у наступному році планується облаштувати транспортні коридори і шляхи сполучень туристичною інфраструктурою та системою інформаційного забезпечення туристів у транспортній мережі. На виконання цих завдань буде забезпечено функціонування на автомобільних шляхах системи надання оперативної технічної допомоги, доступ туристів до засобів зв'язку. Також планується видавати карти, путівники та довідники для автотуристів та вжити посилених заходів щодо встановлення громадського порядку та безпеки дорожнього руху на туристичних маршрутах.

Серед подальших завдань галузі слід також відзначити роботу над створенням оптимальних нормативно-правових засад розвитку туристичної та курортно-рекреаційної галузі та її інфраструктури, зокрема шляхом формування стратегії українських курортів. Проведення досліджень туристичного ринку, підготовки і поширення інформації про Україну і її туристичні можливості на зовнішньому та внутрішньому туристичних ринках. Організацію обліку туристичних ресурсів України, забезпечення їх раціонального використання та охорони. Представлення України у міжнародних туристських організаціях і на туристичних заходах.

Зрозуміло, що виведення України до числа передових туристичних держав світу є завданням комплексним і вимагає системних зусиль від усіх гілок влади. Для цього необхідно буде вирішити певні законодавчі проблеми, узгодити роботу усіх учасників туристичного ринку та через системне фінансування, політичну та ідеологічну підтримку забезпечити сталий розвиток туризму. Здійснення у повній мірі вищезгаданих заходів не тільки допоможе розвитку туристичної галузі, але й сприятиме зміцненню економіки всієї країни, а значить і підвищенню добробуту українців.

За попередніми підсумками, упродовж 2008року до України надійшло понад 1,5 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій. Проти відповідного періоду минулого року обсяги інвестицій зросли майже в усіх регіонах. Як свідчить статистика, станом на 1.01.2009року серед регіонів провідні місця за обсягами отримання інвестицій утримували місто Київ — 2123,4 млн. дол. США, області: Дніпропетровська — 598,4 млн. дол., Київська — 473,7 млн. дол., Запорізька — 442,0 млн. дол., Донецька — 434,2 млн. дол., Одеська — 361,7 млн. дол. У зазначені регіони було спрямовано майже 2/3 від загального обсягу інвестицій.

Аналіз даних засвідчує, що левова частка капіталовкладень (як у вигляді грошових внесків, так і у формі рухомого й нерухомого майна) потрапляє на промислово розвинені території, змінюючи виробництво та індустріалізацію окремих регіонів [4, c. 115-116].

Протягом липня 2008 року українські готелі збільшили обсяг реалізації послуг на 33,8%, а туристичні агентства – на 12,5%. Такі дані наводить Державний комітет статистики України. Як повідомляється, об’єм послуг, наданих готелями та іншими об’єктами для короткотермінового проживання в Україні, в липні 2006 року склав 302,2 млн. гривень, що на 33,8% перевищує аналогічні показники липня 2005 року.

Активний ріст туристичного підприємництва залежить від реалізації прийнятих державних програм розвитку туризму; наявності законодавчої бази, яка стимулює та підтримує механізми фінансування і інвестування в галузь туризму; розвиток економічної діяльності підприємств курортно-рекреаційного господарства; активізації інвестиційної політики в галузь туризму. Для успішного розвитку туризму необхідно забезпечити його раціональне планування і ефективне управління. Перевагами розвитку туризму мають стати нові робочі місця, додаткові прибутки і інвестиційні надходження, модернізація комунальних підприємств, нові технології і ноу-хау.

Як свідчить аналіз мотивів іноземних інвесторів, пошук туристичних ринків збуту – найпоширеніший стратегічний мотив для інвестицій в туристичну галузь України. Серед мотивів є бажання постачати свою турпродукцію і мати вихід на нові регіональні туристичні ринки. Серед другорядних мотивів є підвищення конкурентоспроможності і доступ до наукових і технологічних розробок.

Створення ефективного механізму залучення та використання інвестицій дозволяє з урахуванням особливостей трансформації регіональної економіки узгоджувати інтереси інвесторів із інтересами території. На територіальному рівні необхідно здійснювати маркетинг інвестиційного ринку, розробляти інвестиційні програми і проводити тендери, системно вирішувати задачі економічної та науково-технічної експертизи окремих проектів, а також задачі розміщення та освоєння інвестицій в регіоні. При чому слід враховувати, що кожен інвестор має власні пріоритети.

Таким чином, виходячи з аналізу, можна стверджувати, що за останні роки обсяг інвестицій в туристичну галузь України зростає. Значну частку займають іноземні інвестиції провідних країн світу. Існує територіальна диференціація розподілу інвестиційних ресурсів, що вимагає детального дослідження та аналізу. Не дивлячись на розроблену нормативну базу регулювання інвестиційного процесу всередині країни та надходження іноземних інвестицій, вона потребує постійного вдосконалення та оновлення. А за думкою автора, поки не буде відокремлена від Міністерства культури і туризму України, Державна служба туризму в самостійне Міністерство туризму України і не почнуть працювати в іноземних країнах представництва з туризму, де будуть створені бази даних вітчизняних туристичних агенцій і почнеться обмін інформацією між всіма рівнями управління інвестиційними проектами та вдосконалення маркетингових досліджень інвестиційного туристичного ринку, роль держави в туристичному інвестиційному процесі буде мало привабливою[3, c. 148-149].


3. Шляхи вирішення та перспективи розвитку туристичної індустрії та інвестиційної діяльності в регіонах України

Туристична індустрія є однією з важливих напрямків для розвитку економіки регіонів України.

Розвиток галузі туризму впливає на розвиток інших галузей економіки, збільшенню надходжень до державного бюджету, створенню нових робочих місць. За останні роки в індустрії туризму України відбулися позитивні зміни: удосконалення та розширення управління сферою туризму, підвищення ефективності роботи туристичних комплексів, більше уваги приділяється рекламі туристичних комплексів на комп’ютерних сайтах, розвивається система професійної туристичної освіти.

Система управління туризмом не є відокремленою, а існує як важливий елемент регіональної системи управління. Тому слід звернути увагу на вирішення питань, пов’язаних з туристичним комплексом в регіонах: відсутність потрібного фінансування, потреба у відповідному кваліфікаційному рівні освіти спеціалістів туристичної галузі, недостатній рівень реклами туристичних баз та неефективне управління туристичною галуззю.

Іноземні інвестиції в прямій та портфельній формах є активними, зростаючими за обсягами процесами. Розвиток інформаційних технологій створює передумови для подальшого розширення інтеграційних процесів у світовій економіці. Особливого значення, зокрема для України, набуває питання придбання іноземними інвесторами корпоративних прав, отримання можливості впливу на діяльність підприємств. Ці процеси є неоднозначними з точки зору інтересів національної економіки, та підприємств-резидентів, потребують їх адекватного врахування в інвестиційному управлінні.

Проблема іноземних підприємницьких інвестицій на мікрорівні торкається насамперед таких підприємств-резидентів:

1) підприємств, акції (корпоративні права) якого купуються іноземними інвесторами;

2) підприємств, які входять в зовнішнє оточення (середовище) тих підприємств, акції яких стали об’єктами іноземного інвестування (такими підприємствами можуть бути постачальники, дистриб’ютори, конкуренти). Щодо кожної інвестиційної угоди можна визначити коло прямих та опосередкованих суб’єктів (підприємств), інтереси яких нею зачіпаються.

Менеджери підприємств повинні здійснювати моніторинг зовнішнього середовища підприємства, враховувати зміни в ньому через прийняття відповідних управлінських рішень. Зокрема, потрібно виявляти для своїх підприємств можливі позитивні та негативні моменти отримання іноземним інвестором корпоративних прав у певному підприємстві-резиденті. Зміни в структурі власників відбуваються постійно, багато з них практично не впливають на діяльність підприємств, але є й такі, що можуть дуже суттєво вплинути на подальшу роботу підприємств. Серед останніх можуть бути зміни, пов’язані з приходом іноземних інвесторів [7, c. 136-137].

Прихід іноземного інвестора – це одночасно й шанси, й загрози для кола підприємств – «зацікавлених осіб». Для кожного представника останніх зазначені плюси та мінуси будуть мати різні виміри. Якщо обходитися без персоналізації, то в цілому для економіки-реципієнта можна назвати такі позитивні можливості (шанси):

- зростання інвестиційних ресурсів, що є важливим фактором зростання ділової активності (безпосередній позитивний поштовх можуть, зокрема, отримати окремі представники з групи «зацікавлених осіб»);

- привнесення в економіку позитивного досвіду менеджменту, зокрема в області маркетингового управління;

- сприяння поширенню ефективних корпоративних правил, форм взаємодії інвесторів у рамках корпоративних підприємств;

- отримання переваг споживачами продукції (за рахунок можливого підвищення якості продукції, сервісу та інших факторів);

- підтримка системи торгівлі цінними паперами, фондового ринку країни.

Щодо загроз, пов’язаних з приходом іноземного інвестора, придбання ним корпоративних прав, то їх в цілому можна визначити таким чином:

- загроза приходу недобросовісного інвестора, тобто такого, який реально на буде розвивати підприємство;

- загроза зміни конфігурації взаємовідносин з іншими підприємствами (заміна постачальників, в тому числі можлива заміна постачальників-резидентів на нерезидентів, заміна сервісних фірм тощо);

- загроза зміни умов конкуренції на ринку, зокрема зменшення рівня конкурентності;

- загроза формування стратегічної залежності національної економіки від впливових іноземних фірм.

Регулювання зазначених питань значною мірою виходить за межі можливостей підприємств-резидентів. Їх можливості – моніторинг, прогнозування, вдосконалення власних стратегій.

Туристична галузь діє у відриві від природного середовища, тим самим гальмує її перетворення у ефективну галузь економіки.

Якщо кожен санаторій, який використовує в своїй діяльності земельну ділянку, природні ресурси буде спроможний захистити природне середовище, саме тоді відбудеться перетворення туристичної сфери в один з пріоритетних напрямів регіонального розвитку [8, c. 68].

Наступним кроком, повинна виступати реклама туристичної сфери, завдяки якої зросте інтерес до туристичних комплексів України з боку українських та іноземних громадян, що призведе до необхідного інвестування в розвиток туризму України.

Великим недоліком є достатньо низький рівень кваліфікації спеціалістів туристичної галузі. Рішення зазначеної проблеми пов’язана з необхідністю підвищення якості навчання в даній галузі. Необхідною умовою підвищення якості підготовки менеджерів з туризму є узгодженість навчальних програм, раціональність дисциплін, закріплення теорії на практиці, створення центрів перепідготовки на підвищення кваліфікації працівників туристичної сфери.

Створення високоефективної туристичної індустрії в регіонах сприятиме економічному та соціальному розвитку регіонів, збереженню навколишнього середовища, залученню інвестицій, створенню нових робочих місць.

Стратегічними цілями інвестиційної політики в галузі туризму повинні бути:

1.Створення законодавчої бази регіонів в області забезпечення гарантій на іноземні інвестиції в туристичний бізнес;

2.Формування сприятливого іміджу регіонів в області надання рекреаційно-туристичних послуг;

3.Створення сприятливого інвестиційного клімату;

4.Стимулювання приливу капітальних вкладень у реконструкцію і будівництво сучасних туристичних комплексів, санаторіїв, готелей, відповідних до міжнародних вимог і стандартів;

5.Розробка нових турів, які повинні ураховувати етнокультурні, геополітичні, екологічні чинники туристичних регіонів.

Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє, майбутнє економіки, а , отже, і життя України в цілому [11, c. 87-88].

Таким чином саме комплексний підхід дозволить аналізувати туристичну індустрію, забезпечить можливість уникнути помилок, сприятиме формуванню розвитку туризму, посилить його вплив на економічний розвиток регіонів та України в цілому.


Висновки

Інвестиційна політика з сфері туризму держави – це мобілізація і концентрація інвестиційних ресурсів на рішенні пріоритетних задач соціально-економічного розвитку, а також надання інвестиційної допомоги стагніруючим галузям і територіям.

Туризм є одним з найпопулярніших видів відпочинку. Подорожуючи люди пізнають світ – історію, культуру, звичаї своєї Батьківщини та інших країн. А отже, не лише відпочивають, а й збагачуються духовно.

Недостатній обсяг інвестицій у туризм. Приватні інвестиції в рекреаційну сферу часто носять «дикий» характер і частіше шкодять загальному розвитку туристичного потенціалу (наприклад, захоплення й забудова прибережних зон, заповідних земель і т.д.).

Необхідна чітка реалізація на практиці ідеї розвитку українського туризму в цілому, а не однієї компанії окремо. Інвестування в окрему організацію не буде мати такого ефекту при загальному негативному стані відрости. Так само проблемою є те, що більшість компаній орієнтовані насамперед на виїзний туризм, а не на розвиток внутрішнього туризму безпосередньо в Україні.

Гальмує розвиток галузі й відстала індустрія внутрішнього туризму - готелі, ресторани, кафе, транспорт, курортно-рекреаційні установи.

Культурна інфраструктура - музеї, заповідники, театри, галереї - фактично не є частиною туристичної інфраструктури.

Розвиток туріндустрії не скоординовано зі збереженням і актуалізацією культурно-історичної спадщини країни.

В української туріндустрії практично не працюють європейські стандарти якості й асортиментів надання послуг, функціонування інституцій, підготовки туркадрів, законодавства щодо туризму. Саме через цього якість послуг часто досить невисоко, хоч ціни й перевищують середньоєвропейські.

Таким чином, можна визначити загальні причини, що перешкоджають залученню іноземних інвестицій, головні з яких:

— відсутність якісної інформації про туристичні регіони;

— нерозвиненість загальної інфраструктури, особливо в рекреаційних територіях;

— корумпованість фіскальних та регуляторних органів;

— відсутність стабільної політичної та економічної ситуації;

— низький рівень законодавчого та інституційного забезпечення інвестиційної діяльності;

— втручання місцевих органів влади та організацій контролю у туристичний бізнес.

Ефективним способом залучення зовнішніх інвестицій у розвиток рекреаційної сфери могли б бути й кошти від продажу цінних паперів, фінансові позики, іпотека, лізинг тощо.

Як підсумок, можна сказати, що виникає необхідність формування робочих груп для скоординованої діяльності по спільному рішенню проблем як законодавчого, так і загальнонаціонального характеру. При чітко побудованій системі вдосконалення загального туризму України вдасться уникнути багатьох вищеперелічених проблем і вивести вітчизняну туристичну галузь на рівень світових стандартів.

Отже, проведені дослідження дають підстави зробити висновки про те, що способи залучення фінансових ресурсів у сферу надання туристично-рекреаційних послуг використовуються не досить ефективно.


Список використаної літератури

1. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг: Понятійно-термінологічні основи: Навчальний посібник/ Вікторія Бабарицька, Оксана Малиновська,. -К.: Альтерпрес, 2004. -286 с.

2. Інвестиційна привабливість галузей // Урядовий кур'єр. — 2005. — №1. — 6 січня. — С 12.

3. Кифяк В. Організація туристичної діяльності в Україні/ Василь Кифяк,; Ред. О. В. Вілінська. -Чернівці: Книги-ХХІ, 2003. -298 с.

4. Любіцева О. О., Панкова Є. В., Стафійчук В. І.. Туристичні ресурси України: навч.посібник. — К. : Альтерпрес, 2007. — 369c.

5. Любіцева О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти): навч. посібник. — 3-тє вид., переробл. та доп. — К. : Альтерпрес, 2006. — 436с.

6. Мальська М. Основи туристичного бізнесу : Навчальний посібник/ Марта Мальська, Володимир Худо, Валерій Цибух,; Львівський нац. ун-т ім. І.Франка. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -271 с.

7. Мальська М. Планування діяльності туристичних підприємств : Навчальний посібник/ Марта Мальська, Ореста Бордун,. -К.: Знання, 2005. -241 с.

8. Мельниченко С. Туристична галузь - суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету // Фінанси України. -2001. -№ 2. - С. 63-68

9. Менеджмент туристичної індустрії : Навчальний посібник/ Ігор Школа, Тетяна Ореховська, Ілля Козьменко; За ред. І. М. Школи. -Чернівці, 2003. -594 с.

10. Мокляк А. Туристські ресурси для потреб іноземного туризму в Україні: Дис. канд. геогр. наук: 11.00.02 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 206 арк.

11. Цибух В.І. Державне регулювання у сфері туризму в Україні // Статистика України. -2005. -№ 1. - С. 60-89

загрузка...
Top