Порівняльна характеристика фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредитів

Вступ.

Розділ 1.Теоретичні положення щодо фінансування капітальних інвестицій.

1.1.Сутність і склад капітальних вкладень за рахунок лізингового і банківського кредитів.

1.2.Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень за рахунок лізингового і банківського кредитів.

1.3.Порівняльна характеристика лізингового і банківського кредитів.

Розділ 2. Проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредиту.

2.1.Проблем із застосуванням лізингу і банківського кредиту.

2.2.Фінансування із застосуванням лізингу.

Розділ 3. Шляхи вирішення проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредитів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми дослідження. Інвестиційна діяльність, пов’язана зі здійсненням капітальних інвестицій, має виключно важливе значення, оскільки створює основи для стабільного розвитку економіки країни. Інвестиційні процеси, пов’язані з інвестиціями в основний капітал, в Україні за останні роки суттєво активізувалися. Наприклад, приріст інвестицій в основний капітал значно перевищив темпи зростання ВВП. Якщо у 2001році було освоєно інвестицій в основний капітал на суму понад 32 млрд. грн., у 2002 році – понад 37 млрд. грн., то у 2003році– понад 44млрд.грн.

Створені та накопичені в країні основні засоби за рахунок здійснених капітальних інвестицій є частиною майнового багатства країни, яке є основною складовою національного багатства. Основні засоби є одним з найважливіших елементів продуктивних сил, визначають їх рівень, а тому в ринкових умовах важливою передумовою забезпечення ефективності господарювання підприємств є відтворення виробничого потенціалу шляхом проведення поліпшень об’єктів основних засобів, що призведе до підвищення рівня їх використання.

Загальні проблеми теорії і практики управління, обліку та аналізу операцій з капітальними інвестиціями отримали висвітлення в працях таких вітчизняних вчених: І.О. Бланка, С.І.Головацької, З.В.Задорожнього, Г.Г. Кірейцева, Б.С.Кругляка, Я.Д. Крупки, Б.М. Литвина, В.О. Ластовецького, А.А. Пересади, М.С. Пушкаря, В.В. Сопка, І.Д.Фаріона, С.І. Шкарабана та інших, російських вчених – А.А. Баширова, М.Ф.Дячкова, П.Й.Злобина, В.В.Ковальова, А.Ш.Маргуліса, В.М. Матюшина, Я.С.Мелкумова, О.С.Наринського, Я.В. Соколова, а також зарубіжних вчених В. Беренса, П.Хавранека, У.Шарпа та інших.

Метою роботиє обґрунтування теоретичних і методичних положень, розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення фінансування капітальних інвестицій в сучасних умовах господарювання.

Для досягнення поставленої мети в роботі сформульовано для вирішення наступні завдання:

–дослідити поняття та економічну сутність капітальних інвестицій;

– визначити джерела фінансування капітальних інвестицій, а також фінансування капітальних вкладень за рахунок лізингового і банківського кредитів;

– зробити порівняльну характеристика лізингового і банківського кредитів;

– визначити проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредиту;

–дослідити та критично оцінити сучасний стан фінансування із застосуванням лізингу;

–розробити пропозиції щодо удосконалення проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредитів.

Об’єктдослідження – фінансування капітальних інвестицій на підприємствах. Предметом дослідження є сукупність теоретичних, методичних та практичних питань, пов’язаних з фінансуванням капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредитів.


Розділ 1.Теоретичні положення щодо фінансування капітальних інвестицій

1.1.Сутність і склад капітальних вкладень за рахунок лізингового і банківського кредитів

Здійснення інвестицій призводить до зміни (збільшення або зменшення) їх вартості та структури в межах окремого підприємства. При цьому зміна структури інвестицій відображає економічний аспект. Поряд з цим, підставою для здійснення інвестицій є документ юридичного характеру – договір, який, з одного боку, робить можливим здійснення таких операцій, з іншого – визначає право власності на інвестиції, що відображає юридичний (або правовий) аспект. Господарюючі суб’єкти в сучасних умовах, які використовують різні форми капіталу в інвестиційному процесі, можуть володіти правами розпорядження без права власності на нього. В цьому разі права власності та розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розподіленими в розрізі окремих суб’єктів економіки. Право власності є основоположним моментом юридичного підходу, визначає особливості відображення операцій, пов’язаних з інвестиціями, в бухгалтерському обліку. Використання інвестиційних ресурсів пов’язане з правом власності на них та його складовими – правами володіння, розпорядження та користування, але дане використання може здійснюватися суб’єктами економіки, які безпосередньо можуть не виступати суб’єктами повного права власності на них. З позиції предмету політичної економії в роботі інвестиції розглядаються на мікро- і макрорівнях.

Капітальні вкладення підприємства - це витрати на: будівельно-монтажні роботи при зведенні будинків і споруджень; придбання, монтаж і налагодження машин і устаткування; проектно-пошукові роботи; витрати по відводу земельних ділянок і переселенню в зв'язку з будівництвом і ін. Для обліку, аналізу й інших цілей капітальні вкладення на підприємстві класифікуються по цілому ряді ознак.

Капітальні інвестиції як об’єкти обліку слід досліджувати в розрізі наступних напрямів інвестування: 1) витрати на нове, додаткове будівництво та монтаж основних засобів; 2) витрати на придбання основних засобів; 3) витрати на реконструкцію основних засобів; 4) витрати на модернізацію основних засобів; 5) витрати на капітальний ремонт, що призводить до збільшення економічних вигод; 6) витрати на придбання та виготовлення інших необоротних матеріальних активів; 7) витрати на придбання та створення нематеріальних активів[28, c. 46-47].

Здійснення інвестицій в обліку не слід розглядати виключно як витрати, тому що вони є за своїм економічним змістом певним процесом, діяльністю. І тому, щоб не звужувати коло об’єктів обліку та показників інформаційного забезпечення капітальних інвестицій автором пропонується виділяти об’єкти бухгалтерського обліку інвестиційної діяльності підприємства зі здійснення капітальних інвестицій. Інвестиційна діяльність – це діяльність підприємства, яка передбачає передінвестиційну фазу, процеси вкладення капіталу (інвестування) та забезпечення віддачі інвестицій.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

· первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

· наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок планового періоду;

· суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом планового періоду;

· орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або продажу протягом планового періоду;

· орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби протягом планового періоду;

· вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури джерел фінансування капітальних вкладень. Джерелом коштів на капітальні вкладення може бути довгостроковий кредит як банківський, так і державний. Кредит надається, як правило, тим інвесторам, у яких немає чи недостатньо власних засобів у всіх випадках технічного переозброєння, реконструкції і розширення виробництва, придбання устаткування, що не входить у кошториси будівництв, а також на будівництво нових підприємств і споруджень[26, c. 138-139].

1.2.Джерела і порядок фінансування капітальних вкладень за рахунок лізингового і банківського кредитів

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства; темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності; структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства тощо.

За останні роки в області фінансування капітальних вкладень відбулися істотні зміни. Насамперед змінилося співвідношення між централізованими і децентралізованими джерелами фінансування капітальних вкладень: частка централізованих різко зменшилася, а частка децентралізованих збільшилася. При переході на ринкові відносини це закономірне явище.

Якщо при плановій економіці централізовані джерела переважали, то з переходом на ринкові відносини ситуація різко змінилася. Частка власних засобів підприємств вже у 2000 р. склала 62,8%, а індивідуальних забудовників - 2,5%. Це нормальний і природний процес, тому що у всіх країнах з розвинутою ринковою економікою у фінансуванні капітальних вкладень переважають приватні інвестиції, а не державні. Вважається, що в цьому випадку вони краще використовуються.

Змінюється і структура джерел фінансування капітальних вкладень. В останні роки спостерігається тенденція збільшення частки амортизаційних відрахувань, що в свою чергу пов'язано з кількаразовою переоцінкою основних виробничих фондів, а також з можливістю здійснення прискореної амортизації. Тут доречно відзначити, що в розвинутих країнах частка амортизаційних відрахувань у фінансуванні капітальних вкладень у корпораціях досягає 70-85%.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших боргових зобов'язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні інвестиції[28, c. 51-52].

Широке розповсюдження в світовій практиці лізинг отримав завдяки перевагам, які надаються суб'єктам угоди. Розглянемо основні з них. З точки зору лізингоодержувача (орендаря) ці переваги такі:

— можливе використання нової, дорогої техніки, високих технологій без значних одноразових витрат, оскільки при лізингу виробниче обладнання передається в користування без попереднього викупу, тобто є можливість налагодити виробництво при обмежених витратах фінансових (а при міжнародному лізингу — валютних) засобів;

— лізинг припускає 100% кредитування і, як правило, не потребує негайного початку платежів; при використанні звичайного кредиту підприємство повинно було б частину вартості покупки оплатити за рахунок власних коштів;

— лізинг також дозволяє спочатку випробувати машини, а потім закупити їх, а обладнання в сезонних галузях орендувати лише на час його фактичної експлуатації;

— лізинг дозволяє підприємству запобігти витратам, пов'язаним із моральним старінням машин і устаткування, і сприяє використанню найновіших об'єктів лізингу, що підвищує конкурентоспроможність лізингоодержувача;

— лізингові платежі в повному обсязі відносяться на собівартість продукції (робіт, послуг), виробленої лізингоодержувачем, і відповідно знижують оподатковуваний прибуток;

— майно за лізинговою угодою не зараховується на баланс лізингоодержувача, що не збільшує його активів і звільняє від сплати податку на майно; його вартість не включається в залишок кредитної заборгованості. Це поліпшує фінансові показники підприємства-орендаря і відповідно дозволяє йому залучити додаткові кредитні ресурси (у зв'язку з цим сучасний лізинг часто класифікують як «позабалансове фінансування»);

— у багатьох країнах законодавчо встановлені податкові пільги для лізингових операцій (так, прискорена амортизація дозволяє суттєво знизити оподатковуваний прибуток і термін лізингової угоди);

— порядок здійснення лізингових платежів гнучкіший, ніж за кредитними угодами (лізингоодержувач може розрахувати надходження своїх доходів і разом із лізингодавцем розробити зручну схему платежів; платежі можуть бути щомісячними, щоквартальними і т.п.; сума платежів може бути постійною або ковзкою; при її визначенні може бути врахована сезонність використання предмета лізингу; платежі можуть здійснюватися із виручки від реалізації продукції, що вироблена на отриманому в лізинг обладнанні); при використанні компенсаційного лізингу лізингоодержувач здійснює платежі в товарній формі, використовуючи продукцію, що вироблена на лізингованому обладнанні;

— лізинг доступний малим і середнім підприємствам, в той час як отримання банківських кредитів на сприятливих умовах для них проблематичне; деякі лізингові компанії не вимагають від лізингоодержувача ніяких додаткових гарантій, оскільки забезпеченням угоди є саме устаткування (при невиконанні орендарем своїх зобов'язань лізингова компанія забирає своє майно);

— лізинг на відміну від кредиту дає змогу створити надійніші умови господарювання;

— підвищується ліквідність підприємств-лізингоодержувачів, тобто покращується такий важливий для ринкової економіки показник, як здатність своєчасно сплатити майбутні борги;

— перевагою лізингу є також можливість придбання лізингоодержувачем устаткування за залишковою вартістю після завершення лізингової угоди;

— при укладанні лізингової угоди орендар може розраховувати на отримання від лізингодавця додаткових інформаційних, консультативних і юридичних послуг;

— Міжнародний валютний фонд не враховує суму лізингових угод у підрахунку національної заборгованості, тобто є можливість перевищити фактичні ліміти кредитної заборгованості, встановлені Фондом для окремих країн (при застосуванні імпортного лізингу)[30, c. 28-29].

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний тим, що за його допомогою підтримується тісний зв'язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки використовуваного устаткування надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції та розширюючи можливості її збуту. Збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище.

Лізингові фірми від проведення лізингових операцій отримують досить високий прибуток. Крім того, якщо лізингодавцем виступає банк, то він також має свої вигоди:

— розширюється коло банківських операцій, росте число клієнтів і відповідно збільшуються отримувані доходи;

— знижується ризик втрат від неплатоспроможності клієнтів. При здійсненні лізингових операцій банк (або його дочірня лізингова компанія) залишається власником майна, що передано в оренду, і, якщо порушуються умови угоди, може вимагати повернення майна. Дана обставина забезпечує можливість проведення лізингових операцій з клієнтами, у яких нестійке фінансове становище (малі підприємства, фермерські господарства, кооперативи, особи, що займаються індивідуальною трудовою діяльністю і т.ін.);

— банк має право нараховувати на майно, що передається в оренду, амортизаційні відрахування, які не підлягають оподаткуванню і можуть бути джерелом засобів для придбання нового майна;

— банк отримує доходи у вигляді комісійних за лізингом.

Величина лізингових платежів може бути вища, ніж процентна ставка за кредитами. Але в умовах економічної кризи, коли практично відсутнє середнє та довгострокове кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнтові, крім позики, машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.

Як бачимо, лізингові операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг як примітивну довгострокову оренду майна безнадійно застаріло[36, c. 46-47].

В той же час слід відмітити ряд недоліків, що притаманні лізингу:

— кількість учасників лізингової угоди більша, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

— на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракту на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижчою або дорівнювати ціні позики тільки за наявності певних податкових пільг.

Законодавством США, наприклад, передбачається, що для отримання податкових пільг необхідно довести відповідність угоди до ряду ознак, які б свідчили про її належність до дійсної угоди. Податковим законодавством Німеччини, Франції та Італії не передбачаються додаткові пільги для лізингодавців чи лізингоодержувачів. У 1986—1987 p.p. в Англії та США почали діяти нові податкові законодавства, які фактично відмінили багато податкових пільг, пов'язаних з лізингом.

На лізингодавця лягає ризик морального старіння майна і отримання лізингових платежів, а вартість лізингу є вищою, ніж позики, оскільки ризики зносу устаткування лягають на лізингодавця; відповідно останній закладає це у вартість лізингу. Якщо науково-технічний прогрес робить об'єкт лізингу застарілим, при фінансовому лізингу орендні платежі не припиняються до закінчення угоди.

Таким чином, розглянуті переваги і недоліки лізингових операцій дають можливість зробити висновки, що позитивних моментів, притаманних лізингові, набагато більше, і при державній підтримці, хоча б на період становлення, лізинговий бізнес стане ще більш привабливим.

На превеликий жаль, на сьогодні в Україні ресурси комерційних банків практично не залучаються до участі в лізингових операціях, хоча за інших умов їхній потенціал міг би бути досить значним: за всіх труднощів загальний обсяг кредитування господарських структур з боку комерційних банків досягає значної частини від обсягу валового внутрішнього продукту (близько 8%).

Сьогодні кредитна діяльність комерційних банків орієнтована на короткостроковий характер, і лише 4—5% кредитів припадає на вкладення строком на один рік і більше.

Зосередження головної уваги комерційних банків на швидко окупних операціях торговельно-посередницького характеру, придбанні державних зобов'язань, на операціях з валютою практично не залишають місця для довгострокового кредитування капіталовкладень, до яких належать лізингові операції. Банки бояться «заморозити» ресурси на тривалий строк через невизначеність довгострокових перспектив і високі виробничі ризики, в той час, як позичальники досить часто змушені відмовлятися від послуг банків через високі ставки кредитів.

Розрахунки на активізацію участі комерційних банків у інвестиційному процесі, в тому числі через лізингові операції, можуть реалізуватися лише в результаті ініціативних та ефективних дій держави, яка повинна на довготривалій і постійній основі закріпити за інвестиціями статус важливого господарського пріоритету і об'єкта найбільшого сприяння. Примусити банки вкладати кошти в інвестиційну сферу тепер, не порушуючи ринкових принципів, уже не можна: вони підуть туди тільки самі і тільки тоді, коли вкладення будуть надійними і безпечними, коли вони забезпечать достатній прибуток на вкладені капітали і коли будуть гарантії, що ці капітали повернуться вчасно і в повному обсязі[15, c. 35-36].

1.3.Порівняльна характеристика лізингового і банківського кредитів

Роль банківських установ як основних суб'єктів на грошово-кредитному ринку визначається їхніми можливостями залучати тимчасово вільні грошові кошти та спроможністю ефективно використовувати акумульовані ресурси для задоволення фінансових потреб реального сектора економіки з метою забезпечення безперервності індивідуальних кругообіг капіталів підприємств. Саме від здатності банківської системи забезпечувати потреби суб'єктів господарювання необхідними грошовими ресурсами значною мірою залежать перспективи подальшого зростання вітчизняної економіки.

Економічна наука довела, а господарська практика підтвердила, що кредит є універсальним інструментом розподілу й перерозподілу національного доходу, фінансових, матеріальних і трудових ресурсів, вирівнювання рівнів рентабельності підприємств на основі переливу капіталів, що сприяє прогресивним структурним зрушенням у національній економіці. Банківське кредитування та отримання процентів за кредит є важливим джерелом одержання прибутків банку, а також виступає одним з головних джерел фінансування діяльності підприємств у ринковій економіці.

Сучасна економічна вітчизняна та зарубіжна література подають різноманітні тлумачення таких категорій як «кредит», «банківський кредит», «позика», «позичка» та «кредитування». І саме від чіткого визначення цих понять залежить розвиток співпраці між банком-кредитором та позичальником, ефективність здійснення банківських кредитних операцій, забезпечення надійності і прибутковості банківської установи, а також зміцнення банківської системи в цілому.

Зокрема, у банківській енциклопедії наводиться визначення «кредиту» як економічної категорії, яка є виразом відносин між об'єктами господарювання щодо надання й отримання позички в грошовій чи товарній формі на умовах повернення, строковості і платності. Тут же зазначається, що кредит - це рух вартості в інтересах реалізації певних потреб.

Також подається визначення таких понять як «позика» і «позичка» Зокрема, позика трактується як отримання однією стороною (отримувачем позики, позичальником) у тимчасове користування чи оперативне управління від іншої сторони (позикодавця) грошей чи матеріальних цінностей із зобов'язанням повернути отримані гроші чи цінності на передбачених угодою сторін умовах[10, c. 75-77].

Позичка ж тлумачиться як надання однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальникові) грошей чи матеріальних цінностей у тимчасове користування чи оперативне управління. Позички надаються банками, іншими фінансово-кредитними установами юридичним та фізичним особам на умовах платності, строковості та повернення на підставі кредитних договорів.

Як бачимо, існують суперечності та невизначеності щодо трактування цих понять, а саме те, чи ці поняття є тотожними за своєю суттю, чи існує відмінність між ними.

Виходячи з наведених вище тлумачень, можна зробити висновок, що різниця між цими поняттями полягає у специфіці оформлення взаємозв'язків між кредитором і позичальником. А саме: позику ініціює і виконує всю роботу з оформлення і обслуговування сам позичальник, а позичка формулюється як здійснення і надання коштів з ініціативи позикодавця (кредитора), який розміщує сконцентровані ним тимчасово вільні кошти вкладників з метою отримання прибутку. Отож, виходячи з такого тлумачення поняття позички і кредиту не розрізняються і є тотожними.

У спеціальній економічній літературі також можна знайти різноманітні визначення кредиту, зокрема:

- кредит - це економічні відносини між юридичними і фізичними особами та державою з приводу перерозподілу вартості на засадах повернення і, як правило, з виплатою процентів;

- кредит - це форма перерозподілу тимчасово вільних коштів з метою їх ефективного використання;

- кредит - це форма прояву кредитних відносин, форма руху позичкового капіталу.

Вітчизняна словникова література подає трактування кредиту як позички у грошовій або товарній формі на умовах повернення, що надається банком чи юридичною (або фізичною) особою, кредитором, іншій особі - позичальникові. Позичальники за користування кредитом сплачують процент.

Законодавство України також тлумачить поняття «позичка», «позика» та «кредит». Зокрема, згідно з Цивільним кодексом України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним. Позичкодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Договір позички може укладатися у письмовій та усній формі. За договором позички користувач користується річчю за її призначенням і повинен повернути її після закінчення встановленого строку в такому самому стані, якою вона була на момент передачі.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. За договором позики позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок сплати яких встановлюється цим договором. Договір позики може бути безпроцентним у випадках, якщо: договір укладається між фізичними особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян і не пов'язаний зі здійсненням підприємницької діяльності; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Як бачимо, у позику можуть надаватися грошові кошти і при цьому також може бути встановлений процент за користування наданими коштами. Позику можуть надавати фізичні особи, фізичні та юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності за умови дотримання встановлених у договорі позики вимог[9, c. 15-16].

Згідно з Цивільним кодексом України[2]за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається між позичальником та фінансово-кредитною установою у письмовій формі. Господарський кодекс України визначає, що кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян.

Проведений аналіз законодавства України дає можливість зробити висновок, що позичка не має ніякого стосунку до кредитування, а передбачає лише передавання певних речей у користування іншим особам. А кредит надається лише банком чи іншою фінансово-кредитною установою згідно зі встановленими вимогами за рахунок залучених коштів юридичних і фізичних осіб з дотриманням принципів кредитування і суттєво відрізняється від позики (рис. 1.1).

Кредит передбачає наявність кредитних взаємозв'язків, які є договірними стосунками між кредитором і позичальником. Кредитором у кредитуванні виступає банк чи інша фінансова установа, а позичальниками - юридичні чи фізичні особи. Необхідність кредитних взаємозв'язків пов'язана з розбіжністю у часі руху матеріальних і грошових потоків, що виникає в процесі відтворення суспільного продукту. Метою кредитування є: для кредитора - одержання прибутку у виді процента за кредит, а для позичальника - задоволення тимчасової потреби в додаткових грошових коштах.

Кредитування - це кредитний процес, що включає сукупність механізмів реалізації співпраці між кредитором та позичальником. У сучасних умовах найрозповсюдженішим є банківський кредит, хоч у країнах із розвинутою ринковою економікою останнім часом велику роль відіграють кредити, які надають кредитні установи небанківського типу[12, c. 39].

Термін «банківський кредит» у науці і практиці вживається досить часто, водночас маючи різні визначення.

Так, словник сучасної економіки Макміллана визначає, що банківський кредит - це кредитування банківською системою будь-яким з можливих засобів: за допомогою банківського авансу, дисконтування векселів або купівлі цінних паперів.

Великий енциклопедичний словник А. Н. Азриліяна подає визначення банківського кредиту як основної форми кредиту, за якої грошові кошти надаються банками у тимчасове користування.

Тлумачний словник Т. М. Мезенцевої трактує поняття банківського кредиту як кредиту, який надається банками, спеціальними кредитно-фінансовими установами функціонуючим підприємствам та іншим позичальникам у виді грошових позик. У цьому тлумаченні банківський кредит може надаватися не лише банківськими установами, а й іншими спеціальними фінансово-кредитними інституціями.

Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання щодо сплати процентів та інших зборів із такої суми.

Таким чином, під банківським кредитом розуміється сума тимчасово вільних грошових коштів банку, яку він надає чи зобов'язується надати позичальнику у користування на умовах належного забезпечення, повернення у визначений строк, оплати та цільового характеру використання.

Кредитні взаємозв'язки між суб'єктами кредитування - банком і позичальником - будуються на підставі кредитних договорів, які укладаються у письмовій формі. Об'єктом банківського кредиту є грошовий капітал, виражений як у національній, так і в іноземних валютах. Банківська система через надання кредитів організовує й обслуговує рух капіталу, забезпечує його залучення та перерозподіл у ті сфери виробництва й обігу, де виникає дефіцит коштів.

Процес формування ринкової економіки України об'єктивно зумовлює необхідність підвищення ролі банківського кредиту, що є одним із найважливіших чинників, які забезпечують безперервність розширеного відтворення. Така роль визначається, насамперед, широкою сферою застосування кредитних операцій банків.

Банківський кредит проникає у різні галузі господарського життя суспільства. Банківські установи надають кредити на фінансування поточної та інвестиційної діяльності підприємств різних форм власності, що пов'язано із забезпеченням потреб в обігових коштах, збільшенням, модернізацією і реконструкцією основних фондів; задоволення споживчих потреб населення; фінансування державних витрат за допомогою механізму фондового ринку.

Банківськими установами кредити надаються за виконання таких умов:

1) необхідне цільове фінансування конкретного проекту чи господарської операції, техніко-економічна експертиза яких свідчить про їх достатню прибутковість з урахуванням ризику галузі, тенденцій розвитку ринку тощо;

2) проведений банком всебічний комплексний аналіз фінансово-господарської діяльності позичальника свідчить про його кредитоспроможність, фінансову стабільність, рентабельність, ліквідність;

3) витримуються всі принципи кредитування;

4) сума кредиту, що надається, знаходиться у межах наявних мобілізованих та придбаних у інших банків кредитних ресурсів;

5) банк дотримується економічних нормативів НБУ з регулювання кредитної діяльності;

6) у більшості випадків рішення щодо надання кредитів позичальникам ухвалюється колегіально (кредитним комітетом банку чи кредитною комісією філії банку) більшістю голосів і оформляється протоколом[19, c. 108-110].

Отже, в економічній літературі банківський кредит трактується як капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування за умови дотримання принципів кредитування. Банківський кредит відіграє важливу роль в економіці країни, оскільки за допомогою акумулювання тимчасово вільних грошових коштів юридичних осіб і населення банк здійснює їх перерозподіл у ті галузі національної економіки, де виникає їх дефіцит, а це в свою чергу сприяє розвитку як суб'єктів господарювання, так і економіки країни в цілому.

Порівняно з кредитуванням лізинг має свої переваги і недоліки. До безперечних переваг належить те, що лізинг передбачає 100% кредитування і не потребує відразу ж платежів, а при використанні кредиту для купівлі майна господарство повинно понад 20% вартості виплачувати самостійно. Орендні платежі починаються після доставки обладнання орендареві або пізніше. Платити за кредит потрібно незалежно від того, куплене майно чи ні. Значно простіше для господарства укласти лізинговий контракт, ніж отримати позику. Особливо це стосується фермерських господарств, які не мають достатньо коштів для купівлі необхідної техніки чи основних засобів, що могли б гарантувати повернення кредиту під купівлю техніки та обладнання. Деякі лізингові компанії навіть не вимагають ніяких додаткових гарантій, забезпеченням угоди є саме обладнання. При невиконанні орендарем своїх обов'язків лізингова компанія має право відразу ж розірвати договір.

Важливою перевагою є те, що лізинг гнучкіший, ніж позика. Кредит завжди передбачає обмежені строки і розміри повернення. При лізингу орендар може розрахувати надходження своїх доходів і виробити з орендодавцем відповідний графік платежів. Іноді погашення здійснюється після отримання виручки від реалізації продукції, виробленої на лізинговому обладнанні[24, c. 106-108].

При лізингу ризик старіння обладнання цілком покладається на орендодавця. У випадку лізингу орендар може використати відразу значно більше виробничих потужностей, ніж при купівлі. Тимчасово вивільнені кошти він може направити на інші цілі.

Як перевагу лізингу можемо вважати і те, що Міжнародний валютний фонд не враховує сум лізингових контрактів при підрахунку національної заборгованості. Тобто існує можливість перевищити ліміти кредитної заборгованості, встановлені фондом для окремих країн.

Поряд з цим, звичайно, існують і певні недоліки лізингових угод. Це такі:

· орендар не виграє на підвищенні залишкової вартості обладнання при значних темпах інфляції і підвищенні рівня цін;

· якщо обладнання, взяте у фінансовий лізинг, застаріє (наприклад, в процесі розвитку науково-технічного прогресу), то платежі не припиняються до кінця контракту;

· вважають, що вартість лізингу більша від позики, але слід пам'ятати, що ризик застарілого обладнання покладається на орендодавця, тому він бере більшу плату[25, c. 236].

Розділ 2. Проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредиту.

2.1.Проблем із застосуванням лізингу і банківського кредиту

У нових умовах компаніям приходиться зіштовхуватися з твердими вимогами кредиторів у відношенні гарантій і з неймовірними оцінками вартості підприємницьких компаній, які успішно працюють. Оренда (лізинг), фінансове забезпечення за рахунок боргу, спільні підприємства, партнерства досліджень і розробок, злиття і поглинання — от деякі з багатообіцяних способів залучення капіталу.

Замість позики фінансових засобів іноді можна взяти в оренду заводське устаткування чи навіть цілі виробничі одиниці, іншими словами взяти в борг виробничі активи. На світовому рівні з використанням лізингу здійснюється до 30 % всіх інвестицій. Лізинг звичайно вимагає первісного платежу і щорічних орендних платежів. Однак ці активи відображені в балансовому звіті орендодавця (лізингодавця), а не орендувальної фірми (лізингоотримувача). Тому лізинг являє собою форму позабалансового фінансування. Це важливо в ситуаціях, коли фірма воліє підтримувати визначене співвідношення позикового і власного (акціонерного) капіталу, чи просто не в змозі далі збільшувати свої боргові зобов'язання.

Під лізингом розуміють довгострокову оренду машин і устаткування, куплених лізингодавцем для лізингоотримувача (з метою їхнього виробничого використання), зі збереженням права власності на них за лізингодавцем протягом усього терміну дії договору.

У законі України «Про лізинг»[3]сказано, що об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме і рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна техніка...). Відносини між суб'єктами лізингу регулюються Законом і іншими нормативними актами, а також, що надзвичайно важливо (у наших умовах особливо), укладеними відповідно до них договорами лізингу.

На сьогоднішній день, крім асоціації «Укрлізинг», ринок лізингу в Україні представлений таким компаніями:

— ЗАТ «Укрдержлізинг»;

— Компанія «Лізинг-Техніка»;

— Компанія «Серго-гамма-лізинг»;

— Компанія «Укрексімлізинг»;

— ЗАТ «Фінасово-лізинговий будинок банку «Україна»;

— Компанія «Євро-Сиваш»;

— Українська інноваційна фінансово-лізингова компанія;

— Концерн «Електрон»;

— Харківська регіональна лізингова компанія;

— Представництво «DAF»;

— Державне лізингове підприємство «Украгролізинг»;

— ДП «Ханса Лізинг Україна»;

— Компанія «Іст-Лізинг АГ»;

— Німецька компанія «FBV»;

— Представництва «SCANIA», «VOLVO», «Mersedes-Benz»,

— «M.A.N.», «Renault V.I.»;

— Кілька вітчизняних транспортних компаній.

Організація і техніка проведення лізингових операцій визначаються особливостями законодавства окремих країн[16, c. 9].

Розглянемо найпоширеніші схеми здійснення лізингових угод. Орендар з метою отримання необхідного обладнання від лізингової компанії подає останній заявку на оренду, в якій вказує найменування, підприємство-виготовлювач, тип, марку, ціну обладнання, що береться в оренду, і строк користування ним. В заявку також включають інформацію, що характеризує виробничу і фінансову діяльність орендаря. До неї належать: загальні відомості про господарство (найменування, адреса, сума основних і оборотних коштів та ін.); характер основної діяльності (вид вироблюваної продукції, ринки збуту, основні споживачі, дані про експортну діяльність); наявність використаного обладнання, в тому числі того, що належить господарству і орендованого; призначення обладнання, що потребує орендар; дані про фінансовий стан підприємства.

Після аналізу наданої інформації лізингова компанія приймає рішення і доводить його до відома лізингоотримувача листом, до якого додаються загальні умови лізингової угоди, а виробник обладнання інформується про намір лізингової компанії придбати його. В цьому випадку лізингодавець узгоджує з постачальником ціну обладнання, а при необхідності перевіряє надійність, продуктивність і ефективність об'єкта угоди. Лізингоотримувач, ознайомившись із загальними умовами лізингової угоди, надсилає лізингодавцеві листа з підтвердженням-зобов'язанням і підписаним примірником загальних умов угоди, приклавши до нього бланк замовлення на обладнання. Цей документ складає фірма-поста-чальник і візує лізингоотримувач.

Отримавши перераховані документи, лізингоотримувач підписує замовлення і надсилає його постачальнику обладнання.

Постачальник, як правило, монтує і вводить в експлуатацію об'єкт угоди. По закінченні роботи складають протокол приймання, що свідчить про фактичну поставку обладнання, його монтаж та введення в дію без претензій до постачальника. Протокол приймання підписують всі учасники лізингової операції, і лізингодавець виплачує вартість об'єкта угоди постачальнику.

Часто лізинг здійснюється не прямо, а через посередника. Основний орендар отримує переважне право на отримання орендних платежів. У договорі обумовлюється, що у випадку банкрутства третьої ланки орендна плата буде поступати основному орендодавцеві. Такі угоди мають назву "сублізинг".

Існує ще й такий вид лізингу, як зворотний. Наприклад, у господарства є обладнання, але не вистачає коштів для виробничої діяльності. Тоді воно продає це обладнання лізинговій компанії, а остання дає його у лізинг цьому ж підприємству. Господарство одержує тимчасово вивільнені кошти.

При постійному тісному співробітництві лізингових компаній і господарств можливе укладання угоди по наданню лізингових ліній. Ці угоди аналогічні кредитним лініям і дозволяють орендареві брати додаткове обладнання у лізинг без укладання кожен раз нової угоди[17, c. 31-32].

Лізинговий договір іноді дає дозвіл орендареві розірвати його, якщо обладнання стає непотрібним. На такий випадок обумовлюється залишкова вартість обладнання на різні періоди. Якщо ліквідаційна вартість буде меншою залишкової, то орендар відшкодовує її орендодавцеві.

Існує три варіанти придбання обладнання при лізингу.

1. Орендодавець платить постачальнику і передає орендарю право

користування.

2. Орендар може домовитись про постачання обладнання і відразу ж продати його орендодавцеві (платить орендар).

3. Орендодавець призначає орендаря своїм агентом по замовленню товару.

Орендодавець має бути впевненим, що як тільки постачальник доставить товар, орендар буде готовий його прийняти і платити за нього оренду. Тому лізингові компанії особливо заінтересовані у тісному співробітництві з орендарем і укладанні "генеральної угоди". Протягом строку дії контракту лізингова компанія контролює правильне використання обладнання. Таким чином, в основі лізингової угоди лежать такі документи: лізинговий договір; договір купівлі-продажу чи наряд на поставку об'єкта угоди; протокол приймання об'єкта угоди.

Оскільки лізинг — досить складна операція, то у багатьох угодах мають місце мінімум три форми: 1) між орендарем і орендодавцем; 2) між постачальником і орендодавцем; 3) між орендодавцем і його банком.

У лізингу важливе місце має гарантія того, що на кінець дії контракту обладнання буде мати певну залишкову вартість. Для цього існує система страхування залишкової вартості.

Погашення лізингових зобов'язань може бути в грошовій чи іншій формі. Так, часто використовується елемент бартерних угод. В рахунок орендної плати іде товар, що виробляється орендарем. Але тут слід шукати продавця товару.

Доречним є застосування лізингу в аграрному секторі для забезпечення фермерських і дрібних селянських господарств необхідними засобами вироб-ництва. Адже відомо, що господарства малого бізнесу і особливо сільсько-господарські, характеризуються, як найбільш ризикові з погляду повернення кредитів. Банки, не маючи надійної гарантії, не поспішають надавати їм кредитні ресурси.

Припустимо, що фермерське господарство отримало у лізинг певну сільськогосподарську техніку. Ця операція надала певний обсяг роботи заводу-виробнику, звільнила господаря від марних пошуків гаранта за кредит, забезпечила господарство необхідними засобами виробництва, сприяла підвищенню продуктивності праці фермера, а отже, збільшила валове виробництво сільськогосподарської продукції і вивільнила фінансові ресурси. Таким чином, надання навіть невеликої кількості техніки в лізинг дає поштовх до подальшого розвитку не лише сільського господарства, а й пов'язаних з ним галузей, з одного боку, і знімає проблему залучення кредитних ресурсів у аграрну сферу — з іншого[22, c. 31-33].

Звичайно, лізинг не може повністю забезпечити коштами сільське господарство, але може стати дуже вагомою часткою, особливо у сфері забезпечення аграрного виробництва технікою, обіговими коштами, у великому комплексі заходів щодо спрямування ресурсів у розвиток аграрної сфери. А комплекс повинна організовувати держава, вона має створити такі умови, щоб заінтересувати комерційні структури, промисловців, банки в інвестуванні розвитку села. Створення компаній, що спеціалізуються на наданні у лізинг сільськогосподарської техніки, допоможе вирішити низку першочергових проблем сільськогосподарських виробників. По-перше, сама організація таких компаній залучить значні кошти в аграрну сферу. По-друге, існує реальна можливість якісного оновлення матеріально-технічної бази сільськогосподарських підприємств. По-третє, за рахунок придбання техніки у лізинг господарства створюють фінансовий резерв або просто поліпшать свій фінансовий стан. Стимулювати розвиток лізингу в Україні, а отже, інвестувати кошти у виробництво, міг би й перегляд (у бік скорочення термінів) нормативів амортизації обладнання. Потрібно також запровадити систему реєстрації контрактів і вжити заходів щодо посилення відповідальності підприємств-неплатників, оскільки низька фінансова та правова дисципліна гальмують нормальне ведення бізнесу[23, c. 6].

Майно, передане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоотримувача з поміткою, що це майно взяте у фінансовий лізинг. Дану процедуру лізингодавцю необхідно перевіряти з особливою увагою. Майно, передане за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця з поміткою, що це майно передане в лізинг, і зараховується на позабалансовий рахунок лізингоотримувача, із поміткою, що це майно отримано в лізинг. Амортизаційні відрахування і лізингові платежі лізингоотримувач відносить на собівартість продукції.

Об'єкт лізингу протягом усього терміну дії договору лізингу є власністю лізингодавця, що повинно бути відзначено візуальнона самому об'єкті.

У договорі фінансового лізингу передбачається право викупу об'єкта лізингу лізингоотримувачем після закінчення чи до закінчення терміну договору, але не раніше терміну, за який амортизується 60 % вартості об'єкта лізингу, визначеної в день укладення договору лізингу. Незважаючи на загальну незадоволеність відносно того, що це дуже довго (три — п'ять років), цей термін є цілком прийнятним, тому що інакше незрозуміло, який же тоді повинний бути рівень рентабельності в лізингоотримувача, щоб він зміг виплатити лізингові платежі і викупити устаткування, приміром, за півроку? Але така можливість у лізингоотримувача має право на існування.

Лізингоотримувач за користування об'єктом лізингу вносить періодичні лізингові платежі «аннуітети». Величина періоду, за який вноситься лізинговий платіж може бути нерівномірною (але в кратні кварталам періоди).

Право власності на об'єкт фінансового лізингу здобувається лізингоотримувачем після сплати повної вартості об'єкта лізингу, тобто аннуітетів і остаточної суми викупу устаткування (в який включається ПДВ), відповідно до умов договору лізингу[33, c. 55-56].

2.2.Фінансування із застосуванням лізингу

Лізинг означає оренду рухомого і нерухомого майна в порядку матеріально-технічного постачання, коли замість видачі клієнту позики для придбання необхідних технічних засобів, обладнання чи будівель виробничого призначення лізингова компанія сама купує на замовлення клієнта майно і здає його в оренду. Угода, що укладається, підтверджує, що власник майна (орендодавець) надає право іншій юридичній особі (орендареві) користуватися і володіти даним майном протягом обумовленого в договорі терміну і на умовах оплати вартості оренди. Отже, банк чи лізингова компанія, поступово відшкодовуючи понесені ними витрати через одержання орендної плати від орендаря, фактично кредитують останнього.

Тобто лізинг — це угода між власником майна і орендарем про передачу майна в користування за узгодженою сторонами ставкою, що виплачується один раз в обумовлений період (місяць, квартал, рік). Банк чи лізингова компанія надають у розпорядження користувачеві обладнання, техніку та інші основні засоби для виконання виробничих завдань. Таким чином, немає потреби вишукувати кошти для їх придбання і, крім того, є можливість поступово розрахуватися за техніку чи обладнання, виходячи з фінансових можливостей господарства.

Використання лізингу дає змогу без істотного збільшення обсягів залучених коштів задовольнити потреби значно більшої кількості підприємств і господарств агропромислового комплексу, підвищити рівень використання залучених на умовах оренди в господарський обіг технічних засобів, скоротити розміри капітальних вкладень і експлуатаційних витрат споживачів на придбання й обслуговування необхідної техніки, обладнання.

Лізингові операції стали невід'ємною ознакою економіки не лише більшості промислово розвинутих країн, але й країн, що розвиваються. Поступовий розвиток форм лізингу, ускладнення його структури дозволили створити складну систему фінансово-комерційних операцій, що реалізуються в межах певних угод. Головні відмінності між цими угодами визначаються правами і обов'язками учасників, їх кількістю, строками та іншими факторами[35, c. 14-15].

В Україні питання розвитку лізингу стає дедалі актуальнішим, адже лізинговий бізнес допомагає задовольнити гостру потребу аграрного виробництва в інвестиціях. Першими лізинговими асоціаціями стали Укрлізинг у складі більше 100 підприємств та ЗАТ "Фінансово-лізинговий дім банку "Україна", створений у квітні 1996 р. Лізингові активи товариства становлять понад 10 млн. дол. Нині у фінансовому лізингу знаходяться 20 комбайнів, 100 автомобілів, 12 млинів та інша техніка. Міністерство промислової політики спільно з Фондом державного майна створили компанію Укрмашінвест, головним завданням якої є вдосконалення взаємовідносин між виробниками і споживачами вітчизняної сільськогосподарської техніки, створення і впровадження механізму проведення лізингових операцій для забезпечення виробників сільськогосподарської продукції і переробних підприємств засобами виробництва.

З економічного погляду лізинг схожий з кредитом, наданим для купівлі обладнання. При кредиті в основні фонди позичальник вносить в установлені терміни платежі на погашення боргу; при цьому банк для забезпечення повернення кредиту зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного погашення позики. При лізингу орендар стає власником взятого в оренду майна лише після закінчення строку угоди і виплати повної вартості орендованого майна. Однак така схожість характерна лише для фінансового лізингу. Оперативний лізинг ближчий до класичної оренди обладнання. Оперативний лізинг — це передача у користування майна на строк, коротший від економічного. Він характеризується неповною амортизацією обладнання за час оренди. Після закінчення строку угоди, обладнання може стати об'єктом нового лізингового контракту чи повертається орендодавцю. Як правило, в оперативний лізинг здають техніку, транспорт. Оперативний лізинг слід відрізняти від рейтингу — короткострокової оренди машин і обладнання без права їх придбання. Орендна плата по рейтингу вища від лізингової.

Фінансовий лізинг характеризується великим строком контракту, фактично — це форма довгострокового кредитування. Після закінчення його орендар залежно від умов угоди може повернути об'єкт оренди, продовжити угоду чи укласти нову, або купити його за залишковою вартістю. Іншими словами — це угода, що передбачає протягом періоду своєї дії виплату лізингових платежів, які покривають повну вартість амортизації обладнання чи більшу його частину, додаткові витрати і прибуток лізингодавця. Фінансовий лізинг характеризується такими основними рисами:

· участь третьої сторони (виробника чи посередника);

· неможливість розриву угоди протягом основного строку оренди, тобто строку, необхідного для заміщення витрат орендодавця. Однак на практиці це іноді відбувається, що обумовлюється в угоді про лізинг, але тоді вартість операції значно зростає;

· більш тривалий період лізингової угоди (звичайно близький до строку служби об'єкта угоди).

За об'єктами угод лізинг ділять на лізинг рухомого і нерухомого майна. При лізингу нерухомості орендодавець будує чи купує нерухомість за дорученням орендаря і надає йому в користування у комерційних чи виробничих цілях. Як і в угодах з рухомим майном, контракт укладається на термін, менший чи рівний амортизаційному періоду об'єкта. Орендар несе всі ризики, витрати і платить податки за час дії контракту[31, c. 125-126].

Основу лізингової угоди складають: об'єкт угоди; суб'єкт угоди (сторони лізингової угоди); строк лізингового договору (період лізу); лізингові платежі; послуги, що надаються по лізингу.

Об'єктом лізингової угоди можуть бути матеріальні цінності у будь-якому вигляді, якщо вони не знищуються у виробничому циклі. Суб'єктами лізингової угоди є сторони, що мають безпосереднє відношення до об'єкта угоди.

Комерційні банки США почали брати участь в лізингових операціях на початку 60-х років. Поява банків на ринку лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомістким видом бізнесу, а банки, як правило, мають вільні кошти. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є, можна сказати, альтернативою останньому. Періодом лізингу є термін дії лізингового договору. Оскільки лізинг є особливою формою довгострокової оренди, то висока вартість і великий строк використання об'єктів визначають часові рамки періоду лізу. При встановленні строку лізингового договору лізингодавець і лізингоотримувач враховують такі моменти:

строк служби обладнання, що визначається його техніко-економічними даними. Термін лізингового контракту не може перевищувати визначений техніко-економічними даними строк експлуатації обладнання з врахуванням умов експлуатації об'єкта орендарем. Строк договору може обмежуватись законодавчо.

Наприклад, в Австрії нижня межа знаходиться на рівні 40, а верхня — 90% терміну для нарахування амортизації;

період амортизації обладнання встановлюється урядовими органами. При фінансовому лізингу строк договору збігається з періодом амортизації;

динаміку інфляційних процесів. Для лізингодавця невигідно укладати договір при швидких темпах росту інфляції на великий термін з фіксованими орендними виплатами, і навпаки, при тенденції цін до зниження лізингодавцю вигідний якомога більший строк угоди;

кон'юнктуру ринку позичкових капіталів і тенденції його розвитку. Оскільки лізингові компанії широко використовують банківські кредити, то рівень відсотків за довгостроковий кредит, що є основою лізингової плати, безпосередньо впливає на строк лізингової угоди[21, c. 53-54].


Розділ 3. Шляхи вирішення проблеми фінансування капітальних інвестицій за рахунок лізингового і банківського кредитів

Систематизація різних точок зору дослідників дає можливість уточнити, що капітальні інвестиції – це внутрішні інвестиції підприємства в основний капітал, які передбачають капітальне будівництво та придбання основних засобів, придбання та виготовлення інших необоротних активів підприємства, з метою нарощення і отримання в довгостроковому періоді доходу, а також витрати, пов’язані з поліпшеннями об’єктів основних засобів, що призводять до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання даних об’єктів.

Постійне оновлення виробництва — одна з головних вимог сучасної економіки, яку характеризує скорочення життєвого циклу товарів і послуг, отже, більш швидка зміна поколінь техніки, що зумовлено загостренням конкуренції виробників і підвищенням вимог споживачів до якості продукції і послуг.

Для України та інших пострадянських країн, які в ході економічної реформи мають здійснювати структурну перебудову національних господарських комплексів, інновації є не тільки фактором конкуренції, але й умовою виживання.

Проте однією з прикрих ознак першого десятиріччя національної незалежності стала глибока економічна криза, зокрема криза інвестиційна, що триває й досі. Унаслідок цього темпи оновлення основних засобів виробництва значно уповільнилися. З 1994 року і дотепер обсяги ліквідації застарілих основних фондів через недостатність інвестиційних ресурсів перевищували обсяги введення нових основних фондів, що означає зменшення реального основного капіталу.

За таких умов слід звернути увагу на оптимізацію структури ресурсів, розширивши застосування апробованих нетрадиційних методів інвестування інноваційної діяльності. У зв'язку з цим питання розвитку в Україні лізингу майна набувають особливого значення.

Лізинг полягає в інвестуванні лізингодавцем коштів у набуття визначеного лізингоодержувачем майна з метою його передачі лізингоодержувачу в тимчасове платне користування. При фінансовому лізингу можливий перехід майна у власність лізингоодержувача після закінчення дії договору лізингу. Лізингоодержувач поступово відшкодовує витрати лізингодавця і сплачує йому винагороду. Лізинг є альтернативою придбанню майна за рахунок власних коштів користувача, яких у сучасних умовах катастрофічно не вистачає, або кредитів, що за умовами отримання не влаштовують підприємців. Давно відомий у світі, цей вид господарських зв'язків ще не набув у нас належного поширення. Проте саме з ним пов'язують певні надії на розв'язання проблеми нестачі коштів для переозброєння новою технікою промисловості, сільського господарства і транспорту, на забезпечення інтенсифікації і структурної перебудови економіки[20, c. 35].

Серед нечисленних учасників (у Росії працює 61 велика компанія і кілька сот дрібних), більшість фінансуються за рахунок іноземних суб'єктів (виробників, фінансових і інших посередників) і лише незначна частина - за рахунок залучення вітчизняного капіталу. Як представники компаній з іноземним капіталом, так і вітчизняні, які працюють на цьому ринку, виправдано нарікають на недосконалість законодавчої бази (із пропозицією вносити зміни в сам закон «Про лізинг», а також у закони «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про ПДВ», «Про власність», «Про виконавче виробництво» і так далі). Консультанти Проекту розвитку лізингу в Україні — Міжнародна фінансова корпорація з фінансовою підтримкою US AID, запропонували внести конкретні корективи в закон «Про лізинг»: спрощення процедури поновлення прав володіння майном у випадку невиконання обов'язків лізингоотримувачем; включення в закон поняття «сублізингу»; виключення імовірності надмірного оподатковування лізингодавця податком на прибуток (обкладається не тільки маржа компанії, а і капітал, також існує імовірність, що авансовий платіж буде розглядатися як доход лізингодавця). Однак компанії працюють і вже пристосувалися користатися цим прогресивним інструментом у рамках чинного законодавства. Звичайно не пророблені самі головні питання - перехід права власності по закінченні договору, фактичне вилучення об'єктів лізингу в боржників, повернення ПДВ при покупці. Але існують схеми, що дозволяють вирішувати ці питання, не змінюючи законодавства. Постійні скарги про «неможливість лізингу в Україні» тільки відштовхують від цієї форми інвестування багато закордонних компаній. Лізинг - це інструмент довгострокового кредитування, тому вітчизняні лізингові компанії, в умовах нестабільної економіки і створеного несприятливого клімату навколо лізингу, позбавлені можливості брати у вітчизняних банків «дешеві» гроші для покупки лізингового майна. Аналогічно, страхові компанії в такій обстановці з великим небажанням дають поліс страхування фінансових ризиків.

У цьому напрямку, напрямку реабілітації лізингу, працює Асоціація «Укрлізинг», що пропонує всесвітньо прийняту систему довіри і повноважень укладеним договорам, на підставі яких можна у випадку невиконання своїх будь-яких зобов'язань лізингоотримувачем, лізингодавець у праві вилучити своє устаткування. У випадку, якби виникли якісь перешкоди, або конфліктні ситуації, — тоді б втручався арбітраж. У нас же все навпаки. Необхідні нотаріальні посвідчення цих угод, з одного боку, підкріплюють договір, з іншого боку — знецінюють підпис, печатки й авторитет сторін — підписантів[18, c. 8-9].

Лізинг надає користувачам й інші переваги: 1) можливість уникнути залучення кредитів для придбання техніки з інших джерел фінансування і використати їх для інших потреб, збільшуючи загальний обсяг надходження інвестицій;

2) можливість використання коштів, заощаджених за рахунок заміни купівлі майна лізингом, на інші цілі;

3) відсутність витрат, пов'язаних з володінням майном і веденням бухгалтерського обліку, особливо у разі застосування оперативного лізингу (економія стане відчутною, наприклад, якщо буде введено податок на власність);

4) економію на додаткових послугах лізингодав-ця (наприклад, на сервісному обслуговуванні), які коштують менше, ніж такі послуги інших фірм;

5) спрощення доступу до використання нової техніки, забезпечення її сервісного обслуговування;

6) прискорене освоєння об'єктів лізингу внаслідок значної заінтересованості у цьому користувача та допомоги спеціалістів лізингодавця або виробника;

7) скорочення термінів організації виробництва нової продукції за рахунок оперативного придбання необхідної нової техніки, забезпечення її налагодження й сервісного обслуговування тощо;

8) зменшення ризику в разі впровадження виробництва нової продукції через можливість повернення устаткування, залученого за договором оперативного лізингу;

9) можливість роботи на такому устаткуванні у кризових ситуаціях (арешт власних основних засобів, розгляд у суді позовів кредиторів тощо);

10) використання можливостей партнерів: лізингодавця (постачання і збут), продавця-виробника (фірмовий сервіс), банків — кредиторів лізингодавця (потреба у кредитах) тощо.

Лізинг окремих видів техніки має свої особливі переваги. Наприклад, лізинг автотранспортних засобів має для лізингоодержувачів такі переваги порівняно з їх придбанням за рахунок кредитів:

· коротший термін розгляду заявки;

· можливість придбання автомобіля за нижчою ціною (лізингові компанії зазвичай отримують знижки від постійних постачальників або дилерів);

· укладення тільки договору лізингу (у разі кредитування укладаються договори купівлі-продажу, кредиту, застави, страхування, автомобіль реєструється в ДАІ, часто висувається вимога щодо створення автогосподарства);

· можливість отримання технічної підтримки;

· можливість заміни автомобіля на аналогічний на час ремонту чи у разі виникнення страхового випадку;

· можливість заміни автомобіля іншим до закінчення строку дії договору лізингу.

Проте лізинг — доволі дорога форма майнового кредиту: лізингоодержувач має сплачувати лізингодавцеві сумарні платежі, що значно перевищують вартість об'єкта лізингу, до того ж майже всіма лізинговими угодами передбачається авансовий платіж у розмірі 2-42 % вартості об'єкта лізингу. За розрахунками, співвідношення вартості переданих у лізинг активів і вартості лізингових угод зросло з 1 : 1,26 у 2003 році до 1 : 1,42 у 2004-2005 роках[11, c. 51-52].

Проблемою в умовах України є високі банківські ставки за кредити, постійне непередбачуване збільшення витрат лізингодавця, які той перекладає на лізингоодержувача, а також несприятлива податкова політика.

Оцінка становища, що склалося в сфері інвестиційної діяльності промислових підприємств, свідчить про негативний вплив зниження обсягів і зміни структури капітальних вкладень в наслідок кризи інвестиційної сфери на процеси структурної перебудови, відтворення ОФ, інноваційну діяльність, що вимагає розробки і впровадження комплексу заходів стосовно подолання кризових явищ як на макроекономічному рівні, так і на рівні окремих підприємств.

Основними напрямками реформування промислових підприємств, що направлені для їх адаптації до умов ринкової економіки і привабливості для потенційних інвесторів, повинні бути: зміна форми власності і господарювання; визначення оптимального розміру і ринкової спеціалізації підприємств, їх реструктуризація; вдосконалення системи управління і підвищення рівня менеджменту; визначення стратегії розвитку і активізація інвестиційно-інноваційної діяльності.

Активізації інвестиційної діяльності підприємств повинно сприяти підвищення ролі амортизаційних відрахувань як важливого внутрішнього джерела фінансування капітальних вкладень. Для цього доцільно надати можливість підприємствам право застосування різних методів списання амортизації при регламентації корисних строків служби ОФ і визначенням як бази їх балансову вартість. Для більш реальної оцінки ОФ необхідно запровадити більш гнучкий метод їх індексації чи переоцінки, а також скасування оподаткування індексованої суми основних засобів[34, c. 48].


Висновки

Оренда або лізинг — важливіший фінансовий інструмент. Для держави, з монетарною політикою, в умовах грошового дефіциту, будь-яка форма залучення інвестицій в виробничу і підприємницьку сферу має велике значення, також і для великих компаній і для малих підприємств, які не мають можливості залучати «дешеві» та довгострокові банківські кредити, лізинг стає єдиним способом придбати обладнання або техніку. А коли угода між державою та інвестором або між інвестором та реципієнтом будується за схемою «виграш — виграш», то активне впровадження таких механізмів це справа часу (зрозуміло з іншими рівними умовами).

Однак принципи і етика цивілізованого бізнесу все глибше і глибше проникають у свідомість українського підприємця — реципієнта, тому незважаючи на загальну економічну ситуацію в країні, найоптимістичніше налаштовані інвестори все ще продовжують свої спроби знайти в Україні підприємства, здатні освоїти і раціонально використовувати на-' дане майно на умовах лізингу, застосовуючи наявні норми чинного законодавства України, норми міжнародного торгівельного права, та детально обговорені договори, тому що перспективи використання фінансового лізингу як ефективного методу інвестування в основні фонди підприємств залежить не тільки від наявності законодавчої бази, але і від правильного укладення лізингових угод.

Завдяки лізингу досягається формування двоїстості загальної власності, що належить усім спільно діючим підприємцям загалом і одночасно кожному окремо. Можна стверджувати, що справжній лізинг має місце лише в тих випадках, коли застосовувана форма підприємництва веде до виникнення загальної (колективної) власності й приватної власності на засоби виробництва і результати праці. Водночас будь-який вид власності не виключає лізингової форми її використання. Лізингоодержувач виступає одночасно в трьох якостях: підприємця, трудівника, власника. Він не тільки використовує передані йому засоби виробництва, а й певним чином володіє та розпоряджається ними. Більше того, орендар є повним власником вкладених ним (із дозволу наймодавця) витрат у поліпшення засобів виробництва, а також частини нових основних засобів, принаймні у розмірі їхнього приросту за рахунок власного прибутку протягом лізингового періоду.

Оскільки лізинг виражає визначену взаємодію елементів продуктивних сил і виробничих відносин, то він має матеріально-речову основу і соціально-економічний зміст. Соціально-економічний зміст лізингу визначається відносинами власності й спільної економічної діяльності по вертикалі й горизонталі (із власником, товариством і т.д.), а також умовами трансформації власності.

Матеріально-речовий бік лізингу характеризується організаційно-правовими формами виробництва, купівлею-продажем майна та умовами кредитування тощо.

Лізинг дає можливість для економіки країни швидше вийти із кризового стану та забезпечити її стабільний розвиток, що підтверджує досвід зарубіжних країн. Тому збільшення обсягів лізингових послуг є актуальним завданням народного господарства України. Він дає змогу в умовах порівняно меншого фінансового напруження істотно оновити основні фонди підприємств, вивести їх виробничо-технічну базу на конкурентоспроможний рівень.


Список використаної літератури

1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 p. № 435-IV

2. Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. №436-IV

3. Закон України «Про лізинг» від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР (до внесення змін Законом від 11.12.2003 р.)

4. Закон України «Про фінансовий лізинг» у редакції Закону від 11.12.2003 р. № 1381-IV

5. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» у редакції Закону від 22.05.1997 р. № 283/97-ВР

6. Конвенція УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг від 28.05.1988 р. (Закон України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний фінансовий лізинг» від 11.01.2006 р. №3301-IV)

7. Положення Національного банку України про кредитування, затверджене постановою Правління Національного банку України від 28.09.1995 р. № 246 (втратило чинність згідно з постановою Правління Національного банку України від 18.02.2004 р. № 54)

8. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 14 «Оренда», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 28.07.2000 р. № 181

9. Безклубий І. Поняття лізингових відносин як предмета цивільно-правового регулювання //Юридична Україна. - 2005. - № 8. - C. 15-22.

10. Брус С.І. Розвиток ринку лізингових послуг в Україні //Фінанси України. - 2008. - № 11. - С.75-85

11. Внукова Н. М. Оцінка можливостей розвитку фінансового лізингу в Україні //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 9. - C. 49 -57.

12. Гаєвська Н.М. Теоретичні аспекти управління фінансовим лізингом/ Н.М. Гаєвська //Автошляховик України. - 2006. - № 2. - C. 39.

13. Добіжа Н.В. Сутність та форми лізингу в АПК //Економіка АПК. - 2008. - № 9. - С.116-122

14. Дорофеєва О. В. Організаційні аспекти управління фінансовими ризиками лізингових компаній //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 6. - C. 109 - 114.

15. Дорофеєва О.В. Оптимізація джерел фінансування лізингових проектів //Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 8. - C. 34 – 39

16. Єфімов С. Лізинг як альтернатива кредиту //Пенсійний кур’єр. - 2006. - 12 травня. - C. 9

17. Карасьова Н.А. Становлення та особливості розвитку лізингу в зарубіжних країнах //Статистика України. - 2008. - № 1. - C. 31-34.

18. Кирилов С. Фінансовий лізинг: хто, як і для кого?/ Сергій Кирилов //Податки та бухгалтерський облік. - 2006. - 14 вересня. - C. 5-10

19. Львова І. Фінансовий лізинг : суть правовідносин та їх юридичне оформлення //Збірник систематизованого законодавства (Додаток до газети "Бизнес). - 2009. - Вип. 3. - C. 108-111

20. Марцин В. Економічний аналіз структури ризиків діяльності лізингових компаній та шляхи їх мінімізації //Економіст. - 2007. - № 4. - C. 34-38.

21. Ментух Н. Виникнення, вдосконалення та правове регулювання лізингових відносин в Україні //Юридична Україна. - 2005. - № 10. - C. 51-54

22. Міхаліна І. Актуальні проблеми розвитку лізингу в Україні //Статистика України. - 2005. - № 3. - C. 31-36.

23. Олевська Є. Лізинг як одна із форм надання майна у користування //Юридичний Вісник України. - 2008. - № 40. - C. 6

24. Онищук Я. В. Розвиток лізингу в Україні //Фінанси України. - 2005. - № 7. - С.106-113.

25. Остапчук Т.П. Інвестиційна діяльність та інвестування: взаємозв’язок понять //Економіка: проблеми теорії та практики. Міжвузівський збірник наукових праць. Випуск 163.– Дніпропетровськ: Дніпропетровський національний університет, 2002. – С. 236-240.

26. Остапчук Т.П. Капітальні інвестиції як об’єкти бухгалтерського обліку // Вісник Житомирського інженерно-технологічного інституту. Економічні науки. – 2002. – № 22. – С. 138-146.

27. Остапчук Т.П. Проблеми обліку капітальних інвестицій: історичний аспект//Вісник Житомирського державного технологічного університету. Економічні науки. – 2003. – № 4 (26). – С. 186-196.

28. Паливода К. Капітальні інвестиції: фінансово-економічна сутність та форми прояву //Банківська справа. - 2009. - № 3. - C. 46-55

29. Плаксін О.А. Систематизація видів лізингу //Економіка АПК. - 2005. - № 9. - С.72-78.

30. Різник В. Загальні положення про укладання договорів лізингу у сфері банківської діяльності //Вісник Національного Банку України. - 2006. - № 4. - C. 28-31.

31. Семенова Ю. Лізинговий механізм у системі державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні //Підприємництво, господарство і право. - 2005. - № 9. - C. 125-128.

32. Смирнова О. Теоретичні аспекти визначення вартості інвестиційного капіталу //Фінанси України. - 2003. - № 7. - С.102-107

33. Трофімова О. Поняття та ознаки лізингу як виду господарської діяльності //Юридична Україна. - 2005. - № 2. - C. 53-60

34. Турило А.М. Оцінка ефективності інноваційного лізингу //Фінанси України. - 2005. - № 1. - С.44-48.

35. Усенко Я. Розвиток лізингу в Україні //Справочник экономиста. - 2007. - № 1. - C. 13-20

36. Черевань І. Лізинг як метод фінансування інноваційного розвитку виробничої бази вітчизняних підприємств //Банківська справа. - 2008. - № 2. - C. 46-56

загрузка...
Top