Інвестування і організації

3. Теорія специфічних факторів виробництва П. Самуельсона-Р.Джонса.

17. Значення прямих іноземних інвестицій в зовнішній торгівлі України.

31. Міжнародні аукціони, біржові операції та тендерні торги.

45. Угода про заснування міжнародної організації торгівлі в рамках ГАТТ.

Список використаної літератури.


3. Теорія специфічних факторів виробництва П. Самуельсона-Р.Джонса

Теорія специфічних факторів виробництва твердить, що в основі міжнародної торгівлі лежать відмінності у відносних цінах на товари. Ці відмінності виникають внаслідок різної забезпеченості країн специфічними факторами виробництва, причому фактори, які специфічні для експортного сектору, розвиваються, а фактори, специфічні для сектора, що конкурує з імпортом, скорочуються. Уже з наведених положень теоретичної схеми Самуельсона і Джонса випливає, що власники факторів, специфічних для експортного сектора, оскільки їх фактори розвиваються, матимуть певну вигоду від міжнародної торгівлі. В той же час міжнародна торгівля, призводячи до скорочення факторів, специфічних для сектора, що конкурує з імпортом, погіршить становище власників цих факторів. Залишається з'ясувати, за яких саме умов власники яких саме факторів отримають позитивні й негативні наслідки від розвитку міжнародної торгівлі.

В теорії специфічних факторів виробництва розглядаються три фактори виробництва: земля, капітал, праця. Причому праця є фактором мобільним. Факторним доходом у випадку з землею є рента, у випадку з капіталом - дохід на інвестиції, виражений у формі відсоткової ставки, у випадку з працею - заробітна плата. Важливим елементом теорії, без якого неможливе розв'язання і даної задачі, є припущення про абсолютну мобільність праці, тобто робітники можуть легко переміщуватися між виробництвами всередині країни миттєво, без лагу, наявність якого на практиці пояснюється необхідністю перекваліфікації робочої сили. Оскільки в умові задачі мова йде про визначення впливу міжнародної торгівлі лише на дохід власників капіталу та робітників (уособлення "праці"), то не будемо розглядати ситуацію із земельною рентою. Тому аналізуючи виробництво двох товарів за допомогою двох пар факторів (капітал+праця і земля+праця), звернемо увагу лише на відносний попит на товари (тобто попит на товар, виготовлений за допомогою землі й праці, виразимо через попит на товар, виготовлений за допомогою капіталу і праці)[4, c. 95-97].

Нехай товар “1” капіталомісткий, товар “2” – землемісткий, а країна “І” має порівняльну перевагу у виробництві капіталомісткого товару. Якщо Р1 і Р2 – ціни товарів “1” і “2”, то:.

Так відображається наявність у країни “І” порівняльної переваги у виробництві капіталомісткого товару “1”. Якщо країні “І” вигідніше виробляти капіталомісткий товар “1”, то вона краще забезпечена капіталом, аніж землею.

Зобразимо графічно відносний попит і відносну пропозиції товару “1” в двох даних країнах в умовах автаркії та на світовому ринку. На вертикальній осі відмітимо відносну ціну товару “1”, а на горизонтальній – відносну кількість виробництва (відповідно і споживання) товару “1”:

Крива RS I (relative supply – відносна пропозиція) відображає умови виробництва в країні “І”, RS II – в країні “ІІ”. За нижчого співвідношення цін на товари (Ap < Bp), в країні “І” обсяг відносної пропозиції товару “1” більший (Aq > Bq). Вища відносна ціна капіталомісткого товару “1” в країні “ІІ” буде спонукати виробників товару “1” в країні “І” експортувати частину продукту за кордон. Причому світова відносна ціна має коливатися в межах Bp > Ep > Ap: лише в цьому випадку торгівля буде взаємовигідною і пропозиція товару “1” буде зрівноважуватися із попитом.

Міжнародна торгівля призвела до того, що фактично відносна ціна товару “1” стала вищою, якщо порівнювати її з тією, що була до початку міжнародної торгівлі в країні “І”. Отже, за всіх інших рівних умов країна “І” за одну й ту саму кількість товару “І” зможе отримати більший дохід від продажу. Оскільки теорія специфічних факторів виробництва передбачає досконалу конкуренцію, то весь дохід від продажу товару буде розподілятися лише між власниками факторів виробництва, які були використані на виробництво цього товару. За припущенням, товар “1” капіталомісткий, тобто для його виробництва інтенсивно використовується капітал плюс певна частина (менш інтенсивно) праці. Отже, доход отримуватимуть власники капіталу і праці. Вища відносна ціна продажу товару означає вищий відносний прибуток, причому цей додатковий прибуток спершу будуть отримувати в більшій мірі власники капіталу – фактора, що використовується інтенсивно. Такий додатковий прибуток від міжнародної торгівлі при незмінному рівні витрат з боку власників капіталу призведе до того, що власники капіталу завжди будуть виступати за розвиток міжнародної торгівлі (вона збільшує їх прибутки, не змінюючи витрат). Але це лише для країни, яка має надлишок капіталу і виробляє капіталомісткий товар. Справа в тому, що власники капіталу в країні, де капітал є дефіцитним фактором (тому відносна ціна виробництва капіталомісткого товару висока) зіткнуться з тим, що міжнародна ціна (в силу описаного вище процесу розширення експорту капіталомісткої продукції країною з надлишком капіталу (див. графік)) виявиться нижчою за внутрішню. Це, безумовно, знизить прибутки власників капіталу, оскільки за тих самих витрат свого ресурсу вони отримуватимуть меншу суму від продажу товару, виготовленого з їх ресурсу. В цьому випадку власники капіталу виступатимуть проти вільної торгівлі, тобто за протекціонізм, бажаючи продавати за вищими внутрішніми цінами, а не за нижчими міжнародними[2, c. 146-148].

Щодо власників такого ресурсу як “праця”, то, зважаючи на абсолютну мобільність трудових ресурсів між виробництвами, процвітання виробництва капіталомісткої продукції в капіталонасиченій країні призведе до “переливання” трудових ресурсів у капіталомістке виробництво із землемісткого. На суто мікроекономічному рівні це пояснюється тим, що певна частина збільшеного доходу від експорту капіталомісткої продукції перепаде й власникам праці, оскільки праця теж використовується у виробництві цього товару. Отже, загалом кажучи, власники праці завжди будуть позитивно відноситися до міжнародної торгівлі. Якщо ж розглянути ситуацію з виробництвом капіталомісткого товару в капіталодефіцитній країні “ІІ”, то зменшення прибутків від продажу капіталомісткого товару призведе до скорочення зарплати робітників, які беруть участь у процесі виробництва цього товару, що змусить їх переміститися у виробництво землемісткого товару. Оскільки в теорії специфічних факторів виробництва розглядається лише дві країни і два товари, то якщо країна “І” матиме порівняльну перевагу у виробництві капіталомісткого товару, то країна “ІІ” – у виробництві земле місткого товару. Знову отримаємо ситуацію, коли робітники переміщуються у прогресивне, зростаюче виробництво. Таким чином, і в цьому разі вони будуть виступати за вільну торгівлю, яка збільшує їх прибутки.

Отже, якщо існування торгівлі двома товарами між двома країнами пояснювати з позицій теорії специфічних факторів виробництва, то виявиться, що власники праці (робітники) завжди виступатимуть за розвиток вільної торгівлі й відмову від протекціонізму. Власники ж капіталу виступатимуть за вільну торгівлю лише якщо капітал в даній країні є надлишковим фактором виробництва у порівнянні з землею; вони пропагуватимуть протекціонізм, якщо капітал є дефіцитним фактором виробництва. Приблизно такий самий висновок знаходимо в теоремі Самуельсона – Джонса: в результаті вільної торгівлі збільшуються доходи власників фактора, специфічного для експортних галузей, і зменшуються доходи власників фактора, специфічного для галузей, що конкурують з імпортом. А згідно з теоремою Хекшера – Оліна для експортних галузей специфічними будуть надлишкові фактори, в той час як для галузей, що конкурують з імпортом, – дефіцитні[8, c. 139-141].


17. Значення прямих іноземних інвестицій в зовнішній торгівлі України

Прямі іноземні інвестиції - основа міжнародної господарської діяльності транснаціональних компаній, форма, в якій реалізується її транснаціональна природа.

Прямі іноземні інвестиції є однією з форм інвестування. Ці інвестиції, на відміну від портфельних, мають ряд специфічних ознак, основними з яких є: безпосередній і довгостроковий вплив на капіталовкладення в економіку країни; вони мають на меті одержання доходу на капітал, а також великої частки повного підприємницького прибутку; передбачають більш високу рентабельність, ніж портфельні; впливають на зайнятість, стан внутрішнього ринку; сприяють зміні місця країни-реципієнта відносно національної власності на користь іноземного інвестора; справляють істотний вплив на рівень конкуренції в країні. Основними формами прямих іноземних інвестицій є: підприємства зі 100% іноземного капіталу; часткове володіння компанією; придбання рухомого і нерухомого майна; концесії.

Іноземні прямі інвестиції є досить відчутними до мотивуючих та демотивуючих факторів країни-реципієнта. Основними видами мотивації прямих іноземних інвестицій є: виробничо-економічна мотивація (придбання сировини, можливість запобігання циклічності тощо); маркетингова (зростання ефективності маркетингу, проникнення на конкретний географічний ринок тощо); інші (екологічні, персональні, престижні).

Основними проблемами (демотиваторами), з якими стикаються іноземні інвестори, є: мінливість податкового законодавства; свавілля органів державної влади та корупція, організована злочинність, проблеми митно-тарифного регулювання; недисциплінованість постачальників і замовників; нерозвиненість ринкової інфраструктури (банки, біржі тощо).

Заходами макроекономічного стимулювання іноземних інвестицій до країни-реципієнта є: податкове стимулювання, фінансово-кредитне стимулювання, стимулювання інфраструктурного забезпечення, конкретних інвестиційних проектів, протекціоністські заходи.

Інвестиційний клімат в Україні складається з безлічі складових, головними з яких є ступінь довіри інвесторів до органів влади, стабільність й прогнозованість економічної й політичної ситуації, прозорі ринкові й структурні перетворення, наявність відповідної ринкової інфраструктури, ріст економіки.

На сьогодні вже створено єдине правове поле для інвестування, зокрема, Законами України «Про інвестиційну діяльність» й «Про режим іноземного інвестування» забезпечено всім суб'єктам інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності й господарювання, рівні права здійснення інвестиційної діяльності, збереження умов, при яких було здійснене інвестування, передбачені гарантії захисту інвестицій[5, c. 227-229].

Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 №1547-ІІІ ратифіковано Вашингтонську конвенцію 1965 року про порядок дозволу інвестиційних спорів між державами й іноземними особами.

Для сприяння інтенсивному економічному співробітництву між країнами в області інвестування, обігу приватного капіталу й економічного розвитку держав, стійких правил для інвестування, збільшення ефективності використання економічних ресурсів міждержавні угоди «Про сприяння й взаємний захист інвестицій» підписані вже з 70 країнами світу. Ще ряд проектів угод перебувають у стадії узгодження.

У 2006 році зусилля Уряду були спрямовані на поліпшення інвестиційного клімату й подолання нестабільності, що виникла внаслідок ліквідації в законодавстві пільг для інвесторів, які реалізовували інвестиційні проекти в технопарках і вільних економічних зонах, а також нестабільності через затяжну дискусію, що стосується реприватизації раніше приватизованих підприємств, посилення податкового преса й лібералізації торговельного режиму.

Свідченням цього є активізація інвесторів на вітчизняному ринку й збільшення обсягів залучення прямих іноземних інвестицій.

У цілому, приріст сукупного обсягу іноземного капіталу в економіці країни за 2006 рік склав 4295,9 млн. USD, що становить 54,8% до приросту за 2005 рік.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, внесених в Україну, станом на 1 січня 2007 року склав 21186,0 млн. USD, що становить 125,4% до обсягів інвестицій на початок 2006 року й 454,6 USD на душу населення[7, c. 52-54].

Значний вплив на поліпшення інвестиційного клімату буде здійснено за умови реалізації завдань ряду указів Президента України з питань поліпшення інвестиційного клімату й нормативних актів Кабінету Міністрів України, а також пріоритетних завдань Державної програми економічного й соціального розвитку України на 2007 рік.

Особливістю прямих іноземних інвестицій в економіки всіх країн, а не лише тих країн, що розвиваються, до яких належить і наша країна, є те, що переважний обсяг ПІІ надходить від транснаціональних корпорацій, які реалізують свої стратегічні цілі розвитку через інвестиції в інші країни. Прихід ТНК у певну країну та вихід національних корпорацій на зовнішні товарні і фінансові ринки — це економічне явище, яке має назву «транснаціоналізація» економіки. Воно сприяє інтеграції економіки певної країни у світову економіку, тобто залученню у процес глобалізації. Важливо, що ПІІ є основним способом поширення впливу ТНК на національні економіки, а також є засобом формування самих ТНК і глобальних стратегічних альянсів. А відтак транснаціоналізація економіки є об'єктивним явищем, до якого кожна країна повинна виробити свою національну політику регулювання інвестиційного клімату на засадах власних національних інтересів.

Фінансування за допомогою прямих іноземних інвестицій є найвигіднішим способом, оскільки у цьому випадку держава не повинна здійснювати платежі по обслуговуванню боргів. На приплив іноземних інвестицій можна впливати лише побічно, а саме: шляхом приведення інституційних та правових норм в Україні відповідно до міжнародних вимог. Як потенційний отримувач інвестицій Україна знаходиться у стані безпосередньої конкуренції з іншими — перш за все східноєвропейськими — країнами. Тому в Україні мають бути принаймні однакові, а ще краще привабливіші умови, ніж в інших країнах. У минулому спостерігалася значна втеча капіталів з України. Однак ці капітали можуть за сприятливих умов знову повернутися в країну. Якщо вдасться залучити вивезений капітал, то вже завдяки лише цьому можна було б фінансувати дефіцит балансу поточних рахунків протягом кількох років.

Таким чином, прямі іноземні інвестиції - це інвестиції, які (а) забезпечують володіння та/або контроль за закордонною діяльністю господарської одиниці, (б) реалізуються в отриманні прибутку від ведення основного бізнесу, (в) є довгостроковими.

Здійснення прямого іноземного інвестування - процес перенесення господарської діяльності компанії за кордон[6, c. 106-108].


31. Міжнародні аукціони, біржові операції та тендерні торги

Міжнародний товарний аукціон – це спеціально організовані, періодично діючі в певних місцях ринки, на яких шляхом публічних торгів в завчасно обумовлені терміни та в спеціально визначеному місці проводиться продаж раніше оглянутих товарів, які переходять у власність покупця, який запропонував найвищу ціну.

В міжнародній торгівлі склалась вельми обмежена номенклатура товарів, що продаються з аукціонів (наприклад, хутро, чай, овеча вовна, квіти, каучук, шкіра, антикваріат). Близько половини світового виробництва овечої вовни реалізується за допомогою аукціонної торгівлі. Найбільше значення мають австралійські і новозеландські аукціони, особливо, аукціон в Сіднеї.

Традиційним аукціонним товаром є також чай. Чайні аукціони проводяться в Калькутті (Індія), Джакарті (Індонезія), Момбасі (Кенія), Коломбо (Шрі-Ланка). Важливим центром аукціонної торгівлі каучуком є Сінгапур, хутром – Санкт-Петербург, антикваріатом – Крісті (Christie) і Сотбі (Sotheby) в Лондоні.

Товари, що продаються на аукціонах, бувають масовими і одиничними, але їхньою загальною рисою являється неоднорідність партій чи окремих екземплярів, тобто їх не можна купувати без попереднього огляду одиниці товару (лоту), що продається.

У сучасній міжнародній торгівлі спостерігається тенденція до падіння ролі аукціону, що викликано цілим рядом причин:

1. Посилення конкуренції зумовило динамічний розвиток прямих зв’язків між експортерами та імпортерами без використання посередницької ланки, перш за все брокерів-аукціонерів;

2. Підвищення якості товарів і вдосконалення стандартизації сприяли розширенню товарних поставок рівномірнішої та гарантованішої якості, збільшенню обсягу продажу товарів на основі окремих договорів;

3. Розробка асоціаціями торговців типових контрактів і вдосконалення механізму комерційного арбітражу призвели до зростання торгівлі на основі типових контрактів;

4. Значні додаткові витрати пов’язані з розвантаженням, зберіганням, відправкою товару тощо, суттєво знижують ефективність експорту;

5. Розвиток світової транспортної мережі і засобів зв’язку зумовив зростання визначеності термінів і поставки, що знизило потребу в запасах як резерві;

6. Зміщення аукціонів з імпортуючих в експортуючі країни, що пов’язано як з нижчими накладними витратами при продажах у місцях походження товару, так і з прагненням досягнення більшого контролю за системою збуту своїх експортних товарів і посилення впливу на формування рівня цін[3, c. 137-139].

Міжнародні тендер є методом міжнародної торгівлі, сутність якого полягає в конкурентному відборі зарубіжних постачальників і підрядників через організованих товарних ринок шляхом залучення до певної, заздалегідь встановленої дати пропозиції від зарубіжних і національних постачальників та підрядників, проведення конкурсу (порівняння) представлених проектів (умов) та укладання контракту з тим з них, пропозиції якого найповніше задовольняють потреби і вимоги імпортерів-замовників.

Термін “тендер” походить від англійського tender — офіційна пропозиція, замовлення на підряд та to tender — подавати замовлення (заявку) на участь у торгах. Посередником між покупцем і продавцем при цьому методі торгівлі є тендерний комітет, який утворюється імпортером. Основною функцією його є організація надходження замовлень на участь у торгах та робота з ними. Слід також мати на увазі, що термін “тендер” включає п’ять основних понять.

Найпоширенішими об’єктами тендерів у міжнародній торгівлі є:

· підряди на спорудження підприємств, будівель і споруд виробничого і невиробничого призначення, в т.ч. тих, що споруджуються “під ключ”;

· виконання комплексів будівельних і монтажних робіт та їх окремих видів;

· виконання комплексу пуско-налагоджувальних робіт;

· постачання комплектного устаткування;

· концесії на розробку корисних копалин;

· імпортні закупівлі;

· проекти на основі підприємств з іноземними інвестиціями;

· надання державних кредитів;

· розробка проектів і виконання робіт у сфері природоохоронної діяльності;

· залучення експертів і консультантів;

· поставки, підряди, закупівля для створення об’єктів національної економіки.

Зважаючи на викладене, саме тендери на сьогодні дуже поширені в світовій практиці торгівлі, особливо на ринках машинно-технічної продукції (за оцінками експертів, вартість замовлень на поставку обладнання та об’єктів капітального будівництва, отриманих за допомогою проведення торгів, становить близько 1/3 загальної вартості експорту машинно-технічної продукції з промислово розвинутих країн).

Динамізація конкурентного середовища, зростаюча складність предметів торгівлі, загальна тенденція до глобалізації світових товарних ринків зумовили формування таких тенденцій в практиці проведення міжнародних тендерів: збільшення кількості фірм — учасниць торгів; зростання кількості торгів на нові види машин, обладнання, техніки та послуг; загальне збільшення кількості торгів на будівництво комплексних об’єктів; переорієнтація пріоритетів з цінових факторів конкуренції на техніко-економічні показники і пільговість умов фінансування; поширення торгів на інженерно-консультаційні послуги; зростання кількості консорціумів; поширення практики проведення торгів з розбивкою об’єктів на частини для виявлення вузькоспеціалізованих фірм-учасниць; розвиток багатостороннього співробітництва з будівництва об’єктів; поширення участі в торгах місцевих фірм-замовниць[1, c. 96-98].

Розповсюдженим засобом торгівлі для ряду сировинних товарів є міжнародні товарні біржі, які являють собою постійно діючий оптовий ринок декількох країн, де укладаються угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировинних і продовольчих товарів, що відповідають уніфікованій системі стандартних вимог до товарів.

Особливість діяльності міжнародних товарних бірж, які водночас є національними і обслуговують окремі світові товарні ринки, полягає в обов’язковому дотриманні законодавчо-правового, податкового, валютного режимів, що діють у країнах їх розміщення.

Слід зазначити, що основоположним при наданні товарній біржі статусу міжнародної є не рівень обсягів біржового обороту, а виключно заходи державного регулювання тим чи іншим товарним ринком у країні, де знаходиться біржа. Так, великі за біржовими оборотами зернові біржі США не мають статусу міжнародних, оскільки уряд в умовах перевиробництва зерна регулював цей ринок.

Характерним є і те, що країни, де функціонують міжнародні за статусом товарні біржі, можуть суттєво впливати на умови та процеси, які відбуваються на світових сировинних ринках.

На світовому товарному ринку міжнародні товарні біржі виконують наступні функції:

- обслуговують конкретний діючий світовий товарний ринок;

- залучають до біржових операцій контрагентів з різних країн світу;

- забезпечують вільний переказ прибутків, які одержують контрагенти по біржових операціях;

- здійснюють так звані арбітражні операції, тобто спекулятивні угоди для одержання прибутку від різниці котирувальних цін на біржах різних країн[2, c. 279-281].

Практично весь біржовий оборот на світовому товарному ринку, а саме – 98%, забезпечується завдяки діяльності п’ятдесяти бірж, з яких 84% обороту припадає на біржі США, 8% - Великобританії, 6% - Японії і 2% - на товарні біржі інших країн. Обсяг світового біржового обороту щорічно оцінюється в 3,5-4 трлн. доларів.

Товари, які продаються на міжнародних товарних біржах, об’єднані в п’ять груп, що охоплюють понад 70 найменувань товарного асортименту на біржах реального товару і 148 – на ф’ючерсних біржах.

Залежно від асортименту товарів, що продаються на міжнародних товарних біржах, вони класифікуються як:

- універсальні або загального типу, де укладаються угоди широкого асортименту біржових товарів;

- спеціалізовані біржі, де укладаються угоди по окремих видах товарів, тобто мають потоварну спеціалізацію і тому класифікуються як біржі широкого профілю та вузькоспеціалізовані.

Міжнародній біржовій торгівлі на сучасному етапі притаманні такі основні тенденції:

1. Збільшення обсягів біржового обороту. Від середини 50-х до середини 80-х років обсяги біржового товарообороту зросли в 12 разів.

2. Зміни в структурі угод, що укладаються на міжнародних товарних біржах. В останні десятиліття характерним є суттєве зростання біржового обороту за рахунок збільшення обсягів ф’ючерсних операцій порівняно з угодами на реальний товар. Ця тенденція притаманна для великих міжнародних товарних бірж, більшість з яких фактично відмовилася від угод з реальним товаром.

3. Зміна структури біржової торгівлі на фоні зростання асортименту біржових товарів. Розширення асортименту біржових товарів відбувається в основному за рахунок виходу на товарний ринок нових промислових сировинних товарів.

4. Концентрація міжнародної біржової торгівлі на великих товарних біржах. Характерним є скорочення кількості таких бірж, товарооборот яких був незначним, і зосередження практично всього біржового товарообороту на кількох біржах того чи іншого ринку.

5. Переважаючі тенденції до функціонування на світовому ринку універсальних товарних бірж. Внаслідок злиття кількох товарних бірж, які спеціалізуються на торгівлі певними видами біржового товару, створюється одна, де продають декілька видів товару, нетоварних цінностей, однак потоварна спеціалізація об’єднаних бірж зберігається.

6. Тенденції до розміщення товарних бірж у місцях споживання основних біржових товарів. Більша частина товарних бірж територіально розміщена в зонах концентрації споживання біржового товару.

7. Міжнародні товарні біржі виступають як індикатор цін на світових товарних ринках. Незважаючи на те, що на товарних біржах обсяги угод, які закінчуються постачанням реального товару, порівняно зі світовим товарообігом, незначні, біржові ціни є оперативними, авторитетними і широко застосовуються при визначенні контрактних цін. На основі виключно біржових котирувань здійснюється більша частина світової торгівлі сільськогосподарською продукцією через позабіржовий ринок.

Розвиток біржової торгівлі протягом тривалого періоду призвів до появи великого різноманіття видів товарних бірж. З метою упорядкування цих видів проводиться класифікація товарних бірж за окремими найбільш істотними ознаками:

1. За регіоном дії:

- національні;

- міжрегіональні;

- міжнародні.

2. За характером асортименту товарів, що реалізуються:

- вузькоспеціалізовані;

- спеціалізовані;

- універсальні.

3. За ступенем відкритості:

- відкриті;

- закриті.

4. За характером здійснюваних біржових угод:

- реального товару;

- ф’ючерсні;

- опціонні;

- комплексні.

5. За організаційно-правовими формами діяльності:

- АТВТ;

- АТЗТ;

- ТОВ;

- решта форм[5, c. 263-265].


45. Угода про заснування міжнародної організації торгівлі в рамках ГАТТ

1 січня 1995 року почала свою діяльність Всесвітня торговельна організація (World Trade Organization), враховуючи норми діючої до 1994 року Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Генеральна угода з тарифів і торгівлі грала ведучу роль в регулюванні міжнародної торгівлі. Вона являла собою багатосторонню міжнародну угоду, що містила зведення правових норм, на яких базувались торговельні відносини між країнами-учасницями. Угода була підписана в Женеві 30 жовтня 1947 року і вступила в силу 1 січня 1948 року для 23 країн, які її підписали. В 1994 році учасницями ГАТТ були 118 держав.

ГАТТ виконувала три функції:

- вплив на державну торговельну політику шляхом вироблення правил світової торгівлі;

- форум для переговорів з лібералізації торгівлі;

- врегулювання суперечок.

Основною метою ГАТТ було забезпечення безпечності передбачуваних міжнародних торговельних відносин шляхом:

- скасування митних та інших торговельних обмежень;

- усунення всіх форм дискримінації в міжнародній торгівлі з метою підвищення рівня життя, забезпечення повної зайнятості;

- підвищення реальних доходів населення і попиту, більш ефективного використання сировини, зростання виробництва і торговельного обміну.

Слід зазначити, що СОТ — це одна з наймолодших міжнародних організацій, яка є правонаступником Генеральної Угоди з тарифів i торгівлі (ГАТТ). ГАТТ як міжнародна організація вже не існує, але існує угода ГАТТ, яка значно доповнена i вже не є основним законодавчим актом міжнародної торгівлі. СОТ було засновано 1 січня 1995 р. у результаті Уругвайського раунду переговорів (1986 —1994 рр.). На сьогодні СОТ налічує 145 членів, що охоплює понад 95 відсотків світової торгівлі та понад 85 відсотків населення світу.

З моменту подання офіційної заявки уряду України про наміри приєднатися до СОТ у 1993 р. i дотепер актуальною залишається проблема достовірної оцінки наслідків вступу України до цієї організації.

Сторонами, що підписали угоду про заснування Світової організації торгівлі, визначено, що головною умовою набуття членства у СОТ є відповідність національного законодавства базовим стандартам і нормам, що містяться в угодах системи ГАТТ/СОТ, метою яких є забезпечення кожному її члену безпечного і передбачуваного міжнародного торговельного середовища та продовження лібералізації торгівлі, сприяння економічному зростанню і розвитку. При цьому правова система ГАТТ/СОТ є балансом між правами, вигодами членства та зобов'язаннями, а СОТ виконує роль міжнародного форуму для торгових переговорів, врегулювання торговельних суперечок торговельного «суду»), постійно діючого інституту моніторингу національної торговельної політики країн-членів[4, c. 116-118].

На відміну від більшості міжнародних організацій, до системи ГАТТ-СОТ приєднуються, а не вступають. Це зумовлено тим, що кожна країна бере на себе обов'язки виконувати угоди, а організація, зі свого боку, перевіряє здатність такого виконання.

Угода СОТ не входить до початкової структури ГАТТ (1947р.), тому країни можуть стати (або залишитися) контрастуючими сторонами ГАТТ, не приєднуючись до СОТ. З іншого боку, країни не можуть стати членами СОТ, доки вони не досягнуть успішних домовленостей щодо приєднання до ГАТТ. Перед приєднанням до СОТ учасники, які не мають статусу контрактуючої сторони ГАТТ, повинні насамперед досягнути домовленостей Щодо приєднання до Угоди. Країни можуть також запросити підготовчий комітет СОТ поєднати процес їх приєднання до ГАТТ з процесом приєднання до СОТ.

Швидкість приєднання країни до ГАТТ (до системи ГАТТ-СОТ) залежить від рівня відповідності національного законодавства стандартам ГАТТ-СОТ і складається з таких етапів: подання прохання щодо приєднання, розгляд прохання, проведення консультацій з країнами — членами ГАТТ, проведення серії засідань Робочої комісії ГАТТ, подання Меморандуму про зовнішньоторговельний режим країни, проведення багатосторонніх переговорів, розробка Протоколу про приєднання, прийняття країни ГАТТ (ГАТТ-СОТ)[3, c. 329-330].


Список використаної літератури

1. Бочан І. Глобальна економіка: Підручник/ Ігор Бочан, Іван Михасюк,. - К.: Знання , 2007. - 401 с.

2. Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ: Монографія/ Т. М. Циганкова, А. О. Олефір, О. В. Фурсова та ін.; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана . - 2-ге вид., без змін. - К.: КНЕУ, 2006. - 660 с.

3. Козик В. Міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Василь Козик, Людмила Пан-кова, Наталія Даниленко,. - 6-те вид., стереотипне. - К.: Знання , 2006. - 405 с.

4. Міжнародна економіка: Підручник/ В. М. Тарасевич, О. О. Завгородня, В. К. Лебедєва та ін.; За ред. В. М. Тарасевича; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 223 с.

5. Міжнародна економіка: Навчальний посібник/ Нац. академія управління; ред. : В. Є. Сахаров. - К.: Б. в., 2007. - 431 с.

6. Рут, Френклін Р. Міжнародна торгівля та інвестиції: монографія/ Ф.Р. Рут, А. Філіпенко,; Пер. з англ.: Даніела Олесневич, Олександр Олесневич, Петро Кузик,. - К.: Основи, 2002. - 743 с.

7. Солдатенко В. В., Федоренко С. В. Аналіз інвестиційного клімату України // Економіка та держава — 2005. — № 5.

8. Циганкова Т. Міжнародна торгівля: Навч. посіб./ Тетяна Циганкова, Людмила Петрашко, Тимур Кальченко,; Мін-во освіти і науки України, КНЕУ. - К., 2001. - 487 с.

загрузка...
Top