Фінансові інвестиції

Зміст

1. Поняття та види інвестицій

2.  Організація обліку фінансових інвестицій згідно з П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"        

3. Документування господарських операцій і аналітичний облік фінансових інвестицій        

4. Облік довгострокових фінансових інвестицій у фінансовому обліку      

5 . Облік довгострокової дебіторської заборгованості    

 

1. Поняття та види інвестицій

Більшість підприємств має у своєму розпорядженні інвестиції — тимчасово не зайняті грошові кошти, крім мінімальних коштів, необхідних для здійснення щоденних операцій. З метою отримання прибутку такі тимчасово вільні кошти підприємство може інвестувати в окремі об'єкти різних галузей економічної діяльності.

Інвестиції — це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

В умовах ринкової економіки предметом купівлі-продажу можуть бути не лише основні засоби (земельні ділянки, будівлі, автомашини тощо), матеріальні оборотні засоби (сировина, матеріали, готова продукція, товари і т. д.), нематеріальні активи (патенти, ліцензії, торгові марки і т. д.), а й фінансові інвестиції.

Фінансові інвестиції — це активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигід для інвестора.

Не всі вкладення капіталу є фінансовими інвестиціями. Так, у будь-якої юридичної особи, зайнятої у сфері матеріального виробництва або торгівлі, вилучення ресурсів у вкладення з метою отримання доходу будуть означати фінансові вкладення. В організаціях, що зайняті у фінансовій сфері і є професійними учасниками ринку цінних паперів, фінансові вкладення не є вилученням ресурсів і, як наслідок, не є фінансовими вкладеннями. Для названих організацій робота з цінними паперами, що придбані за рахунок власних коштів і за рахунок коштів клієнтів, буде становити предмет їхньої основної (статутної) діяльності, в тому числі за рахунок коштів клієнтів, посередницьку діяльність. Фінансові вкладення здійснюють із такою метою:

Отримання відповідного, як правило, сталого доходу.

Наприклад, більшість інвесторів, купуючи акції підприємства, інвестують його з метою отримання прибутку, який складається з двох елементів:

-   доходу у вигляді дивідендів (відсотків), отриманих протягом інвестиційного періоду;

- зростання ринкової вартості цінних паперів, що перебувають у власності інвестора. Інвестори зацікавлені у розширенні підприємства, оскільки це приводить до зростання ринкової вартості цінних паперів.

Виявлення впливу на діяльність підприємства, що інвестується. Цей вплив може виявлятися в можливостях інвестора контролювати повністю або частково виробничу чи фінансову діяльність об'єкта інвестицій.

Під здійсненням контролю слід розуміти володіння безпосередньо або через більшу кількість пов'язаних фізичних чи юридичних осіб найбільшою часткою (паєм, пакетом акцій) статутного капіталу платника податку, або управління найбільшою кількістю голосів у керівному органі такого платника податку, або володіння часткою (паєм, пакетом акцій), не меншою за 20 % статутного капіталу платника податку.

Підприємства, відносини між якими зумовлюють можливість однієї сторони контролювати іншу або суттєво впливати на прийняття, фінансових і оперативних рішень іншою стороною, називають пов'язаними сторонами.

Для фізичної особи загальна сума володіння часткою статутного капіталу платника податку (голосів у керівному органі) визначається як загальна сума корпоративних прав, що належить такій фізичній особі, членам її сім'ї та юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою або членами її сім'ї.

Отримання податкових пільг за інвестиціями. Термін вилучення ресурсів у фінансові вкладення визначає саме підприємство, якщо його не зазначено у відповідних документах (установчих договорах — документах, які визначають строки функціонування цінних паперів тощо).

Фінансове інвестування здійснюється підприємством в таких основних формах.

1.      Внесення капіталу до статутних фондів спільних підприємств. Ця форма фінансового інвестування найбільш тісно пов'язана з операційною діяльністю підприємства. Вона забезпечує зміцнення стратегічних господарських зв'язків з постачальниками сировини і матеріалів (у разі участі в їхньому статутному капіталі); розвиток своєї виробничої інфраструктури; розширення можливостей збуту продукції або проникнення на інші регіональні ринки; різноманітні форми галузевої і товарної диверсифікації операційної діяльності та інші стратегічні напрямки розвитку підприємства.

2.      Внесення капіталу в дохідні види грошових інструментів.

Ця форма фінансового інвестування спрямована перш за все на ефективне використання тимчасово вільних грошових активів підприємства. Основним видом інвестування грошових інструментів є депозитний внесок у комерційних банках. Як правило, ця форма використовується для короткострокового інвестування капіталу, її головною метою є генерування інвестиційного прибутку.

3.      Внесення капіталу в дохідні види фондових інструментів.

Ця форма фінансових інвестицій є найбільш масовою і перспективною. Вона характеризується внесенням капіталу в різноманітні види цінних паперів, що вільно обертаються на фондовому ринку.

Використання цієї форми фінансового інвестування пов'язане з широким вибором альтернативних інвестиційних рішень як щодо інструментів інвестування, так і щодо його термінів; найбільш високим рівнем державного регулювання і захисту інвестицій; розвинутою інфраструктурою фондового ринку; наявністю оперативної інформації про стан і кон'юнктуру ринку в розрізі

окремих його сегментів тощо. Основною метою цієї форми фінансового інвестування також є генерування інвестиційного прибутку, хоча в окремих випадках він може бути використаний для встановлення форм фінансового впливу на окремі підприємства при вирішенні стратегічних завдань (шляхом придбання контрольного або достатньо вагомого пакета акцій).

     Фінансові інвестиції класифікуються за різними ознаками. За термінами вони поділяються на:

·        довгострокові – інвестиції зі строком більше ніж один рік;

·        та короткострокові – на строк менший ніж один рік.

Довгострокові фінансові інвестиції розглядаються як необоротні активи, короткострокові – як поточні активи.

Фінансові інвестиції поділяються на:

1.      Довгострокові

Довгострокові, що обліковуються за методом участі в капіталі:

·        фінансові інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства (з утворенням юридичної особи)

Інші довгострокові фінансові інвестиції:

·        фінансові інвестиції, що відповідають критеріям довгострокових, не обліковуються за методом участі в капіталі;

2.      Поточні

Еквіваленти грошових коштів:

·        високоліквідні ЦП, що характеризуються низькою дохідністю і високою надійністю;

·        можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент із мінімальною втратою вартості;

·        в основному придбаються як страховий резерв готівки

Інші поточні фінансові інвестиції:

·        обертаються на активному ринку;

·        можуть бути вільно реалізовані з незначною втратою вартості;

·        мають строк обігу в межах року або придбаються з метою перепродажу незалежно від виду інвестицій;

·        приносять дохід у вигляді відсотків, або дивідендів, або за рахунок покупної та продажної ціни при перепродажу.

Довгострокові фінансові інвестиції - це інвестиції на період  більший ніж один рік, а також всі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент. До них належать довгострокові фінансові вкладення в боргові цінні папери, акції та інші корпоративні права.

   Довгострокові інвестиції згідно з П(С)БО 12 поділяються на ті, що обліковуються за методом участі в капіталі, та інші інвестиції.

   За формою вкладень довгострокові фінансові інвестиції поділяються  на пайові та позикові.

Довгострокові фінансові інвестиції:

1.      Позикові:

·        не дають права на участь у капіталі об`єкта інвестування;

·        приносять дохід у вигляді відсотків;

·        як правило мають визначений строк обігу;

·        утримуються інвестором до строку погашення;

·        якщо вартість придбання відрізняється від номінальної, різниця має бути замортизована до моменту погашення

2.      Пайові:

·        засвідчують право інвестора на частину в капіталі об`єкта інвестування;

·        приносять дохід у вигляді дивідендів;

·        не мають встановленого строку обігу;

·        вартість між вартістю придбання і номінальною вартістю не амортизується.

Поточні фінансові інвестиції (фонди акцій та інших підприємств) мають наступні ознаки: встановлений строк їх погашення не перевищує одного року або вкладення здійснені без наміру отримувати доходи по них більше одного року. Ці інвестиції згідно з П(С) БО 12 поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.

 

2.  Організація обліку фінансових інвестицій згідно з П(С)БО 12 "Фінансові інвестиції"

Критеріями визнання фінансових інвестицій (тобто інвестицій і їх відображення у фінансовій звітності) є загальні принципи визнання активів, оскільки фінансова інвестиція є таким же активом, як і запаси, основні засоби та ін.

Відповідно до пункту 10 П(С)БО 12 фінансові інвестиції визнаються активом і відображаються на рахунках бухгалтерського обліку та відповідних статтях балансу за таких умов:

-        очікується одержання в майбутньому економічних вигід, пов'язаних з їх використанням;

-        їх оцінку можна достовірно визначити.

Придбані (отримані в будь-який інший спосіб) фінансові інвестиції, які не відповідають зазначеним умовам, не можуть бути відображені в балансі.

Є декілька видів оцінки цінних паперів: за номінальною вартістю (вартість, яка зазначена на бланку цінного папера); емісійною вартістю (ціна первинного розміщення цінного папера); курсовою (ринковою) вартістю; ліквідаційною вартістю; викупною вартістю (сума, яку сплачує акціонерне товариство за придбання власних акцій або у разі дострокового погашення облігацій); балансовою (книжковою) вартістю (вартість майна акціонерного товариства, створеного за рахунок власних джерел, поділена на кількість випущених акцій); обліковою вартістю (вартість, за якою цінні папери обліковуються на балансі підприємства на теперішній час).

Оцінка фінансових вкладень визначається їх видами:

·        вкладення до статутного капіталу (купівля паю) іншим підприємством оцінюється в розмірі, встановленому засновницькими та іншими аналогічними документами;

·        надані позики та грошові кошти, перераховані на депозит у банку, оцінюються в розмірі фактичної вартості грошових коштів;

·        цінні папери, як правило, оцінюються в розмірі фактичних витрат для інвестора (витрат на купівлю цінних паперів, сплати  комісійних винагород посередникам тощо), але, враховуючи специфіку обігу цінних паперів, їх оцінка залежить також від їх видів, терміну обігу та зміни ринкової вартості.

Оцінка інвестицій при придбанні

Основною оцінкою в організації-інвестора при придбанні фінансових інвестицій та постановці їх на облік є оцінка цінних паперів за фактичною собівартістю (купівельною - ринковою вартістю цінних паперів, включаючи суми фактичних витрат підприємства на вкладення, витрати на сплату комісійних винагород посередникам тощо).

Фактичними витратами на придбання фінансових вкладень можуть бути: суми, що сплачуються згідно з договором продавцю; суми, що сплачуються спеціалізованим підприємствам, іншим підприємствам і особам за інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з придбанням цінних паперів; винагороди, що сплачуються посередницьким організаціям, за участю яких придбані цінні папери; витрати на сплату відсотків за позиковими коштами, які використовуються на придбання цінних паперів; інші витрати, безпосередньо пов'язані з придбанням цінних паперів. Формування первісної вартості фінансових інвестицій залежить від способу їх придбання.

Оцінка інвестицій на дату балансу

При складанні звітності застосовують такі методи оцінки: за справедливою вартістю, за амортизованою собівартістю і за методом участі в капіталі.

За справедливою вартістю відображаються всі інвестиції, крім інвестицій, що утримуються підприємством до їх погашення або обліковуються за методом участі в капіталі, а також інвестиції, справедливу вартість яких достовірно визначити неможливо (з урахуванням зменшення корисності інвестицій).

За амортизованою собівартістю відображаються інвестиції, не призначені для продажу (друга група), вони включають інвестиції в боргові цінні папери та акції.

Як правило, інвестиції в боргові цінні папери придбаються з метою одержання доходу у вигляді відсотків і утримуються підприємством до погашення (інвестиції в облігації, векселі), тому такі інвестиції оцінюються за амортизованою собівартістю.

Якщо інвестицію придбано дешевше, то вона придбана з дисконтом, а якщо покупець заплатив суму, що перевищує номінальну вартість інвестицій, та він купив її з премією.

Різниця між собівартістю та вартістю погашення фінансових інвестицій (дисконт або премія при придбанні) амортизується інвестором протягом періоду з дати придбання до дати їх погашення за методом ефективної ставки відсотка. Ефективна ставка відсотка визначається шляхом ділення суми, річного відсотка та дисконту (або різниці річного відсотка та премії) на середню величину собівартості інвестиції (або зобов'язання) та вартості погашення.

Метод участі в капіталі — метод обліку інвестицій, згідно з яким балансова вартість інвестицій відповідно збільшується або зменшується на суму збільшення або зменшення частки інвестора у власному капіталі та об'єкта інвестування. Цей метод застосовується для фінансових інвестицій в асоційовані дочірні та спільні підприємства, якщо вони не утримуються виключно для продажу протягом дванадцяти місяців з дати придбання і ведуть діяльність в умовах, які обмежують здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує дванадцять місяців.

При складанні звіту довгострокові фінансові вкладення в акції та інші корпоративні права оцінюють залежно від частки інвестора в капіталі об'єкта інвестування. Якщо вона становить менше ніж 25 % власного капіталу об'єкта інвестування, фінансові вкладення мають бути відображені в балансі за собівартістю або {у разі вкладення в ринкові цінні папери) за нижчою з двох оцінок — собівартістю або ринковою вартістю.

Оцінка фінансових інвестицій при вибутті

При вибутті (продажу, обміні тощо) цінних паперів можуть застосовуватись такі методи їх оцінки:

-  за вартістю одиниці кожного цінного папера (або одного виду);

-        за середньою вартістю;

-        за вартістю останніх за часом закупівель (метод ЛІФО);

-        за вартістю перших за часом закупівель (метод ФІФО).

Як правило, методи оцінки ЛІФО та ФІФО використовуються підприємствами, що є професійними учасниками ринку цінних паперів. Поточні активи не повинні оцінюватись дорожче їхньої чистої вартості реалізації, що дорівнює сумі грошових коштів, які отримають підприємства після їх продажу, мінус витрати, необхідні для їх підготовки до продаж організації самого процесу продажу.

Характеристика рахунка 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

Рахунок 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" — балансовий, активний, призначений для обліку господарських засобів, узагальнення інформації про наявність та рух довгострокових інвестицій (вкладень) у цінні папери інших підприємств, облігації державних та місцевих позик, статутний капітал інших підприємств, створених на території країни та за кордоном.

На рахунку 14 відображаються фінансові інвестиції на період більший за один рік, а також всі інвестиції, які неможливо вільно реалізувати в будь-який момент. Рахунок 14 має такі субрахунки:

141   "Інвестиції пов'язаним сторонам за методом обліку участі

капіталі";

142   "Інші інвестиції пов'язаним сторонам";

143   "Інвестиції непов'язаним сторонам".

За дебетом рахунка 14 відображається вартість довгострокових інвестицій, за кредитом — їх вибуття (списання) чи зменшення вартості, а також одержання дивідендів від об'єкта інвестування, якщо облік інвестицій ведеться за методом участі в капіталі тощо.

 

3. Документування господарських операцій і аналітичний облік фінансових інвестицій

При придбанні, перепродажу цінних паперів з каси або поточного рахунка підставою для здійснення записів у бухгалтерському обліку є ПКО чи виписка банку.

Сплата за придбані акції може проводитись не тільки шляхом перерахування грошових коштів, а й матеріальними цінностями, нематеріальними активами, основними засобами, що має бути обумовлено в договорі. Підставою для здійснення відповідних записів є документи, які підтверджують факт передачі об'єктів інвестором (акт приймання-передачі основних засобів, накладна на відпуск матеріалів на сторону тощо).

Підставою для оприбуткування депозитних сертифікатів і отримання відсотків є виписка банку з рахунків у банку з доданням виправдних документів.  За кожним пакетом придбаних цінних паперів у двох примірниках складається реєстр, який має містити такі обов'язкові реквізити: найменування емітента; номінальну вартість цінного папера; купівельну вартість; номер, серію тощо; загальну кількість; дату купівлі; дату продажу. Всі цінні папери описують у книзі обліку цінних паперів, яка має бути зброшурована, скріплена печаткою підприємства та підписами керівника і головного бухгалтера, сторінки пронумеровані. Виправлення в книгу можна вносити лише з дозволу керівника та головного бухгалтера із зазначенням дати виправлень.

На розрахунок премії або дисконту складається довідка бухгалтерії. Коли придбані підприємством акції, облігації або Інші цінні папери передаються банку на тимчасове зберігання, то в регістрах аналітичного обліку посилаються на відповідний документ, який одержано з банку.

Аналітичний облік за рахунком 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" ведеться за видами довгострокових фінансових вкла-день та об'єктами інвестування.

Побудова аналітичного обліку залежить від видів придбаних цінних паперів та підприємств, що їх емітували (випустили). При цьому вона має забезпечити можливість отримання інформації про фінансові вкладення в об'єкти як на території України, так і за кордоном.

   

4. Облік довгострокових фінансових інвестицій у фінансовому обліку

Бухгалтерський облік фінансових інвестицій ведеться залежно від того, за якими методами обліковують фінансові інвестиції.

Порядок облікових записів щодо надходження фінансових інвестицій визначається, виходячи з джерела такого надходження. Підприємства можуть купувати фінансові інвестиції (цінні папери), одержувати їх як внесок до статутного капіталу, а та-кож в оплату заборгованостей.

Так, оприбуткування фінансових інвестицій, отриманих у результаті внеску засновників (учасників) до статутного капіталу, проводиться в обліку записом на підставі установчого договору

Облік надходження фінансових інвестицій, що одержані в результаті внесків засновників

Якщо оплата придбаних фінансових інвестицій здійснюється шляхом передачі матеріальних цінностей, то записи залежать від того, якими саме матеріальними цінностями розраховувалось підприємство. При розрахунках матеріалами, паливом, запасними частинами тощо роблять записи в дебет наведених вище рахунків та кредит рахунка 712 "Дохід від реалізації інших оборотних активів".

Облік придбання інвестицій акціонерним товариством в обмін на емітовані власні акції показано в таблиці.

Облік  переоцінки фінансових інвестицій залежить від того, за якою оцінкою обліковуються інвестиції на дату балансу. Переоцінка інвестицій, облік яких ведеться за справедливою вартістю, відображається такими записами:

 Д-т 14 "Довгострокові фінансові інвестиції"

К-т 746 "Інші доходи від звичайної діяльності" — віднесено суму дооцінки до складу інших доходів за інвестиціями

Д-т 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій"

К-т 14 "Довгострокові фінансові інвестиції" — віднесено різницю між первісного і справедливою вартістю на витрати від іншої діяльності за інвестиціями

Списання таких витрат на фінансові результати здійснюється за допомогою запису:

Д-т 793 "Результат іншої звичайної діяльності"

  К-т 975 "Уцінка необоротних активів і фінансових інвестицій"

Якщо на дату балансу склалася ринкова вартість, то зазначене перевищення над первісною вартістю або попередньою балансовою вартістю відображається у складі інших доходів і спричинює збільшення вартості інвестиції. У бухгалтерському обліку ця переоцінка відображається так:

Д-т 143 "Інвестиції непов'язаним сторонам"

 К-т 746 "Інші доходи від звичайної діяльності"

Списання цих доходів на фінансові результати здійснюється таким записом:

Д-т 746 "Інші доходи від звичайної діяльності"

К-т 793 "Результат іншої звичайної діяльності"

Результат переоцінки фактично свідчить про нарахування нереалізованого прибутку або збитку від операцій з фінансовими інвестиціями, тобто це — сума прибутку (збитку), яку б отримав інвестор при реалізації інвестиції на дату балансу.

Фінансові інвестиції, які утримуються підприємством до моменту погашення, відображаються у звітності за амортизованою собівартістю. Проводки з переоцінки інвестицій до амортизованої собівартості показано в таблиці.

Відсотки за інвестиціями, що обліковуються за справедливою вартістю та амортизованою собівартістю, відображаються в обліку таким чином:

При інвентаризації цінних паперів встановлюють:

-        правильність оформлення цінних паперів;

-        реальність вартості цінних паперів, що перебувають на балансі;

-        збереження цінних паперів (шляхом зіставлення фактичної наявності з даними бухгалтерського обліку);

-        своєчасне і повне відображення в бухгалтерському обліку отриманих доходів за цінними паперами.

Інвентаризацію цих засобів проводять шляхом перевірки наявності цінних паперів, перевірки в установчих та інших документах даних про паї і вкладення до статутних капіталів спільно створених підприємств і депозитаріїв.

Інвентаризацію цінних паперів проводять за їх окремими видами, зі складанням опису, в якому наводяться: номінальна та фактична вартість, строки погашення та їх загальна сума.

При інвентаризації перевіряється наявність обов'язкових реквізитів, щоб запобігти їх навмисній фальсифікації. Реквізити кожного цінного папера порівнюють з даними описів (реєстрів, книг), що зберігаються в бухгалтерії підприємства.

Інвентаризація цінних паперів, що здані на зберігання в спеціальні організації (банк-депозитарій, тобто спеціалізоване сховище цінних паперів тощо), полягає у звірці залишків сум, що обліковуються на відповідних рахунках бухгалтерського обліку підприємства, з даними виписок банку-депозитарію.

Якщо ці цінні папери зберігаються в установі банку, то комісія проводить інвентаризацію за документами банку, які підтверджують їх прийняття.

Фінансові вкладення до статутних капіталів інших підприємств, а також позики, що надаються іншим організаціям, при інвентаризації мають бути підтверджені відповідними документами.

Надлишки фінансових інвестицій оприбутковують такими записами:

 Облік короткострокових і довгострокових фінансових інвестицій    47

Д-т 14 "Довгострокові фінансові інвестиції", 35 "Поточні фінансові інвестиції"

К-т 719 "Дохід від реалізації готової продукції"

Нестачі фінансових інвестицій оприбутковують такими записами:

Д-т 947 "Нестачі і втрати від псування цінностей" К-т 14 "Довгострокові фінансові інвестиції", 35 "Поточні фінансові інвестиції"

 

5 . Облік довгострокової дебіторської заборгованості

Оформлення договорів та документування

Операції дебіторської заборгованості здійснюється обліковують на підставі господарських договорів та первинних документів, що засвідчують факт здійснення господарської операції: актів про виявлені розбіжності при прийманні товарно-матеріальних цінностей, рішень судових органів, платіжних документів, виконавчих документів, рахунків-фактур, накладних.

Договір встановлює взаємні права і обов'язки, виконання яких забезпечується заходами державного впливу.

Договір вважається укладеним з моменту набуття ним обумовленої форми (наприклад, простої письмової або нотаріально засвідченої). Договір може бути укладено як шляхом складання одного документу, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами тощо, які обов'язково повинна підписати сторона, що їх надсилає.

Укладання договору становить собою процес, який складається з двох стадій: оферти (пропозиція укласти договір) та акцепту (відповідь про згоду укласти договір).

Пропозиція про укладання договору може бути висловлена усно або зроблена письмово із зазначенням строку для відповіді або без нього. Якщо оферта містить вказівку на строк для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, котра внесла пропозицію укласти договір, одержала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) протягом цього терміну.

Якщо оферта не містить вказівок на строк і зроблена в письмовій формі, то договір вважається укладеним, коли відповідь про прийняття пропозиції одержана протягом необхідного для цього строку.

Основні положення договорів, на які повинен звертати увагу управлінець, такі: строк та місце виконання зобов'язань; ціна договору (визначається угодою сторін); форма розрахунків тощо.

Після досягнення сторонами згоди за всіма умовами договору і складання кінцевої редакції тексту договору настає момент його підписання. Договір повинен підписати керівник або інша особа, яка має на це повноваження.

Якщо договір укладається не безпосередньо з директором, то необхідно ознайомитися зі змістом доручення, на підставі якого особа представляє інтереси того чи іншого підприємства.

Невід'ємною частиною договору є додатки. Одним з найпоширеніших видів додатків є специфікація.

Специфікація — товаросупровідний документ на партію товару, поставленого в асортименті згідно з відповідним транспортним документом.

Всі розрахунки, що здійснюються на підставі укладених договорів, належать до розрахунків з комерційних операцій (угод), у результаті яких партнери очікують одержати прибуток. Крім цих розрахунків, здійснюються операції некомерційного характеру без укладання договорів, на які не поширюється дія строків позовної давності.

 Синтетичний облік

Для обліку довгострокової дебіторської заборгованості призначено рахунок 16 "Довгострокова дебіторська заборгованість". На ньому відображається облік господарських процесів, дебіторської заборгованості фізичних та юридичних осіб, яка не виникає в ході нормального операційного циклу та буде погашена після дванадцяти місяців з дати балансу. За дебетом відображається виникнення (збільшення) заборгованості. За кредитом — погашення (списання) заборгованості. Відображається у звітності: Баланс (ф. № 1), рядок 050.

На підставі договору оренди орендодавець може передати власні основні засоби, інші необоротні матеріальні та нематеріальні активи у фінансову оренду іншому підприємству.

Чисті інвестиції орендодавця у фінансову оренду відображаються на субрахунку 161 "Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду".

При цьому в бухгалтерському обліку орендодавця буде зроблено такі проводки.

1.      Списано амортизацію основних засобів, що передаються у фінансову оренду (довідка бухгалтерії):

Д-т 131 "Знос основних засобів" К-т 10 "Основні засоби"

2.      Списано залишкову вартість основних засобів у фінансову оренду (акт приймання-передачі основних засобів):

Д-т 972 "Собівартість реалізованих необоротних активів" К-т 10 "Основні засоби"

3.      Відображено дохід від передачі основних засобів у фінансову оренду строком на 5 років (договір оренди, акт приймання-передачі основних засобів):

Д-т 161 "Заборгованість за майно, що передано у фінансову оренду"

К-т 742 "Дохід від реалізації необоротних активів"

 4.     Відображено суму ПДВ (податкова накладна):

Д-т 742 "Дохід від реалізації необоротних активів" К-т 641 "Розрахунки за податками"

5.      Включено суму заборгованості орендаря за перший рік оренди (договір, розрахунок бухгалтерії):

Д-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами" К-т 161 "Заборгованість за майно, що передану у фінансову оренду"

6.      Нараховано наприкінці року суму фінансового доходу від першого року оренди (договір, розрахунок бухгалтерії):

Д-т 373 "Розрахунки за нарахованими доходами" Д-т 732 "Відсотки одержані" К-т 732 "Відсотки одержані" К-т 79 "Фінансовий результат"

7.      На поточний рахунок надійшли кошти від орендаря:

—      за основні засоби:

Д-т 311 "Поточні рахунки в національній валюті" К-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами"

—      відсотки (виписки банку):

Д-т 311 "Поточні рахунки в національній валюті" К-т 373 "Розрахунки за нарахованими доходами"

8.      Надійшло устаткування після завершення строку оренди

(акт приймання-передачі основних засобів):

Д-т 641 "Розрахунки за податками"

К-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами"

Д-т 10 "Основні засоби"

К-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами"

До іншої дебіторської заборгованості належать надання довгострокових позик працівникам підприємства та інші види розрахунків, що відображаються на субрахунку 163 "Інша дебіторська заборгованість". Підприємство може надавати позики, якщо це передбачено статутом або іншим аналогічним документом підприємства та за наявності належно оформлених документів.

Надання позики має бути оформлене договором у письмовій формі. Обов'язкові елементи договору такі: предмет договору, розмір та порядок надання позики, термін, на який вона видається, порядок погашення, відповідальність та юридичні реквізити сторін.

Основні бухгалтерські проводки з обліку іншої дебіторської заборгованості відображено нижче.

1.      Надано позику працівникові підприємства на 5 років (з каси, поточного рахунка) (договір, видатковий касовий ордер, виписка банку):

Д-т 163 "Інша дебіторська заборгованість" К-т 10 "Основні засоби"

2.      Переведено довгострокову дебіторську заборгованість до розряду поточної, коли до її погашення залишається менше року (довідка бухгалтерії):

Д-т 377 "Розрахунки з іншими дебіторами" К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

3.      Погашено працівником довгострокову позику основними засобами за домовленістю сторін (договір, акт приймання-передачі основних засобів):

Д-т 10 "Основні засоби"

К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

4.      Отримано в касу кошти для погашення довгострокової заборгованості (прибутковий касовий ордер):

Д-т 30 "Каса"

К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

 

5. Відображено суму неповернутої позики при зверненні до суду (позов):

Д-т 374 "Розрахунки за претензіями"

К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

6.      Погашено неповернуту частину безвідсоткової позики за

рахунок прибутку підприємства (довідка бухгалтерії):

Д-т 443 "Прибуток використаний у звітному періоді" К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

7.      Утримано із заробітної плати працівника неповернуту довгострокову позику (розрахунково-платіжна відомість, заява):

Д-т 66 "Розрахунки з оплати праці"

К-т 163 "Інша дебіторська заборгованість"

Операції з обліку довгострокової дебіторської заборгованості відображаються в Журналі-ордері № 8.

 

6. Аналіз дебіторської та кредиторської заборгованості

Дебіторська заборгованість має значну питому вагу в складі поточних активів і впливає на фінансовий стан підприємства. Значення аналізу дебіторської заборгованості особливо зростає в період інфляції, коли іммобілізація власних оборотних активів стає дуже невигідною.

Джерело аналізу - - баланс підприємства; для внутрішнього аналізу застосовуються також дані аналітичного обліку.

Показник сумнівної дебіторської заборгованості може бути взятий з балансу (рядок 162 ф. 1).

Методика аналізу показників оборотності дебіторської заборгованості: дані за звітний період порівнюють з даними за минулий рік (або інший звітний період), визначають зміни і вивчають причини цих змін, їхню якісну характеристику. Деякі показники за минулий період (оборотність дебіторської заборгованості, або відношення середньої величини дебіторської заборгованості до виручки від реалізації) переносяться з розрахунку, складеного за підсумками минулого року чи іншого виробничого періоду.

Якщо порівняти показники дебіторської заборгованості, можна зробити висновок щодо того, поліпшився чи погіршав стан розрахунків з покупцями проти минулого року. Якщо на підприємстві зросла сумнівна дебіторська заборгованість, а також загальна частка дебіторської заборгованості в загальному обсязі оборотних коштів, то можна зробити висновок про зниження ліквідності поточних активів у цілому, а отже, про погіршання фінансового стану підприємства. Важливим у процесі аналізу дебіторської заборгованості є контроль за співвідношенням дебіторської і кредиторської заборгованості.

Значне перевищення дебіторської заборгованості завжди загрожує фінансовій стійкості підприємства і потребує залучення додаткових джерел фінансування.

Розглядаючи питання аналізу дебіторської заборгованості (розрахунку з покупцями й замовниками), слід ознайомитися з одним із методів розрахунку з покупцями, що широко використовується в країнах з розвинутими ринковими відносинами, — методом надання знижок за дострокової оплати. Відомо, що за умов інфляції будь-яка відстрочка платежу призводить до того, що підприємство-виробник реально одержує лише частину вартості реалізованої продукції. Тому підприємству інколи вигідніше зробити знижку на реалізований товар за умови швидкої оплати рахунка (наприклад, у десятиденний строк), ніж втратити більшу суму в результаті інфляції.

Значна питома вага в складі джерел коштів підприємства, як відомо, належить позичковим коштам, у тому числі й кредиторській заборгованості. Тому необхідно вивчати та аналізувати поряд з дебіторською заборгованістю і кредиторську, її склад, структуру, а потім провести порівняльний аналіз із дебіторською заборгованістю.

Передовсім треба перевірити достовірність інформації щодо видів і строків кредиторської заборгованості. Для цього користуються прямим підтвердженням котрагентів, вивченням контрактів і договорів, особистими бесідами з працівниками, які мають інформацію про борги і зобов'язання підприємства.

У процесі аналізу необхідно дати оцінку умов заборгованості, звернути увагу на строки, обмеження використання ресурсів, можливості залучення додаткових джерел фінансування.

Аналіз власне кредиторської заборгованості починається з вивчення складу і структури кредиторської заборгованості за даними форми № 1 «Баланс».

Для цього розраховують питому вагу кожного виду кредиторської заборгованості в загальній сумі. Такі показники розраховуються за звітом і за планом, а порівнюючи їх, визначають відхилення в структурі кредиторської заборгованості, установлюють причини змін її окремих складових і розробляють заходи для регулювання заборгованості, особливо тих її складових, які негативно впливають на діяльність підприємства.

Як правило, основною причиною змін структури кредиторської заборгованості є взаємні неплатежі. Це може підтвердити порівняльний аналіз кредиторської та дебіторської заборгованості.

Деталізація аналізу кредиторської заборгованості може проводитись з використанням запропонованої вище методики аналізу дебіторської заборгованості.

Оборотність кредиторської заборгованості розраховується за тією самою формулою, що й дебіторської, з тією лише різницею, що в знаменнику відображають суму обороту для закупівлі сировини, матеріалів тощо.

Аналіз стану дебіторської та кредиторської на кінець звітного періоду заборгованості передбачає також її порівняльний аналіз (табл. 8.19).

Результатом такого аналізу може бути виявлення:

а)      збільшення або зменшення дебіторської заборгованості;

б)      збільшення або зменшення кредиторської заборгованості.

Як збільшення, так і зменшення дебіторської і кредиторської

заборгованості можуть призвести до негативних наслідків для фінансового стану підприємства.

Так, зменшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може статися через погіршання стосунків з клієнтами, тобто через зменшення кількості покупців продукції.

Збільшення дебіторської заборгованості проти кредиторської може бути наслідком неплатоспроможності покупців.

 

Структурно-логічна модель управління дебіторською заборгованістю підприємства

Існування дебіторської заборгованості (ДЗ) в ринковій економіці вважається об'єктивним явищем в господарському процесі, якщо контрагенти підприємства-кредитора вчасно виконують свої фінансові зобов'язання.

Наявність дебіторської заборгованості в балансі і віднесення її до найбільш ліквідних активів не гарантує надходження грошових коштів з боку дебітора. Залежно від розміру дебіторської заборгованості, найімовірніших термінів її погашення, а також від того, якою є ймовірність непогашення заборгованості, можна зробити висновок про стан обігових активів підприємства та тенденції його розвитку. Неможливо говорити про ефективну структуру активів підприємства, якщо питома вага дебіторської заборгованості складає 40—50% від суми обігових активів. У економіці України обсяг невиконання платіжних зобов'язань почав збільшуватися у такому масштабі, що не можна більше вести мову про нормальну ситуацію. Масовим явищем стала наявність значних обсягів дебіторської заборгованості в структурі обігових активів підприємства.

Тому для підприємства досить важливим питанням є управління дебіторською заборгованістю як на стадії формування дебіторської заборгованості, так і на стадії її інкасації.

Вирішення даної проблеми вважають нагальним багато вчених та практиків, оскільки зростає потреба підприємств у кваліфікаційному втручанні в процес управління дебіторською заборгованістю. Так, вітчизняні практики-юристи В. Коломієць, Г. Бородай, І. Бенесидюк дослідили процес управління дебіторською заборгованістю на стадії її примусового стягнення в судовому порядку; Л. Лігоненко запропонував використання у погашенні дебіторської заборгованості таких інструментів, як рефінансування, реструктуризація заборгованості; І. Бланк розробив політику управління дебіторською заборгованістю; О. Сурніна запропонувала методи управління дебіторською заборгованістю на стадії її формування.

Управління дебіторською заборгованістю — це інтегрований процес планування, організації, координації, мотивації та контролю за станом дебіторської заборгованості, який необхідний для досягнення цілей підприємства. Управління цим процесом передбачає прийняття управлінських рішень щодо протилежних процесів: зменшення безнадійної дебіторської заборгованості з одного боку, І зростання обсягів реалізації — з іншого.

Основною функцією, на якій базується процес управління дебіторською заборгованістю, є жорсткий контроль за фінансовими потоками підприємства.

Процес управління повинен бути спрямований на вирішення наступних основних завдань [7]:

-        мінімізація фінансових ризиків, пов'язаних з можливістю збитків від списання безнадійних боргів та мінімізація фінансових ризиків, пов'язаних з дефіцитом грошових коштів;

-        мінімізація втрат від інфляційного знецінення суми заборгованості;

-        мінімізація недоотриманого доходу в зв'язку з неможливістю активного комерційного використання коштів, інвестованих в дебіторську заборгованість;

-        перебудова управління за допомогою маркетингу в умовах неплатежів;

-        раціональне використання різних механізмів повернення боргів.

 Зміст та основна мета управління дебіторською заборгованістю — максимізація прибутку підприємства шляхом управління процесами формування та інкасації дебіторської заборгованості.

Досягнення цієї мети здійснюється за допомогою правильно та логічно побудованої моделі управління дебіторської заборгованості, яка являє собою послідовність дій, що організовуються та реалізуються підприємством з метою мінімізації інвестицій в дебіторську заборгованість.

Управління дебіторською заборгованістю починається з розробки політики управління формуванням дебіторської заборгованості, яка є складовою частиною загальної політики управління обіговими активами та маркетингової політики підприємства [3]. Управління формуванням дебіторської заборгованості спрямоване на розширення обсягу реалізації продукції і полягає в оптимізації розміру дебіторської заборгованості та забезпеченні своєчасної її інкасації.

загрузка...
Top