Держава та інвестування

Вступ.

1. Держава як суб’єкт інвестування. Інвестори та учасники інвестиційної діяльності

2. Економічна сутність і форми інвестицій. Правове регулювання інвестиційної діяльності

3. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

В умовах започаткування структурної перебудови економіки України дуже гостро постала проблема залучення значних інвестицій для розширення та відтворення основних фондів і виробничих потужностей господарства, розвитку економіки й істотного підвищення її ефективності.

У період переходу до ринкової економіки суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути державні, кооперативні, акціонерні та інші установи, а також приватні особи, причому всі вони мають однакові права й соціально-економічні гарантії. Таку їх розмаїтість уже не можна регулювати адміністративними методами, тому виникла потреба у швидкому розробленні й запровадженні такого механізму інвестування, який зробив би цей процес ефективним.

Ефективність інвестиційної діяльності залежить від рівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово-будівельного комплексів, що, у свою чергу, обумовлено виробничим потенціалом їх матеріально-технічної бази, кваліфікацією виконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організації та планування забезпечення інвестиційного процесу фінансовими ресурсами.

В Україні на сучасному етапі розвитку економіки неодмінна умова ефективності інвестиційної діяльності — відродження фінансово-кредитного та інвестиційного ринків. Економічного підсилення й активності інвестиційної діяльності можна досягти тільки створенням ринку капіталів. Для виконання цього багатопланового завдання, розрахованого на короткий і довгостроковий періоди, потрібно розв'язати проблему розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів. Останнього можна досягти заохоченням надходжень та інвестицій, а також коштів від приватизації.

1. Держава як суб’єкт інвестування. Інвестори та учасники інвестиційної діяльності

Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами та учасниками) можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів.

Інвестори — це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення особистих, позичених, залучених майнових чи інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційного процесу.

Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності щодо розміщення інвестицій у будь-які об'єкти, є рівні. Умови інвестування можуть бути різними для вітчизняних та іноземних учасників. Це залежить від державної політики щодо активізації інвестиційних процесів та напрямків їх державного регулювання.

Учасники інвестиційної діяльності — громадяни та юридичні особи України, інших держав, а також держави, які забезпечують реалізацію вкладень як виконавці замовлень або за дорученням інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки та обсяги інвестування. Для їх реалізації він залучає будь-яких учасників на договірній основі.

Держава як учасник інвестиційного процесу

Відповідно до функцій, які виконує держава, вона виступає або як інвестор, або як учасник, або одночасно і як інвестор, і як учасник.

Держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей та виробництв, продукція яких має загальнодержавний характер (військово-промисловий комплекс, об'єкти загальнодержавної інфраструктури, магістралі, термінали тощо).

В окремих галузях, таких як транспорт, зв'язок, сільське господарство, держава зберігає свої функції інвестора лише частково. Більшість об'єктів цих галузей може належати до приватного сектора економіки. В інших галузях функція держави як інвестора проявляється через здійснення державних замовлень.

У перехідний період виправданим є державне інвестування структурної перебудови економіки та розвитку інфраструктури ринку. Тобто держава може як рядовий інвестор фінансувати розвиток виробництв чи структур, створення та розвиток яких обумовлюються потребами ринкового розвитку. Доходи, отримані від такого інвестування, використовуються державою для розширеного відтворення та соціального захисту населення[2, c. 18-19].

Держава виступає як інвестор самостійно або здійснює фінансування на договірних умовах з іншими учасниками інвестиційного процесу через створення різноманітних організаційних структур та спільних виробництв.

Держава здійснює свою участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки, так і опосередковано впливом на інвестиційну діяльність через органи влади. До них належать органи виконавчої влади, судові органи, спеціальні державні органи, такі як: Національний банк, Фонд державного майна України, Антимонопольний комітет, Митний комітет, спеціальні державні фонди тощо.

Пряма участь держави в інвестиційному процесі здійснюється через такі форми:

— державні підприємства у різних галузях економіки;

— виконання державних замовлень;

— державну частку майна у змішаних підприємствах.

З розвитком ринкових відносин та стабілізацією економіки Державний сектор буде скорочуватись, а держава більше зусиль буде зосереджувати на методах опосередкованої дії.

Основними формами державного регулювання інвестиційних процесів є такі:

— державне кредитування, державні позики та субсидії;

— роздержавлення та приватизація;

— податкове регулювання підприємницької діяльності;

— амортизаційна та інноваційна політика;

— ліцензування та квотування тощо.

У світовій практиці відомі різні державні інвестиційні стратегії. Так, одна з них — це політика протекціонізму як форма захисту національного виробника. Політика протекціонізму передбачає: високі мита на імпортні товари, податки на іноземні інвестиції, обмеження або заборону ввезення окремих видів товарів, субсидування національних інвесторів та експорту товарів.

Інша стратегія — широке залучення іноземних інвестицій для розвитку окремих галузей чи реґіонів. Вона здійснюється через впровадження податкових пільг або канікул, пільгових кредитів, державного субсидування, створення вільних економічних зон тощо.

Емітенти як учасники інвестування

Емітентами є юридичні особи, що здійснюють випуск цінних паперів. Кожен емітент, залежно від функцій, які він виконує в інвестиційному процесі, може бути як інвестором, так і учасником цього процесу.

Залежно від видів діяльності емітенти можуть належати до виробничої або невиробничої сфер економіки. Інвестиційні характеристики емітентів представлені у табл. 1:

Особливі учасники інвестування:

Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих збережень громадян для взаємного кредитування.

Засновниками кредитної спілки є фізичні особи, яких має бути не менше 50. Кредитна спілка діє на основі установчого договору та статуту, узгоджених з Національним банком України.

Відповідно до статуту, кредитна спілка:

— видає позики своїм членам, у тому числі під заставу майна;

— приймає вклади від членів спілки та розподіляє доходи за ними;

— виступає поручителем перед третіми особами за своїх членів;

— видає позики іншим кредитним спілкам[4, c. 28-32].


2. Економічна сутність і форми інвестицій. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Економічна діяльність суб'єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

Термін "інвестиція" походить від лат. invest, що означає "вкладати". Нині інвестиції — це вкладення капіталу для його подальшого збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування — компенсація за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу.

Джерело приросту капіталу й головний мотив інвестування — одержуваний прибуток. Обидва процеси — вкладання капіталів і одержання прибутку — відбуваються в певному поточному часі, а саме: може бути послідовне вкладання капіталу, а потім одержання прибутку; паралельне вкладання капіталу й одержання прибутку; інтервальне вкладання капіталу, а потім через певний час — одержання прибутку. У першому випадку прибуток буде одержано негайно після завершення інвестування в повному обсязі, у другому одержання прибутку можливе до повного завершення процесу інвестування, у третьому між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, тривалість якого залежить від форми інвестування й особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін "інвестування" часто трактують як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні його ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". У цьому разі інвестиції розглядають як вкладання у відтворення основних фондів (споруд, обладнання, транспортних засобів). Водночас інвестування може бути спрямоване на поповнення обігових коштів, придбання нематеріальних активів (патентів, ліцензій, ноу-хау).

Деякі автори, означаючи термін "інвестиції", уважають, що останні існують тільки в грошовій формі. Але інвестування капіталу можливе не тільки в грошовій, а й у будь-якій іншій формі: майна; немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; прав використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції — це загальний обсяг інвестування в певному періоді, що спрямоване на нове будівництво, придбання засобів виробництва та приріст товарно-матеріальних засобів.

Чисті інвестиції — це сума валових інвестицій без суми амортизаційних відрахувань у певному періоді.

Динаміка чистих інвестицій характеризує економічний розвиток підприємства, галузі, держави. Якщо сума чистих інвестицій від'ємна, тобто обсяг валових інвестицій менший від суми амортизаційних відрахувань, це свідчить про зменшення обсягу випуску продукції. Якщо ж сума валових інвестицій дорівнює нулю, та це означає, що немає економічного зростання, а якщо ця сума перевищує суму амортизаційних відрахувань, це свідчить про розвиток економіки[1, c. 13-16].

Динаміка інвестування. Зі збільшенням обсягів чистих інвестицій збільшуються доходи. На обсяг інвестицій впливає багато факторів. Розглянемо основні з них. Обсяг інвестицій залежить від розподілу доходу на використання та заощадження.

В умовах низьких середньодушових доходів основну їх частину витрачають на споживання, а зі збільшенням доходів зростає їх частка, спрямована на заощадження. Це джерело внутрішніх інвестиційних ресурсів. Залежність частки заощадженої частини доходів від обсягу інвестицій показано на рис. 1.

На обсяг інвестицій істотно впливає очікувана норма чистого прибутку. Як відомо, в умовах ринкової економіки прибуток — основний мотив інвестування. Зі збільшенням очікуваної норми чистого прибутку зростає обсяг інвестицій (рис. 2).

На обсяг інвестицій впливає й ставка позичкового процента, оскільки в процесі інвестування використовують як власний, так і позичковий капітал. Якщо очікувана норма чистого прибутку перевищує ставку позичкового процента, то за інших однакових умов інвестування буде ефективним. Зі збільшенням ставки позичкового процента зменшується обсяг інвестицій і навпаки (рис. 3).

Очікуваний темп інфляції також істотно впливає на обсяг інвестицій. Чим він вищий, тим швидше знецінюється очікуваний прибуток після процесу інвестування. Цей фактор має вирішальне значення в разі довгострокового інвестування (рис. 4).

Класифікація інвестицій. Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності класифікують за певними ознаками.

1. За об'єктами вкладання коштів (майна) розрізняють реальні та фінансові інвестиції. Під реальними інвестиціями розуміють вкладання коштів (майна) у реальні активи — матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції — це вкладання коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких превалюють цінні папери.

2. За характером участі в інвестуванні розрізняють прямі та непрямі інвестиції. Пряме інвестування роблять інвестори, які безпосередньо беруть участь у виборі об'єктів інвестування та вкладанні в них коштів (майна, активів). Зазвичай інвестори добре обізнані з об'єктом інвестування й володіють механізмами інвестування. Непрямі інвестиції роблять інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають достатню кваліфікацію для ефективного добору об'єктів інвестування й управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, випущені інвестиційними та фінансовими посередниками. Посередники вкладають зібрані кошти в найефективніші на їхній погляд об'єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами-інвесторами.

3. За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції розраховані на період до одного року. Це короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів тощо. Довгострокові інвестиції розраховані на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види з таким періодом інвестування: а) до двох років; б) від двох до трьох років; в) від трьох до п'яти років; г) понад п'ять років.

4. За формами власності інвесторів розрізняють приватні, державні, іноземні та спільні інвестиції. Приватні інвестиції роблять фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні— державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні — фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні — суб'єкти цієї держави й іноземних держав.

5. За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в цій державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції роблять в об'єкти інвестування в межах цієї держави, а іноземні — поза її межами. До других належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав — акцій закордонних компаній, облігацій інших держав тощо.

Така класифікація інвестицій відбиває їх найсуттєвіші ознаки. У наукових джерелах наведено й інші класифікації[5, c. 24-28].

3. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційного проекту

Реалізація реального інвестиційного процесу неможлива без обладнання, матеріалів, сировини та фінансового забезпечення. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційних проектів є складним процесом, що включає розробку системи матеріально-технічного забезпечення проекту на основі визначення потреби в ресурсах, збалансованості їх обсягів із можливостями виробництва, розміщення замовлень на поставки та здійснення їх у строки, передбачені календарними планами, що і спонукало багатьох науковців приділити увагу саме цим проблемним питання. Це Анішин В.М., Майорова Т.В., Рогожин П.С., Шевчук В.Я та багато інших.

Система матеріально-технічного забезпечення інвестиційного проекту включає в себе:

- поставки матеріальних ресурсів для реалізації інвестиційних проектів у реальній сфері;

- гуртову торгівлю технологічним обладнанням, конструкціями та деталями. Гуртова торгівля представляє собою форму забезпечення споживачів матеріальними ресурсами та здійснюється безпосередньо підприємствами-виробниками або організаціями матеріально-технічного забезпечення на основі прямих замовлень, які надаються підприємствами світлотехнічної галузі в ці органи;

- торгівлю матеріалами, конструкціями та деталями через систему бірж, торгових домів та посередницьких підприємств.

Організацію процесу комплектування обладнанням та іншими ресурсами підприємствам світлотехнічної галузі потрібно здійснювати на основі попереднього замовлення, з врахуванням тривалості його виготовлення. Поставки матеріально-технічних ресурсів для інвестиційних проектів здійснюється елементним методом, або методом укрупнених комплектних поставок обладнання підвищеної заводської та монтажної готовності.

Потреби в матеріально-технічних ресурсах визначаються та уточнюються на стадіях підготовки бізнес-проектів, інвестиційних проектів як у кількісному,так і в якісному відношенні. Матеріально-технічне забезпечення інвестиційних проектів здійснюється за календарними план-графіками, які чітко пов’язані із стадіями реалізації інвестиційних та інноваційних проектів. Плани комплектування узгоджуються з планами фінансування інвестиційного портфелю[3, c. 112-113].

Висновки

Економічного підйому й інвестиційної активності можна досягти тільки за допомогою створення ефективного ринку капіталів і приватизації частини ресурсів і капіталів. Для відродження ринку фінансових інвестицій і капіталів у коротко- та середньострокові періоди потрібно підвищити ефективність функціонування банківської системи. У довгостроковому періоді потрібно розв'язати проблему розвитку ринку акціонерних капіталів і державних цінних паперів.

У сучасних умовах в Україні почав розвиватися первинний ринок цінних паперів. Емітенти цінних паперів — біржа, інвестиційні компанії та фонди, підприємства виробничого сектора. Розробка пакета відповідних нормативних документів прискорить акціонування підприємств, сприятиме різкому збільшенню пропозиції цінних паперів. Водночас зростатиме й попит на цінні папери. Таке зростання інвестиційного попиту може бути зумовлене, наприклад, прагненням населення застрахувати власні заощадження від знецінювання у зв'язку з інфляцією.

Процеси на фінансовому ринку як з погляду розвитку його окремих секторів і сегментів, так і з позицій розвитку діяльності інвестиційних інститутів дуже динамічні. У цьому зв'язку важливу роль відіграє держава як гарант стабільності фінансового ринку. На основі використання закономірностей руху фінансового капіталу держава й учасники ринку цінних паперів підтримують приватний і організований ринок, сприяють підвищенню ефективності економіки й економічному зростанню загалом.

Активне вторгнення підприємців на фінансовий ринок, активізація інвестиційної діяльності населення, погано обізнаного з об'єктивними закономірностями розвитку фінансового капіталу та ринку, через брак досвіду саморегуляції ринку можуть призвести як до великих втрат індивідуальних нагромаджень і заощаджень, так і до кризи ринку загалом.

Підприємництво в ринковій економіці функціонує в умовах ринку. Підприємець має вміти передбачати, розраховувати й оцінювати. Ризик багато в чому модифікує поняття інвестиційних і фінансових рішень у ринковій економіці. Формування та функціонування капіталу підприємства тісно пов'язані з фінансовим ринком. Одна з проблем, що постає перед підприємцем, полягає у формуванні оптимальної структури капіталу підприємства в нових умовах.

Дбаючи про становлення цивілізованого ринку, конче потрібно досліджувати об'єктивні властивості фінансового капіталу та ринку інвестицій, розглядати їх стосовно практики розвитку фінансового ринку в Україні.


Список використаної літератури

1. Інвестування української економіки : Монографія/ Аркадій Сухоруков, Сергій Пирожков, Георгій Шестопалов та ін.; Рада нац. безп. і оборони України, Нац. ін-т пробл. міжнарод. безпеки. -К.: Віпол, 2005. -440 с.

2. Борщ Л. Інвестування: теорія і практика : Навчальний посібник/ Людмила Борщ,. -К.: Знання, 2005. -470 с.

3. Гончаров А. Інвестування : Навч. посіб. для самостійного вивчення дисципліни/ Андрій Гончаров,; М-во освіти України, Харківський держ. екон. ун-т. -Харків: ВД "ІНЖЕК", 2003. -329 с.

4. Грідасов В. М. Інвестування : Навчальний посібник/ В. М. Грідасов; В. М. Градісов, С. В. Кривченко, О. Є. Ісаєва; М-во освіти і науки України, Донбаська держ. машинобудівна акад.. -К.: Центр навчальної літератури, 2004. -163 с.

5. Данілов О. Інвестування : Навчальний посібник/ Олександр Данілов, Ганна Івашина, Ольга Чумаченко,; Державна податкова адміністрація України, Академія державної податкової служби України. -К.: Видавничий дім "Комп’ютерпрес", 2001. -362 с.

загрузка...
Top