Виникнення та етапи технологічного розвитку фарфору

Вступ.

1. Історія виникнення фарфору.

2. Технологія виробництва фарфору в ранній період.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Спочатку, в XVIII-XVI ст. до н. е.., китайські гончарі освоїли виробництво глазурі, яку часто називають поливою. Глазур - це скловидний сплав кремнієвих сполук з оксидами різних металів. Таким сплавом глиняний посуд могли покривати як з одного (зовнішньої), так і з обох сторін. Розвиваючи технологію керамічного виробництва, китайці прийшли до винаходу порцеляни - одного з найкрасивіших керамічних матеріалів.

Тісто, з якого він виготовлявся, являє собою суміш білої каолінової глини, польового шпату та деяких інших компонентів. Фарфоровий посуд обпікалася у високотемпературних печах (1400-1880 ° С). У результаті складного технологічного процесу виходили вироби з склоподібної маси білого, блакитного або зеленуватого квітів.

Відмінності порцеляни від простої і глазурованої кераміки полягають у тому, що він прозорий, не піддається гравірування, при легких ударах видає зовсім інший, набагато більш високий і дзвінкий, звук, а також абсолютно водонепроникний. У порівнянні зі звичайною керамікою порцелянові вироби набагато легше по вазі. Вважається, що справжній китайський фарфор почав випускатися в середині I тис. н. е.. Глиняний посуд до цього часу в Китаї налічувалося близько 20 центрів, які випускали фарфор.


1. Історія виникнення фарфору

Прийняте у нас слово «фарфор» відбувається ось середньоіранського «фагфур» (багпур), що означає «син бога», тобто людина, що отримала владу по волі божественних сил. Китайці рахували свою державу центром миру, над ним правляче верховне божество - Священне небо, яке і доручає управління мудрому «Синові неба», - імператорові.

Перші вісті про фарфор до Європи привіз в ХIII столітті венеціанський мандрівник Мазко Порожнисто(1254-1323), що прожив в Китаї 17лет. Ширенню чуток про чудовий матеріал трохи пізніше сприяли сім подорожей китайського адмірала Чжен Хе, який з 1405 по 1433гг, пливучи до берегів Африки, відвідав країн, немало дивуючи народ дивовижними дарами чудової східної країни.

В ХV ст. португальці сталі завозить « дзвінкі китайські» чудасії до Європи. Побачивши нові, незвичайно витончені, красиві по формах і розписі речі, європейці були захоплені немало. Це не схоже ні на товстостінну, важку італійську майоліку, ні на французький, ні на голландський, ні на англійський, німецький фаянс. Вироби гладкі, тонкі, але разом з тим міцні і термостійкі. Черепок сяє сніжною білизною, напівпрозорий, незвичайно легкий. І, порівнюючи побачене «китайське диво» з ніжним дзеркальним блиском морських раковин, називають його - «порцеллан» (ось італійського «порчелла») - «морські білі черепашки».

За іншою версією Мазко Порожнисто називав «порчеллой» раковини каурі, що служили грошовою одиницею в населення островів в Тихому океані.

Англійська назва фарфору «чайна»(china) відбувається ось назви старокитайського царства Цин, що об’єднало вперше в III столітті китайські землі.

Навколо досі небаченого екзотичного дива витає туманний, загадковий ореол чуток і домислів. Говорили, наприклад, що посуд з нового матеріалу володіє магічними властивостями: захищає ось дурного ока, а селадони при попаданні отрути, міняють колір [5, c. 21-22].

Фарфор відразу ж стає модним предметом розкоші в королівських дворах Європи, про нього мріють, його колекціонують. Наприклад, збереглася історія про саксонського короля Августе II Сильному - великому цінителеві прекрасного, схильного до розкоші: при 4 фарфорових вази он жертвує полком драгунів. Не вступала в марнотратстві і іспанська королева Ізабелла (1451-1504г.). Відомі блискучі колекції іранського шаха Аббаса (1585-1627) і турецького султана.

Росія відкрила для себе китайське диво в кінці ХVв. завдяки Опанасу Никітіну (?-до 1474). Тверськой купець, шукач багатства і мандрівник все побачене і почуте записує в щоденник: « у країні Чину та Мачина» (так називають Китай мусульмани). «роблять фарфор, а продають його на вагу і дешево.

В самому Китаї фарфор іменують «тсені», що імітує мелодійний наспів, що випромінюється при легкому постукуванні по фарфору дерев’яною паличкою.

Результат отримання цього дивовижного керамічного матеріалу - тривалий процес. Це пошуки, робота емпіричний досвід багатьох поколінь ремісників-гончарів. І стало дане можливим завдяки природним особливостям Китаю - багатим покладам «фарфорового каменя» - петунзе, гірській породі з польового шпату і кварцу.

Епоха розквіту мистецтва, культури економічного підйому - період владицтва династії Мін (1368-1644гг). До цього часу відносять споруду знаменитої фарфорової башти «пагоди» в Нанкине в1415г. - столиці Китаю того часу (Пекін стане столицею з 1421г). Це було дев’ятиярусна будова висотою більш 30м. Башту прикрашали намальовані дракони, птахи, риби. По кутах висели 80 дзвіночків, що теж фарфорових, таких, що тихо співають при подиху вітерця. Навколо башти стояли, завершуючи композицію, в унісон розписані і теж фарфорові, ліхтарі, акваріуми, садові лави.

Саме в епоху династії Мін, встановлюється звичай маркірувати фарфорові вироби: ставить на дні марку, що позначає ім’я імператора, під час якого виготовлений виріб. Марки складаються з 6, іноді 4х значків - ієрогліфів, розташованих у вигляді двох колонок.

Саме в ці періоди з’являється техніка «рисового зерна», секрет якої не розгаданий до цих пір. З’являються розписи в гаммах «зеленого, рожевого сімейств». Удосконалюється техніка виготовлення предметів, їх форми. Вони стають складнішими і витонченішими. Черепок набуває ще більшої чистоти. Вводяться нові прийоми декорування і розпису, з’являється стиль наслідування другим матеріалам.

Але далі, починаючи з періоду Цянь Місяців, спостерігаються риси занепаду, породжені розповсюдженням моди в Європі на фарфор, попитом на нього як закордоном, так і усередині країни. Виготовлення величезних партій на експорт, призводить до зниження якості, художністю виробів поступається місце гонитві за масовим попитом.

Вироби починають підроблювати під попередні періоди, причому з великим мистецтвом і у великих розмірах, як в самому Китаї, так і в країнах Європи, Японії [3, c. 22-24].

Як уже зазначалося, ще у V тис. до н. е.. в басейні р.. Хуанхе в Древньому Китаї склалася неолітична культура розписного кераміки, що отримала назву "Яншао". У III тис. до н. е.. її змінює культура чорної кераміки "лушан'". В II тис. до н. е.. на території Китаю з'являються найдавніші ранньокласові міста-держави, і починається епоха Шань. Саме до цього часу відносяться перші гончарні вироби з каолінової глини.

При цьому кожен з них мав своїми секретами його виробництва, які свято охоронялися майстрами від конкурентів, а особливо від іноземців. Довгий час фарфор поряд з шовком, чаєм та деякими іншими продуктами був однією з основних і дорогих категорій експортних товарів Китаю.

Особливою популярністю вже багато століть, причому аж до теперішнього часу, користується китайський "рисовий" фарфор, в тісто якого при замісі додавалися зернятка рису. При випаленні рис вигоряв, а прозорість порцеляни набувала зовсім незвичайну, дуже красиву структуру. Інший знаменитий вигляд китайської порцеляни, що має небесні відтінки блакитно-зеленуватого кольору, носив назву "Селадону".

Дивовижні по красі, витонченості та складності судини протягом декількох тисячоліть (починаючи з VII до I тис. до н. Е..) Виготовляли також майстри давньої японської культури, яку називають "Дзьомон". Виробництво гончарних виробів в епоху Середньовіччя. Серед середньовічних гончарних центрів Євразії, крім країн Далекого Сходу, особливо виділяються Туреччина, Іран (у той час Персія), Кавказ і Середня Азія.

Кераміка мусульманських країн Сходу. Представники різних країн тривалий час безуспішно намагалися дізнатися секрети технології порцеляни. Лише на початку I тис. н. е.. гончарі Туреччини та Ірану винайшли виробництво майоліки - посуду та виробів, прикрашених кольоровими складами у вигляді рослинних орнаментів і покритих глазур'ю. Досить швидко майоліка знайшла застосування в монументальної архітектури, особливо культовому архітектурі міст Малої і Середньої Азії, Кавказу і арабських країн.

На багатьох будівлях, що збереглися до наших часів з епохи Середньовіччя, є різноманітні за формою та орнаменту поливні плитки та кахлі. Найчастіше візерунки на них - розкішні орнаменти синього, блакитного, ультрамариновий тонів, жовті вставки, білі букви арабських написів, жовті та червоні квіти, розетки, геометричні фігури - були виконані із застосуванням різних фарб.

Нерідко громадські та культові споруди мусульманських центрів прикрашалися мозаїкою, виконаною з окремих елементів, які відливалися з глини в спеціальних формах або випилювалися з керамічних дощок, покритих глазур'ю того чи іншого кольору. Мусульманська релігія в більшості випадків забороняла зображати людини.

Тому на архітектурній кераміці та гончарного посуді отримали широке розповсюдження і досягли небувалої віртуозності складні орнаментальні плетінки з рослинних або геометричних елементів. Нерідко вони супроводжувалися також епіграфічних декором. Так називається орнамент, виконаний з букв і написів арабською вязи. Майоліка середньовічних міст Сходу виготовлялася переважно на Кашин (пористому) тесті з подглазурной розписом.

Вона часто являла собою довгу смугу-бордюр, якою обрамляли ті чи інші архітектурні форми. Найпоширенішими квітами, якими прикрашалася майоліка, були синій і ультрамариновий. Часто зустрічаються також кахлі з бірюзової поливою і чорної подглазурной розписом, яка зазвичай була рослинний орнамент. Така розпис наносилася спеціальними художніми китицями.

З 1644г. на виробах ставляться марки-друк, що позначають імена імператорів до цього часу, не відносяться до той епосі, яка на них вказана, але накладені на вироби, виготовлені в епоху Цин.

В ХVIII столітті деградація виробництва стає необоротним процесом, художня майстерність затухає. Зроблені спроби повернуться до зразків ХV-XVI ст., реанімувати процес не вдаються. Геть продовжується і на продовженні всього ХIХ ст. А до початку ХXст. як класичне китайське мистецтво фарфор припиняє своє існування. Хоча виробництво фарфору існує в Китаї і до цього дня, високохудожнім витвором мистецтва його вже ніхто не вважає [6, c. 7-8].


2. Технологія виробництва фарфору в ранній період

Технологія виробництва полягала в наступному: фарфоровий камінь дуже тонко подрібнювався каменедробарками. Потім відмучувався, змішувався з розведеним у воді каоліном. Цю суспензію, пропускаючи через ряд сит, заливали в глиняні судини. У них она відстоювалася, після чого вода зливалася. Вологу суміш завертали в полотно, клали на стіл для пресування цеглою. Потім перемішували дерев’яними лопатами і кидали на кам’яні плити до поліпшення пластичності маси. Тільки після такого тривалого процесу майстер починав ліпити з отриманого тесту вироби. Наступний етап - сушка на сонці, іноді більше року. У Цзіньдечжене середня температура найхолоднішого місяця в році +9С, тому всі вироби сушаться в дворах, під навісами.

Після предмети розписували, занурювали в глазур, обпалювали. Розписували подглазурними фарбами або пізніше надглазурними емалями, в залежності ось цього вибираючи методи випалення.

В ранній період переважає підглазурний розпис природними матеріалами - рудами кобальту, марганцю і декорування кольоровою глазур’ю. У ХVв. на готові вироби наносять суцільні покриття, живопис надглазурная легкоплавкими емалями і легкоплавкою глазур’ю.

Перші згадки про появу фарфору знаходять в стародавніх століттях. Це 200-і роки до Р.Хр., час правління першого імператора Цинь Ши-хуанді. Вироби ще недостатньо білі, не прозорі, форма їх проста. Робилися з кам’яного керамічного матеріалу, умовно званого передфарфором або фарфоровидним керамічним матеріалом дуже близьким по складу до фарфору. Покриті предмети твердою напівпрозорою глазур’ю різних відтінків ось червонувато-сірого до ніжно-оливкового, зеленувато-блакитного - селадони (по-китайськи - «джерело дракона»), з павутиною легких волосяних тріщин (кракле або цек).

Більш менш достовірні відомості про фарфорове виробництво в Китаї з’являються з ХI сторіччя. У 1004-1007г. імператор Чжень-цзун засновує імперську мануфактуру Кен-те-чжень, що прославилася квітами своєї глазурі, - рисовий колір, темно-зелений, молочно-білий.

Як еталон для оцінки білизни фарфору використовують свіжо обкладений сульфат барію BaSO4. Білизна характеризується інтенсивністю розсіювання світла, яка реєструється фотометрією. Завдяки прекрасним декоративним властивостям, фарфор привернув увагу європейців з початку XVI в., коли він вперше був привезений до Європи португальськими купцями з Китаю - батьківщини фарфору [6, c. 9].

Виробничий процес виготовлення керамічних виробів складається з кількох етапів: підготовки сировини, приготування маси, формування вироби, випалу, глазурування і прикраси. Підготовка сировини залежить від очищенні вихідних матеріалів від домішок, ретельному подрібнюванні, просіювання, сушіння тощо. Приготування маси складається з змішування сировинних матеріалів певних пропорціях і перемішуванні суміші із жовтою водою до одержання однорідної рідкої порцелянової маси. Безліч пропускають через сито, очищають (електромагнітом) від домішок заліза і збезводнюють (на фільтр-пресах чи вакуум-прессах) щоб одержати формовочного тісто.

Далі йде процес формування вироби. Є кілька способів формування вироби: вільне формування на гончарному колі; пластичне формування ручним відбитком у вигляді; пластичне формування у обертовою гіпсовою формі з допомогою формующих шаблону чи ролика; шликерне лиття в гіпсові форми; виготовлення керамічних виробів поєднанням кількох способів формування.

Спосіб вільного формування керамічних виробів на гончарному колі залежить від механічному вплив рук гончаря на заготівлю глини як пластичного тесту. Спочатку майстер готує гончарний коло на роботу. Перша стадія - первинна обробка заготівлі. Потім формують внутрішню порожнину вироби, краю заготівлі, знову внутрішню порожнину. Після цього майстер витягує заготівлю до потрібної висоти. Під час всіх таких операцій він обертає ногою чи приводним механізмом гончарний коло. Закінчується процес оздобленням зовнішніх поверхонь, підрізкою дна, сушінням. Під час сушіння виріб можна прикрасити ліпними деталями печатками, відштампованними наліпками [4, с. 12].

Пластична формування ручним відбитком здійснюється з допомогою гіпсових форм. Форми можуть бути відкритими й роз’ємними; відкриті застосовують для формування пласких виробів; рознімні - під час вироблення виробів по об'ємним моделям складних форм.

Пластична формування у обертовою гіпсовою формі з допомогою шаблону чи ролика відбувається так. Форму, що розкривається на частини, в складеному вигляді встановлюють у обертову чашу верстата. У внутрішню порожнину форми подають кому глини, розрахований обсяг виготовленого вироби. У порожнину форми опускають формуючий шаблон, який рівномірно розподіляє глиномасу у внутрішній боці форми, після чого піднімають і виводять з форми. Потім форму з виробом знімають із установочного верстата, сушать, розкривають, виріб виймають і продовжує подальшу обробку (приставка деталей - носиків, ручок, кришки й інша додаткова монтировка).

Формування способом шликерного лиття на гіпсові форми ґрунтується на властивості гіпсу вбирати вологу й уміння глини за незначного зниження вологості переходити з рідкого шликера до стану пластичного тесту. Вироби формують так. Шликер заливають у внутрішнє порожнину гіпсовою форми, у результаті відбувається перерозподіл вологи між шликером, який дає вологу, і гіпсовою формою, яка цю вологу вбирає. Після перерозподілу вологи внутрішній робочої поверхні гіпсовою форми з шликера утворюється шар глиномаси, що у стан пластичного тесту. Коли форма " набрала " задану товщину шару глиномаси, шликер виливають із внутрішньої порожнини форми, а шар глиномаси внутрішній поверхні форми залишається. Цей шар загустілого шликера є відформований пустотілий керамічний виріб - сирець. Принаймні засихання що у формі сирець, зменшуючись, відокремлюється від її стінок.

Виготовлення керамічних виробів поєднанням кількох способів формування дає змогу отримувати вироби складної форми. Поєднання пластичного способу формування у обертовою гіпсовою формі металевим шаблоном чи роликом зі шликерним литтям і монтуванням приставних деталей поширене під час вироблення чайників, сахарниць, чашок, графинів, піал та інших порцелянових і фаянсових виробів, які з корпуси та окремих деталей [1, c. 87].

У сучасному керамічному матеріалознавстві в умовах ринкової економіки актуальною науково-технічною метою є розробка та впровадження енергозберігаючих технологій керамічних матеріалів з високими технічними і естетично-споживчими властивостями. До числа таких матеріалів можна віднести тонкокерамічні вироби господарчо-побутового призначення, зокрема, вироби низькотемпературного фарфору. До них відносять керамічні вироби, отримані з фарфорових мас, які в результаті випалу при температурі в межах 1160—1200 °С забезпечують отримання міцного щільноспеченого матеріалу білого кольору, який просвічується в тонких шарах.

Держкомстату, виробництво фарфорового посуду українськими підприємствами у 2006 році склало лише 26 % випуску виробів 2001 року, що пояснюється різким скороченням кількості виробників: якщо у 2001 році у даній галузі працювало 23 підприємства, то в 2007 залишилось тільки 14 підприємств [1; 2]. На рис. 1 наведено діаграму, яка характеризує структуру вітчизняного виробництва господарчо-побутового фарфору на кінець 2007 року.

Щорічне зниження обсягів випуску продукції спостерігається практично на всіх підприємствах. Основним чинником, що обумовлює таку ситуацію, є низька конкурентоспроможність фарфорових виробів вітчизняного виробництва, яка пояснюється наступними причинами:

— незадовільним станом технологічного парку галузі;

— залежністю витрат на енергоносії від макроекономічних та політичних чинників;

— відсутністю якісної вітчизняної кварц-польовшпатової сировини та залежністю від її імпорту.

У зв'язку з цим в задачу досліджень входило вивчення можливості використання гранітних пегматитів, широко розповсюджених в межах Приазовського масиву Українського кристалічного щита, для отримання низькотемпературного фарфору з водопоглинанням до 1 % [2, c. 44-45].

.


Висновки

Отже, фарфор - найблагородніша кераміка. Це матеріал, що складається з каоліну, глини, кварцу і польового шпату. Його характерні ознаки: білий колір, відсутність пористості, висока міцність, термічна і хімічна стійкість. Для господарського фарфору цінується прозорість. Розрізняють два основні різновиди фарфору.

Твердий - з невеликими добавками плавня (польового шпату) і тому обпалюваний при порівняно високій температурі (1380…1460°C). Маса класичного твердого фарфору складається з 25% кварцу, 25% польового шпату і 50% каоліну і глини. 2. М’який - з підвищеним вмістом плавнів, обпалюваний при температурі 1200…1280°C.

Окрім польового шпату як плавні використовують мармур, магнезит, палену кістку або фосфорит. Із збільшенням змісту плавнів зростає кількість склоподібної фази і тому поліпшується прозорість фарфору, але знижуються міцність і термостійкість. Глина надає фарфоровій масі пластичність (необхідну для формування виробів), але знижує білизну фарфору.

У фарфорі найбільш ціниться його прозорість та білизна.

Стародавній Китай славився виробництвом фарфору. Було розроблено складну технологію, яка уможливлювала виготовлення майже прозорого виробу, який розписувався. Особливо цінними серед аристократії вважалися розписи, виконані синьою фарбою. Із другої половини XV ст. почали виготовляти кольоровий фарфор; з нього робили блюда та вази, які декорувалися пейзажними сюжетами; став популярним жанр "квітів і птахів".


Список використаної літератури

1. Ахъян А. М. Технология фарфоровых изделий бытового назначения. М.: Легкая индустрия, 1971. 312 с.

2. Козак І.М. Проблема забезпечення вітчизняною сировиною підприємств фарфоро-фаянсової галузі України/ І.М. Козак //Легка промисловість. - 2006. - № 2. - C. 44-45.

3. Константинова С. Изобретатель русского фарфора/ С. Константинова //Изобретатель и рационализатор. - 2005. - № 10. - C. 22-23

4. Марценишин Д. Історія, відтворена у фарфорі/ Дмитро Марценишин //День. - 2005. - 9 квітня. - C. 12

5. Мороз И. И. Фарфор, фаянс, майолика. К.: Техника, 1975. 352 с.

6. Отрох Н. Шлях порцеляни та фаянсу в Україну/ Наталя Отрох //Історія України. - 2008. - № 15. - C. 7-8; Історія України. - 2008. - № 37. - C. 7-9

7. Швиданенко Г. А. Интенсификация фарфоро-фаянсового производства. М.: Легпромбытиздат, 1986. 167 с.

загрузка...
Top