Урядова інформація

Вступ.

1. Потреби преси щодо урядової інформації: конфлікт інтересів уряду і мас – медіа.

2. Методи посилення повідомлення.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Паблік (англ. public — публічний, суспільний) рілейшнз (англ. relation — відношення, зв'язок) — різновид соціально-психологічного менеджменту, в якому на основі точної і вичерпної інформації, отриманої у результаті аналізу тенденцій політичного, соціально-економічного, психологічного розвитку країни (регіону, галузей економіки, сфер діяльності, фірм (організацій) та ін.), дотримання етичних норм і громадських інтересів планомірно реалізують соціально-технологічні та інформаційні заходи зі встановлення усвідомлених, гармонійних і взаємовигідних зв'язків між суб'єктами соціальної діяльності, між ними і громадськістю (її групами), владою задля впливу на громадську думку та прийняття рішень в процесі соціального управління і досягнення обопільної довіри і вигоди.

Поширене також тлумачення паблік рілейшнз як синтезу мистецтва і науки для аналізу тенденцій, передбачення їх наслідків, надання рекомендацій керівництву організацій, здійснення певних заходів у їхніх та громадських інтересах, впливу на громадську думку та прийняття рішень в процесі соціального управління.

Паблік рілейшнз є наукою і мистецтвом досягнення гармонії за допомогою взаєморозуміння, заснованого на правді й інформованості. Ефективне їх використання сприяє поліпшенню відносин між суб'єктами соціального середовища, цілеспрямованому створенню їх «громадського обличчя», розширенню сфери їх впливу, поліпшенню контактів між людьми, фірмами (організа-ціями), виявленню джерел можливих конфліктів.


1. Потреби преси щодо урядової інформації: конфлікт інтересів уряду і мас – медіа

У міжнародному праві вироблено низку принципів, які дозволяють визначити, чи насправді внутрішнє законодавство забезпечує доступ до інформації. Тут згадати слід два принципи.

Перший – принцип максимального оприлюднення: вся інформація, яку зберігають державні органи влади, підлягає оприлюдненню, винятки можуть бути тільки для дуже обмеженого числа випадків.

Другий принцип характеризує вимоги щодо обмежень: а) виключення повинні бути ясними, б) описуватися вузько, в) підлягати суворому контролю на предмет наявності «шкоди» і впливу на «суспільні інтереси». А саме: відмова державного органу оприлюднити інформацію є виправданою, якщо, по-перше, інформація має відношення до легітимної мети, передбаченої законом, по-друге, її оприлюднення має дійсно загрожувати тим, що буде завдано суттєвої шкоди легітимній меті, і, по-третє, шкода, яка може бути заподіяна меті, повинна бути вагомішою, ніж суспільний інтерес в отриманні інформації. З цих принципів однозначно витікає, що перелік відомостей, які входять до кола обмежень, має бути вичерпно визначений і оприлюднений.

9 липня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо сфери охорони державної таємниці)» (номер реєстрації 2663, автори міністр юстиції Олександр Лавринович, голова СБУ Володимир Радченко, заступник генерального прокурора Сергій Винокуров, начальник Головного штабу МВС Віктор Зубчук), яким вносяться зміни до семи законів.

Проект було підтримано, але він одразу був підданий нищівній критиці експертами, журналістами, представниками західних інституцій.

Право на інформацію закріплене в статті 34 Конституції України: «Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір». Здійснення цього права може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя. Цей перелік підстав для обмеження доступу до інформації є вичерпним.

Певну відповідь на ці питання дає Концепція технічного захисту інформації (далі ТЗІ), затверджена Кабінетом міністрів України в жовтні 1997 р. Згідно з концепцією, витік інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, становить одну з основних можливих загроз національній безпеці України в інформаційній сфері. ТЗІ визначена в концепції як «діяльність, спрямована на забезпечення інженерно-технічними заходами порядку доступу, цілісності та доступності (унеможливлення блокування) інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, а також цілісності та доступності відкритої інформації, важливої для особи, суспільства і держави». Це визначення уточнюється одним із принципів формування і проведення державної політики у сфері ТЗІ: «обов’язковість захисту інженерно-технічними заходами інформації, яка становить державну та іншу передбачену законом таємницю, конфіденційної інформації, що є власністю держави, відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює, а також відкритої інформації, важливої для особи та суспільства, якщо ця інформація циркулює в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, Національній академії наук, Збройних Силах, інших військових формуваннях, органах внутрішніх справ, на державних підприємствах, в державних установах й організаціях»[5, c. 22-23].

З понять, які згадуються в цьому переліку, закон чітко визначає лише розуміння державної таємниці. Якось необмежено розмитим виглядає поняття «відкритої інформації, важливої для держави, незалежно від того, де зазначена інформація циркулює». Незрозумілим залишається поняття «конфіденційної інформації, що є власністю держави». Проте за передачу та збирання саме такої інформації передбачена кримінальна відповідальність (стаття 330 Кримінального кодексу України, далі ККУ), а законом №2663 за порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших матеріальних носіїв інформації, які містять саме таку інформацію, введена адміністративна відповідальність (стаття 212-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі КОАП). Стаття 330 може бути застосована тільки відносно осіб, яким ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків. А от стаття 212-3 КОАП розповсюджується вже на усіх, що є, на мою думку, неправомірним. Здається, ця норма покликана стримати тих нечисленних журналістів, які все ще намагаються здобувати «гарячу» інформацію.

Отже, інформація, яка захищається державою, законом не визначена, окрім інформації, яка складає державну таємницю. Тому грифи, якими державні органи щедро наділяють різні нормативні акти (укази і розпорядження Президента, постанови, інструкції, накази органів виконавчої влади тощо) є самочинними й незаконними. Законними можна визнати тільки такі грифи секретності: «особливої таємності», «цілком таємно», «таємно», які відповідають встановленому ступеню секретності згідно із Законом «Про державну таємницю».

Втім, навіть якщо на документи ставляться грифи: «опублікуванню не підлягає», «не для друку» тощо, то мають існувати відповідні процедури надання та зняття (відкликання) цих грифів, визначатися підстави для таких дій. Вочевидь, потрібним є також регламент організації доступу до таких документів. Однак здійснений нами пошук відповідних нормативних актів не був успішним. Виявилося, що офіційно зареєстрованих Міністерством юстиції нормативних актів щодо порядку роботи з документами, які мають грифи «опублікуванню не підлягають» або «не для друку», взагалі не існує. А ось масштаби застосування цих обмежувальних грифів досить таки великі. Найбільшу кількість таких документів приймають Президент України і Кабінет міністрів, причому Президент використовує гриф «опублікуванню не підлягає», Кабінет міністрів — гриф «не для друку», а відомства — в основному гриф ДСК (95 з 1636 документів, прийнятих Президентом у 2000 році, мали гриф «опублікуванню не підлягає», у 2001 році — 78 з 1461; у 2002 році — 74 з 1479; кількість документів Кабміну з грифом «не для друку» була у 2000 році — 85 з 2387, у 2001 році — 39 з 2372, у 2002 році — 100 з 2672).

Зрештою, з цих констатацій можна зробити лише один висновок. Рішення про те, яку інформацію треба захищати, держслужбовці хочуть приймати виключно на свій розсуд. Закон №2663 покликаний закріпити та охороняти це бажання. Тепер журналіст, отримавши будь-яку інформацію, не може бути впевнений, що вона є відкритою, і повинен, суворо кажучи, отримати дозвіл на її публікацію у відповідного органа державної влади, у власності, користуванні чи розпорядженні якого повинна бути ця інформація. А це означає введення цензури, яка заборонена статтею 15 Конституції України. Ситуація, що склалася, є неприпустимою. Для її зміни необхідно дати визначення «конфіденційної інформації, яка є власністю держави» в законодавчому акті, вказати критерії, за якими інформація класифікується таким чином, і скласти та оприлюднити вичерпний «Звід відомостей, які віднесені до конфіденційної інформації, що є власністю держави». Використання інших незаконних обмежувальних грифів необхідно припинити[9, c. 39-41].

За Законами України “Про інформацію” та “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” державою гарантується вільний доступ до відкритої інформації та переважне право на її отримання в зв’язку з веденням професійної діяльності, в тому числі за інформаційними запитами щодо доступу до офіційних документів та інформації про діяльність органів державної влади, способом отримання інформації про діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування через відповідні інформаційні служби цих органів та в порядку акредитації при державних органах і органах управління об’єднань громадян, та через купівлю-продаж інформаційної продукції та інформаційних послуг.

Необґрунтована відмова в наданні інформації, несвоєчасне надання інформації, навмисне приховування інформації кваліфікуються як правопорушення в інформаційній сфері, а незаконні дії громадян і юридичних осіб в інформаційній сфері можуть бути оскаржені в судовому порядку, і суд має повноваження оцінювати обґрунтованість відмови в доступі до інформації за інформаційним запитом. Що ж до обмежень права на інформацію, то відповідно до ст. 34 Конституції України можливість їх застосування пов’язується з необхідністю забезпечення дотримання громадських, політичних, економічних, соціальних та інших прав, свобод і законних інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб і держави.

Водночас реалізація права на інформацію ускладнюється через недостатню чіткість положень Закону України “Про інформацію” щодо класифікації інформації на відкриту та інформацію з обмеженим доступом, визначення конфіденційної інформації та регулювання порядку доступу до конфіденційної інформації, які до того ж не приведені у відповідність із чинними конституційними нормами[2, c. 64-67].


2. Методи посилення повідомлення

Вплив реклами на аудиторію споживачів здійснюється поступово в чотири етапи:

Перший етап - привертання уваги аудиторії.

Другий етап - пробудження інтересу, зацікавленості аудиторії.

Третій етап - надання аудиторії аргументів на користь товару, що рекламується. Формування психологічної установки, яка доводить, що запропоновані цінності відповідають потребам аудиторії. Долається бар`єр недовіри аудиторії.

Четвертий етап - створення психологічної настроєності до запам`ятання повідомлення.

На кожному етапі застосовуються певні прийоми впливу на аудиторію.

Задачею відправника рекламного повідомлення є переконати людей в чомусь. Для цього треба перш за все привернути увагу аудиторії до повідомлення, оскільки із сотні повідомлень, що людина отримує щоденно, тільки третина усвідомлюється і лише десята частина має шанс вплинути на поведінку людини. Необхідно, щоб аудиторія запам`ятала це повідомлення, оскільки людей переконує то, що залишається у пам'яті.

На першому етапі привернути увагу аудиторії можна за допомогою різноманітних стимулів. Метою відправника рекламного повідомлення є переміщення інформації із зони байдужості аудиторії в зону переживань, тобто змусити людину відібрати із безлічі повідомлень ті, на які слід звернути увагу.

Увага спрямовує та організує всі процеси - сприйняття, мислення, почуття, уяву. Сконцентрувавши свою увагу на важливому об`єкті, людина відсіює другорядні подразники та інформацію. Використання людьми своєї здатності до зміни напрямку уваги і її переключення активно застосовується в рекламі. Можна також розподіляти увагу людей на декілька об'єктів, таким чином штучно розсіюючи увагу аудиторії, що значно знижує можливості людини сприйняти та усвідомити важливий об`єкт.

При здійсненні впливу на увагу аудиторії враховуються і такі важливі характеристики, як стійкість та інтенсивність уваги. Ці характеристики залежать від рівня освіти, віку, професії, тренування людей, їх можна експериментально вивчати. Оперуючи даними характеристиками, можна зосереджувати, розсіювати та переключати увагу аудиторії.

Дослідження виявили безмежний набір "подразників", які дозволяють притягнути, переключити и розсіяти увагу, а також вплинути на її стійкість та інтенсивність. Це стосується усіх засобів подачі зорової і слухової інформації, усіх характеристик її змісту і форми (включаючи використання орфографічних і логічних помилок як засобу привертання уваги).

Зрозуміло, що для цілей впливу в рекламі є однаково важливими прийоми привертання та утримання уваги на переконливому повідомленні, а також прийоми відволікання уваги аудиторії від деяких сторін реальності та деяких частин повідомлення. Усі ці прийоми використовуються засобами масової інформації: в пресі застосовується "калейдоскопічне" розташування матеріалу, важливі повідомлення розріджуються сенсаціями, плітками, яскравими фотографіями та рекламою; телебачення певним чином компонує відео ряд, точно підбираючи образи, які відволікають увагу[1, c. 219-221].

Найбільший об`єм уваги викликають найголосніші звуки, найяскравіші фарби. Однак інтерес має відносна величина подразника, а не абсолютна, оскільки приголомшуюча реклама викликає у людини емоційне пересичення та захисну реакцію.

На першому етапі пропонується застосовувати наступні прийоми впливу на аудиторію:

- прийом "візуального скандалу", контрасту за формою, розміром, кольором, тривалістю дії.

Кольори мають велике значення при сприйнятті аудиторією рекламного повідомлення, оскільки вони звертаються не до логіки, а до почуттів людини. Кожен колір викликає певну психологічну реакцію та має психологічні наслідки, як позитивні так і негативні оптичні подразники. Тому при створенні рекламного повідомлення враховуються медичні, фізіологічні та психологічні характеристики кольорів. За допомогою кольорів та їх поєднань можна не тільки привернути увагу аудиторії, а й певним чином вплинути на її почуттєву сферу, що є дуже важливим в рекламі.

Для сприйняття також мають значення кольорові поєднання (одними з найбільш ефективних вважаються синій на білому, чорний на жовтому та чорний на білому) та кількість кольорів, що використовуються (рекомендується застосовувати не більше двох різних кольорів).

При цьому кольорова контрастність є найбільш ефективним засобом привертання уваги. Кольоровий контраст можна отримати враховуючи закон розрізняння кольорів. Найбільшу ступінь розрізняння має жовтий на чорному фоні, або білий на синьому, найменшу - червоний на зеленому. Червоний колір посилює враження від сусідніх зелених, максимум яскравості забезпечує чорна літера на білому фоні. Можна застосовувати і зворотній порядок.

Дослідженнями встановлено, що форма так само як і колір має емоційний вплив на людину, привертає увагу. Форма зображувальної поверхні рекламного повідомлення має організуючий вплив на процес сприйняття. Прості геометричні форми швидше сприймаються глядачем та краще запам`ятовуються порівняно із складними неправильними формами. Акцентувати увагу глядача можна, наприклад, шляхом розміщення важливої інформації у кутах квадрату, які є дуже активними зонами.

Незбалансовані форми викликають відчуття дискомфорту, прості та симетричні форми сприймаються набагато швидше інших, привертають

Посилити увагу аудиторії різних видів реклами також можна, якщо враховувати певні психологічні особливості людського сприйняття. Так, посилити помітність рекламного повідомлення в друкованих засобах масової інформації можна за допомогою формату.

Формат, що привертає найбільшу увагу читачів журналу дорівнює двом його розгорнутим сторінкам. При виборі читачем оголошень невеликого розміру найважливішим моментом стає його оптимальне розташування на сторінці, що визначається законами візуального сприйняття друкованої інформації, за якими оголошення на чверть сторінки, що розташоване у верхньому правому кутку, є більш помітним, ніж теж саме оголошення у нижньому лівому кутку. Права сторінка розвороту газети або журналу проглядається раніше лівої. Це пояснюється звичкою людини спрямовувати погляд у правий бік - вдовж лінії читання рядка (це твердження справедливе лише для читачів тих країн, де традиційний порядок письма - зліва направо). Тобто найбільшу увагу привертають рекламні повідомлення, які розміщені у верхній половині правої сторінки.

Дослідники реклами Усов В.В. і Васькин Е.В. стверджують, що при розміщенні реклами на плакатах, необхідно враховувати наступне положення: щоб рекламу помітили, дія подразників на органи почуття має бути достатньо тривалою. Значно триваліше утримують увагу подразники динамічного характеру: рекламні табло, які спалахують та гаснуть, світлова газета, публіколор, реклама, що змінює своє положення у просторі.

Для привертання уваги слухачів радіо реклами необхідно, щоб мовлення диктора, який читає рекламне повідомлення, час від часу змінювалась за силою та тональністю. З прийомів для збільшення ефективності радіореклами, які пропонують американські дослідники реклами Бове К.Л. та Аренс У. Ф., з точки зору впливу на увагу аудиторії можна виділити наступні:

Сила голосу.

Електроне озвучування.

"Шостий вимір - створення у слухачів відчуття присутності у майбутньому.

"Горяча новина".

"Комедійна вистава".

Фантазія на історичну тему.

Звукова картин - використовуються звуки, що знайомі слухачам.

Демографічний підхід - використовується музика або слова, які розуміють певні групи споживачів.

Перенесення символу - музичний логотип або звукове оформлення, що повторюються по радіо, підкріплюються телевізійною рекламою.

Інтерв`ю із знаменитістю.

Спеціальна пісня.

Мистецтво редагування - комбінування голосів, музичних уривків, звуків в малих послідовних фрагментах.

Імпровізація - розігрування імпровізованого діалогу або ситуації[11, c. 87-89].


Висновки

Зв'язки із громадськістю - явище набагато більше глибокі й широке, чим просто відділи, що функціонують в окремих організаціях і установах, або самостійні консультативні фірми паблік рилейшнз, до послуг яких звертаються клієнти. І теоретики, і практики системи паблік рилейшнз постійно підкреслюють, що вона є наукою й мистецтвом формування суспільної думки в бажаному напрямку. Третє видання міжнародного Вебстерського тлумачного словника визначає паблік рилейшнз як "науку й мистецтво налагодження взаємного розуміння й доброзичливості між особистістю, фірмою або установою й громадськістю".

Трохи інший акцент визначення паблік рилейшнз має в тих авторів, які прагнуть підкреслити особливості завдань і рівень відповідальності, покладений на цю систему. У підсумку пропонується ряд операціональних визначень того, що становить її зміст і функціональне навантаження. Однієї з подібних спроб можна вважати визначення, запропоноване бюлетенем "Паблик рилейшнз ньюз", і широке схвалення, що одержало, фахівців: "Паблик рилейшнз - це функція керування, покликана оцінювати відношення публіки, ідентифікувати політику й дії приватної особи або організації щодо суспільних інтересів і виконувати програму діяльності, спрямовану на досягнення розуміння й сприйняття її масами".


Список використаної літератури

  1. Бебик В. М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент у глобальному суспільстві: психологія, технології, техніка паблік рилейшнз: Монографія. -К., 2005. -437, с.
  2. Блэк, Сэм. Введение в паблик рилейшнз: Пер. с англ./ Сэм Блэк,. -Ростов-на-Дону: Феникс, 1998. -317 с.
  3. Блэк, Сэм. Паблик рилейшнз. Что это такое. -М.: Новости: Сов.-австр. предприятие "АСЭС-Москва", Б.г. (1990). -239 с.
  4. Варшавская Е. О тенденциях развития Паблик Рилейшнз // Маркетинг. -2002. -№ 5. - С. 62-69
  5. Гурская Н. "Паблик рилейшнз" как основной метод формирования престижной репутации в политике и бизнесе // Маркетинг и реклама. -2000. -№ 5-6. - С. 22-23
  6. Королько В. У пошуках теорії мультикультурних паблик рілейшинз // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -2002. -№ 3. - С. 28-41
  7. Куліш А. Publiс relations для громадських (недержавних) організацій: Практичні поради на щодень. -Київ, 2001. -80 с.
  8. Мендісабаль Л. Феномен паблісіті як фактор розвитку сучасних методів та технологій прийняття управлінських рішень // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. -2000. -№ 4. - С. 303-307
  9. Моисеев В. А. Паблик рилейшнз: Теория и практика. -К.: ВИРА-Р, 1999. -373, с.
  10. Почепцов Г. Г. Паблик рилейшинз для профессионалов. -К.: Рефл-бук: Ваклер, 1999. -622 с.
  11. Хэйвуд, Род жер. Все о public relations: Как добиться успеха в бизнесе, используя связи с общественностью. -М.: Лаборатория базовых знаний, 1999. -254, с.
загрузка...
Top