Система архівних установ України

Вступ.

1. Система архівних установ та її структура.

2. Мережа архівних установ України.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Кожна наука, в т.ч. й архівознавство, користується певними категоріями, поняттями, термінами як вищою формою раціональної фіксації знань про той чи інший предмет, явище, факт. Поняття є способом відображення знання, інструментом пізнання і наукового дослідження. Серед понять, які розглядаються в цій роботі, важливе місце належить: “архівній системі”, “архівній галузі”, “системі архівних установ”, “архівному будівництву”, “архівному законодавству”, “мережі архівних установ” та ін. Одним з визначальних серед них є поняття “архівна система”. Що воно означає, чи тотожне воно поняттю “система архівних установ”? Як пов'язана архівна система з мережею архівних установ? Спробуймо прояснити погляди на ці архівознавчі категорії.

Осмислення суті архівної системи дає можливість засвоїти її особливості, співставити сильні й слабкі сторони, глибше вникнути в тенденції і перспективи розвитку архівної галузі, тобто суспільної сфери, безпосередньо пов'язаної із зберіганням історичної пам'яті народу, збиранням, зберіганням і використанням документально-інформаційних ресурсів країни. Діяльність цієї, як і інших, сфери суспільного життя регулюється законодавством і має правовий характер.


1. Система архівних установта її структура

З архівною системою тісно пов'язане поняття “система архівних установ”. Під системою архівних установ розуміють сукупність архівів, інших установ, структурних підрозділів, що забезпечують формування НАФ, його зберігання, здійснюють науково-дослідні, інформаційно-довідкові та управлінські функції в архівній справі, незалежно від форм власності. Діяльність кожного з суб'єктів системи архівних установ регулюється законодавством, підзаконними нормативними актами, відповідними правилами та інструкціями.

Сучасне архівознавство не ототожнює систему і мережу архівних установ. Мережа архівних установ – це структурна основа архівної галузі, до якої входять архіви, архівні підрозділи міністерств, відомств, підприємств, організацій та громадських об'єднань, що здійснюють постійне чи тимчасове зберігання документів. До установ галузі належать і органи управління архівною справою, науково-дослідні інституції, спеціалізовані бібліотеки, професійно-освітні центри, видавництва тощо. Мережа архівних установ у їхніх вертикально-горизонтальних зв'язках разом з органами управління та іншими структурами галузі складають систему архівних установ. Згідно зі ст. 6 Закону України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” в нашій державі функціонує досить струнка система архівних установ. Провідне місце в ній займають центральні державні архіви, що комплектують, зберігають і забезпечують користування документами тієї частини НАФ, яка становить державну власність та найбільшу історичну цінність. Перед тим, як дати їм стислу характеристику, необхідно підкреслити, що державні архіви класифікують на центральні та місцеві (обласні, міські, районні). Залежно від характеру зберігання документів їх поділяють на: а) архіви для постійного зберігання документів (центральні та місцеві); б) архіви для тимчасового зберігання документів (тобто ті, що після закінчення встановленого терміну зберігання документів передають їх у профільні архіви чи знищують згідно встановлених правил).

Важливе місце в системі архівних установ належить галузевим державним архівам, що забезпечують облік та зберігання науково-технічних, геологічних, метеорологічних, картографічних та інших спеціальних видів архівних документів, які потребують особливих умов зберігання та використання. Статус державних галузевих архівів дістали архіви Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державного комітету України по гідрометеорології, Державного картографо-геодезичного фонду України, документи яких мають певну специфіку.

Стаття 10 Закону України “Про Національний архівний фонд і архівні установи” присвячена державним архівним установам Автономної Республіки Крим, які віднесено до місцевих державних архівів. Такий статус мають державні архіви областей та їхні філіали, міські державні архіви та архівні відділи районних державних адміністрацій. Головна функція їх полягає в зберіганні архівних документів місцевого походження та в наданні необхідної архівної інформації установам і громадянам.

Окрему групу в системі архівних установ України становлять архівні підрозділи самоврядних наукових установ, державних музеїв, бібліотек. Серед них Архів Національної академії наук України, відділи рукописів окремих музеїв, Інститут рукопису Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського та ін.

Найчисленнішою групою архівних установ є архівні підрозділи державних органів, підприємств, установ і організацій. Їх особливість полягає в тому, що вони комплектують документи для тимчасового зберігання, які використовуються в службових, виробничих, наукових та інших цілях, а також для захисту законних прав та інтересів громадян. Після завершення термінів тимчасового зберігання документи, що за своєю цінністю входять до НАФ, передають на постійне зберігання до центральних, галузевих або місцевих державних архівів, у т.ч. кінофотофонодокументи.

Систему архівних установ представляють також архіви та архівні підрозділи об'єднань громадян, підприємств, установ і організацій, заснованих на колективній та приватній формах власності. Чисельність архівних установ, заснованих на недержавних формах власності, неухильно зростає в міру здійснення економічних реформ, розвитку приватного підприємництва, утворення нових громадських об'єднань, політичних партій.

2. Мережа архівних установ України

Важливою ланкою системи архівних установ є Український державний науково-дослідний інститут архівної справи та документознавства, на який покладено завдання розроблення теорії архівного будівництва, історії та практики архівної справи, узагальнення та поширення передового вітчизняного і зарубіжного досвіду, новітніх архівних технологій, документознавчих проблем.

Складовою частиною системи архівних установ є Головне архівне управління при Кабінеті Міністрів України (нині Державний комітет архівів). Воно є центральним органом виконавчої влади, на який покладено функції управління архівною справою, контролю і нормативно-методичного забезпечення ведення діловодства. Головархів у межах своєї компетенції забезпечує реалізацію державної політики в архівній галузі.

Розглянемо докладніше місце і роль основних ланок системи архівних установ України у функціонуванні галузі. Провідна роль у формуванні НАФ та забезпеченні його схоронності належить центральним державним архівам, які мають статус науково-методичних центрів і розробляють методики комплектування фондів, експертизи цінності документів, їхнього зберігання, реставрації, ефективного використання, публікують довідково-інформаційні та методичні матеріали.

Винятково цінні та унікальні документи, їхні колекції зосереджені в сховищах Центральних державних історичних архівів у Києві та Львові. Офіційне заснування ЦДІА України в Києві датується 1911 р., але формування його основних фондів, чисельність яких перевищує 1, 6 тис., а одиниць зберігання понад 1, 5 млн., завер-шилося після другої світової війни. Тут зібрано колекції документів, що зберігалися у колишньому Всеукраїнському центральному архіві давніх актів, частини фондів Центрального архіву революції в Харкові і Київського обласного історичного архіву. За прийнятою в радянські часи періодизацією архівних документів, ЦДІА України в Києві зосередив у своїх колекціях джерела з 1369 до 1917 рр. Вони стосуються перебування українських земель у складі Литовсько-Руської держави, під владою Литви і Польщі, містять цінну інформацію про зародження українського козацтва, його боротьбу за національне визволення і державність. Важливими документальними збірками є архів Коша Запорозької Січі, документи Генеральної військової канцелярії, Малоросійських колегій та ін., значний масив документів діяльності російських владних структур в Україні 19 – початку 20 ст., релігійних установ, зокрема Канцелярії київського митрополита, Києво-Печерської лаври, а також матеріали науково-технічного, історичного та культурних товариств. У фондах цензурних установ зберігаються документи, пов'язані з виданням та розповсюдженням творів Т.Шевченка, Л.Українки, І.Франка, М. Коцюбинського та ін. Гордістю архіву є особові і фамільні фонди (Ханенків, Максимовичів, Терещенків, Грушевських та ін.). Цінну інформацію містять особові фонди істориків Д.Багалія, В.Базилевича, М.Владимирського-Буданова, М.Довнар-Запольського, В.Іконникова, І.Каманіна та ін., чиї імена пов'язані з Київським університетом.

У ЦДІА України в Києві зберігається понад 40 колекцій мікрофільмів документів з української історії 16 – початку 20 ст., що були виявлені під час підготовки до видання збірників документів, оригінали яких зберігаються в архівах Москви, Санкт-Петербурга, у рукописних колекціях зарубіжних бібліотек. Архів має досконалу систему науково-довідкового апарату: інвентарні книги, систематичний, географічний та іменний каталоги, огляди фондів за тематикою, різні покажчики.

Певну специфіку має Центральний державний історичний архів України у Львові, заснований як Центральний державний архів давніх актів у 1939 р. на базі Львівського архіву давніх актів. У його сховищах майже 800 фондів та ще більше справ. Найдавніші документи архіву датуються 1233 р. Тут представлено найстарішу гродську книгу Львова 1382-1389 рр., фінансово-адміністративні книги 1401-1414 і 1414-1426 рр., рукописні хроніки В.Зиморовича, Я.Юзефовича та ін. Колекції документів показують становище західноукраїнських земель у складі Речі Посполитої під час Визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-1657 рр., в них представлено 13 оригінальних листів гетьмана, документи польських королів і вельмож.

Унікальну цінність ЦДІА України у Львові мають колекції карт і планів Львова 16-17 ст., інших міст, України в цілому. У фондах Львівського братства представлено документи про розвиток культури, освіти та мистецтва 16-18 ст. Окремий розділ становлять документи з історії західноукраїнських земель періоду перебування їх у складі Австро-Угорської імперії. Вони стосуються господарського, культурного, релігійного і політичного життя населення краю. Неоціниме значення мають колекції документів про діяльність Наукового товариства імені Т.Г.Шевченка, товариства “Просвіта”, Народного дому, театрального товариства “Українська бесіда”, Українського педагогічного товариства “Рідна школа” та ін. Реліквіями є і документи, пов'язані з іменами Т.Шевченка, І.Франка, М.Грушевського, М.Драгоманова, Л.Українки, М.Павлика, О.Кобилянської, З.Гнатюка, М.Шашкевича, І.Вагилевича, Я.Головацького та ін.

Заслуговують уваги колекції документів 20-30-х років 20 ст. про український рух опору політиці Польщі в Західній Україні, діяльність Організації українських націоналістів, Українського народно-демократичного об'єднання, ліворадикальних і комуністичних угруповань. Окремий розділ становлять особові фонди істориків К.Бадецького, Ф.Ковалишина, І.Крип'якевича, А.Петрушевича, письменників М.Федюшка, А.Крушельницького, О.Маковея, Г.Хоткевича та ін. В архіві є величезні друковані фонди, серед яких десятки тисяч книг, брошур, часописів та газет, у т.ч. понад 5 тис. стародруків. Історичну цінність мають колекції листівок, афіш, відозв, плакатів тощо. Гордістю архіву є науково-методичні кабінети архівознавства, археографії, спеціальних історичних дисциплін, у т.ч. дипломатики, палеографії, філігранології, сфрагістики і геральдики, а також науково-довідковий апарат та інформаційний доробок колективу архівістів.

Найважливіші документи НАФ, присвячені новітній історії України (після 1917 р.), зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади і управління (ЦДАВО) України. Він організований в Харкові наприкінці 1945 р. на базі документів Центрального архіву революції УРСР, Центрального архіву праці УРСР і Центрального історичного архіву. В 1970 р. архів було передислоковано до Києва в новозбудований комплекс споруд центральних державних архівів України по вул. Солом'янській, 24. До 1991 р. мав офіційну назву Центральний державний архів Жовтневої революції, вищих органів державної влади і органів державного управління УРСР, що позначилося на профілі і характері колекціонування документів, формуванні його фондів. Переважна більшість документів архіву відклалася як спадщина органів державної влади і управління радянської доби: всеукраїнських з'їздів Рад, Верховної Ради УРСР, Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету, Президії Верховної Ради, Раднаркому УРСР і Ради Міністрів республіки, інших органів управління.

Багато документів, особливо органів юстиції, суду, прокуратури тривалий час перебували у спецсховищах і були недоступними для дослідників. Демократизація суспільства і архівної справи створює сприятливі умови для залучення усіх джерел до наукових досліджень. Зазначене стосується і документів Держплану, статистики, Міністерства фінансів України.

У сховищах ЦДАВО України зберігаються документи державних органів освіти, культури, мистецтва, поліграфії, особові фонди державних і громадських діячів, учених. Архів має понад 3 тис. фондів, близько 2 млн. справ, великий науково-довідковий апарат.

Скарбницею документів та пам'яток новітньої політичної історії України є Центральний державний архів громадських об'єднань (ЦДАГО) України, створений в 1991 р. на базі Партійного архіву Інституту історії партії при ЦК компартії України і розміщений в Києві по вул. Кутузова, 8. Основний масив колекції архіву становлять документи комуністичної партії України, обласних парторганізацій. Тут представлено і документи інших політичних партій, зокрема української комуністичної партії, партії “боротьбистів”, українських соціалістів-революціонерів та ін. Окремий фонд складають документи комсомолу України. Враховуючи ту обставину, що компартія України в добу тоталітаризму впливала на всі сфери суспільного розвитку: економіку, культуру, соціальні, національні та політичні процеси, вивчення її документальної спадщини є важливим чинником пізнання вітчизняної історії в 20-80-х років 20 ст. Окремий фонд архіву увібрав різні документи і матеріали про діяльність підпільних партійних і комсомольських організацій, партизанський рух в Україні під час другої світової війни. У 1993 р. в ЦДАГО України сформовано 263-й фонд на базі судово-слідчих документів, переданих з архіву Служби безпеки України, що є важливим джерелом для дослідження трагічних наслідків карально-репресивних акцій 20-30-х років проти українського народу. Архів має автоматизовану інформаційну систему і банк даних про учасників партизанського руху в Україні, тематичні покажчики, налагоджує творчі зв'язки з сучасними громадськими об'єднаннями, політичними партіями, товариствами як майбутніми фондоутворювачами, надає їм допомогу в організації справочинства.

Зростаючу роль у системі архівних установ України відіграє Центральний державний кінофотофоноархів України. Його було засновано в Києві 1932 р., а в 1943 р. реорганізовано в Центральний державний архів кінофотофонодокументів УРСР і цю назву було змінено лише після проголошення державної незалежності України. Його унікальність полягає у збиранні, обліку і зберіганні документів насамперед зображувального і звукового характеру, які мають форму фотографій, кінофільмів, відеофільмів, грамофонних платівок і магнітних касет. Вони дозволяють простежити і прогрес у галузі аудіо- та відеотехніки. У фондах архіву контратипи портретів Т.Шевченка, портретні й групові фотографії І.Франка, Л.Українки, М.Грушевського, М.Лисенка, М.Заньковецької, багатьох політичних діячів, сподвижників українського відродження, зокрема В.Винниченка, С.Петлюри, П.Скоропадського та ін. Збереглися унікальні кінохроніки, що зафіксували історичні події української революції 1917-1920 рр.

В силу конкретно-історичних умов домінуюче місце у фондах архіву належить кінофотофонодокументам про події радянської доби у характерному для неї ідеологічному забарвленні та партійно-класових оцінках. Однак, незважаючи на це, зібрані документи віддзеркалюють розвиток продуктивних сил України, будівництво промислових підприємств, електростанцій, модернізацію сільського господарства, здобутки у сфері науки, освіти, культури та мистецтва. Кінофотодокументи зафіксували багатьох діячів української культури: А.Бучму, О. Вишню, О.Довженка, Л.Курбаса, П.Тичину, А.Малишка, В.Сосюру, М.Рильського, Ю.Яновського; видатних учених: А.Кримського, В.Вернадського, С.Корольова, В.Глушкова, Б.Патона та ін. Загалом у фондах архіву понад 50 тис. кінодокументів, ЗО тис. фотодокументів і стільки ж фонодокументів, систематичні та іменні покажчики і каталоги. Архів розташований у комплексі споруд центральних державних архівів України по вул. Солом'янській, 24.

Своєрідне місце в системі архівних установ займає Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва (ЦДАМЛМ) України, що зумовлено специфікою його фондів і організації роботи. Цей архів було засновано 1968 р. для збирання, зберігання і використання документів і матеріалів з історії української культури, літератури і мистецтва. Фонди архіву формуються документами установ культури і творчих спілок, а також документами особистого характеру діячів літератури і мистецтва. Архіву вдалося створити оригінальні колекції документів Київського товариства старожитностей та мистецтв, зокрема його статут і список членів, матеріали Київського художньо-промислового і наукового музеїв (1902 р.), Київського відділення імператорського російського музичного товариства.

Особливість ЦДАМЛМ України зумовлена й тим, що переважну більшість його фондів становлять особові фонди відомих діячів літератури та мистецтва: П.Тичини, А. Головка, О.Гончара, П.Панча, М.Рильського, В.Сосюри, Ю.Яновського, І.Сенченка, В. Еллана-Блакитного, Ю.Смолича, А. Малишка та ін. Архів має понад тисячу фондів, майже 200 тис. одиниць зберігання та більше 3 тис. музейних експонатів. Його фонди впорядковано, описи уніфіковано, є систематичний та іменний каталоги. Архів розташований в Києві по вул. Володимирській, 22 а.

У 1989 р. у Харкові створено Центральний державний науково-технічний архів України, де збирають і централізовано зберігають науково-технічну документацію, що є невід'ємною частиною історії розвитку науки і техніки. У його фондах є понад півмільйона справ з унікальною науково-технічною документацією, у т.ч. проекти спорудження найважливіших об'єктів паливно-енергетичного комплексу, підприємств важкої промисловості, зокрема Дніпровського каскаду гідроелектростанцій, Харківського заводу тепловозного обладнання, Новокраматорського машинобудівного заводу. В архіві зберігається проектна документація повоєнної відбудови Хрещатика в Києві, спорудження житлових комплексів тощо. Документальна база архіву використовується у наукових дослідженнях з історії науки і техніки і під час розроблення проектів реконструкції, перепрофілювання підприємств, при повторному проектуванні тощо.

Центральні державні архіви займають визначальне місце в архівній системі України, а їхні фонди є основою НАФ. Сказане не принижує ролі інших ланок системи, зокрема державних архівів областей, міст, архівних відділів райдержадміністрацій. Однак, якщо центральні державні архіви реалізують себе як науково-методичні центри галузі, то державні архіви Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя, областей України набувають статусу місцевих науково-методичних центрів і осередків вивчення історії та краєзнавства.

Демократичні перетворення і економічні реформи в Україні впливають на архівну систему, на статус установ з різними формами власності архівних фондів. Помітно підвищується роль галузевих архівів, у т.ч. колишніх відомчих. Змінено не лише їхні назви, але й функціональне призначення. Це стосується архівів так званих силових відомств. На базі архівів військових округів і з'єднань, що дислокувалися у межах України, створено Державний архів Міністерства оборони України. Реорганізовано архів колишнього МВС УРСР, відомчий архів колишнього КДБ. Останній набув статусу Державного архіву Служби безпеки України. Найважливіша новація цих архівів полягає в тому, що їхні фонди надано не лише для службового внутрівідомчого користування, вони стають доступними і для науковців. З цією метою уніфіковують за загальними нормативами описи фондів, створюють науково-довідковий апарат.

Діяльність державних галузевих архівів регламентовано Законом України “Про Національний архівний фонд і архівні установи”, положеннями про міністерства та відомства, а також відповідними правилами та інструкціями цих відомств, якщо вони не суперечать чинному законодавству. Нормативні акти Головархіву України, що визначають загальні правила діяльності архівних установ, є обов'язковими для всіх ланок архівної системи, незалежно від їхнього відомчого підпорядкування.

Головархів України як одна з ланок системи архівних установ держави є носієм єдиної державної політики в архівній галузі. У своїй діяльності Головархів керується Конституцією України, чинним законодавством, Положенням про Головне архівне управління, затвердженим КМ України у жовтні 1995 р. Структура Головархіву дозволяє тримати в полі зору всі найголовніші напрями діяльності установ галузі: від формування НАФ, створення оптимальних умов зберігання і користування архівними документами, організації інформаційних систем, розвитку матеріально-технічної бази до розгортання міжнародного співробітництва українських архівістів. Спираючись на науково-дослідний потенціал галузі, співпрацюючи з установами НАН України, провідними університетами, Головархів виробляє стратегію архівного будівництва, конкретні програми її реалізації, впливає на матеріально-фінансове забезпечення, кадрову політику. Згідно з Положенням Головархів є контролюючим органом, має права інспектування діяльності архівних установ, заслуховування їхніх звітів, призупинення діяльності архівів.

Звичайно, існуюча нині в державі система і схема управління архівною галуззю має ще чимало залишків командно-адміністративного минулого доби тоталітаризму, зацентралізованості, бюрократизму, що вступає у суперечність з загальними тенденціями демократизації суспільства, розширенням прав і повноважень архівних установ, насамперед центральних державних архівів та інших ланок. За таких умов простежується тенденція до звуження адміністративних функцій централізованого органу управління і розширення його координуючих повноважень як науково-методичного центру.


Висновки

Отже, розглянувши суть і значення поняття “архівна система”, можна зробити висновок про те, що воно включає сукупність основоположних принципів організації архівної справи у тій чи іншій державі, способів і технологій її ведення. Разом з тим архівна система не є чимось незмінним, її характер значною мірою визначається державним устроєм, організацією суспільного життя. Для сучасних архівних систем визначальними ознаками є централізація і децентралізація, причому провідною тенденцією є децентралізація, що зумовлено процесами демократизації усіх сфер суспільного життя, у т.ч. і архівної галузі.

Функціонування архівної системи невіддільне від систем архівних установ як сукупності архівів, інших установ та структурних підрозділів, що забезпечують формування НАФ, здійснюють управлінські, науково-дослідні та інформаційні функції архівного будівництва. З відновленням незалежності України почався глибинний процес реформування архівної системи, визначальною рисою якого є її демократизація, децентралізація, відкритість, перехід усіх ланок системи архівних установ на правові засади. Діяльність системи архівних установ України регламентовано Конституцією, Законом “Про Національний архівний фонд і архівні установи”, нормативними актами Президента, КМ України, а також Головархіву України як спеціалізованого управлін-ського органу виконавчої влади.

Визначальними критеріями класифікації архівних установ є їхня видова приналежність і форма власності, на якій вони засновані. Основними ланками системи архівних установ України є державні архіви (центральні, обласні, міські, архівні відділи райадміністрацій), галузеві (державних органів управління або громадських об'єднань), архівні установи, засновані на колективній або приватній власності.


Список використаної літератури

1. Архівознавство: Метод. рекомендації / Чернівецький держ. ун-т ім. Ю.Федьковича / Наталія Юріївна Ротар (уклад.). — Чернівці, 1998. — 32с

2. Архівознавство: підручник / Г.В. Боряк, Л.А. Дубровіна та ін.; Ред.: Ярослав Калакура, Ірина Матяш ; Держ. комітет архівів України, Укр. наук.-дослід. ін-т архівноі справи та документознавства. - 2-е вид., виправл. і доп. - К. : Видавничий дім "КМ Академія", 2002. - 354 с.

3. Калакура Я. С., Боряк Г. С., Дубровіна Л. А., Климова К. І., Ляхоцький В. П. Архівознавство: Підручник для студ. іст. фак. вузів — К., 1998. — 314с.

4. Крайская З. Архивоведение: Учебник для сред. спец. учеб. заведений. — М. : Норма, 1996. — 224с.

5. Ляхоцький В. На рубежі тисячоліть:здобутки та перспективи українського архівознавства // Пам'ять століть. - 1998. - № 5. - С. 90-98

6. Олійник С. Архівознавство України: Метод. рек. для студ. іст. ф-ту / Кам'янець- Подільський держ. ун-т — Кам'янець-Подільський : РВВ Кам'янець-Подільського держ. ун-ту, 2006. — 34с.

7. Трач Ю. Архівознавство: Навч. посіб. для дистанц. навч. / Відкритий міжнародний ун- т розвитку людини "Україна". — К. : Університет "Україна", 2005. — 362с.

8. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доповіді Всеукр. конф., 19-20 листопада 1996 р.:У 2 ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України / В. Ляхоцький (упоряд.), Ірина Борисівна Матяш (упоряд.). — К., 1997. — 380с. - Ч. 1 — 380с.

9. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Наук. доповіді Всеукр. конф., 19-20 листопада 1996 р.:У 2 ч. / Київський ун-т ім. Тараса Шевченка; Спілка архівістів України / В. Ляхоцький (упоряд.), Ірина Борисівна Матяш (упоряд.). — К., 1997. — 264с. - Ч. 2 — 264с.

10. Українське архівознавство: історія, сучасний стан та перспективи: Програма наук. конф. / Український держ. НДІ архівної справи та документознавства; Київський ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 1996. — 19с.

загрузка...
Top