Розшукова група

Вступ.

Розділ 1. Розшукова група.

1.1. Розшукова група та їх характеристика.

1.2. Склад, озброєння та взаємодія.

Розділ 2. Пошукова група.

2.1 Пошукова група та їх характеристика. Склад озброєння та взаємодія.

Розділ 3. Проблеми які виникають в процесі службово бойовій діяльності розшуково-пошукової групи та шляхи їх подолання.

Висновки.

Список використаних джерел.


Вступ

Актуальність теми дослідження. Однією з найактуальніших проблем здійснення судово-правової реформи в Україні та формування правової держави є забезпечення ефективності провадження досудового розслідування в кримінальних справах. Важливою умовою вдосконалення діяльності органів досудового розслідування та підвищення на цій основі якості розслідування є вирішення питання про взаємодію апаратів органів досудового слідства та дізнання, зокрема в складі розшуково-пошукової групи, як найбільш вдалої та універсальної форми взаємодії, оскільки, як свідчить практика, розкриття найбільш небезпечних і, як правило, добре замаскованих або таких, що вчиняються організованими групами злочинів, є не тільки складним, але інколи й неможливим без застосування колективних форм роботи різних правоохоронних органів. У зв’язку з цим значний інтерес представляє класифікація слідчо-оперативних груп, дослідження їх безпосередніх завдань, окремих процесуальних та організаційних особливостей їх діяльності.

Розкриття та розслідування багатьох тяжких та особливо тяжких злочинів, вчинених в умовах неочевидності, часто стає можливим завдяки постійній взаємодії слідчого з оперативними працівниками, своєчасному вжиттю низки спільних заходів, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила злочин, та її викриття. В юридичній літературі склалися різні точки зору щодо конкретних організаційних форм взаємодії слідчих груп з органами дізнання: перша група авторів найбільш ефективною вважає слідчо-оперативну групу, в якій під єдиним началом співпрацюють слідчі(й), оперативні працівники[1]; інша точка зору полягає в доцільності створення двох паралельних, організаційно-самостійних діючих груп - слідчої й оперативної[2].

Потребам сучасної практики боротьби зі злочинністю найбільш відповідає слідчо-оперативна група, необхідність у створенні якої, як зазначили О.Я. Дубинський, Ю.І. Шостак, виникає, коли слідчому необхідна постійна допомога оперативних працівників, тобто виникає потреба систематичної та інтенсивної взаємодії.[3]Ця форма взаємодії слідчого та органу дізнання породжена практикою; вона усуває організаційну роз‘єднаність учасників розслідування. Разом з тим, при колегіальному розслідуванні кримінальної справи важливого значення набуває питання щодо чіткого розмежування повноважень членів розшуково-пошуковоїгрупи, неприпустимості змішування процесуальних функцій слідчого та оперативних працівників. Адже процесуальний статус цих суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності зовсім різний. У зв’язку з цим правильним вбачається погляд О.О. Тарасова, який підкреслив відсутність будь-якого сенсу у протиставленні діяльності слідчої та оперативної групи по одній кримінальній справі, якщо доступний тільки в умовах розшуково-пошуковоїгрупи рівень міжвідомчої координації буде поєднуватися з надійними гарантіями від змішування процесуальних функцій і статусів учасників розслідування.[4]

Зазначені питання були предметом наукових досліджень О.Я. Дубинського, Л.М. Карнєєвої, О.М. Ларіна, С.В. Бажанова, О.Н. Балашова, О.О. Чувільова, О.В. Синьокого, О.О. Тарасова та інших вчених. Проте в умовах реформування кримінально-процесуального законодавства України вони потребують комплексного аналізуз метою створення належної нормативно-правової основи діяльності слідчо-оперативних груп, виявлення можливих шляхів підвищення її ефективності.

Мета і завдання дослідження. Основною метою дослідження є аналіз розвитку у законодавстві і науці кримінального процесу положень про розшуково-оперативну групу; виявлення та дослідження організаційно-правових засад розслідування злочинів розшуково-оперативною групою за дотриманням законності під час розслідування злочинів як групою в цілому, так і кожним її учасником окремо.

Для досягнення цієї мети були поставлені і вирішувались такі завдання:

- проаналізувати теоретичні положення щодо розслідування злочинів розшуковою групою;

- проаналізувати питання розподілу обов'язків слідчих у розшуковій групі;

- розглянути процесуальне положення пошукової групи та дати їй загальну характеристику;

- проаналізувати проблеми які виникають в процесі службово бойовій діяльності розшуково-пошукової групи та шляхи їх подолання.

Об’єктом дослідженняє правовідносини, що виникають у ході розслідування злочинів оперативно-розшуковими групами.

Предметом дослідженняє положення кримінально-процесуального законодавства, відомчих нормативних актів, що визначають зміст діяльності оперативно-розшукової групи, а також правозастосовна практика органів досудового слідства та органів дізнання України, що складається у ході розслідування кримінальних справ зазначеними групами.

Структура роботивизначена предметом та зумовлена метою і завданнями дослідження, відповідає логіці наукового пошуку. Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 45 сторінок. Список використаних джерел - 27 найменувань.


Розділ 1. Розшукова група

1.1. Розшукова група та їх характеристика

Якщо проаналізувати думки, щодо створення та діяльності слідчих груп, які є в юридичній літературі, то можна побачити, що їх створення пов'язано, по-перше, із складністю кримінальної справи, тобто з великою кількістю епізодів злочинних діянь та версій, які необхідно перевірити[5]; по-друге, з великою кількістю осіб, які притягуються у справі до кримінальної відповідальності, або коли ці злочини скоєнні в різних місцях, іноді віддалених одне від одного, що (у всіх випадках) не дозволяє слідчому закінчити розслідування у справі у встановлений законом термін;[6]по-третє, з великим обсягом справи, тобто, коли для повного та всебічного дослідження всіх її обставин необхідне провадження слідчих дій, виконати які один слідчий в установлені законом строки явно не в змозі[7]; по-четверте, з особливим значенням справи і необхідністю закінчення у ній розслідування у якомога га коротший строк[8]; по-п'яте, необхідністю провадження слідчих дій одночасно у декількох місцях[9].Іостаннє, складністю справи і великого обсягу роботи, яку необхідно виконати.

А в тім, створення розшуково-пошукової групи має специфічний характер і не завжди , як зазначали у своїй роботі А.Я. Дубинський, Ю.І. Шостак, складність та значний обсяг слідчої роботи свідчать про необхідність провадження оперативно-розшукових заходів (ОРЗ). У деяких випадках для застосування необхідних ОРЗ у справі не потребуюється систематичної взаємодії слідчого та оперативного працівника, достатньо їх епізодичного співробітництва та обміну інформацією.

Створення групи повинно мати дві передумови: по-перше, неможливість одному слідчому успішно та у визначені законом строки розслідування справи, а по-друге, необхідність у постійному здійсненні оперативно-розшукових заходів під час її розслідування.

У юридичній літературі існують і інші точки зору щодо підстав створення групи. Наприклад, В.О. Коновалова пропонує формувати групу лише для провадження окремих складних слідчих дій: групового обшуку, перевірки свідчень на місці[10]. В.М. Биков наголошує, що створювати групу доцільно для подолання протидії розслідуванню зі сторони злочинного угруповання, особливо її лідера.О.М Подопрєлов прийшов до висновку, що підстави для створення групи виникають лише тоді, коли у ході розслідування з'являється необхідність тривалого таінтенсивного провадження оперативно-розшукових заходів (ОРЗ). В іншому випадку, участь співробітників органу дізнання повинна бути зведена до епізодичного їх залучення у допомогу слідчому, відповідно з дорученням останнього.

Останнім часом правозастосовна практика набула значного досвіду з розкриття та розслідування складних, багатоепізодних справ саме слідчо-оперативними групами. В слідчій практиці склалися декілька видів таких формувань: чергова слідчо-оперативна група; постійно діюча слідчо-оперативна група; слідчо-оперативна група, створена для розкриття і розслідування конкретних злочинів; спеціальні слідчо-оперативні групи[11]. Залежно від їх чисельного складу та внутрішньої організації розрізняють просту, дволанкову та триланкову структуру розшуково-пошукової групи.

Діяльність таких груп має багато переваг порівняно з іншими формами взаємодії слідчих та оперативних працівників: вона дозволяє найбільш ефективно використовувати знання та професійний досвід всіх членів групи, організувати розслідування кримінальної справи за єдиним планом, прискорити та спростити обмін інформацією між членами групи та дачу слідчим доручень органу дізнання про здійснення розшукових або слідчих дій, більш активно використовувати при розслідуванні кримінальної справи оперативно-розшукові заходи.

Зазначені переваги такої форми взаємодії обумовлюють не тільки доцільність її використання при розкритті та розслідуванні багатьох кримінальних справ, а в деяких випадках - і об’єктивну необхідність.

Проте слід зазначити, що порядок створення та діяльності слідчо-оперативних груп є предметом правового регулювання виключно відомчих нормативних актів. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України ці питання не регламентує. З цього виникає проблема легітимності провадження досудового розслідування кримінальної справи слідчо-оперативною групою.

В літературі висловлений погляд щодо правомірності розгляду як правової підстави діяльності розшуково-пошукової групи статей 114, 119 КПК України, які регламентують можливість дачі слідчим доручень органу дізнання та провадження досудового слідства по кримінальній справі групою слідчих.

Враховуючи, що слідчо-оперативна група не є формою провадження досудового слідства, а представляє собою, як вище зазначено, форму взаємодії слідчого (слідчих) з оперативними працівниками органу дізнання, яка суттєво відрізняється від передбачених ст.ст. 114, 119 КПК України форм, вважаємо, що вказані статті не можуть розглядатися як достатня правова підстава розслідування кримінальної справи слідчо-оперативною групою.

Таким чином, склалася ситуація, коли на практиці використовується така форма взаємодії суб’єктів, які здійснюють доказування по кримінальній справі, яка належним чином не врегульована чинним законодавством. Це обумовлює актуальність розгляду низки питань, пов’язаних з особливостями створення та функціонування слідчо-оперативних груп, проблемами законодавчого забезпечення їх діяльності.

В доктрині кримінального процесу під слідчо-оперативною групою запропоновано розуміти організаційну форму взаємодії слідчих (іноді прокурорів і начальників слідчих підрозділів, які реалізують повноваження слідчого), оперативних працівників, співробітників експертних установ і різних (в тому числі - експертно-криміналістичних) служб міліції та інших органів дізнання[12]. Таким чином, до складу розшуково-пошукової групи можуть входити не тільки слідчий (слідчі), оперативні працівники органу дізнання та дільничні інспектори, а й експерти-криміналісти та судові медики. В кожному конкретному випадку кількісний та якісний склад розшуково-пошукової групи може бути різним - він визначається залежно від складності розслідування злочину, обсягу оперативно-розшукових та слідчих дій, які мають бути виконані для розкриття злочину та його розслідування, характеру злочинних дій тощо. Але обов’язковими їх учасниками є слідчі прокуратури або Міністерства внутрішніх справ України (Служби безпеки України, податкової міліції), працівники карного розшуку або Управління по боротьбі з організованою злочинністю, інших оперативних підрозділів.

Порядок створення розшуково-пошукової групи залежить від її конкретного виду. Наприклад, керівник постійно діючої розшуково-пошукової групи, її склад на практиці визначається рішенням прокурора або керівника обласного управління МВС України. Документальне оформлення створення та складу розшуково-пошукової групи має важливе значення як для визначення кола суб’єктів, які здійснюватимуть провадження по кримінальній справі, розподілу їх обов’язків, так і для забезпечення права учасників кримінального процесу заявити відвід слідчому. Про створення розшуково-пошукової групи може бути зазначено в постанові про порушення кримінальної справи або в окремій постанові (у тих випадках, коли на початковому етапі розслідування не вдається точно визначити обсяг розшукових заходів, які необхідно буде здійснювати у справі, а тому досить складно вирішити питання щодо створення розшуково-пошукової групи). В ній повинні бути зазначені всі члени групи та її керівник. З цією постановою мають бути ознайомлені підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, а також роз’яснено право заявити відвід будь-якому члену розшуково-пошукової групи або її керівникові, про що складається протокол.

Важливою умовою успішної діяльності розшуково-пошукової групи є стабільність її складу. Практика свідчить, що постійні зміни у складі групи призводять до повторного провадження ряду слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, необхідності ознайомлення нових членів групи зі всією справою, оскільки незважаючи на колегіальність провадження по ній, кожний із членів групи, як правило, має бути обізнаний у розслідуванні в цілому. Це призводить до втрати часу, що інколи може тягти й втрату доказової інформації. Звичайно, сказане не означає неприпустимість зміни складу групи, взяття участі в розслідуванні справи нових слідчих та оперативних працівників. Проте в практичній діяльності слід уникати постійних змін у її складі, які не обумовлені об’єктивною необхідністю. У зв’язку з цим зазначимо, що про зміни у складі групи та заміну її керівника повинна складатися окрема постанова, з якою також мають бути ознайомлені підозрюваний, обвинувачений, їх законні представники, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники.

Окремої уваги заслуговує питання щодо процесуального статусу керівника розшуково-пошукової групи. Він приймає справу до свого провадження, здійснює процесуальне керівництво всією роботою групи, несе персональну відповідальність за всебічність, повноту та об’єктивність розслідування кримінальної справи, своєчасність виконання необхідних процесуальних та розшукових дій. Реалізація процесуального керівництва обумовлює необхідність надання керівникові групи певних повноважень процесуального та владно-розпорядчого характеру. Вбачається, що вирішення питань, які стосуються об’єднання і виділення справи, закриття провадження по кримінальній справі в цілому або в його частині, призупинення або поновлення провадження, порушення подання про продовження строку досудового слідства, про застосування щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження його строків, про поміщення обвинуваченого у медичний стаціонар для провадження судово-медичної або судово-психіатричної експертизи, притягнення особи як обвинуваченого і визначення обсягу обвинувачення, передачі кримінальної справи прокурору для направлення її до суду має бути віднесено законом до виключної компетенції керівника розшуково-пошукової групи.

Колегіально здійснюючи провадження по кримінальній справі, кожний із членів розшуково-пошукової групи, разом з тим, виконує свій напрямок діяльності, визначений, перш за все, його загально-процесуальним статусом та планом розслідування кримінальної справи. Тому в роботі розшуково-пошукової групи необхідно дотримуватися чіткого розмежування функцій її учасників, які, як зазначалося вище, мають різне процесуальне становище, що й обумовлює основні напрямки їх діяльності. Якщо слідчі виконують процесуальні дії, регламентовані Кримінально-процесуальним кодексом України, то оперативні працівники органу дізнання здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а процесуальні дії - виключно за дорученням слідчого. Тому слід погодитися з пропозицією Л. Півненко щодо необхідності пов’язати в таких випадках повноваження слідчого не з процесуальним актом прийняття кримінальної справи до свого провадження, а з державно-правовим характером його діяльності, тобто посадовим становищем.[13]Отже, слідчі-члени розшуково-пошукової групи набувають повноважень щодо здійснення слідчих та інших процесуальних дій не на підставі доручення керівника групи, а виходячи із загальнопроцесуального статусу слідчого, включення у склад конкретної розшуково-пошукової групи та відповідно до плану розслідування кримінальної справи.

Аналіз зазначених проблем свідчить про доцільність внесення доповнень до КПК України, які б чітко визначали порядок створення розшуково-пошукової групи, особливості процесуального статусу її керівника та членів.

1.2. Склад, озброєння та взаємодія

Класифікація об’єктів, що вивчаються, з допомогою логічного поділу, здавна вважається традиційним методом пізнання. А.Я. Дубинський визначає класифікацію як метод, що застосовується в пізнавальних цілях у різних галузях наукової і практичної діяльності[14].

В юридичній літературі вже були спроби класифікувати слідчо-оперативні групи. Однак, на жаль, аналіз літературних джерел дозволяє констатувати, що значна частина авторів, розглядаючи питання про види групи, просто приводить їх загальне перерахування, використовуючи лише одну підставу (критерій). Так, наприклад, Б.Я. Пєтєлін виділяє п’ять видів групи залежно від безпосередніх функцій, виконання яких на них покладається: по проведенню огляду місця події; по розкриттю та розслідуванню злочинів “по гарячих слідах”; по розкриттю та розслідуванню однорідних неочевидних злочинів; по розкриттю та розслідуванню складних кримінальних справ, які потребують тривалого оперативного забезпечення; по розкриттю та розслідуванню злочинів минулих років[15].

О.В. Синьоокий, пропонуючи свою класифікацію, виділив чотири основних види слідчо-оперативних груп: чергова; постійно-діюча; група, яка створена для розкриття і розслідування конкретного злочину; спеціальна[16].

Разом із тим, класифікація складних і багатогранних об’єктів, до яких належать й слідчо-оперативні групи, вимагає, як правило, використання не однієї, а декількох підстав поділу.

В слідчій практиці використовуються слідчо-оперативні групи різних видів, які відрізняються: 1) за структурою; 2) за складом учасників (якісною і кількісною ознакою); 3) за відомчою приналежністю; 4) за часом функціонування; 5) за рівнем організації роботи; 6) за функціонально-цільовим призначенням (тобто, залежно від безпосередніх функцій, конкретних завдань і змісту діяльності).

До складу групи, як багаторівневого системного формування, можуть включатися представники різних правоохоронних органів — прокуратури, органів внутрішніх справ тощо. До неї можуть входити і співробітники одного відомства — слідчі органів внутрішніх справ (ОВС), оперуповноважені державної служби по боротьбі з економічними злочинами (ДСБЕЗ) і карного розшуку (КР), дільничні інспектори міліції, інспектори ДАІ та ін. Склад таких груп залежить від характеру вчиненого злочину, кадрових можливостей правоохоронних органів. Кожному з названих структурних елементів даної системи притаманні визначенні законом повноваження і можливості. Виходячи з цього, діяльність елементів є взаємозв’язаною та взаємообумовлює їх, оскільки базується на єдиних принципах і направлена на вирішення спільних завдань.

Вказаний взаємозв’язок елементів обумовлює структуру групи. Розмежування слідчо-оперативних груп по структурі дозволяє побачити як багатогранність, так і їх відмінності від інших колективних формувань, наприклад, слідчих бригад, оперативних груп. Слідчо-оперативні групи по структурі можуть представляти собою: а) єдину групу з єдиним керівником; б) дві підгрупи (слідчу і оперативну) з єдиним керівником; в) більше двох підгруп. Кожна така підгрупа, виконуючи свої конкретні завдання, сприяє вирішенню й загальних. Наприклад, у випадку, коли група складається з великої кількості співробітників, в її структурі, крім слідчої і оперативної підгруп, може бути створений штаб з аналітичними і управлінськими функціями, підгрупа для забезпечення безпеки розслідування тощо.

Проведені дослідження показали, що більшість слідчих і оперуповноважених (61,5 % і 41,4 % відповідно) найбільш оптимальною структурою групи вважають єдину групу з єдиним керівником. Для 37,2 % слідчих і 36,7 % оперативних співробітників оптимальною структурою є дві підгрупи (слідча і оперативна) з єдиним керівником.

Склад групи визначається залежно від категорії злочину, що розслідується, ступеня складності і обсягу майбутньої роботи тощо. Виходячи з цього групу можна поділити на такі, які складаються з: а) одного слідчого та одного оперативного співробітника; б) одного слідчого та кількох оперативних співробітників; в) декількох слідчих і одного оперативного співробітника; г) декількох слідчих і кількох оперативних співробітників.

Проведене нами опитування практичних працівників показало, що частіше всього створюються групи, які складаються з одного слідчого та кількох оперативних співробітників. На це вказали 58 % опитаних слідчих і 53,8% оперуповноважених.

За кількістю співробітників групи можуть бути: малого складу (до 5 чоловік), середнього (від 6 до 8 чоловік) і великого складу (більше 9 чоловік).

На практиці чисельність групи, як правило, визначається при її створенні, але в ході її роботи у випадку необхідності може істотно змінитися. Відомі випадки створення групи, які складаються як з двох чоловік, так і з декількох сотень співробітників.

Яка чисельність членів групи є найбільш оптимальною? Результати проведеного нами опитування слідчих і оперативних співробітників показали, що більшість із них (69,1 % і 62 % відповідно) вважають, що вона залежить від конкретної справи; одна третина респондентів оптимальною вважають чисельність групи з 3-7 чоловік.

Слідчо-оперативні групи можуть створюватися в тих відомствах, які, згідно зі ст.ст. 101, 102 КПК, наділені повноваженнями по провадженню досудового розслідування. Як відзначалося вище, однією з ознак групи є пріоритет процесуального керівництва. Тому відомча приналежність всієї групи визначається, насамперед тим, у якому відомстві працює її керівник — слідчий або особа, яка провадить дізнання.

Крім того, з врахуванням підслідності і необхідності оперативного супроводу процесу розслідування, можуть формуватися і групи, які складаються з представників різних відомств. В літературі останні групи, як правило, позначаються як “комплексні”[17], “змішані” чи “об’єднані”[18]. Однак, на наш погляд, у цих випадках доцільніше було б використовувати термін “міжвідомчі гурпи”, так як він чіткіше відображає характер взаємодії. Такі групи, як правило, створюються для розслідування вбивств та інших тяжких злочинів. Діяльність міжвідомчих груп регламентується підзаконними нормативними актами, які видаються спільно декількома відомствами.

Представники кожного правоохоронного органу, які входять до складу міжвідомчої групи, можуть вирішувати завдання, поставлені законодавчими актами перед їх відомствами. Наприклад, представники податкової міліції вирішують завдання виявлення осіб, які ухиляються від сплати податків, представники Служби безпеки України вирішують завдання в рамках своєї підслідності та інтересів.

Таким чином, за відомчою приналежністю можна виділити такі види слідчо-оперативних груп:

відомчі (або прості), тобто які створюються в органах внутрішніх справ, прокуратури, Служби безпеки України, податкової міліції, а також в інших органах, перерахованих у ст. 101 КПК. Прості відомчі групи можуть розрізнятися між собою за рівнем їх формування: однорівневі (створенні зі слідчих і оперативних співробітників районного, обласного або центрального апарату) і багаторівневі — із співробітників різних ланок однієї системи;

міжвідомчі (або змішані), тобто які створюються спільно вказаними вище органами. Міжвідомчі (змішані) групи можуть створюватися у випадках, коли невідомі мотиви вчинення злочину та особа, яка його вчинила, і в зв’язку з чим розробляються різні версії про злочинця, а також коли невідома кінцева підслідність кримінальної справи.

В юридичній літературі групи поділяються й за часом функціонування, зокрема, на постійні, тимчасові та змінні[19]. Останні — це групи, які працюють протягом певного часу (позмінно). Така класифікація є спірною, оскільки групи, як відзначалося вище, завжди є тимчасовими формуваннями, які не передбачені штатним розписом правоохоронних органів, навіть якщо вони і діють на постійній основі або позмінно. Більш оптимальним, думається, є поділ груп на такі, які діють протягом тривалого терміну часу (наприклад, зональні групи) і, які діють протягом не тривалого терміну часу (наприклад, чергові групі).

За рівнем організації групи можуть бути: а) районними; б) міжрайонними; в) міськими; г) обласними; ґ) міжобласними; д) регіональними; е) загальнодержавного рівня; є) міждержавного рівня (які діють на території прикордонних районів України та інших сусідніх держав у випадку, коли є відповідні міждержавні угоди з цими країнами)[20].

Основними безпосередніми завданнями групи всіх рівнів є: зміцнення співробітництва між правоохоронними органами, в тому числі і закордонними, обмін досвідом роботи, пошук інформації, яка сприяє розкриттю та розслідуванню злочинів, і в результаті — вирішення загальних завдань кримінального судочинства.

Одним з критеріїв класифікаційного поділу слідчо-оперативних груп, який найчастіше використовується в юридичній літературі, є їх функціонально-цільове призначення, оскільки мета не тільки спонукає до конкретної діяльності певного суб’єкта, але й визначає спосіб і характер його дій.

За цим критерієм можна виділити наступні види груп:

а) чергові, які створюються, як правило, при чергових частинах ОВС, для розкриття і розслідування злочинів, що вчиняються протягом доби (чергова або змінна група). Це найбільш поширений вид слідчо-оперативних груп. Такі групи виїжджають на місця подій, проводять невідкладні слідчі дії та оперативно-розшукові заходи. Їх діяльність має чітко виражений пошуковий характер, і вони вирішують в основному завдання по виявленню і закріпленню доказової інформації, яка у випадку зволікання може бути втрачена, і, в першу чергу, доказових фактів, із допомогою яких у стислі строки встановлюються особи, що вчинили злочин.

Склад цих груп може змінюватися згідно із затвердженим начальником ОВС та начальником слідчого підрозділу графіком чергувань (п. 6.14 Інструкції з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів, затвердженої наказом МВС України від 25.12.2003 р. №1600, далі — Інструкції), а це, в свою чергу, на наш погляд, є негативним моментом, оскільки має місце відсутність стійкого “робочого контакту”;

б) які створюються для проведення однієї об’ємної і складної слідчої дії (наприклад, огляду місця події, обшуку, відтворення обстановки і обставин події) або окремої тактичної операції. Такі спеціалізовані (разові) слідчо-оперативні групи в останні роки створюються досить часто (наприклад для огляду унікального, незвичайного місця події, що вимагає великих зусиль, сил і часу), як правило, вказані групи організовуються після катастроф (авіаційних, залізничних і т. п.), які викликали численні жертви й завдали значної матеріальної шкоди. Їх завдання — проведення кваліфікованого огляду місця катастрофи, всієї території події. Організація і тактика проведення подібних оглядів має багато особливостей, і, на нашу думку, потребує спеціального окремого дослідження.

Слідчо-оперативні групи по здійсненню тактичних операцій. Їх структурна побудова і склад визначається видом тактичної операції та завданням, яке вони покликані вирішити. Найчастіше групи проводять тактичні операції по розшуку і затриманню злочинця, який втік, виявленню очевидців злочину, переслідуванню злочинця “по гарячих слідах”, розшуку вкраденого майна, виявленню і перевірці зв’язків злочинця та потерпілого, складанню та використанню суб’єктивного портрета особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, перевірці алібі підозрюваного, затриманню на місці вчинення злочину або з поличним тощо;

в) які створюються для розкриття і розслідування конкретного злочину. Такі групи створюються в обов’язковому порядку при розслідуванні тяжких, особливо тяжких злочинів, серійних злочинів, що відзначаються особливою складністю, багатоепізодністю або мають неабиякий суспільний резонанс, а також злочинів, учинених організованими злочинними групами та злочинними організаціями (п. 6.12 Інструкції). На практиці вона створюється за спільним рішенням (наказом або розпорядженням) начальників ОВС та слідчого підрозділу (п. 6.13 Інструкції) на будь-якому етапі розслідування, якщо в цьому виникає необхідність, і діє протягом всього процесуального строку розслідування. Безпосереднім завданням такої групи є встановлення осіб, які вчинили злочин, та всіх епізодів злочинної діяльності.

Склад розшуково-пошукової групи визначається залежно від особливостей кримінальної справи, що розслідується, слідчої ситуації та виду злочину. По окремих справах часто виникає необхідність у продовженні строків розслідування, внесенні змін у плани роботи, зменшенні або збільшенні складу групи, об’єднані кримінальних справ і прийняття їх до провадження найбільш досвідченим слідчим;

г) спеціалізовані, які створюються для розкриття і розслідування певної категорії злочинів: крадіжок, грабежів, нерозкритих злочинів минулих років тощо. Специфіка груп даного виду обумовлена не тільки їх цільовим призначенням, але й особливостями діяльності. Їх безпосередніми завданнями на початковому етапі розслідування є виконання всіх невідкладних слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Наприклад, в окремих регіонах створені постійно діючі слідчо-оперативні групи по розкриттю умисних вбивств “по гарячих слідах”. Строк їх діяльності обмежений 10-15 днями роботи, в основі якої лежать принципи оперативності, безперервності та комплексності здійснення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів.

Слідчо-оперативні групи по розкриттю і розслідуванню злочинів минулих років організовуються для розслідування кримінальних справ, провадження по яких було зупинено у зв’язку із не встановленням осіб, що вчинили злочин;

ґ) зональні, які створюються для розкриття і розслідування злочинів, що вчиняються на певній території або на певному об’єкті. Такі групи створюються, коли окремі епізоди злочинної діяльності вчинені в іншому регіоні країни, іншій області й відносно відокремлені. Наприклад, у кримінальній справі про вбивство у м. Харкові гр-на Н. було встановлено, що злочинна група, яка вчинила цей злочин, досить тривалий час займалася розкраданнями на одному з підприємств Харківської області. Для дослідження цих обставин і викриття цієї злочинної групи була створена слідчо-оперативна група зі слідчих УВС і співробітників ДСБЕЗ, яка працювала на цьому об’єкті.


Розділ 2. Пошукова група

2.1 Пошукова група та їх характеристика. Склад озброєння та взаємодія

Пошукова група (ПГ) - один з основних видів розшукових нарядів, використаних для вирішення самостійних завдань по розвідці, пошуку, затриманню або ліквідації невеликих груп злочинця. Висилається від підрозділів (групи пошуку) військових сил, що беруть участь в спеціальній операції. Чисельність групи залежить від характеру поставленого їй завдання, але в основному від відділення до взводу (10-30 чоловік). При необхідності вона може бути посилена кінологами з розшуковими собаками і радистом.

Для виконання завдання пошуковій групі призначаються: початковий район, початковий рубіж, район або напрям розвідки і пошуку злочинця, зрівняльні рубежі, кінцевий рубіж або рубіж зустрічі при двосторонньому пошуку. Завдання старшому пошукової групи ставить командир підрозділу, від якого наряд виділений.

Початковий район залежно від характеру місцевості призначається в 1-2 км від початкового рубежу. У початковий район пошукова група висувається на автотранспорті, а з нього на початковий рубіж пішим порядком. Іноді пошукова група може бути висунута відразу на початковий рубіж, минувши початковий район.[21]

Діє пошукова група, як правило, в пішому ходу, в похідному, передбойовому і бойовому порядку. Похідний порядок - колона, передбойовий - в лінію відділень кутом вперед, кутом назад, уступом управо, уступом вліво. Бойовий порядок наряду при пошуку по напряму - похідна колона з охороною, при суцільному пошуку в блокованому районі - ланцюг, головні і бічні дозори і резерв.

Ширина смуги і темп пошуку визначаються залежно від характеру місцевості і можливостей для укриття злочинця. Для ведення пошуку ланцюгом на закритій середньопересіченої місцевості (у лісі) інтервали між членами пошукової групи повинні бути не більше 10 м. Таким чином, фронт пошуку ПГ у складі відділення складе 100 м, а взводу-300 м. Середній темп в цьому випадку може складати 1-2 км/ч.

На відкритій місцевості ширина смуги і темп пошуку збільшуються.

Основними способами виконання завдання пошукової групи є: спостереження, огляд місцевості і місцевих предметів, опрацьовування виявлених слідів злочинця, опит місцевих жителів.

З початкового рубежу, який призначається перед рубежем блокування, у встановлений час або по встановленому сигналу пошукова група починає діяти у вказаній їй смузі (напрямі, ділянці). Особовий склад оглядає місцевість і місцеві предмети, веде опит місцевих жителів в цілях виявлення злочинця або місць його укриття. З особливою ретельністю оглядаються крони дерев, вітролом, чагарники чагарника, споруди, яри, місця, де можливо укриття злочинця, вживаючи при цьому заходи обережності від раптового нападу.

Від пошукової групи вперед і на фланги висилаються дозори, до складу яких включаються кінологи з розшуковими собаками. Напрям пошуку витримується по тому, що направляє. На зрівняльних рубежах старший (начальник) пошукової групи уточнює напрям руху, завдання і порядок взаємодії.

В умовах обмеженої видимості (туман, завірюха, чагарники і т. д.) пошукова група частіше робить зупинки для огляду і прослуховування, а також для орієнтування на місцевості, рух здійснюється на скорочених інтервалах.

У лісисто-болотистій місцевості пошук ведеться уподовж просік, стежок, доріг, річок, струмків, а в горах - по ущелинах, перевалах, долинах з використанням спеціального спорядження.

Для огляду окремих об'єктів і інших місць вірогідного укриття злочинця начальник пошукової групи організує спостереження, систему вогню і висилає дозор, який оглядає об'єкт спочатку із-за укриття, а потім тихо висувається до нього, строго дотримуючи заходи безпеки, маскування і широко застосовуючи помилкові маневри, відволікаючі дії і імітацію.

Дії пошукової групи в населеному пункті здійснюються у присутності представників місцевих органів влади. Пошук ведеться, як правило, по ділянках. В першу чергу оглядаються місця, найбільш зручні для укриття злочинця.

При виявленні злочинця пошукова група незалежно від способу пошуку оточує і захоплює його, використовуючи спеціальні засоби, службових собак, а якщо злочинець чинить озброєний опір, то затримання його здійснюється групою захоплення, пошукової групи, що призначається з складу, або резерву, у взаємодії з групою оточення. На цей випадок при постановці завдань пошуковій групі проводиться її бойовий розрахунок, тобто визначаються група захоплення, оточення, резерв.

Якщо виявленого злочинця оточити не вдалося, і він намагається відірватися від наряду, начальник пошукової групи організує невідступне переслідування. Затриманий злочинець обшукується. Місцевість в районі затримання оглядається з використанням службових собак.

При виявленні невідомих громадян начальник пошукової групи встановлює їх особу і мету прибуття в даний район. Якщо ці особи не мають відношення до розшукуваних, їм указується найближче направлення виходу з району пошуку.

При необхідності або коли вони не мають документів, вони затримуються для з'ясування особи. Якщо пошукова група вийшла на кінцевий рубіж (рубіж зустрічі), не виявивши злочинця, пошук при необхідності повторюється у зворотному напрямі.

Заслін (ЗН)- висилається від групи блокування військових сил, що беруть участь в спеціальній операції. Звичайно в заслін призначається підрозділ в складі не менше відділення або взводу. Підрозділу, призначеному в заслін, додаються засоби зв'язку, технічні засоби спостереження, виявлення, службові собаки. Для виконання бойового завдання заслону призначається рубіж блокування в цілях ізоляції району знаходження злочинця або перекриття вірогідного напряму руху злочинця.

Залежно від чисельності, характеру дій, ступеня небезпеки злочинця, важливості району, що блокується, або напряму, особливостей місцевості і наявності сил і засобів підрозділам призначається рубіж протяжністю: відділенню на закритій місцевості - до 250 м; на відкритій - до 500 м; взводу на закритій місцевості - до 750 м, на відкритій - до 1500 м.

Завдання заслону - не допустити проникнення злочинця через рубіж блокування. На одержаному рубежі заслону указується сектор спостереження і ведення вогню. Заслін мається в своєму розпорядженні окремими нарядами (пости спостереження, дозори, сектори, КПП і ін.). У кожен наряд призначається не менше двох чоловік. Частина особового складу заслону повинна знаходитися в резерві, який використовується для вирішення раптово виникаючих завдань, найчастіше - для переслідування і затримання злочинця, що прорвався через рубіж блокування, а також для виставляння додаткових нарядів.

У призначений час заслін скритно займає рубіж блокування. Начальник заслону виставляє наряди, організовує систему вогню і спостереження, забезпечення флангів і складає схему ділянки блокування, на якій указує займаний рубіж, орієнтири і відстані до них, сектори спостереження і ведення вогню, загороди і технічні засоби виявлення, місця відпочинку (обігріву) особового складу, розміщення транспортних засобів і службових собак. На ділянках, що погано проглядаються, встановлюються переносні технічні засоби виявлення, а взимку в тилу рубежу блокування прокладається контрольна лижня для виявлення місця проходу злочинця через рубіж блокування.

Система і кількість нарядів в заслоні повинні надійно закривати ділянку на заданому рубежі, забезпечувати надійний зв'язок нарядів між собою і вогняну підтримку один одного. Наряди, що знаходяться на флангах заслону, повинні мати постійний зв'язок з нарядами сусідніх заслонів, надійно прикривати проміжки, забезпечувати безперервність блокування. З найбільшою щільністю закриваються найбільш вірогідні напрями руху і місця можливої появи злочинця (виходи до лісових масивів, ярів, балок і т. п.).

Свої завдання заслін виконує спостереженням в призначеному секторі, тісно взаємодіючи з пошуковими групами, що ведуть пошук. При виявленні злочинця заслін організує його затримання своїми силами або у взаємодії з іншими розшуковими нарядами. При виході перевершуючих сил злочинця начальник заслону організує оборонний бій, не допускаючи прориву злочинця через рубіж блокування. У разі прориву начальник заслону, не припиняючи служби нарядів, організує переслідування злочинця і затримання. Переслідування здійснюється, як правило, нарядом, на ділянці якого відбувся прорив, і резервом.

Засідка (З).Як вид розшукового наряду засідка висилається від підрозділів військових сил, що беруть участь в спеціальній операції, а в окремих випадках може висилатися від розшукових нарядів.

Засідка влаштовується для захоплення або знищення злочинця в місцях найбільш вірогідної появи або на шляхах руху. У засідку призначається найбільш досвідчений особовий склад, що володіє витримкою, сміливістю, хорошою фізичною підготовкою. Чисельність засідки залежить від кількості злочинця і характеру завдань і може бути від 3 чоловік до роти. При необхідності в її склад включається кінолог із службовим собакою.

Особовий склад, призначений в засідку, виходить до місця служби скритно. Про розташування її повинні знати тільки осіб, що вислали засідку. Бойовий порядок засідки чисельністю від 6 чоловік і більш залежно від обстановки може складатися з групи захоплення, групи прикриття (забезпечення), спостереження і резерву.

З виходом на місце несення служби старший засідки зобов'язаний: оглянути місцевість, уточнити план дій залежно від конкретних умов, розташувати особовий склад по місцях і вказати порядок дій, організувати взаємодію серед складу засідки і спостереження, визначити місце свого знаходження.

При виявленні злочинця спостерігачі встановленим сигналом повідомляють про це начальнику засідки, пропускають злочинця до основних сил засідки і продовжують вести спостереження за ним. Група захоплення по сигналу начальника засідки, діючи раптово і стрімко і по можливості безшумно, затримує злочинця. Група прикриття не допускає відходу злочинця, а у разі застосування їм зброї вражає злочинця вогнем.

При розташуванні засідки в будинку (квартирі) всі приміщення ретельно оглядаються, а за всіма громадянами, що знаходяться в ньому, встановлюється спостереження. При цьому не допускається зміна обстановки в приміщенні (перестановка різних предметів на вікнах, балконах, у входів і т. п.), що може служити умовним сигналом для злочинця про наявність в приміщенні засідки. Всі особи, що приходять в будинок або район засідки, затримуються до закінчення служби. Якщо злочинець намагається сховатися, то засідка переслідує його до захоплення або знищення.

Затримавши злочинця, начальник засідки проводить короткий опит його для встановлення місця укриття і намірів спільників. Якщо очікується їх прибуття до місця затримання, то частина особового складу виділяється для конвоювання затриманого, а інша продовжує виконувати поставлене завдання.

У разі, коли частина групи злочинців захоплена, а частина намагається сховатися, старший засідки виділяє осіб для охорони затриманих, а сам з більшою частиною особового складу переслідує тих, що йдуть.

Група переслідування (ГП)- це вид розшукового наряду, а іноді як елемент бойового порядку сил, що беруть участь в спеціальній операції. Вона призначена для переслідування і затримання злочинця, що намагається сховатися після здійснення втечі, зіткнення з нарядами, а також при прориві з блокованого району (оточення). Склад групи як виду наряду - до відділення, а як елементу бойового порядку військових сил - від відділення до взводу. Групі переслідування призначається початковий рубіж. З виходом на нього начальник групи визначає порядок дій, ставить завдання кожному її учаснику, повідомляє сигнали управління, пізнання і взаємодії.

З отриманням встановленого сигналу або команди про початок переслідування начальник групи позначає напрям руху злочинця сигнально-освітлювальними патронами або іншими ясно видимими (чутними) сигналами з метою вивести на шлях руху злочинця інші взаємодіючі наряди. Переслідування ведеться до затримання або ліквідації злочинця і може бути припинене тільки за наказом керівника операції.

Залежно від обстановки переслідування може бути безпосереднім, по слідах і по напрямах. Безпосереднє - коли злочинець знаходиться у полі зору переслідуючих; по слідах - коли злочинець не видно, але є залишені ним сліди; по напрямах - коли відомий тільки напрям, в якому сховався злочинець. Якщо при безпосередньому переслідуванні злочинець йде у різних напрямах, то, виходячи з наявності сил, начальник організує переслідування по кожному напряму, при недоліку сил - по одному з них. Одночасно начальник групи повідомляє про це розшуковим нарядам, що діють на цих напрямах, і докладає керівнику операції.

В тому випадку, якщо група втратить злочинця із виду, вона зобов'язана продовжувати переслідування по слідах, не допускаючи їх знищення. Щоб не втратити сліди, необхідно звертати увагу на їх відмітні ознаки: форму, відбитки підошви взуття, ступні, довжину кроку, ширину і форму полозів лиж і т.д.

Розрізняють видимі сліди (доріжки, слідів, заломи віток, лежання, залишки їжі, загублені речі і т.д.) і невидимі (індивідуальний запах людини, тварини, запахи запашних масел, бензину і ін.).

У практиці видимі сліди прийнято ділити на три основні групи: сліди людини, домашніх тварин і звірів, сліди транспортних засобів.

Залежно від твердості ґрунту видимі сліди бувають об'ємними (що втиснули) і поверхневими. Поверхневі сліди підрозділяються на забарвлені (вапно, крейда і ін.) і безбарвні. Об'ємні сліди утворюються на снігу, піску, рихлому ґрунті і добре видно. Поверхневі сліди утворюються на твердому ґрунті, не дають повного відтиснення і мають невизначену форму. Поверхневі безбарвні сліди виявляються насилу.

Форма сліду залежить від взуття, фізичного стану людини, його зростання, маси і вантажу, який він несе на собі.

При русі людина залишає сліди босих або озутих ніг. В результаті механізму освіти дно сліду, що втиснув, набуває форми дуги з поглибленнями у відбитках п'яти, передньої частини (плесна) і з опуклістю у середині. Тому довжина сліду по поверхні грунту, на якому він утворений, коротше, ніж довжина ступні або взуття. Чим швидший темп руху, тим крутіше дуга сліду, що втиснув, і тим сильніше явище зрушення до передньої частини.

Слід босої ноги складається з відбитків пальців, передньої частини зведення і п'яти. При стоянні людини на місці пальці відображаються у вигляді кругів, а при русі - у вигляді овалів. Тому при стоянні по сліду босої ноги можна визначити зразкове зростання людини: довжина ступні складає приблизно одну шосту частину зростання людини.

Залежно від того, в що озута людина, виходять різні сліди. Всяке взуття має свої відмітні індивідуальні ознаки як по фасону і способу її виготовлення, так і по зносу і подальшому ремонту.

Слід взуття складається з шкарпетки, підметкової частини і каблука. Форма шкарпетки, підметки, каблука, їх розміри, способи кріплення (на цвяхах, прошивка, розташування і форма цвяхів), підкови і ін. додають взуття характерні ознаки. Вони стають помітнішими і строго індивідуальними у міру зносу взуття. Всі ці ознаки можуть полегшити розшук і пізнання розшукуваних слідами ніг.

Визначення напряму сліду дозволяє рухатися групі переслідування в потрібному напрямі. Ознаками напряму руху людини є: загальний вигляд і напрям сліду, зсув ґрунту на дні сліду відбувається убік, протилежну руху, найбільша глибина сліду шкарпетки обернена у бік руху, нахил прим'ятої трави наголошується у бік руху, у в'язкому грунті на стінках сліду утворюються вертикальні борозенки, зігнуті верхні кінці яких направлені у бік руху.

Важливе значення при переслідуванні по слідах має визначення давності сліду. Слід, що втиснув, залишений в сиру погоду, зберігає свіжість відносно довго. Під тінню дерев за відсутності вітру сліди виглядають як свіжі декілька діб. Важче визначити давність слідів в суху і легковажну погоду, на запорошених дорогах, стежках і на піску.

Влітку в ясну погоду на м'якому ґрунті 1-2-годинної давності слід, що втиснув, виглядає чіткіше, ніж свіжий, за кольором він темніше свіжого, на дотик - щільніше. Легкий дотик пальців не шкодить сліду, тоді як свіжий руйнується від цього. Від температури повітря і вітру через 3-4 години слід помітно руйнується, на дні його утворюються тріщини, грунт сліду вкачується.

На лугу, в лісистій місцевості, порослою травою, і також при росі слід помітний 3-4 години. У суху і легковажну погоду його можна відмітити в течію від 30 хвилин до 1 години.

На вологому піску побережжя річок, озер сліди зберігаються порівняно довго. Співробітники повинні уважно вивчати всі зміни і, враховуючи умови і чинники, що впливають на збереження слідів, визначати давність їх залишення.

В цілях заховання слідів і напряму руху переслідувані можуть робити всілякі петлі, кути, круги, рухатися слід в слід, спиною вперед, замітати сліди, повертатися по сліду назад, обробляти сліди різкопахнучими речовинами. Проте при всіх обставинах на ділянці перебування злочинця залишаються сліди або ознаки руху, зупинок, нічлігу і т.д. Тому важливо, щоб особовий склад групи переслідування володів способами виявлення і вивчення слідів.

Під час переходу доріг, троп повзучи або перекочуванням залишаються сліди у вигляді широких вм'ятин, грунт зміщується убік, протилежну руху. При перенесенні однієї людини іншим на плечах кроки коротше за звичайних, ноги розставляють значно ширше. При русі слід в слід неможливо сумістити сліди точно, тому відбитки залишаються з нерівними порожистими краями. При русі спиною вперед крок коротше за нормальне, лінія ходьби ламана, глибина п'яти більш глибини шкарпетки.

Мистецтво особового складу групи переслідування полягає в тому, щоб уміти знайти і запам'ятати найбільш характерні особливості сліду, уміло користуватися ними при переслідуванні, пізнанні і затриманні злочинця.

При відшуканні слідів на лісових і болотистих ділянках треба мати на увазі, що злочинець, як правило, рухається по лісу, орієнтуючись на дороги, стежки, просіки, але не виходячи на них. Означає треба ретельно оглядати смуги, прилеглі ним з обох боків. У лісі помітне перевернуте, зрушене листя, на болоті помітні примятости рослинності, надломи осоки, воронкоподібні поглиблення в грязі.

При втраті слідів у водної перешкоди, перш за все, необхідно вирішити, в якому напрямі злочинцю вигідніше рухатися, в якому місці він міг вийти на протилежний берег.

При втраті слідів з виходом на дороги і в населений пункт треба оглянути узбіччя і з'ясувати, чи не скористався злочинець транспортом, і в якому напрямі він міг виїхати; у населеному пункті вдаються до допомоги місцевих представників влади і місцевого населення, ретельно оглядають ті, що виходять з нього дороги, городи, рілля.

У всіх випадках пошуку слідів група переслідування повинна, не уповільнюючи загального темпу руху, уважно оглядати чагарники, високі трави, крони дерев, стоги сіна і інші укриття, які може використовувати злочинець. При цьому основна увага звертається на ознаки перебування злочинця (ночівлі, місця приготування їжі і т. п.).

У тих випадках, коли група переслідування втратила слід або є сумніву в правильності вибраного напряму, вона розгортається в бойовий порядок і веде пошук слідів або переслідування злочинця по напряму вірогідного відходу. Попереду повинні слідувати інструктор з розшуковим собакою, за ним уступом справа і зліва ядро, розгорнене в ланцюг. Між особовим складом групи повинен підтримуватися зоровий зв'язок. Своє завдання в цьому випадку група переслідування виконує шляхом ретельного огляду місцевості і місцевих предметів, прослуховування, збору відомостей від місцевих жителів і активного опрацьовування виявлених слідів. Пересування повинне здійснюватися безшумно і, по можливості, скритно. Узлісся, яри і лощини заздалегідь оглядаються дозорними здалека. При цьому особлива увага звертається на такі демаскуючі ознаки, як дим від багаття, гойдання віток, підозрілий шум, стривожена поведінка птахів і ін.

При діях на автомобілі (бронетранспортері) група переслідування веде огляд місцевості на ходу, роблячи при необхідності короткі зупинки. Підозрілі місця перевіряються висиланими від групи дозорами. Зустрінуті в ході переслідування по напряму місцеві жителі, як правило, опитуються, а при необхідності можуть використовуватися з їх згоди як провідники.

При отриманні даних про появу злочинця в стороні від вказаного напряму група переслідування найкоротшим шляхом висувається до цього місця, уточнює одержані дані і надалі діє по обстановці.

Наздогнавши злочинця, начальник групи переслідування вимагає від нього припинити рух окриком: «Стій, стріляти буду!». Якщо злочинець припинив рух, начальник групи вимагає, щоб він кинув зброю, підняв руки вгору або ліг на землю обличчям вниз і руки стулив за головою (вибір дій визначається залежно від конкретної обстановки). При невиконанні вимог група переслідування застосовує службовий собаку або зброю в установленому порядку.

Затримавши злочинця, начальник групи переслідування організує його обшук, огляд місцевості і докладає керівнику операції.

Від розшукових нарядів можуть висилатися дозори і виставлятися секрети, наглядові пости (спостерігачі), контрольно-пропуск-ные пункти.

Таким чином, при виконанні службово-бойових завдань, особовий склад органів внутрішніх справ і військовослужбовці внутрішніх військ МВС, що привертається для несення служби в розшукові наряди, повинен бути відповідним чином підготовлений, озброєний, екіпірований і готовий до виконання поставлених завдань в різних умовах.


Розділ 3. Проблеми які виникають в процесі службово бойовій діяльності розшуково-пошукової групи та шляхи їх подолання

Відомо багато фактів створення негативної, спекулятивно-ажіотажної суспільної атмосфери навколо розслідування. Для цього замовляються у засобах масової інформації відповідні публікації, що збільшують помилки слідства, у той самий час подається інформація, яка позитивно характеризує підозрюваних.

Часто поширюються неправдиві чутки навколо розслідуваної події, організуються пікетування, демонстрації і навіть голодування. Одночасно “включаються” корумповані зв’язки на різноманітних рівнях. Внаслідок цього справа ставиться на “особливий контроль”. Слідчий перебуває під тиском, матеріали справи стають відомими загалу. Подальший жорсткий контроль через корумповані зв’язки призводить до отримання злочинцями необхідної інформації про хід розслідування, консультацій про попереджувальні засоби протидії. Широко використовуються підкуп, шантаж, насильство, а при необхідності – фізичне усунення свідків, потерпілих і підозрюваних, які дають правдиві показання на слідстві.

Залучення захисників як учасників процесу розслідування, пов’язаних з організованим злочинним об’єднанням, які виконують не тільки процесуальні функції, але й грають роль “зв’язкового” для обміну інформацією між заарештованими і його співучасниками. Захисник використовується також за “канал інформації” про стан розслідування, за суб’єкт, який безпосередньо протидіє своїми засобами і методами ефективному проведенню слідчих дій.

Застосовуються заходи з відведення розслідування від основної частини організованого злочинного угруповання. Для цього надається значна матеріальна підтримка заарештованим, їх сім’ям з одночасним схилянням їх узяти провину на себе, не видавати спільників, організаторів. З цією метою слідство “наводять” на нових спеціально підготовлених свідків, потерпілих, підкидаються “нові” докази, що підтверджують версію про обмежену кількість осіб, які вчинили злочин.

З боку корумпованих посадових осіб можуть застосовуватися такі заходи:

o створення некваліфікованих слідчо-оперативних груп (далі – СОГ), несвоєчасне створення таких груп, невиправдана заміна членів СОГ;

o “тяганина” кримінальної справи;

o зайва “опіка” ходу розслідування з нерозмірною обставинам суворістю по відношенню до осіб, які ведуть розслідування, що спричиняє непевність цих осіб у своїх діях, позбавлення ініціативи, самостійності;

o схиляння слідчих до обмеження обсягу слідства, до “відрубування хвостів”;

o психічний і фізичний вплив на слідчого, намагання його відсторонення від розслідування.

З урахуванням вищенаведених труднощів, правоохоронці повинні володіти тактико-психологічною методикою розслідування таких злочинів, яка має включати організацію і планування, тактико-психологічні рекомендації з проведення оперативно-слідчих операцій і комбінацій.

Починати розслідування справ цієї категорії необхідно з ретельного вивчення всіх матеріалів і створення груп. Після створення групи необхідно розробити план спільних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів як загального характеру, так і по кожному конкретному періоду й епізоду.

Враховуючи те, що злочинні угруповання мають блоки захисту серед корумпованих працівників держапарату і правоохоронних органів, планування повинно здійснюватися з дотриманням максимальної конспірації.

Важливим організаційним заходом при розслідуванні багатоепізодних справ є, наприклад, своєчасний виїзд членів слідчо-оперативних груп до інших міст чи регіонів в умовах збереження таємниці (не повідомляти місцеві правоохоронні органи про виїзд, не виписувати проїзні документи до місця призначення і т. ін.).

Організаційні заходи при плануванні розслідування визначаються криміналістичною характеристикою вчинених злочинів і конкретних ситуацій.

У багатоепізодних і групових справах рекомендується виділити спеціального слідчого, який має здібності до аналітичної роботи. Цьому слідчому-аналітику доручається вивчення всіх протоколів слідчих дій та інших матеріалів справи, на підставі яких він складає картки на кожного учасника організованого злочинного об’єднання з його індивідуально-психологічною характеристикою, стислих викладень його свідчень на слідстві, а також свідчень відносно нього іншими учасниками злочинної групи, свідків і потерпілих, перелік доказів стосовно його участі у вчинених злочинах. Такий постійний аналіз надає цілеспрямованого характеру слідству, допомагає всім учасникам розшуково-пошукової групи в якісному проведенні слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, у складанні основних процесуальних документів, (зокрема, постанови про пред’явлення обвинувачення, обвинувального висновку), у визначенні мотиваційно-цільової установки злочинного угруповання та вольових, емоційно-вольових якостей їх учасників.

З метою всебічного і повного розслідування всієї злочинної діяльності організованої групи чи організації доцільно визначити соціально-психологічну характеристику угруповання, яка містить:

· мотивоутворюючу роль угруповання, її спрямованість і ступінь кримінального “зараження”;

· наявність ієрархічної структури і регламентованого управління злочинною діяльністю з боку керівника (організатора) або керуючої ланки;

· особливості стосунків та структуру комунікативних зв’язків;

· наявність між членами злочинної групи протиріч, конфліктних стосунків, їх характер;

· ступінь захищеності злочинної групи, наявність спеціальних блоків захисту, груп прикриття;

· характеристику групових установок, встановлених правил поведінки злочинної групи;

· політичні, економічні, соціально-психологічні, моральні, правові та інші причини й умови, що сприяють формуванню та становленню злочинної групи;

· соціально-психологічну характеристику групової думки, настрою, традиції та спосіб спілкування співучасників.

У процесі розслідування таких справ можна рекомендувати вивчення організованого злочинного об’єднання за такою схемою:

1. Коли, ким і з якою метою було створено організоване злочинне угруповання, хто був ініціатором його формування?

2. На якій основі відбулося об’єднання учасників ОЗУ (хто з них увійшов до нього добровільно, а хто був втягнений і яким чином)?

3. Термін існування злочинного об’єднання, територія його діяльності, на яких видах злочинної діяльності спеціалізується?

4. Функціональна і психологічна структура в ОЗУ, яким чином відбувався розподіл ролей? Хто і за що відповідав і які питання вирішував? (зброя, транспорт, зв’язки, пошук об’єктів посягань, створення алібі, приховування та реалізація краденого та ін.).

5. Чисельний склад ОЗУ, які зміни відбувалися у ньому і з яких причин?

6. Хто був лідером ОЗУ (організатором, керівником, визнаним авторитетом)?

7. Хто з учасників організованих злочинних угруповань здійснював наведене нижче:

· розробляв плани та деталі вчинення злочинів, проводив розподіл ролей при їх здійсненні;

· проявляв ініціативу в підготовці і вчиненні злочинів, вносив корективи до плану;

· виробляв лінію поведінки у разі непередбачених обставин і провалу;

· володіє злочинним досвідом, організаторськими здібностями, має твердий характер і рішучу волю;

· товаришував в минулому з лідером, є його родичем, був співучасником по колишній злочинній діяльності;

· користувався довірою у лідера, заміняв його у разі відсутності;

· мав слабкий характер, виконував прості дії із забезпечення злочинної діяльності ОЗУ і одержував найменшу частку злочинних доходів;

· брав участь менше за всіх членів ОЗУ у злочинній діяльності.

9. Які злочини були вчинені ОЗУ за час існування, хто брав в них участь і яку безпосередньо?

10. Яким був розподіл доходів, отриманих злочинним шляхом?

11. Як здійснювався зв’язок між членами ОЗУ?

12. Якими транспортними засобами, засобами зв’язку та зброєю користувалися ОЗУ, якими є джерела їх надходження і де вони знаходяться після викриття?

11. Які застосовувалися заходи захисту від правоохоронних органів?

12. Чи існували зв’язки з працівниками правоохоронних, контролюючих органів і органів державної влади і управління, з ким конкретно, в чому зазначені зв’язки реалізовувалися. На якій основі виникли ці зв’язки?

13. Що відомо про наявність конфліктів серед учасників ОЗУ і самого угруповання з іншими організованими об’єднаннями, їх причини, засоби і результати розв’язання?

14. Випадки виходу зі складу ОЗУ, з яких причин, їх місцезнаходження?

15. Яка дисципліна існувала у складі ОЗУ і поза нього. Які застосовувалися санкції стосовно учасників, яких порушень припускалися?

На особливу психологічну складність діяльності слідчого з виявлення та викриття організатора злочинного об’єднання вказують багато вчених. Дослідження демонструє далі наведене: якщо у ході розслідування своєчасно не виявлено і не затримано організатора злочинного об’єднання, то розслідування кримінальної справи затягується, а якщо його взагалі не буде виявлено, то злочинна група не припинить подальшу злочинну діяльність.

З метою виявлення та викриття керівника (організатора) ОЗУ перш за все необхідно вивчити функціональну та психологічну структуру злочинного об’єднання, міжособисті і міжгрупові стосунки, наявність протиріч і конфліктів у злочинному середовищі.

Практика свідчить, що складність виявлення організаторів злочинної групи полягає в тому, що ці особи, як правило, не залишають матеріальних слідів злочину. Вони тільки очолюють злочинну діяльність і керують ОЗУ. З цієї ж причини слідчі інколи не можуть встановити їх особисту вину, тому організатори злочинних груп залишаються за межами діяльності слідчих. Це пояснюється тим, що організатори мають великий досвід злочинної діяльності, як правило, є раніше судимими або небезпечними рецидивістами. Такі особи старанно маскують свою злочинну діяльність і керівну роль у групі.

Тому після викриття та арешту організатора злочинної групи бажано ізолювати його від усіх співучасників, встановиши за ним суворий контроль.

З психологічної точки зору, недоцільно у ході розслідування групового злочину міняти членів слідчої групи, тому що передача матеріалів справи іншим особам тягне за собою не тільки втрату установленого психологічного контакту з підслідним, але й загального соціально-психологічного клімату у бригаді слідчих. Крім того, необхідно пам’ятати, що створені злочинною групою блоки захисту будуть задіяні повністю, щоб протидіяти доведенню розслідування до суду. Самі ж блоки захисту при розслідуванні групових злочинів, як правило, залишаються нерозкритими і застосовуються стосовно легального прикриття членів групи.

Керівнику розшуково-пошукової групи рекомендується постійно вивчати всі матеріали, здобуті слідчою групою, корегувати план розслідування, періодично збирати всю групу, організовувати обмін інформацією у межах обсягу, необхідного кожному для виконання поставлених завдань.

Як зазначає В.М. Биков: “Наведені обставини створюють процес розкриття групових злочинів, вчинених злочинною організацією, більш складним та трудоємким, які потребують проведення правоохоронними органами більш глибоких заходів”[22].

У зв’язку з цим виникає необхідність проведення низки слідчих дій. Найбільш ефективним є одночасне проведення обшуків у всіх членів злочинної групи з їх наступним затриманням і ретельним допитом. Цього вимагають не тільки тактичні роздуми, але й психологічні, тому що у даному разі використовується фактор миттєвості. Він є правомірним, психологічним тиском на допитуваних осіб з метою отримання від них найбільш повних і об’єктивних свідчень. Миттєвість – фактор несподіваності для членів злочинного угруповання, і, особливо, для блоку захисту, та для осіб, зацікавлених у наслідках справи.

В юридичній та психологічній літературі щодо застосування фактору миттєвості у розслідуванні злочинів є різні думки. Деякі автори, у тому числі І.Ф. Пантелєєв, вважають, що фактор миттєвості є неправомірне психологічне діяння, примушування, яке протирічить закону[23].

З такою точкою зору навряд чи можна погодитися, тому що процес розслідування групових злочинів має характер змагання. Крім того, при розслідуванні групових злочинів дуже часто застосовуються заходи, спрямовані на протистояння розслідуванню з боку різних корумпованих осіб. Тому несвоєчасне проведення такого процесуального діяння, як обшук, дає можливість членам злочинної групи знищити інформацію як доказ, а матеріальні цінності переховати або передати родині чи знайомим на збереження.

Як зазначає А.П. Самонов, фактор миттєвості не є порушенням закону. Було б легковажним попереджувати підозрілих про проведення у них обшуку, а потім шукати докази, які б мали значення для викриття їх вини.

Зрозуміло, що фактор миттєвості повинен ґрунтуватися на реальних даних, не пов’язаних з обманом чи фальсифікацією. Миттєве проведення обшуку при наявності достатніх підстав правомірне, тому що йдеться про вибір моменту законного проведення слідчого діяння у цілях забезпечення його результативності. Подібно до цього миттєво може бути здійснене і будь-яке інше слідче діяння або тактичний захід, якщо для цього є фактичні і правові основи[24].

Допустимість психічного діяння на допитуваних осіб, з точки зору А.Р. Ратінова, має відповідати слідчим критеріям:

а) юридичному (відповідність закону, збереження прав громадян і виконання обов’язків);

б) етичному (моральна відповідність, з точки зору моралі та норм професійної етики);

в) гносеологічному (пізнавальна надійність та наукова обґрунтованість використаних заходів);

г) психологічному (врахування психологічних особливостей ситуації спілкування та індивідуальних особливостей її учасників).

Всі зазначені критерії знаходяться у взаємозв’язку і супідрядності[25].

Діяльність щодо розслідування злочинів – цілеспрямований процес, метою якого є відтворення дійсної картини події, швидке і повне розкриття злочинів, притягнення винних до відповідальності.

Психологічна структура слідчої діяльності складається із сукупності основних різновидів діяльності: організаційної, конструктивної, пізнавальної, комунікативної та допоміжних – профілактичної та засвідчувальної.

Дослідження психологічної структури слідчої діяльності дозволяє визначити професійно необхідні психологічні якості осіб, які беруть участь у цій роботі. До них відносять: творче мислення; комунікабельність; вольові якості; організаторські здібності, здатність протистояти негативним емоціям.

Отже, необхідною умовою ефективного і результативного процесу розслідування кримінальних справ є спільна тісна співпраця слідчого з органом дізнання, яка проходить у формі процесуально-психологічної взаємодії. Проте навіть наявність певної спільності в спілкуванні слідчого і оперативного працівника органу дізнання, що здійснюють взаємодію під час розслідування злочину, не виключає можливості виникнення в окремих випадках психологічно-складних конфліктних ситуацій між учасниками взаємовідносин.

Процес стратегічного планування складається з багатьох етапів, процедур та деталізації того, що необхідно здійснити. Перед безпосередньою розробкою стратегічного плану слід усвідомити його необхідність, уточнити організаційні повноваження і забезпечити підтримку процесу стратегічного планування. Для цього слід: 1) визначити суб’єкти, які будуть підтримувати зусилля, маючи прямий інтерес до того службового завдання, яке повинна виконати група; 2)створити зворотний зв’язок для залучення фахівців, що не включені до основного складу групи; 3) забезпечити доступ нових ідей; 4) створити середовище консенсусу навколо цілей, що збільшує вірогідність досягнення поставлених цілей перед групою.

Відтак визначимо етапи стратегічного планування діяльності розшуково-пошукової групи: 1) розробка місії груп; 2) визначення цілей та завдань групи; 3) аналіз зовнішнього середовища; 4) дослідження внутрішніх сильних і слабких сторін проблеми; 5) вивчення та вибір стратегічних альтернатив; 6)обґрунтування реалізації загальної стратегії розслідування; 7) управління реалізацією стратегії (управління за цілями та наявні засоби); 8) оцінка стратегії та оцінка структури проблеми.

У більшості випадків в групі працює керівник вищої ланки та керівники середньої та нижчої ланок. Як правило, більшість керівників правоохоронних органів середнього та нижчого рівнів не приймають рішень стосовно стратегічних цілей розвитку та зміни професійної організації групи.

Управління за цілями – це метод розподілу цілей кожному керівнику групи від найвищого до найнижчого рівня. При розробці цілей для кожного підрозділу такої групи необхідно здійснювати двосторонній обмін інформацією з метою розуміння кожним слідчим, оперативним працівником та експертом його конкретних завдань і з’ясування, що потрібно членам структурної підгрупи групи для досягнення цілей. Керівник групи не тільки ухвалює відповідні рішення, але й бере на себе відповідальність за всі результати та наслідки діяльності всієї групи. Тому управління за цілями являє собою метод поєднання планування та контролю.

Системний підхід передбачає розглядати кожен суб’єкт, зокрема слідчо-оперативну групу, як систему. Отже, за визначенням групи – це система її членів, що у своїй єдності утворюють нову якісну цілісність, зумовлену груповою потребою-метою (груповим інтересом, який у переважній більшості випадків тотожний службовому завданню). У групі панує структурована колективна свідомість і колективний емоційний настрій, які становлять особливий психологічний стан, який психологи називають соціально-психологічним кліматом або мікрокліматом групи[26].


Висновки

Отже, при визначенні поняття «слідча група» чи «слідчо-оперативна група» необхідно врпаховувати: особливості впровадження, що здійснюються цими групами, покладені на них завдання, розподіл обовязків у групі, термін її дії та підстави створення цих груп.

Підстави створення розшуково-пошукової групи не повинні бути тотожними між собою, як це зазнасчено в проекті нового КПК України (ст. 236).

Своєчасне створення розшуково-пошукової групи прямо залежить і від своєчасності надання керівником ОВС, прокуратури, податкової міліції, СБУ відповідної вказівки, розпорядження, наказу начальникам оперативного та слівдчого підрозділу про створення групи. Таке розпорядження повинно містити у собі, крім вказівки керівника слідчого підрозділу про створення слідчої групи, ще й завдання керівникам інших підрозділів про оперативне, криміналістичне, технічне, фінансове забезпечення діяльності групи, коли цього потребують обставини справи або конкретного злочину.

Також, слід зазначити, що класифікація групи на різні види, за різними критеріями має досить важливе теоретичне і практичне значення. В даній статті вперше запропонована найбільш повна класифікація слідчо-оперативних груп на підставі різних критеріїв, що має важливе значення для науки кримінального процесу. Наявність знань про різноманітні види груп, підстави їх класифікації, безпосередні завдання, що покладаються на кожну з них, спільні та відмінні риси є також важливим і для слідчої практики. Так, правильне визначення виду групи, яку необхідно створити при провадженні в конкретній кримінальній справі, впливає як на порядок її створення, так і на порядок подальшої діяльності. Так, зокрема, створення спеціалізованих, зональних, районних, міжрайонних, міських та інших подібних видів груп, на нашу думку, повинно оформлюватися наказом керівника правоохоронного органу відповідного рівня; якщо в групі декілька слідчих одного відомства, то постанова виноситься начальником слідчого підрозділу цього відомства; якщо ж в групі декілька слідчих різних відомств, то така постанова повинна виноситися прокурором, який здійснює нагляд за розслідуванням злочину; створення чергових груп повинно оформлюватися згідно із затвердженим начальником ОВС та начальником слідчого підрозділу графіком чергувань та узгоджуватися з керівниками органів, які виділяють у групу своїх співробітників.

Діяльність розшуково-пошукової групи і повязаний у звязку з цим розподіл функціональних обовязків серед слідчих групи повинен мати два основних напрямки. За першим – слідчий групи виконує окремі слідчі дії за дорученням та вказівками керівника групи, перебуваючи нібито у ролі його помічника, а керівник групи бере на себе провадження, найбільш важливих та відповідальних, на його думку, слідчих дій. За другим – слідчий групи діє як повноправний учасник розсмлідування і провадить досудове слідство на самостійній ділянці розслідування, що надана йому за дорученням чи постановою керівника групи, але в такому випадку за самостійно прийняті рішення має і нести повну та персональну відповідальність.


Список використаних джерел

1. Бажанов С.В. Групповой метод расследования как способ повышения эффективности предварительного следствия: Дисс. … канд. юрид. наук. — М., 1990. — С. 44

2. Бажанов СВ. Групповой метод как способ повышения эффективности предварительного следствия // Основания и порядок реализации уголовной ответственности. - Куйбышев, 1989. -С. 123

3. Балашов А. Организация взаимодействия следователей и органов дознания //Соц. законность. - 1975. - №6. -С.51

4. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания // Соц. законность. - 1970. - № 2. - С. 20

5. Бекишев Д.К. Взаимодействие органов дознания и следствия в странах СНГ при расследовании преступлений. Дисс. … канд. юрид. наук. — М., 1996. — С. 3.

6. Биков В.М.Криминалистическая характеристика. – Ташкент, 1986. – С. 39

7. Герасун А.А. Как процессуально оформить взаимодействие следователя и органа дознания // Соц. законность. -,-l971.-№3.-C.51 -52

8. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативной группы: Учебное пособие.-К., 1981.-С. 12

9. Дубинский А.Я. Исполнение процессуальных решений следователя. Правовые и организационные проблемы. — К.: Наукова думка, 1984. — С. 50.

10. Дубинский А.Я., Шостак Ю.И. Организация и деятельность следственно-оперативных групп. - К.: КВШ МВД СССР, 1981. -С. 17.

11. Звирбуль А.К. Организация расследования по уголовному делу бригадою следователей // Проблемы :предварительного следствия. - Волгоград. - №4. - С. 67

12. Карнеева Л.М. Правовые основы взаимодействия следователя с сотрудниками органов милиции // Соц. Законность. - 1981. - №5. - С. 51

13. Кокурин Г.А. Криминалистические и организационные основы деятельности следственно-оперативных груп по расскрытию и расследованию преступлений: Дисс. … канд. юрид. наук. — Свердловск, 1991. — С. 24.

14. Коновалова В.О.Организация и психологические основы деятельности следователя. – К.: РИО МВД УРСР, 1973. – С. 26

15. Пантелеев И.Ф.Ошибочные рекомендации в теории уголовного процесса и криминалистики // Соц. законность. – 1974. – № 7. – С. 54.

16. Петелин Б.Я. Следственно-оперативные группы (вопросы организации и деятельности). — М., 1986. — С. 10-12

17. Півненко Л. Проблеми групового розслідування кримінальних справ // Вісник прокуратури. - 2003. -№ 6 (24). - с 51

18. Полозков А.А., Манишев В.В. Організація озброєння і спеціальні засоби підрозділів (частин) ОВД і ВВ МВС РФ: Уч. допомога, дсп.- Білгород, 1999.

19. Ратинов А.Р.Методические вопросы юридической психологии // Психол. журн. – 1983. – № 4. – С. 115

20. Савельев А.К. Процессуальные и организационно-тактические проблемы расследования сложных могоэпизодных дел: Автореф. дис... канд. юрид наук: 12.00.09. / Волгоградский юрид. ин-тут МВД России. -Волгоград, 1999.-С. 14

21. Самонов А.П.Психология преступных групп. – Пермь, 1991. – С. 118

22. Синеокий О.В. Виды следственных и следственно-оперативных групп: сравнительный анализ // Государство и право. - 1997. - № 1. - С. 60-67

23. Синеокий О.В. Виды следственных и следственно-оперативных групп: сравнительный анализ // Государство и право. — 1997. —№1. — С. 60-67

24. Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе: Правовые и социально-психологические проблемы. - Самара: Самарский университет, 2001. - С. 160

25. Тарасов А.А. Единоличное и коллегиальное в уголовном процессе. Правовые и социально-психологические проблемы. - Самара: Самарский университет, 2001. - С. 173

26. Циба В.Т.Системна соціальна психологія: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 328 с.

27. Чистова Л.Е. Организацинное и технико-криминалистическое обеспечение осмотра места происшествия: Дисс. … канд. юрид. наук. — М., 1991. — С. 44.

загрузка...
Top