Протиріччя сучасного глобалізаційного процесу

Головними ознаками кінця минулого сторіччя стали глобальні трансформації в політичній, економічній, науково-технічній сферах сучасного світу: руйнація двополярного світу з його двома протилежними соціально-економічними системами, двома ворогуючими військово-політичними блоками, ідеологічною непримиренністю, глобальною конфронтацією, нескінченою «холодною війною», поява глобальних проблем, від розв'язання яких залежить саме виживання людства, конвергенція ідеологій розвитку, зокрема, майже загальне визнання цінностей ринкової економіки, посилення взаємозалежності світового співтовариства, створення інформаційно-комунікаційних систем, що дозволяють складати економічні угоди в реальному режимі часу незалежно від місцезнаходження агентів угод, і багато чого іншого.

У розвинутих країнах сформувалася теорія постіндустріального суспільства, яка увібрала в себе чимало теоретичних розробок попередніх років. У постіндустріальних умовах важливого значення набувають інформація, знання, наука, які стають головними рушійними силами розвитку. Кількість працівників, зайнятих у сфері виробництва, зменшується, а у сфері послуг — збільшується. Особливо важливим є інтелектуальний капітал. Розробляючи теорію переходу до ринкової економіки, запроваджуючи реформи, ми не можемо ігнорувати головні світові цивілізаційні процеси, зокрема процеси постіндустріального розвитку.

На планеті відбувається не стільки економічна конвергенція, корелятом якої могло б слугувати політичне і соціальне єднання глобального співтовариства, скільки уніфікація певних правил гри, повсюдна інформатизація, забезпечення прозорості економічного простору, розширення світової комунікаційної мережі. Крім того, триває складний і багатоплановий процес, який можна було б охарактеризувати як новий реґіоналізм — формування макрореґіональних просторів на тлі геоекономічного розмежування світу, примноження соціально-економічних коаліцій. Однак, найголовніше — це система глобального управління ресурсами планети, всією економічною діяльністю на ній. Процес виробничих механізмів нині, по суті, позбавлений характерного для останніх століть виняткового статусу. Адже головним джерелом суспільного багатства були не стільки культура нагромадження або вміле використання капіталу, скільки інноваційні перебіги.

Почалась масштабна оптимізація сукупної промислової діяльності в межах планети. Швидкими темпами формується глобальна економіка, яка вже не зводиться до простої суми торгово-фінансових операцій, а реально зацікавлена змінами географії промислового виробництва, її трансформацією. Ефективнішим методом у рамках глобальної економіки стає саме оптимізація — вміле поєднання різноманітних умов економічної діяльності в різних регіонах планети в рамках єдиного господарського механізму, орієнтованого, замість підтримки безперервного НТП, на перманентний перерозподіл світового доходу. Внаслідок цього формування високих технологій перемістилось зі сфери промислового виробництва у сферу вилучення геоекономічних рентних платежів і фінансових операцій.

Загалом, сьогодні глобалізація країн важко входить у світову економіку через вузькість маневру, нереалізованість у найближчому майбутньому національної консолідації та оптимізації взаємодії соціально-політичних сил. Взяти, наприклад, хоча б країни ЄС. їхній потенціал настільки сильний, що здатний у випадку потреби регулювати попит, підвищуючи чи знижуючи його на території всього європейського континенту. Через Європейську валютну систему і грошовий союз формується система міжнародного фінансового порядку. Це, звичайно, посилює інструменти, які використовують на ринках капіталу для боротьби з системою спекулятивних валютних курсів.

Водночас світове співтовариство щораз більше повертається до неофеодального алгоритму побудови господарського життя, який дає змогу багатим країнам вилучати своєрідну ренту — надприбуток — із соціально-економічної неоднорідності світу.

Вивчаючи досвід ЄС, у кожній країні доцільно щорічно складати такий фінансовий бюджет, в якому повинен бути поданий план і програма основних галузей виробництва в регіоні, визначена потреба в трудових і матеріальних ресурсах, баланс доходів та витрат. Такі плани і програми за замовленнями товаровиробників можуть складати науковці, спеціалісти з менеджменту. В планах потрібно:

— сформувати пріоритети соціально-економічного розвитку регіону, використовуючи досвід роботи інституту соціального партнерства, відкритість економічної інформації;

— у програмі структурної перебудови економіки кожного регіону чітко визначити послідовність структурних зрушень, комплекс заходів, що передбачають узгоджений розвиток технологічно пов'язаних між собою галузей і виробників, кооперації та інтеграції; створення відповідних науково-технічних розробок з нової техніки і технології;

— у комплексному середньотерміновому фінансовому плані, складовими якого виступають борг, інвестиційні плани та зобов'язання, треба відобразити доходи, витрати, вартість обслуговування боргу й інвестиційні витрати;

— усім органам державної влади в кожному регіоні країни всіляко сприяти організації внутрішнього та зовнішнього ринку і ринково-конкурентних відносин, розв'язанню економічно-організаційних питань, що висуваються окремими впливовими групами економічних суб'єктів, досягненню економічних, політичних, соціальних та фіскальних цілей;

— створити відповідний режим стимулювання різних видів інвестицій, прискорити впровадження у виробництво інноваційної моделі розвитку економіки кожного регіону, забезпечити збалансованість інвестицій з проектами відтворення робочої сили відповідно до кількості місць, що ефективно функціонують, створити умови економічної безпеки держави і господарських систем та екології.

Усе це сприятиме реалізації принципів, прийнятих СОТ, головними з яких є:

— недискримінаційна торговельна політика. Це означає, що країни — члени СОТ погодилися однаково ставитися як до торгових партнерів з інших країн-членів цієї організації (представників "добросусідських народів"), так і до вітчизняних торговців;

— передбачуваний і безперешкодний доступ до ринків збуту, який підтверджує схильність країн — членів СОТ до зниження тарифних і усування позатарифних бар'єрів для торгівлі, а також прозорість внутрішніх законів, нормативних актів і практики;

— справедлива конкуренція. Застосовувані правила і процедури, чинні в країнах — членах СОТ, повинні бути справедливими і, знову ж таки, недискримінаційними;

— економічний розвиток і реформування. Понад 3/4 зі 150 країн — членів СОТ належать до країн, що розвиваються, або країн, де відбувається реформування неринкової системи. Згода йти на поступки у сфері торгівлі та виявлення надзвичайної гнучкості заради неухильного дотримання правил СОТ спостерігається у багатьох галузях.

СОТ дає країнам певні вигоди і переваги. Це, перш за все, зміцнення миру на планеті, можливість мирного конструктивного вирішення суперечок, можливість зменшити нерівність між країнами, зменшення митних пільг на імпорт, що сприяє скороченню витрат виробництва і зменшенню цін, можливість імпортувати будь-які товари із будь-якого куточка світу, а також технології виробництва. Зниження торгових бар'єрів створює імпульс для укладення зовнішньоторговельних угод, що призводить до зростання національного доходу й особистих доходів громадян.

Розвиток поділу праці між країнами, ефективніший розподіл ресурсів і більш ефективне виробництво досягаються за рахунок єдиних правил і норм взаємовідносин, заснованих на таких принципах, як недискримінація, прозорість, забезпечення стабільності умов торгівлі, спрощення і стандартизація митних процедур, скорочення бюрократизму, створення централізованої бази даних тощо. Зобов'язання, які беруть на себе країни СОТ у рамках чинних угод, не дають можливості як урядам, так і підприємцям приймати нерозумні та неправильні рішення. Ці зобов'язання запобігають введенню різного роду протекціоністських заходів, що обмежує можливості для корупції та порушення стандартів і норм безпеки продукції, її конкурентоспроможності на світових ринках.

При цьому доречно підтвердити, що сучасна конкуренція в епоху глобалізації має свої специфічні особливості. По-перше, вона охоплює одночасно декілька сфер, таких як: якість, терміни, ноу-хау, створення ринкових бар'єрів тощо. По-друге, конкуренція має багатоаспектний характер, оскільки вона має місце на різних рівнях і на різних ринках. По-третє, на цьому етапі розвитку економіки спостерігається структурний динамізм конкуренції: розподіл сил, а також позиції конкурентів постійно змінюються із зростаючою швидкістю.

Через глобалізацію конкуренція зазнає деяких змін. Знижується роль держави як регулятора і посилюється роль міжнародних інститутів. З одного боку, полегшується доступ віддалених конкурентів, а з іншого — зростають можливості ухилення від конкуренції. На деякий період характер цих відхилень не завжди має посилюваний характер. Посилюється інноваційна складова, яка є каталізатором конкурентних процесів на глобальному ринку.

Доведено, що конкуренція виступає глобалізаційним механізмом як спосіб з'єднання субординуючих і координуючих складових соціально-економічного влаштування у трьох аспектах:

— конкуренція як освоєння нових технологій, які формуються на глобальному рівні, та присвоєння загального цивілізаційного багатства у формі соціалізації й гуманізації;

— конкуренція як відкриття нового соціального простору людського розвитку й інновація, тобто позитивне гетерогенне ускладнення соціальних зв'язків і механізмів;

— конкуренція як інтеграція соціальних груп, професійних корпорацій і консолідація націй, етнічних груп у процесі усвідомлення і формування активного ставлення до глобальної невизначеності цивілізаційного розвитку.

Перший аспект відіграє вирішальну роль в обмеженні витрат. Вади функціонування співтовариства (екологічні, енергетичні, соціальні) постіндустріальних держав надзвичайно високі. Глобальна конкуренція — єдино можливий механізм їх обмеження й оптимізації. Другий аспект призводить до внутрішнього збагачення та поглиблення змісту глобалізації від її спрощення і поверхневих сьогоднішніх форм до дедалі фундаментальної суті. Третій аспект формує інституційну систему глобального рівня, яка оптимізує динаміку і конфлікти глобального розвитку й глобальної рівноваги. Подальша глобалізація економіки буде розвиватися у ще більш гострій конкурентній боротьбі аж до її умовного завершення. На повне завершення світової глобалізації треба чекати сотні років.

Причини формування глобалізаційних процесів:

- процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

- науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які корінним чином змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв’язки (зниження витрат на трансакції);

- загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації.

Основні ознаки процесу глобалізації:

- взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

- фінансова глобалізація – зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

- послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

- розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

- створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

- тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов’язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв’язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни в однаковій мірі інтегровані до неї. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку, серед яких:

· співвідношення зовнішньоторговельного обороту і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів роялті в країну та з країни, що пов’язані з переданням технології.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв’язками між країнами, який зростає та відбивається на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу та ноу-хау, що постійно збільшуються.

Основною рисою процесу глобалізації є формування глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли – ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства. В межах цих циклів формується світовий дохід, перерозподіл якого є головним стратегічним орієнтиром і основою зовнішньої політики будь-якої держави.

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з іншого – посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку.

На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни – глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу ключовими детермінантами їх успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки, пріоритетність знань та інформації, розвиток “людського капіталу”.

На іншому полюсі світової економіки – більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється як якісно нові умови розвитку, на які практично неможливо впливати, але обов’язково треба враховувати. Особливо важливо враховувати масштаби і динаміку процесу становлення системи глобального управління ресурсами планети і перерозподілом світового доходу, який не є еквівалентним.

Глобалізація тісно пов’язана з регіоналізацією світового господарства. З одного боку, це дві суперечливі, різнонаправлені за характером дії та практичними наслідками тенденції, а з іншого - консолідація глобального ринку посилюється діяльністю потужних регіональних коаліцій країн, які, маючи, перш за все, спільні економічні інтереси, об’єднують свої зусилля з метою забезпечення найбільш сприятливих умов для реалізації міжнародного співробітництва в регіональному масштабі, що дозволяє їм досягати мультиплікативного ефекту від співробітництва з іншими членами угруповання та ефективно реалізовувати на міжнародній арені широкий спектр стратегічних інтересів. Найбільш інтенсивна господарська взаємодія спостерігається в межах таких потужних інтеграційних угруповань, як: ЄС, НАФТА, АТЕС, АСЕАН, МЕРКОСУР. Так, на долю НАФТА, ЄС і АТЕС приходиться приблизно 80% світового ВВП, 82% всіх державних бюджетів країн світу і 85% експорту.

Регіоналізація виступає своєрідним проявом і формою реалізації глобалізації, загострюючи суперечності глобального розвитку. З одного боку, зняття бар’єрів у рухові товарів, послуг, капіталів, робочої сили в межах інтеграційних об’єднань виступає каталізатором зростання міжнародного співробітництва у глобальному масштабі. А з іншого боку, позитивний ефект від впровадження подібної лібералізації обмежується спільними кордонами регіонального інтеграційного об’єднання та супроводжується введенням обмежувальних заходів у відносинах з країнами, які не є членами даного регіонального інтеграційного угруповання. Регіональна інтеграція розвивається на сучасному етапі більш динамічно, ніж процеси глобальної інтеграції.

Глобалізація – це об’єктивний процес планетарного масштабу, який має як прогресивні наслідки, так і негативні. До позитивних ми можемо віднести: поширення нових інформаційних технологій та пов’язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції, поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозаощаджуючі технології; посилення уваги до важливих проблем людства та інші.

Однак, глобалізація економіки – це не лише вигоди від зростанні участі країни в світових економічних процесах, але й висока ймовірність втрат, зростання ризиків. Глобалізація передбачає, що країни стають не просто взаємозалежними з причини формування системи міжнародного інтегрованого виробництва, зростання обсягів світової торгівлі та потоків іноземних інвестицій, інтенсифікації руху технологічних нововведень тощо, але й більш вразливими щодо негативного впливу світогосподарських зв’язків. Світова практика доводить, що виграш від глобалізації розподіляється далеко не рівномірно між країнами та суб’єктами економічної діяльності.

Отже, до негативних наслідків глобалізації відносяться: посилення нерівномірності розвитку країн світу; нав’язування сильними країнами своєї волі, нераціональної структури господарства, політичної та економічної залежності.

Саме тому, глобалізація як суперечливий процес, потребує регулювання на національному та міждержавному рівнях.

Головне протиріччя глобальної економічної системи пов’язане з формуванням в рамках провідних західних держав замкненої господарської системи. Цей процес можна прослідкувати за такими напрямками: 1) концентрація в постіндустріальному світі більшої частини інтелектуального і технологічного потенціалу людства; 2) зосередження основних торговельних потоків в межах співдружності розвинених держав; 3) замикання інвестиційних потоків та 4) спрямованість міграційних потоків з країн “третього світу” в розвинені регіони планети.

Перший напрямок є найбільш очевидний. До 1990 р. країни “Великої сімки” контролювали 87% всіх зареєстрованих у світі патентів, а за таким показником як вкладення у розвиток наукоємких технологій, США в 36 разів випереджали Росію. Протягом 90-х років країни-члени ОЕСР витрачали на наукові дослідження і розробки в середньому близько 400 млрд. дол. США щорічно, з яких 44% припадало на США. Ці тенденції виражаються передусім у зростанні технологічної могутності постіндустріального світу. Вони проявляються і у їх все зростаючій інвестиційній привабливості, яка забезпечує притік іноземних капіталовкладень.

Другий напрямок пов’язаний з випереджаючими темпами зростання світової торгівлі порівняно з темпами зростання обсягів виробництва більшості розвинених країн. Так, з 1870 до 1913 р. обсяги експорту європейських країн збільшилися на 43% порівняно зі зростанням їх ВВП, а в 50-60-ті роки ХХ ст. – уже на 89%.

Третій напрямок пов’язаний з новою якістю інвестиційної активності в розвинених країнах. Зростання інвестиційних потоків і їх зосередження в межах постіндустріального світу на сьогодні помітні як ніколи раніше. Прикладом може бути розподіл інвестицій США і в США за окремими секторами і джерелами. Якщо у Європу у 1970р. спрямовувалося близько 1/3 всіх американських інвестицій, то на сьогодні – вже 50%, тоді як на долю Японії і нових індустріальних країн Азії припадає не більше 8, а Мексики – менше 3%. Характерно, що компанії, які представляють розвинені економіки (США і Європи), інвестують до 80% всіх коштів у галузі високотехнологічного виробництва, а також у банківський і страховий бізнес.

Четвертий напрямок пов’язаний з відчутним зменшенням міграційних потоків всередині постіндустріального світу з постійним зростанням кількості нелегальних іммігрантів з країн “третього світу” з одночасним зростанням. Якщо в 50-ті роки в США 68% легальних іммігрантів прибувало з Європи або Канади і належали вони в основному до середнього класу, то у 80-90-ті роки більше 83% їх чисельності були азійського або латиноамериканського походження і як правило не мали достатнього рівня освіченості.

За умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 1997 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

За своєю сутністю глобалізація – це процес територіальної і галузевої перебудови національних господарств з огляду на формування єдиної моделі “ядро – напівпериферія - периферія”. Взагалі глобалізація це суперечливий процес, котрий має як позитивні так і негативні сторони. Зокрема, серед позитивних слід виділити нові можливості більш ефективного розміщення та вільного доступу до світових мобільних ресурсів і загальне зростання світового виробництва та доходу. Негативні сторони пов’язані з нерівномірним розподілом зростання світового доходу між різними країнами; економічна, фінансова та політична експансія розвинених країн; поглиблення диференціації між країнами за економічним розвитком; тенденції до зникнення національних особливостей народів та етносів. Серед загальнонаукових підходів, які дають змогу розкрити внутрішню сутність та зміст глобалізації, основними є діалектичний та системний. Процеси сучасної глобалізації пов’язані зі значною кількістю протиріч – відбувається протиставлення держави і ринку, розвинених країн та країн, що розвиваються, тенденції інтеграції і регіоналізму.

З метою оптимізації та інтенсифікації розвитку національної економіки у економічній середі, яка глобалізується, постає необхідним забезпечити динамічний розвиток та розширення інноваційного позиціювання тих секторів виробництва, де Україна зберігає та у перспективі може наростити конкурентні переваги перед іншими країнами.

Важливим компонентом глобалізаційного процесу й одним із основних джерел глобалізації є феномен транснаціоналізації, у рамках якої визначена частка виробництва, споживання, експорту, імпорту і доходу країни, яка залежить від рішень міжнародних центрів за межами даної держави. Провідними силами тут виступають транснаціональні компанії (ТНК), що самі є одночасно і продуктом, і головними дійовими особами інтернаціоналізації.

Суть сучасної форми глобалізації полягає саме в тому, що сьогодні більше, ніж раніше, окремі групи, організації, фірми та компанії в різних країнах світу напряму пов’язуються між собою (інтегруються), не обов’язково залучаючи в цей процес безпосередньо. Слід визначити, що теоретично глобалізація має сприяти більш швидкому зростанню, високому рівню життя, створенню нових можливостей для всіх людей у світі.У Декларації, прийнятій ООН на саміті тисячоліття у вересні 2000р., відзначалось, що головний виклик, з яким стикається сьогодні людство, - забезпечення того, щоб глобалізація стала позитивною силою для всіх людей планети. Водночас, коли вона може надати величезні можливості, сьогодні її блага розподіляються вкрай нерівномірно. Також нерівномірно розподіляється ціна, за допомогою якої реалізується глобалізація. Країни, що перебувають на етапі свого розвитку в стані перехідного періоду, повинні брати активну участь у формуванні та проведенні глобальної політики.

Процес глобалізації охопив майже всі країни світу, не оминув він, звичайно, і Україну. І надто, наша держава опинилася в центрі процесів глобалізації, оскільки вона має стратегічно надзвичайно важливе геополітичне й геоекономічне положення. Фактично Україна розташована поміж двома величезними цивілізаційними ареалами - Євроатлантичним та Євразійським.

З огляду на це в нашій країні також вивчаються й аналізуються процеси глобалізації. Їхній аналіз показує, що вони, з одного боку, об'єктивні, а з другого - реалізуються через низку суб'єктивних механізмів. Суть глобалізаційного процесу можна розкрити через його складові елементи, як-от:

  • інтернаціоналізація господарського життя;
  • міжнародний поділ праці;
  • інтернаціоналізація ринків капіталу і робочої сили;
  • інформаційна революція, породжена розвитком світової глобальної мережі "Інтернет" та
  • інформаційних технологій;
  • інтернаціоналізація валютних ринків і виникнення ринку євро;
  • розвиток міждержавних транспортних мереж, вдосконалення світових транспортних систем;
  • формування світового ринку знань і інтелектуальних продуктів;
  • динамічний розвиток міжнародного ринку мобільного зв'язку;
  • формування інтегральних інтернаціональних культурологічних матриць та чимало ін.

Вплив глобалізації на світовий, регіональний і національний розвиток є неоднозначним, оскільки, як відомо, будь-яке явище має як позитивну, так і негативну сторону. До основних проблем, які породжує глобалізація на світовому рівні, можна віднести: поширення нелегальної міграції, торгівлі контрабандними товарами, людьми; транзит зброї; формування світового ринку наркотиків; інтернаціоналізацію діяльності кримінальних угруповань; створення міжрегіональних злочинних об'єднань; екологічні негаразди. Зазначені процеси становлять загрозливі виклики для України і вимагають вироблення адекватних форм реагування на них.

Глобалізаційний процес, що набрав сили в останні 25 років, створив безпрецедентні можливості для одних і водночас серйозні проблеми для інших. Посилюється конфлікт глобальних інтересів між старими глобалізаторами та глобалізованими. Хоч більшості країн світу глобалізація економіки не приносить очікуваних результатів, а лише посилює загрозу перетворення цих країн на сучасні напівколонії в інтересах країн-глобалізаторів, країн "золотого мільярда", однак це не означає, що світове співтовариство може й повинно зупинити цей процес.

Якщо Сполученим Штатам допомагає пробитися на чужі ринки принцип "вільної торгівлі", вони його успішно використовують. Якщо ж цим принципом бажають скористатись інші країни, щоб увійти на американські ринки, вони їм перекривають дорогу за допомогою протекціоністської політики (як це, наприклад, сталося із запровадженням 30-процентного мита на українські метали).

Теоретики сучасної глобалізації розглядають її не як результат світового поступального, прогресивного, цивілізаційного розвитку, а як дар Божий, як їх особисте надбання, що відкриває великі можливості в бізнесі, полегшує конкуренцію, скорочує дорогу до чужих ринків збуту своєї продукції і придбання дешевих енергетичних і сировинних ресурсів. В енциклопедичному виданні відверто говориться: "Глобалізація - це процес, що дає змогу фінансовим й інвестиційним ринкам працювати на міжнародній арені, значною мірою внаслідок відміни державного контролю і поліпшення комунікації", а також "процес, завдяки якому компанія. розширює свою діяльність у міжнародних рамках".

Тож зрозуміло, що в цих умовах захист національних інтересів України є справою першочерговою. Оскільки Україна дедалі більше втягується в глобалізаційні процеси і відгородити себе від усього світу не може, головні зусилля держави повинні бути скеровані на вироблення власної економічної політики, яка б відстоювала і захищала свої національні інтереси, законні права суб'єктів господарської діяльності на рівноправну, взаємовигідну співпрацю. А це, своєю чергою, може бути гарантовано лише у разі створення в нашій країні сучасної ринкової економіки і відповідного механізму регулювання економічних відносин, наближення їх до світових стандартів, усунення залишків адміністративної системи, формування сучасної ринкової фінансової, банківської, страхової систем та ін.

Розгляньмо докладніше економічний сегмент проблем глобалізації та їх вплив на поступ України. Найпершою позицією мого аналізу буде виявлення проблемного зв’язку між глобалізаційними процесами й розвитком енергетики України. Для нашої держави надзвичайно важливим є розвинення енергетичної сфери, оскільки наявність відповідних обсягів нафти, газу та іншої енергетичної сировини є основою забезпечення стабільного економічного розвою країни і підтримання розширеного процесу відтворення. Як відомо, Україна має невеликі поклади власної нафти й газу. Їх зовнішнім постачальником традиційно є Росія. Однак забезпечення української економіки енергоносіями з одного джерела суперечить інтересам національної безпеки нашої держави. Дуже гострою нині є й проблема так званого газового консорціуму, створення якого нав'язується Україні Росією. За рамковою угодою вона матиме не менше п'ятдесяти відсотків голосів в управлінні консорціумом. Нинішнє українське керівництво, на жаль, прихильно ставиться до цієї ідеї, хоч така модель консорціуму є невигідною й неприйнятною для нашої економіки. На мою думку, найкращим варіантом вирішення цієї проблеми є формування консорціуму, учасниками якого були б такі країни-транзитери, як Україна, Польща, Словаччина, Чехія і, можливо, Білорусь. Потрібно, щоб німецькі, французькі та італійські компанії купували російський газ на українсько-російському кордоні й транспортували його як свій власний ресурс територією країн-транзитерів. Така модель усуває необхідність у посередництві з боку Росії.

Неприйнятна для України ситуація складається й на нафтовому ринку: сьогодні здійснюється потужна неоколоніальна експансія в нашу державу таких російських гігантів, як "ЛУКойл" і Тюменська нафтова компанія ("ТНК"), котрі скупили за безцінь українські нафтопереробні заводи. Фактично вони створюють російську нафтову монополію на внутрішньому ринку України, формують не тільки її горизонтальну структуру, а й вертикальну: скуповують у нас мережу бензозаправних станцій, оптових баз нафтопродуктів тощо. Нині Тюменська нафтова компанія є власником понад 1000 бензозаправних станцій в Україні, а це більше, ніж у самій Росії. Одеський нафтопереробний завод був проданий "ЛУКойлу", який сьогодні здійснює контроль одеської нафтогавані, унаслідок чого Україна позбавлена можливості формувати в нормальних параметрах Балтійсько-Чорноморську систему і нафтогін Одеса - Броди. Я хотів би висловити таку думку: не дай Боже, щоб Польща припустилася нашої помилки і продала "ЛУКойлу" Гданський нафтопереробний завод, - це буде велика драма для країни.

Друга проблема це вплив глобалізації на розвиток фінансово-банківської та валютної системи України. З формуванням потужного міжнародного ринку та єдиної європейської грошової одиниці перед Україною постало питання: як органічно вписати нашу національну валюту й зовнішньоторговельні операції в зону євро і до якої міжнародної валюти прив язати гривню. Досі фінансова та правляча еліта в державі ще не виробила єдиної позиції стосовно вирішення цієї проблеми, але все-таки є схильність до того, щоб наша грошова одиниця спиралася на дві валюти - євро й долар США. Свою позицію ми маємо формувати, виходячи з того, що в 2002 р. близько 30% усіх грошових операцій здійснюється в євро. Водночас, не слід забувати, що нині у світовому господарстві відбувається фінансово-економічний спад, що призводить до помірної девальвації американського долара, японської ієни та інших світових валют.

Подорожчання базових товарів свідчить про те, що у світі наростає фінансово-економічна нестабільність, яка може стати початком всеохоплюючої кризи. Причин такого явища декілька. По-перше, економіка США нині перебуває у стані рецесії, а відтак захиталась американська валюта. Як наслідок - девальвація долара фактично почалася у світовому масштабі. По-друге, введення в готівковий обіг євро, який надзвичайно швидко розширює поле своєї діяльності. Сьогодні вже можна говорити, що зоною євро поступово стане весь Європейський континент, до неї частково ввійде й експортний сектор російської економіки, а також регіон Середземномор'я та французька Африка. Невдовзі євро обслуговуватиме величезний фінансовий та економічний ринок, унаслідок чого дедалі скорочуватиметься зона застосування американського долара. Без сумніву, впровадження і поширення євро сприяло дестабілізації американської валюти та послабленню економіки США.

Подорожчання базових товарів свідчить про те, що у світі наростає фінансово-економічна нестабільність, яка може стати початком всеохоплюючої кризи. Причин такого явища декілька. По-перше, економіка США нині перебуває у стані рецесії, а відтак захиталась американська валюта. Як наслідок - девальвація долара фактично почалася у світовому масштабі. По-друге, введення в готівковий обіг євро, який надзвичайно швидко розширює поле своєї діяльності. Сьогодні вже можна говорити, що зоною євро поступово стане весь Європейський континент, до неї частково ввійде й експортний сектор російської економіки, а також регіон Середземномор'я та французька Африка. Невдовзі євро обслуговуватиме величезний фінансовий та економічний ринок, унаслідок чого дедалі скорочуватиметься зона застосування американського долара. Без сумніву, впровадження і поширення євро сприяло дестабілізації американської валюти та послабленню економіки США.

Натомість у теперішній час необхідно всіляко стримувати інфляційні процеси в українській економіці, розробляти фінансово-економічні важелі, які б дали змогу Україні убезпечити себе від негативних наслідків глобалізаційних хвиль, що накривають світове господарство. Щоб ці процеси не зачепили істотно українську економіку, мабуть, необхідно якомога швидше змінити структуру резервів Національного банку, збільшивши у ньому частку дорогоцінних металів (золота, платини, срібла, дорогоцінного каміння), євро, а також таких валют, як англійський фунт та швейцарський франк. Дуже важливо, аби аналогічні зміни відбулися у структурі пасивів і активів комерційних банків та інших господарських суб'єктів, як юридичних, так і фізичних. Якщо ми встигнемо зробити це протягом року, то зможемо запобігти тим негативним процесам та їхнім наслідкам, які найближчим часом розгортатимуться у світовій економіці. Йдеться, як уже зазначалося вище, про системну фінансово-економічну кризу, у яку дедалі більше занурюється глобальна економіка та її лідер - Сполучені Штати.

Не менш важливою для України проблемою, що породжується глобалізацією, є посилення негативних тенденцій у сільськогосподарській сфері. У нашій країні земля є одним із найбільших багатств. У ході її приватизації держава зіштовхнулася з тим, що значні зусилля у справі купівлі земельних ділянок докладають тіньові та кримінальні структури, зацікавлені в перетворенні України на зону, де розміщуватимуться нарколатифундії для вирощування наркотичної сировини й постачання її до інших європейських країн.

В Україні усвідомлюють, що поглиблення міждержавних впливів потребує вирішення проблем, пов'язаних із розвитком транспортних систем та розбудовою відповідної інфраструктури. Нині у фокусі інтересів України мають бути такі транс'європейські транспортні коридори, як третій: Берлін - Вроцлав - Краків - Львів - Київ та п'ятий: Трієст - Любляна - Будапешт - Чоп - Стрий - Тернопіль - Хмельницький - Вінниця - Київ. На мій погляд, від Вінниці нижня частина коридору має спрямовуватися на Одесу та Миколаїв.

Поширення глобалізаційного процесу спонукає країни об’єднувати свої можливості для спільного протистояння загрозам, що він породжує. З огляду на це Україна мусить вирішувати проблему членства в різного роду інтеграційних економічних системах, передусім в Європейському Союзі. З одного боку, у нашій країні є чимало прихильників вступу до ЄС через асоційоване членство, а з другого боку, є багато тих, хто виступає за входження України в Євразійський союз, де панівною силою є Росія. Зрозуміло, що другий варіант дуже небезпечний для нашої країни, яка може опинитися за новою "залізною завісою", яка відгороджує її від європейських держав, фактично перетворюючи в неоколоніальний додаток Росії.

В умовах швидкоплинного процесу глобалізації Україна має нарешті ідентифікувати себе як геополітично, так і геоекономічно. Потрібно усвідомити свою геоекономічну роль як країни, яка об'єднує Північ та Південь і розташована на перетині двох славнозвісних шляхів: "шовкового" та "із варяг у греки". Тому для України надзвичайно перспективним є формування партнерства країн Балто-Чорноморського регіону. До нього, вважаємо, доцільно долучити Туреччину, оскільки саме вона уможливлює вихід України та інших Балтійсько-Чорноморських країн в Африку, регіон Середземномор'я і Перської затоки, Ірак. Аби позбутися залежності від Росії щодо енергоносіїв, наша держава повинна подбати про розширення зв'язків із Туреччиною та будівництво транстурецького трубопроводу, який з'єднає Джейхан і Самсун. Відтак Україна матиме змогу отримувати дешеву нафту з країн Перської затоки на свої нафтопереробні заводи. Потрібно активізувати відносини з Азербайджаном і Грузією, країнами Центральної Азії, а також Іраном, Індією, Пакистаном, що дозволить нашій країні повніше реалізовувати її інтереси.

Думаю, що сьогодні стратегічно важливим є розвиток відносин між Україною і Польщею.

Підсумовуючи, хотілося б наголосити, що проблеми, які нині постали перед Україною через посилення процесу глобалізації, не можуть бути розв'язані самотужки нашою державою, їх потрібно вирішувати спільно з іншими країнами Центральної та Східної Європи. І надто, світова спільнота не повинна допустити, щоб Україна залишилася сам на сам з Росією, імперська геополітична стратегія якої, попри запевняння у відданості євроатлантичним демократичним цінностям, не змінилася.

загрузка...
Top