Основи наукових досліджень

1. Дайте визначення наукової ідеї, гіпотези, теорії, закону.

2. Наукові засади опрацювання доповідей і виступів.

Список використаної літератури.

1. Дайте визначення наукової ідеї, гіпотези, теорії, закону

Закон – філософська категорія, що відображає істотні, загальні, необхідні, стійкі, повторювання відношення залежності між предметами і явищами об’єктивної дійсності, що випливають з їхньої сутності

Наукова ідея – це продукт людського мислення, форма духовно-пізнавального відображення дійсності, спрямована на її перетворення. В ній відображається не лише об’єкт вивчення, але й усвідомлюється мета та її практичне втілення. Оволодіваючи масами людей, ідея здатна ставати великою перетворюючою матеріальною силою.

Наукова ідея – форма відображення зовнішнього світу, що охоплює цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Гіпотеза – наукове передбачення, припущення, істинність якого не визначено, висунуте для пояснення будь-яких явищ, процесів, причин, які зумовлюють даний наслідок.

Теорія – вчення, система ідей або принципів, висока форма узагальнення і систематизації знань, спрямованих на визначення того чи іншого явища. Це форма синтетичного знання, в межах якого окремі поняття, гіпотези і закони втрачають колишню автономність і перетворюються на елементи цілісної системи наукових знань.

Теорія – система знань, що описує і пояснює сукупність явищ певної частки дійсності і зводить відкриті і цій галузі закони до єдиного об’єднувального початку витоку(. Теорія будується на результатах, отриманих на емпіричному рівні дослідження. Теорія має бути ефективною, конструктивною і простою[5, c. 221-222].

2. Наукові засади опрацювання доповідей і виступів

Залежно від змісту, призначення, форми чи способу виголошення, а також обставин публічний виступ поділяється на такі жанри, як доповідь, промова, бесіда, лекція, репортаж.

Доповідь ділова містить виклад певних питань із висновками і пропозиціями. Інформація, що міститься в доповіді, розрахована на підготовлену аудиторію, готову до сприйняття, обговорення та розв’язання проблем. Максимальний результат буде досягнуто, якщо учасники зібрання будуть завчасно ознайомлені з текстом доповіді. Тоді можна очікувати активного обговорення, аргументованої критики, посутніх доповнень і плідно вираженого рішення.

Доповідь звітна містить об’єктивно висвітлені факти та реалії за певний період життя й діяльності керівника, депутата, організації чи її підрозділу тощо. У процесі підготовки до звітної доповіді доповідач мусить чітко окреслити мету, характер і завдання, до кожного положення дібрати аргументовані факти, вивірені цифри, переконливі приклади, влучні і доречні цитати. Варто також укласти загальний план й усі положення та частини пов’язати в одну струнку систему викладу.

Після обговорення, доповнень і коректив доповідь схвалюють зібранням і приймають остаточне рішення, як програму майбутніх дій на подальший період.

Основні вимоги до доповіді:

Виклад - письмовий й/або усний - певного питання, а також його обґрунтування. Звичайно від доповіді потрібно, щоб вона була:

  • точною у частині фактичного матеріалу й містила обґрунтовані висновки;
  • складена з урахуванням поглядів адресата;
  • присвячена проблемам, що безпосередньо ставляться до певної теми;
  • розділена на частини, логічно побудовані;
  • досить великою, щоб вичерпати заявлену тему доповіді, але не настільки, щоб стомлювати адресата;
  • цікаво написаною і легко читалась (слухалась);
  • зрозумілою, наочною і привабливою по оформленню[2, c. 64-65].

До структури опрацювання доповіді звичайно відносяться:

1. Точність і практична здійсненність. Це вимога, якщо дослідження виконане сумлінно, не має потреби в поясненнях.

2. Врахування точки зору читача. Перш ніж приступити до написання доповіді, важливо ясно уявити собі тих, хто буде його читати, варто з'ясувати: чи призначена доповідь для широкої публіки, для однієї людини, або групи осіб, глибоко зацікавлених у рішенні поставлених питань. Доповідь, призначена для загального користування, повинна бути так складена, щоб зміст її був доступний розумінню осіб середньої кваліфікації. Якщо доповідь призначається для вищого технічного персоналу, для членів комісії або для керівників бізнесу, що володіють ґрунтовним знанням питання, цілком припустимо користуватися спеціальною термінологією, виходячи із припущення, що основні технічні положення будуть цілком зрозумілі й тому не мають потреби в додаткових визначеннях або поясненнях.

Наявність різних груп читачів між цими двома крайностями значно ускладнює це положення. Тому автор доповіді повинен заздалегідь ясно собі представити майбутніх читачів і точно визначити, яких знань предмета можна від них очікувати, і наскільки далеко треба йти в поясненні деталей. Перед автором стоїть завдання - викласти доповідь так, щоб усі могли б без зусиль його зрозуміти одночасно.

Варто припустити, як буде реагувати читач на критику, який піддані звичні йому подання, або на деякі пропозиції, вказівки або висновки, що суперечать його переконанням.

Дуже часто прекрасні доповіді, детально розроблені, відмінно побудовані, цілком обґрунтовані в частині висновки й рекомендацій, не мали успіху тільки тому, що критика й висловлювані припущень минулого так сформульовані, що замість переконання читача викликали в ньому протест.

3. Єдність доповіді. Єдність - значить цілісність побудови доповіді. Єдність може бути порушено:

  • введенням у доповідь сторонніх питань, як би цікаві вони не були самі по собі;
  • внесенням у текст деталей, що порушують плин думки. Це найбільш звичайні причини порушення єдності багатьох доповідей, прийнятних в інших відносинах. Якщо потрібно привести значну кількість різних статистичних даних щодо продукції, населення й т.д. , рекомендується поміщати в додатку статистичні таблиці, графіки, схеми, які містять вичерпні відомості. У самій же доповіді необхідно помістити відповідні посилання.

Часто рекомендується починати доповідь у такий спосіб: "Дійсна доповідь присвячена наступній проблемі" або: "Я маю на увазі довести наступне положення". Подібна вступна фраза особливо застосовна для неофіційних доповідей. Також важливо визначити предмет і в більше довгих, офіційних доповідях, і цієї мети служить заголовок, зміст і введення.

4. Зв’язність доповіді. Зв’язність доповіді багато в чому досягається ретельним розподілом деталей до основного тексту. І, звичайно, точним проходженням плану. План дає гарантію того, що зібраний і проаналізований аналітиком матеріал буде викладений щонайкраще . Доповідь відрізняється зв’язністю, якщо вона:

  • ретельно розділена на частини;
  • частини розташовані в логічній послідовності.

5. Пропорційність доповіді. Пропорційність вимагає, щоб кожному елементу доповіді надавалося належне значення й була приділена відповідна частка уваги.

Відносне значення фактів вдається досить точно встановити в процесі їхнього збору й послідовного зважування й перевірки. Приступаючи до доповіді, автор має досить певне подання про те, яке місце відвести кожному окремому питанню.

Пропорційність доповіді неминуче пов'язана з її обсягом. Міркування єдності, зв'язку й пропорційності до відомого ступеня впливають або навіть визначають тривалість доповіді, однак, не цілком. Доповідь повинна бути досить ємною, щоб вичерпувати предмет, але не настільки тривалою, щоб стомлювати слухачів або читачів. Стислість - це безумовна перевага, тому що при всіх інших рівних умовах доповідь, що містить потрібну інформацію в короткій, ясній і стислій формі, має більше шансів бути прочитаною і тим самим виконати своє призначення. Іноді виявляється корисним розділити доповідь на кілька частин і представити кожну з них самостійно. У таких випадках остання частина резюмує інші й зв'язує воєдино всю роботу.

6. Стиль доповіді. Велике значення для успіху справи має стиль, властивому авторові. Якщо автор має гарний, захоплюючий стиль, текст легко читається, ясний і переконливий, стислий у викладі, наочний у прикладах, і якщо робота приваблива по оформленню, то доповідь має всі шанси на успіх.

Доповідь повинна бути цікавою. Навіть найбільш спеціальні предмети можна цікаво й образно викласти, використовуючи порівняння аналогії, унікальні факти. Тому мистецтво зробити доповідь цікавим надає йому ще більшу цінність і значно підсилює шанси на гарний прийом.

Ясність є, безсумнівно, істотною умовою гарного стилю. Ясність викладу виникає від чіткого мислення, що обумовлено правильним спостереженням і логічністю дедукції. Наочності тексту сприяє вміле використання ілюстрацій, прикладів, графічних матеріалів. Резюме, таблиці, формули, висновки, розбивка на розділи й параграфи, підкреслення, шрифтові виділення - от деякі способи звернути особливу увагу на центральні, конкретні ідеї доповіді. При цьому відповідні сюжети легше всього запам'ятовуються в пам'яті. Також доцільно користуватися розмаїтістю шрифтів, зокрема різними видами курсивом і ін. До цьому варто ще додати, що машинописне, комп'ютерне й типографське оформлення всіх доповідей повинне відповідати сучасним стандартам документообігу[4, c. 132-134].

Виступ, як правило, не готується завчасно, а є спонтанною реакцією на щойно почуте від промовця, доповідача. У лаконічному виступові промовець може порушити одне-два питання, чи дати на них конкретну відповідь, не відходячи від тематики порядку денного.

Виступ на зборах, нараді, семінарі передбачає:

- виклад суті певного питання;

- акцентування на основному;

- висловлення свого ставлення й оцінки;

- підкреслення значущості, важливості й актуальності ( чи навпаки );

- підкріплення своїх доказів прикладами (посиланнями на джерела).

Адресувати своє звернення промовець повинен не лише доповідачеві чи президії, а й до всіх присутніх, побудувавши його таким чином, щоб одержана ними інформація була зрозумілою й лягла в основу їх власних роздумів і висновків[6, c. 86-87].

Роботу по підготовці виступу можна підрозділити на дві основні фази: докомунікативну, тобто підготовку виступу й комунікативну - взаємодія з аудиторією.

1.Докоммуникативная фаза. В докоммунікативній фазі розрізняють два початкових етапи:

визначення теми й мети виступу; оцінка аудиторії й обстановки.

Робота на цих етапах носить характер обліку й оцінки об'єктивних даних: тема й ціль виступу звичайно задаються програмою, розкладом і т.п. Стан аудиторії й обстановка також не вибираються виступаючої.

a. Визначення теми й мети виступу Тему виступу варто ретельно вибирати. Якщо є можливість, то потрібно зупинитися на тім, що добре знайомо й цікаво особисто виступаючому. Тоді це, можливо, буде цікаво й значиме для інших. Потім, потрібно спробувати звузити теми виступу, щоб вона становила найбільший інтерес. Необхідно вирішити: чи описувати предмет, роз'ясняти що-небудь про предмет, чи заперечувати якусь точку зору або викладати нову версію. Не треба намагатися "втиснути" занадто багато матеріалу в обмежений час. Ще Шекспір сказав: "Де мало слів, там вага вони мають". Якщо є можливість, то необхідно подумати над майбутньою мовою кілька днів. За цей час з'явиться безліч нових ідей. Стрижнева ідея - це основна теза, якому необхідно ясно сформулювати із самого початку. Знання мети підсилює увага. У мові може бути кілька стрижневих ідей, але не більше трьох.

Стрижнева ідея дає можливість задати певну тональність виступу. Наприклад, доповіді на науково-технічні теми можуть вимовлятися із сердитою, докірливою інтонацією, зміст якої складаємося в не вимовних, але яких мається на увазі вираженнях типу "Якщо ви не зробите цього, то пошкодуєте", або "Не можу зрозуміти, чому ви не робите те-те й те-те". Подібний злегка роздратований тон дозволяє доповідачеві ефективніше донести свою ідею до слухачів.

Можливі інтонаційні фарбування виступів наступні:

мажорна; безтурботна або гумористична; жартівлива; сердита або докірлива; похмура; урочиста; застережлива.

Сформулювати основну тезу означає відповістити на запитання, навіщо говорити (ціль) і про що говорити (засобу досягнення мети). Вимоги до основної тези виступу:

фраза повинна затверджувати головну думку й відповідати меті виступу; судження повинне бути коротким, ясним, легко втримуватися в короткочасній пам'яті; думка повинна розумітися однозначно, не містити в собі протиріччя.

Після підготовки плану виступу корисно проконтролювати себе питаннями:

Чи викликає мій виступ інтерес? Чи досить я знаю по даному питанню й чи є в мене досить даних? Чи зможу я закінчити виступ у відведений час? Чи відповідає мій виступ рівню моїх знань і досвіду?

b. Оцінка аудиторії й обстановки. Запитаєте себе: "Хто мої слухачі?". Якщо відповідь скрутна, то краще уявити собі групу із двох-трьох чоловік, до яких звернений виступ і готовити мову для них. Обов'язково потрібно взяти до уваги наступні характеристики аудиторії:

вік; рівень утворення; професія; ціль приходу людей на виступ; рівень зацікавленості в темі; рівень поінформованості в даному питанні;

Бажано заздалегідь поговорити з деякими людьми з передбачуваної публіки, щоб краще довідатися аудиторію. Місце виступу - дуже важливий фактор успішного виступу. Для того, щоб відчувати себе впевнено, потрібно заздалегідь прийти в зал і освоїтися. Якщо передбачається використання мікрофона, то його необхідно відрегулювати.

c. Кодування. Оцінка теми, мети й аудиторії є основою й тлом наступного етапу докоммунікативної фази - "кодування", тобто створення повідомлення на дану тему, із заданою метою, для даної аудиторії й відповідно до конкретної обстановки. Цей етап включає:

підбір матеріалів; композиційно-логічне оформлення мови; використання фактологічного матеріалу; роботу над мовою й стилем виступу.

2.Комунікативна фаза. Комунікативна фаза - це проголошення мови, відповіді на питання слухачів, ведення дискусії й т.д.

Ораторові, що прагне до досягнення успіху, конструктивного результату, необхідно ретельно підготувати виступ. Таку підготовку можна представити у вигляді наступних складових частин: підготовка манери поводження враховувати сформовані ритуали й субординацію[1, c. 141-145].

ІІІ. Структура виступу. Виступ повинне складатися із трьох частин:

Вступ. Основна частина. Висновок.

Приблизний розподіл часу:

вступ - 10-15%; основна частина - 60-65%; висновок - 20-30%.

1.Вступ.

Вступ - важлива частина, тому що найбільше запам'ятовується слухачам, тому повинне бути ретельно продуманим. Воно включає: пояснення мети, назва доповіді й розшифровку підзаголовка з метою точного визначення змісту виступу, чітке визначення стрижневої ідеї. "Засиджуватися" на вступі не коштуємо - воно повинне бути коротким. При підготовці вступу варто вибрати тему, що має на меті викликати інтерес публіки.

2.Основна частина. Основна частина - всебічне обґрунтування головної тези. Деякі варіанти системної побудови аргументації:

проблемний виклад (виявлення й аналіз протиріч, шляхів їхнього дозволу); хронологічний виклад; виклад від причин до наслідків (від часткового до загального); індуктивний виклад (від загального до частки).

Розглядаються різні аспекти, що сприяють кращому осмисленню слухачами ідеї. При цьому дуже важливо не перевитрачати час, обов'язково залишивши його для висновку.

План розвитку основної частини повинен бути ясним. Предмет виступу повинен розкриватися конкретно й струнко. Повинне бути підібране якнайбільше фактологічних матеріалів і необхідних прикладів.

3.Висновок Висновок - формулювання висновків, які випливають із головної мети й основної ідеї виступу. Правильно побудований висновок сприяє гарному враженню від виступу в цілому. У висновку має сенс повторити стрижневу ідею й, крім того, знову (у короткому виді) повернутися до тих моментам основної частини, які викликали інтерес слухачів. Закінчити виступ можна рішучою заявою, що підводить підсумок виступу.

4.Спосіб виступу. Необхідно обрати спосіб виступу - заглядаючи в конспект або уникаючи читання тексту. Використання конспекту дуже дієво, тому що мова звучить природно, слова приходять самі собою. Читання ж заздалегідь написаного тексту значно зменшує вплив виступу на аудиторію. Запам'ятовування написаного тексту помітно сковує виступаючого й прив'язує до заздалегідь складеного плану, не даючи можливості відгукуватися на реакцію аудиторії.

5. Хитрощі оратора. Треба, однак, не забувати, що ніякі навички й уміння самі по собі не принесуть успіху виступаючому, якщо його розмова з аудиторією не буде проникнута глибокою ідейністю й переконаністю в те, про що говориться. Загальновідомо, що безпристрасна й млява мова не викликає відгуку в серцях слухачів, який би цікаво й важливої теми вона не стосувалася. І навпаки, інший раз навіть не зовсім складний виступ торкнеться аудиторії, якщо оратор говорить про накипілому на душі, якщо аудиторія повірить у щирість виступаючі. Яскрава, енергійна мова, що відбиває захопленість оратора, його впевненість, має значну силу, що вселяє. Оборотний увага на деякі часто зустрічаються...

a. Фрази Встановлено, що короткі фрази легше сприймаються на слух, чим довгі. Лише половина дорослих людей у стані зрозуміти фразу, що містить більше тринадцяти слів. А третя частина всіх людей, слухаючи чотирнадцяте й наступні слова однієї пропозиції, взагалі забувають його початок. Необхідно уникати складних пропозицій, причетних і дієприкметникових оборотом. Викладаючи складне питання, потрібно постаратися передати інформацію з частинам.

b. Паузи Паузи - дуже важливий елемент виступу. Відомо, що слова звучать переконливіше після міні-пауз. Пауза в усному мовленні виконує ту ж роль, що розділові знаки на листі. Після складних висновків або довгих пропозицій необхідно зробити паузу, щоб слухачі могли вдуматися в сказане або правильно зрозуміти зроблені висновки. Якщо виступаючий хоче, щоб його розуміли, то не слід говорити без паузи довше, ніж п'ять із половиною секунд (!).

c. Звертання до аудиторії. Відомо, що звертання до співрозмовника по імені створює більше довірчий контекст ділової бесіди. При публічному виступі також можна використати подібні виверти. Так, непрямими обігами можуть служити такі вираження, як "Як Вам відомо", "Упевнений, що Вас це не залишить байдужими". Подібні доводи до аудиторії - це своєрідні висловлення, що підсвідомо впливають на волю й інтереси слухачів. Виступаючий показує, що слухачі цікаві йому, а це найпростіший шлях досягнення взаєморозуміння.

d. Комплімент. Інший елемент мовного етикету - комплімент. По своїй суті комплімент містить у собі психологічний механізм вселяння. Особливо ефективний комплімент на тлі антикомпліменту собі самому. Стиль компліменту слухачам залежить від ситуації, попереднього контексту мови й специфіки взаємин виступаючого й аудиторії.

e. Реакція аудиторії. Під час виступу повинно постійно контролювати реакцію слухачів. Уважність і спостережливість у сполученні з досвідом дозволяють ораторові вловити настрій публіки. Можливо, розгляд деяких питань прийде скоротити або зовсім відмовитися від них. Часто вдалий жарт може розрядити атмосферу.

f. Вітання й прощання. Подання. На початку виступу необхідно представитися. Подання може здійснюватися без посередника або за допомогою посередника.

ІV. Висновок

Таким чином, щоб виконати своє завдання й донести до слухача слово, що виступає повинен мати значний діапазон різноманітних знань, умінь і навичок, серед яких найважливішими є:

знання основних соціальних і психолого-педагогічних особливостей процесу публічної мови; уміння підібрати матеріал для виступу й оформити його відповідно до цільової установки, законами композиції, логіки й психології, а також з особливостями усного мовлення й специфіки аудиторії; уміння встановити контакт із людьми, виступити перед ними, дотримуючи правила поведінки на трибуні й використовуючи зворотний зв'язок з аудиторією; бездоганне володіння усним мовленням: голосом, інтонацією, мімікою, жестом, дотримання всіх вимог культури мови; уміння відповідати на питання аудиторії, вести діалог, бесіду, дискусію.

Перераховані основні знання, уміння й навички виступаючі здобуваються в результаті завзятої праці й постійних тренувань. Зневажати цими знаннями - значить не розуміти особливостей ораторського мистецтва як складного виду діяльності[3, c. 201-203].

Список використаної літератури

  1. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. - 3-є вид. перероб. і доп.. - Київ: ВД "Професіонал", 2005. - 238 с.
  2. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2003. - 115 с.
  3. Попов В.М., Ляпунов С.И., Филиппов В.В., Медведев Г.В., Современные бизнес-технологии, М., «Кнорус», 2006 г., с. 201-205
  4. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. - К.: Академвидав, 2004, 2005. - 207 с.
  5. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. - К.: Слово, 2003. - 235 с.
  6. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Теорія експерименту в обробці металів тиском: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. - Дніпропетровськ: Пороги, 2005. - 161 с.
загрузка...
Top