Організація науково-інформаційної діяльності

1. Співвідношення між повідомленням і інформацією.

2. Структура телефонної мережі.

3. Переваги і недоліки електронної почти.

4. Задачі науково-інформаційної діяльності.

Список використаної літератури.


1. Співвідношення між повідомленням і інформацією

Важливо, щоб учні зрозуміли на інтуїтивному рівні різницю між поняттями інформації і повідомленням. Інформацію передають за допомогою повідомлень.

Повідомлення передають за допомогою послідовності сигналів від джерела до приймача інформації. Середовище, через яке здійснюється передавання сигналів від джерела до приймача, називають каналом зв’язку.

Повідомлення можуть бути усними, письмовими чи організованими якимось іншим чином. Прикладами повідомлень є: покази вимірювального пристрою, дорожні знаки, текст телеграми, розповідь оповідача, відповідь учня тощо.

Треба зауважити, що інформація є глобальною проблемою сучасності, бо саме від неї залежить успішний розвиток суспільства. Крім того, інформаційна взаємодія різних груп людства — найважливіша форма соціальної взаємодії. Саме від цього залежить суспільний поступ. Інформаційний чинник в останні роки спричинив революційні зміни. Зараз увесь світ включений в єдину інформаційну систему, причому вона працює фактично в режимі реального часу. Інформація для людства є не тільки умовою, але й стимулом до дії, дезінформація та інформаційний хаос викликають почуття невпевненості і безсилля. Велику роль у самопочутті суспільства відіграє також міра задоволення потреби в інформації. У нездоровому суспільстві, як правило, є почуття інформаційного голоду.

Найбільш узагальненим визначенням інформації є її трактування: "як відбиток розмаїття, яке дозволяє розглядати у рамках загальної концепції і інформацію в неживій природі, пов'язану з поняттям впорядкованості, структури, організації, і інформацію в усіх кібернетичних системах (біологічних, механічних, насамкінець, соціальних), перш за все пов'язану з поняттям управління"3. Інші вчені вважають, що "інформація — це знання, але не все знання, яке має людство, а тільки та його частина, яка використовується для орієнтації, для активної дії, для управління". Справді, те знання, яке не ввійшло в ужиток, не можна вважати інформацією, бо ним не користуються інші члени суспільства, воно до них не дійшло і не може дійти.

Пануючі у закордонних учених точки зору на інформацію добре систематизував Ф. Махлуп:

1) інформація — процес передачі знань, сигналу чи повідомлення;

2) інформацією є поточні дані про перемінні величини в деякій галузі діяльності, систематизовані відомості щодо основних причиних зв'язків, котрі містяться у знанні як понятті більш загального класу, по відношенню до якого інформація є підлеглою;

3) інформація є знання, які передані кимось іншим чи набуті шляхом власного дослідження чи вивчення;

4) інформація є знання про якусь особу подію, випадок чи щось подібне[4, c. 82-84].

2. Структура телефонної мережі

Телефонна мережа - комунікаційна мережа, призначена для передачі мови й що складає:

- з автоматичних телефонних станцій (вузлів комутації); і

- з телефонних апаратів і ін. пристроїв (абонентських систем).

Звичайно телефонна мережа опирається на кабельну мережу.

Телефонна мережа - комплекс технічних споруджень і встаткування, призначений для надання послуг телефонного зв'язку.

Сучасна телефонія являє собою високотехнологічні, відмовостійкі інтегровані рішення, що задовольняють увесь час зростаючим вимогам замовників. Традиційна провідна телефонія усе більше поступається місцем інтеграції телефонних мереж і мереж передачі даних, об'єднанню різних технологій для рішення загального завдання - створення сучасної технологічної бази для ведення бізнесу. Але в кожному разі телефонний зв'язок все-таки більше звичний і затребувана для оперативного зв'язку із клієнтами, партнерами по бізнесі, співробітниками компанії.

Відомчі телефонні і нетелефонні мережі - це мережі, які обслуговують абонентів певного відомства і не входять до складу мереж загального користування.

Ще не так давно мережі з комутацією каналів (телефонні мережі) і мережі з комутацією пакетів (IP-мережі передачі даних) існували практично незалежно один від одного і використовувалися для різних цілей. Телефонні мережі використовувалися для передачі голосовій інформації, а IP-мережі - для передачі даних. Певною віхою в історії телекомунікацій і Інтернету є IP-телефонія, що дозволила передавати "голос" поверх тих, що набули вже значного поширення IP-мереж. IP-телефонія дала можливість спілкування не тільки користувачам Інтернету. За допомогою спеціальних пристроїв - шлюзів (gateway) вона також об'єднала телефонні мережі і мережі передачі даних[3, c. 102-104].

За допомогою IP-телефонії можна:

1. Скоротити витрати на міжміські і міжнародні переговори. Один з найбільш поширених варіантів використання IP-телефонії. Зв'язок через IP виходить дешевше з ряду причин. По-перше, в IP-телефонії використовуються широко поширені (і дешеві) мережі з комутацією пакетів (на відміну від дорожчих мереж з комутацією каналів, вживаних в традиційній телефонії). По-друге, завдяки використанню голосових кодеків (вокодеров, voice coders) досягається істотне стиснення мовної інформації. Так, при передачі голосового потоку в системах цифрової телефонії потрібний канал 64 кБит/с (ISDN).

У системах IP-телефонії, при використанні найбільш популярних на сьогоднішній день кодеків, потрібна набагато менша пропускна спроможність (6-13 кБит/с).

Можна виділити два найбільш популярних варіанту підключення до провайдерів міжміської і міжнародної телефонії:

Через ТФОП (Телефонна мережа Загального Користування) - при підключенні користувач набирає "міський" номер сервера IP-телефонії провайдера, проходить аутентифікацію (по pin-коду) і набирає потрібний йому номер. Щоб користуватися IP-телефонією по цій схемі, досить мати звичайний міський номер.

За допомогою спеціальних "шлюзів" - в цьому випадку користувач набуває спеціального пристрою - шлюзу IP-телефонії, за допомогою якого дістає можливість здійснювати дзвінки без використання ТФОП (через інтернет-канал, що надається провайдером). У місце шлюзів також можна застосовувати програмні (у тому числі і безкоштовні) і апаратні IP-телефони.

2. Побудувати корпоративну телефонну мережу. В даному випадку для ведення телефонних розмов в рамках підприємства використовується внутрішня IP-мережа. Проте в мінімальному варіанті такі системи використовуються достатньо рідко і як правило, корпоративні системи IP-телефонії також вирішують наступні задачі:

· забезпечення "мобільності" внутрішніх користувачів;

· організація зв'язку між географічно віддаленими філіалами;

· об'єднання телефонної місткості філіалів в єдиний номерний план;

· організація аудіо- і відеоконференцій;

· побудова центрів обробки викликів (call-центрів).

Даний напрям систем IP-телефонії дуже добре розвинений виробниками устаткування. Найбільш відомими постачальниками є такі компанії як, Cisco Systems, Avaya, Nortel Networks.

3. Дістати додаткові можливості, не властиві звичайним телефонним мережам: сlick2Dial - можливість зробити дзвінок (наприклад, менеджерові продажів або в службу тих. підтримка) прямо з веб-сайту компанії, голосові авто-інформатори на основі IVR (Interactive Voice Response), аудіо- і відеоконференцій, голосову пошту і історію пропущених дзвінків через web, визначення присутності абонента в мережі і т.д.

4. Забезпечити "дешевий зв'язок" в межах зон Wi-Fi. Користувач, що знаходиться в межах бездротової точки доступу 802.11 може застосовувати VOIP (замість стільникового зв'язку).

5. Організувати сеанси аудіозв'язку або зв'язку типу крапка-крапка через інтернет. Використовуючи стандартне устаткування IP-телефонії, можна організувати сеанс зв'язку між користувачами Інтернет (наприклад, з використанням Microsoft NetMeeting) або з'єднати декілька географічно віддалених філіалів[2, c. 76-77].

3. Переваги і недоліки електронної почти

Найбільш популярною можливістю Internet є Електронна пошта (e-mail). Для більшості користувачів Internet служить дешевшим та зручнішим способом передачі повідомлень приятелям в місті та колегам по всій земній кулі.

Електронна пошта (скорочено можна зустріти ще e-mail) означає процес передачі повідомлень по комп'ютерній мережі. Замість того, щоб писати листа, заклеювати його в конверт та опускати його в поштову скриньку, можна послати повідомлення по Internet любому користувачеві.

Переваги електронної пошти цілком очевидні:

По-перше, вона дешева, частіше дешевше відправки листа і майже дешевша телефонного виклику.

По-друге, вона діє дійсно дуже швидко. Повідомлення знаходять адресата за лічені секунди.

По-третє, користуватися електронною поштою дуже зручно. Не потрібно думати про часові пояси та підраховувати їх перекриття (день або ніч).

По-четверте, за допомогою електронної пошти одне і теж повідомлення можливо одночасно переслати декільком особам.

По-п'яте, можливо робити копії повідомлень, а потім переслати іншим абонентам.

Як і люба інша система сервісних програм, електронна пошта має свої сильні та слабі сторони. Вона дуже схожа на телефон та традиційну пошту. В таблиці один приведені деякі порівняльні характеристики.

Проаналізуємо ці характеристики.

Швидкість. Телефонний зв'язок - це термінова передача інформації. Час, необхідний для передачі інформації засобами електронної пошти, складає від декількох секунд до одного дня. Звичайна пошта приходить, в кращому випадку, на слідуючу добу, або через декілька днів.

Синхронізація. Вартість, яку приходиться платити за швидкий зв'язок по телефону, полягає в тому, що обидва з абонентів знаходяться як правило біля телефона одночасно. Електронна пошта та звичайна пошта - асинхронні системи. Відправник посилає листа, коли він готовий, а отримувач листа його читає, коли у нього є вільний час. Такий спосіб зв'язку зручний, коли абоненти знаходяться на великій відстані один від одного (наприклад через декілька часових поясів) і розпорядок дня у них різний.

Формальність. Від дотримування різного гатунку формальності в значній мірі залежить результат спілкування. Розмовляючи по телефону, можливо легко знайти відповідний тон: до одного співбесідника можна звертатися досить офіційно, до другого - по дружньому. Теж саме характерне і для звичайної пошти. Можливо вибирати з множини видів кореспонденції (рукописні записи, друковані ділові листи і т.д.) найбільш підходящі для даного конкретного випадку. Електронна кореспонденція завжди набирається на клавіатурі, але в жодному підручнику з машинопису не знайдете матеріалів про те, які формальності слід зберігати при переписці по електронній пошті. Окрім того, індивідуальність в електронній пошті завжди закрита, тобто адреса електронної пошти будь-якого великого босу зовні нічим не відрізняється від сотні інших адрес.

Відповідальність. Спілкування в письмовій формі передбачає більш власну відповідальність ніж усне спілкування. Коли в розмові по телефону ви сказали дещо таке, про що пожаліли би в майбутньому, то наостанок ви може заявити, що нічого подібного не говорили. Але коли ви захочете поступити подібним чином в електронній пошті, то виявиться, що хто-небудь записав копію такого повідомлення в файл і може пред'явити його відповідним службам. "Паперову пошту" також можливо підробити, але це дуже важко: прийшлось би підробляти печатки, поштові марки, підписи і т.д.

Конференцзв'язок. Розглянемо можливість спілкування групи людей. Телефон - відмінний засіб, але лише не для багато численних груп абонентів. Конференцзв'язок дозволяє спілкування людей один з одним, однак по мірі зростання численності групи планування і регулювання такого зв'язку становиться дуже складним процесом. Електронна пошта дозволяє формувати великі групи і любий член групи може в любий час здійснити зв'язок з рештою її членів. Це робить електронну пошту корисною як для розповсюдження інформації, так і для опиту груп. Поштова система, в якій повідомлення виходять з однієї точки і розсилаються усій групі - дуже непроста задача.

Захист. Система захисту електронної пошти, як правило, нижче порівняно з телефоном і звичайною поштою. Якщо зберігати обережність, то лист надісланий по звичайній пошті може залишатись в закритому ящику поштового відомства до тих пір, поки не попаде в руки адресату. Для підслуховування телефонних розмов необхідний доступ до засобів зв'язку, а це викликає великі технічні труднощі. Електронна пошта іде по достатньо непередбаченому шляху через різноманітні комп'ютери, захист яких від несанкціонованого доступу невисокий. Існують спеціальні програми підвищеного захисту, які кодують повідомлення, намагаючись компенсувати недостатній захист технічних засобів, але вони використовуються тільки небагатьма користувачами[5, c. 114-117].

Загальне правило говорить про слідуюче: при підвищених вимогах до таємності інформаційних повідомлень електронною поштою користуватися не слід.

Звичайно, електронна пошта не може бути панацеєю від усіх недоліків і не зможе замінити чудово оформленого звіту чи особистої зустрічі. По самій своїй природі електронна пошта має деякі обмеження.

Неможливість форматувати текст.

Електронна пошта пересилає повідомлення, але не може замінити документ текстового процесора. Текстові повідомлення, передані по електронній пошті Internet містять тільки тексти і ніякого спеціального форматування, наприклад жирного шрифту або курсиву. Можливо тільки вводити повертання каретки для форматування абзаців та стрічок.

Напевно, в найближчому майбутньому ці обмеження електронної пошти будуть переборені. Наприклад, зараз по інформаційній службі CompuServe можна пересилати повідомлення містять жирний шрифт та курсив, а також інші шрифти. Правда, для цього потрібні спеціальні програми-штурмани. Без сумніву, скоро така можливість з'явиться і в Internet.

Неможливість бачити обличчя та чути голос.

Багато людей вважають повідомлення електронної пошти різновидом бесіди. Дуже часто люди пишуть так, ніби вони "розмовляють неформальними способами". Однак, ваш співбесідник не може бачити міміку вашого обличчя і слухати інтонацію вашого голосу. В результаті те, що ви вважаєте насмішкою або саркастичним зауваженням, читаючий пошту може сприйняти як дещо дуже серйозне.

Звичайно, тут проявляється особиста та культурна проблема, наприклад, англійці дуже слабо реагують на гумор, тому в повідомленнях для них можливо викинути саркастичні зауваження.

В останній час користувачі електронної пошти винайшли декілька способів кращої передачі змісту повідомлення. Наприклад, в кінці стрічки можливо побачити символи . Вони позначають слово grin (посмішка). Інколи в повідомлення можливо зустріти символи :-) - це невелика мордочка, що посміхається.

Більшість людей називають такі символьні обличчя емограмами (emoticons). Розроблені спеціальні підручники для передачі емоцій. Наприклад, S.Godin. The Smily Dictionary. Словник посмішок.

Крім того, маємо ще багато інших способів, за допомогою яких люди намагаються скорочувати свої повідомлення. Наприклад, широко застосовують досить туманні абревіатури: BTW (By The Way) - Між іншим ТІА (Thanks In Advance) - Попередньо завдячний OTF (On The Floor) - Дуже смішно і т.д.

Застосовуються також різноманітні способи виділення окремих слів, наприклад, для виділення слів застосовуються знаки підкреслювання ( now!_) або знаки зірочки (*now!*)[1, c. 148-149].


4. Задачі науково-інформаційної діяльності

Науково-інформаційна діяльність в її повному циклі – це вплив спостерігача (інформатора, коментатора, аналітика) на об'єкт (споживача) шляхом вироблення на базі первинних інформаційних джерел (інформаційних ресурсів) нової інформації, яка обумовлює утримання об'єкта в існуючому (вихідному) положенні, і разом з тим переводить його у новий стан (досягнення нової цілі). Як бачимо, її основу становлять Інформаційні ресурси – довідково-інформаційний фонд (ДІФ), система каталогів і картотек, автоматизовані бази і банки даних, довідкова і бібліографічна продукція тощо, які дозволяють вирішувати проблеми інформування, а також професійні кадри аналітиків-коментаторів.

Вся НІД поділяється на два процеси:

перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань (або нових інформаційних ресурсів), спеціально оброблених, перетворених у релевантний сигнал. Ефективність цього процесу залежить від трудових і матеріально-енергетичних затрат фахівця з врахуванням його ентропії;

другий – взаємодія отриманих нових знань чи інформаційних ресурсів зі споживачем, тобто, перетворення інформаційних ресурсів в інформаційний продукт. Результативність цього процесу залежить від затрат споживача.

Якщо в загальних рисах інформація – це повідомлення певних знань чи відомостей, то Інформаційні ресурси – це знання в інформаційному вираженні через певні коди (ідеї, мисленні образи тощо), тобто, об'єктовані або закодовані (подані семантично) за допомогою слів, символів чи інших знаків і перетворені у повідомлення – інформацію. При цьому інформація, як така, теж являє собою особливий вид ресурсів, що мають особисті характеристики, відрізняють їх від інших видів ресурсів. Це ресурси, які сприяють виробленню і реалізації різноманітних наукових, управлінських чи будь-яких інших рішень, і розглядаються з інформаційного боку, з інформаційної складової. В узагальненому вигляді Інформаційні ресурси – це вся та проміжна інформація, що лежить в основі ланцюжка, який завершується досягненням поставленої цілі чи мети. Робочий фактор інформаційних ресурсів – це не просто людські знання, а енергія (праця) людей вкупі з іншими матеріальними ресурсами і витратами, які формують повідомлення.

Як відомо, сьогодні в розвинених країнах вирішується питання інформатизації суспільства на яке покладається велика роль у формуванні якісно нового світового суспільства. Все більшим стає розуміння того, що країна, яка буде володіти потужними інформаційними ресурсами, ефективною системою їх реалізації, буде знати динаміку й перспективи їх розвитку, опиниться на гребені науково-технічного прогресу і зможе його використовувати. Питання інформаційних ресурсів у виробничій сфері і їх вплив на економіку підприємств досить добре вивчене. Інформаційні ж ресурси невиробничої сфери – освіти, культури, мистецтва, науки, їх використання, реалізація і вплив на функціонування цих галузей майже зовсім не досліджені через відсутність наявних показників їхнього впливу на діяльність установ і організацій[5, c. 154-155].

При створенні системи інформаційних ресурсів і їх експлуатації чи використанні необхідно враховувати цілий ряд складових, починаючи від соціально-економічних і закінчуючи питаннями еволюційного розвитку системи їх організації і експлуатації, тому що вони є основою інформаційних технологій в результаті яких створюється інформаційна продукція.

Основою інформаційної продукції є інформаційні технології, функціональним призначенням яких є переробка інформації і вироблення нових знань, відповідно з поставленими цілями.

Інформаційні технології (далі ІТ) – особливий історичний феномен. До другої половини ХХ ст. цього поняття не існувало зовсім. Вся попередня історія людства характеризується немашинною інформаційною технологією, заснованою на використанні природної інформаційної "потужності" інтелекту (ця потужність обмежена здатністю людини сприймати 6-8 одиниць інформації і, в кращому разі, виконувати 15 логічних операцій в секунду), а також простих приладів ремісничого характеру (письмового приладдя, конторських рахівниць тощо). Така інформація базується на природних носіях інформації – мозку людини, чи штучних – папері.

Історія розвитку способів збору, збереження, переробки і передачі інформації та її видів тісно пов'язана з історією науково-технічного розвитку суспільства, але кожна чергова технологія повністю не витісняла попередню. Кожна наступна технологія інформаційного процесу, займаючи певне місце в ньому, розширювала весь технологічний арсенал інформації і зв'язку – від усного слова – до друкованого, від книги – до персонального комп'ютера. Іншими словами, "паперова" технологія отримання, переробки і передачі інформації в наш час доповнилася електронною, комп'ютерною.

Отже, інформаційна технологія – це комплекс взаємопов'язаних технологічних процедур і операцій по збору, переробці, аналізу, узагальненню, передачі, збереженню, організації пошуку, оновлення і надання інформації. Вона має три рівні:

1. Екстенсивний – інформація, яка отримується, не переробляється, а передається;

2. Інтенсивний – наявні певні операції відбору, систематизації чи групування інформації;

3. Революційний – на основі інформаційного ресурсу формуються принципово нові знання.

За матеріальним носієм інформаційна технологія поділяється на природну, паперово-механізовану і автоматизовану[6, c. 107-109].

Природна технологія – це коли роль зберігача знань і каналів передачі інформації виконують досвідчені люди, тобто вони накопичують знання, систематизують, аналізують, вибудовують їх в логічну структуру, користуючись ресурсами людського мозку і мовою. Така інформація недовговічна і часто зазнає викривлень у процесі передачі. Природна технологія по своїй суті є знанням і лише при передачі його іншій людині стає інформацією. Паперово-механізована технологія – накопичення, збереження і передача інформації за допомогою знакових систем. Вона вже є суто інформацією.

Автоматизована технологія – це така, що може виступати в ролі накопичувача, зберігача і передавача як знань, так і інформації, але в межах, запрограмованих людиною. Правильніше було б називати цю технологію "машинно-людською". Перехід до комп'ютерної технології значно розширив інформаційні можливості сучасних інформаційних технологій, але не виключає традиційних її форм. Тому докорінно невірна спроба деяких інформаційних служб і науковців звести всю інформаційну роботу до комп'ютеризації інформаційного процесу і відмовитися від попередніх надбань. При створенні інформаційної продукції повинна використовуватися та технологія, яка дає найшвидший, найповніший і найрезультативніший ефект. Це не завжди є електронна база чи банк даних або електронні каталоги. Дуже часто потрібен саме людський розум, щоб вловити найтонші нюанси повідомлення, визначити його непряму цінність тощо. До того ж сучасні електронні бази і банки даних мають жорстку структуру, включають в себе структуровані набори фактів (елементів бази), зв'язок між якими закладається заздалегідь і незалежно від того, в яких конкретних цілях ними будуть користуватися в подальшому. Це мов би енциклопедії, в яких зібрані і розбиті за рубриками "мертві" знання. Вони не можуть стати елементами творчих технологій.

Елементами творчих інформаційних технологій, і то тільки елементами, можуть бути лише бази знань. База знань, на відміну від бази даних –"мислячий", творчий продукт, здатний удосконалюватися. Тут зв'язок між фактами, ідеями, філософськими істинами рухливий і змінюється при вирішенні кожної конкретної задачі. Великий обсяг інформації логічно виводиться з малої кількості фактів (ідей) за допомогою механізму логічних висновків. Тому EОМ чи ПК для інформаційних потреб має вибрати на базі введених у неї знань необхідну інформацію, "осмислити" її у відповідності із заданим питанням (потребою), зробити логічні висновки і відповісти, – тобто повинна реалізуватися функція інтелекту, включаючи функцію абстрактного мислення. На сьогодні такі технології лише розробляються.

Всі технологічні процеси поділяться на два види, а саме: на організовані за функціональним (поопераційним) і за предметним (лінійним) принципами. У першому випадку технологічний процес розбивається на ряд операцій і кожна операція закріплюється за певним виконавцем, у другому – будується по замкнутому циклу, тобто один виконавець виконує всі технологічні процеси.

Крім того, вся різноманітність технологічних процесів НІД класифікується за методами їх виконання і формою кінцевої продукції (друга ознака класифікації) на:

· поліграфічні процеси виробництва – видавнича (друкована) продукція;

· малотиражні процеси виробництва – малотиражна (одинична) продукція;

· репрографічні процеси виробництва – електрофотографічна, фотографічна продукція;

· процеси мікрофільмування – мікрофільмова продукція;

· процеси ручної або машинописної підготовки даних – друкарська, перфокарткова, перфострічкова;

· за допомогою EОМ та ПК –комп'ютерна, електронна, цифрова;

· процеси підготовки кінофільмів, діафільмів і магнітофільмів – кінопродукція, діафільмова, діапозитивна, магнітофільмова продукція.

Класифікація інформаційних технологій за рівнем інтеграції машинної обробки інформації пов'язана з характеристикою другої структурної складової і поділяється на технології, засновані на автономних файлах, базах даних чи базах знань[2, c. 134-135].


Список використаної літератури

1. Ананьєв О. Інформаційні системи і технології в комерційній діяльності : Підручник / Олександр Ананьєв, Василь Білик, Яків Гончарук,; Ред. Я. А. Гончарук. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 583 с.

2. Андрієнко В. Інформаційна діяльність в малому та середньому бізнесі / Донецький національний ун-т. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2008. — 202c.

3. Документно-інформаційні комунікації: / Київський національний ун-т культури і мистецтв. Інститут держ. управління і права. Кафедра держ. управління / В.В. Бездрабко (уклад.). — К., 2004. — 42с.

4. Кононенко Л. Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном: тенденції та шляхи оптимізації (1991-1999 роки): Дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Київський національний ун-т культури і мистецтв — К., 2000. — 231 арк.

5. Кулицький С. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: навчальний посібник / Сергій Кулицький,; Ред. Т. М. Васильєва ; МАУП. - Київ : [б.в.], 2002. – 221 с.

6. Матвієнко О. Представлення інформації в автоматизованих документально-інформаційних системах: Навч. посібник для спец. "Документознавство та інформаційна діяльність" і "Бібліотекознавство та бібліографія". — К., 2001. — 130с.

загрузка...
Top