Оптимізація структури ресурсного потенціалу підприємства та шляхи її підвищення

Вступ.

1. Ефективність виробничо-ресурсного потенціалу підприємства: фактори впливу та критерії оцінки.

2. Шляхи підвищення ресурсного забезпечення розвитку підприємств в сучасних умовах господарювання.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Ринкові умови діяльності підприємств вимагають прийняття оптимальних управлінських рішень щодо визначення обсягів виробництва, обрання цільових ринків реалізації продукції, що передбачає ефективність використання всіх видів ресурсів підприємства, їх оптимальну структуру, від якої залежать фінансові результати і фінансовий стан підприємства. Ринок вимагає швидкого реагування на зміну господарської ситуації, пов’язаної з використанням ресурсного потенціалу, та його впливу на фінансовий стан підприємств. У цих умовах зростає роль аналізу ресурсного потенціалу підприємств.

Проблеми методики аналізу виробничого та ресурсного потенціалу досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені Л. Абалкін, В. Авдєєнко, Р. Акбердін, В. Андрійчук, Р. Білоусов, Г. Бабков, П. Борщевський, І. Бузько, Ю. Василенко, С. Волощук, Е. Горбунов, В. Гончаров, А. Задоя, А. Ігнатовський, Р. Колосова, Е. Фігурнов, С. Хейнман, Д. Черніков, В. Шиян, С. Шкарабан та інші.

Проте більшість теоретичних концепцій розвитку ресурсного потенціалу, його структури та властивостей, що лежать в основі його аналізу, є недостатньо обґрунтованими або суперечливими.

В економічній літературі приділена недостатня увага аналізу ефективності використання ресурсного потенціалу. Це, в свою чергу, негативно вплинуло на формування методології та методики його аналізу на промислових підприємствах. Тому, постає об’єктивна необхідність у нових підходах до економічного аналізу ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств, які включають в себе низку питань: аналіз економічної суті ресурсного потенціалу, його змісту, властивостей, структури, стану, прогнозування, ефективності використання, а також його впливу на основні показники роботи підприємства.

1. Ефективність виробничо-ресурсного потенціалу підприємства: фактори впливу та критерії оцінки

Для сучасної промисловості України актуальними є створення умов для розвитку економічно ефективних виробництв і підвищення конкурентоспроможності продукції, активізації інвестування в реальний сектор економіки та подолання тенденції росту зносу активної частини основних фондів за допомогою нарощування нагромаджень і амортизаційних коштів, поліпшення галузевої і технологічної структури капіталовкладень.

Сучасним процесам відтворення притаманні закономірності і особливості, які обумовлені передусім переходом економіки на ринкові засади господарювання і, відповідно, на інтенсивний шлях розвитку. Реалізація тенденції ринкової трансформації відтворення і інтенсифікація взаємообумовлені і спрямовані на підвищення рівня використання виробничо-ресурсного потенціалу підприємств. Отже, важливим чинником реструктуризації промислового виробництва є ефективне використання власних потенційних можливостей, підвищення продуктивності виробничих ресурсів як важливої складової інтенсифікації виробництва.

Як випливає із досвіду розвинутих держав, ефективне використання ресурсів досягається тільки за допомогою повної і збалансованої структурної перебудови галузей економіки, а в межах підприємств – на основі чіткої і регламентованої взаємодії всіх підрозділів. Відомий американський дослідник проблем організації виробництва М.П. Поллет навів наступне визначення координації: "Першим випробуванням здібностей адміністрації промислової фірми повинна бути відповідь на питання, чи є дане підприємство зі всіма його скоординованими підрозділами, які працюють в тісному контексті і в умовах координації єдиною виробничою одиницю, яка є не скупченням окремих частин, а функціональним цілим або інтегрованою єдністю" [1, с.47].

Отже, процес управління розглядається як свідомий, спрямований, координуючий і організуючий процес, за допомогою котрого забезпечується виконання поставлених перед виробництвом завдань. Такий процес управління вимагає проведення корегуючих заходів, котрі передовсім спрямовані на усунення змін і відхилень і приведення їх у відповідність зі встановленими цілями і завданнями. Таким чином, організація управління є важливим засобом, за допомогою котрого вхідні ресурси перетворюються на вихідний товар. Діяльність підприємства, його реакція на зміну зовнішніх і внутрішніх обставин ґрунтується на обробці, аналізі і синтезі інформації про зміни зовнішніх і внутрішніх умов.

Для правильного визначення цілей і ефективних методів діяльності підприємства у кожному конкретному випадку повинні бути дані, з одного боку, про оточуюче економічне середовище і його зміни, з другого боку – дані про функціонування самого підприємства, тобто про внутрішні умови.

Основне призначення економічної інформації про внутрішні і зовнішні обставини є в тому, щоб на її основі вирішувалися питання щодо змін характеру діяльності підприємства, які викликані змінами у зовнішніх і внутрішніх моделях. По суті інформація є такою основою, на якій ґрунтуються управлінські рішення. Для підприємства найбільш важливим є критерії, процес і типологія прийняття рішень. Інформація і прийняття рішень пов'язані між собою складною системою прямих і зворотних зв'язків. Інформація є складовою частиною будь-якого економічного процесу і складовою діяльності господарської одиниці. Тому організація інформаційної діяльності значною мірою залежить від видів виробничої діяльності, розмірів підприємства, рівнів організації виробництва, управління тощо. Раціональна управлінська діяльність передбачає досягнення повного використання всіх наявних ресурсів при їх фіксованій кількості, тобто повноцінне ефективне використання наявного виробничо-ресурсного потенціалу.

Важливим фактором впливу на формування і використання виробничо-ресурсного потенціалу є темпи інноваційно-інвестиційних процесів. За словами Дж.О. Хемінгека з компанії "Мак Міллан Бладен" виторг компанії протягом десяти років подвоїлась і склала 600 млн. дол., а капіталовкладення за останні три роки склали 300 млн. дол. У наступні десять років інвестиції складуть величину, рівну існуючим активам, тобто за 10 років буде створена компанія такої ж величини, яка створювалася протягом попередніх п'ятдесяти років. Також у сучасному періоді значно зростає ціна управлінського рішення, зважаючи на вагомі економічні наслідки прийняття рішень та зростаючі можливості їх реалізації [2, с.70-71].

Заслуговує на увагу підхід до формування управлінських рішень, який запропонований Е. Денінгом. Цей підхід використовують у США, Японії та інших країнах і відомий під назвою "Трансформація та неперервне вдосконалення бізнес-процесів (СРІ)".

Виділимо деякі аспекти цього підходу:

• на відміну від інших теорій, в яких мета - збільшення прибутку будь-якою ціною, тут мета полягає у постійному підвищенні якості продукції і послуг;

• критерій якості надходить від користувача і відповідно з ним трансформується і динамічно удосконалюється організація робіт;

• досліджується та вдосконалюється система виробництва в цілому, а не окремих його ділянок;

• ліквідуються межі різних структурних підрозділів, стимулюється спільна робота і спільна відповідальність.

Викладене вище свідчить про істотне розширення діапазону можливих рішень, а значить і границь їх ефективності. Це визначає також необхідність пошуку оптимального рішення, яке забезпечило б максимальний результат при фіксованих витратах ресурсів виробництва, що призводить до наступних наслідків, а саме: поліпшення використання ресурсів виробництва та забезпечення росту виробничо-ресурсного потенціалу.

Оцінка управління будь-яким процесом передбачає наявність сформульованого критерію, який відображає стратегічну мету діяльності підприємства. Від обраного критерію залежить зміст управлінських рішень та методів їх досягнення. Існують різні погляди на критерії ефективності управління економічними процесами:

• повинен бути сформульований один критерій ефективності, який доповнюється системою часткових та загальних показників;

• повинен бути один критерій, що відображається одним загальним показником;

• повинна бути система критеріїв.

Критерій ефективності виробничо-ресурсного потенціалу повинен забезпечувати кількісне вимірювання рівня та темпів зміни його ефективності. Структура критерію повинна відображати два фактори процесу: живу і уречевлену працю. Якщо вважати, що обсяги виробництва залежать від відповідності рівня розвитку виробничо-ресурсного потенціалу рівню науково-технічного прогресу та форми його використання, то очевидно, що таким критерієм повинно бути зменшення витрат на одиницю продукції.

Відповідно з обраним критерієм визначається склад факторів, які реально впливають на процес управління використанням виробничо-ресурсного потенціалу. Кожному чиннику може бути ідентифікований показник, який кількісно відображає вплив чинника на оцінку ефективності. Відповідно до класифікації, яка запропонована аналітиками World Bank, всі показники можна поділити на дві групи:

• часткові, що використовуються тільки у конкретних галузях;

• узагальнені, що використовуються в усіх галузях економіки [5, c. 39-40].

Стосовно виробничо-ресурсного потенціалу, то ефективність його використання характеризується двома типами показників:

• абсолютні (загальні і часткові), що характеризують виробничо-ресурсний потенціал у процесі виконання виробничого процесу;

• відносні, що характеризують ступінь (інтенсивність, ефективність) використання виробничо-ресурсного потенціалу у виконанні своїх функцій.

Беручи до уваги вищенаведене, можна раціонально розробити стратегію управління використання виробничо-ресурсного потенціалу підприємства, використовуючи у деяких аспектах ідеї БПР-технології.

Мета БПР (бізнес-процес реінженіринг) – забезпечити більш гнучку реакцію підприємства на зміну вимог споживачів або на прогноз таких змін з одночасним зниженням витрат усіх видів. Однією з характерних рис БПР – технології, яка безпосередньо впливає на управління виробничо-ресурсним потенціалом є відмова від відповідальності за функціями управління за своєю природою дає змогу уникнути конфліктної ситуації і веде до колективного стимулювання підвищення якості робіт, відповідальності всіх виконавців щодо конкурентоспроможності продукції підприємства. Наприклад, поєднання в єдине ціле таких параметрів виробничо-ресурсного потенціалу, які знаходяться у компетенції різних структурних підрозділів, як формування машинного парку, управління запасами, змінність роботи обладнання, використання виробничих потужностей тощо, дає змогу розглядати їх як складові бізнес-процесу в розумінні БПР-технології. Використовуючи класифікацію виділимо, враховуючи особливості в управлінні виробничо-ресурсним потенціалом підприємства враховуємо і бізнес-процеси:

• процеси, що пов'язані з основною діяльністю, тобто випуском продукції та обслуговуванням споживачів (виробництво, збут, постачання);

• процеси інфраструктури;

• процеси підготовки виробництва (технологічна, кон'юнктурна і організаційна підготовка, планування тощо).

Наведена класифікація дає змогу представити для кожного процесу цілі, ресурси та результати.

Враховуючи напрямки у підвищенні наукового рівня обґрунтованості управління рішень на основі оцінки економічної ефективності розвитку виробництва та використання виробничо-ресурсного потенціалу, доцільно враховувати наступне:

• єдність і взаємодія виробничих ресурсів у процесі виробництва продукції;

• оптимальне управління показниками, які визначають рівень використання і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу, виходячи як з локальних завдань, так і з завдань розвитку підприємства;

• варіантності у підвищенні ефективності функціонування підприємств, виходячи з можливої різноманітності;

• управління показниками ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу під кутом зору пошуку оптимального рівня інтенсивності використання окремих видів ресурсів [6, c. 52-53].

Практика розроблення показників функціонування та розвитку промислового виробництва свідчить про недостатній зв'язок показників як між окремими напрямками розвитку підприємств, так і ресурсним забезпеченням. Недостатньо враховується в економічній оцінці варіантність розвитку виробництва і споживання ресурсів, їх віддача, питома вага окремих ресурсів. Очевидно, що питання визначення економічної ефективності має багатоаспектний характер.

Для визначення рівня ефективності діяльності промислових підприємств, використання їх виробничо-ресурсних потенціалів необхідно використовувати не тільки часткові показники господарської діяльності, але й показники узагальнюючі. Необхідне розроблення економіко-математичних моделей, які відображали б різні аспекти і наслідки розвитку виробництва і відтворення виробничо-ресурсного потенціалу.

Побудова моделі визначення рівня ефективності промислового підприємства повинна допускати відповідне зростання, темп якого залежить від обраної економічної стратегії. На рис. 1 показано два варіанти реалізації економічної стратегії розвитку виробництва.

Вплив структури виробничо-ресурсного потенціалу підприємства на показники ефективності його діяльності у загальному виді може бути представлено:

Ys= Ys (Ф, L, A),

де: Ф – основні фонди (машини, обладнання, механізми), котрі становлять технічну компоненту виробничо-ресурсного потенціалу; L – затрати трудових ресурсів; А – сировина і матеріали на виготовлення продукції в умовах використання у відповідному режимі виробничо-ресурсного потенціалу.

Як показники Ys розглядаються показники ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу, зокрема, наприклад, випуск продукції, прибуток і ін.

Якщо потрібно визначити вплив змін у структурі виробничо-ресурсного потенціалу, які обумовлені впровадженням заходів науково-технічного прогресу, та в якості Ys можуть використовуватися показники, наприклад, приріст обсягу продукції, приріст прибутку тощо. Індекс наше S буде характеризувати змістовність конкретного показника економічної ефективності [3, c. 125-127].

Потрібно відзначити, що структура виробничо-ресурсного потенціалу може розглядатись і в інших аспектах, які обумовлені специфікою виробництва, технологією і її режимом функціонування. Однак, дослідження структури виробничо-ресурсного потенціалу в аспекті використання фондових, трудових і сировинних ресурсів відкриває можливість визначення ефективності виробничо-ресурсного потенціалу як з позицій кінцевих результативних показників виробництва, так і рівня інтенсифікації використання ресурсів.

Дослідження ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу, при котрих в якості факторів-аргументів вибиралися показники ресурсомісткості виготовлення продукції, які розглядалися щодо використання фондових, трудових і сировинних ресурсів на підприємствах машинобудування і приладобудування Львівської області з урахуванням і коригуванням значень у зв'язку з неповним використанням виробничих потужностей показали наступну залежність:

Y=2,26-0,79 (Ф/Z)- 1,43 (L/Z)- 2,09 (A/Z); R=0,74 ,

де: Ф/Z, L/Z, A/Z – характеризують відповідно рівень фондо-, трудо- та матеріаломісткості виробництва продукції.

У наведеному рівнянні досліджувався взаємозв'язок показника ресурсної ефективності, який визначався стосовно виготовлення продукції, котрий припадав на одиницю вартості виробничо-ресурсного потенціалу. Цей показник ефективності використання виробничо-ресурсного потенціалу розглядався залежно від параметрів фондо-, трудо- та матеріаломісткості виробництва продукції. При цьому видно, що найбільше значення цього показника має рівень матеріаломісткості продукції. Коефіцієнт при А є найбільшим за абсолютною величиною. Це пояснюється тим, що у сучасних умовах при високих цінах на сировину і матеріали, не дивлячись на те, що такого типу виробництва є досить трудомісткими, показник А більшою мірою впливає на чисельник досліджуваного показника, ніж на знаменник R (Z/R, де R=Ф+L+A), де

він становить одну з компонент вартості виробничо-ресурсного потенціалу. Коефіцієнт при показнику трудомісткості продукції становить 1.43, при фондомісткості продукції – 0,79. У цілому рівняння множинної регресії показує, що рівень ресурсної ефективності безпосередньо залежить від використання виробничо-ресурсного потенціалу. Чим вищий показник фондо-, трудо- та матеріаломісткості виробництва продукції, тим нижча ресурсна ефективність виробничо-ресурсного потенціалу.

При дослідженні тенденції зміни величини прибутку, яка припадає на одиницю продукції, залежно від параметрів фондо-, трудо- та матеріаломісткості виготовлення продукції, змістовна суть залишається практично такою ж. Крім цього необхідно відзначити істотну роль затрат сировини і матеріалів у ціні продукції і її вплив на прибуток. З вивчення цієї залежності також видно, що зростання фондоозброєності праці недостатньо забезпечується збільшенням фондовіддачі [4, c. 137-139].


2. Шляхи підвищення ресурсного забезпечення розвитку підприємств в сучасних умовах господарювання

Одним із важливих елементів потенціалу розвитку організації є ресурси, які задіяні у процесі господарської діяльності. Ресурси (від франц. ressource – допоміжний засіб) – цінності, засоби, можливості, грошові засоби, джерела засобів доходів [8, с.71], є фактором внутрішніх резервів економічного розвитку організації за умови їх ефективного використання, що дозволяє забезпечити не тільки потреби організації, але й потреби суспільства (рис.1).

Питання ресурсного забезпечення як необхідної умови ефективної діяльності організацій розглядається у працях вітчизняних та зарубіжних економістів. Структура ресурсного забезпечення діяльності окремих підприємств є різною і на сьогодні існують різні підходи до оцінки та ефективного управління структурним співвідношенням ресурсів організації.

Тому на сьогодні важливим є визначення оптимальної структури ресурсів, що забезпечують ефективну діяльність організації та значно полегшують пошук основних шляхів поліпшення використання ресурсного потенціалу в умовах зростаючої конкуренції не тільки на рівні країни, але і в межах світової спільноти.

Результати Структура ресурсного забезпечення для кожної організації є індивідуальною, виходячи із специфіки галузі, у якій вона функціонує, рівня економічного розвитку, стану потенціалу розвитку, вибраної стратегії подальшого розвитку.

Особливістю управління ресурсами є те, що організації кожної галузі відрізняється специфічною структурою ресурсного потенціалу. Так матеріалоємні галузі (видобувна та переробна галузь промисловості) потребують значних матеріальних ресурсів, які складають переважаючу частку у витратах виробництва [5, c. 39-40].

Матеріальні ресурси є обмеженими і часто їх забезпечення супроводжуються проблемою дефіциту, тому необхідним є їх ефективне і раціональне використання, поглиблення переробки та заміна штучно створеними аналогами. Стратегічне управління матеріальними ресурсами передбачає зниження матеріаломісткості продукції, збільшення виходу продукції, скорочення та ліквідацію втрат, використання вторинних ресурсів і відходів. Капіталоємні галузі (машинобудівна, будівельна галузь) вимагають значних технологічних та технічних ресурсів, які, з одного боку, відіграють прогресивну роль у розвитку організації і забезпечують йому конкуренту перевагу, з другого боку – за умови нестачі чи неефективного використання обмежують подальший розвиток. Управління даною складовою ресурсного забезпечення діяльності організації передбачає постійний процес оптимізації використання та заміни техніко-технологічної складової потенціалу. Трудоємні галузі (електроніка, легка, харчова промисловість) базуються на використанні значних трудових ресурсів. Управління трудовими ресурсами базується на твердженні, що працівник – важливий фактор виробництва в сучасних умовах, який дає змогу пристосувати його діяльність до вимог зовнішнього середовища. Стратегічне управління трудовими ресурсами передбачає добір кадрів, навчання, перекваліфікацію, заміщення, оцінку, звільнення, мотивацію праці. Інформаційноємні галузі (банківська галузь, консалтинг, інформаційні системи) вимагає постійної і достовірної інформації про окремі тенденції розвитку економіки не тільки країни, але і світу та висококваліфікованих працівників. Інформаційні ресурси і комунікації виступають у ролі зв'язучої ланки між організацією і зовнішнім середовищем. Достовірна, вчасна, релевантна інформація є запорукою успішного функціонування організації, оскільки дозволяє виявляти зміни, що відбуваються в її робочому середовищі та вчасно на них реагувати. Енергетичноємні галузі (енергетична галузь, галузь кольорової металургії) вимагають значних затрат енергетичних ресурсів (вугілля, електроенергія, торф). В сучасних умовах необхідним є дослідження енергомісткості виробництва і складання бюджету в межах існуючих обмежень. Разом з тим, важливий напрямок розвитку організацій, для яких пріоритетними є даний вид ресурсу - пошук альтернативних джерел постачання, що забезпечує зменшення залежності від факторів політичного, економічного та міжнародного впливів. Фінансові ресурси є необхідною умовою розвитку будь-якої організації і управління ними зорієнтоване, у першу чергу, на забезпечення стабільних і життєво важливих фінансових потоків, пошук зовнішніх джерел фінансування за умови необхідності, оптимізації структури капіталу. В сучасних умовах інноваційні ресурси забезпечують організації конкурентні позиції та виживання у довгостроковій перспективі.

Таким чином, ресурсний потенціал організації кожної галузі характеризується наступним: структурою необхідних і доступних ресурсів залежно від галузевої належності, характеру виробництва, місцезнаходження; системою прийняття рішень щодо ресурсного забезпечення розробки та виконання ресурсних стратегій, залежних від форм власності та рівня управління підприємством; оптимальним співвідношенням ресурсів для досягнення певних цілей розвитку. Для, прикладу, впровадження інновацій в організації супроводжується додатковим залученням фінансових ресурсів, кваліфікованих кадрів, інформаційних ресурсів тощо [7, c. 65-66].

Значення та вплив ресурсів на ефективність роботи підприємства визначається роллю, яку відіграє ресурс для досягнення цілей підприємства, можливостями його заміни, рівнем впливу ціни на окремі ресурси та оцінюється системою показників, що характеризують ефективність використання ресурсів підприємства та визначають їх вплив на кінцеві результати діяльності. Так, ефективність використання матеріально-сировинних ресурсів можна визначити через показники матеріаломісткості, глибини переробки сировини, частки відходів; ефективність використання трудових ресурсів здійснюється за допомогою показників продуктивності праці, прибутку на одного працівника, частки приросту товарообігу за рахунок збільшення продуктивності праці; показниками ефективності використання фінансових ресурсів можуть слугувати прибуток, рентабельність, частка власного капіталу, ліквідність, платоспроможність; ефективність використання техніко-технологічних ресурсів можна розрахувати за допомогою показників фондоозброєності, фондовіддачі, рівня завантаження виробничих потужностей; капіталоємності, капіталовіддачі; ефективність використання енергетичних ресурсів потребує визначення показників енергоємності, енергооснащеності, рівня втрат; визначити ефективність використання інноваційних ресурсів можна за допомогою показників питомої ваги нових продуктів в асортименті організації, кількості зареєстрованих патентів, середнього терміну дії патентів організації, кількості раціоналізаторських пропозицій на одного працівника; для визначення ефективності використання інформаційних ресурсів можна скористатись такими показниками як рівень інформаційної підтримки діяльності організації, рівень інформаційного оновлення, рівень доступу працівників до інформації, що безпосередньо стосується їх діяльності.

Пріоритетність використання певного структурного співвідношення ресурсного потенціалу організації визначається на основі аналізу позицій підприємство щодо можливості досягнення цілей розвитку на основі існуючих методик стратегічного аналізу діяльності організацій. Зокрема, метод портфельного аналізу на основі матриці "частка ринку-зростання" дозволяє з'ясувати, в якому напрямку слід розвиватися, щоб зберегти свої позиції, чи слід і як взагалі необхідно їх змінювати, дозволяє визначити, які ресурси необхідні для забезпечення надійних позицій і як розподілити стратегічні грошові кошти між стратегічними зонами господарювання в майбутньому для їх утримання. Метод матриці "привабливість ринку - ефективність бізнесу" допомагає з'ясувати як існуючий бізнес дозволяє забезпечити ефективність діяльності організації з врахуванням внутрішнього потенціалу та зовнішніх можливостей розвитку. Метод матриці "перспективи розвитку бізнесу-конкурентоспроможність" (матриця направленої політики) орієнтує діяльність організації на пошук змін та залучення ресурсів залежно від етапу життєвого циклу товару. Використання аналізу стратегічного розриву дає змогу встановити відхилення, які можуть виникати у процесі досягнення цілей розвитку організації і вишукувати ті ресурси, які дозволять їх досягнути. Поле стратегічних рішень може охоплювати широкий спектр пропозицій щодо освоєння і використання різних ресурсів організації [1, c. 52].

Підсумовуючи викладене вище, слід підкреслити, що необхідною умовою розвитку вітчизняних організацій є вибір оптимальної структури ресурсного забезпечення для ефективної роботи в умовах динамічних змін, що відбуваються у зовнішньому середовищі. Можна виділити наступні напрямки поліпшення діяльності підприємства на основі вдосконалення управління його ресурсним потенціалом: зменшення витрат на ресурсне забезпечення діяльності підприємства шляхом їх раціонального використання; уникнення непотрібних (економічно недоцільних) напрямків діяльності, що вимагають залучення додаткових ресурсів; створення конкурентних переваг на основі пошуку та вибору такої структури ресурсного забезпечення, що найбільш повно дозволить використовувати внутрішній потенціал розвитку організації. Разом з тим, необхідною умовою ефективного використання наявних ресурсів є їх інтенсивне використання, що базується на впровадженні передових досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, застосуванні нових технологій, підвищенні рівня освіти і кваліфікації працівників, поліпшенні форм і методів організації виробництва, економній витраті людських, фінансових і природних ресурсів тощо. Розвиток на основі інтенсифікації передбачає зростання інтенсивності виробництва, продуктивності праці та ефективності на основі раціонального використання всіх ресурсів, що базується на застосуванні найефективніших засобів і предметів праці, кваліфікованої робочої сили, передових форм і методів організації праці, зростаючої інформованості про найновіші досягнення науково-технічного прогресу, має антивитратну спрямованість, оскільки супроводжується зменшенням витрат на одиницю продукції [2, c. 70-72].


Висновки

Узагальнення теоретичних і практичних підходів до розуміння економічної суті категорій “виробничий потенціал”, “ресурсний потенціал” дозволяє трактувати ресурсний потенціал як комплекс наявних на конкретну дату в суспільному виробництві засобів виробництва та трудових ресурсів і відповідної їм системи управління. Таке визначення у порівнянні з тим, що дається у науковій літературі більш чітко визначає місце та роль ресурсного потенціалу у формуванні господарських взаємовідносин на підприємствах.

У сучасних умовах розвитку України є необхідність аналітичного вивчення причин і результатів ефективності використання ресурсного потенціалу. Залежно від цільових потреб користувачів інформації запропоновано нову класифікаційну групу в складі поняття “потенціал” за рівнем управління. За цією ознакою слід розрізняти: потенціал національної економіки; галузевий потенціал; реґіональний потенціал; потенціал підприємства; потенціал структурних підрозділів.

Систематизація всіх типів класифікації забезпечує вибір оптимального з урахуванням ознак, принципів, мети класифікації.

Підсумовуючи варто констатувати, що критерій ефективності виробничо-ресурсного потенціалу повинен забезпечувати кількісне вимірювання рівня та темпів зміни його ефективності. Структура критерію повинна відображати два фактори процесу: живу і уречевлену працю. Відповідно з обраним критерієм визначається склад факторів, котрі реально впливають на процес управління, використання виробничо-ресурсного потенціалу. Кожному фактору повинен відповідати ідентифікований показник, який кількісно відображає вплив чинника на оцінку ефективності.


Список використаної літератури

1. Волощук С. Оцінка ресурсного потенціалу у розвитку підприємництва/ //Економіка АПК. - 2000. - № 12. - C. 47-52

2. Коваленко О.В. Ефективність використання ресурсного потенціалу підприємств //Вісник аграрної науки. - 2008. - № 7. - C. 70-72.

3. Краснокутська Н.С. Потенціал підприємства: формування та оцінка: Навчальний посібник. – Київ: Центр навчальної літератури, 2005.

4. Мартиненко В.П.Стратегія життєздатності підприємств промисловості: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006.

5. Мойса М.Я. Ресурсний потенціал підприємств та економічний механізм його раціонального використання //Економіка АПК. - 2004. - № 2. - С.38-43

6. Наумов Ю. Науково-методичне забезпечення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств //Економіка АПК. - 2003. - № 10. - С.52-55

7. Підлісецький Г.М. Підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу //Економіка АПК. - 2008. - № 5. - С.65-66.

загрузка...
Top