Охорона відкриттів. Охорона винаходів та патентів

Вступ.

1. Правова охорона винаходів та патентів.

2. Охорона відкриттів, права авторів відкриття.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

У сучасних умовах соціально-економічного розвитку інтелектуальна праця набуває дедалі більшого значення і поширює свій вплив на різні сфери людської діяльності. Від рівня інтелектуального потенціалу суспільства, від рівня його наукового розвитку залежить успіх вирішення багатьох економічних проблем, що мають місце в Україні. Необхідність вироблення ефективних засобів правової охорони суспільних відносин у сфері створення, використання результатів інтелектуальної діяльності зумовлена часом. Чи не найголовніше місце у цій сфері належить вивченню та аналізу винахідницьких прав як складової частини в системі цивільно-правового регулювання інтелектуальної власності в Україні. Нормативно-правова база, що регулює винахідницьку діяльність, постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які дозволили б максимально захистити винахідника, національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.

Кроком вперед можна назвати прийняття 16 січня 2003 р. Цивільного кодексу України (далі ЦК), четверта книга якого фактично є кодифікованим актом у галузі інтелектуальної діяльності. Саме патентним правам присвячена одна із глав цієї книги, яка значною мірою оновила регулювання суспільних відносин з науково-технічної творчості.

Однак, прийняття ЦК створило й певні труднощі у регулюванні суспільних відносин у галузі технічної творчості. Ускладнює цей процес неприведення у відповідність до нового ЦК основного нормативного-правового акта - Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” (далі Закон про винаходи), що регулює правову охорону винаходів. Таке становище може призвести до певних колізій, непорозумінь та прогалин у законодавчому регулюванні. Деякі положення зазначеного закону є застарілими і не відповідають сучасному розвитку суспільно-економічних відносин у сфері впровадження нових технологій.

Актуальність теми посилюється тим, що на практиці виникає чимало питань, які потребують теоретичного осмислення та законодавчого уточнення. Це питання визначення, що саме може бути винаходом та його об'єктами; з'ясування позиції законодавців щодо розуміння поняття винаходів, створених у зв'язку з виконанням трудового договору, а також умов виникнення таких об'єктів; перегляду підходів до об'єму цивільної дієздатності неповнолітніх осіб стосовно об'єктів інтелектуальної власності; визначення підстав, умов та наслідків припинення або визнання недійсною правової охорони винаходів.


1. Правова охорона винаходів та патентів

Юридичне визначення винаходу повинно містити його головні ознаки як об'єкта правової охорони, такі як: творчий характер, технічний характер, новизна, винахідницький рівень, придатність до промислового використання. На цій підставі пропонується визначити винахід як результат творчої діяльності людини, який є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання та здійснення якого дає певний технічний результат.

Із врахуванням намагання використання точної термінології та застосування нового визначення винаходу доводиться необхідність виключення із тексту закону термінів “технологія” та “технічне вирішення”. Доводиться зручність використання замість цих термінів терміна “результат творчої, інтелектуальної діяльності”, оскільки він застосований у ЦК України. Так, п. 1 ст. 6 Закону про винаходи необхідно викласти у такій редакції: “Не визнаються винаходами результати творчої діяльності, що суперечать публічному порядку, принципам гуманності і моралі та не відповідають умовам патентоздатності”.

За сучасним патентним законодавством України об'єктами винаходу визнаються продукти або процеси. До продуктів належать матеріальні об'єкти, такі як речовина, пристрій, механізм, споруда, виріб, штам мікроорганізму та ін. Перелік можливих продуктів не є вичерпаним, тому деякі фахівці вважають, що є усі підстави розуміти під продуктом технічну документацію, в якій описаний заявлений винахід. Таким чином, якщо технічну документацію вважати продуктом винаходу, то її створення необхідно вважати використанням винаходу. Для виправлення цього становища, необхідно у “Правилах складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель” зробити пряму вказівку на те, що технічна та будь-яка інша документація не належать до такого об'єкта винаходу як продукт.

За українським законодавством в якості винаходів можуть бути запатентовані діагностичні, терапевтичні та хірургічні способи лікування людей та тварин. Однак у більшості європейських країн вважається, що зазначені способи лікування не відповідають умові придатності до промислового використання і тому не можуть бути запатентовані. Той же самий підхід існував і в радянській системі права.

Аналіз цього питання приводить до висновку, що патентування діагностичних, терапевтичних та хірургічних способів лікування є доцільним, і виключення їх з об'єктів патентування немає сенсу. Серед головних чинників, які говорять за патентування способів лікування, необхідно назвати значну інвестиційну підтримку досліджень і розвитку науки у медичній сфері, оскільки патент дозволить відшкодувати початкові витрати на створення винаходів. Посилання на те, що запатентований винахід є більш дорогим та менш доступним, не є обґрунтованими. Окрім цього, вичленовування із кола патентоспроможних хірургічних, терапевтичних способів та способів діагностування створює необхідність юридичного закріплення значення кожного терміна, що може призвести лише до юридичних колізій та суперечок.

Серед об'єктів патентування слід виокремити біотехнологічні винаходи. Вивчення вітчизняного законодавства у цій сфері приводить до висновку, що воно поки ще знаходиться у стадії формування. Незважаючи на можливість патентування цієї категорії винаходів, існує гостра необхідність у врегулюванні деяких питань. Так, необхідно чітко визначити, що відноситься до біотехнологічних винаходів, заборонити патентування окремих біотехнологій, визначити сферу застосування прав щодо патентів на біотехнологічні продукти.

Найактуальнішим питанням у сфері охорони інтелектуальної власності, є, зокрема, питання про те, наскільки високим має бути рівень охорони винаходів патентами та як патенти впливають на інноваційний розвиток. Деякі дослідники висловлюють занепокоєння у зв’язку з функціонуванням високого рівня патентної охорони. На їх думку, це загрожує обмеженням доступу суспільства до винаходів і спричиненням ситуації, за якої винахідник не зможе отримати дохід за свій винахід, а лише буде спроможним відшкодувати витрати на його створення [1].

Проблема оптимального режиму патентної охорони може бути вирішена шляхом забезпечення балансу між правами винахідника та інтересами суспільства.

При цьому мають враховуватися витрати винахідника на створення винаходу; можливість здійснення винахідницької діяльності з використанням існуючого патенту, а також доходи винахідника від патентної охорони.

Необхідність охорони винаходів патентами пояснюється тим, що винахідник може зустрітися з проблемою відшкодування витрат на створення й впровадження винаходу тоді, як такий винахід вже знаходиться в процесі його несанкціонованого відтворення. Без належної охорони завжди існує загроза, що у випадку створення винахідником нового винаходу, що вимагає значних витрат, конкурент матиме можливість відтворити його без жодних витрат і, як результат, матиме дохід від нього.

Це у свою чергу може призвести до ситуації на ринку, коли ціна на продукт, що втілює цей винахід, впаде, і виробник не зможе відшкодувати свої витрати.

Аргументи на користь традиційного уявлення про те, що патентна охорона стимулює процес обміну знаннями та інноваційний розвиток:

а) Патентна охорона містить обмеження, спрямовані на запобігання проблемі збідніння “банку знань“ людства

Патентна охорона долає зазначену проблему шляхом встановлення в законодавстві багатьох країн (зокрема, України та США) умови патентування, відповідно до якої заява про одержання патенту, що стає згодом публічним документом, повинна містити детальний опис винаходу. Цей опис дозволяє певному сегменту суспільства, що володіє технологічними знаннями, відтворити запатентований продукт. З іншого боку, вимога щодо розголошення детальної інформації про винахід може мати негативний наслідок: вона може стати посібником для потенційних порушників у неправомірному використанні патенту.

б) Вимоги, що ставляться для одержання патенту на винахід, є досить вибагливими, що дозволяє обмежити коло потенційних патентів та сприяє інноваційному розвиткові

Процедура одержання патенту на винахід є досить складною та тривалою у часі. Патентне право встановлює адміністративні обмеження та обмеження по суті патенту. Адміністративні обмеження полягають у встановленні формальних вимог щодо порядку одержання патенту. Вимоги по суті включають вимоги щодо корисності, новизни та неочевидності винаходу (так звані умови патентопридатності винаходів), мова про які піде нижче.

в) Патентна охорона є досить надійною та досконалою, що спонукає винахідників до створення нових винаходів

Патент охороняє винахід від будь-якого відтворення (в той час, як авторське право, скажімо, встановлює лише заборону здійснювати відтворення “виразу” ідеї твору). У зв’язку з тим, що обов’язковою умовою охорони винаходів є їх реєстрація, в Україні та США сформована досить ефективна система реєстрації патентів, яка створює широкі можливості пошуку певного патенту в національному реєстрі (в тому числі, для одержання опису певного винаходу).


2. Охорона відкриттів, права авторів відкриття

Сьогодні в Україні відповідно до ст.420 Цивільного кодексу України (ЦКУ), що набрав чинності з 1 січня 2004 року, відкриття входить в перелік охоронюваних об’єктів інтелектуальної власності і лише в двох його статтях розкриваються поняття і право на наукове відкриття (це питання пока що не набуло подальшого розвитку в законодавчих документах). Але з огляду на минулий 35-літній досвід нашої країни по охороні наукових відкриттів, познайомимося з основними поняттями цього об’єкта інтелектуальної власності.

З огляду на величезне значення наукових відкриттів для розвитку культури, науки і техніки, у кінці 19 століття світове співтовариство стало задумуватися про доцільності спеціальної охорони наукових відкриттів. Уперше це питання був сформульований на Лондонському конгресі Міжнародної літературної і художньої асоціації в 1879р. З тих пір приблизно раз у десятиліття в мирний довоєнний час це питання обговорювався на конгресах цієї асоціації. Але тільки в другій половині 20 століття в березні 1978 року країнами-учасницями Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) був прийнятий Женевський договір про міжнародний реєстрації наукових відкриттів. Цей Договір припускав закріплення авторства і пріоритету відкриття, а також інформування світовий громадськості. Однак він так і не набрав сили.

Міжнародна охорона наукових відкриттів не відбулася, незважаючи на те, що вже існував подібний національний досвід у країнах, так називаного в ті часи, соціалістичного табору: СРСР — з 1947 року, ЧССР (Чехословакія) — з 1957 року, НРБ (Болгарія) — з 1961 року, МНР (Монголія) — с 1970 року й у Республіці Куба — з 1983 року.

Перше відкриття в СРСР було зареєстровано 26 червня 1957 року з пріоритетом від 15 березня 1947 року. За наступних 35 років у СРСР зареєстровані близько 400 відкриттів, при цьому кількість заявок на відкриття перевищило 12 тисяч. Очевидно, що добір був дуже строгий.

На жаль, з розпадом соціалістичного табору спеціальна охорона відкриттів у світі припинила своє існування. У 21 столітті відкриття знову, як і в 19 столітті, охороняються лише в рамках авторського права, як науково-літературні твори, що не забезпечує правової охорони сутності відкриття і його пріоритету.

Якщо винахід — це то, чого ніколи не було у світі до моменту винаходу, то відкриття — це те, що було завжди, але ми про це не знали.

В свій час визначення відкриття було дане в «Положенні про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції», що затверджене РМ СРСР № 584 від 21 серпня 1973 року, яке практично повторене у ст.457 ЦКУ: «Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання».

Відкриттями в рамках даного Положення не визнаються географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, а також відкриття родовищ корисних копалин і відкриття в області суспільних наук.

З визначення відкриття випливають критерії його охороноздатності:

· відкриття повинне бути науковим положенням, обґрунтованим теоретично і, як правило, підтвердженим експериментально (у зв’язку з чим між датами пріоритету і реєстрації відкриття проходить іноді не одне десятиліття);

· відкриття повинне мати своїм об’єктом закономірність, властивість або явище матеріального світу;

· відкриття повинне бути новим, тобто раніше не відомим у світі науковим положенням;

· відкриття повинне вносити корінні зміни в рівень пізнання (що і доводиться десятиліттями).

Відповідність заявленого відкриття зазначеним критеріям установлювала авторитетна наукова експертиза, у результаті якої лише кожна тридцята заявка на відкриття була визнана науковим відкриттям.

У п.14 Положення зазначено, що «пріоритет відкриття визначається по даті, коли вперше було сформульоване положення, заявлене в якості відкриття, або по даті опублікування зазначеного положення в відкритому друку, або по даті доведення його іншим шляхом до відома третіх осіб». У випадку відсутності офіційного підтвердження дати пріоритету, він установлюється по даті надходження заявки на відкриття в патентне відомство (у теперішній час заявки на відкриття патентним відомством не приймаються). Таким чином, претендентам на відкриття необхідно мати офіційно підтверджений факт обнародування сутності відкриття.

Тут дуже важлива відмінність порядку встановлення пріоритету для відкриття у порівнянні з установленням пріоритету для винаходу. Якщо сутність винаходу, як правило, не можна обнародувати до дати подачі заявки в патентне відомство, то сутність відкриття необхідно обнародувати, тобто довести до відома третіх осіб, якомога раніше. При цьому необхідно будь-яким способом зафіксувати факт обнародування сутності відкриття, склад авторів і дату обнародування. Найпростіше опублікувати сутність відкриття в офіційно зареєстрованому виданні, або зареєструвати авторське права на наукову статтю, в якій описано відкриття.

Дуже важливий аспект у відношенні відкриттів, як об’єктів інтелектуальної власності, — відкриття не є об’єктом виключних прав. Ніхто не може установити монополію на використання відкриттів. Відкриття належать усьому світові.

Проте, автори відкриттів мають особисті немайнові права:

· право авторства — як честь вважатися першовідкривачем визначених знань;

· право на ім’я — як право на спеціальну назву відкриття або на визначену форму вказівки у відкритті імені автора: під своїм ім’ям, під умовним ім’ям або псевдонімом, а також анонімно.

Авторові (співавторам) відкриття в СРСР покладалася авторська винагорода до 5 тисяч радянських карбованців за одне відкриття (винагорода за використаний винахід у ті часи могла бути в межах до 20 тисяч карбованців), а також ряд інших пільг майнового порядку.

Ст.458 ЦКУ: «Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом».


Висновки

Отже, кожний об'єкт інтелектуальної власності має свої особливості і тому питання розподілу прав на ці об'єкти, створені у зв'язку з виконанням трудового договору, повинні вирішуватися спеціальними законами. На підставі цього запропоновано, щоб положення ч. 2 ст. 429 ЦК могли бути змінені не лише договором, але й спеціальним законом. Доводиться, що право на отримання патенту на службові винаходи повинно належати роботодавцеві.

Суспільство покладає сподівання на патентну систему як на стимулятор інноваційного прогресу, однак, патентна система спроможна лише дещо сприяти патентам. В контексті співвідношення інноваційного розвитку та винахідництва було сформовано дві позиції на підтримку патентної системи. Перший аргумент базується на переконанні, що патентна система стимулює винахідницьку активність, оскільки вона дозволяє винахіднику одержувати дохід від його діяльності. Другий аргумент полягає в значенні патентної системи для обміну інформацією між винахідником та суспільством (суспільство надає винахіднику право власності на його винахід, а винахідник в обмін на це надає суспільству інформацію, що випливає з його винаходу). Суспільство може використати цю інформацію для інноваційного розвитку.

Сьогодні все частіше лунає переконання про те, що патентна система не просто не сприяє інноваційному розвитку, а більш того, гальмує його. По-перше, тому, що патентна система підтримує лише обмежене коло спеціалізованих винаходів, ігноруючи при цьому значну частину продуктів творчої діяльності, - стверджують дослідники. По-друге, патентна система сприяє тим, хто переслідує мету здійснення контролю та стримування інноваційного розвитку шляхом обмеження доступу до винаходу.


Список використаної літератури

1. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики/ Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького, НАН України, Ужгородсь-кий державний ін-т інформатики, економіки і права; Ред.: Ю.С. Шемшученко, Ю.Л. Бо-шицький. - К., 2002. - 422 с.

2. Інтелектуальна власність в Україні: Нормативна база/ Укл. О. М. Роїна. - 2-ге вид.. - К.: КНТ, 2005. - 396 с.

3. Інтелектуальна власність: теорія і практика інноваційної діяльності: Підручник/ М. В. Вачевський, В. Г. Кремень, В. М. Мадзігон та ін.; Мін-во освіти і науки України, Дрогобицький державний педагог. ін-т ім. Івана Франка. - К.: Професіонал, 2006. - 447 с.

4. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. - 2000. - (Б-ка словників "Ін Юре") Т.1: Авторське право. - 2000. - 354 с.

5. Інтелектуальна власність : Словник-довідник : У 2 т./ Ред. О.Д. Святоцький; Державне патентне відомство України. - К.: Ін Юре. – 2000. - Т.2: Промислова власність. - 2000. - 354 с.

6. Підопригора О. Законодавство України про інтелектуальну власність: монографія/ Оксана Підопригора,. - Харків: Консум, 1997. – 190 с.

7. Хрустальова В. Інтелектуальна власність в системі економічних відносин перехідної економіки України: Автореф. дис. на здобуття наук. ступ. кандид. економ. наук: Спец. 08.01.01 - Економічна теорія/ Вікторія Хрустальова,; Київський ун-т ім. Т.Г.Шевченка. - К., 1999. - 19 с

загрузка...
Top