Охорона материнства і дитинства. Нафтопереробна промисловість

Вступ.

1. Основні технології в нафтопереробній галузі.

2. Загальна характеристика технології нафтопереробки.

Висновки

Список використаної літератури.

Тема 2: Охорона материнства і дитинства.

Вступ.

1. Основні тенденції охорони материнства і дитинства в Україні.

2. Особливості охорони дитинства в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Надійність роботи та сталий розвиток паливно-енергетичного комплексу України значною мірою залежить від стану нафтогазової галузі, розвитку та стабільності функціонування її складових, до яких належить сектор нафти та нафтопродуктів.

На сучасному етапі для забезпечення стабільності й надійності функціонування сектору нафти і нафтопродуктів принциповим є визначення довгострокової стратегії його розвитку з позицій захисту національних інтересів, забезпечення енергетичної безпеки країни, дотримання норм і правил міжнародного права.

Розглянуто стан та ключові проблеми розвитку складових сектору нафти і нафтопродуктів (видобуток, імпорт, транспортування і транзит нафти, нафтопереробка, імпорт та експорт нафтопродуктів).

Визначені шляхи розвитку та перспективи забезпечення стабільного функціонування сектору.

Переробка нафти й виробництво нафтопродуктів в Україні здійснюється на шести нафтопереробних підприємствах, на базі яких створені акціонерні товариства: ЗАТ “Укртатнафта”, ЗАТ ”ЛИНИК”, ВАТ ”Херсоннафтопереробка”, ВАТ “Лукойл-Одеський НПЗ”, ВАТ “Нафтохімік Прикарпаття”, ВАТ “НПК Галичина”. Контрольний пакет акцій Лисичанського й Одеського заводів належить російським нафтовим компаніям: “ТНК“ й “Лукойл”.


1. Основні технології в нафтопереробній галузі

У 2003 та 2004 роках на НПЗ України перероблено рекордно високий упродовж останніх 11 років обсяг нафти – по 21,2 млн.тонн Збільшення обсягів переробки нафти і виробництва товарної продукції дозволило майже повністю забезпечити власною продукцією потреби українського ринку нафтопродуктів. При цьому значно зросли обсяги їх експорту. Перехід Україною від імпорту до експорту нафтопродуктів є позитивною зміною її енергетичного статусу і відповідає стратегії Уряду України щодо формування експортної політики держави.

В Україні в порівнянні з країнами Євросоюзу, з одного боку, є надлишок потужностей первинної переробки нафти, з іншого – нестача потужностей вторинної переробки. Україна споживає близько 16 млн т нафтопродуктів на рік: по 5 млн т бензину й дизельного палива та 6 млн т мазуту. В країні функціонує 6 нафтопереробних заводів загальною потужністю 52 млн т нафти на рік, які здатні не тільки забезпечити власні потреби у нафтопродуктах (біля 30 % від загальної потужності), а й реалізовувати їх експорт до країн Європи.

Продукти нафтопереробки легко реагують з киснем і значну їх частину використовують як різні види палива. При переробці їх захищають від контакту з киснем при високих температурах, але для важких продуктів є можливість проводити реакції з киснем при температурах нище 250-300°С, запобігаючи створенню вибухонебезпечних сумішей у парогазовій фазі. Так виробляють окислені бітуми з гудрону. На нафтопереробних установах використовують термоокислювальні процеси з метою очищення газових викидів від нафтопродуктів у печах доопалення, а також у виробництві сірки з технічного сірководню, що створюються при очищенні гідроочистці з сірковміщуючих сполук.

Переробка нафти та розподіл нафтопродуктів є єдиними елементами українського енергетичного сектору, які мають розвинену конкуренцію та ринкові ціни. Однак в галузі існує низка проблем. Більшість продукції українських НПЗ не відповідає міжнародним стандартам, екологічним вимогам та попиту українського ринку: виробляється забагато мазуту і дуже мало бензину. Низький рівень глибини переробки нафти на українських НПЗ та низька якість нафтопродуктів є перешкодою для диверсифікації постачання нафти та підвищення енергетичної ефективності. Нафтопереробна галузь працює не на повну потужність, за останні роки потужність НПЗ України використовувалася тільки на 20—30 % при середньосвітовому рівні 87 %. Збільшилася залежність НПЗ від зовнішніх поставок нафти, причому з одного джерела — Російської Федерації. Маючи здебільшого приватизовані НПЗ, держава не має ефективних важелів, щоб змінити ситуацію. Дуже часто на практиці дії компаній мають скоординований характер і, за умов відсутності в країні резервних запасів нафтопродуктів, фактично монополізують ринок.

2. Загальна характеристика технології нафтопереробки

Добута зі свердловин нафта не є товарним продуктом. Для того, щоб отримати з нафти товарні нафтопродукти, її необхідно розділити на фракції, очистити ці фракції, а деякі з них піддавати додатковій обробці на нафтопереробних заводах.

Зневоднення та знесолення нафти. Пересуваючись по свердловинам, нафта інтенсивно змішується з пластовою водою та утворює водонафтову емульсію, тобто систему двох взаємо нерозчинених або погано розчинених рідин, в яких одна знаходиться в завислому стані у вигляді мікроскопічних краплин. Емульсії бувають типу „нафта у воді” та „нафта у нафті”. Для зневоднення та знесолення нафти використовуються різні методи руйнування нафтової емульсії:

· термічний – підігрів нафти, її відстоювання від води, промивка гарячою водою;

· електричний – обробка емульсій в електричному полі змінного струму. Основним апаратом електро-обезводнювальної та обезсолювальної установки (ЕЛОУ) є електродегідратор;

· хімічний – додання до нафти деемульгаторів. Деемульгатори – речовини, які здатні знижувати поверхневий натяг і цим сприяти руйнуванню емульсій.

Перегонка нафти на атмосферних установках. Першим процесом переробки нафти є процес її перегонки на атмосферних установках, який носить назву першої фракційної перегонки. Першим кроком перетворення її на корисні продукти є фракційна перегонка, яка розділяє суміш на фракції – групи вуглеводнів зі схожою довжиною ланцюгів, а тому зі схожими точками кипіння. Цей процес в значній мірі визначає вихід та якість основних нафтопродуктів.

Основні апарати: трубчаста піч, ректифікаційна колона, теплообмінники, конденсатори, холодильники, насоси. Трубчасту піч використовують для нагріву нафти до необхідної температури. Всередині печі розташований змійовик зі сталевих труб. Ректифікаційна колона представляє собою циліндр з перегородками всередині та слугує для розділення парів на окремі фракції. Теплообмінники – це апарати для підігріву нафти за рахунок тепла дистилятів, конденсатори та холодильники – апарати для конденсації та охолодження фракцій.

Холодна нафта подається сировинним насосом через теплообмінник, де частково нагрівається за рахунок охолодження дистилятів чи залишку, які надходять із колони до приймача. Потім нафта потрапляє до водобрудовіддільника для відстоювання від води та бруду, знову в теплообмінник (мазутний) і в трубчасту піч. На виході з печі нафта має температуру 320-330 С. З цією температурою вона подається у колону для розділення.

Гаряча рідина проходить до ректифікаційної колони, де леткі молекули перетворюються на пару й піднімаються догори колони. Верх колони є прохолоднішим за низ, отож пара поступово сконденсується в міру її підняття. Колона містить низку мілких тарілок, що збирають рідину в міру її конденсації. Пристрої, що називаються барботувальними ковпачками, змушують висхідну пару проходити через рідину на тарілках. Пара сконденсується до рідини, коли вона надходить на тарілку, що є досить прохолодною.

Рідина, яка сконденсується на кожній тарілці, відкачується окремо. Коротші ланцюги мають нижчі точки кипіння, отже чим вище тарілка, тим коротшою є довжина ланцюгів, що збираються там.

З верху колони виходять пари бензину, котрі через конденсатор і холодильник направляються до приймача бензину. З низу колони відводиться мазут, який віддає частину тепла нафті та направляється до приймача мазуту. Вище входу сировини з тарілок відбираються дизельне паливо, керосин, лігроїн.

Перегонка мазуту на вакуумних установках. Мазут першої гонки (залишок від перегонки нафти) може бути перероблений декількома шляхами:

- на крекінг-установках з метою отримання авто бензинів;

- на вакуумних установках з метою отримання масляних дистиляторів;

- на бітумних установках;

- на коксових установках;

- може використовуватись в якості котельного палива.

Вакуумні перегоні установки в принципі нічим не відрізняються від атмосферних. Однак в їхній апаратурі є відмінності, пов’язані з деякими особливостями перегонки мазуту на масла. Масляні дистиляти починають кипіти при температурі вище 400 С. Для того, щоб вони випарувались, мазут необхідно нагріти до температури, перевищуючої 500 С. Проте таких високих температур важкі вуглеводні не витримують і розщепляють на дрібні молекули. При зміні тиску температура кипіння теж змінюється. Тому, для того, щоб створити умови, при яких мазут переганяється при температурах, не перевищуючих 400-420 С, необхідно його перегонку вести у вакуумі, при зниженому тиску.

На колоні відбираються дистиляти масел (солярові, веретенні, машині, циліндрові),а знизу її відводиться гудрон ,який слугує сировиною для отримання нафтобітумів.

Крекінг-процес. На атмосферних перегінних установках з нафти можна отримати стільки нафтопродуктів , скільки їх міститься в даній нафті. В залежності від якості нафти світлих нафтопродуктів відбирають від 10 до 70 %. Одночасно отримується велика кількість мазуту, частина якого перероблюється на масла, а значна частина повинна бути використана. Існує раціональний спосіб використання мазуту –крекінг-процес, суть якого полягає в тому, що мазут в печах нагрівається до необхідної температури, потім в реакційній камері відбувається крекінг сировини, у випарниках та колонах-розділення продуктів реакції на газ, крекінг-бензин, крекінг-керосин, керкінг-мазут (використовується в якості танкового мазуту , сировини для коксування чи для отримання бітуму). Вихід автобензину становить від 35% і більше від сировини.

Крекінг-процес можна вести при різних температурах та тисках (термічний крекінг), з різноманітною сировиною-легкою та тяжкою (вибірний крекінг), при наявності водню (гідрогенізація), кисню (каталітичний крекінг). При термічному крекінгу отримують газ, бензин, газойль та крекінг-залишок. Гозойль використовується як компонент котельного палива. Крекінг-залишок при нагріванні легко коксується, тому його використовують в якості сировини для установок коксування. При каталітичному крекінгу використовують каталізатори-речовини з температурою кінця перегонки 500 оС і вище, які прискорюють хід реакції та приводять до утворення нових з’єднань (вуглеводів).

Каталітичний риформінг. Після крекінгу іде риформінг. Процес каталітичного риформінгу необхідний для підвищення октанового числа прямогінних фракції або для отримання ароматичних вуглеводнів (бензол, толуол, ксилол). Це досягається шляхом перетворення на каталізатор молекул початкової сировини в ароматичні вуглеводні під дією температури та тиску при наявності водню. В якості сировини процесу використовують бензинові фракцій , до яких висовують жорсткі вимоги що до вмісту сірки , вологи та деяких інших речовин. Стабільність роботи каталізатору підвищується , якщо попередньо його прогартовують при 500оС та піддають гідроочистці при 300-370 оС.

Очищення дистилятів та виробництво товарних нафтопродуктів. Як правило, продукти, які отримують в процесі перегонки нафти та крекінгу сировини, ще не являються товарними продуктами, так як містять різноманітні шкідливі речовини. Для того, щоб перетворити вистилати у стійкі продукти, які не містять шкідливих речовин, їх піддають процесу очищення. Для очистки дистилятів використовуються різноманітні реагенти та матеріали, а також такі способи , як кислотно-лужна очистка дистилятів, очистка нафтових дистилятів глинами, очистка вибірними розчинниками (селективна очистка). Крім процесу очищення, для виробництв товарних нафтопродуктів використовуються додаткові способи переробки, наприклад знепарафінування, тобто видалення парафіну з метою підвищення температури застигання; знесолення, тобто видалення асфальто-смолистих речовин; додача різноманітних присадок, які покращують якість нафтопродуктів.


Висновки

В подоланні будь-якої проблеми завжди існують кілька шляхів і завдання полягає в тому, щоб обрати оптимальний. Варіантність існує і в розв’язанні проблеми нафтогазового забезпечення України. Однак особливість полягає у тому, що у даному випадку кардинальне поліпшення ситуації вимагає реалізації не одного з варіантів, а раціонального їх поєднання, інакше вирішення проблеми буде або неможливим, або ж носитиме тимчасовий характер. Такими варіантами є на сьогодні три:

· відновлення поставок нафти і газу з Росії у попередніх їх обсягах (тих, що повністю забезпечували потреби в них української економіки);

· максимальне використання внутрішніх резервів розв’язання паливно-енергетичної проблеми в цілому і нафтогазової зокрема.

Нарощування обсягів власного видобутку нафти стримується такими негативними факторами, як вичерпання достовірних нафтових запасів, важка доступність розробки родовищ (дві третини запасів розташовані на глибинах більш 2,5 км), технологічна відсталість нафтовидобувної промисловості, недостатні обсяги розвідувального буріння, зволікання з пошуком і освоєнням нових родовищ, зокрема на шельфі Чорного і Азовського морів.

На підвищення ефективності переробки нафти негативно впливають такі фактори, як фізичне зношення та технологічна відсталість основних фондів нафтопереробки, відсутність відповідного фінансування та стимулювання проведення реконструкції та модернізації виробництва, значна залежність НПЗ від монопольних поставок нафти із Росії та скорочення обсягів поставки, низька конкурентоздатність продукції НПЗ, яка не відповідає європейським стандартам якості. Отже, проблема створення сприятливих умов для розвитку вітчизняної нафтовидобувної і нафтопереробної галузі, потребує нагального розв’язання. Більш детальний аналіз та визначення шляхів вирішення вказаних вище проблем.


Список використаної літератури

1. Ю.В. Вадецкий “Бурение нафтових и газових свердловин”,Москва. “Надра”,1995

2. И.В.Елияшевский “Технология добычи нафти и газа”,Москва. “Недра”,1995

3. М.Кристиан,С.Сокол, “Увеличение продуктивности и приемистости скважин”,Москва. “Недра”,1995

4. Левікин Е. В. Технологічне проектування зберігання газу у водоносних шарах. - М.: Надра,1973.

5. Лур'є М. В. Граничні цикли підземних газосховищ.

6. Лефлер Уильям Л. Переработка нефти. - М.: Химия, 2001.

7. Карамазов С. А Оборудование НПЗ и его эксплуатация: Учебное пособие для техникумов. – 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Химия, 1984.

8. Голомшток Л.И., Халдей К.З. Снижение потребления энергии в процессах переработки нефти. - М.: Химия, 1990.

9. Багиров И.Т., Кардаш И.М. Снижение энергозатрат на НПЗ. - М.: Химия, 1972.

10. Нафта і газ України. Гол. ред. М. П. Ковалко; Держ. Ком. Нафтової, газової та нафт опер. Промисловості України. - К.: Наук. Думка, 1997.

Вступ

В Україні охорона материнства та дитинства низкою прийнятих національних та державних програм визначена пріоритетним напрямком державної політики. Організація медичної допомоги дітям та матерям здійснюються шляхом впровадження сучасних перинатальних технологій, рекомендованих ВООЗ, як такі, що суттєво впливають на поліпшення здоров’я матері та дитини. Впровадження їх не потребує високовартісного обладнання, здешевлює вартість медичної допомоги, що є актуальним для країни з обмеженими ресурсами. Позитивний досвід роботи за сучасними технологіями у пілотних областях за проектом “Здоров’я матері та дитини” у Волинській, Донецькій, Житомирській, Львівській областях дав змогу знизити рівень патологічних пологів з 70% до 30%, кількість кесарських розтинів - наполовину, застосування медикаментів - на 80%, що підтверджує необхідність поширення цих технологій на всі пологові заклади України.

1. Основні тенденції охорони материнства і дитинства в Україні

Здоров`я жінок є однією з найважливіших характеристик розвитку суспільства, оскільки саме стан здоров`я жінок здебільшого обумовлює стан майбутніх поколінь. Доступ жінок до медичного обслуговування, зокрема в тому, що стосується планування сім`ї, здійснюється згідно з положенням Конституції України (ст.49) та основ законодавства України про охорону здоров`я. Статтею 49 Конституції передбачено надання безоплатної медичної допомоги у державних та комунальних закладах охорони здоров`я, а також державне фінансування відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Нормативно-правова база в Україні формується в межах норм, встановлених Конвенцією Міжнародної організації праці № 103 “Про охорону материнства”, що набрала чинності 7 вересня 1955 р.

Необхідна медична допомога жінкам в період вагітності, пологів та в післяпологовий період надається у всіх випадках, коли жінка звертається за такою допомогою. Оплату за надання такої допомоги законодавством України не передбачено.

З метою захисту репродуктивних прав жінок і створення умов для безпечного материнства держава надає жінці відпустки по вагітності, пологах і догляду за дитиною.

Згідно з Кодексом законів про працю України жінки мають право на 3-річну неоплачувану відпустку по догляду за дитиною із збереженням робочого місця і трудового стажу. Крім того, жінці-матері при необхідності може бути надана відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичною висновку, до досягнення дитиною шестирічного віку. Працюючим жінкам, які мають грудних дітей, статтею 183 КЗпП надаються спеціальні перерви для годування дитини: “жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку і харчування, додаткові перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через три години тривалістю не менше тридцяти хвилин кожна. При наявності двох і більше грудних дітей тривалість перерви встановлюється не менше години. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком.”

Стаття 185 КЗпП передбачає надання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, путівки до санаторіїв та будинків відпочинку безкоштовно або на пільгових умовах, а також подання їм матеріальної допомоги.

Стаття 186 КЗпП регламентує обслуговування матері на підприємстві та в організаціях.

2. Особливості охорони дитинства в Україні

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається з цього Закону, а також інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Завданням законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних і правових інститутів з метою захисту прав та законних інтересів дитини в Україні.

Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Виконання основних заходів національної програми «Діти України», прийнятої 1996 року, дещо поліпшило становище дітей, частково вирішило питання захисту материнства і дитинства, створення та розвитку нормативно-правової бази із забезпечення прав і законних інтересів дітей. 2001 року було прийнято закони «Про охорону дитинства» і «Про попередження насильства в сім’ї». Збільшилася кількість державних закладів та установ, які надають соціальну і психологічну допомогу дітям, котрі її потребують, розширилася мережа фондів й організацій, які займаються питаннями сімей із дітьми.

Однак аналіз стану справ щодо захисту прав та інтересів дітей в Україні свідчить про те, що об’єктивно соціально-економічні показники можна оцінити як несприятливі.

1. Економічне становище значної частини сімей погіршилося і, як наслідок, знизилася їхня роль у фізичному, психічному, інтелектуальному і моральному вихованні. На сьогодні в Україні 103 тис. дітей-сиріт, і їхня кількість продовжує збільшуватися. За минулий рік 88 притулків поповнилося 30 тис. «вуличних» дітей. За результатами перевірок, торік близько 30 тис. дітей з різних причин не відвідували школу.

2. Простежується загальна тенденція до збільшення захворюваності підлітків. За статистичними даними, 90% усіх підлітків мають відхилення в загальному стані здоров’я, із них у 20% — по два і більше захворювання.

Протягом останніх трьох років на охорону материнства і дитинства за програмами з Державного бюджету профінансовано видатки на придбання обладнання на суму понад 44 млн. грн., медикаментів та витратних матеріалів – на суму понад 192 млн. гривен.

Всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У порядку, встановленому законодавством, держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної юридичної допомоги, необхідної для забезпечення захисту їх прав.

Основні засади охорони дитинства та державну політику у цій сфері визначає Верховна Рада України шляхом затвердження відповідних загальнодержавних програм.

Проведення державної політики щодо охорони дитинства, розробку і здійснення цільових загальнодержавних програм соціального захисту та поліпшення становища дітей, координацію діяльності центральних та місцевих органів виконавчої влади у цій сфері забезпечує Кабінет Міністрів України. Щорічно Кабінет Міністрів України звітує Верховній Раді України про стан демографічної ситуації в Україні, становище дітей та тенденції його змін у ході впроваджених соціально-економічних перетворень.

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції, визначеної законом, забезпечують:

· проведення державної політики у сфері охорони дитинства, розроблення і здійснення галузевих та регіональних програм поліпшення становища дітей, вирішення інших питань у цій сфері;

· розвиток мережі навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, соціального захисту, а також позашкільних навчальних закладів, діяльність яких спрямована на організацію дозвілля, відпочинку і оздоровлення дітей, зміцнення їх матеріально-технічної бази;

· вирішення питань щодо встановлення опіки і піклування, створення інших передбачених законодавством умов для виховання дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів дітей;

· організацію безкоштовного харчування учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей у професійно-технічних навчальних закладах;

· організацію пільгового проїзду міським пасажирським транспортом (крім таксі), автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) в сільській місцевості учнів загальноосвітніх навчальних закладів, а також дітей-сиріт, дітей з неповних та багатодітних сімей, що навчаються в професійно-технічних навчальних закладах;

· вирішення питань про надання пільг та державної допомоги дітям та сім'ям з дітьми відповідно до законодавства;

· контроль за дотриманням в ігрових залах, комп'ютерних клубах, відеотеках, дискотеках, інших розважальних закладах та громадських місцях правопорядку та етичних норм стосовно дітей;

· вжиття інших заходів щодо охорони дитинства, віднесених до їх компетенції законодавством України.

Держава сприяє трудовим колективам, громадським та благодійним організаціям, іншим об'єднанням громадян та фізичним особам у їх діяльності, спрямованій на поліпшення становища дітей, охорону їх прав та інтересів, заохочує розвиток усіх форм благодійності, патронату і спонсорства щодо дітей шляхом надання податкових, інвестиційних, митних, кредитних та тарифних пільг у порядку, встановленому законами України.

За період незалежності України відпрацьовано понад 150 законодавчих та нормативних актів щодо охорони материнства та дитинства.

Висновки

Держава гарантує дитині право на охорону здоров'я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров'я, сприяє створенню безпечних умов для життя і здорового розвитку дитини, раціонального харчування, формуванню навичок здорового способу життя.

З цією метою держава вживає заходів щодо:

· зниження рівня смертності немовлят і дитячої смертності;

· забезпечення надання необхідної медичної допомоги всім дітям;

· боротьби з хворобами і недоїданням, у тому числі шляхом надання дітям доступу до достатньої кількості якісних харчових продуктів та чистої питної води;

· створення безпечних і здорових умов праці;

· надання матерям належних послуг з охорони здоров'я у допологовий і післяпологовий періоди;

· забезпечення всіх прошарків суспільства, зокрема батьків і дітей, інформацією щодо охорони здоров'я і здорового харчування дітей, переваг грудного вигодовування, гігієни, санітарних умов проживання дітей та запобігання нещасним випадкам;

· розвитку просвітницької роботи, послуг у галузі планування сім'ї та охорони репродуктивного здоров'я;

· пільгового забезпечення дітей ліками та харчуванням у порядку, встановленому законодавством.

Список використаної літератури

1. Про охорону дитинства: закон від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ / Україна. Закон // Урядовий кур'єр. - 2001. - 6 червня. - С. 1-6 ; Голос України. - 2001. - 6 червня. - С. 10-12 ; Офіційний вісник України. - 2001. - № 22. - С. 4

2. Вєтухова І. До питання про зміст принципу підвищеної охорони праці жінок, які мають дітей, як суб'єкта трудових правовідносин // Вісник Академії правових наук Україні. - 1998. - № 2. - С. 166-171

3. Петрова Н. Законодавство про охорону здоров"я дітей потребує вдосконалення // Право України. - 1997. - № 10. - С. 28-30

4. Цюпа Н. Права дитини: декларації і реальність // Сільські вісті. - 2005. - 9 червня. - С. 1

загрузка...
Top