Функції системності в науці: світоглядна, евристична, пояснювальна, методологічна, прогностична

Вступ.

1. Основні напрямки системності в науці та функції системності.

2. Системні закони і їхня роль у пізнанні.

3. Принципи системності в управлінні організацією.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

У процесі вивчення системного аналізу важливо передусім проаналізувати причини і фактори, що зумовили можливість його становлення й розвитку як універсальної наукової методології, зрозуміти роль і місце системного аналізу в сучасних галузях наукових знань, у різних сферах практичної діяльності, а також виявити міру його впливу на розвиток суспільства.

Необхідність такого підходу обумовлена видатними досягненнями ХХ століття, зокрема освоєнням космосу; розробкою й масовим впровадженням обчислювальної техніки, інформаційних технологій і світової мережі Інтернет; швидким розвитком і широким застосуванням авіації; дослідженням ядерних процесів, освоєнням і розвитком атомної енергетики. Стрімкий розвиток наукомістких технологій і технічного оснащення в різних галузях виробництва й обслуговування, включаючи медицину, фармакологію, генну інженерію, низка інших найбільших досягнень науково-технічного прогресу увійшли в історію цивілізації як результат погодженої взаємодії науки, освіти і промисловості.

В усі ці досягнення зробили свій вагомий внесок різні науки, які охоплюють багато галузей знань і різні історичні періоди. Це були науки, що зародилися у Стародавньому світі, і науки, формування яких почалося лише у ХХ столітті. До останніх поряд з іншими новітніми напрямами, такими як кібернетика, дослідження операцій, загальна теорія систем, системотехніка, теорія прийняття рішень, теорія оптимізації, належить і системний аналіз.

Слід також зазначити, що системне мислення стає найважливішим фактором досягнення успіху в різних сферах практичної діяльності.

Зазначені обставини зумовлюють необхідність і доцільність розгляду історії, тенденцій і перспектив розвитку методології системного аналізу і системних досліджень. Подібний огляд доцільно здійснювати з урахуванням таких важливих складових розвитку цієї методології:

¨ становлення і розвиток ідей системності як засад системного мислення;

¨ розвиток системного уявлення про об’єкти дослідження;

¨ розвиток засобів і методів розв’язання практичних системних задач.

Слід зазначити, що така обмежена кількість розглянутих наукових напрямів системних досліджень та їх досить загальні формулювання обумовлено нечіткими межами системних досліджень, розмитістю визначень таких основних понять, як системні дослідження, системний підхід, системний аналіз, системне мислення.

Перелічені напрями розвитку системного аналізу є взаємозалежними і такими, що відображають різні аспекти загального процесу системних досліджень, хоча з’явилися вони не одночасно, а їхні взаємозв’язок і взаємозалежність проявилися, власне кажучи, лише у другій половині ХХ століття, у процесі розв’язання практичних системних задач.

1. Основні напрямки системності в науці та функції системності

Системна методологія містить у собі системний підхід як принцип пізнання й практики, метод діяльності, теорію. Маючи винятково більший потенціал, вона знаходить широке застосування в сучасній науці (природні, технічні, суспільні науки, науки про людину).

У цей час відбувається інтенсивна інтеграція наук, що вивчають об'єкти різної природи, але методологічні підходи, що використовують загальні, методи й навіть методичні прийоми. Це підкреслює В. П. Кохановський: “Один з найважливіших шляхів взаємодії наук - це взаємообмін методами й прийомами дослідження, тобто застосування методів одних наук в інших” [5, с. 96].

Системний підхід - специфічна реакція на бурхливий і тривалий процес диференціації в науці, що привів до виникнення величезної кількості несхожих одна на іншу наук. Це те, що поєднує окремі науки в єдину науку, форма методологічної інтеграції сучасної науки. Відкриття, що відбуваються в ньому, у рамках конкретних наук досить швидко стають надбанням всієї науки. Системний підхід - єдність методологічної інтеграції й диференціації при домінуванні тенденції об'єднання, збирання методологічного комплексу.

При цьому він виконує самі різноманітні функції в науці. Найбільш важливими серед них виступають світоглядна, евристична, пояснююча, методологічна й прогностична функції (табл. 1).

Нині неможливо представити жодного вченого, що не відрізнявся б системним світоглядом. Системний світогляд забезпечує інтелектуальні й соціально-психологічні передумови для пізнання. Дивно, але вже до пізнавального акту вчений завдяки своєму світогляду споконвічно забезпечує собі успіх у збагненні істинності об'єкта, тому що він підходить до йому як до системи.

Перелічимо найбільш важливі проблеми системного світогляду сучасних фахівців:

• недостатня глибина системних поглядів, що виражається в тім, що фахівець володіє навіть не науковим, а повсякденним детерміністським розумінням природи систем;

• низька ерудиція в сфері системних ідей, незнання досягнень системності у своїй галузі й науці взагалі;

• неметодологічність системного світогляду, коли системні знання фахівець не може застосувати як метод пізнавальної й практичної діяльності. У практиці наукових досліджень системний підхід коштовний не тільки парадигмальністю, але й методологічністю, тобто використанням його не стільки як способу подання миру, а як методу його пізнання. У цьому й укладається його методологічна функція, коли системність у пізнавальному процесі працює як принцип, метод і теорія;

• розрив між філософським, загальнотеоретичним і математико - кібернетичним розумінням систем. Як правило, фахівець, що знає філософію систем, не володіє через свою гуманітарну підготовку кібернетикою й математикою систем, а фахівці технічного профілю не піднімаються до рівня загальносистемних ідей [6, c. 303-304].

Варто підкреслити, що в практиці наукових досліджень спостерігається швидкий ріст культури системних досліджень, що включає в себе не тільки знання із загальної теорії систем, але й інструментальне володіння системним підходом, системним аналізом. Якщо ще кілька років назад згадування в статті слова “система” і трактування його в змісті комплексності робило публікацію системної, то нині досить широко використовуються структурний, функціональний, структурно-функціональний, системно-логічний і інший підходи, виробляється специфіка застосування системних ідей у різних сферах практичної діяльності: бізнесі, державному керуванні, соціальному захисті, культурі й т.д. Важливе призначення системного підходу укладається в пізнанні, в одержанні істини, тобто знання, що відповідає своєму предмету, збігається з ним. Особливість її в системному дослідженні укладається в поданні цілісної, універсальної й багатомірної картини дійсності.

Евристика являє собою сферу наукового знання, ціль якої — відкриття нового в науці, техніку й інших сферах життя; полегшує й спрощує рішення пізнавальних, конструкторських, практичних завдань. Вона опирається на методи теорії пізнання, синтезу знання й дослідження несвідомого: натхнення, інсайту, осяяння, медитації, “мозкового штурму”, стикається із творчістю, досліджує його механізми, спонукання в реальній діяльності.

Розглянемо евристичну функцію системного підходу. Насамперед, відзначимо, що він виступає міжгалузевим евристичним методом, тобто широко застосовується у всіх галузях науки й практичної діяльності. Для методу властиві висока гнучкість і здатність пристосовуватися до накопиченого в тій або іншій науці знанню й дослідницькій традиції. До того ж він є раціональним евристичним методом, що не тільки сприяє осяянню, інсайту, але й дозволяє побудувати технологію отримання нового знання й представити його в найбільш зручній системній формі. Евристична роль системного підходу нерідко укладається в тім, що він дає можливість убачати пробіли в знаннях про даний об'єкт, виявляти їхню неповноту, визначати завдання наукових досліджень, в окремих випадках (шляхом інтерполяції й екстраполяції) пророкувати властивості відсутніх частин опису. Так, якщо дослідник визначив системні характеристики якогось об'єкта, те далі системний підхід від нього вимагає аналізу структури й функцій системи. Коштує тільки дослідникові взяти на озброєння системний підхід і застосувати яку-небудь його тридцятилітній, як неминуче починає розгортатися його цілісна й різноманітна логіка, виникають питання до об'єкта як до системи, які не можна залишити без відповіді [6, c. 305].

Системне мислення виступає потужним джерелом гіпотез - припущень про ті або інші сторони, властивості, зв'язках об'єктів. Саме гіпотетичне знання про системи є дуже різноманітним. Дослідник може висунути відносно прості гіпотези про границі, склад, структуру, організації, функціях, особливостях розвитку системи. Доречні й більше складні складені гіпотези, що припускають наявність зв'язку між структурою й функціями, організацією й властивостями й т.п. Потік системних гіпотез створює сприятливі можливості для пояснення об'єктів і процесів.

Пояснююча функція системної методології укладається в тім, що вона дозволяє виявляти стійкі, сутнісні й невипадкові залежності, тобто закономірності. Нерідке пояснення зводять до виявлення причин. Системне пояснення, на наш погляд, являє собою особливий вид пояснення, що будується не на причинно-наслідкових зв'язках, а на системних закономірностях. При цьому воно може реалізовуватися як по індуктивної, так і по дедуктивної моделях. При цьому гипотетико-дедуктивне пояснення будується на висуванні науково обґрунтованих гіпотез і їхній емпіричній перевірці. А індуктивне пояснення зводиться до збору емпіричної інформації про систему і її узагальнення. Кожна із цих моделей характеризується тим, що має сукупність феноменів, що підлягають поясненню, - що пояснюється, і сукупність пропозицій теорії, тобто законів і гіпотез, службовців підставою пояснення. У тій і іншій моделі пояснення опирається на системні подання й закономірності.

Прогностична функція системності відрізняється від функції пояснення тим, що тут немає знання-результату, що при прогнозуванні треба одержати. Вона реалізується декількома шляхами. По-перше, завдяки теорії еволюції систем, що проходять загальні етапи розвитку, вдається зібрати інформацію про феномени, які не існують у цей момент, але виникнуть завдяки просторово-тимчасовому розвитку системи. По-друге, системні ідеї досить широко застосовують для пророкування майбутнього систем, їхніх впливів на навколишнє середовище на основі моделі хвильові й циклічної динаміки. Наприклад, досить ефективної для прогнозування економічної кон'юнктури є теорія хвиль видатного російського економіста Н. Д. Кондратьєва (1892–1938), що створив на початку 20-х років теорію довгих хвиль із періодом 45–55 років, які обумовлені впровадженням технічних винаходів, розвитком нових галузей промисловості. Хвильові й циклічні процеси властиві для всіх різновидів систем. Пошук, обґрунтування й розрахунок довжини хвилі або тривалості циклу дозволяє передбачати майбутнє системи[6, c. 307-308].


2. Системні закони і їхня роль у пізнанні

Роль системної ментальності, системної методології буде, безсумнівно, зростати в життєдіяльності людини ХХІ ст. Процес обумовлений швидким ростом потенціалу системності, нагромадженням значних обсягів знання про системи, відточування тонкого й ефективного інструментарію досліджень. Звичайно, кожна епоха буде приводити до актуалізації тих або інших положень теорії систем, забезпечувати ревізію й інтеграцію системного знання, як це відбувається нині, коли обновляються системні ідеї у світлі посткласичной і постнекласичної методологій.

Роль системності в методології науки важко переоцінити. Практично всі значні досягнення наук із другої половини ХХ ст. у більшому або меншому ступені пов'язані із системною методологією. Системний підхід коштовний насамперед тим, що він формулює загальносистемні закони, які вловлюють залежності між окремими сторонами й властивостями систем. Підкреслимо, що системні закони носять загальносистемний характер, тобто вони властиві для систем будь-якої природи. Серед них виділяються:

• Закон співвідношення цілого й частини — система як ціле більше суми тридцятилітніх її частин. Цей закон сходить до затвердження древніх мислителів про те, що ціле більше його частин.

• Закон сукупних властивостей системи, або закон емерджентності - властивості системи не зводяться до властивостей її елементів, а є результатом їхньої інтеграції.

• Закон залежності властивостей системи не тільки від властивостей тридцятимільйонних елементів, але й взаємозв'язків між ними. Інше трактування цього закону така: дві системи, що містять тотожні елементи, можуть бути несхожими по властивостях завдяки розходженню в характері й архітектоніці зв'язків.

• Закон взаємозв'язку структури й функції, що укладається в констатації взаємозумовленості структури й функцій системи.

• Закон функціональної цілісності системи, що констатує

функціональну інтеграцію елементів у функції системи.

• Закон простоти й складності системи, відповідно до якого, чим простіше система, чим з меншого числа елементів і зв'язків вона складається, тим менше проявляє вона системна якість і чим складніше система, тим більше несхожим є її системний ефект у порівнянні із властивостями кожного елемента.

• Закон обмеження розмаїтості системи У. Р. Ешбі, що говорить про те, що організовані системи відрізняються обмеженням розмаїтості.

• Закон закритих систем — закриті системи підкоряються другому закону термодинаміки й прагнуть до максимальної невпорядкованості.

• Закон відкритих систем — відкриті системи завдяки уведенню негоентропії можуть зберігати високий рівень організованості й розвиватися в напрямку збільшення порядку й складності.

• Закон взаємозв'язку складності системи і її стабільності, що говорить про те, що ускладнення систем веде до знаходження системою додаткової стабільності. Ніж складніше система, тим менш вона стійка. Але для того щоб не зруйнуватися, система змушена знаходити додаткові джерела стабільності.

• Закон рівноваги системи, що констатує, що тільки тоді система перебуває в рівновазі, коли кожний її елемент перебуває в стані рівноваги, обумовленому іншими елементами.

• Закон різноманіття (плюралізму) системних подань, відповідно до якого цілісність системи ніколи не може бути зведена тільки до однієї її моделі. При додаткових пошуках обов'язково найдеться така модель системи, що буде несхожої на попередню.

• Закон адаптації систем, що затверджує, що чим вище адаптивність системи, тим вона має більшу ймовірність втратити свою ідентичність.

• Закон розвитку системи, відповідно до якого розвиток системи здійснюється не завдяки зміцненню елементів і зв'язків, а за допомогою виникнення зон невпорядкованості, хаосу, які формують крапки біфуркації, перехід через які виводить систему на новий рівень упорядкованості.

• Закон продуктивності хаосу, що думає, що будь-яка об'єктивна невпорядкованість, будь-який реальний хаос містять у собі елементи й навіть вогнища самоорганізації.

Названий список законів не можна вважати вичерпної. Як видно, обґрунтування системних законів являє собою процес, що тільки набирає чинність у сучасній науці й буде йти по декількох напрямках: обґрунтування загальносистемних законів, що пояснюють системи незалежно від їхньої природи; формулювання законів систем певної природи й осмислення у світлі системності наявних; пошук закономірностей системного мислення, аналізу, пізнання[6, c. 308-309].


3. Принципи системності в управлінні організацією

У основі функціонування будь-якої системи, у тому числі і виробничої, лежать об'єктивні загальні закони, такі як закон збереження і закон безперервного розвитку, які пояснюють суть і природу прагнення системи до рівноваги, і її стійкість. Така рівновага носить динамічний характер, оскільки досягається в результаті зміни стану рівноваги через подолання не рівноважних станів, що і означає розвиток системи. Розвиток є необоротною, закономірною зміною, в результаті якої виникає новий стан складу або структури системи, а також кількісні (у вигляді зростання) і якісні перетворення на основі використання потенційних можливостей з метою вдосконалення.

В сучасних умовах, коли постійно змінюється зовнішнє середовище, ускладнюються технології і стають більш різноманітними цілі підприємства, великомасштабне виробництво негативно позначається на загальному становищі підприємства. Відсталі підрозділи тягнуть наниз здорові, робітники відокремлені від результатів своєї праці, діяльність величезного числа управлінців середньої ланки неефективна, є велика кількість слабо контрольованих витрат – усе це ознаки діяльності великих підприємств і причини падіння виробництва в цілому. Тому структурна перебудова виробництва і, перш за все, системи управління ним стає все більш невідкладним завданням.

В цих умовах доцільно застосування системних принципів сучасного менеджменту для створення організаційно-економічної моделі управління виробничим підприємством та адаптації її на практиці. Ці принципи такі:

· децентралізація вертикальних структур і посилення горизонтальних зв’язків,

· які забезпечували б цілеспрямовану активізацію діяльності людей;

· орієнтація менеджменту не на процеси діяльності, а на кінцеві результати;

· поєднання за допомогою синтезу в часі і просторі методів і процесів управління діяльністю і організації, управління персоналом та управління зв’язками за межами організації для оновлення виробництва;

· ефективне поєднання п’яти чинників виробництва: капіталу, матеріалів, інформації, людей і організації, головним з яких є людина;

· організація систематичного контролю за станом усіх елементів менеджменту на базі зворотного зв’язку між об’єктом і суб’єктом управління;

· якісне поєднання саморозвитку, групової діяльності, ділової активності, масового новаторства, які б забезпечували якість роботи, продукції і, взагалі, ефективність підприємства;

· швидке реагування на відхилення як задовільні, так і незадовільні та оцінка при цьому комерційних і функціональних результатів роботи підприємства;

· активізація інноваційної роботи з метою оволодіння новими нішами ринку на основі економічної мотивації праці [2, c. 132-133].

Слід відмітити, що системний підхід до створення сучасної організації за принципами менеджменту на вітчизняних виробничих підприємствах застосовується дуже повільними темпами, а в деяких випадках ігнорується зовсім (через незнання та відсутність методології впровадження).

Сучасні зміни в системі менеджменту пов’язані з глибокими кризовими явищами в сфері управління. І, перш за все, ефективно працювати заважає відсутність нового мислення керівників усіх ланок виробництва. Та жорстка система “раціонального управління”, яка мала на меті гранично упорядкувати та регламентувати організацію і ті процеси, що в ній відбуваються, стала заважати досягненню стабільності та стійкості діяльності виробничих одиниць.

На сьогодні завдання менеджменту полягає в створенні адаптивних, швидкореагуючих управлінських механізмів, а менеджера – в реалізації комплексних і системних підходів.

При управлінні розвитком підприємства необхідно використовувати системний підхід. Системний підхід до управління – це логічно обґрунтований підхід до дослідження об'єктів як складних систем, які складаються з окремих елементів з численними внутрішніми і зовнішніми зв'язками. Системний підхід до управління дозволить глибше вивчити об'єкт управління, отримати повніше уявлення про нього, виявити причинно-наслідкові зв'язки між окремими частинами об'єкту. Системний підхід є необхідною умовою використання математичних методів, проте його значення виходить за ці рамки. Він припускає усесторонній облік специфічних характеристик відповідного об'єкту, що визначають його структуру, а, отже, і організацію. Системним аналізом називають аналіз на основі усестороннього вивчення із застосуванням наукових підходів слабких і сильних сторін системи для виявлення її властивостей, можливостей і погроз, формування стратегії функціонування і розвитку[4, c. 75].

Системний аналіз дозволяє виявити доцільність створення або вдосконалення організації, визначити, до якого класу складності вона відноситься, виявити найбільш ефективні методи наукової організації праці, які застосовувалися раніше. Кінцевою метою такого дослідження є розробка і впровадження вибраної моделі системи управління розвитком .

Дослідження починається з уточнення або формулювання цілей конкретної системи управління розвитком і пошуку критерію ефективності, який повинен бути виражений у вигляді конкретного показника. Як правило, більшість організацій є багатоцільовими. Безліч цілей витікає з особливостей розвитку підприємства і його фактичного стану в даний період часу, а також стану навколишнього середовища (геополітичні, економічні, соціальні чинники).

Чітко і грамотно сформульовані цілі розвитку підприємства є основою для системного аналізу і розробки програми досліджень. Програма системного аналізу в свою чергу включає перелік питань, що підлягають дослідженню і їх пріоритетність. Наприклад, програма системного аналізу може включати наступні розділи:

• аналіз підприємства в цілому;

• аналіз типу виробництва і його техніко-економічна характеристика;

• аналіз підрозділів підприємства, що випускають продукцію (послуги) - основні підрозділи;

• аналіз допоміжних і обслуговуючих підрозділів;

• аналіз системи управління підприємством;

• аналіз форм зв'язків документів, що діють на підприємстві, маршрути їх руху і технологія обробки.

Основою системного підходу до управління розвитком є дотримання принципів системності. До системних принципів відносяться принцип кінцевої мети, принцип вимірювання, принцип еквіфінальності, принцип єдності, принцип зв'язності, принцип модульної побудови, принцип ієрархії, принцип функціональності, принцип розвитку, принцип децентралізації, принцип невизначеності. Я вважаю за доцільне використання цих принципів в системному підході до управління розвитком підприємства.

При системному підході на основі маркетингових досліджень спочатку досліджуються параметри «виходу», тобто товари або послуги, а саме що проводити, з якими показниками якості, з якими витратами, для кого, в які терміни продавати і за якою ціною. Відповіді на ці питання повинні бути чіткими і своєчасними. На «виході» у результаті повинні бути конкурентноздатна продукція або послуги.

Потім визначають параметри входу, тобто досліджується потреба в ресурсах (матеріальних фінансових, трудових і інформаційних), яка визначається після детального вивчення організаційно-технічного рівня даної системи (рівня техніки, технології, особливості організації виробництва, праці і управління) і параметрів зовнішнього середовища (економічної, геополітичної, соціальної, екологічної і ін.). І нарешті, не менш важливого значення набуває дослідження параметрів процесу, що перетворює ресурси в готову продукцію. На цьому етапі, залежно від об'єкту дослідження, розглядається виробнича технологія, або технологія управління, а також чинники і шляхи її вдосконалення [7, c. 81-82].

Системний підхід дозволяє комплексно оцінити будь-яку виробничо-господарську діяльність і діяльність системи управління на рівні конкретних характеристик. Це допоможе аналізувати будь-яку ситуацію в межах окремо взятої системи, виявити характер проблем входу, процесу і виходу. Застосування системного підходу дозволяє найкращим чином організувати процес ухвалення рішень на всіх рівнях в системі управління. Системний аналіз з часом став узагальнювальною методологією дослідження складних технічних і соціальних систем. Він також є найбільш надійною концептуальною основою сучасного менеджменту і інструментарієм для дослідження проблем.


Висновки

Останнім часом спостерігається тенденція до все більшої інтеграції в усіх сферах людської діяльності. Тісніше переплітаються економічні, політичні, соціальні та інформаційні процеси, інтенсивніше взаємодіють держава та суспільство, виробництво і наука, культура й побутова сфера. Сучасні організації, підприємства, корпорації інтегровані в системи міжнаціональних економічних зв’язків, у транснаціональні компанії, в інформаційні системи, що обслуговують світовий ринок, а також у міжурядові проекти, які охоплюють значну кількість державних та приватних корпорацій.

Фундаментальним поняттям системного аналізу і таких засадних теоретичних дисциплін, як теорія систем, кібернетика, дослідження операцій, є поняття «система».

Тому при дослідженні сучасної економіки та окремих її складових недостатнім є застосування лише традиційних аналітичних методів дослідження, необхідні цілісні, комплексні та всебічні підходи, що акцентують увагу не тільки на певному економічному об’єкті, а й на дослідженні навколишнього середовища, в якому він функціонує. Одним із таких методів є системний підхід, що розглядає економіку як складну цілісну систему в різних аспектах: як сукупність елементів різних рівнів агрегування (макрорівень, галузі та сектори економіки, мікрорівень), у розрізі сфер діяльності (виробнича і невиробнича) та функцій (маркетинг, фінанси, аудит тощо).

Загалом головне завдання системних досліджень полягає в пошуку простоти у складному, а також ефективних методів та засобів дослідження й управління об’єктами.


Список використаної літератури

1. Антонов А. Системный анализ: Учебник для студ. вузов, обуч. по направлению "Информатика и вычислительная техника" и спец. "Автоматизированные системы обработки информации и управления". — 2-е изд., стер. — М. : Высшая школа, 2006. — 453с.

2. Волкова В. Теория систем: учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению подгот. магистров "Системный анализ и управление" — М. : Высшая школа, 2006. — 512с.

3. Згуровский М. Системный анализ: проблемы, методология, приложения / НАН Украины; Институт прикладного системного анализа; Национальный технический ун-т Украины "Киевский политехнический ин-т". — К. : Наукова думка, 2005. — 744с.

4. Перевозчикова О. Основи системного аналізу об’єктів і процесів: навчальний посібник/ Ольга Перевозчикова; Нац. ун-т "Києво-Могилянська академія". - К.: Видавничий дім "КМ Академія", 2003. - 431 с.

5. Сорока К. Основи теорії систем і системного аналізу: Навчальний посібник/ Костянтин Сорока,; Мін-во освіти і науки України, Харківська нац. ак-я міського господарства. - 2-ге вид., перероб. та випр.. - Харьків: Видавець Тимченко А. Н., 2005. - 286 с.

6. Сурмин Ю. Теория систем и системный анализ: Учеб. пособие / Межрегиональная академия управления персоналом. — К. : МАУП, 2003. — 368с.

7. Чигринська О. С. Теорія економічного аналізу: Навчальний посібник/ О. С. Чигринська, Т. М. Власюк; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т технологій та дизайну . - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 231 с.

загрузка...
Top