Знаковий метод фіксування інформації

Вступ.

1. Виникнення писемності та історія розвитку письма.

2. Кодування інформації та класифікація знаків.

Висновки.

Список використаної літератури.

Вступ

Документування - це створення документа з виконанням різних методів, способів, засобів фіксувати інформації на матеріальні носії.

Метод документування - це захід або сутність прийомів фіксування інформації на матеріальному носії за допомогою знакових систем.

Кодування інформації - це спеціальна вироблена система прийомів

(правил)фіксування інформації. Основними атрибутами кодування є знак, код,мова, за допомогою яких інформація фіксується і передається у просторі і часі.

Код – це набір знаків, які упорядковані відповідно до визначених правил тієї чи іншої мови, для передачі інформації.

Знак - це позначка, предмет, та позначення чогось. Наприклад, може бути цифра або літера. Коли знак поєднується зі своїм значенням, він стає символом. Код повинен однозначно сприйматися, відтворюватися і передаватися, тобто бути незмінним, однотипним і визначним . Повинен бути зрозумілими відправнику і одержувачу. Кодів існує набагато більше, ніж матеріальних носіїв.

Мовний знак — це одиниця мови, тобто букви, які складаються як із звукових знаків (фонем), так і з відповідних їм друкарських, графічних знаків.


1. Виникнення писемності та історія розвитку письма

Писемність виникла на певному етапі розвитку людства, коли продуктивні сили і суспільні відносини почали досягати певного, досить високого рівня. Цей рівень, за висловом Ф. Енгельса: „Починається з плавки залізної руди і переходить у цивілізацію в результаті винаходу буквеного письма і застосування словесної творчості.”

Причини, що зумовили появу писемності, всюди були більш-менш однакові.
Письмо, що передає звукову мову, з’являється в період формування держави.
Але різні народи не одночасно досягали однакового рівня суспільного розвитку, тому писемність з’являється в різних народів в різні часи. Щоб зрозуміти, вивчити шлях розвитку тієї чи іншої писемності, треба знати історію народу , який її створив.

Наприклад єгипетська писемність, яка виникла десь у глибині IV тисячоліття до нашої ери, спочатку була піктографічною, тобто малюнковою.
„Під час виникнення єгипетської цивілізації перша писемність, яка почала вживатися, полягала.. у простому замальовуванні предметів, ” писав
Шампольйон.

На світанку розвитку будь-якої культури найпершим і найбільшим її досягненням є народження писемності, всюди, - на будь-якому континенті , у будь-якій країні, - першим способом закріплення думки на відстані : в часі, першим способом обміну й збереження знань та досвіду людей був малюнок. Такі було в Єгипті.

У піктограмі кількість знаків залежала від фантазії людини, що її малювала, від ступеня і „малюнкової говіркості”. Але на початку III тисячоліття до нашої ери в Єгипті становище змінюється. Кількість знаків обмежується, звужується значення кожного окремого зображення, стандартизується їхня форма. Кожен знак тепер точно означає певне слово.
Оскільки цей вид писемності передавав не лише назви предметів, а й цілі слова, поняття , ідеї, його називають ідеографією. Ідеографія - перехідний ступінь від піктографії до звукової, мовної графіки.

«Піктографія - це недосконала система, яка поступово упорядкувалася,майже повністю змінилася тільки під впливом прогресу людського розуму свій характер і утворила ... ієрогліфічне письмо» 6 ст. 86

З далеких часів дійшли до нас різні види документів, за допомогою яких ми пізнаємо історію своєї країни, її героїчне минуле, з’ясовуємо особливості побуту народу, правові форми та етичні норми взаємовідності між суспільством і державою, між окремими особами, знайомимося з культурою становлення письмового мовлення.

До появи письма для оформлення міжплемінних договірних відносин, а,також, для полегшення запам’ятовування предки використовували палиці із зарубками. Щоб закріпити договір чи торгівельну угоду, наприклад, записки про взятий борг, на палиці робились зарубки, а потім її розрубували впродовж . Кожен брав собі по половині. При поверненні боргу половинки складали разом і перевіряли правильність розрахунків. Наскельні малюнки та написи виконували примітивними інструментальними знаряддями (кам’яними секирами, довбнями) на рівних кам’яних брилах[2, c. 22-24].

З появою писемності виникає необхідність складати документи.

Вважається, що необхідність в ускладненні різноманітних документів (угоди,договори, тестаменти) і зумовила появу писемності як засобу фіксації і збереження державної і приватної документації. Так, знайдені під час розкопок біля м. Сузи в 1901р. французькими вченими на поверхні кам’яного стовпа клинописні тексти були законами, що належали вавилонському цареві

Хаммурапі, який правив з 1792 по 1750р. до н.е. Фігура бога сонця Шамаша над текстом начебто затверджувала закони і дозволяла цареві творити від його імені суд над усіма своїми підданими. Всього було близько трьох сотень законів і всі вони, за заявою Хаммурапі, захищали слабкого від сильного.

Важко переоцінити внесок вавилонян і ассирійців та інших шумеро-аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення письма. Вавилонське клинописне письмо, а точніше – шумерське, з якого воно розвинулось, - найдавніше у світі. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто довше ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Єгипетського моря до кордонів Індії. Саме в Месопотамії виник перший великий теоретично-філософський твір „Сказання про Гільгамеша”. Тема цього документа - пошуки людського безсмертя, яке можна здобути лише корисними для людства справами – сягають справжньої філософської глибини і забезпечують йому почесне місце серед найвизначних робіт усіх часів і народів.

Сторінки історії, на жаль, і досі рясніють „білими плямами”. Навіть,про те, що вже, здається, вивчене, інколи ховає чимало цікавих таємниць[7, c. 11-13].

Вивчення слов’янської писемності почалося давно. Х сторіччям датується перша філологічна розвідка з цього питання – „Сказання про письмена” Чорноризця Храбра. Довгий час вважалося, особливо наполягали на цьому буржуазні історики, що наші предки, східні слов’яни, одержали писемність тільки після 988 року, після хрещення Русі. Тоді до них прийшла,писемність – богослужбові книжки, написані тією слов’янською абеткою, яку

863 року створили вчені просвітителі Кирил та Мефодій.

З Болгарії та Візантії у Київську Русь приходило свого часу чимало книжок, насамперед релігійних. Але не писемність – не імпортний товар, і завезти її не можливо – Писемна система народжується на певному етапі розвитку суспільства, коли вона стає для цього суспільства необхідною.

У Давній Русі, ще до її хрещення, суспільні відносини досягли такогоівня розвитку, що без писемності Русь не могла обійтися і тому на території, де жили східні слов’яни, археологи не раз натрапляли на предмети, вкриті таємничими, ієрогліфічними знаками. І часом ці знаки дуже складалися на літери якогось невідомого нам алфавіту. Можливо, це не знаки,а літери кількох окремих абеток. Ними користувались різні слов’янські племена, коли в них зароджувалася державність, розвивалася торгівля,з’явилися перші паростки дипломатичних стосунків.

Також було створено кирилицю та глаголицю.

Кирилиця складалась з сорока трьох писемних знаків, вона мала всі літери, потрібні для передачі звуків старослов’янської мови. Навіть більше,ніж потрібно. Зайві знаки протягом ХVIII-XX сторіч були вилучені зі слов’янських абеток.

Глаголиця мала сорок літер. Їхня форма дуже складна й химерна. Якщо уважно придивитись, деякі знаки глаголиці схожі на перекинуті або перекручені літери кирилиці. Тільки ще й ускладнені, прикрашені завитками та кружальцями.

В Х сторіччі, у Болгарії народжується нова, зручніша абетка, - прямий нащадок візантійського уставу. І на честь першонавчителя слов’ян її назвали кирилицею. Кирил і Мефодій боролись не тільки за те. щоб у слов’янських країнах правили церковну службу рідною мовою. Вони присвятили своє життя благородній справі „вищої мети”., брати прагнули відстояти самобутність слов’янської культури.

Вони розгорнули величезну просвітительську діяльність. Кирилові й Мефодію всіляко допомагали вірні учні - Горазд, Лаврентій, Наум, Ангеларій, Климент.

Та католицька церква залишилася вірною собі. Лише на короткий час, із дипломатичних міркувань, папа римський Адріан II дозволив церковні відправи слов’янською мовою.

Найдавніші пам’ятки слов’янського письма (IX – X сторіччя) – це три написи на стінах церкви болгарського царевича Самуїла, в Македонії.

Починаючи з XI століття, написи кирилицею, які досі зустрічаються лише на пам’ятниках та в богослужебних книгах, можна побачити й на предметах побуту[3, c. 16-18].

2. Кодування інформації та класифікація знаків

Розрізняють наступні види кодів:

. алфавітні – система літер;

. цифровий - система цифр;

. алфавітно-цифровий – змішана система алфавітних і цифрових кодів;

. рельєфно – точковий – система випуклих точок (шифр Брайля);

. матричний - система поглиблень або отворів та інші.

Використовує у якості коду літери, можна фіксувати слова на різних мовах, отже використовуючи різні коди.

Вибір коду залежить від матеріального носія, чим коротше код, тим довше буде текст і навпаки. Наприклад, китайські ієрогліфи. Вироблення коротких кодів постає одним із важливих завдань перед науковцями.

Вивченням знаків займається семіотика. Семіотика (від грецького semion – знак, признак) – наука, яка вивчає спільні якості знаків, їх системи і ситуації у людському суспільстві. Семіотика вивчається на трьох різних ступенях:

1) синтактика;

2) семантика;

3) прагматика.

Синтактика розглядає способи поєднань знаків, які ведуть у кінцевому результаті до формування текстів. Семантика аналізує поняття, значення і смисл. Знак не тільки позначає який-небудь предмет або явище, але має і своє смислове і експресивне значення. Прагматика займається відношеннями „людина - знак”.

Класиком семіотичної науки є американський вчений Ф. де Соссюр (1857 - 1913). У нашій країні увага до семіотики виникла у 60-70 роки.

У широкому розумінні знак – це будь-яке фізичне явище , яке має загальну або суб’єктивну інтерпретацію, яка залежить від навколишнього середовища.

1) в документознавстві знак – матеріальний, чуттєво сприйманий предмет (явище або дія) , який виступає у якості представника другого предмета, якості або відношення і використаний для фіксування, придбання, зберігання, переробки і передачі повідомлення. Знак являє собою своєобразний „атом” соціальної інформації. Повідомлення може складатися з одного або совокупності знаків. Але повідомлення менш одного знаку не може бути , бо воно не буде мати змісту.

Знак має такі ознаки (особливості) :

1) матеріальне вираження;

2) значення;

3) інформує про щось відмінне від цього;

4) використовується для передачі інформації;

5) функціонує у певній знаковій ситуації.

Знак має зовнішню і внутрішню структурні сторони. Зовнішня сторона – це матеріальна оболонка знака. Предмет, який виступає у ролі знака,обов’язково володіє певною формою, щоб бути сприймаємим, здатним фіксуватиі передавати інформацію у просторі і часі. Жест, світло световору, морський прапорний код, звук мовлення не можуть слугувати знаками для документа.

Внутрішня сторона знаку - це його значення. Цим відрізняється від інших матеріальних знаків[9, c. 22-24].

Між знакам і означаємим предметом, як правило, немає спільності. Зв’язок між знаком і предметом виконує людина. Люди в багатьох випадках условлюються у тих або інших знаків і знакових систем. Знак використовується для передачі і зберігання інформації, використовується засобом комунікації. І тому значення знаків повинно бути зрозуміло усім учасникам комунікаційного процесу. Доки знаки не зрозумілі (нерозшифровані) реципієнтом, повідомлення не може бути сприйнято, а значить, документ, не може зробити свою сущну функцію – бути джерелом інформації і засобом комунікації.

Знак існує у певній знаковій системі. Будучи вилученим з неї, він може втратити або поміняти своє значення.

Класифікація знаків - це їх перегрупування за певними ознаками.

Існує багато класифікацій знаків, розроблених у семіотиці. І.С.Пірс виділив знаки – копії, знаки – ознаки і знаки – символи.

Знаки-копії – це відтворювання, репродукція, більш-менш східні созначуємим (фотографії, фільми, картини, знаки піктографічної писемності).

Знаки - ознаки – пов’язані з відтворюваними предметами , як подія зі своїми причинами (те. що інакше називається симптомом, прикметами і т.д.)

Знаки-символи у силу заключного у них наглядного образу використовуються для вираження деякого, часто дуже значного і видхильного змісту (наприклад, зображення стародавньогрецької театральної маски, я символ сучасного театру) Слово „символ” вживається і просто у змісті „знак”. Оскільки у документознавстві використовується поперед всього знаки,яки можуть виконати роль засобу документного обміну інформації між людьми, найбільш прийнятною є їх групування за характером походження і формою існування, розробленою С.Г. Курмиловим та А.В. Соколовим.

Розрізняють знаки мовні і немовні.

Знак мовний - одиниця мови (людина, слово, словосполучення,пропозиція), яка слугує для позначення предметів або явищ дійсності, а також відношення між елементами мови у тексті. Знак мовлене вий двосторонній, він складається з позначающого та позначаємого.

До немовленнєвих знаків віднесені символи, товарні знаки, музейні експонати, фотографії, звуки порід, історичні реліквії, також знарядді праці, архітектурні пам’ятники.

Частіше всього серед немовленневих знаків використовуються знаки зображення існуючих або условних об "Всемирные торговые организации и

Украинское ожидание реальной перспективы вступления" актів, які містять їх схематичне позначення. Вони поділяються на знаки – „пікчери”, вироблені і речовини.

Знаки - „пікчери” (від англійського „pikture” - картина, малюнок,кінофільм, кадр з фільму ) – це витвір живопису, у тому числі графіки,художньої вишивки, художньої різьби по дереву, металу, фотографії (включаючи кінофільм). Їх прийнято називати іконічними (тобто знаками зображення) До них, крім об’єктів живопису, які фіксують на носії, можна віднести і скульптуру, хоча вона є речовим знаком.

Емблемні знаки – різноманітна емблематика (арена, спортивна, торгово-фірмова, міфологічна, дорожна і т.п.)

Знаки речові (трьохмірні) – це скульптура, макети, моделі виставок,музеїв і т.п. Серед них - різноманітна (у більшості обрядова) речовинна символіка, яка позначає різні поняття (хліб і сіль – знак привітності та дружби, кільце на четвертому пальці – людина жоната – і т.п.) Таким чином, функція і значення знаку належать окремим предметам у конкретній ситуації.

Це відноситься до суб’єктів експозицій музеїв, зоопарків, ботанічних садів,виставок і т.д. Розгляд таких об’єктів , як носіїв визначеного знака повідомлення можливо тільки у межах самої експозиції.

Вилучений з неї предмет втрачає свій знаковий статус (хліб на столі поза обрядом зустрічі дорогих людей або сільскогосподарчої виставки не фіксує ніякої соціальної інформації.)[11, c. 21-23]

Форма знака - символу може бути різною: буква, цифра, отвір,точка, лінія, рельєф та інші спеціальні знаки або коди. Вони створені для фіксування і передачі соціальної інформації. Одні з них подібні зображеному, другі несуть цільовий характер і не схожі на відображаємий предмет або явище.

Перші створюються за допомогою більш-менш чіткого копіювання реальних об’єктів або явищ. Вони несуть іконічні немовленеві знаки, подібні за формою назначаємим об’єктам.

Це малюнки, фотографії, кінофільми, відеофільми. На відміну від іконічного, знак-символ не повинен мати схожості з тим предметом або явищем, яке він позначає. Для того щоб зрозуміти (розшифрувати) інформацію,людина повинна заздалегідь вивчити значення знаку. До документів,використовуючи мовленнєві знаки – умовні позначення, відносяться вербальні (словесні) документи (книги, брошури, журнали, газети, бюлетені т.д.) і ідеографічні документи (географічні карти, ноти, креслення).

Знаки-копії (іконічні знаки) — це знаки, значення яких повністю визначається тим предметом, якому вони відповідають.

Знаки-копії об'єднуються за принципом схожості, подібності предмета та його позначення.

Прикладами іконічних знаків можуть бути фотографії, картини, відбитки пальців, відображення у дзеркалі, копії документів тощо.

Знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси) — це знаки, значення яких повністю визначається тим контекстом, у якому вони виявляються і позначають відношення між об'єктами, а також між об'єктом і його властивостями..

Прикладом таких знаків можуть бути займенники, деякі прислівники (тут, зараз, завтра), положення флюгера, сліди на снігу. Дим — знак вогню, розбитий автомобіль — знак транспортної аварії на дорозі, крадіжка автомобіля — знак злочину, безпідставне звільнення людини "х" з роботи — знак правопорушення тощо.

Знаки-символи — це знаки, що фізично не зв'язані з об'єктами, які вони позначають. їхні значення встановлюються переважно за умовною згодою. У зв'язку з цим вони набувають статусу умовного позначення і всезагального правила.

Знаки-символи — це щось конкретне (предмет, образ), те, що має свій особистий зміст і, разом з тим, відображає дещо загальне, абстрактне (поняття, ідею, гіпотезу, концепцію). "Чистий" знак відрізняється від знака символа тим, що перший просто позначає об'єкт, проте сам не має особистого змісту, не несе якоїсь додаткової смислової інформації, що її можна інтерпретувати, тоді як знак-символ узагальнено, абстрактно відображає предмети та їхні властивості, а також явище через свій особистий зміст, і встановлює певні відношення схожості, подібності між різними предметами та явищами. Наприклад, знаки-символи української культури — Т.Шевченко, Л.Українка, червона калина, вишита сорочка, писанка, танець "Гопак", бандура та ін; знаки-символи Української держави — жовто-блакитний Державний прапор, Державний герб, Державний гімн, опис яких дається у ст. 20 Конституції України.

У мистецтві той чи інший образ реальних живих істот або вигаданих об'єктів часто постає як знак-символ абстрактних властивостей — розуму, таланту, сміливості, мужності, хитрощів, скупості і т.д. Наприклад, Шерлок Холмс — символ славетного слідчого (детектива), носія високого рівня логічного мислення.

Знаками-символами можуть стати реальні індивіди, які в силу своїх соціально-психологічних особливостей в певних соціальних умовах є носіями загальних і абстрактних ідей. Наприклад, в історії людства давньогрецький філософ Сократ сприймається як символ мудрості.

Знаки-символи полісемічні, тобто, мають багато значень у різних культурах і їх можна по різному інтерпретувати у тому чи іншому контексті. Знаки-символи використовують в усіх видах практичної і теоретичної, матеріальної і духовної діяльності людей — мистецтві, науці, філософії, релігії і т.д.

У правовій діяльності також широко використовують знаки-символи. Наприклад, знаки-символи судової влади в Україні: в залі засідань вміщені зображення Державного герба України та Державний прапор України. До символів судової влади відносяться також суддівські посвідчення, нагрудні знаки і мантія, зразки яких затверджуються Верховною Радою України.

Прикладом таких знаків може бути також більшість слів природної мови, дорожні знаки тощо[10, c. 13-16].


Висновки

Семіотика, або семіологія (від грец. semeion — знак, ознака) — наука, яка досліджує способи передачі інформації, властивості знаків та знакових систем в людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури, системи міфів, ритуалів), природі (комунікація у тваринному світі) або в самій людині (зорове та слухове сприйняття тощо). Іншими словами, семіотика — це теорія знаків та знакових систем.

Основним терміном у семіотиці є "знак". Будь-яке міркування можна представити як ланцюжок знаків. Що ж таке знак?

Знак — це певний емпіричний матеріальний об'єкт, який сприймається на чуттєвому рівні і виступає у процесі спілкування і мислення людей представником якогось іншого об'єкта.

Знак представляє не тільки об'єкт (предмет, явище, процес, дію, подію), але й окремі властивості об'єктів і відношення між ними.

У семіотиці всі знаки поділяють на мовні та позамовні.

Позамовні знаки, в свою чергу, поділяються на

- знаки-копії (іконічні знаки),

- знаки-ознаки (знаки-прикмети, знаки-індекси),

- знаки-символи.

Різновидами знаків є також мовні знаки, які можуть бути або знаками-символами, або знаками-індексами. Людина мислить за допомогою мови (природної або штучної), тобто мова є засобом мислення, способом опредметнення та об'єктивізації думки. У зв'язку з тим, що міркування звичайно виражається за допомогою мови, у логіці досліджуються тільки мовні знаки, інші різновиди знаків до сфери її вивчення не належать.

Мова — це знакова система, яка служить засобом вираження думок, засобом спілкування між людьми, засобом передачі думок, знання, інформації від людини до людини, від покоління до покоління.


Список використаної літератури

1. Бибик С. Ділові документи та правові папери: Листи, протоколи, заяви, договори угоди/ Світлана Бибик, Галина Сюта,. - Х.: Фолио, 2005. - 491 с.

2. Блощинська В. Сучасне діловодство: Навчальний посібник/ Віолетта Блощинська,; М-во освіти і науки України, Інститут менеджменту та економіки "Галицька академія". - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 319 с.

3. Боровський В. Н. Діловодство в банківських установах: Навчальний посібник/ В. Н. Боровський, В. П. Прадун, Р. В. Друзін; Ред. В. Н. Боровський; М-во освіти і науки України, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 223 с.

4. Гавриленко С. Документирование в организации: В помощь секретарю-референту/ С.Д. Гавриленко,. - Минск: Амалфея, 2002. - 125 с.

5. Головач А. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян/ Анатолій Степанович Головач,; А.С.Головач. - Донецьк: Сталкер, 1999. - 349 с.

6. Гончарова Н. Документаційне забезпечення менеджменту: Навчальний посібник/ Наталія Гончарова,; М-во освіти і науки України, Київський нац. ун-т культури і мистецтв. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 259 с.

7. Діденко А. Сучасне діловодство: Навч. посібн. для проф.-тех. закл. освіти/ Анатолій Діденко,. - 3-є вид.. - К.: Либідь, 2001. - 383 с.

8. Документы и делопроизводство: Справ. пособие/ [Т. В. Кузнецова и др.]. - М.: Экономика, 2001. - 270 с.

9. Комова М. Діловодство: Навч. посібн. для студентів вищих навчальних закладів/ Марія Комова,; Мін-во освіти і науки України, Нац. ун-т "Львівська політехніка". - Львів: Тріада плюс, 2006. - 217 с.

10. Палеха Ю. Управлінське документування: Навчальний посібник: У 2 ч./ Юрій Іванович Палеха; М-во освіти і науки України, Європейський ун-т. - 2-е вид.. - К.: Вид-во Європейського ун-ту. - 2003- Ч. 1: Ведення загальної документації: (зі зразками сучасних ділових паперів). - 2003. - 327 с.

11. Стенюков М.В. Документы, делопроизводство: Практическое пособие по документационному обеспе-чению деятельности предприятия/ М.В. Стенюков. - 3-е изд. преработ. и доп.. - М.: Приор, 1999. - 143 с.

12. Сучасне діловодство: зразки документів, діловий етикет, інформація для ділової людини/ ред. : В. М. Бріцина. - К.: Довіра, 2007. - 687 с.

13. Хоменко М. Посібник з діловодства: учбовий посібник/ Микола Хоменко, Олена Грабарь,. - 2-е вид., випр. і доп.. - К.: Генеза, 2003. - 103 с.

загрузка...
Top