Система інформаційних служб в Україні

Вступ.

Розділ 1. Соціально-культурні аспекти інформатизації суспільства.

1.1. Аналітичний огляд джерел за темою дослідження.

1.2. Інформаційно-технологічна культура та компетентність особистості. Інформаційна безпека особистості та суспільства.

1.3. Структура інформаційного ринку та інформаційних служб.

Розділ 2. Роль та значення інформаційних служб в суспільстві.

2.1. Інформаційна служба підприємства як фактор переваг в інформаційному суспільстві.

2.2. Особливості системи інформаційних служб в Україні.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. За останні роки в Україні покращилась інформатизація суспільства, завдяки так званим інформаційним службам та агенціям, чисельність яких стрімко зростає. Інформація – це найцінніший товар, який може приносити гарний прибуток. Інформація завжди була і буде цінним товаром. Держава зобов'язана постійно дбати про своєчасне створення, належне функціонування і розвиток інформаційних систем, мереж, банків і баз даних у всіх напрямах інформаційної діяльності. На сучасному етапі розвитку суспільства інформаційно-аналітична діяльність, безперечно, має розумітися як пріоритетний вид діяльності, винятково важливий для нашої країни та її стратегічних перспектив. З урахуванням глибини науково-інтеграційних процесів сучасності праця в цьому напрямку може бути достатньо успішною лише за умови органічної взаємодії інформатики з іншими галузями знання аж до таких найвищих щаблів узагальнення, як філософія людини і соціуму. Задоволення інформаційних потреб суб'єктів господарської діяльності є основним завданням, яке стоїть перед інформаційними службами. Вивчення умов їх діяльності сприяє вдосконаленню інформаційного обслуговування і розвитку підприємництва в цій сфері.

Об’єктом дослідження– є організація діяльності інформаційних служб.

Предметом дослідження– виступає специфіка інформаційної діяльності служб України.

Мета роботи– дослідити систему інформаційних служб України.

Мета роботи визначає завдання:

- розглянути інформаційну культуру особистості;

- дослідити інформаційно-технологічну компетентність особистості;

- проаналізувати інформаційну безпеку особистості і суспільства;

- виявити роль та значення інформаційних служб в суспільстві;

- дослідити інформаційну службу підприємства як фактор переваг в інформаційному суспільстві;

- проаналізувати особливості системи інформаційних служб в Україні ;

- розглянути становлення прес-служб в сучасній Україні;

- проаналізувати види і умови діяльності інформаційних служб.

Методи дослідження. Основу методологічної бази дослідження становить діалектичний підхід до пізнання суспільних явищ і процесів, за допомогою якого проведено аналіз і синтез основних понять.

Теоретичне підґрунтя дослідженнястановлять наукові праці вітчизняних і зарубіжних фахівців у галузі теорії управління, інформаційного права та інших галузевих наук.

Практичне значення одержаних результатівполягає у тому, що викладені в роботі висновки і пропозиції можуть бути використані для розробки концептуальних засад створення нової системи інформаційно-аналітичного забезпечення служб України, вдосконалення ряду законодавчих та інших нормативно-правових актів.

Структура роботи. Робота складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаних джерел, що включає 19 найменувань. Обсяг роботи – 38 стор.


Розділ 1. Соціально-культурні аспекти інформатизації суспільства

1.1. Аналітичний огляд джерел за темою дослідження

У 90-х рр. ХХ ст. ключовим поняттям соціальних наук стало поняття інформаційного суспільства. Період становлення інформаційного суспільства співпав з процесом глобалізації, характерними проявами якого є: надшвидкий розвиток електронної комерції, скоординованість фінансових ринків, розвиток наднаціональних організацій. Радикальний характер розглянутих процесів інформаційного суспільства, який торкається першооснов соціальної організації життя людей, не викликає сумнівів. Соціальна педагогіка не могла не відгукнутися на це переглядом власних передумов, категоріальних структур, зміною статусу і завдань теоретичного знання. У цьому взяли участь провідні філософи і соціологи сучасності: Ю.Хабермас, Ж. Бодрійяр, Е. Гідденс, У.Бек, Н.Луман, І.Кастельс, І.Валлерстайн та ін. Про інформаційне суспільство сьогодні пишуть економісти, психологи, природодослідники різних галузей діяльності. Прихильність певним підходам, різним дисциплінам впливає на розстановку акцентів і знаходить вираз у різноманітності пропонованих трактувань нового стану соціуму.

Місце інформації в економічній системі та функціонування інформаційного ринку в умовах глобалізації, в тому числі в контексті інституційного аналізу, знайшло належне висвітлення у працях таких українських та російських вчених, як Т. Балабанов, О. Білорус, В. Бодров, І. Бочан, О. Вартанова, В. Геєць, А. Гриценко, Г. Задорожний, В. Іноземцев, В. Мельянцев, І. Михасюк, Л. Мяснікова, Ю. Пахомов, А. Філіпенко, Р. Цвильов, О. Яременко та ін. Місце та роль інформаційного ринку в інфраструктурі економіки глибоко розкрито у працях В.Лазаренка, В.Соболєва, А.Ткача, Ю.Щербініної та ін.

1.2. Інформаційно-технологічнакультура та компетентність особистості. Інформаційна безпека особистості та суспільства

Вплив інформаційно-комунікаційних технологій у соціально-культурній сфері можна поділити на дві основні групи:

- вплив інформаційно-комп’ютернихтехнологій (ІКТ) на свідомість людини – в першу чергу, за рахунок значного розширення її когнітивних і комунікативних можливостей;

- вплив ІКТ на соціальну організацію – використання інформаційно-комп’ютерних технологій принципово знижує витрати на передавання інформації, спрощується і прискорюється процес створення географічно розподілених соціальних груп, які характеризуються переважанням “горизонтальних” комунікацій. Сучасне соціокультурне середовище вирізняється інформаційною насиченістю, різноманітністю та полярністю впливів на людину. Проблема полягає у суперечності між інформаційно-технологічною динамічністю розвитку сучасного соціокультурного середовища і відсутністю сформованої цілеспрямованої стратегії формування інформаційної культури людини як умови її розвитку та інформаційної безпеки у глобалізованому інформаційному суспільстві.

Все частіше увага дослідників звертається до проблем, пов’язаних з використанням сучасних комп’ютерних технологій. Ще у середині минулого століття математик фон Нейман твердив, що середовище, у якому може відбуватись технологічний процес, стає чим далі, тим неорганізованішим, що, на його думку, є результатом не випадкових помилок, а іманентних зв’язків технології з соціально-екологічними факторами. Сучасні технології, як наголошує М.М.Моісєєв, “...впливають на духовний світ людей і здатні перебудовувати основи моральності. Людина отримала потужну, але вкрай небезпечну зброю...” [7, С.53]. На нинішньому етапі інформатизації особливу увагу слід приділити філософії технології, яка розглядає питання про природу артефакту, тобто зробленого людиною.

У загальному випадку, інформаційну культуру спеціаліста визначають як культуру людини, готової до творчої роботи в умовах технолого-інформаційної системи розвитку суспільства.

Поняття “інформаційна культура” доповнюється такими аспектами як інформаційна поведінка, інформаційна етика, інформаційна компетенція.

Поведінку можна визначити як систему пов’язаних між собою цілеспрямованих дій, вчинків, що здійснює суб’єкт з метою реалізації певної функції в процесі взаємодії з навколишнім середовищем.

Структурні складові інформаційної поведінки:

1. Суб’єкт у процесі пізнання, його уміння орієнтуватись у інформаційному просторі.

2. Об’єкт - інформаційні ресурси, інформаційні канали і засоби їх використання, тобто інформаційно-технологічні можливості

3. Бажання особистості реалізувати свої інформаційні потреби у повсякденному житті, навчанні та професійній діяльності. Отже, інформаційна поведінка, з одного боку, відображає активність особистості як суб’єкта у процесі пізнання, його уміння орієнтуватись у інформаційному просторі. З іншого боку, інформаційна поведінка значною мірою залежить від міри доступності та комфортності використання інформаційних ресурсів, доступності інформаційних каналів і засобів для їх використання, тобто інформаційно-технологічними можливостями, які надаються суспільством особистості, яка бажає реалізувати свої інформаційні потреби у повсякденному житті, у навчанні та професійній діяльності.

Таким чином, визначимо інформаційну поведінку особистості як спосіб дій, сукупність зусиль, застосовуваних для отримання, опрацювання й освоєння наявної інформації, отримання нових знань [10, С. 58].

Поняття “інформаційна етика” пов’язане з питаннями доступу до інформації, інтелектуальної власності, невтручання у приватне життя громадян, пов’язаних з розвитком інформаційного суспільства.

Принципи інформаційної етики можуть бути порушені різними способами – від недбалого використання методів опрацювання інформації, неуважного документування даних до серйозних правопорушень, таких як навмисна фальсифікація, обман, втручання у особисте життя шляхом використання мережі Інтернет. Серед порушень інформаційної етики слід виділити такі, як фабрикація та фальсифікація даних, маніпуляція даними, порушення прав інтелектуальної власності (несанкціоноване використання та присвоєння повідомлень) тощо.

Подібні порушення суперечать сутності інформатизації як такої, що за висловлюванням відомого дослідника проблем інформатизації Є.П.Семенюк, є процесом соціальним, спрямованим на систематичну реорганізацію і вдосконалення, підвищення ефективності соціально значущої діяльності на основі використання сучасної комп’ютерної техніки та інформаційних систем.

Інформаційна етика – це ціннісно-нормативна система особистості у відповідності з домінуючими функціями, які виконуються у інформацій-но-комунікативній сфері соціальної практики [13, С. 117-118].

Інформаційна поведінка особистості взаємопов’язана з інформаційною компетентністю. Компетентність будемо розуміти як здатність людини до розв’язання певного класу завдань і наявність необхідних особистісних якостей у поєднанні з запасом знань і умінь.

Інформаційна компетентність особистості значною мірою пов’язана з комп’ютерною компетентністю, отже йдеться про формування інформаційно-технологічної компетентності особистості. Структура інформаційно-технологічної компетентності має такі компоненти:

1. Комп’ютерна грамотність – сформованість операціональних (функціональних) навичок опрацювання даних, яку можна визначити як здатність використовувати комп’ютерну техніку з метою зберігання, обробки й використання інформації. Комп’ютерну грамотність розуміють як початковий рівень освоєння комп’ютерної техніки, наявність умінь використовувати прості прикладні програми, окремі універсальні та спеціалізовані прикладні програмні засоби.

2. Комп’ютерна компетентність, яка значною мірою визначається сталою внутрішньою мотивацією до освоєння інформаційних технологій, передбачає цілісну систему знань в галузі інформатики, пізнання себе як активного суб’єкта інформаційного суспільства. На цьому рівні діяльність суб’єкта може бути охарактеризована як “комп’ютерна творчість” - розв’язання людиною творчих завдань за допомогою комп’ютера, реалізація творчих проектів у галузі комп’ютерних наук (програмування, системна інтеграція тощо). І в першому, і в другому випадку комп’ютер використовують як допоміжний засіб, здатний узяти на себе частку роботи людини – творця, відтворити модель результату її творчості (просторову, динамічну, звукову та ін.) або виконати моделювання наслідків її творчої діяльності.

3. Інформаційна компетентність як інтелектуальна особистісна складова у освоєнні інформаційного простору, яка передбачає опанування вмінь сприймати й осмислювати різну інформацію спираючись на інформаційний підхід до дослідження та використання всіх інформаційних феноменів (систем інформаційних комунікацій, інформаційного аспекту стосунків особистості та суспільства, державної інформаційної політики тощо), на системне уявлення про зміст, сутність і мету інформатизації, забезпечення інформаційної безпеки й екології інформаційного середовища.

Отже, інформаційно-технологічна компетентність – це інтегральна здатність людини, що ґрунтується на особистісному гуманістичному підході до процесів інформатизації суспільства, передбачає інтелектуальні та технологічні уміння інформаційної взаємодії, проявляється у освоєнні інформаційного простору суспільства з використанням нових інформаційних технологій [15, С. 15-16].

Безпечний розвиток соціуму сьогодні є проблемою, від розв’язання якої залежить майбутнє. Виникнення та впровадження наукоємних технологій, сучасні досягнення науки та техніки породжують не тільки зручність, надію, але й тривоги, оскільки рівною мірою можуть використовувати як на благо, так і на шкоду. У суспільстві існує багато видів небезпеки, серед яких виділяють глобальну, національну, воєнну, технологічну, економічну, демографічну, продовольчу, ядерну, енергетичну, духовну та ін. Сьогодні чітко позначились і неординарні інформаційні загрози, які пов’язані з бурхливим розвитком спеціальних технологічних засобів нового класу, і здатні ефективно впливати на психіку і свідомість людей, на інформаційно-технологічну інфраструктуру суспільства.

Оволодіння сучасними комп’ютерно-телекомунікаційними технологіями при одночасному вихованні почуття відповідальності, пов'язаного з застосуванням цих технологій, усвідомлення не тільки переваг, а й загроз, які несуть вони для людської психіки. Інформаційне середовище є складним системним утворенням, найбільш динамічною та змінюваною частиною якого є інформаційно-комунікативні процеси, які активно впливають на індивідуальну, групову та суспільну психологію (індивідуальну, групову та масову свідомість).

Безпека - це відсутність загрози або можливість надійно захиститися від неї. Об’єктом небезпечного інформаційного впливу може виступати свідомість (індивідуальна й суспільна), психіка окремих людей і їх об’єднань, інформаційні системи різного масштабу та призначення. Суб’єктами інформаційної безпеки слід вважати ті органи та структури, які тією чи іншою мірою займаються її забезпеченням. Небезпечним слід вважати такий інформаційний вплив, який має дестабілізуючі наслідки, утискає інтереси особистості, суспільства, держави [14, С. 13-14].

Оскільки не може йтись про повну відсутність загроз, то інформаційну безпеку можна визначити як можливість нейтралізувати шкідливі впливи різних видів соціальної інформації. Отже, інформаційна безпека суспільства, держави, особистості - це, перш за все, відсутність інформаційних загроз або стан захищеності, і, відповідно, сталості основних сфер людської діяльності (політичної, економічної, технічної, культурної, державного управління, суспільної свідомості та ін.) відносно можливих небезпечних інформаційних впливів. Інформаційна безпека - це здатність держави, суспільства, соціальної групи, особистості:

- забезпечити з певною ймовірністю достатній і захищений соціальний інтелект і інформаційний ресурс, оптимальну соціальну ентропію та інфосередовище для підтримки життєдіяльності та життєздатності сталого функціонування і розвитку соціуму;

- протистояти інформаційним небезпекам і загрозам, негативним інформаційним впливам на індивідуальну та суспільну свідомість і психіку людей;

- виробити особистісні та групові навички й уміння безпечної поведінки;

- підтримувати постійну готовність до адекватних заходів у нав’язаному інформаційному протиборстві. Під інформаційною безпекою людини, суспільства, держави слід розуміти такий стан їхньої інформаційної озброєності (духовної, інтелектуальної, морально-етичної, політичної), за якого ніякі інформаційні впливи на них неспроможні викликати деструктивні думки і дії, що призводять до негативних відхилень на шляху стійкого прогресивного розвитку названих суб’єктів [6, С. 47].

1.3. Структура інформаційного ринку та інформаційних служб

Ринок інформаційних продуктів та послуг є системою економічних, правових, організаційних відносин у сфері торгівлі продуктами інтелектуальної праці на комерційних засадах. Він характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. Предметами продажу або обміну на інформаційному ринку виступають інформаційні системи, інформаційні технології, ліцензії, патенти, товарні знаки, інженерно-технічні послуги, різного роду інформація та інші види інформаційних ресурсів.

Постачальниками інформаційних продуктів та послуг можуть бути:

- центри, де створюють та зберігають бази даних;

- спеціальні служби, у яких акумулюється інформація з конкретної сфери діяльності, здійснюється її аналіз, узагальнення, прогнозування (консалтингові фірми, біржі тощо);

- комерційні фірми;

- інформаційні брокери;

- мережа Інтернет.

Інформаційний ринок як економічне явище – це єдність виробництва, розподілу, обміну та використання інформаційних продуктів та послуг.

Рівень і перспективи розвитку інформаційного ринку визначає відповідність інформаційної інфраструктури ринковим вимогам. Сучасна інформаційна інфраструктура складається із систем накопичення та збереження інформаційних продуктів; систем виробництва інформаційних продуктів; систем забезпечення інформаційними продуктами користувачів, систем сервісного обслуговування елементів інфраструктури та системи підготовки кадрів.

Інфраструктура інформаційного ринку – це сукупність секторів, кожен з яких об’єднує групу людей або організацій, які пропонують однорідні інформаційні продукти та послуги. На світовому ринку інформації визначають такі основні сектори, характерні для всіх розвинених країн:

1. Сектор ділової інформації (біржової, фінансової, комерційної, економічної, статистичної) охоплює:

- біржову та фінансову інформацію (про котирування цінних паперів, валютні курси, облікові ставки, ринок товарів та капіталу, інвестиції, ціни). Цю інформацію надають біржі, спеціальні служби біржової та фінансової інформації, банки, брокерські компанії;

- економічну та іншу соціальну статистичну інформацію: демографічну, інформацію у вигляді рядів динаміки соціальних даних, прогнозованих моделей та оцінок, які надають державні служби, а також компанії, що займаються дослідженнями та розробками, консалтингом;

- комерційну інформацію (про компанії, фірми, напрями їхньої діяльності, товари, ціни, фінансовий стан, керівництво тощо). Цю інформацію надають широкі кола установ, у тому числі й неінформаційні;

- ділові новини в галузі економіки та бізнесу, які надають спеціальні інформаційні служби.

2. Сектор професійно орієнтованої інформації (науково-технічної та спеціальної) вміщує:

- документальну, бібліографічну, реферативну та довідкову інформацію, а також дані з галузей фундаментальних і прикладних, природознавчих, технічних і суспільних наук, виробництва та різних сфер людської діяльності;

- послуги, пов'язані з пошуком і наданням першоджерел та копій документів, організацією доступу до джерел інформації через бібліотеки та спеціалізовані служби, послуги у придбанні першоджерел, їх отриманні через міжбібліотечний абонемент у вигляді мікро- і повнорозмірних копій.

3. Сектор масової користувальницької інформації охоплює:

- новини та літературу (інформацію служб новин і агентств преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії);

- користувальницьку та розважальну інформацію (новини, прогнози погоди, розклад руху транспорту, пропозиції з обміну, купівлі та продажу тощо). Ця інформація поширюється як у вигляді документальних видань, так і каналами служб телебачення (телетекст, відеотекст), радіомовлення, комп'ютерних мереж. Відповідно, виокремлюють п'ять секторів інформаційного ринку, які відрізняються специфічним колом користувачів та домінуючими видами інформаційних послуг [5, С. 21-22].

1-й сектор—ділова інформація:

- біржова і фінансова інформація – котировки цінних паперів, валютні курси, ринок товарів і капіталів, інвестиції, ціни. Постачальниками є спеціальні служби біржової та фінансової інформації, брокерські компанії, банки;

- статистична інформація – прогнозні моделі й оцінки економічної, соціальної та демографічної сфер. Постачальниками є державні служби, компанії, консалтингові фірми;

- комерційна інформація щодо компаній, фірм, корпорацій, напрямам їх діяльності та продукції, ціни; про фінансовий стан, зв’язки угоди, керівників, ділові новини в галузі економіки і бізнесу. Постачальниками є спеціальні інформаційні служби.

2-й сектор — інформація для спеціалістів:

- професійна інформація – спеціальні дані та інформація для юристів, лікарів, викладачів, інженерів, метеорологів тощо.

- науково-технічна інформація – документальна, бібліографічна, реферативна, довідкова інформація в галузі природничих, технічних, суспільних наук, за галузями виробництва та сферами людської діяльності;

3-й сектор — користувальницька інформація:

- новини і література – інформація служб новин і агенцій преси, електронні журнали, довідники, енциклопедії;

- користувальницька інформація - розклад транспорту, резервування квитків та місць у готелях, замовлення товарів і послуг, банківські операції та ін..;

- розважальна інформація – ігри, телетекст, відеотекст.

4-й сектор — послуги освіти, які включають всі ступені освіти: дошкільну, шкільну, спеціальну, середньо професійну, вищу, підвищення кваліфікації та перепідготовку. Інформаційна продукція може бути у електронній і неелектронній формі: підручники, методичні розробки, практикуми, комп’ютерні ігри для розвитку, комп’ютерні навчальні та контролюючі системи, методики навчання тощо.

5-й сектор — інформаційні системи та засоби:

- програмні продукти - програмні комплекси, системне програмне забезпечення, програми загальної орієнтації, прикладне програмне забезпечення для конкретної сфери застосування та ін.; технічні засоби — комп’ютери, телекомунікаційне обладнання, оргтехніка, супутні матеріали та комплектуючі; розробка і супровід інформаційних систем і технологій – дослідження інформаційних потоків організації, розробка концептуальних інформаційних моделей, розробка структури програмного комплексу, створення та супровід баз даних;

- консультування з різних аспектів інформаційної індустрії – щодо придбання інформаційної техніки, програмного забезпечення для здійснення професійної діяльності, щодо використання відповідних інформаційних технологій тощо. [11, С. 43-44].

Особливості інформації як товару, перш за все, пов’язані з її інтелектуальною сутністю, з її здатністю впливати на створення нового інтелектуального (рішення, проекти, прогнози, ідеї, оцінки та ін.) і матеріального продукту. Вартість його визначається не стільки витратами на виробництво, скільки мірою впливу на виробництво створюваного за допомогою отриманої інформації нового продукту, ринковою кон’юнктурою.

Простота відтворення (копіювання, тиражування), можливість швидко доставити інформаційний товар дозволяють забезпечити високий прибуток виробникам інформаційного товару.

Специфічними для інформаційного товару є вимоги до його якості. Це пов’язано з тим, що інформація є дорогим товаром і таким, що швидко морально застаріває. Тому критеріями оцінки його якості є:

· повна відповідність змісту попитові конкретного користувача;

· надійність (повнота, відсутність “шумів”, новизна, достовірність);

· оперативність (своєчасність надання);

· відповідність форми товару (ясність, доступність і стислість викладення) потребам користувача.

Інформаційну продукцію, яка є товарною основою інформаційного ринку, можна поділити на такі основні документальні групи:

- всі види професійних публікацій;

- наукова, техніко-економічна, технологічна, конструкторська, фінансова, комерційна, біржова, організаційно-методична документація;

- банки та бази даних, програми для ПК;

- адресно-довідкова інформація. Виділяють такі основні особливості користувальницької вартості інформаційних продуктів.

1. Незнищуваність. Інформаційний продукт зберігає інформацію, яка в ньому міститься, незалежно від того, скільки разів вона була використана. Більш того, ця інформація може бути багато разів тиражована різними користувачами, які мають до неї доступ.

2. Деактуалізація (старіння). Інформаційні продукти втрачають з часом притаманну їм спочатку користувальницьку вартість, тому що в суспільстві, яке розвивається, зміна необхідних користувачеві знань робить раніше накопичені інформаційні продукти все більш придатними до відтворення знань.

3. Адресність. Продукти повинні враховувати особливості тих чи інших груп користувачів і їх індивідуальні властивості.

4. Наукоємність виробництва інформаційного (інформаційно-аналітичного) продукту. В основі створення інформаційних продуктів знаходяться інформаційно-когнітивні процеси, тобто процеси, пов’язані з поданням особистісних знань у вигляді інформації та відтворенням знань на основі інформації. Саме такий продукт, який надає користувачеві інформацію, з якої він може відтворити потрібне йому знання, користувач готовий купувати, співвідносячи плату з тією вигодою, яку йому може принести отримуване знання [17, С. 8-9].

Функціонування інформації як товару та здійснення інформаційних послуг регламентується Законом України “Про інформацію”[1].


Висновки до 1 розділу

Отже, рівень і перспективи розвитку інформаційного ринку визначає відповідність інформаційної інфраструктури ринковим вимогам. Сучасна інформаційна інфраструктура складається із систем накопичення та збереження інформаційних продуктів; систем виробництва інформаційних продуктів; систем забезпечення інформаційними продуктами користувачів, систем сервісного обслуговування елементів інфраструктури та системи підготовки кадрів.

Сьогодні поняття інформатизації невіддільне від проблеми інформаційної безпеки особистості та суспільства.

У відповідності з інтересами виробників і користувачів інформації ринок знімає тематичні або формальні обмеження з інформації як товару, однак вносить обмеження у поширенні інформації, пов’язані з необхідністю дотримання комерційної таємниці підприємства та “інформаційної екології” інформаційного простору, що потребує високої інформаційної культури інформаційних менеджерів.

Потреба в інформації в значній мірі має вплив на уявлення, погляди, поведінку, спосіб життя сучасної людини та висуває нові вимоги, правила, завдання, серед яких можна виділити володіння інформаційною грамотністю та певну інформаційну культуру. Швидкий розвиток комп’ютерних технологій дозволив людям отримати доступ до різноманітної інформації, обмінюватися інформацією та спілкуватися через мережу Internetтощо.

Для вільної орієнтації в інформаційних потоках сучасний фахівець повинен вміти одержувати, обробляти і використовувати інформацію за допомогою комп’ютерів, телекомунікацій та інших засобів зв’язку, але для цього необхідно володіти певними знаннями та навичками у цій галузі.


Розділ 2. Роль та значення інформаційних служб в суспільстві

У другому розділі розглянемо характеристику ринку інформаційних продуктів та послуг, який характеризується визначеною номенклатурою продуктів і послуг, умовами та механізмами їх надання, цінами. Також зробимо дослідження інформації як товару. Особливої уваги потребує розгляд інформаційної служби підприємства як фактору переваг в інформаційному суспільстві.

Ключові слова: інформатизація, інформаційне суспільство

2.1. Інформаційна служба підприємства як фактор переваг в інформаційному суспільстві

Перехід до ринкової економіки вимагає нових підходів в управлінні: на перший план виходять економічні, ринкові критерії ефективності, підвищуються вимоги до гнучкості управління. Згідно наукових праць вітчизняних та зарубіжних авторів ефективність менеджменту знаходиться в прямій залежності від ступеня вдосконалення інформаційного забезпечення.

У сучасних умовах посилюється інноваційна конкуренція, що веде зближення інформаційної та фінансової складових ринку, які у перспективі можуть утворювати нові інформаційно-фінансові ринкові інститути.

Інноваційна конкуренція – це формування сталих конкурентних переваг у суперництві між підприємствами за кращі умови фінансово-господарської діяльності на основі використання факторів науково-технічного прогресу.

Оскільки компанія є відкритою системою, то вона може вижити і навіть процвітати тільки задовольняючи якусь потребу. Щоб отримувати прибуток, підприємство повинне стежити за середовищем, у якому функціонує. Тому саме з навколишнього середовища керівництво має отримувати інформаційні сигнали, що дозволяють коригувати поведінку підприємства.

Інформація є такою ж сировиною, як і будь-яка інша, але вона є необхідною для вироблення будь-якого рішення. І цю сировину треба добути, переробити та поставити до закінчення терміну придатності тому, для кого вона призначена. Це і є функція інформаційної служби.

Оскільки інформація, яку готує інформаційна служба, призначається для генерального директора, заступника директора по економіці, заступника директора з фінансів і заступника директора з виробництва, доцільно підпорядкувати інформаційну службу всьому правлінню підприємства, якому безпосередньо підлеглі також головний бухгалтер, начальники фінансового та планово-економічного відділів, начальник служби збуту. Як свідчить рисунок 2, начальник інформаційної служби отримує достатньо високий статус і незалежність від начальників інших фінансово-економічних служб, які до того ж надають інформаційній службі всю необхідну інформацію [16, С. 188-189].

При цьому інформаційна служба підприємства приймає участь у розв’язанні п’яти основних задач управління.

1. Організація робіт з інформатизації підрозділів підприємства з метою забезпечення органів управління підприємства достовірною інформацією для ухвалення обґрунтованих управлінських рішень.

2 Впровадження сучасних інформаційних технологій в управлінську й аналітичну діяльність керівництва.

3. Організація робіт щодо створення, розвитку й експлуатації єдиної відкритої комп'ютерної інформаційної системи.

4. Створення умов для формування, ведення та використання електронних інформаційних ресурсів.

5. Координація робіт для забезпечення взаємодії з питань інформаційних технологій із зовнішніми установами, підприємствами й організаціями, а також регіональними та федеральними органами влади.

Завдання перед інформаційним підрозділом повинен ставити керівник підприємства, або його вище колегіальне керівництво – тільки вони точно можуть знати куди йде компанія і яка інформація їм потрібна для прийняття рішень. Проте, часто інтуїтивно відчуваючи потреби, постановник не може досить точно сформулювати інформаційну задачу. У цьому випадку, керівник інформаційного підрозділу повинен допомагати формалізувати задачі інформаційної служби.

Слід зазначити, що до аналітичної служби повинні надходити всі інформаційні потоки - як із зовнішніх джерел (мережа Інтернет, ЗМІ, аналітичні й інформаційні розсилання і зведення), так і з внутрішніх (співробітники компанії, відділи логістики та маркетингу, підрозділу стратегічного планування). Уся ця інформація повинна бути відома керівнику аналітичного відділу.

Таким чином, однією з головних проблем побудови інформаційної служби компанії є створення в її середовищі культури інформаційного обміну, тобто формування клімату, коли кожен співробітник виділяє з загального потоку інформацію, що може бути корисна керівництву і добровільно ділиться нею.

Не варто нагадувати, що компанія повинна забезпечити аналітичну службу сучасною комп'ютерною технікою та програмним забезпеченням, друкованими виданнями і необмеженим швидкодіючим доступом до мережі Інтернет.

Аксіома інформаційної роботи: «Майже завжди можна знайти факти, що відносяться в якомусь ступені до досліджуваного питання». Однак, у результаті ми отримуємо скоріше розумно припустимі, ніж строго обґрунтовані рішення і висновки, тому що процес інформаційної роботи пов'язаний з невизначеними величинами та полягає в тому, щоб з великої кількості недостатньо надійних фактів витягти максимальну користь у вигляді встановлення їхнього значення чи змісту [12, c. 69-70].

Інформаційна робота складається з наступних самостійних аспектів: 1) вивчення існуючого стану – зібрані факти повинні вказувати на закономірності чи тенденції; 2) вивчення можливостей об'єкта без обліку протидії (його потенціал) і з урахуванням протидії («чисті можливості»); 3) вивчення намірів об'єкта. Тут додатково необхідно обґрунтовано представляти загальне положення й уразливі місця організацій, з якими об'єкт підтримує відносини.

З організаційної точки зору інформаційна робота проходить ряд етапів:

- планування і визначення цілей – складання завдань «розвідці», підготовка плану збирання інформації, віддача розпоряджень виконавцям і контроль за ходом виконання завдання;

- збирання даних – добування інформації та передавання її фахівцям для опрацювання;

- опрацювання даних – первинне опрацювання зібраної інформації, додання їй визначеної форми (може включати, наприклад, переклад чи переформатування комп'ютерних даних);

- оцінка – перетворення зібраної інформації в «розвідані» шляхом узагальнення, аналізу та синтезу, всебічної оцінки й інтерпретації відповідно до вимог користувача;

- виявлення знань – виявлення або прихованих структур які перетворять дані в інформованість. Зокрема це може бути пошук регулярностей серед груп записів, конвент - аналіз, побудова нейронних і соціальних мереж;

- поширення - пересилання результатів користувачам;

- використання знань - застосування знайдених знань для досягнення переваг у бізнесі.

Дані надходять з баз спостережень - предметних галузей, які впливають на цілі і діяльність організації. Наприклад, відстеження будь-яких змін на ринку (у тому числі і катастрофічних) і своєчасна подача цієї інформації відповідають її стратегічній цілі. На основі виявлених потреб варто скласти список напрямків щодо формування баз спостереження. Попередньо інформація про предметні області може бути об’єднана в наступні блоки:

- блок, що стосується рівнодіючої всіх сил, що впливають на ринок (одним з варіантів рівнодіючої можуть бути ціни, що відбивають баланс пропозиції та попиту);

- блок, який стосується глибинних процесів, що впливають на ринок (політика, законодавство і т. ін.);

- блок відомостей про дії наявних і потенційних конкурентів;

- блок про області можливого розширення діяльності компанії.

Фактично, бази спостереження охоплюють середовище дій організації. Уявляється раціональним розділити її на кілька сфер:

- безпосередня сфера дій – усе, що знаходиться в прямому зв'язку з діяльністю організації;

- сфера впливу - усе, що може вплинути на дії організації, здійснювані в рамках сфери дій;

- сфера інтересів – галузі, якими можливо займатися в майбутньому.

Окремі бази для спостережень поєднуються в групи в рамках єдиної концепції інформаційної системи. Варто врахувати, що організація розвивається, у неї можуть з'явитися нові цілі, і зібрана інформація згодом може послужити виробленню рішень, для яких вона спочатку не була призначена. Крім того, постійно змінюються ринок і навколишнє середовище. Тому необхідно передбачити можливість періодичного перегляду баз спостереження на основі повторного аналізу цілей і потреб організації [9, С. 9-10].

Досвід показує, що інформаційна робота в типовій організації може починатися з наступними базами спостереження:

- ринок (уся ринкова інформація про вироблену продукцію - попит, пропозиція та канали збуту);

- ресурси (матеріально-технічні ресурси, необхідні організації для нормальної діяльності - сировина, постачання, робоча сила, фінанси);

- конкуренція (існуючі та потенційні конкуренти);

- технології (виробництво та використання продукції);

- законодавство (вся інформація про законодавство, що стосується діяльності організації, інформація про органи, що розробляють і приймають нові законодавчі акти);

- загальні тенденції (політична, економічна, соціальна, демографічна та інша інформація);

- інші фактори (фактори, що впливають на діяльність підприємства та не враховані в попередніх базах). Як правило, зміна та накопичення інформації відбувається в невеликому переліку привілейованих місць, називаних "сімейством джерел", що повинні мати систематизований зв'язок з базами спостереження. Практично для будь-якої організації первинне сімейство джерел може виглядати так:

- клієнти - власне клієнти та покупці клієнтів, їхні менеджери і працівники нижньої ланки;

- постачальники – сировина, устаткування, технології, кінцевий продукт, торгівля майном;

- фінанси – установи згруповані на банківські, кредитні, фінансові та біржові;

- публічні служби – рекламні агентства, фірми суспільних зв'язків, кадрові агентства, поштові компанії;

- агенти – варто брати до уваги як продавців, так і покупців товару чи послуг;

- консультанти й експерти – незалежні чи штатні в службах організації, що надають свої знання у формі порад чи спеціальних розробок;

- широка публікація – місцева, національна і міжнародна преса, радіо, телебачення, мережа Інтернет;

- спеціальні видання та банки даних – їхньої особливості діяльності припускають щомісячне чи частіше опрацювання інформації з конфіденційних видань, що потрапляють у наукові, технічні та професійні збірники;

- комунікативний сектор – ярмарки, салони та конференції, що дозволяють оновити контакти з клієнтами і конкурентами, визначити фірму, що перевершує інші у своїх дослідженнях;

- адміністрація - усі нормативні вимоги для промислової, комерційної та фінансової діяльності, зібрані в її архівах і в більшості являють собою опубліковану інформацію.

Виділення необхідного джерела з усього сімейства дозволяє в більшості випадків добратися до інформації прямо, без дослідження всіх шляхів її просування [16, С. 189-190].

Розділивши сімейство джерел на кілька груп, можна сформувати потоки надходження інформації (рис. 3):

- джерело “База даних” - загальні публікації, спеціальні публікації, банки і бази даних. По ньому організація може отримувати до 30 - 40% загального обсягу інформації;

- джерело “Фірма” – клієнти, постачальники, банкіри, розподільники й агенти (30 - 40% інформації);

- джерело “Консультант” – суспільні служби, консультанти, адміністрації. Надає до 10 - 15% інформації;

- джерело “Конференція” - ярмарки, салони і конференції (5 - 6% інформації);

- додаткові джерела інформації, що потрапляють в поле зору випадково. Обсяг інформації, що надходить з цього джерела, як і важливість її, не піддається оцінці. Таким чином, з навколишнього середовища в організацію надходить інформація двох типів: поточна щоденна за рахунок внутрішньої мережі і довгострокова кон'юнктурна інформація від служби документації та вивчення. Перша надає дані для оперативного та тактичного управління діяльністю організації, а друга - для стратегічного управління.

Подібний поділ інформації відповідає виділенню джерел «База даних» і «Фірма». Поточна інформація надходить з джерела «Фірма» і частково з джерел «Консультант» і «Конференція». Довгострокова – головним чином з джерела «База даних» з використанням джерела «Консультант» для проведення стратегічних досліджень і джерела «Конференція» для повідомлень вищого рівня (наприклад, наукових).

Природа і механізми функціонування цих джерел настільки різні, що організація іноді змушена містити дві окремі системи збирання інформації. Цільову стратегічну інформацію збирають й опрацьовують аналітики, а цільову оперативно-тактичну інформацію - персоналом, що має прямий контакт із безпосереднім полем діяльності фірми. Інформацію, що виробляють однією з систем, може вплинути на іншу систему, тому між ними повинні бути встановлені чіткі та тісні зв'язки.

Серед широко доступних джерел даних, мабуть, зараз найбільш популярні Інтернет-сайти. Але слід зазначити, що отримувана через мережу Інтернет інформація найчастіше недостатньо повна для проведення аналітичної роботи та прийняття рішень. У зв'язку з цим необхідно проводити додаткові заходи щодо оцінки вірогідності отримуваних відомостей і відсікання дезінформації (особливо в каналах електронної пошти). Найпростішим прийомом захисту від пропагандистського перекручування є свідоме переривання контактів із джерелом інформації. Після цього різко підвищується спостережливість і певний час спроби маніпулювання будуть помітні краще.

На етапі збирання інформації дуже важливе значення має ефективне використання пошукових машин мережі Інтернет – більшість з яких здійснюють тематичний пошук за 200 - 250 млн. сайтів і більше. При цьому релевантність результатів пошуку дуже залежить від коректності індексування машиною конкретної сторінки та конструкції самого пошукового запиту. З урахуванням цього варто використовувати спеціальні програмні утиліти (метапошукові системи) які дозволяють робити тематичний пошук у Web-просторі відразу кількома машинами. Проте, за деякими оцінками, навіть кращі пошукові машини можуть забезпечити перегляд не більш 25-30 % існуючого Web-масиву. Причиною цього є відсутність індексування пошуковими машинами більшості професійних і комерційних сторінок відкритих сайтів, а також існування «невидимих сайтів, що узагалі не пропонуються на індексацію (так званий «невидимий Web») [12, С. 104-105].

Для отримання додаткової інформації керівник відділу розробляє загальний план дій і встановлює пріоритети виконання запитів до інших внутрішніх джерел компанії, а також до зовнішніх ресурсів мережі Інтернету.

Додатково можна задіяти платні служби, що відбирають найбільш цікаві онлайнові публікації різних ЗМІ, форумів і дискусійних клубів, що забезпечують регулярне відновлення матеріалів електронною поштою відповідно до заданої тематики. Ця інформація дозволяє істотно доповнити відомості, отримані у мережі Інтернет з інших джерел, а також забезпечуєможливість установити неформальний контакт з експертами та фахівцями з тих чи інших питань, видам продукції, що випускають.

Рішення про те, які методи аналізу даних застосовувати в конкретній ситуації, приймає аналітик, і це досить непросте рішення внаслідок їхньої різнорідності. Але існує кілька багатобічних методів аналізу розвідувальних даних, що дозволяють правильно інтерпретувати параметри зовнішнього середовища компанії і, таким чином, допомогти процесу прийняття стратегічних рішень.

Метод альтернативних наслідків пропонує кілька пояснень для конкретної проблеми. Застосовують, якщо отримані суперечливі чи неясні дані з кількох джерел, якщо користувач вимагає обговорити кілька можливих сценаріїв розвитку подій чи потрібно отримати оцінку довгострокової перспективи.

Аналіз можливостей пропонує бізнес-аналітику переформулювати проблему в термінах керівника, що приймає рішення, і визначити потенційні дії компанії. Цей метод дозволяє відповісти на запитання «Як діяти?».

Аналіз від противного пропонує аналітику відмовитися від своїх базових припущень щодо конкурентів і переосмислити напрямки свого аналізу. Цей метод ставить під сумнів те, що підказує здоровий глузд, дозволяє уникнути стереотипів, знижує ефект групового мислення, спонукає ретельно розглядати всі можливі пояснення та варіанти дій конкурента.

Аналіз конкуруючих гіпотез зіставляє різні висновки та пояснення щодо дій конкурентів і забезпечує можливість перевірити погодженість зібраних даних.

Корисність інформації, серед інших якостей, визначається її повнотою і точністю. Однак іноді останні якості приносяться в жертву заради своєчасності, що має більше значення для інформаційних документів. У принципі, інформаційний документ варто готувати так, щоб до моменту своєї появи він містив би новітні відомості. Важливим для інформаційного документа є ясність викладу матеріалу та його переконливість.

Необхідно також враховувати зменшення внутрішньої цінності інформації внаслідок зміни в обстановці, втрати уваги до неї користувачів, можливих, але невідомих змін, у результаті яких інформація не може бути використана з такою ж впевненістю, як раніше. Вважається, що цінність інформації зменшується відповідно до правила «постійного відсотка». Так, інформація про постійні об'єкти (наприклад, про наявні металургійні підприємства) втрачає свою цінність за нормою близько 10% у рік, а інформація військової стратегічної розвідки в мирний час - до 20% у рік. Таким чином, вірогідність (правильний добір фактів, виділення важливих моментів, глибоке розуміння дійсності) і своєчасність інформації при ясності і переконливості її викладу можуть бути позначені як мета інформаційної роботи [13, С. 121-122].

2.2. Особливості системи інформаційних служб в Україні, види і умови діяльності

Проблема розбудови громадянського, демократичного суспільства тісно пов'язана із становленням на належний рівень "четвертої влади", під якою розуміють усі засоби масової комунікації, що функціонують у суспільстві.

Останні покликані не тільки здійснювати комунікативні функції між державою, суспільно-політичними інституціями та громадянами, а й реалізовувати функції громадського контролю за діяльністю державних та суспільних структур.

Водночас з формуванням державних структур незалежної України виникла проблема заповнення ідеологічного вакууму та формування єдиної системи пропаганди цінностей та постулатів новоствореної держави. А в загальносистемному плані актуалізувалася потреба поточних зв'язків державних структур з громадськістю за допомогою мас-медіа.

Але політична та правляча еліта українського суспільства так і не спромоглася на формування цілісної ідеології розбудови держави. Відповідно не була утворена і єдина система пропагандистських структур у складі органів державної виконавчої влади. По суті, вдалося тільки забезпечити більш-менш діяльну систему прес-служб та відділів із відповідними функціями зв'язку з громадськістю (паблік рилейшнз).

Першими були створені прес-центр Верховної Ради та прес-служба уряду. Однак початкові кроки засвідчили, що вони виконували тільки функції ретранслятора і аж ніяк не брали на себе політичної відповідальності.

Це відбувалося з кількох причин. У Верховній Раді — через наявність різних політичних фракцій із протилежною ідеологічною спрямованістю, у Кабінеті Міністрів — через небажання "влізати" у політичні суперечки та зосередженість на суто економічних та господарських проблемах.

Отже, лише після введення інституту президентства (1992) та запровадження у структурі президентської адміністрації прес-служби президента України почали налагоджувати служби зв'язків із громадськістю, проте з досить обмеженими політичними функціями.

За довгі роки існування інформаційно-комунікативних служб у демократичних державах сформувалися певні принципи, які й визначають ідеологію роботи прес-служб. Головним у діяльності прес-служб є:

Законність. Оскільки ПС - це офіційний і повноважний представник своїх засновників, тому несе юридичну відповідальність за зміст наданої інформації.

Відкритість. Прес-служба має реалізовувати право журналістів на отримання інформації та надавати необхідні відомості на їхню вимогу.

Оперативність. Оперативне поширення новин (інформації) - головна вимога до мас-медіа і прес-служб.

Інформаційна діяльність, за визначенням Закону України "Про інформацію" це "сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб, держави" [1]. 3 цією метою держава піклується про створення інформаційної системи суспільства, до складу якої, крім традиційних ЗМІ (преса, радіо, телебачення) входять також різноманітні служби - інформаційні агентства, прес-служби тощо. Приналежність останніх до системи засобів масової інформації тривалий час була дискусійною. Слід зауважити, що й сьогодні частина науковців, зокрема російські дослідники В. Ворошилов, Є. Прохоров [3] відносять інформаційні агентства та прес-служби до інфраструктури засобів масової інформації. Приналежність інформаційних служб до системи ЗМІ, а, отже, й до інформаційної структури суспільства одним із перших підкреслив академік А. Москаленко [4, С. 14].

Бібліотеки та інформаційні служби – це постійно реагуючі на зміни заклади, що поєднують людей з глобальними інформаційними ресурсами, ідеями та результатами творчої діяльності, яких вони потребують. Бібліотеки та інформаційні служби роблять доступними багатства, що є результатом самовираження людей і культурного розмаїття та зберігаються на усіх носіях.

Глобальна мережа Інтернет уможливлює для окремої особи та громади в усьому світі, будь-то у найменшому та найвіддаленішому селі. Чи у великому місті, мати однаковий доступ до інформації для розвитку, освіти, удосконалення, культурного збагачення, господарської діяльності та поінформованої участі у демократичному суспільстві. Всі можуть представити у мережі Інтернет свої інтереси, знання та культуру для ознайомлення усього світу. Бібліотеки та інформаційні служби є важливими брамами до мережі Інтернет. Для одних вони пропонують зручне середовище, рекомендації та допомогу, а для інших – це просто точки доступу до мережі Інтернет. Бібліотеки – це механізм, для подолання бар'єрів, що існують через різницю у можливостях користування ресурсами, технологіями та навчанням.

Інформаційні органи випускають два види інформаційної продукції, а саме:

науково-технічну продукцію, яка створюється на замовлення або в процесі науково-технічної діяльності в ініціативному порядку і яка відноситься до сфер науки, техніки та виробництва. До цієї групи відносяться технічні рішення, в т. ч. винаходи та промислові зразки, технічна документація, ноу-хау, програмні системи, що реалізують інформаційні і інші технології. Специфічним видом науково-технічної продукції цієї групи є аналітичні матеріали – наслідки аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів. Предметом купівлі можуть бути матеріали, як спеціально підготовлені на замовлення, так і раніше виконані та реалізовані новому замовнику. До даного виду продукції може бути використаний ринковий механізм формування договірних цін, хоч дефіцит попиту нерідко призводить до довільного їх визначення. Слід підкреслити, що найбільш перспективним напрямком створення цього виду інформаційного продукту є шлях, пов'язаний з його інтелектуалізацією та підвищенням наукоємкості.

Інформаційні продукти та послуги, пов'язані з так званим бібліотечним типом обслуговування. До цієї групи відносять послуги з наданню відповідня запиту абонента як самого документа (книги, журнали, каталоги тощо), так і копій, рефератів, бібліографічних описів, об'єктографічних чи інших довідок, а також різноманітних баз і банків даних, послуги з надання дистанційного доступу, з проведення пошуку в інформаційних масивах, депонуванню рукописів, перекладів тощо. До цієї ж групи відносять роботи з забезпечення переводу інформації на мікрографічні й машинозчитувані носії, надання телекомунікаційних каналів для забезпечення функціонування електронної пошти та проведення телеконференцій [7, С. 46-47].

За формою надання інформаційна продукція поділяється на нематеріальну – послуга, коли об'єктом виробництва є комунікаційні процеси, і матеріальну – продукт, коли об'єктом виробництва є інформація на матеріальних носіях, або накопичені у фондах первинні джерела інформації. Матеріальні інформаційні продукти, в свою чергу, поділяють на документні, коли користувачу адресуються первинні або вторинні документи, і речові, коли в якості об'єкту послуги виступають зразки нових продуктів і технологій (демонстрація нових виробів, фотографій, стендів тощо).

За характером взаємодії з користувачем розрізняють інформаційну продукцію одноразову (поодинокі контакти з користувачем) і постійну, яка передбачає зворотний зв'язок (наприклад, вибіркове обслуговування з корегуванням вимог, або діалогове обслуговування).

За адресністю інформаційна продукція може бути індивідуальною, груповою та масовою.

За характером задоволення потреб – інформаційна продукція, направлена на задоволення потреб у адресній, фактографічній, концептуальній інформації, або на задоволення потреби в джерелах інформації.

Крім цього інформаційна продукція може класифікуватися залежно від посадового та кваліфікаційного рівня користувача, від рівня ретроспекції інформації, яка надається, від оперативності обслуговування і т.п.

Комплекси однорідних за операційно-технологічними та класифікаційними ознаками інформаційних продуктів і послуг об'єднують в режими обслуговування. На відміну від простої інформацій, яка складається з впорядкованого набору простих операцій, режими інформаційного обслуговування – це з'єднання певних елементарних форм інформаційної взаємодії з користувачем і супутніх такій взаємодії допоміжних операцій.

Інформаційна продукція може бути простою, складною та комбінованою. До простої продукції відносять – результат опрацювання одиничного інформаційного джерела: анотація, бібліографічний опис, реферат, реєстраційні й інформаційні карти, копія статті, проспект тощо. До складної продукції – результат опрацювання певної сукупності однорідних джерел: тематичні відбірки, реферативний огляд, сигнальне повідомлення тощо. До комбінованої – відноситься складна продукція, яка являє собою об'єднання різних видів простої: доповідь про досягнення, інновацію чи досвід, аналітичний огляд, експозиція виставки тощо.

Отже, інформаційна продукція – це різні види подання знань, якихось даних, відомостей, розрахунків тощо, практично все, що пов'язане з отриманням і фіксацією знань, які можна використати в даний час або відкласти на майбутнє. Вищою цінністю їх є точність, достовірність, своєчасність та лаконічність. Її якість великою мірою залежить від інформаційних ресурсів, які, на відміну від інших ресурсів, мають властивість накопичуватися і, завдяки цьому, володіють специфічною впливом на процеси ресурсозбереження та технологічні процеси підготовки.

Інформаційна діяльність бібліотек традиційно пов'язується з так званим некомерційним "бібліотечним" типом обслуговування та полягає в наданні відповідно до запиту користувача (абонента) як самого документа (книг, журналів, газет тощо), так і його копій; каталогів і картотек; бібліографічних посібників; різноманітних довідок, оглядових матеріалів. Вони виконують тематичні відбірки джерел інформації; складають оперативну інформацію, аналітичні довідки, огляди; узагальнюють інновації та досвід будь-якої діяльності; створюють каталоги та картотеки, в яких групують джерела інформації для зручності користувачів; організовують виставки та інші заходи наочної пропаганди. Останнім часом бібліотеки створюють і надають у користування бази та банки даних на електронних носіях, а також послуги з дистанційного доступу до БД інших інформаційних служб, мережі Інтернет, з проведення пошуку в інформаційних масивах, з депонування рукописів, перекладів, рефератів, копіювання матеріалу та ін.

Найпоширеніший же вид інформаційної діяльності в бібліотеках – інформаційне консультування в режимі діалогової інформації, який ґрунтується на високій кваліфікації фахівців і особистій їх майстерності. Інформаційне консультування суттєво відрізняється від інших сфер інформаційної діяльності. Його результат містить набуте з інформаційного ресурсу консультанта рішення конкретного завдання, сформульованого замовником, з використанням інформаційних ресурсів бібліотеки та спеціалізованих довідково-бібліографічних систем – каталогів і картотек, електронних баз і банків даних. Особлива умова інформаційного консультування – одночасний позитивний ефект у сфері практичної діяльності замовника або запобігання можливим збиткам від його некваліфікованих дій [7, С. 49-50].

Висновки до 2 розділу

Діяльність окремих людей, груп, колективів і організацій зараз все більшою мірою починає залежати від їх інформованості та здатності ефективно використовувати певну інформацію. Перш ніж зробити якісь дії, необхідно провести велику роботу зі збору та переробці інформації, її осмисленню і аналізу. Відшукування раціональних рішень в будь-якій сфері діяльності вимагає обробки великих об’ємів інформації, що часом неможливо без залучення спеціальних технічних засобів. Тому, у теперішній час практично не можливо назвати сферу людської діяльності, яка б не залежала від інформації і не використовувала б нові інформаційні технології.


Висновки

Таким чином, становлення суспільства на основі інформаційно-комунікаційних технологій ознаменувало появу нових соціальних ідей, пов’язаних з поняттям інформаційного суспільства. Саме поняття інформаційного суспільства стало таким, що формує соціальні ідеали і цінності та широко обговорюється соціально-гуманітарними науками.

Нові форми життя, породжені інформаційним суспільством, формулюють виклики сучасної соціальної педагогіки. Соціальна педагогіка сьогодні - це акцентований аналіз наявних форм суспільного життя, понятійне втілення нових реалій життєвого світу. Саме виділення інформаційного суспільства як особливого об’єкту дослідження має загальнонаукове звучання і значення.

Інформаційно-технологічна революція вносить радикальні зміни в різні сфери життєдіяльності людини. З’явились принципово нові напрями в галузі науки та техніки, стала реальністю комп’ютерна революція, “безпаперові технології” виробництва і використання інформаційної продукції. В усьому світі посилюється інтелектуалізація праці, прискорюється створення нової техніки та технологій, відбувається їх швидке старіння й оновлення.

З формуванням інформаційного суспільства пов’язують великі сподівання. Вважається, що інформаційне суспільства має величезний потенціал для покращення життя всієї людської спільноти та для кожної людини окремо, розширює можливості для малого та середнього підприємництва, для оптимального використання ресурсів, для розвитку управління, освіти.

Разом з тим, усвідомлюючи всі переваги інформаційного суспільства, слід враховувати не тільки нові рішення і можливості, а і нові проблеми та ризики.

Сьогодні вже не викликає сумніву, що здійснення повноцінної інноваційної діяльності державою, впровадження досягнень науково-технічного прогресу, неможливе поза інформаційно-консультаційною системою, яка по-перше, передбачає сумісну працю державних і недержавних інформаційних структур, розглядаючи інформаційно-консультаційні послуги як товар. Виробництво інформаційних продуктів і послуг залежить від ринкового попиту й індивідуальних бажань клієнтів. Воно базується на власних даних інформаційного підприємства та додатковому збиранні інформації. Діяльність приватних інформаційних фірм регулюється попитом і ефективністю пропозиції. Порівняно з цим розвиток і надання інформаційних послуг, включаючи дослідження, розробки та консультування, які фінансуються державою, відбувається за межами пропозиції та попиту, керованих інформаційним ринком. Актуальність інформаційних продуктів є черговою властивістю, що впливає на діяльність інформаційних підприємств і визначає їхню вартість. Разом з цим виникає питання швидкості передавання інформації користувачам, яка може здійснюватися або за допомогою електронних засобів передавання інформації. В цілому, всі ці закони сприяють перетворенню інформації в головну виробничу силу суспільства, визнають її товаром, полегшують доступ до джерел інформації, гарантують інформаційний суверенітет України, але вони не можуть вирішити проблеми роздержавлення власності в інформаційній сфері, не створюють ефективної моделі управління інформаційними ресурсами країни.


Список використаної літератури

1. Закон України "Про інформацію" [Текст]// Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

2. Про інформаційні агентства: Закон України[Текст] // Відомості Верховної Ради України. - 1995. - № 13. - С 281-291.

3. Про національну програму інформатизації: Закон України [Текст]// Голос України. - 1998. - 7 квіт. - С 5-6.

4. Власова, Г. Аналітико-синтетична переробка інформації: Навч. посіб. / Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К. : ДАКККіМ, 2006. — 292с.

5. Давидова,І. Ринкова трансформація інформаційної діяльності в Україні // Вісник Книжкової палати. - 2001. - № 8. - С. 21-24.

6. Дерев'янко, А. Інформаційні центри: структура і методи діяльності: Навч. посібник / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — К., 1999. — 78с.

7. Добко, Т.В. Інформаційні ресурси довідково-бібліографічного обслуговування: стан та перспективи використання [Текст] // Бібліографознавство: теорія і практика: зб. наук, праць. - К., 1997. - С 46-56.

8. Дубенко, С. Державна служба і державні службовці в Україні: Навч.-метод. посіб. / Н.Р. Нижник (ред.). — К. : Ін Юре, 1999. — 242 с.

9. Егоров,И.И. Региональные информационно-аналитические центры: структура и задачи[Текст] // НТИ. - Сер. 1. - 1996. - № 6. - С. 8-10.

10. Карпенко,В. П. Основи професіональної комунікації / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. Інститут журналістики. Кафедра видавничої справи та редагування. - К., 2003. - 376 с.

11. Кулицький,СП. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 224 с.

12. Матвієнко О. Інформаційний менеджмент: опорний конспект лекцій у схемах і таблицях:навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. — К.: Слово, 2007. — 200с.

13. Матвієнко, О. Менеджмент інформаційних офісних систем: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. і системи післядипломної освіти за спец. "Менеджмент організацій" і "Документознавство та інформаційна діяльність". — К., 2001. — 154с.

14. Моргенштерн,И.Г. Информационное общество: функции, каналы, библиографическое слежение[Текст]//Мир библиогр.- 1998.- №1.-С. 12-15.

15. Розвиток інформаційного суспільства в Україні. Огляд матеріалів парламентських слухань з питань розвитку інформаційного суспільства в Україні[Текст]// Комп’ютер у школі та сім’ї. - №8. - 2005. - С. 3-17

16. Семенюк,Э.П. Информатизация общества, культуры, личности. // НТИ, Сер. 1.- 1993. - № 1. - С.1-8

17. Сілкова, Г.В. Інформаційно-аналітична діяльність як напрям інформаційної діяльності [Текст] // Вісн. Кн. палати. - 1999. - № 3. - С. 15-16.

18. Сілкова, Г.В. Інформаційно-аналітичне дослідження як особливий аспект інформаційної діяльності [Текст] // Українська культура: минуле, сучасне та шляхи розвитку: міжвуз. зб. наук. праць. - К., 1997.-Вип. 2. - С188-193.

19. Терещенко,С.С. Центры информационного анализа, экспертизы программирования и коммерческой деятельности: Функции, технология, организационная структура, подготовка кадров [Текст]// НТИ. - Сер. 2. - 1991.- № 5. - С. 4-10

загрузка...
Top