Організація науково-інформаційної діяльності

Вступ.

1. Задачі і процеси НІД (науково-інформаційна діяльність).

2. Досягнення і перспективи досліджень НІД.

3. Структура НІД в наукових установах.

4. Методологічні основи НІД.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Інформаційна діяльність є невід'ємною частиною всіх сфер суспільного життя. Вона має певні цілі та завдання, для реалізації яких існують конкретні засоби, що сприяють отриманню необхідних результатів. У нашій державі існують спеціальні інформаційні установи, що складають систему інформаційного забезпечення користувачів документальною інформацією універсального, галузевого, проблемно-тематичного змісту. Створюються також умови для здобуття професійної освіти в цій галузі — підготовка фахівців для роботи в органах інформації. Водночас, інформаційні структури формуються як органічні складові багатьох установ, організацій, фірм. Інформаційна діяльність охоплює всі галузі науки, освіти, виробництва, а також економіку, політику, культуру, техніку, природознавство тощо. Отже, вона є не тільки окремою функцією суспільства, а й складовим елементом людського життя.

Науково-інформаційна діяльність (НІД) є ключовим напрямом інформаційної діяльності. Вона має свій предмет і методи дослідження, що відбито у Законі України "Про науково-технічну інформацію" (1993). НІД діяльність визначається у цьому Законі як "сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітико-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні". Об'єктом НІД є наукова інформація, яка відображає відомості про "досягнення науки, техніки, виробництва, одержані в ході науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та громадської діяльності". Тому цей вид діяльності пов'язують, насамперед, із галузями природничих, технічних, сільськогосподарських наук.


1. Задачі і процеси НІД (науково-інформаційна діяльність)

Вся НІД поділяється на два процеси:

· перший – це вироблення на основі інформаційних ресурсів нових знань (або нових інформаційних ресурсів), спеціально оброблених, перетворених у релевантний сигнал. Ефективність цього процесу залежить від трудових і матеріально-енергетичних затрат фахівця з врахуванням його ентропії;

· другий – взаємодія отриманих нових знань чи інформаційних ресурсів зі споживачем, тобто, перетворення інформаційних ресурсів в інформаційний продукт. Результативність цього процесу залежить від затрат споживача.

Якщо в загальних рисах інформація – це повідомлення певних знань чи відомостей, то Інформаційні ресурси – це знання в інформаційному вираженні через певні коди (ідеї, мисленні образи тощо), тобто, об'єктовані або закодовані (подані семантично) за допомогою слів, символів чи інших знаків і перетворені у повідомлення – інформацію. При цьому інформація, як така, теж являє собою особливий вид ресурсів, що мають особисті характеристики, відрізняють їх від інших видів ресурсів. Це ресурси, які сприяють виробленню і реалізації різноманітних наукових, управлінських чи будь-яких інших рішень, і розглядаються з інформаційного боку, з інформаційної складової. В узагальненому вигляді Інформаційні ресурси – це вся та проміжна інформація, що лежить в основі ланцюжка, який завершується досягненням поставленої цілі чи мети. Робочий фактор інформаційних ресурсів – це не просто людські знання, а енергія (праця) людей вкупі з іншими матеріальними ресурсами і витратами, які формують повідомлення.

Як відомо, сьогодні в розвинених країнах вирішується питання інформатизації суспільства на яке покладається велика роль у формуванні якісно нового світового суспільства. Все більшим стає розуміння того, що країна, яка буде володіти потужними інформаційними ресурсами, ефективною системою їх реалізації, буде знати динаміку й перспективи їх розвитку, опиниться на гребені науково-технічного прогресу і зможе його використовувати.

Питання інформаційних ресурсів у виробничій сфері і їх вплив на економіку підприємств досить добре вивчене. Інформаційні ж ресурси невиробничої сфери – освіти, культури, мистецтва, науки, їх використання, реалізація і вплив на функціонування цих галузей майже зовсім не досліджені через відсутність наявних показників їхнього впливу на діяльність установ і організацій.

При створенні системи інформаційних ресурсів і їх експлуатації чи використанні необхідно враховувати цілий ряд складових, починаючи від соціально-економічних і закінчуючи питаннями еволюційного розвитку системи їх організації і експлуатації, тому що вони є основою інформаційних технологій в результаті яких створюється інформаційна продукція.

Основою інформаційної продукції є інформаційні технології, функціональним призначенням яких є переробка інформації і вироблення нових знань, відповідно з поставленими цілями.

Крім того, вся різноманітність технологічних процесів НІД класифікується за методами їх виконання і формою кінцевої продукції (друга ознака класифікації) на:

· поліграфічні процеси виробництва – видавнича (друкована) продукція;

· малотиражні процеси виробництва – малотиражна (одинична) продукція;

· репрографічні процеси виробництва – електрофотографічна, фотографічна продукція;

· процеси мікрофільмування – мікрофільмова продукція;

· процеси ручної або машинописної підготовки даних – друкарська, перфокарткова, перфострічкова;

· за допомогою EОМ та ПК –комп'ютерна, електронна, цифрова;

· процеси підготовки кінофільмів, діафільмів і магнітофільмів – кінопродукція, діафільмова, діапозитивна, магнітофільмова продукція.

Класифікація інформаційних технологій за рівнем інтеграції машинної обробки інформації пов'язана з характеристикою другої структурної складової і поділяється на технології, засновані на автономних файлах, базах даних чи базах знань[2, c. 134-135].

2. Досягнення і перспективи досліджень НІД

Розглядаючи проблеми створення в Україні інформаційного ринку, можна стверджувати, що держава не змогла взяти під контроль організацію інформаційної інфраструктури в окремих регіонах, галузях, виробництвах, а тому цей процес сьогодні розвивається досить стихійно. Проте модель інформаційної діяльності не може істотно відрізнятися від тих моделей, що вже сформувалися в розвинутих країнах в умовах ринкової економіки, оскільки на даному етапі має вирішуватися головне завдання — інтеграція вітчизняної інформаційної інфраструктури у світовий інформаційний ринок.

Оскільки інформаційні ресурси України мають величезний прошарок знань так би мовити «подвійного» використання (в Україні за часів СРСР налічувалося багато підприємств ВПК), ми маємо уникнути участі в міжнародній грі під назвою «хто краще скопіює». Ми маємо побудувати внутрішній ринок інформаційних послуг у всіх цінових сегментах, не дозволити іноземцям скупити його за безцінь. Досягнути цього можна, надавши роботі з інформацією стратегічно важливого пріоритету держави. Для реалізації зазначеного також необхідно зробити інформаційну галузь експортоспроможною. А це, зокрема, потребує значного підвищення заробітної платні працівникам науки, освіти, охорони здоров’я, інформаційних служб, що, звісно, істотно вплине на вартість інформації як кінцевого продукту, формування «бренду» українського інформаційного ринку[5, c. 21-25].

Проблеми інформаційних технологій відбиваються у всіх конфліктних ситуаціях щодо прав суб’єктів на результати інтелектуальної власності й зачіпають питання ролі держави у забезпеченні прав багатьох суб’єктів відносин у даній сфері. Це стосується як безпосередніх створювачів даного продукту, так і прав власників, на кошти яких створюється продукт, прав держави у цій галузі, користувачів продуктом. Майже всі доктрини і концепції, на яких ґрунтується політика США, Німеччини, Франції, Японії й інших розвинутих країн у галузі забезпечення розвитку інформаційних технологій (концепції Клінтона-Гора, Баннтемана в Європі, Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства тощо), Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації зачіпають великий спектр проблем, що стосуються активного втручання держави у сферу відносин, що розглядається.

В Україні отримання та зберігання інформаційних ресурсів було розпочато створюванням відомчих інформаційних систем. Державні установи, науково-дослідні інститути, інформаційно-обчислювальні центри, підприємства, незалежно від розмірів та форми власності, з набуттям державою незалежності почали створювати необхідні для своєї діяльності бази даних. На жаль, через розрізненість та хаотичну актуалізацію вони не дають повної картини стану національної інформаційної ресурсної бази[6, c. 42-44].

4. Структура НІД в наукових установах

Інформаційна інфраструктура у процесі здійснення інформаційної діяльності із задоволення інформаційних потреб споживача підпорядкована основному завданню — отриманню і доведенню до споживача інформаційних продуктів та послуг (ІПП) через складний технологічний процес науково-інформаційної діяльності. Так, інформаційний пошук, надання змістовної інформації виконується завдяки певним технологіям, виробничі засади яких становить інформаційна техніка — технічне обладнання та устаткування, поєднане у системні комплекси, складність яких обумовлена обсягами і рівнем інформаційної діяльності.

Сукупності організаційних структур з відповідним правовим, методичним, інформаційним, лінгвістичним, технічним і кадровим забезпеченням постійно здійснюють інформаційну діяльність, забезпечуючи покладене на них завдання надійного функціонування інформаційних систем, застосування інформаційних технологій для обслуговування інформаційних потреб особи, держави і суспільства. І ці інформаційні структури маємо розглядати як основу інформаційної інфраструктури держави.

Глобалізація економічних, політичних процесів та інформатизація суспільного життя робить наголос на інтернаціоналізації інформаційної діяльності за формування так званого «інформаційного суспільства», в якому одним з основних предметів праці більшої частини людей є інформація і знання, а знаряддям праці — інформаційні технології.

Можна стверджувати, що інформаційне суспільство має певні ознаки, наприклад: інформація використовується як один з економічних ресурсів з метою підвищити ефективність виробництва, зміцнити конкурентоспроможність, стимулювати інновації; вона формує інформаційний сектор в економіці, що зростає швидше за інші; інформація стає предметом масового споживання суспільства, формуючи ринок глобального інформаційного середовища, де здійснюються процеси обміну інформаційними продуктами і послугами.

Інформаційні продукти і послуги існують у матеріалізованій (видання, бази даних, роздруківки, екрани) і не матеріалізованій (усне інформування, інформаційний пошук за дорученням клієнта тощо) формах, хоча класична політична економія взагалі не розглядає інформацію та ІПП як товар, а лише як нематеріальну категорію. Однак завдяки праву на використання ІПП набувають товарної форми й у цій формі виступають на ринку поруч зі звичайними товарами. Тобто «інформаційний ринок» є частиною ринку, де предметом є специфічний товар — інформаційні продукти і послуги. Існують різні підходи до його визначення. Інтернаціональна природа інформації обумовлює те, що ринок ІПП не може орієнтуватися винятково на комерційні принципи і бути замкнутим у межах офіційних кордонів держави. Він характеризується максимальним ступенем відкритості, чому сприяє і розвиток телекомунікацій, а знання під час споживання не витрачаються, а породжують якісно нову інформацію і використовуються необмежену кількість разів. Обмеженням на корисне споживання інформації може бути тільки термін її старіння.

5. Методологічні основи НІД

Науково-інформаційна діяльність - сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави у науково-технічній інформації, що полягає в її збиранні, аналітично-синтетичній обробці, фіксації, зберіганні, пошуку і поширенні.

Підвищення ролі і значення інформації в суспільному житті викликало необхідність виділення інформаційної діяльності в самостійну область. Якщо робоча сила, засоби виробництва і предмети праці – основні елементи в умовах виробництва, то інформація – це важливий ресурс економіки, товар, який є результатом всієї людської діяльності, елемент і основа процесу управління та прийняття рішень.

Основними видами інформаційної діяльності як прояву суто інформаційних технологій є:

· Наукова діяльність і проектні розробки;

· Редакційно-видавнича діяльність;

· Кредитно-фінансова діяльність;

· Народна освіта;

· Розповсюдження інформації і зв'язок;

· Засоби масового спілкування (книги, музика, картини тощо);

· Управлінська діяльність.

До видів інформаційної діяльності включаються також виробники інформаційної техніки і матеріальних носіїв інформації, а також обслуговування інформаційних технологій. Ця діяльність визначається терміном "інформатика", який вбирає в себе формування, зберігання, передачу, використання інформаційних ресурсів на основі комп'ютерних технологій і їх соціальної корисності.

За своєю специфікою науково-інформаційна діяльність типу бібліотечної включає 2, 4, 5 і 6 види інформаційної діяльності і представляє вторинний інформаційний сектор. Вона підпорядкована наданню різноманітних (освітніх, дозвільних, комунікаційних і т. ін.) матеріалізованих і нематеріалізованих продуктів і послуг.

Крім того, вся різноманітність технологічних процесів НІД класифікується за методами їх виконання і формою кінцевої продукції (друга ознака класифікації) на:

· поліграфічні процеси виробництва – видавнича (друкована) продукція;

· малотиражні процеси виробництва – малотиражна (одинична) продукція;

· репрографічні процеси виробництва – електрофотографічна, фотографічна продукція;

· процеси мікрофільмування – мікрофільмова продукція;

· процеси підготовки інформації в машинозчитуваній формі – магнітострічкова, магнітодискова;

· процеси ручної або машинописної підготовки даних – друкарська, перфокарткова, перфострічкова;

· за допомогою EОМ та ПК –комп'ютерна, електронна, цифрова;

· процеси підготовки кінофільмів, діафільмів і магнітофільмів – кінопродукція, діафільмова, діапозитивна, магнітофільмова продукція.

Класифікація інформаційних технологій за рівнем інтеграції машинної обробки інформації пов'язана з характеристикою другої структурної складової і поділяється на технології, засновані на автономних файлах, базах даних чи базах знань.

Значна частина інформації (у формі інформаційних продуктів і послуг) спрямована переважно на забезпечення інформованості суспільства в цілому, на інформаційне забезпечення наукових досліджень і розробок, підтримку процесів підготовки спеціалістів (відтворення кваліфікованої робочої сили) тощо, а не на одержання прямих доходів і прибутків. У зв’язку з цим виникає перша суперечність — між соціальною функцією інформації та її недоступністю внаслідок різних причин, зокрема встановлення високих цін, відсутності каналів зв’язку та ін.

Інформація може бути використана як відразу по створенні, так і через досить тривалий період, тому інформаційній діяльності притаманна функція зберігання, яку забезпечують бібліотеки, архівні служби, бази даних тощо. Саме тут виникає друга колізія, пов’язана з необхідністю оперативного, нехай і поверхового, інформування суспільства про нові досягнення, з одного боку, та інформації в повному обсязі як національного інформаційного ресурсу, що забезпечить розвиток країни в майбутньому.

Інформація за своєю суттю інтернаціональна. Для неї не існує державних кордонів, оскільки розвиток телекомунікацій обумовлює їх вільне перетинання. Закріплення інформації на тому чи іншому носії не означає, що власне інформація не може бути передана під час бесіди, дискусії, повідомлення на конференції, але виникає суперечність — між відкритістю інформації як такою і прагненням різноманітних суспільних утворень (на рівні держави, фірми) не надати громадськості частину інформації з тих або інших причин. Це посилює роль держави, яка повинна визначити міру своєї відповідальності за національний сектор інформаційної структури України.

У діяльності служб наукової і технічної інформації колишнього СРСР увага була зосереджена на вирішенні завдань пошуку, збирання, обробки і збігання інформації, де процеси комунікації значною мірою регламентувалися. Інформаційне обслуговування як «вибіркове поширення інформації» і ретроспективний пошук забезпечувалися за встановленими державою цінами. У системі циркулювали величезні потоки інформації, генерувався «інформаційний вал» за дефіциту потрібної інформації. Виробники інформації придушили пріоритет споживачів, внаслідок чого споживач одержував не ту інформацію, яка йому була потрібна, а ті відомості, що визначалися доступним для нього рівнем і можливостями системи[3, c. 9-11].

Взагалі на ринкових принципах не працює інформаційна структура в жодній країні. Це пов’язано з чималими витратами на процеси формування інформаційних продуктів і послуг, зокрема у сфері наукової і технічної інформації, оскільки ІПП значною мірою орієнтовані на комунікації в неринкових сферах (наука, освіта, культура). Вкладаючи кошти в інформаційну діяльність, держава виходить з того, що результати цих вкладень належатимуть їй, а отже громадянам країни без оплати, оскільки створені за їхній рахунок. На жаль, це призводить до того, що безкоштовна або пільгова реалізація інформаційних продуктів і послуг, зроблених за рахунок держави, порушує свободу конкуренції для недержавних учасників інформаційного ринку, і вирішення цієї проблеми потребує координуючих рішень з боку держави.

Проблеми інформаційних технологій відбиваються у всіх конфліктних ситуаціях щодо прав суб’єктів на результати інтелектуальної власності й зачіпають питання ролі держави у забезпеченні прав багатьох суб’єктів відносин у даній сфері. Це стосується як безпосередніх створювачів даного продукту, так і прав власників, на кошти яких створюється продукт, прав держави у цій галузі, користувачів продуктом. Майже всі доктрини і концепції, на яких ґрунтується політика США, Німеччини, Франції, Японії й інших розвинутих країн у галузі забезпечення розвитку інформаційних технологій (концепції Клінтона-Гора, Баннтемана в Європі, Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства тощо), Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації зачіпають великий спектр проблем, що стосуються активного втручання держави у сферу відносин, що розглядається.

В Україні отримання та зберігання інформаційних ресурсів було розпочато створюванням відомчих інформаційних систем. Державні установи, науково-дослідні інститути, інформаційно-обчислювальні центри, підприємства, незалежно від розмірів та форми власності, з набуттям державою незалежності почали створювати необхідні для своєї діяльності бази даних. На жаль, через розрізненість та хаотичну актуалізацію вони не дають повної картини стану національної інформаційної ресурсної бази[6, c. 42-44].

У довідниках, енциклопедіях та інших джерелах "послуга" визначається як дія, що приносить користь іншому, або як робота, яка виконується для задоволення чиїхось потреб, тобто – певна доцільна діяльність, яка існує у формі корисного ефекту праці – товару, продукту. Таким чином, підкреслюється, що основою послуги повинно бути задоволення потреб через корисний ефект праці, а, як відомо, корисний ефект праці є умовою будь-якої виробничої діяльності.


Висновки

В Україні достатньо ефективно функціонують сектори масової інформації, інформації для спеціалістів, включаючи науково-технічну інформацію, де зосереджено приблизно 15–20 % інформації. Саме стан цього останнього найбільш повною мірою визначає ступінь розвитку науки, освіти, культури, соціальної усталеності суспільства.

Стосовно наукової і технічної інформації ринкові відносини у класичному розумінні мають значні обмеження. Це зумовлено тим, що основним принципом ринку є пряме збільшення прибутків від реалізації продуктів і послуг: «виробляй тільки те, що сьогодні користується попитом і може бути продане». Натомість особливість інформаційного ринку наукової і технічної інформації полягає у наступному.

Значна частина інформації (у формі інформаційних продуктів і послуг) спрямована переважно на забезпечення інформованості суспільства в цілому, на інформаційне забезпечення наукових досліджень і розробок, підтримку процесів підготовки спеціалістів (відтворення кваліфікованої робочої сили) тощо, а не на одержання прямих доходів і прибутків. У зв’язку з цим виникає перша суперечність — між соціальною функцією інформації та її недоступністю внаслідок різних причин, зокрема встановлення високих цін, відсутності каналів зв’язку та ін.

Інформація може бути використана як відразу по створенні, так і через досить тривалий період, тому інформаційній діяльності притаманна функція зберігання, яку забезпечують бібліотеки, архівні служби, бази даних тощо. Саме тут виникає друга колізія, пов’язана з необхідністю оперативного, нехай і поверхового, інформування суспільства про нові досягнення, з одного боку, та інформації в повному обсязі як національного інформаційного ресурсу, що забезпечить розвиток країни в майбутньому.


Список використаної літератури

1. Ананьєв О. Інформаційні системи і технології в комерційній діяльності : Підручник / Олександр Ананьєв, Василь Білик, Яків Гончарук,; Ред. Я. А. Гончарук. - Львів : Новий Світ-2000, 2006. - 583 с.

2. Андрієнко В. Інформаційна діяльність в малому та середньому бізнесі / Донецький національний ун-т. — Донецьк : Юго-Восток, Лтд, 2008. — 202c.

3. Документно-інформаційні комунікації: / Київський національний ун-т культури і мистецтв. Інститут держ. управління і права. Кафедра держ. управління / В.В. Бездрабко (уклад.). — К., 2004. — 42с.

4. Кононенко Л. Культурно-інформаційна діяльність України за кордоном: тенденції та шляхи оптимізації (1991-1999 роки): Дис... канд. іст. наук: 17.00.01 / Київський національний ун-т культури і мистецтв — К., 2000. — 231 арк.

5. Кулицький С. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: навчальний посібник / Сергій Кулицький,; Ред. Т. М. Васильєва ; МАУП. - Київ : [б.в.], 2002. – 221 с.

6. Матвієнко О. Представлення інформації в автоматизованих документально-інформаційних системах: Навч. посібник для спец. "Документознавство та інформаційна діяльність" і "Бібліотекознавство та бібліографія". — К., 2001. — 130с.

загрузка...
Top