Електронні інформаційні ресурси (становлення, розвиток, видова структура)

Вступ.

1. Поняття та типи інформаційних електронних ресурсів.

2. Створення інформаційних електронних ресурсів у бібліотеках.

3. Корпоративний підхід до створення і використання регіональних електронних інформаційних ресурсів.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Дедалі ширше використання електронних документів вимагає розробки практичної системи їх класифікації - такої, що забезпечуватиме адекватну і зрозумілу передачу змісту документів з метою їх ідентифікації, упорядкованого зберігання та швидкого віднайдення в електронних ресурсах, передбачатиме класифікування і пошук за різними критеріями (відповідно до специфіки електронних пошукових систем), дозволить вільно оперувати електронними документами незалежно від зміни їх типів, видів тощо.

Отже за статусом електронні ресурси можна поділити на:

  • оригінали;
  • електронні версії традиційних видань;
  • електронні аналоги традиційних видань;
  • електронні відтворення, зокрема копії друкованих документів, трьохвимірних об'єктів тощо.

Електронні ресурси — це нові й специфічні об'єкти бібліотечного опрацювання, які відрізняються від інших об'єктів каталогізації, перш за все — документів на паперових носіях, що традиційно опрацьовуються в технологічних підрозділах бібліотек. Нова природа електронних ресурсів породила й нові джерела відомостей для опису. Типи носіїв, режими доступу, системні вимоги, динаміка інформаційного вмісту та специфіка взаємодії з користувачем — це ті нові, особливі характеристики, які зумовлюють специфіку каталогізації електронних ресурсів та формування їх бібліографічного опису [6].

Необхідність створення правил каталогізації електронних ресурсів, бібліотечне опрацювання яких сприятиме якісному удосконаленню інформаційно-бібліотечних сервісів, зумовлена збільшенням виробництва інформації в електронному вигляді та швидким розвитком інформаційних технологій, зокрема в бібліотеках.


1. Поняття та типи інформаційних електронних ресурсів

Електронна форма представлення інформації — це спосіб фіксації інформації, який дозволяє її збереження, обробку, розповсюдження та представлення користувачеві за допомогою засобів обчислювальної техніки. Усі застосування визначення "електронні" ("е-") можна узагальнити за такими ознаками, як подання інформації в цифровому вигляді (текст, звук, зображення статичне або те, що рухається у цифрових форматах), необхідність програмних та апаратних засобів для її сприйняття людиною (тобто, комп'ютерного обладнання та програмного забезпечення), необхідність телекомунікаційних засобів для отримання або розповсюдження інформації.

Під "документом" згідно з ДСТУ 2732-94. „Діловодство і архівна справа. Терміни та визначення" розуміється засіб закріплення різними способами на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об'єктивної реальності та розумової діяльності людини. Стандарт „Архітектура службових документів (ODA) та обмінний формат" визначає: "Документ (document) як структуровану одиницю, призначену для сприйняття людиною інформації, яка може бути одиницею обміну між користувачами і/або системами". Закон України "Про інформацію" у статті 27 трактує документ як "передбачену законом матеріальну форму одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео- фотоплівці або на іншому носії".

Електронні документи фіксуються на відносно нових фізичних носіях. Основними засобами збереження та розповсюдження інформації у цифровій формі сьогодні є: по-перше, найпопулярніші у останні роки компакт-диски — цифрові аудіодиски (CD-A), диски для зчитування (CD-ROM), запису (CD-R), перезапису (CD-RW та магнітооптичні), багатофункціональні цифрові диски (DVD) тощо; по-друге, засоби віддаленого доступу, такі як комп'ютерні мережі з відповідним програмно-технічним обладнанням для збереження електронної інформації та засобами візуального відображення (браузери, редактори, спеціалізовані програми для перегляду та друкування) (у міжнародних стандартах, наприклад UNIMARC, визначаються як інтерактивні системи або системи оперативного доступу).

Предметно-інформаційні ресурси навчального призначення (ПІР) – частина засобів навчання, яка є спеціальним чином закодованою структурованою та впорядкованою множиною інформаційних об’єктів, що задана мовою конкретної цифрової обчислювальної машини (комп’ютера, цифрового програмного апарату) чи їх класу (програмно сумісного класу) і/або відповідає протоколу засобів і технологій комп’ютерних мереж.

Сучасні предметно-інформаційні ресурси існують у формі комп’ютерних програм і мережевих електронних ресурсів.

Множину комп’ютерно орієнтованих інформаційних об’єктів називають комп’ютерною програмою, якщо ця множина задана мовою комп’ютера, або мережевим електронним ресурсом, якщо ця множина задані мовою засобів і технологій комп’ютерних мереж.

Комп’ютерна програма – заданий мовою комп’ютера закодований опис завдання, який включає закодований опис формувальної частини навчального завдання: даних (числа, тексти, таблиці, графіка, звук, фото, відео тощо), способів (алгоритмів) розв’язування завдань, спеціальної додаткової інформації, адрес мережених електронних ресурсів, типу пристрою (пристроїв), з якого (яких) можуть вводитися (отримуватися) і на який (які) можуть передаватися результати завдання.

Комп’ютерну програму, яка за допомогою комп’ютера забезпечує виконання дидактичного завдання або його фрагмента, називають комп’ютерною програмою навчального призначення (КПНП)[4, c. 85-87].

Мережеві електронні ресурси – заданий на мові засобів і технологій комп’ютерних мереж (локальних і глобальних) закодований опис упорядкованої множини електронних об’єктів, що існують і зберігаються у комп’ютерних мережах, а також електронної адреси доступу до цієї множини за допомогою комп’ютера.

Мережеві електронні ресурси, які за допомогою комп’ютера забезпечують виконання дидактичного завдання або його фрагмента, називають мережевим електронним ресурсом навчального призначення (МРНП).

Посилання на МРНП вводяться в навчально-методичні матеріали у вигляді їх електронних адрес (наприклад, електронних адрес локальних комп’ютерних мереж і/або Інтернет-адрес), за якими може бути здійснений доступ до відповідних предметно-інформаційних ресурсів (наприклад, до тих, що існують екстериторіально, тобто у відкритому електронному освітньому просторі).

Мережеві електронні ресурси навчального призначення можуть мати комп’ютерні програми навчального призначення (КПНП). Комп’ютерні програми навчального призначення (КПНП) можуть включати адреси мережевих електронних ресурсів навчального призначення (МРНП). Сукупність комп’ютерних програм навчального призначення (КПНП) і мережевих електронних ресурсів навчального призначення (МРНП) утворює предметно-інформаційні ресурси навчального середовища сучасних педагогічних систем, які зберігаються на локальних електронних носіях інформації і/або на відповідних засобах відкритого електронного освітнього простору.

Дослідниками у галузі інформаційної діяльності електронне видання трактується як самостійний (тобто може використовуватися незалежно від його виробника, зокрема, й через телекомунікаційні мережі), закінчений (тобто не змінюється з плином часу та на всіх копіях) продукт, який містить інформацію, представлену в електронній формі, і призначений для довготривалого зберігання, всі копії якого відповідають оригіналу.

Відповідно до ГОСТ 73.83-2001 електронне видання — це електронний документ (група електронних документів), які пройшли редакційно-видавниче опрацювання, призначені для розповсюдження у незмінному вигляді, які мають вихідні відомості. Це визначення вміщує такі типи електронних видань: текстове (символьне), зображувальне, звукове, програмний продукт та мультимедіа або їх комбінації, тобто відповідає визначенням електронних ресурсів, наданим в ISBD(ER), UNIMARC, AACR2.

Електронний документ може бути виданням, або частиною видання (наприклад, стаття з періодичного видання), також інтернет-публікацією (тобто призначеним для мережевого або комбінованого розповсюджування). У загальному випадку під "публікацією" слід розуміти опублікований твір. Згідно з Законом України "Про авторське право і суміжні права" під опублікуванням розуміється "випуск твору в обіг" для задоволення "розумних потреб публіки", також надання доступу до твору через електронні системи інформації. За нормативними документами, матеріали, що містяться в електронних ресурсах, включаючи віддалені електронні ресурси, вважаються опублікованими, навіть за відсутність повних вихідних даних[3, c. 89-91].

У процесі розробки методичних засад каталогізації електронних ресурсів особливої уваги набуває дослідження їх типології, що є необхідним для виділення груп електронних ресурсів за суттєвими типовими ознаками та визначення технологічних процедур бібліотечного опрацювання різних видів електронних ресурсів. До питань типології слід додати питання визначення статусу документа та розробки методик опису електронного ресурсу як оригіналу, а також як відтворення будь-яких об'єктів.

Під впливом інформаційних технологій постійно з'являються нові види електронних ресурсів (програмне забезпечення, бази даних, мультимедійні продукти тощо), розширюються межи традиційної системи видань, формуються різні типи електронних документів (мережеві версії друкованих видань, онлайнові газети та часописи, додатки до традиційної преси, колекції посилань, огляди, дайджести, альманахи тощо). Надамо перелік деяких видів електронних ресурсів, сформований за матеріалами наукових публікацій:

електронні текстові аналоги друкованих видань, таких як книги, журнали тощо (при цьому передбачається, що текстова інформація, котра міститься в них, подана у формі, яка допускає посимвольну обробку);

електронні образи друкованих видань, коли елементи останніх (наприклад, сторінки) подаються як цілісні графічні образи, до цього ж виду електронної інформації належать образи рукописних матеріалів — факсиміле;

бази даних, які відповідають вимогам до електронної інформації, наприклад, бібліографічні, адресні, статистичні, лінгвістичні, до цього ж виду належать і повнотекстові бази даних, якщо вони не відтворюють повною мірою друковані видання;

нові форми публікацій, що не мають друкованих аналогів, такі як електронні оголошення, матеріали електронних конференцій та інші електронні повідомлення, доступні користувачам через телекомунікаційні мережі;

електронні публікації аудіо- та відеоінформації;

мультимедійні продукти;

програмні продукти;

комбіновані програмно-інформаційні продукти, наприклад, геоінформаційні системи;

електронні ігри.

Особливий інтерес викликають динамічні електронні документи, які змінюють інформаційний вміст за певних умов використання (наприклад, відповіді на запити до баз даних) та електронні ресурси, які оперують з даними, що надходять у реальному часі (наприклад, від віддалених датчиків), або такі електронні документи, як законодавчі акти або стандарти, інформаційний вміст яких може змінюватися при офіційному редагуванні. Своєрідність інтерактивних мультимедіа — постійне оновлення, при якому вміст електронного ресурсу може бути цілком оновленим.

Отже, електронні ресурси різноманітні та знаходяться у постійному розвитку. Тому, переліки термінів, які позначають види електронних ресурсів завжди будуть приблизними, не закінченими. На сьогодні не існує термінологічного стандарту щодо різновидів електронних ресурсів, термінологія наводиться в ISBD(ER) та у міждержавних стандартах ГОСТ 7.82-2001, ГОСТ 7.83-2001, ряд термінів наводиться в форматі бібліографічного опису UNIMARC. Деякі терміни також подані у низці довідників та словників з інформаційних і комп'ютерних технологій, також у наукових публікаціях з відповідної тематики. Але це не остаточний матеріал, необхідне продовження досліджень еволюції електронних ресурсів, узагальнення інформації про їх специфічні ознаки для розвитку їх типології.

Бібліографічний опис електронних ресурсів вимагає наведення специфічних відомостей щодо загального визначення матеріалу, визначення виду ресурсу та специфічного позначення матеріалу. Це спонукає звернути увагу на наступні аспекти типології електронних ресурсів:

  • типи ресурсів (за типом вмісту або типом даних),
  • типи носіїв або характер доступу,
  • види ресурсів (відповідають типології видань).

Тип ресурсу визначається типом вмісту, тобто типом інформації, яка призначена для сприйняття людиною, також типом даних, що характеризується їх певними властивостями та операціями, які виконуються над ними, або типами знакової природи інформації (певна форма знаків, якими фіксується та передається інформація у ресурсі) [7, c. 60-62].

Основні типи вмісту:

електронні дані — інформація у вигляді текстів, числових даних, зображень (статичних або динамічних), звуків;

електронні програми (програмне забезпечення) — набір операторів або підпрограм, які забезпечують виконання певних завдань, включаючи обробку даних;

комбінація цих видів в одному ресурсі (у тому числі мультимедіа, відеоігри).

До типів даних відносяться:

числові дані — інформація, подана головним чином числами у вигляді цифр (статистичні дані, електронні таблиці тощо), над якими можна здійснювати математичні операції;

текстові (символьні) дані — інформація надається головним чином у вигляді текстової інформації (абеткові та числові символи), тобто у формі, яка припускає посимвольну обробку;

зображення — інформація, яка надається у формі, яка припускає перегляд але не допускає посимвольної оброки, включає графічну інформацію (нерухомі зображення, такі як рисунки, фотографії, креслення тощо), відеоданні (рухомі зображення, такі як кино- та відеоматеріали, анімація тощо);

звукові дані — цифрове відтворення звукової інформації.

Електронні програми поділяються на системні, прикладні, та сервісні; комбіновані ресурси в свою чергу поділяються на інтерактивні мультимедіа (системи, що дозволяють одночасне використання різноманітних засобів відображення та передачі інформації) та онлайнові служби (системно-орієнтована діяльність, яка підтримує доступ до інформації та її використання в Internet).

Кожна з наведених категорій ресурсів має декілька рівнів поділу, що забезпечує гнучкий підхід до методики каталогізації різних типів ресурсів.

За типом носіїв або режимом доступу електронні ресурси поділяються на ресурси локального доступу — інформація, зафіксована на окремому фізичному носії, якій має бути поміщеним користувачем до комп'ютерного пристрою для зчитування; та ресурси віддаленого доступу — інформація розміщена на вінчестері або інших пристроях для запам'ятовування, або надана в інформаційних мережах (зокрема, ресурси, що розміщені на Internet-серверах)[2, c. 19-23].


2. Створення інформаційних електронних ресурсів у бібліотеках

Інформаційній ресурс — це сукупність документів у інформаційних системах (бібліотеках, архівах, банках даних тощо) або сукупність інформаційних продуктів певного призначення, які необхідні для забезпечення інформаційних потреб споживачів у визначеній сфері діяльності.

Оскільки у міжнародній нормативній документації щодо каталогізації застосовується термін "електронні ресурси", надалі будемо вживати саме цей термін.

Згідно з ГОСТ 7.82-2001 електронні ресурси — це інформаційні ресурси, які керуються комп'ютером, у тому числі ті, які потребують використання периферійного пристрою, підключеного до комп'ютера. Електронними ресурсами є електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів, зображень, включаючи графічну інформацію, відеоінформацію тощо, або їх комбінації), електронні програми або об'єднання цих видів в одному ресурсі.

Згідно з викладеним вище, термін "електронні ресурси" вміщує такі аспекти поняття, як цифрова форма фіксації інформації, комп'ютерні засоби та програмне забезпечення для відтворення та керування, електронне середовище для розповсюдження (комп'ютерні мережі та засоби телекомунікаційного зв'язку).

В процесі каталогізації поряд з описом інформаційного вмісту відповідного опрацювання потребують також: фізичний носій ресурсу, засоби доступу та відображення, умови використання ресурсу, які пов'язані з його правовим статусом та вимогами щодо захисту авторського права.

Як відомо, одним із основних завдань бібліотеки є створення вторинної інформації. Електронні довідково-бібліографічні ресурси і комунікаційні технології значно збільшують надійність і ефективність довідкового апарату (бібліотечні каталоги, бібліографічні бази даних, енциклопедичні, довідкові видання в електронній формі) і дають можливість отримувати відомості із більшої кількості різних джерел, у тому числі і з бібліотек багатьох країн світу. Це дозволяє суттєво розширити кількість реально виконуваних бібліографічних запитів, прискорити і поліпшити ефективність їхнього виконання.

Одним із найважливіших бібліотечних ресурсів є електронні каталоги. Цей ресурс особливо цінний тоді, коли він знаходиться у всесвітній мережі, що дозволяє забезпечити цілодобовий доступ до відомостей про наявність у бібліотеці фондів.

Хочу акцентувати увагу на тому, що нам усім необхідно мати чітке уявлення про те, що існують локальні та Інтернет-каталоги, які ще називають он-лайновими. Перші призначені для читачів, які прийшли в бібліотеку, де в залах каталогів або читальному можуть скористатися допомогою чергового консультанта. В Інтернет-каталогах консультанта немає, і ніхто не навчить користувача тонкощам роботи з цим ресурсом. Тобто, Інтернет-каталоги створюються для широкого кола користувачів, а це ставить перед користувацьким інтерфейсом жорсткі вимоги щодо його "прозорості". Наявність розгорнутого "Helpa", де пояснюються принципи роботи даного каталогу, є вкрай необхідним. Віртуальному користувачеві, для якого створюються Інтернет-каталоги, байдуже, у яке поле і якого формату бібліограф ввів ті чи інші відомості про видання, за яким протоколом працює цей каталог. Йому потрібно мати можливість легко сформулювати свій запит за певними правилами і отримати чітку, у зрозумілій, зручній формі, відповідь: які документи, що відповідають цьому запиту, має бібліотека.

Повнота видачі інформації, точність пошуку і рівень комфортності роботи є головними критеріями ресурсу, стандартними показниками якості будь-якої пошукової системи[9,c. 114-117].

Сьогодні в Україні серед 18-ти бібліотечних сайтів електронні каталоги виставлені поки що на 8-ми — на сайтах Дніпропетровської, Донецької, Кіровоградської, Миколаївської, Кримської, Тернопільської, Чернігівської бібліотек та Публічної бібліотеки ім. Лесі Українки м. Києва.

Важливим показником якості електронних ресурсів є повнота інформації. Ця проблема пов’язана з ретроспективою — питання, про яке раніше ми навіть не згадували на конференціях. Існує два підходи до реалізації цього питання.

Перший — переведення карткового каталогу в електронну форму з використанням різних технологій — від введення вручну до автоматичного сканування карток із застосуванням систем розпізнавання текстів. Але не існує ідеального карткового каталогу, який би відповідав завданням інформаційного пошуку у автоматизованому режимі, через те, що, по-перше, каталожна картка має недостатній обсяг інформації, по-друге, дуже часто каталоги не відповідають книжковому фонду. Перевагою сканування є висока швидкість введення інформації, але, на жаль, це позначається на якості оброблення та пошукових можливостях електронного каталогу.

У більшості випадків для вірного заповнення полів електронної бази даних необхідно тримати в руках джерело інформації. Другий підхід — каталогізація фонду "з полиці". При цьому каталогізатор працює безпосередньо з виданням і виконує його опис так само, як і у відділі обробки. Такий метод носить системний характер, оскільки каталогізуються не усі без винятку книги, а відібрані за певним критерієм, наприклад, за тематикою чи за роком видання.

Електронні бібліотеки — це складні інформаційні системи, які є сховищем знань. Основним їхнім досягненням є гнучкість організації інформації, що надається в електронній формі, доступ до якої здійснюється засобами компСютерних комунікацій. як правило електронна бібліотека має таку структуру: електронний каталог, інтерфейс доступу, сервісні додатки і репозитарій.

Електронна бібліотека надає інформацію в єдиному вигляді незалежно від місця її находження. Репозитарій являє собою централізовану базу даних, у якій об’єкти можуть зберігатися і у зовнішніх файлах, але вони завжди будуть доступні через репозитарій.

На думку зарубіжних спеціалістів бібліотеки XXI століття — це електронні бібліотеки, які являють собою електронну мережу, що з’єднує бібліотеку з зовнішнім світом через електронні технології. Деякі вітчизняні спеціалісти під електронною бібліотекою розуміють сховище електронних документів, оснащене механізмами для ефективного доступу і роботи з ними. В перспективі, мабуть у недалекому майбутньому, фонди, каталоги, повнотекстові ресурси усіх бібліотек будуть розглядатися як складові частини єдиної електронної бібліотеки.

Тобто, електронні бібліотеки відрізняються від традиційних не тільки і не стільки тим, що використовують електронний формат видань, а в першу чергу тим, що забезпечують доступ до віддаленого, розподіленого та різноманітного ресурсу за допомогою телекомунікаційних технологій[10, c. 1-5].


3. Корпоративний підхід до створення і використання регіональних електронних інформаційних ресурсів

У сучасному світі, коли роль інформаційних та телекомунікаційних технологій зростає, інформаційні центри та публічні бібліотеки не можуть ігнорувати тенденції. Соціально-економічна та інформаційна ситуація в Україні, що динамічно змінюється, вимагає постійних перетворень у процесі бібліотечно-інформаційного обслуговування, удосконалення методів і форм задоволення інформаційних потреб споживачів.

Використання сучасних електронних комунікацій забезпечує бібліотекам принципово нову форму ділової взаємодії з різними інфраструктурами. Бібліотека, як соціальний інститут, виконує функцію посередника в процесі донесення соціальноважливої інформації до споживача.

Корпоративність, як універсальний механізм міжбібліотечної взаємопраці, може використовуватись на різних етапах бібліотечно-інформаційної діяльності (комплектуванні, каталогізації, інформаційному забезпеченні, бібліотечному обслуговуванні).

В залежності від ступеню інтеграції бібліотечної корпорації здійснюють обмін адресно-довідковими даними; корпоративну каталогізацію літератури; допомогу в ретроконверсії каталогів; електрону доставку документів; координацію комплектування.

Існує дві основні форми корпоративної діяльності:

Регіональні корпорації, в основу діяльності яких покладені загальні інтереси бібліотек, розміщених в одному регіоні;

Тематичні корпорації, які використовують переваги спільного використання документів та інформації певної тематичної направленості.

Регіональна кооперація — координація діяльності бібліотек по формуванню документальних ресурсів на обласному рівні (в ролі базових бібліотек в регіонах виступають, як правило, обласні універсальні наукові бібліотеки). Публічні бібліотеки беруть на себе функцію центру збору загальнодоступної електронної інформації, її упорядкованості, формування колекцій електронних документів, запис на комп'ютерні носії постійного зберігання, а також при можливості тиражування та поширення цих колекцій[5, c. 209-210].


Висновки

На сучасному етапі побудови інформаційного суспільства серед тенденцій розвитку бібліотечної галузі виокремлюються ті, які пов'язані із активним використанням електронного середовища та формуванням систем електронних інформаційних ресурсів. Характерною ознакою сьогодення є збільшення виробництва інформації в електронному вигляді. Цьому сприяє розвиток інформаційних технологій, що базуються на засобах комп'ютерної техніки та телекомунікаційного зв'язку.

Значна частина інформації, яка виробляється та існує в електронному вигляді, потрапляє до бібліотек. У потоці надходжень до книгозбірень збільшується відсоток інформаційних продуктів на таких носіях, як компакт-диски. Це бази даних з різноманітною за тематикою та видовим складом інформацією світового репертуару, мультимедійні продукти багатовидового змісту, програмні продукти; з традиційними виданнями надходять програмні та мультимедійні додатки на CD.

Бібліотеки стають виробниками власних електронних інформаційних ресурсів. На базі масивів бібліографічної, реферативної, аналітичної інформації формуються різноманітні бібліотечні інформаційні продукти: електронні каталоги і картотеки, бібліографічні покажчики та реферативні видання, в електронному вигляді створюється наукова і методична література. Здійснюються роботи з оцифровування першоджерел з бібліотечних фондів та формування колекцій електронних документів. У практику бібліотек поряд з видавничою діяльністю входить тиражування на компакт-дисках окремих інформаційних продуктів та електронних ресурсів. Активізується формування електронних бібліотек, що вимагає певної організації електронної інформації, обліку й технологічного опрацювання електронних документів.

Отже, вагомою складовою документно-інформаційного ресурсу сучасної бібліотеки стають електронні інформаційні ресурси, відомості про які мають бути включені до бібліотечних інформаційно-пошукових систем.

За умов активного використання Internet як єдиного комунікаційного середовища, інформаційні матеріали в цифрових форматах набувають підвищеного попиту з боку користувачів. Це потребує якісного вдосконалення системи бібліотечно-інформаційного обслуговування, яка базуватиметься саме на електронних інформаційних ресурсах бібліотеки.

Набуває нового рівня кооперації та інтеграції міжбібліотечна взаємодія та зв'язок бібліотек з іншими суб'єктами інформаційної сфери. Метою інформаційної співпраці є створення корпоративних бібліотечних систем, організація корпоративної каталогізації першоджерел та систем розподілених ресурсів з онлайновим доступом, зокрема, електронних бібліотек.

Отже інформаційна діяльність бібліотек активно переміщується в нове інформаційно-комунікаційне середовище. За цих обставин електронні ресурси стають об'єктами бібліотечних технологій, а також продуктами бібліотечної інформаційної діяльності. Тому виникає необхідність адаптації до вимог електронного середовища методично-нормативної бази для бібліотечних технологічних процесів, зокрема розробки правил каталогізації електронних ресурсів. Ці питання потребують вирішення низки таких наукових завдань, як термінологічне визначення електронних ресурсів як відносно нового виду об'єктів каталогізації, розробка їх типології, методики складання бібліографічного опису, а також розробка бібліографічних форматів для забезпечення сумісності вітчизняних інформаційних ресурсів на рівні бібліографічних даних.

Список використаної літератури

  1. Антопольский А.Б. Системы метаданных в электронных библиотеках // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире: новые технологии и новые формы сотрудничества: Мат. 8-й Междунар. конф. "Крым 2001": Судак, 9-17 июня 2001 г. — М.: Изд-во ГПНТБ России, 2001. — Т. 1. — С. 287-298.
  2. Антопольский А.Б., Вигурский К.В. Электронные издания: проблемы и решения // Информационные ресурсы. — 1998. — № 1. — С. 19-23.
  3. Армс В. Электронные библиотеки: (Пер. с англ). — М.: ПИК ВИНИТИ, 2001. — 274 с.
  4. Баркова О.В. Питання організації фонду онлайнових документів електронної бібліотеки // Реєстрація, зберігання і обробка даних. — 2002. — Т. 4, N 2. — С. 85-95.
  5. Баркова О.В. Путь онлайнового документа в библиотечном технологическом процессе // Б-ки нац. акад. наук: пробл. функционирования, тенденции развития. — К.: НБУВ, 2003. — Вып. 2. — С. 209-216.
  6. Бахтурина Т.А. Проблеми стандартизации библиографического описания электронных ресурсов // Науч. и техн. б-ки. — 2000. — № 7. — С. 16-21.
  7. Бахтурина Т.А. Термины, связанные с типологией электронных ресурсов // Науч. и техн. б-ки. — 2001. — № 5. — С. 60-66.
  8. Библиографическое описание электронных ресурсов: метод. рекомендации [Электронный ресурс.] — М.: РГБ, 2001. — Способ доступа: URL: http://www.rsl.ru/pub/erdes.htm. — Загол. с экрана.
  9. Брыжко В.М., Цимбалюк В.С., Орехов А.А., Гальченко О.Н. Е-будущее и информационное право / Под ред. Р.А. Калюжного, М.Я. Швеца. — К., Интеграл, 2002. — 264 с.
  10. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України від 22 травня 2003 р. № 851-IV // Урядовий кур'єр. — 2003. — 2 липня. — № 119. — С.1-6.
  11. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — N 48. — С. 650.
  12. Про національну програму інформатизації: Закон України від 4 лютого 1998 року N 74/98-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — N 27-28. — С. 181.
загрузка...
Top