Засоби регулювання грошового ринку

Вступ.

Розділ І. Загальноекономічна характеристика грошового ринку.

1.1. Зміст та структура грошового ринку.

1.2. Чинники попиту і пропозиції на грошовому ринку.

1.3. Структура грошової пропозиції та грошові агрегати.

1.4. Монетарна політика держави.

Висновок до 1 розділу.

Розділ II. Загальноекономічний зміст засобів регулювання грошового ринку.

2.1. Характеристика засобів регулювання грошового ринку.

2.2. Особливості кейнсіанських та монетаристським поглядів на регулювання грошового ринку.

Висновок до 2 розділу.

Розділ III. Оцінка засобів регулювання грошового ринку в Україні.

3.1. Аналіз ефективності використання інструментів регулювання грошового ринку в Україні в докризовий період 2004-першої половини 2008 pp.

3.2. Аналіз ефективності використання інструментів регулювання грошового ринку в Україні в період кризи другої половини 2008-поч.2009 pp.

3.3. Особливості функціонування банківської системи України та її вплив та перебіг кризових процесів.

Висновок до 3 розділу.

Висновки.

Список використаної літератури.


Вступ

Актуальність теми. Політика у сфері грошового обігу та кредиту має велике значення для кожної країни, оскільки шляхом регулювання пропозиції грошей вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування економіки і її ключовими цілями є цінова стабільність, стабільність обмінного курсу, зростання економіки, забезпечення зайнятості, збалансування платіжного балансу, зростання добробуту населення тощо.

У літературі застосовується кілька підходів до визначення сутності грошово-кредитної політики. Представники одного з них трактують монетарну політику надто вузько - як урядову політику впливу на кількість грошей в обороті. Представники іншого підходу визначають її надто розширено - як один із секторів економічної політики вищих органів державної влади. У першому випадку механізм монетарної політики обмежується лише впливом на кількість грошей і явно збіднюються його результативні можливості, у другому - не визначено специфічного характеру монетарної політики, її відмінностей від інших секторів економічної політики, її особливого механізму впливу на економічні процеси.

Зараз в Україні продовжує діяти різноплановий монетарний устрій (визначається декілька цілей проведення грошово-кредитної політики, які пов'язані з рівнем обмінного курсу, рівнем інфляції, обсягами окремих монетарних агрегатів). Реалізація грошово-кредитної політики забезпечується змішаним методом (частково з використанням ринкових інструментів, частково - адміністративних).

Мета роботи– дослідити механізм здійснення грошово-кредитно політики в Україні, виявити її закономірності.

Основні завдання роботи:

- дослідити питання формування та розвитку грошового ринку України;

- розглянути основні теорії грошей, а саме, проаналізувати кейнсіанську та монетарну теорії;

- розкрити суть грошово-кредитної політики, розглянути притаманні їй функції та класифікувати цілі;

- розглянути структуру грошової пропозиції та грошові агрегати;

- дослідити засоби регулювання грошового ринку в Україні до та під час фінансової кризи 2008-2009 рр.

Предметом дослідженнявиступає грошово-кредитна політика держави, її цілі та інструменти.

Об’єктом дослідженняє розгляд механізму здійснення грошово-кредитної регулювання грошового ринку в Україні.


Розділ І. Загальноекономічна характеристика грошового ринку

1.1. Зміст та структура грошового ринку

Грошовим ринком звичайно називають особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формуються попит, пропозиція та ціна на цей товар.

На перший погляд може скластися враження, що купівля-продаж грошей, а отже й особливий грошовий ринок, - це нонсенс, оскільки гроші слугують загальним еквівалентом і обмінювати їх на гроші немає сенсу. Якщо ж їх купувати-продавати у формі обміну на звичайні товари, то для цього окремий ринок не потрібний, бо такий обмін систематично здійснюється на звичайних товарних ринках. Проте гроші тут не є цільовим об'єктом ринкових відносин. Ними виступають матеріальні блага - продукти праці та ресурси, які одним суб'єктам ринку потрібно продати, а іншим - купити. Гроші виконують тут допоміжну, інструментну роль, обслуговуючи обіг цих благ. При цьому покупці товарів, які віддають за них свої гроші, повністю втрачають право власності на них, оскільки одержують у власність еквівалентну вартість у товарній формі. З іншого боку, продавці товарів отримують у повну свою власність еквівалентну суму грошей і розпоряджаються нею без будь-якого зв'язку з проданими товарами. Тому такі ринки справедливо називають товарними, а не грошовими.

Специфіка грошей як абсолютно ліквідного товару зумовлює істотну специфіку їх переміщення між суб'єктами грошового ринку, а також усіх інструментів та самого механізму функціонування цього ринку. Традиційні поняття "продаж" і "купівля", що склалися на товарних ринках, неприйнятні для грошового ринку. Самі гроші виступають тут зовсім в іншому статусі порівняно з товарними ринками. Іншого змісту набувають і такі ринкові явища, як ціна, попит, пропозиція.

Передача грошей від одного суб'єкта грошового ринку до іншого набуває сенсу лише тоді, коли у одного з них вони є вільними і немає потреби їх витрачати на купівлю матеріальних благ, а в іншого їх немає взагалі і немає матеріальних благ, від продажу яких потрібні гроші можна було б одержати. Здійснюється така передача або у формі прямої позички під зобов'язання повернути кошти у встановлений строк, або у формі купівлі особливих фінансових інструментів (облігацій, акцій, векселів, депозитних сертифікатів тощо). Таку передачу грошей лише умовно можна назвати купівлею чи продажем.

Ця умовність виявляється передусім у тому, що власник грошей (продавець) при передачі їх своєму контрагентові не втрачає права власності на відповідну суму грошей (а тільки право розпоряджатися ними) і може повернути їх у своє розпорядження на заздалегідь визначених умовах. Більше того, у момент передачі грошей контрагенту продавець не одержує їх реального еквівалента, тобто продаж грошей не є еквівалентною операцією, як на товарних ринках. Відповідно покупець грошей не одержує на них права власності, а тільки право розпорядження ними як ліквідністю, і то тимчасово, на певний період. Тому покупець грошей не відчужує на користь продавця еквівалентну суму вартості в товарній формі[14, c. 65-66].

Принципово змінюються статус грошей і цілі їх купівлі-продажу на грошовому ринку. З допоміжного засобу обігу товарів на товарних ринках гроші перетворюються тут у визначальний об'єкт ринкових відносин, у їх самоціль. На грошовому ринку власник грошей хоче передати їх у чуже розпорядження прямо, а не в обмін на реальне благо, а покупець хоче одержати їх у своє розпорядження на таких же засадах. Тому на цьому ринку вартість переміщується між його суб'єктами лише в грошовій формі, в односторонньому порядку з поверненням до власника. А метою такого переміщення грошей стає одержання додаткового доходу, а не купівля-продаж товарної вартості. Продавець грошей прагне одержати додатковий дохід, що називається процентом (процентним доходом), як плату за тимчасову відмову від користування цими грошима і передачу цього права іншій особі. Покупець грошей має намір одержати додатковий дохід від розширення виробничої чи комерційної діяльності, використавши отриману у своє розпорядження додаткову суму грошей[9, c. 138-139].

Завдяки вказаним особливостям грошового ринку продаж грошей тут виступає у формі передачі цих грошей їх власниками своїм контрагентам у тимчасове користування в обмін на такі інструменти, які надають їм можливість зберегти право власності на ці гроші - відновити право розпорядження ними та одержати процентний дохід. Відповідно купівля грошей є формою одержання суб'єктами ринку у своє розпорядження певної суми грошей в обмін на вказані інструменти.

Такий механізм купівлі-продажу грошей зумовлює важливу роль спеціальних інструментів у функціонуванні грошового ринку. Вони покликані забезпечити на цьому ринку рух визначального об'єкта - грошей. З цього погляду роль зазначених інструментів аналогічна ролі грошей на товарних ринках.

За своїм характером усі інструменти грошового ринку є певними зобов'язаннями покупців перед продавцями грошей. Залежно від виду зобов'язання їх можна поділити на неборгові і боргові. До неборгових належать зобов'язання з надання права участі в управлінні діяльністю покупця грошей та в його доходах, завдяки чому за продавцем грошей зберігається не тільки право власності на них, а й певною мірою і право розпорядження ними. Такі зобов'язання мають форму акцій. До цієї групи можна віднести також деривативні інструменти, інші функціональні угоди (наприклад страхові).

До боргових відносять усі зобов'язання, за якими покупець грошей зобов'язується повернути продавцеві одержану від нього суму і сплатити по ній дохід. Такими зобов'язаннями оформляються операції купівлі-продажу грошей з передачею права розпоряджатися ними на певний строк. Щоб відновити це право за продавцем грошей, потрібно повернути відповідну суму грошей в його розпорядження (готівкою чи перерахуванням на його поточний рахунок) з одночасним погашенням боргового зобов'язання.

Основне призначення ринку грошей полягає у забезпеченні оптимальної структури грошової маси та її кругообігу. Обсяг цього ринку визначається кількістю грошей в обігу, а його структура - співвідношенням різних грошових агрегатів. Оскільки грошовий ринок охоплює використання грошей у тому числі як засобу нагромадження і платежу; то саме у цьому сегменті він пересікається із фінансовим ринком. Ринок грошей має справу з короткотерміновими фінансовими активами, що є високоліквідними та малоризиковими. Інструментами цього ринку є казначейські векселі і короткострокові комерційнівекселі.Придбання короткотермінових боргових зобов'язань здійснюється тільки у тимчасове користування.

1.2. Чинники попиту і пропозиції на грошовому ринку

Попит на гроші - одне з ключових і найскладніших явищ ринку грошей. Його вивчення виявилося центральною проблемою сучасної теорії грошей, а успіхи в його пізнанні визначали розвиток цієї теорії в XX ст., відкривали можливості ефективного регулювання ринку грошей через механізми та інструменти грошово-кредитної політики. В Україні, де тільки формується цей ринок освоюються механізм та інструменти грошово-кредитної політики, вивчення попиту на гроші набуває особливого теоретичного та практичного значення.

Трактування попиту на гроші як явища залишку зумовлює істотну відмінність його від попиту на дохід, що є явищем потоку. Хоч ці два явища тісно переплітаються, проте вони не збігаються ні за обсягами, ні за напрямами і динамікою руху. Наприклад, економічний суб'єкт хоче мати в цьому місяці дохід 10 тис. грн., а запас грошей на кінець місяця - 4,0 тис. грн. Якщо на початку місяця у нього не було запасу грошей, то це означатиме, що його попит на гроші зріс на 4,0 тис. грн. Для його задоволення з доходу 10,0 тис. грн. він повинен витратити на поточні потреби 6,0 тис. грн., а 4,0 тис. грн. відкласти в запас. Проте він може задовольнити свій попит на гроші й іншим шляхом, наприклад, продавши частину наявних у його портфелі активів, що не належать до запасу грошей, зокрема акції, автомобіль чи квартиру, а виручку помістити в запас. Це значить, що попит на гроші не тільки по суті відрізняється від попиту на дохід, а й має відносно самостійні джерела задоволення.

За такого трактування попиту на гроші це явище набуває важливого значення в практиці управління грошовою сферою. Наявність попиту на гроші означає, що в його межах економічні суб'єкти триматимуть гроші в себе, не "викинуть" на товарний, валютний чи фондовий ринки і не порушать сформовану там рівновагу. Тому зростання попиту на гроші розширює економічну межу емісії грошей, її зростання не зашкодить указаним ринкам, буде безінфляційним, приведе до підвищення рівня монетизації економіки.

При мікроекономічному підході до аналізу попиту на гроші швидкість обігу грошей зникає з поля зору. Замість неї використовується чинник зміни норми процента. Така трансформація чинників не випадкова. Адже швидкість обігу грошей - явище потоку, і воно не кореспондує з попитом на гроші, який є явищем залишку. Попит на гроші скоріше кореспондує з тривалістю зберігання їх запасу індивідом, яка є протилежним швидкості показником руху грошей: чим довше вони зберігаються в індивідів, тим більшим буде їх залишок і тим рідше вони передаватимуться одним індивідом іншому. А тривалість зберігання залежить від зміни очікуваного доходу на менш ліквідні (альтернативні грошам) активи, у тому числі й унаслідок зміни норми процента: у міру зростання очікуваного доходу (норми процента) на альтернативні грошам активи тривалість зберігання буде скорочуватися і попит на гроші знижуватися, а в міру зниження очікуваного доходу - зростати. Вплив цього чинника на попит виражається формулою: МД = f(R), де R - норма доходу на капіталізовані активи, яка значною мірою залежить від норми процента[8, c. 186-187].

Пропозиція (M/P)S, за цією теорією,залежить від M(маса грошей) і P(загальний рівень цін),які є екзогенними величинами. Величина M визначається урядом,а P є відносно незмінною у межах короткотермінового періоду.

Сучасна теорія грошей, крім цих трьох, що вже стали традиційними, почала визнавати ще ряд чинників впливу на попит, які можна умовно назвати новітніми. Це, зокрема, накопичення багатства, інфляція, зміни в очікуваннях перспектив щодо кон'юнктури ринку та ін.

Чинник накопичення багатства полягає в тому, що економічні суб'єкти, накопичуючи багатство у формі різних активів, відносно рівномірно розміщують приріст його між всіма видами активів, у тому числі й у вигляді запасу грошей. Унаслідок цього в міру збільшення маси багатства зростатиме і попит на гроші.

Чинник інфляції впливає на попит на гроші в кількох напрямах. В умовах інфляційного зростання цін запас грошей, який мають у своєму розпорядженні економічні суб'єкти, неминуче знецінюється, і вони зазнають втрат, що само по собі провокує скорочення їх попиту на гроші. Крім того, інфляційне зростання цін неминуче підштовхує вверх ставку процента і всі інші очікувані доходи на альтернативні грошам види активів. Унаслідок цього буде зростати альтернативна вартість грошових запасів і скорочуватися попит на гроші. Разом з тим слід пам'ятати, що зростання цін є чинником позитивного впливу на попит, якщо воно не значне і не провокує інфляційних очікувань.

Пропозиція грошей, або грошова маса - це сукупність загальноприйнятих грошових засобів в економіці. Зміна маси грошей, що циркулює в економічній системі, суттєво впливає на реальний випуск продукту, рівень цін, зайнятість та інші змінні. Оскільки контроль за кількістю грошей надзвичайно важливий для економічної стабільності, аналітики і політичні діячі мають володіти адекватними можливостями для вимірювання грошової маси. Однак з вимірюванням кількості грошей виникає немало труднощів, які пов'язані перш за все із чітким з'ясуванням рамок того, що слід вважати грошима. Справа в тому, що в сучасній економіці різні види активів тією чи іншою мірою виконують одну або й усі функції грошей. Тому дуже важливо враховувати усі складові окремих частин грошової маси для виявлення точного значення змін кожної з них. Для визначення кількості грошей застосовують грошові агрегати (грошові компоненти) відповідно до ступеня ліквідності[10, c. 71-72].

1.3. Структура грошової пропозиції та грошові агрегати

Пропозиція грошей - друга сила, що у взаємодії з попитом визначає кон'юнктуру грошового ринку. Як і попит на гроші, пропозиція їх є явищем залишку. Суть пропозиції грошей полягає в тому, що економічні суб'єкти в будь-який момент мають у своєму розпорядженні певний запас грошей, які вони можуть за сприятливих обставин спрямувати в оборот.

На рівні окремого економічного суб'єкта пропозиція грошей взаємодіє з попитом на гроші як його альтернатива. Якщо фактичний запас грошей окремого індивіда перевищує його попит на гроші, а це можливо при зростанні альтернативної вартості зберігання грошей, то цей індивід пропонуватиме частину свого запасу грошей на ринок до продажу. І навпаки, при перевищенні попиту над наявним запасом індивід буде купувати їх на ринку чи іншими способами задовольняти попит. Тому на цьому рівні пропозиція і попит постійно чергуються - при зростанні рівня процента економічний суб'єкт виступатиме на ринку з пропозицією грошей, а при зниженні - з попитом на гроші.

На макроекономічному рівні пропозиція грошей формується дещо по-іншому. Вважається, що всі економічні суб'єкти одночасно не можуть запропонувати на ринку грошей більше від наявного у них запасу грошей. Тобто фактична маса грошей в обороті є природною межею пропозиції грошей. Ніякі стимулюючі фактори, наприклад зростання процента, не можуть збільшити пропозицію грошей понад цю межу. Якщо ж виникає потреба збільшити пропозицію понад цю межу, що можливо при зростанні сукупного попиту на гроші, то це можна зробити тільки додатковою емісією грошей в оборот. Тому будь-яка емісія грошей розглядається як зростання пропозиції грошей на грошовому ринку, а вилучення грошей з обороту - як скорочення пропозиції грошей[13, c. 182-183].

Визнання емісії грошей вирішальним чинником зміни пропозиції грошей надає останній характеру екзогенного явища, рух якого визначається не внутрішньоекономічними процесами чи мотивацією самих економічних суб'єктів, а зовнішніми чинниками, що лежать у сфері банківської діяльності. Посилаючись на екзогенність пропозиції грошей, окремі автори роблять спроби відірвати рух пропозиції грошей від руху попиту, надати йому самостійного значення. Подібний підхід загрожує розривом двох складових грошового ринку - попиту і пропозиції, втратою об'єктивних меж зміни пропозиції грошей, переходом на позиції суб'єктивізму і волюнтаризму в грошово-кредитній політиці.

Зважаючи на викладене, дуже важливо правильно визначити співвідношення пропозиції і попиту як двох складових грошового ринку: яка з них є первинною, а яка - вторинною. Без правильної відповіді на це питання неможливо правильно визначити об'єктивні межі пропозиції грошей, а отже і емісії грошей.

Оскільки з двох сил грошового ринку попит на гроші змінюється насамперед під впливом об'єктивних чинників, що формуються всередині сектора реальної економіки, а пропозиція грошей має переважно екзогенний характер, то тільки попит на гроші може бути первинним чинником у взаємодії з пропозицією грошей. Остання повинна у своїй динаміці постійно орієнтуватися і прилаштовуватися до зміни попиту на гроші. Тільки за цієї умови вплив суб'єктивного фактора на кон'юнктуру грошового ринку буде мінімізованим, а зміни ключових індикаторів ринку (маса грошей, рівень процента, рівень інфляції тощо) будуть об'єктивними і не матимуть руйнівних наслідків.

Отже, є підстави вважати, що ті чинники, які визначають зміну попиту на гроші, у кінцевому підсумку визначають межі зміни пропозиції грошей. Спробу знайти якісь інші чинники, що визначають обсяг пропозиції грошей, не зачіпаючи попиту на гроші, відкривають шлях до вольових рішень у монетарній політиці. Адже будь-які емісійні вливання (збільшення пропозиції грошей) можуть бути виправдані необхідністю фінансове забезпечити певні "гострі" потреби суспільства, виробничого інвестування, підтримання пріоритетних виробництв тощо. При цьому потреби самого обороту, тобто попит на гроші, будуть проігноровані і стабільність грошей буде підірвана[18, c. 93-95].

Грошовий агрегат - це сукупність використовуваних як грошові засоби активів, які відповідають певному рівню ліквідності. При переході від розгляду попереднього грошового агрегату до наступного враховується більша кількість використовуваних як грошові засоби активів і, відповідно, знижується рівень ліквідності. Оскільки коло активів, які підлягають обов'язковому включенню до складу грошової маси, точно не визначене, застосовуються різні варіанти їх розрахунку. Найбільш поширеними є п'ять типових агрегатів виміру грошей: М0, МІ, М2, М3, L, які ми і охарактеризуємо. МВФ розробив типові стандарти структури грошової маси і наповнення окремих грошових агрегатів, проте рівень розвитку та особливості функціонування грошових систем в окремих країнах зумовлюють необхідність включення до складу кожного з названих агрегатів неоднакового набору компонентів. Тобто склад, наприклад, агрегату М1 у Великобританії, Німеччині, Італії, Франції та США буде неоднаковим. Ми розглянемо склад названих агрегатів в Україні. Зменшення пропозиції грошей з М1 M/P до М2 (за незмінних цін,що відповідає умові моделі) спричиняє підвищення ставки процента від i1 до i2.

Грошовий агрегат М0 - це найбільш мобільний й абсолютно ліквідний грошовий засіб, який включає в себе готівку (паперові гроші і монети), або, за іншою назвою, гроші поза банками. Грошовий агрегат М1 це M0 - депозит до запитання у національній валюті. Депозити до запитання - це гроші на поточних, розрахункових, чекових, карткових га інших подібних рахунках, які фактично в будь-який час можна перетворити на готівку. Грошовий агрегат М1 є майже абсолютно ліквідним і акцентує вагу на функції грошей як засобу обігу. МІ відповідає базовому визначенню грошей і є пропозицією грошей у вузькому розумінні.

Грошовий агрегат М2 - це М1 + термінові депозити в національній та іноземній валютах. Термінові депозити - це гроші, які кладуть на рахунок на певний термін із нарахуванням відсотка. Вилучення цих грошей з рахунку до завершення даного терміну с певною мірою ускладненим і означає втрату частини або й всієї суми відсотка. Таким чином М2 - це гроші в широкому розумінні слова. У цілому агрегат М2 охоплює високоліквідні грошові засоби, оскільки поряд з власне грошима в нього входять вищезазначені активи, які без перешкод можуть бути переведені в готівкові гроші протягом визначеного терміну. Тому в більшості випадків, коли говорять про грошову масу, мають на увазі саме агрегат М2.

Грошовий агрегат М3 - це М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків. Трастові операції - це операції з обслуговування трастових рахунків, які передбачають не просте нарахування відсотків за вкладеними клієнтом у банк грошима, а їх вигідне розташування шляхом купівлі акцій, облігацій та інших цінних паперів. Цілком очевидно, що це менш ліквідний актив. Внаслідок того, що на сьогодні в Україні даний вид діяльності є дуже мало поширеним, різниця між М2 і М3 є мізерною.

Грошовий агрегат L - це МЗ + державні та корпоративні, переважно короткотермінові, цінні папери, які вже, по суті, не є грошима, але, маючи високий ступінь ліквідності, можуть порівняно швидко ними стати. Проте, враховуючи складність з'ясування реального рівня ліквідності цінних паперів в сучасній Україні внаслідок нерозвиненості фондового ринку, грошовий агрегат L практично не розраховується[15, c. 12-13].

1.4. Монетарна політика держави

Для з'ясування ролі монетарної політики в ринковій економіці важливе значення має усвідомлення завдань, які ставляться монетарними владними структурами і вирішуються монетарними методами. Ці завдання прийнято називати цілями монетарної політики. Вони поділяються на три групи:

- стратегічні,

- проміжні

- тактичні.

Стратегічними звичайно є цілі, що визначені як ключові в загальноекономічній політиці держави. Ними можуть бути зростання виробництва, зростання зайнятості, стабілізація цін, збалансування платіжного балансу. Кожна з цих цілей настільки важлива для суспільства, що владні структури можуть ставити перед собою завдання одночасно реалізувати їх усі чи більшу їх частину. Держава в цілому має у своєму розпорядженні широкий спектр регулятивних інструментів для розв'язання таких завдань. Проте з допомогою заходів лише монетарної політики одночасно досягти всіх указаних цілей неможливо через обмеженість та специфіку її інструментарію. Тому в межах монетарної політики зазначені стратегічні цілі виявляються несумісними. Зокрема, стабілізація цін вимагає застосування монетарних заходів, які призводять до погіршення кон'юнктури, спаду виробництва та зайнятості [3, c. 22].

Деякі економісти до проміжних цілей відносять вибір не тільки напряму зміни ринкової кон'юнктури, а й економічних змінних, регулюванням яких досягається вплив на стратегічні цілі. Цей підхід базується на визнанні того, що заходи монетарної політики спроможні безпосередньо впливати на зміну не тільки попиту, а й пропозиції. Тому вже на проміжній стадії виникає потреба визначити економічні змінні, які впливають на кожну складову ринкової кон'юнктури. Між двома наведеними визначеннями проміжних цілей немає принципової різниці: друге з них лише конкретизує перше.

Теорія та практика вирізняють дві групи інструментів, за допомогою яких здійснюється необхідний комплекс заходів в реалізації головних завдань грошово-кредитної політики. Йдеться про інструменти прямого (директивного) та опосередкованого регулювання впливу на основні параметри грошового обігу.

До найважливіших засобів першої групи можна віднести:

механізми готівкової емісії;

встановлення ліміту кредиту центрального банку, що надається урядові та банківським установам;

пряме регулювання позикових операцій банків, визначення маржі, ліміту на вартість кредитних ресурсів, що виділяються згідно з пріоритетами макроекономічної політики для фінансування окремих галузей економіки, обмеження кредиту споживача.

Застосування методів прямого регулювання обсягів і структури грошового обігу найбільш поширене у країнах з перехідною економікою, де механізми безпосереднього впливу на способи реалізації монетарної політики ще не набули достатньої зрілості. Вони дають необхідний ефект при їх використанні в комплексі із заходами безпосереднього впливу на систему грошового обігу і в країнах з розвинутою ринковою економікою. Система безпосереднього регулювання грошового обороту є елементом економічних методів державного управління. Вона охоплює три класичні за змістом механізми монетарної політики. Це, по-перше, здійснення операцій на відкритому ринку; по-друге, регулювання норми банківських резервів, по-третє, регулювання облікової ставки на позики, що надаються центральним банком. Кожний із зазначених механізмів має набір власних інструментів, формування та вдосконалення яких здійснюється десятиріччями. Їх структуру та рівень розвитку в постсоціалістичних країнах характеризує, звичайно, ступінь адекватності систем грошового обороту вимогам ринкової економіки. Ефективне використання операцій з купівлі-продажу цінних паперів з метою регулювання грошового обороту і проведення на цих засадах активної монетарної політики потребує досить високого рівня розвитку ринкових фондових цінностей держави.

Вплив фондових операцій держави на кількісні параметри грошового обороту спирається на ефект витіснення, коли вільні (касові) залишки грошей населення та юридичних осіб, сформовані завдяки спекулятивному мотиву заощаджень, переорієнтовуються з приватних ринків цінних паперів на ринки державних зобов’язань. У цьому випадку інвестор, прагнучи отримати максимальний прибуток від належних йому грошових ресурсів, віддає переваги фондовому ринку держави [4, c. 27-28].

Операції на відкритому ринку зводяться до здійснення купівлі та продажу уповноваженими установами держави на фондовому ринку її цінних паперів. Коли центральний банк купує фондові цінності держави, що знаходяться у володінні населення чи комерційних банків, він розплачується за це власними ресурсами. Відкриваючи зазначеним суб’єктам відповідні рахунки, банк здійснює таким способом додаткову грошову емісію. В цьому випадку зростає купівельна спроможність населення, а також збільшується у зв’язку із зростанням резервів кредитний потенціал комерційних банків. А от продаж цінних паперів держави населенню та комерційним банкам дає інший результат. Купивши на відкритому ринку казначейські векселі чи облігації, приватна особа зменшує ліквідність своїх фінансових активів. Такий же результат при здійсненні аналогічних операцій отримують і комерційні банки: з купівлею цінних паперів держави їхні резерви, а відповідно і кредитоспроможність падає. Як наслідок, загальна маса грошей, що знаходиться в обороті, а також ліквідність суб’єктів ринку (фізичних та юридичних осіб) знижується. Отже, здійснення операції з купівлі-продажу казначейських векселів та облігацій на відкритому ринку дає можливість вирішення цілого комплексу проблем грошової політики:

по-перше, бездифіцитне фінансування державних витрат, а звідси – управління на цій основі державним боргом;

по-друге, надання суб’єктам ринкової економіки надійних і високоліквідних інструментів для тимчасового розміщення власних фінансових ресурсів;

по-третє, надання можливості центральному банку економічними засобами впливати не лише на попит і пропозицію грошей, а й на співвідношення їх структурних агрегатів: агрегату М1 та агрегатів М2 і М3;

по-четверте, визначення засобами ринкового механізму реальної вартості державного боргу, а значить, і цінних паперів, що його обслуговують. [5, c. 32].

Поряд із здійсненням операцій на відкритому ринку та управлінням рівнем обов’язкових резервів винятково важливим інструментом монетарної політики є регулювання облікової ставки, яка формується на базі надання центральними банками позик кредитним установам. Такий кредит надається банкам, що зіткнулися з тимчасовими фінансовими труднощами. Плата за вказані кредити виступає у формі облікової ставки відсотка. Регулювання облікової ставки використовується як засіб неадміністративного впливу на масу грошей, що знаходиться в обігу. Механізм такого впливу близький за змістом до механізму здійснення операцій на відкритому ринку: коли комерційний банк бере в центральному банку позику, він виписує на себе боргове зобов’язання, яке за чинною практикою гарантується не резервною позицією своїх активів, а державними цінними паперами, що знаходяться в його розпорядженні. Внаслідок цього отримана позика повністю використовується як надлишковий резерв. Це надає банку-боржнику можливість відкривати додаткові кредитні рахунки населенню та юридичним суб’єктам у повному обсязі без відповідного забезпечення резервної позиції. Облікова ставка визначає вартість отриманих у такий спосіб комерційним банком надлишкових резервів (кредитів центрального банку). Якщо облікова ставка знижується, то у комерційного банку виникає зацікавленість в отриманні додаткових сум таких кредитів, і навпаки. Відповідно через зміну облікової ставки збільшується або зменшується на грошовому ринку пропозиція кредитних ресурсів.

Поряд із регулюванням облікової ставки в країнах із недостатнім рівнем розвитку ринкових механізмів застосовується система директивного управління нормою відсотка на позики, що надаються комерційними банками та небанківськими кредитними установами. Значення ефективного використання цього інструмента має розглядатись у двох аспектах. З одного боку банківський відсоток безпосередньо впливає на розвиток ділової та економічної активності. Від його рівня залежить попит на інвестиційні ресурси та їх пропозиція, рішення суб’єктів економічної діяльності щодо визначення пропорцій між споживанням і зберіганням. Під його впливом складається валютний курс, відбувається міграція капіталів між окремими країнами та інші макроекономічні процеси. Інший аспект, що характеризує значення ефективного регулювання норми відсотка, пов’язаний з безпосереднім впливом його параметрів на структуру грошових агрегатів і на масу грошей, що знаходяться в обігу. Йдеться про ефект ліквідності: чим нижча величина норми відсотка, тим більше грошей залишається на руках у населення. При її збільшенні отримують протилежний результат. Існують і інші канали, що визначають вплив динаміки норми відсотка на головні параметри грошового обороту.

Другим типом регулювання є експансіоністська грошово-кредитна політика (політика "дешевих грошей"), яка супроводжується розширенням обсягів кредитних операцій, зниженням рівня процентних ставок і загальним зростанням грошової маси. Політика грошової експансії застосовується з метою подолання спаду виробництва та пожвавлення ділової активності шляхом стимулювання інвестиційних процесів та збільшення платоспроможного попиту на товари і послуги.

При проведенні політики "дорогих грошей" центральний банк піднімає облікову ставку. Це ускладнює для комерційних банків можливість отримати позику в центральному банку і одночасно підвищує ціну кредитів, що надаються комерційними банками. В результаті скорочуються кредитні вкладення в економіку і, відповідно, гальмується зростання виробництва.

При політиці "дешевих грошей" облікова ставка знижується. Це у свою чергу стимулює розширення кредитних операцій банків, що сприяє прискоренню темпів економічного росту.

Висновок до 1 розділу

Підсумовуючи розгляд сутності грошового ринку, слід зауважити, що це питання є дискусійним і недостатньо висвітленим у літературі. У радянській літературі грошовий ринок ототожнювали або з ринком позичкових капіталів, або з ринком короткострокових фінансових активів. У західній літературі грошовий ринок нерідко ототожнюють з фінансовим ринком. З таким підходом можна погодитися, якщо сам фінансовий ринок трактувати широко - як особливий сектор ринку, на якому формуються і балансуються попит і пропозиція на всі види фінансових активів, а значить, і на гроші. Саме такої точки зору дотримується англійський економіст Л. Харріс, який ставить знак рівності між грошовим і фінансовим ринками і з цих позицій аналізує класичну та кейнсіанську моделі грошового ринку. Цей підхід поступово утверджується й у вітчизняній літературі. Так, А. Гальчинський розглядає грошовий ринок як самостійний механізм, за допомогою якого урівноважуються попит і пропозиція на гроші.

Сучасна монетарна політика України, як органічна частина економічної політики, має цільову спрямованість. Використання урядом будь-якого її інструменту засвідчує взаємозв'язок цілей економічної політики та її соціальної спрямованості. Досвід втілення монетарної політики в Україні показує, що на практиці це може бути формальний зв'язок, який не завжди дає результат. У такому випадку або інструменти, наприклад, високі ставки оподаткування, виводять частину економіки (виручку, ВВП, доходи та ін.) у тіньову зону, або інститут монетарної влади (податкова служба) не відрегулював технологію збору податків, або морально застаріла і не відповідає вимогам часу податкова парадигма, яка втілювалася у практику. Низька ефективність монетарних інструментів пов'язана здебільшого як із недостатнім урегулюванням цих інструментів, так і з поганою організацією функціонування монетарних інститутів державної влади. І як вказує А. Фельдман, будь-яка зміна розмірів економічного "порогу або винесення міркувань про його розподіл веде до парадоксів і труднощів, які нездоланні". Тому чітке розуміння й економічно обґрунтоване спрямування дії двох таких механізмів монетарної політики має практичну значимість.

Враховуючи досвід втілення політики монетаризму в країнах із перехідною економікою наприкінці XX ст., спробуємо виділити її загальні риси, систематизувати їх і щодо країн із недостатньо високим економічним розвитком, включаючи й Україну.


Розділ II. Загальноекономічний зміст засобів регулювання грошового ринку

2.1. Характеристика засобів регулювання грошового ринку

Сьогодні всі визнають, що для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Зблизились позиції і щодо цілей цієї політики. Ними визнаються:

- забезпечення певного рівня економічного зростання;

- забезпечення максимальної зайнятості;

- контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;

- урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які впливатимуть на економічне життя суспільства. Умовна їх можна розділити на чотири групи:

- структурна політика;

- політика конкуренції;

- соціальна політика;

- кон'юнктурна політика.

Перші три групи заходів передбачають вирішення відносно вузьких, локальних завдань. Так, структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика). Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція утруднена - в енергетиці, сільському господарстві тощо. Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.

Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон'юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон'юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках. Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон'юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту[1, c. 73-75].

Через регулювання окремих грошових потоків, маси грошей, рівня процента, швидкості обігу грошей держава має можливість впливати не тільки на зміну попиту, а й на зміну пропозиції на товарних ринках. Наприклад, при збільшенні пропозиції грошей знижується рівень процента, що стимулює зростання інвестицій і розширення виробництва. А переорієнтація коштів завдяки зниженню рівня оподаткування з потоків чистих податків і державних закупівель у потоки інвестицій скорочує шлях надходження їх у сферу реальної економіки і теж сприяє розширенню виробництва. Подібними регулятивними заходами в грошовому обороті держава має можливість активно впливати на всі процеси в економіці - на виробництво, розподіл, обмін і споживання, що робить кон'юнктурну політику універсальним, глобальним способом досягнення цілей загальноекономічної політики.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб'єктів усі заходи кон'юнктурної політики, що спирається на регулювання грошового обороту, можна розділити на три групи:

- заходи фіскальної політики;

- заходи грошово-кредитної (монетарної) політики;

- заходи прямого впливу.

Фіскальна політика зводиться до економічного регулювання через механізми оподаткування, інших вилучень до централізованих фондів фінансових ресурсів, фінансування витрат держави, пов'язаних з виконанням нею своїх суспільних функцій. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. Якщо рівень фіскальних вилучень доходів економічних суб'єктів зростає, це зменшує їхні можливості і послаблює стимули до нарощування інвестицій, розширення виробництва, що пригнічує сукупну пропозицію та економічну активність. Якщо ж зростають витрати на фінансування державного споживання, то це веде до збільшення номінального національного доходу та сукупного платоспроможного попиту на ринках, що активізує їх кон'юнктуру і певною мірою сприяє розвитку виробництва. Проте якщо державне споживання зростає високими темпами і тривалий час, то виробники не встигають відреагувати збільшенням товарної пропозиції, що провокує зростання цін та інфляцію.

Заходи фіскальної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб'єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів. Тому стимулюючий вплив цих заходів на поведінку економічних суб'єктів низький, що вимагає досить обережного, добре виваженого їх застосування[11, c. 108-109].

Грошово-кредитна політика зводиться до економічного регулювання через механізми зміни пропозиції (маси) грошей та їх ціни (проценти) на грошовому ринку. Збільшення пропозиції грошей, за інших рівних умов, зумовлює зниження процента та зростання інвестицій, а також зростання платоспроможного попиту на ринках. Усе це на коротких часових інтервалах пожвавлює кон'юнктуру ринків і посилює стимули до розширення виробництва.

Залежно від напряму та темпів зміни пропозиції грошей та рівня процента розрізняють такі види грошово-кредитної політики:

- експансійна;

- рестрикційна.

При експансійній політиці допускається неконтрольоване, довільне зростання пропозиції грошей, через що гроші стрімко "дешевіють". Наслідком такої політики неминуче стає інфляція, темпи якої швидко зростають, у зв'язку з чим її ще називають політикою інфляції. Такий результат експансійної політики має негативний вплив на економіку, і тому уряди за нормальних обставин намагаються уникати такої грошово-кредитної політики. Більш доцільною і широко застосовуваною є політика повільного, контрольованого зростання грошової маси і м'якого зниження процента, завдяки чому інфляція підтримується на заданому рівні, стає контрольованою і перетворюється у дійовий стимулятор економічного зростання, збільшення зайнятості. Цю політику, на відміну від політики інфляції, називають політикою дезінфляції.

При політиці грошово-кредитної рестрикції допускається різке, не досить зважене, обвальне скорочення пропозиції грошей, внаслідок чого гроші стрімко "дорожчають", сукупний попит скорочується, провокуючи зниження рівня цін і різке падіння економічної активності. Цю політику називають політикою дефляції. Зважаючи на її негативні наслідки, уряди стараються уникати відвертої політики дефляції, а допускають лише повільне і незначне скорочення пропозиції грошей та рівня процента, що м'яко гальмує економічну активність, без глибокого спаду виробництва. Така політика дістала назву політики рефляції.

Пряме втручання держави в економічне життя допускається у тих випадках, коли заходи фіскальної та монетарної політики не можуть дати бажаного результату чи він настане із запізненням. До таких заходів можна віднести обмеження (заморожування) цін і доходів з метою гальмування високої інфляції; раціонування споживання, коли товари та послуги розподіляються не за платоспроможністю покупців, а за встановленими державою нормами тощо. Заходи прямого втручання суперечать закономірностям ринкового господарювання і тому застосовуються не часто, як виняток. Наприклад, в умовах перехідної економіки України держава тривалий час обмежувала ціни на житлово-комунальні послуги, плату за газ та електроенергію тощо[17, c. 141-142].

Головним завданням кон'юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон'юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон'юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскальної, або ж заходами обох політик одночасно.

Пожвавлення ринкової кон'юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики - зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскальної політики - зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон'юнктури теж може бути досягнуто заходами монетарної політики - підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскальної політики - зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.

Крім спільності цілей впливу на ринкову кон'юнктуру, заходи монетарної і фіскальної політики пов'язані між собою механізмами дії. Так, зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат [16, c. 14-16].

2.2. Особливості кейнсіанських та монетаристським поглядів на регулювання грошового ринку

Сучасна економічна думка, незалежно від її конкретного теоретичного спрямування, визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни, а отже і її право впливати на економічне життя суспільства. Відмінності в поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб'єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку. Інші - назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб'єкти по природі своїй "запрограмовані" на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому. Тому державі немає потреби безпосередньо втручатися в поведінку окремих економічних суб'єктів, а свій вплив на економіку вона повинна звести до гарантування їм сприятливих умов діяльності, тобто опосередковано.

Однією з таких гарантій вважається законодавче забезпечення кожному економічному суб'єкту таких прав і свобод:

- свободу підприємництва, у тому числі вільний перелив капіталу;

- захист приватної власності, у тому числі захист прав кредитора та грошових заощаджень;

- свободу торгівлі, у тому числі захист від монополізації цін та ринків;

- свободу при укладанні договорів та захист прав учасників договірного процесу;

- свободу споживання та захист прав споживача від недобросовісного продавця;

- вільний вибір професії і місця роботи.

Необхідність забезпечення державою зазначених прав і свобод кожному економічному суб'єкту визнається і монетаристами, і кейнсіанцями як загальні передумови успішного функціонування ринкової економіки. Проте монетаристи вважають, що за наявності цих передумов "невидима рука ринку" сама відрегулює доцільну поведінку економічних суб'єктів, а кейнсіанці вважають, що це може зробити лише "рука держави". Найбільш вагомим аргументом кейнсіанців проти монетаристів у цій дискусії є посилання на незбіг економічних і соціальних наслідків діяльності окремих суб'єктів ринкової економіки - в гонитві за високою ефективністю (прибутковістю) вони упускають з поля зору соціальні аспекти. Усунути цю суперечність цілей може, нібито, лише держава. Дискусії навколо цієї проблеми привели до істотного зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо впливу держави на економіку країни[6, c. 129-130].

Фіскальні та монетарні заходи як складові кон'юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання.

Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіскальної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами монетарної політики:

- вони чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб'єктів;

- реакція ринкової кон'юнктури на заходи фіскальної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;

- вплив фіскальних заходів на ринкову кон'юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.

Ці переваги кейнсіанці пояснювали тим, що державні рішення про їх здійснення можна прийняти більш оперативно, їх дію спрямувати більш цільово і адресно, реалізацію їх здійснити швидше ніж заходи монетарної політики.

Монетаристи на чолі з М. Фрідманом, абсолютизуючи здатність ринкової економіки до саморегулювання, легко довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскальної політики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності. Зокрема діям цих заходів властивий такий самий, а то й більший, часовий лаг, як і заходам монетарної політики. Особливо це відчутно виявляється на стадії прийняття рішень про проведення фіскальних заходів. Оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси широкого кола економічних суб'єктів і викликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень. А в самому процесі розроблення і прийняття рішень щодо фіскальних заходів беруть участь багато владних структур, кожна з яких має свої специфічні інтереси і завдання, які теж провокують затягування прийняття необхідних рішень.

Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб'єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець й останні переваги фіскальної політики. Часті зміни системи оподаткування чи бюджетного фінансування взагалі є недоцільними, вкрай негативно впливають на поведінку економічних суб'єктів. Завищений рівень оподаткування штовхає їх на згортання своєї діяльності чи на перехід у "тінь". Істотно послаблюється результативність фіскальних заходів в умовах інфляції, яка породжує новий - інфляційний податок, що "розмиває" механізм дії державної фіскальної політики. Завдяки цим обставинам фіскальна політика своєю дійовістю значно поступається монетарній [16, c. 19-21].

Висновок до 2 розділу

Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту. Так, при плануванні значних бюджетних витрат на дефіцитній основі в 1999-2000 pp. в Україні плекались надії на збільшення попиту й активізацію ринкової кон'юнктури, що повинно було позитивно вплинути на економічне зростання. Проте ці надії не виправдалися, оскільки зростання процентних ставок за ОВДП призвело до відволікання банківських резервів у запаси державних паперів, до зростання позичкового процента, скорочення банківського кредитування, падіння рівня грошово-кредитної мультиплікації. Врешті-решт пропозиція грошей виявилася недостатньою, щоб задовольнити всі потреби в платіжних засобах і погасити наявні боргові зобов'язання.

У результаті кейнсіансько-монетаристських дискусій у світовій економічній теорії та в регулятивній практиці набули широкого визнання монетарний фактор розвитку економіки та активне застосування монетарних заходів в економічній політиці. Більше того, нині намітилося явне зближення позицій кейнсіанців і монетаристів щодо оцінки ролі фіскальної та монетарної політики в системі державного регулювання економіки. Зараз вони розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон'юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон'юнктурної політики в цілому.


Розділ III. Оцінка засобів регулювання грошового ринку в Україні

3.1. Аналіз ефективності використання інструментів регулювання грошового ринку в Україні в докризовий період 2004-першої половини 2008 pp.

Грошовий ринок у механізмі сучасної економіки формує системні зв'язки, які з'єднують у національну економіку окремі економічні аспекти, забезпечує співставлення витрат та результатів економічної діяльності та, щонайважливіше, визначення внутрішньої та зовнішньої вартості грошей.

Державні заходи стабілізації грошового ринку в перехідній економіці України мають поєднувати довгострокове, стабілізаційне, а також тактичне або короткострокове регулювання. Стабілізаційне регулювання виходить за сферу компетенції НБУ і може реалізовуватися у складі урядових програм та має узгоджуватися із заходами бюджетно-фіскальної та валютно-курсової політики.

До цільових пріоритетних орієнтирів регулювання грошового ринку відносяться формування динаміки монетарних процесів, спроможних забезпечити існування ринкового середовища, яке адекватно реагує на заходи грошово-кредитної політики.

У 2006 році відбулося прискорення економічного розвитку, зростання виробництва підтримувалося значним підвищенням внутрішнього попиту та розширенням інвестиційної діяльності. Індекс споживчих цін становив 111,6 відсотка, що обумовлено підвищенням цін на газ, яке призвело до подорожчання більшості послуг. На збереження фінансової стабільності позитивно впливала валютно-курсова політика Національного банку України щодо недопущення значних коливань обмінного курсу до основної курсоутворюючої валюти - долара США. Зміни в попиті та пропозиції на валютному сегменті ринку (унаслідок змін у платіжному балансі) зумовили певне уповільнення динаміки монетарних агрегатів. Монетарна база зросла на 17,5 відс., грошова маса - на 34,5 відс., що відповідало потребам економіки в платіжних засобах. Прискорене зростання депозитів в іноземній валюті призвело до підвищення на 14,3 відс. рівня доларизації.

Така обмежена або низька ефективність державного регулювання грошового ринку обумовлена недостатнім розвитком ринкового середовища, низьким рівнем монетизації економіки, що не забезпечує адекватну реакцію на заходи грошово-кредитної політики. В широкому розумінні ефективність регулювання грошового ринку пов'язана з можливістю досягнення певних цільових орієнтирів: розміру процентних ставок, параметрів грошової маси, грошових агрегатів та обмінного валютного курсу. В міру відхилення отриманих результатів від цільового орієнтиру регулювання грошового ринку можна визнати низько ефективним або неефективним.

За результатами 2007 р. доходи державного бюджету становили 127,4 млрд. грн., що на 23,4 відс. перевищує відповідне значення минулого року. Відношення обсягу доходів бюджету до ВВП становило 22,7 відс., що на 3,1 відс. п. менше, ніж аналогічне значення минулого року. Видатки державного бюджету в зазначеному періоді становили 131,6 млрд. гривень.

Низька ефективність процентної політики НБУ пов'язана з неспроможністю зміни облікової ставки впливати на динаміку кредитних операцій комерційних банків і стимулювати економічну активність. В сучасних умовах ринкової трансформації найбільш суттєвий дефект регулювання грошового ринку пов'язаний з відсутністю достатньої кореляції між зміною пропозиції грошей та динамікою цін[12, c. 7-8].

На початку 2007 року відбулось суттєве уповільнення темпів інфляції (протягом січня - травня середньомісячний темп становив лише 0,4 відс.), що було обумовлено, зокрема, насиченням продовольчого ринку. Проте, починаючи з червня темпи інфляції різко прискорились і за підсумками десяти місяців ціни споживчого ринку зросли на 11,7 відс. (у жовтні по відношенню до жовтня минулого року інфляція становила 14,8 відс.), що є найвищим значенням для зазначеного періоду за останні сім років. Найбільший вплив на інфляцію протягом січня - жовтня мало подорожчання продуктів харчування на 18,2 відс. (за останні 12 місяців - на 19,6 відс.), обумовлене, передусім, зниженням порівняно з попереднім роком врожаю зернових та посиленням через це проблем у тваринництві. Зерновий фактор підсилив дію інших, не менш важливих, чинників, головними з яких є: прискорене зростання доходів населення в поєднанні з динамічним розвитком споживчого кредитування; значне зростання цін виробників (18,3 відс. з початку року); високі інфляційні очікування, сформовані, головним чином, необережними висловлюваннями щодо недостатнього врожаю, необґрунтованої емісії тощо. Не слід виключати і фактор політичної невизначеності, а також можливість спекулятивних дій деяких суб'єктів ринку, що, в свою чергу, також позначається на посиленні інфляційних очікувань.

Незважаючи на тенденцію погіршення торговельного балансу, на валютному ринку спостерігалося перевищення пропозиції над попитом. Це дозволило збільшити золотовалютні резерви з 22,3 млрд. на початок року до 31,7 млрд. дол. США на 1 листопада і забезпечити стабільність обмінного курсу. Курсова стабільність позитивно впливала на стримування інфляції і одночасно стимулювала експортну діяльність через протидію укріпленню курсу, яке могло відбутись із-за збільшення припливу іноземних інвестицій. Реальний ефективний обмінний курс гривні за дев'ять місяців ц. р. девальвував на 1,2 відсотка. Юридичні та фізичні особи задовольняють усі свої потреби щодо купівлі-продажу валюти на безготівковому та готівковому валютному ринках.

Однак доларизація економіки залишається на високому рівні, що відображає прискорене збільшення кредитів в іноземній валюті з посиленням відповідних ризиків подальшого зростання зовнішнього боргу, які загострилися ще у попередньому році. Зважаючи на це процес лібералізації валютного ринку, який відбувається останніми роками і набуває подальшого розвитку в умовах вступу України до СОТ, повинен враховувати нарощування зазначених ризиків і забезпечити їх зниження.

Макроекономічна ситуація в 2008 році формуватиметься в умовах, визначених динамікою розвитку економіки та інфляційних процесів нинішнього року. Очікується, що завдяки пожвавленню інвестиційної активності та кінцевого попиту темпи зростання ВВП вдасться втримати на рівні 6,8 відсотка. На динаміку цих показників суттєвий вплив матиме очікуване прискорення приросту прямих та портфельних іноземних інвестицій, хоча процеси залучення капіталу на міжнародних ринках уповільняться. Передбачається, що за рахунок іноземних інвестицій та зовнішніх запозичень позитивне сальдо фінансового рахунку перевищить від'ємне сальдо поточного рахунку, обсяги і структура якого можуть зазнати певних змін через очікуване подорожчання енергоносіїв та уповільнення темпів розвитку світової економіки, а також з врахуванням необхідності адаптації зовнішньоекономічних відносин України до правил Світової організації торгівлі, вступ до якої очікується. Поступове зростання доходів населення за рахунок підвищення рівня соціальних гарантій стимулюватиме подальше розширення внутрішнього ринку.

В умовах довгострокової політики НБУ на ревальвацією української гривні зростає значення ефективності валютно-курсової політики, яка пов'язана із забезпеченням цінової стабільності. Актуальною є розробка довгострокової програми забезпечення стабільності грошового ринку та збереження реальної купівельної спроможності національних грошей.

Сучасні проблеми розвитку грошового ринку в Україні переходять з площини інституційного становлення, пов'язаного з розвитком ринкового середовища, яке поступово стає все більш чутливим та прогнозованим для впливу ринкових методів регулювання в площину ринкового регулювання.

Стабілізація економіки та перехід до економічного зростання, яке почалося з 2000 р., супроводжується процесом ремонетизації, коли грошові агрегати поступово витісняються повноцінними грішми. За сучасних умов при формуванні грошової пропозиції, поряд з таким загальноважливим цільовим орієнтиром, як рівень інфляції, доцільно використовувати нормативні значення ремонетизації. Насичення економіки грішми і формування структури грошової маси, властивої для сучасних економік, дає змогу активізувати ринкові механізми. В процесі регулювання грошової пропозиції досягнення оптимального рівня монетизації доцільно узгоджувати з темпами зростання грошової маси та рівнем інфляції.

За умови переходу до економічного зростання пріоритет переходить до непрямих методів регулювання пропозиції грошей, які вимагають формування економічного середовища, організованого на ринкових засадах. Для таких методів характерні відсутність прямих заборон і тривалий часовий лаг отримання бажаних результатів. В цьому аспекті найбільш ефективні операції на відкритому ринку. Проте недостатній ринок розвитку цінних паперів обмежує можливості впливу Національного банку на грошову пропозицію непрямими методами[19, c. 146-147].


3.2. Аналіз ефективності використання інструментів регулювання грошового ринку в Україні в період кризи другої половини 2008-поч.2009 pp.

Головною метою грошово-кредитної політики в 2008 році є утримання стабільності національної грошової одиниці як важливої передумови фінансової і макроекономічної рівноваги та сталого соціально-економічного розвитку країни. Досягнення цієї мети будуватиметься на адекватному використанні нормативних, організаційних та інструментальних можливостей Національного банку з урахуванням національних стратегічних завдань і вірогідності дестабілізуючих впливів.

Наявна система інституцій і важелів грошово-кредитної політики дає змогу адекватно регулювати попит та пропозицію на грошовому ринку, забезпечуючи монетарну основу економічного зростання та нейтралізуючи можливі шоки. Одночасно враховується, що у 2008 році продовжиться тенденція до ускладнення зовнішнього та внутрішнього середовища здійснення монетарної політики. Збережеться нестабільна ситуація на світових фінансових ринках, що є небезпечним в умовах надмірної залежності від зовнішньої кон'юнктури, високого рівня доларизації, посилення присутності іноземного капіталу, зростання валового зовнішнього боргу та необхідності поступової лібералізації валютного режиму. Зміни в показниках платіжного балансу, що відбуваються останнім часом і впливають на попит та пропозицію на валютному сегменті ринку, можуть мати наслідком певні трансформації в структурі емісійних каналів забезпечення належного рівня грошової пропозиції в напрямку посилення ролі кредитного та фондового каналів.

Для наповнення скарбниці уряд частково використав емісійні механізми. Кабмін має два способи отримання грошей від Національного банку — за допомогою держоблігацій і через рефінансування державних банків. Перший із них передбачає, що уряд випускає облігації, які за посередництвом банків купує НБУ. Другий спосіб складніший: Нацбанк надає позики держбанкам, вони у свою чергу кредитують держмонополії, зокрема Нафтогаз України. Отримані кредити потім спрямовуються на погашення податкових боргів монополій. У січні–лютому ці механізми використовувалися, але не так активно, як минулого року. За перші два місяці цього року НБУ придбав урядових паперів на суму лише 2,7 млрд грн — утричі менше, ніж у листопаді–грудні 2008-го (8,5 млрд грн) (рис. 3.3).

Залежно від того, яким чином суб’єкти економічної діяльності формують свої очікування щодо економічної грошово-кредитної політики держави, виокремлено теорію адаптивних очікувань на підставі минулої інформації і теорію раціональних очікувань на підставі уявлень про майбутні дії держави. Несподівані зміни грошової пропозиції на відміну від очікуваних змін впливають на реальний обсяг виробництва. Тому на рівень безробіття та інфляції можна вплинути тільки непередбаченими заходами грошово-кредитної політики.

Ураховуючи дію зазначених вище фінансових та макроекономічних тенденцій, що впливатимуть на грошово-кредитну систему в 2008 році, передбачено такі прогнозні показники монетарної сфери: індекс споживчих цін (грудень до грудня попереднього року) - 109,6 відс., темпи зростання грошової маси - 130 - 135 відс., обмінний курс гривні до долара США - в межах 4,95 - 5,25 грн. за дол. США. Національний банк України адекватно реагуватиме на зміни в макроекономічному і фінансовому середовищі, за необхідності коригуючи прогнозні показники.

Аналіз феномена демонетизації, характерного для економіки України за умов глибокої кризи, гіперспаду виробництва та гіперінфляції, дає змогу констатувати формування двох паралельних каналів проходження грошей: перший – у фінансовому секторі, де адаптація до ринкових умов здійснювалася найбільш повно, другий – в реальному секторі економіки, пов’язаному з промисловістю і орієнтованому на виконання державних замовлень, де ринкові стимули майже не впливають на економічну діяльність. Цей сектор економіки був практично виключений з ринкового обороту і в ньому спостерігається хронічний дефіцит грошей. З позицій монетаризму стан реального сектора економіки є однією з найбільших перешкод для продовження ринкових реформ [3, c. 26-28].

Ефективно долати кризу неможливо без максимальної прозорості у прийнятті та реалізації державних рішень щодо її подолання. Нам очевидно, що кризова потреба в державній підтримці економіки значно перевищує фінансові можливості держави, які обмежені наявним держрезервом, сумою позики МВФ або будь-якими можливими позичками за кордоном. Неважко передбачити посилення тіньового лобіювання при розподілі такої допомоги з боку держави.

З метою недопущення корупції при витрачанні державних коштів усі процедури повинні бути максимально прозорими та оприлюднюватися. Також мають бути негайно оприлюднені критерії відбору пріоритетних одержувачів державної допомоги. Це стосується й формування проекту держбюджету-2009, яке має відбуватися відкрито, прозоро, із залученням незалежних експертів.

В умовах жорсткої фінансової кризи у бюджеті-2009 мають бути максимально скорочені усі нераціональні державні витрати на різноманітні презентації, святкування, зведення монументів, закупівлю автомобілів, численні закордонні відрядження державних посадовців тощо. За нинішніх умов є особливо аморальними пільги для депутатів та інших державних посадовців різних гілок влади. Без скасування цих пільг неможливо налагодження діалогу та порозуміння між державою та громадянами.

Постійне підвищення ефективності державної грошово-кредитної політики є запорукою поглиблення економічних реформ в економіці. Підвищення ефективності державного регулювання грошової пропозиції дає змогу стабілізувати економіку, забезпечити економічне зростання, подолати інфляцію та безробіття[5, c. 37-38].

Минулого року від’ємне сальдо поточного рахунку платіжного балансу збільшилося до мінус 11,9 млрд. дол. США. Зменшення припливу довгострокового капіталу та відплив короткострокового капіталу у ІV кварталі 2008 р. призвело до від’ємного зведеного сальдо платіжного балансу (-3,1 млрд. дол.).

Індекс споживчих цін становив 122,3%, що зумовлено як глобальним зростанням цін у світовій економіці (зокрема, на продовольство), так і внутрішніми чинниками (макроекономічна незбалансованість, погіршення інфляційних очікувань населення тощо).

Посилення напруги на світових фінансових ринках і штучно спровокована недовіра до окремих банків спричинили в жовтні 2008 року погіршення ситуації на грошово-кредитному ринку. Це, зокрема, проявилося в посиленні девальваційного тиску на гривню та відпливі коштів із банківської системи. У жовтні – грудні 2008 р. загальний обсяг депозитів у національній валюті зменшився на 13,7%, в іноземній валюті (у доларовому еквіваленті) – на 8%. Офіційний обмінний курс гривні до долара США знизився впродовж цього періоду на 58,4%, а з початку року – на 52,5%.

У жовтні – листопаді минулого року дії Національного банку України спрямовувалися насамперед на забезпечення своєчасності проведення розрахунків банками, недопущення відпливу коштів із банківської системи та збалансування ситуації на валютному сегменті ринку. Запроваджені додаткові заходивключали:підтримку ліквідності банків; обмеження на здійснення певних активних операцій банків в іноземній валюті; недопущення відпливу коштів клієнтів із банківської системи; безперебійне здійснення платежів; тимчасове лімітування відхилень між курсами купівлі та продажу готівкової іноземної валюти; пом’якшення умов використання кредитів в іноземній валюті від нерезидентів тощо. Зазначені дії певним чином сприяли зниженню напруги на грошово-кредитному ринку, що знайшло своє відображення в поступовому зниженні рівня відпливу коштів із банківської системи, збільшенні ліквідності банківської системи, забезпеченні безперебійного здійснення розрахунків.

Для збалансування ситуації на валютному сегменті ринку, а також закріплення позитивних тенденцій до стабілізації ситуації в банківській системі Національний банк на початку грудня перейшов до другого етапу стабілізаційних заходів, який, поміж іншого, передбачав: обмеження обсягів підтримки ліквідності банків, підвищення вартості національної валюти, коригування вимог з формування банками обов’язкових резервів, посилення окремих пруденційних вимог. З метою зменшення дефіциту іноземної валюти та зниження девальваційного тиску на гривню проводились активні інтервенції з продажу іноземної валюти, обсяг яких у ІV кварталі минулого року досяг 10,3 млрд. дол. США. Чисте від’ємне сальдо валютних інтервенцій у 2008 році становило – 3,9 млрд. дол. США.

В умовах напруженої ситуації на грошово-кредитному ринку протягом року превалювала тенденція до уповільнення темпів зростання грошової маси та монетарної бази, що відображало в цілому стриманий характер грошово-кредитної політики. Монетарна база збільшилася на 31,5%, грошова маса – на 29,9%, тоді як у 2007 р. – на 46% та 51,7% відповідно.

Отже, головною метою грошово-кредитної політики Національного банку України у 2009 р. і надалі відповідно до Конституції України лишатиметься забезпечення стабільності національної грошової одиниці, що виступає основою досягнення збалансованого економічного розвитку, підтримання рівня зайнятості та реальних доходів населення.

3.3. Особливості функціонування банківської системи України та її вплив та перебіг кризових процесів

Українці забрали з банків більше шести мільярдів гривень. Відтік депозитів з 1 жовтня 2008 р. (до прийняття постанови Про замороження активів банків №319 від 11 жовтня 2008 р) з банківської системи склав 6,2 млрд. грн. або 2,7% від суми термінових банківських вкладів.

Трохи раніше, з метою підтримати банківську систему України, Нацбанк (НБУ) ввів обмеження на дострокове вилучення депозитів та заборонив відхилення між курсом купівлі та продажу готівкової іноземної валюти більш ніж на 5%.

НБУ заборонив банкам достроково виплачувати термінові депозити і збільшувати портфель кредитування, заморозивши розмір їхніх активів. Фінустанови чекали на це рішення давно, а підприємці, навпаки, сподівалися, що його не буде.

Про замороження активів банків постановою №319 від 11 жовтня 2008 р. повідомили в прес-службі НБУ відразу ж після закінчення наради у головному фінансовому відомстві країни.

Повідомлялося, що НБУ запропонує Президенту створити з прибутку НБУ стабілізаційний фонд, що збільшить гарантії вкладників з 50 до 200 тис. грн. Керівники прес-служби Нацбанку заявили, що про це на нараді взагалі не йшлося. Про створення такого фонду ані слова немає і в постанові НБУ.

Національний банк повідомляє, що ця постанова схожа з прийнятою НБУ 2004 р. в часи помаранчевої революції, коли люди кинулися в банки забирати свої гроші з депозитних рахунків.

На той час, як відомо, цей документ неабияк посприяв стабілізації фінансово-банківського ринку країни і відвертанню колапсу економіки. Такого ж ефекту очікує керівництво НБУ і цього разу, додаючи, що рішення було напередодні погоджено з Президентом В. Ющенком.

За повідомленням НБУ, постанова заморожує активи банків станом на 13 жовтня 2008 р. Відтак, фінустанови зможуть видавати кредити лише в межах погашених боргів або ж, знижуючи частку цінних паперів у портфелях.

Також у документі прописано, що не допускається виконання банками зобов’язань за угодами про залучення коштів до закінчення терміну повного виконання зобов’язань незалежно від категорії контрагента. Таким чином, дострокове зняття грошей з термінових депозитних рахунків банків відтепер неможливе.

Діяти ця постанова буде півроку.

Якщо у комерційних банків відбуватиметься активне зниження пасивів, то вони повинні одразу ж звертатися за допомогою до своїх акціонерів, і лише потім - за рефінансуванням до НБУ.

"Промислова інфляція (зростання оптових цін виробників) цього року знаходиться на історичному максимумі за всі роки існування гривні. Тому знекровлюється попит на інвестиції. Споживча інфляція (зростання роздрібних цін) пресує схильність домогосподарств витрачати кошти на товари народного споживання і продукти. Це завдає подвійного удару перспективам ділової активності, на додачу до вже згаданої депресії зовнішнього попиту", - зазначив Литвицький.

Керівник групи радників голови НБУ також зазначив, що досягнення урядового річного прогнозу з промпромисловості (7,8%) стає малоймовірним.

Як відомо, промпромисловість в Україні у вересні 2008 р. впала у порівнянні з вереснем 2007 р. на 4,5%.

За підсумками дев’яти місяців зростання промпромисловості сповільнилося до 5,1% у порівнянні з 6,3% за підсумками восьми місяців, 7,3% - семи місяців, 7,5% - шести і 8% - п’яти місяців.

Більшість експертів ринку вважає дії головної фінансової установи цілком правильними і своєчасними. Так, директор із ризиків "Дельта Банку" Мартін Фіглус підтвердив що, безперечно, дії НБУ стабілізують роботу банківської системи. Однак заперечує дефіцит депозитів.

"Щодо зниження коштів на депозитних рахунках, можу однозначно сказати: наш депозитний портфель тримається на тому ж рівні, що був і 8 діб тому", - зазначає Мартін Фіглус.

З ним погоджується і заступник голови правління ВАТ "Укргазбанк" С. Науменко, який додає, що вклади, термін яких уже закінчився, будуть видаватися без обмежень.

Будь-яка криза банківської системи, як відомо, веде до погіршення її фінансових результатів. Не виключено, що за підсумками останніх місяців року поповниться список фінустанов, що потрапили під нагляд, санацію чи навіть ліквідацію з боку НБУ; посиляться процеси укрупнення. Попри те, що видимі прояви кризи у вигляді стрибка ставок на міжбанку нібито мінімізовано, із довгограючими його наслідками ми зіштовхнемося ще не раз. Так, після інфляційних явищ наприкінці 2003-го очікується чергове підвищення ставок на міжбанку на початку 2004-го. У цей час Нацбанк буде знову змушений значно обмежити темпи зростання грошової маси, а залишків на рахунках Казначейства, щоб провести за їх рахунок рефінансування, вже не буде.

Найголовніший висновок із ситуації, що вже відходить у минуле, — потрібне підвищення гнучкості управління фінансовими ресурсами в мінливих умовах. Казначейство повинно не дивитися, як персонаж дитячих казок на нові ворота, на несподіваний надлишок бюджетних доходів, а відразу шукати механізми для запуску його в оборот (Нацбанк йому в цьому партнер і порадник). Комбанки, у свою чергу, не повинні звикати до нацбанківського й міжбанківського (що в остаточному результаті те саме) «підгодовування» ресурсами[7, c. 29].


Висновок до 3 розділу

У 2009 році макроекономічні умови проведення грошово-кредитної політики значно ускладнюються з огляду на ризики розгортання рецесійних процесів у реальному секторі, що зумовлюються як прогнозованим уповільненням світової економічної динаміки та зниженням внутрішнього попиту, так і ускладненим доступом до зовнішніх й внутрішніх джерел фінансування.

Ураховуючи надзвичайне значення стабільної грошової одиниці для відновлення позитивних тенденцій в економічному розвитку основне завдання грошово-кредитної політики полягатиме в зниженні темпів інфляції та створенні фундаментальних засад для її стабілізації в подальшому на низькому рівні.

Ефект від ужиття намічених заходів у грошово-кредитній сфері Національний банк намагатиметься посилювати за рахунок зміцнення довіри суспільства до його діяльності, у зв’язку з чим удосконалюватиме систему комунікацій з громадськістю, маючи на меті через більш докладне роз’яснення цілей грошово-кредитної політики та заходів щодо їх досягнення отримувати суспільну підтримку своїх дій і формувати на ринку позитивні очікування.

Для реалізації окреслених завдань Національний банк використовуватиме наявні інституційні механізми та операційні важелі, забезпечуючи послідовність і прозорість політики, органічно поєднуючи незалежність у виконанні головної конституційної функції з узгодженістю своїх дій з макроекономічними та фінансовими заходами інших органів влади.


Висновки

В сучасних ринкових економіках грошовий ринок досліджують у структурі ринку капіталу і цей термін переважно використовують для торгівлі кредитними інструментами, випущеними терміном до одного року. У визначенні суті грошового ринку, на наш погляд, важливим є розмежування макроекономічного та фінансового аспектів.

Дослідження грошового ринку є складовою більшості монетарних теорій, що пов'язано з його важливою роллю в економічних процесах. Сучасні моделі грошового ринку розвиваються в межах, окреслених, з одного боку, кейнсіанцями, з другого - монетаристами. Неокейнсіанці та представники неокласичного синтезу намагаються поєднати переваги державного регулювання економіки з можливостями ринкових сил в оптимізації функціонування механізмів грошового ринку.

Становлення та розвиток грошового ринку в Україні можна розглядати у контексті трансформаційних процесів, що пов'язано із синхронним розвитком ринкових механізмів та основних ринкових інститутів: банківської та грошової систем, розвитком ринку цінних паперів та платіжної системи.

В системі ринкових механізмів стан реформування грошового ринку України виступає одним з найбільш адекватних індикаторів глибини трансформаційних перетворень. Фінансово-економічна стабілізація таким чином, пов'язана з використанням потенціалу можливостей сучасного грошового ринку, а стабільність внутрішньої та зовнішньої вартості національних грошей є передумовою макроекономічної стабільності.

Різноманітність інструментів грошово-кредитної політики визначає актуальність проблеми її здійснення. Найважливішою вимогою в цьому є забезпечення системного застосування різних важелів монетарного регулювання, їх спрямування на досягнення взаємопов’язаних завдань грошової стабілізації. Необхідно взяти до уваги кілька загальних правил, визначених теорією грошей і напрацьованих багаторічною практикою. Їх зміст такий:

1. Застосування тих чи інших засобів монетарної політики не терпить закостеніння. Грошово-кредитна політика завжди мусить бути гнучкою. Слід узгоджувати її із загальними механізмами макроекономічного регулювання, відображати розвиток економічного циклу ринкової кон’юнктури.

2. Широта застосування напрацьованих світовою практикою інструментів грошово-кредитної політики залежить від ступеня розвитку в кожній країні ринкової інфраструктури, дієвості економічних саморегуляторів. Коли в управлінні економікою переважають методи жорстокого адміністративного макроекономічного регулювання (контроль над цінами і доходами, валютними й торгівельними операціями), коли існує монополізм і відсутня конструктивна конкуренція, ефективність грошово-кредитної політики є незначною. У цьому випадку виправдовує себе метод поетапного впровадження ринкових регуляторів грошово-кредитної системи.

3. Щоб монетарна політика була результативною, її треба тісно узгоджувати як із фіскальною, так і з зовнішньоекономічною, в тому числі валютною політикою. Йдеться, власне, про необхідність застосування цілісної внутрішньо збалансованої системи заходів фінансово-грошової та валютної політики. Заходи грошової стабілізації не можуть бути ефективними при перевищенні оптимально припустимого (не більше 3–4 % ВВП) дефіциту державного бюджету та від’ємного сальдо платіжного балансу.

4. При здійсненні заходів регулювання варто враховувати неоднозначне реагування грошового обороту на різні інструменти грошової політики та консерватизм монетарної сфери, що визначається наявністю в її структурі сил, які, діючи в протилежних напрямках, уповільнюють відповідну реакцію. Так, жорстка емісійна політика компенсується зміною швидкості обігу грошей. Тому політика врівноваження грошових агрегатів має зважити на цю обставину. Вона повинна бути зорієнтованою на швидкість обігу грошової одиниці. Схожа ситуація може скластися і при застосуванні інших інструментів грошової політики.

5. Консерватизм монетарної сфери робить неприпустимим застосування різких коректур динаміки грошових агрегатів. Ефект від “шокових“ заходів грошової політики може бути лише тимчасовим. Досягнутий ними успіх, зазвичай, не забезпечує досягнення довгострокових позитивних результатів.

6. При плануванні головних параметрів монетарної політики та визначенні її дієвості необхідно враховувати ефект запізнення: наявність розриву в часовому вимірі між застосуванням регулюючих заходів і відповідною реакцією на ці дії як грошової сфери, так і всієї економічної системи в цілому. Існують дослідження, за якими зміна динаміки грошової маси відбивається на динаміці цін та реальному обсязі ВНП з інтервалом від 3 до 12 місяців. Це свідчить, що проведення стабілізаційних заходів має спиратися на точні економічні прогнози, які мають бути не просто своєчасними, а й відповідно неупередженими.


Список використаної літератури

1. Артус М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Мирослав Артус,; Європейський ун-т. - К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2004. - 161 с.

2. Гладких Д. Грошові доходи населення як фактор ринку кредитних ресурсів //Вісник Національного банку України. - 2005. - № 4. - C. 17-19

3. Гребеник Н. Тенденції розвитку управління грошово-кредитним ринком в Україні за період 1991-2003 рр //Банківська справа. - 2004. - № 6. - C. 22-28

4. Гребенюк Н. Основні віхи у формуванні та проведенні грошово-кредитної (монетарної) політики в Україні // Вісник Національного банку України. - 2007. - №5.

5. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник Національного банку України. - 2006 - №7.

6. Гроші та кредит: Підручник/ За заг. ред. М.І. Савлука,; М-во освіти України. Київський нац. економ. ун-т. - К.: КНЕУ, 2004. - 602 с.

7. Грудзевич Я. Розвиток інституційної основи грошово-кредитної політики в Україні //Вісник Національного Банку України. - 2006. - № 6. - C. 27-29.

8. Демківський А. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ Анатолій Демківський,. - К.: Дакор, 2003,, 2005: ВИРА-Р. - 527 с.

9. Денисенко М. Гроші та кредит у банківській справі: Навчальний посібник для студентів вищих нав-чальних закладів/ Микола Денисенко,; Авт.передм. К. Г. Федоренко. - К.: Алерта, 2004. - 477 с.

10. Колодізєв О. Гроші та кредит: Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни/ Олег Колодізєв, Оксана Яременко,; М-во освіти і науки України, Харківський держ. екон. ун-т. - Харків: ВД "ІНЖЕК", 2004. - 153 с.

11. Костіна Н.І. Гроші та грошова політика. Навч. посібник для вищих закладів освіти. - К.: НІОС. - 2005

12. Лютий І. Роль грошово-кредитної політики НБУ в стабілізації кредитного ринку/ І.Лютий //Банківська справа. - 2003. - № 3. - C. 7-10

13. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в Умовах перехідної економіки. Монографія - К.: АТІКА - 2006.

14. Михайловська І. М. Гроші та кредит: Навчальний посібник/ І. М. Михайловська, К. Л. Ларіонова. - Львів: Новий Світ-2000, 2006. - 431 с.

15. Оніщук М. Бюджетний процес і грошово-кредитна політика Національного банку України: економіко-правові нотатки // Голос України. - 2006. - 27 жовтня.

16. Скаленко О. Глобально-інформаційна теорія грошово-ринкової саморегулювання суспільства //Визвольний шлях. - 2005. - № 8. - C. 10-21

17. Стельмах В.С., Єпіфанов А. О., Гререник В.І. Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. Навч. посібник - К.: „Знання" - 2003.

18. Щетинін А. І. Гроші та кредит: Підручник/ А. І. Щетинін; М-во освіти і науки України. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 429 с

19. Яременко О.Л. Особливості монетарних процесів в Україні в 2001-2003 роках / Монетарна політика в умовах економічного зростання: Матеріали науково-практичної конференції. - К., 2004

загрузка...
Top